19 березня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/9018/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кролевець О. А. - головуючий, Баранець О. М., Мамалуй О. О.,
за участю секретаря судового засідання - Грабовського Д. А.
та представників:
позивача - Мельничук Д. В.
відповідача - ОСОБА_1, ОСОБА_2
третьої особи 1 - не з'явився
третьої особи 2 - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Південної філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2025 (головуючий суддя - Руденко М.А., судді - Пономаренко Є.Ю., Барсук М.А.)
та ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.10.2025 (суддя - Андреїшина І.О.)
у справі № 910/9018/25
за позовом Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Південної філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України"
до Служби безпеки України (військової частини НОМЕР_1 )
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: 1) Товариство з обмеженою відповідальністю "Інфокс" в особі філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Інфоксводоканал", 2) Акціонерне товариство "Одеський припортовий завод"
про стягнення 87 348,00 грн,
Короткий зміст позовних вимог
1. Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Південної філії ДП "АМПУ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Служби безпеки України (військової частини НОМЕР_1 ) про стягнення 87 348,00 грн.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач безпідставно не здійснює відшкодування витрат за транспортування води, утримання та обслуговування мереж водопостачання згідно рахунків № 0058-АЮ та № 0059-АЮ від 21.02.2024 на загальну суму 87 348,00 грн.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
3. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.10.2025, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2025, закрито провадження у справі № 910/9018/25.
4. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, зазначив, що у справі № 910/8117/24 є рішення, яке набрало законної сили, між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, тож провадження у даній справі № 910/9018/25 підлягає закриттю у відповідності до положень пункту 3 частини першої 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
5. Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Південної філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2025 і ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.10.2025 та передати справу до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті.
6. У касаційній скарзі скаржник не погоджується з висновками судів першої і апеляційної інстанцій, при цьому, обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, зазначає про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, щодо дослідження та оцінки наявних у справі доказів.
Позиція інших учасників справи
7. Відповідач надав відзив, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
8. Скаржник надав відповідь на відзив на касаційну скаргу, доводи якого подібні змісту касаційної скарги.
9. Інші учасники справи не надали відзивів на касаційну скаргу, що відповідно до частини третьої статті 295 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення.
Позиція Верховного Суду
10. Перевіривши повноту встановлення судами першої і апеляційної інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та відзиві, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Південної філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
11. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).
12. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
13. Так, за змістом статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
14. У частині першій та пунктах 4, 5 частини третьої статті 162 ГПК України унормовано, що в позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні, та виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
15. Позовна заява обов'язково повинна містити предмет позову та підстави позову. Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яке опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Водночас правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
Такі висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19.
16. Предмет і підстава позову сприяють з'ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов'язку. Чинні процесуальні норми ГПК України не позбавляють заявника права на розгляд спору про той же предмет, у разі зазначення ним інших підстав позову та надання доказів, якими він обґрунтовує ці підстави.
Подібні висновки наведено у постановах Верховного Суду від 16.11.2021 у справі № 910/694/21, від 01.11.2022 у справі № 925/1152/21, від 28.06.2023 у справі № 910/1182/23.
17. У пункті 2 частині першої статті 175 ГПК України унормовано, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
18. Отже, передумовою для застосування положень пункту 2 частини першої статті 175 ГПК України є наявність такого, що набрало законної сили, рішення чи ухвали суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
19. Згідно із пунктом 3 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 частини першої статті 175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною другою статті 175 цього Кодексу.
20. У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається (частина третя статті 231 ГПК України).
21. Як вбачається з матеріалів цієї справи та встановлено судами попередніх інстанцій, у липні 2025 року ДП "АМПУ" в особі Південної філії ДП "АМПУ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до СБУ (ВЧ НОМЕР_1 ) про стягнення 87 348,00 грн заборгованості з відшкодування витрат за транспортування води, утримання та обслуговування мереж водопостачання згідно рахунків № 0058-АЮ, № 0059-АЮ від 21.02.2024 на загальну суму 87 348,00 грн.
22. Водночас, закриваючи провадження у справі судами встановлено, що:
- в провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа № 910/8117/24 за позовом ДП "АМПУ" до СБУ (ВЧ НОМЕР_1 ) про стягнення 87 348,00 грн невідшкодованих відповідачем витрат за транспортування води, утримання та обслуговування мереж водопостачання згідно рахунків № 0058-АЮ, № 0059-АЮ від 21.02.2024;
- рішенням Господарського суду міста Києва від 04.09.2024 у справі № 910/8117/24, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2025, у задоволенні позову відмовлено;
- судові рішення обґрунтовані тим, що за спірний період - 2022 рік, між сторонами були відсутні зобов'язання з відшкодування витрат за надані послуги з транспортування води та утримання і обслуговування мереж водопостачання, а позивачем у процесі розгляду справи не було надано жодних належних та допустимих доказів виникнення такого обов'язку у відповідача з інших підстав, тож у відповідача відповідні зобов'язання зі сплати комунальних послуг не виникли;
- ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.04.2025 у справі № 910/8117/24, яка залишена без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2025, відмовлено у задоволенні заяви ДП "АМПУ" про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2024 у справі № 910/8117/24, а рішення господарського суду міста Києва від 04.09.2024 у справі № 910/8117/24 залишено в силі;
- ДП "АМПУ" зазначало, що рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2024 у справі № 910/8117/24 підлягає перегляду та скасуванню за наявності нововиявленої обставини, якою є підписаний відповідачем акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2024 по 31.12.2024, що підтверджує факт визнання ним заборгованості за рахунками № 0058-АЮ, № 0059-АЮ від 21.02.2024 на загальну суму 87 348,00 грн за 2022 рік;
- суди дійшли висновку, що доказ на який посилався заявник, як на нововиявлену обставину, не існував на момент розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанції. Також зазначено про те, що в межах даної справи позивачем самостійно визначено спірний період - 2022 рік, а в наданому акті звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2024 по 31.12.2024, позивачем зазначено, що залишок на 01.01.2024 становить "- 1,48 грн", що свідчить про переплату зі сторони відповідача на зазначену суму. У контексті означених доводів судами враховано, що заявник обґрунтовував свою заяву про перегляд рішення за нововиявленими обставинами не існуванням нововиявленої обставини, а фактично посилався на переоцінку доказів, яким надавалася оцінка в процесі розгляду справи та стосується обставин, які вже були встановлені судами.
23. Встановивши вищезазначене та проаналізувавши предмет, підстави позову та суб'єктний склад сторін у справі № 910/8117/24 та у справі, що розглядається, суди зробили обґрунтований висновок, що суб'єктний склад, предмет та підстави заявлених позовних вимог (як фактичні так і правові) у справах № 910/8117/24 та № 910/9018/25 є однаковими.
24. Ураховуючи викладене, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що у справах № 910/8117/24 та № 910/9018/25 спірні правовідносини виникли між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що є підставою для закриття провадження, зважаючи на положення пункту 3 частини першої статті 231 ГПК України.
25. У касаційній скарзі скаржник також зазначає, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано положення статей 11, 509 Цивільного кодексу України, без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 09.11.2018 № 911/3685/17, від 08.05.2018 у справі № 910/16725/17, від 09.07.2019 у справі № 903/849/17, від 07.07.2021 у справі № 916/2620/20.
26. Верховний Суд враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовний критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
27. Касаційний суд вказує, що неврахування правового висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суди попередніх інстанцій, посилаючись на норму права, застосували її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачили тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, яка є подібною до справи, що розглядається Судом.
28. Не можна посилатись на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення. Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичні обставини у справі, що формуються, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.
29. Проаналізувавши доводи касаційної скарги Суд вважає, що такі доводи є безпідставними, оскільки, по-перше, ухвалюючи оскаржувані судові рішення суди попередніх інстанцій у цій справі не застосовували положення статей 11, 509 Цивільного кодексу України, а по-друге, у постановах Верховного Суду від 09.11.2018 № 911/3685/17, від 08.05.2018 у справі № 910/16725/17, від 09.07.2019 у справі № 903/849/17, від 07.07.2021 у справі № 916/2620/20, не викладався правовий висновок щодо застосування положень статті 231 ГПК України, судові рішення у вказаних справах прийнято за різних правовідносин та встановлених судами обставин справи з прийняттям відповідних рішень.
30. Касаційний суд зауважує, що питання закриття провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 231 ГПК України неодноразово було предметом касаційного перегляду, практика щодо застосування вказаних положень є усталеною та однозначною, та не потребує тлумачення.
31. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.09.2025 у справі № 911/906/23, конкретизуючи висновки щодо закриття провадження у справі з підстав наявності двох справ з тотожним суб'єктним складом, предметом та підставами, звернула увагу на те, що "суди повинні враховувати принцип правової визначеності і не допускати наявності проваджень, а отже і судових рішень, ухвалених у спорі між тими ж сторонами з того ж предмета.
Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.
Необхідність застосування закриття провадження з наведеної підстави зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, у яких одночасно тотожними є сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили.
Позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору."
32. Відтак, зважаючи на вищезазначене, доводи скаржника про порушення місцевим та апеляційним господарськими судами при ухваленні оскаржуваних судових рішень положень пункту 3 частини першої статті 231 ГПК України, не знайшли свого підтвердження.
33. Враховуючи наведені положення законодавства та обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд зазначає, що підстави касаційного оскарження не підтвердилися, отже, касаційна скарга є необґрунтованою, а тому, ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду необхідно залишити без змін.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
34. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішенні судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
35. Згідно положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
36. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довів неправильного застосування ними норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування прийнятих у справі ухвали і постанови.
37. За таких обставин, доводи касаційної скарги, не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, у зв'язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Розподіл судових витрат
38. Враховуючи викладене, судовий збір за розгляд касаційної скарги на підставі статті 129 ГПК України покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Південної філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" залишити без задоволення.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2025 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.10.2025 у справі №910/9018/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. А. Кролевець
Судді О. М. Баранець
О. О. Мамалуй