Ухвала
23 березня 2026 року
м. Київ
справа № 479/293/25
провадження № 61-2885ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крат В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощоков Є. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 14 листопада 2025 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 03 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Корнацьких», ОСОБА_3 про визнання договору оренди землі недійсним,
У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Корнацьких» (далі - ТОВ «Агрофірма Корнацьких»), ОСОБА_3 про визнання договору оренди землі недійсним.
Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка, площею 5,1505 га, кадастровий номер 4823980400:02:000:0125, розташована в межах території (Багачівської) Кривоозерської селищної ради Первомайського району Миколаївської області.
10 жовтня 2003 року позивачем було видано на ім'я ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ТОВ «Агрофірма Корнацьких» доручення серії ВАР № 521140, яким він уповноважив вказаних осіб бути його представником з усіма повноваженнями з питань користування нележною йому на підставі державного акту на право власності на землю серії МК №088079 земельною ділянкою, для чого надав право представляти його інтереси в будь-яких установах чи підприємствах, подавати від його імені заяви та інші документи, що стосуються виконання передбаченого в довіреності, яка була укладена в письмовій формі, посвідчена нотаріусом Первомайського міського нотаріального округу Миколаївської області Цихонею В. А. та зареєстрована в реєстрі за № 832.
01 січня 2005 року ОСОБА_3 , який діяв на підставі вище вказаного доручення, та ТОВ «Агрофірма Корнацьких» було укладено договір оренди землі № 118/К, відносно вказаної земельної ділянки. Даний договір було укладено строком на 50 років.
Позивач зазначав, що під час укладання правочину позивач особисто не був присутнім, йому не був наданий примірник договору. Крім того, укладаючи оспорюваний договір, ОСОБА_3 визнав істотні умови договору самостійно, попередньо не погоджуючи їх з позивачем. Крім того, як йому згодом стало відомо, на час укладання договору ОСОБА_3 був директором ТОВ «Юридична фірма Корнацьких», засновником якої є ОСОБА_6 . У зазначеному дорученні крім ОСОБА_3 , повіреною особою, яка б мала діяти в його інтересах виступав ще й ОСОБА_5 , який як йому стало в подальшому відомо, на час видачі ним доручення, був генеральним директором ТОВ «Агрофірми Корнацьких».
ОСОБА_1 вважав, що отримуючи від нього доручення щодо вчинення від його імені будь-яких дій відносно належної йому земельної ділянки, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 керувалися не його інтересами, як довірителя, а цілеспрямовано вчиняв всі можливі дії на передачу земельної ділянки у користування ТОВ «Агрофірма Корнацьких» на вигідних для останнього умовах, так як були на той час у тісному трудовому зв?язку з ОСОБА_6 , який є засновником ТОВ «Агрофірма Корнацьких». Таким чином, позивач вважає, що на час укладання оспорюваного договору існувала зловмисна домовленість між зазначеними особами, та недотримання його прав.
Позивач просив: визнати недійсним договір оренди землі №118/К, укладений 01 січня 2005 року між ТОВ «Агрофірма Корнацьких» та ОСОБА_1 , в особі ОСОБА_3 , діючого на підставі доручення ВАР № 521140, виданого 10 жовтня 2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Первомайського міського нотаріального округу Миколаївської області Цихонею В. А., зареєстрованого в реєстрі за № 8326, відносно земельної ділянки, площею 5,1505 га, кадастровий номер 4823980400:02:000:0125, розташована в межах території (Багачівської) Кривоозерської селищної ради Первомайського району Миколаївської області.
Рішенням Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 14 листопада 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:
10 жовтня 2003 року приватним нотаріусом Первомайського міського нотаріального округу Миколаївської області Цихоня В. А. посвідчено доручення за реєстровим № 8326, згідно з яким ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ТОВ «Агрофірма Корнацьких», ОСОБА_5 користуватися та розпоряджатися належною йому на підставі Державного акту про право приватної власності серія МК № 088079 земельною ділянкою для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Багачівської сільської ради Кривоозерського району, загальною площею 5,15 га. Для цього ОСОБА_1 надав повіреним, зокрема, ОСОБА_3 , право: здійснювати нагляд за належною йому землею, мати вільний доступ до ділянки, при настанні сезону - вживати заходів до обробки землі, збору врожаю та його використанню, вносити необхідні платежі, які стосуватимуться реалізації мого права власності на земельну ділянку; вчиняти всі дозволені законодавством правочини по розпорядженню, користуванню земельною ділянкою (продавати, міняти, здавати в оренду, заставляти, вносити до статутного фонду господарських товариств з правом підпису в установчих документах та документів, пов'язаних з виходом зі складу цих товариств тощо), визначати в кожному випадку суттєві умови договору, подавати від мого імені заяви, розписуватися за мене, отримувати гроші, майно по укладеним договорам;
при відмові у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що нотаріально посвідчений (зафіксований) обсяг та зміст повноважень повіреного, наданих ОСОБА_1 , дає підстави для висновку про свідоме волевиявлення ОСОБА_1 щодо надання наведених повноважень, зокрема, ОСОБА_3 . При цьому, ОСОБА_1 наділив правом не лише передавати земельну ділянку в оренду, але й продати її на умовах на розсуд повіреного;
сам ОСОБА_1 в дорученні наділив повірених (у тому числі ОСОБА_3 ) в кожному випадку укладення правочину щодо земельної ділянки правом визначати суттєві умови договору, тобто предмет договору, строк його дії, ціну договору та будь-які інші істотні умови договорів. Ці умови перенесено у зміст Договору оренди землі №118/К з ТОВ «Агрофірма Корнацьких», укладеного 01 січня 2005 року у письмовій формі;
з огляду на вищевикладене, суд першої інстанції зробив висновок про те, що укладений Договір оренди землі з ТОВ «Агрофірмою Корнацьких» є правомірним, у розумінні змісту положень статті 204 ЦК України;
відсутні належні докази та обґрунтування позивачами доводів позову щодо свідомого вчинення ОСОБА_3 договору оренди землі з ТОВ «Агрофірма Корнацьких» з ОСОБА_3 за зловмисною згодою та всупереч інтересам ОСОБА_1 ; наявності збитків та причинного зв'язку між зловмисною домовленістю ТОВ «Агрофірма Корнацьких», ОСОБА_3 та завданими збитками; звернення ОСОБА_1 до ОСОБА_3 чи до будь-якої іншої особи чи державного органу щодо порушення її прав та законних інтересів ТОВ «Агрофірма Корнацьких», ОСОБА_3 , при укладанні договору оренди землі № 118/К з ТОВ «Агрофірма Корнацьких». В свою чергу на підтвердження виконання своїх договірних зобов'язань ТОВ «Агрофірма Корнацьких» та прийняття їх ОСОБА_1 суду надано в межах строку зберігання, платіжні документи щодо нарахування, виплати та отримання орендної плати ОСОБА_1 відповідно до договору оренди землі з Агрофірмою за 2017-2023 роки), а Головним управлінням ДПС у Миколаївській області надало відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору ОСОБА_1 , за період з 01 січня 2006 року по 31 грудня 2016 року.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 03 лютого 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником ОСОБА_2 , залишено без задоволення, рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 14 листопада 2025 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
апеляційний суд зробив висновок про те, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність належних та допустимих доказів у справі на підтвердження тих обставин, що ОСОБА_3 діяв всупереч інтересам довірителя ОСОБА_1 , а також відсутні докази наявності зловмисної домовленості представника позивача ОСОБА_3 із представником відповідача ТОВ «Агрофірам Корнацьких» Кирилюком О. П., і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя;
нотаріально посвідчене доручення від 10 жовтня 2003 року позивачем видане ОСОБА_3 , та інших повірених добровільно, на день укладення ОСОБА_3 договору оренди землі, вказане доручення не було скасоване, і позивачем не оспорювалось, це доручення у встановленому законом порядку, судом недійсним не визнавалось. Вказаним дорученням позивач надав відповідачу ОСОБА_3 та іншим особам доручення на вчинення від його імені дій, пов'язаних з укладанням, окрім інших, і договору оренди землі, з визначенням суттєвих умов договору, подання від його імені заяв, розписуватися за нього, отримувати гроші;
укладення договору оренди землі, в ситуації коли від імені орендодавця діє представник, який до того ж був і директором ТОВ «Юридична фірма Корнацьких», а від імені представника відповідача - генеральний директора ТОВ «Агрофірма Корнацьких», тоді як засновником зазначених товариств є ОСОБА_6 , саме по собі не свідчить, що мала зловмисна домовленість представника позивача із іншою стороною - представником орендаря. Більш того, факт наявності в дорученні від 10 жовтня 2003 року прізвища ОСОБА_5 , ТОВ «Агрофірма Корнацьких» у переліку осіб, яких ОСОБА_1 уповноважує діяти в його інтересах, не свідчить про порушення ОСОБА_3 вимог частини третьої статті 238 ЦК України;
за вказаних обставин, суд виснував, що позивачем не доведено належними та достатніми доказами у розумінні приписів статей 77, 80 ЦПК України існування при укладенні оспорюваного договору зловмисної домовленості між його представником ОСОБА_3 та представником ТОВ «Агрофірма Корнацьких» - Кирилюком О. П., і недобросовісності дій останніх та виникнення через це несприятливих наслідків для ОСОБА_1., як довірителя;
нотаріально посвідчений (зафіксований) обсяг та зміст повноважень повіреного, наданих ОСОБА_1 , дає підстави для висновку про свідоме волевиявлення ОСОБА_1 щодо надання наведених повноважень, зокрема, ОСОБА_3 . За такого твердження позивача про те, що ОСОБА_3 уклав договір оренди без погодження з ним умов договору оренди, не заслуговують на увагу, оскільки дорученням від 10 жовтня 2003 року позивач уповноважив повіреного при укладані договорів самостійно визначати суттєві умови договору. Будь-яких застережень та обмежень при визначенні істотних умов договору доручення не містить;
посилання позивача на порушення його інтересів - укладенням договору оренди на 50 років, є неприйнятними, оскільки приписами статті 19 Закону України «Про оренду землі», в редакції, яка діяла на день укладання оспорюваного договору, було передбачено визначення терміну дії договору за згодою сторін, який не може перевищувати 50 років;
отже, апеляційний суд виснував, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що ОСОБА_3 діяв усупереч інтересам довірителя ОСОБА_1 , що призвело до несприятливих наслідків для довірителя. Також матеріали справи не містять доказів, що передача земельної ділянки в оренду ТОВ «Агрофірма Корнацьких» не відповідає інтересам позивача та вчинена в інтересах відповідача;
окрім цього, колегія суддів звернула увагу на те, що у справі за позовом сторони, від імені якої договір вчиняв представник, про визнання недійсним договору належним відповідачем є інша сторона оспорюваного договору (додаткової угоди), а не представник (див. постанови Верховного Суду від 30 липня 2020 року у справі № 664/1893/17 та від 20 жовтня 2021 року у справі № 219/11149/18. Проте залучення в якості відповідача у цій справі ОСОБА_3 , хоча належним відповідачем повинно бути лише господарство, не впливає на правильність вирішення судом спору по суті, яким відмовлено у задоволені позову за недоведеністю, та не може бути підставою для скасування правильного по суті судового рішення.
06 березня 2026 року ОСОБА_1 через підсистему Електронний суд подав касаційну скаргу, яка підписана представником Кравченком О. С.,на рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 14 листопада 2025 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 03 лютого 2026 року, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
Підставою касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_1 у касаційній скарзі зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 31 січня 2024 року у справі № 388/335/20; від 11 жовтня 2023 року у справі № 388/339/20; від 04 серпня 2023 року у справі № 388/353/20;від 14 березня 2024 року у справі № 920/395/23.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суди неправильно застосування норми матеріального права (статті 232, 238 ЦК України): застосували застарілий і скасований практикою Верховного Суду стандарт доказування; проігнорували безспірно встановлений конфлікт інтересів повіреного; хибно трактували обсяг повноважень за довіреністю як таких, що усувають заборону, встановлену частиною третьою статті 238 ЦК України;
суди не звернули увагу на те, що вимога доведення збитків і причинного зв'язку як обов'язкового елементу складу за статтею 232 ЦК України суперечить актуальній позиції Верховного Суду. Зокрема, у постанові Касаційного цивільного суду від 31 січня 2024 року у справі № 388/335/20 прямо зазначено, що у разі укладення представником договору на свою користь довіритель не повинен доводити збитковість правочину. За змістом частини третьої статті 238 ЦК України довіритель наділений правом визнати недійсним договір незалежно від того, на яких умовах він укладений, а на нього не покладається тягар доведення невигідності умов. Цей висновок підтримано також у постановах Верховного Суду від 04 серпня 2023 року у справі № 388/353/20 та від 11 жовтня 2023 року у справі № 388/339/20. Застосування судами застарілого стандарту (з постанови Пленуму 2009 року) замість актуальних правових висновків Верховного Суду є неправильним застосуванням норм матеріального права та прямим відступленням від висновків Верховного Суду щодо застосування статей 232, 238 ЦК України;
ні стаття 232, ні стаття 238 ЦК України, ні будь-яка інша норма не встановлює попереднє звернення до відповідача або до державного органу як умову подачі позову про визнання правочину недійсним. Таким чином, суди самостійно запровадили додаткову умову для захисту права, яка відсутня в законі, що є порушенням частини першої статті 6 ЦК України та статті 16 ЦК України;
апеляційний суд у постанові зазначив, що «факт наявності в дорученні від 10 жовтня 2003 року прізвища ОСОБА_5 , ТОВ «Агрофірма Корнацьких» у переліку осіб, яких ОСОБА_1 уповноважує діяти в його інтересах, не свідчить про порушення ОСОБА_3 вимог частини 3 статті 238 ЦК України». Цей висновок є помилковим. Частина третя статті 238 ЦК України встановлює абсолютну заборону, а не правило, яке може бути нівельоване обсягом повноважень за довіреністю. Суть заборони полягає в тому, що представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є. У справі безспірно встановлено та підтверджено письмовими доказами, що в оспорюваному правочині: ТОВ «Агрофірма Корнацьких» є одночасно орендарем (стороною договору) і повіреною особою ОСОБА_1 за довіреністю від 10 жовтня 2003 року; ОСОБА_5 , який підписав договір як директор орендаря, є одночасно повіреною особою орендодавця за тією самою довіреністю; ОСОБА_3 , підписуючи договір з боку орендодавця, діяв як повірений особи (ТОВ «Агрофірма Корнацьких»), яка є стороною правочину на протилежному боці. Таким чином, незалежно від того, які повноваження були надані повіреним у довіреності, заборона частини третьої статті 238 ЦК України є порушеною в самій конструкції правочину - оскільки повірені ОСОБА_1 і є іншою стороною договору. Верховний Суд у постанові від 31 січня 2024 року у справі № 388/335/20 прямо зазначив, що укладення такого договору не в інтересах довірителя презюмується, а тягар доведення зворотного на довірителя не покладається. Апеляційний суд від цього висновку відступив;
центральний аргумент обох судів зводиться до того, що оскільки довіреність наділяла ОСОБА_3 правом самостійно визначати суттєві умови договору, то укладення договору з будь-якими умовами є правомірним. Цей підхід є юридично хибним. Наявність повноважень за довіреністю є лише однією з умов кваліфікації правочину за статтею 232 ЦК України (представник має діяти в межах наданих повноважень), але сама по собі не виключає зловмисну домовленість. Якби обсяг повноважень виключав зловмисність, стаття 232 ЦК України взагалі не мала б практичного застосування, адже будь-який представник діє в межах виданої йому довіреності;
обидва суди дійшли висновку, що строк оренди в 50 років є законним, оскільки стаття 19 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на момент укладення договору) допускала строк до 50 років за згодою сторін. Однак суди залишили поза увагою те, що допустимість строку та вигідність умов для сторін є різними правовими категоріями. Договір укладено: (а) на максимально можливий строк - 50 років; (б) з фіксованою орендною платою 975 грн 15 коп на рік; (в) без будь-якої індексації впродовж усього строку; (г) з умовою, яка прямо унеможливлює перегляд плати з урахуванням інфляції. Наведені умови є очевидно вигідними виключно для орендаря і явно невигідними для орендодавця, що відповідає стандарту, який сам же апеляційний суд зазначив з посиланням на постанову Верховного Суду від 24 лютого 2022 року у справі № 161/20878/19;
відповідно до статті 1006 ЦК України повірений зобов'язаний негайно передати довірителеві все одержане у зв'язку з виконанням доручення. Незважаючи на це, ОСОБА_3 , уклавши і зареєструвавши договір оренди, не передав ОСОБА_1 примірника договору ні в момент укладення у 2005 році, ні протягом наступних 19 років. Суди жодним чином не надали правової оцінки цим обставинам, хоча тривале систематичне приховування умов правочину від власника земельної ділянки є очевидним свідченням усвідомлення повіреним невигідності укладених умов для довірителя;
суд першої інстанції та апеляційний суд визнали доведеним факт виконання ТОВ «Агрофірма Корнацьких» своїх зобов'язань на підставі: (а) відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків за 2006-2016 роки; (б) відомостей на виплату грошей за 2017-2023 роки. Однак відомості з реєстру платників податків формуються виключно на підставі даних, самостійно поданих податковим агентом (відповідачем), без незалежної верифікації. Вони фіксують лише факт нарахування ПДФО за певним кодом доходу, але не підтверджують ані фактичну виплату орендної плати, ані її відповідність умовам конкретного договору. Відомості на виплату грошей так само не містять посилань на конкретний договір і не є платіжними документами у розумінні статті 77 ЦПК України.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, пункт 9 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Рішенням Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023, зокрема, визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
У касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, проте лише у випадках, визначених Кодексом (абзац четвертий пункту 7.5. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023)
Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв'язанні цивільних спорів (абзац п'ятий пункту 7.7. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Внормування процесуальних відносин у спосіб визначення в Кодексі підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв'язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики (абзац другий пункту 7.8. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Припис пункту 2 частини третьої статті 389 Кодексу, що встановлює один із «фільтрів» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, - визнання справи малозначною - є зрозумілим за змістом та передбачним за наслідками застосування. Зазначений припис Кодексу також має правомірну мету - додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності (пункт 7.9. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково (пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Предметом касаційного оскарження є судові рішення, ухвалені у справі про визнання договору оренди землі, вчиненого представником на підставі нотаріально посвідченої довіреності, недійсним.
Ця справа є незначної складності та не належить до виключень, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, незалежно від того чи визнавав її такою суд першої, апеляційної чи касаційної інстанції. Оскільки частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена в розділі 1 Загальних положень ЦПК України, то вона поширюються й на стадію касаційного провадження.
З урахуванням предмету позову, характеру правовідносин, складності справи, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.
Посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню, касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять.
Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню (пункт 1 частини другої статті 394 ЦПК України).
Таким чином, оскаржені судові рішення ухвалено у малозначній справі. Тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями260, 389, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана представником Кравченком Олександром Сергійовичем, на рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 14 листопада 2025 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 03 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Корнацьких», ОСОБА_3 про визнання договору оренди землі недійсним.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Крат
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков