19 березня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/13546/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кролевець О.А. - головуючий, Баранець О.М., Бакуліна С.В.,
за участю секретаря судового засідання - Грабовського Д.А.
та представників
Позивача : Мельникова Л.В.
Відповідача -1: Замостний О.І.
Відповідача - 2: Михалюк Е.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Троянівське"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2025
(головуючий - Гаврилюк О.М., судді Майданевич А.Г., Ткаченко Б.О.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2025
(суддя - Чебікіна С.О.)
у справі №910/13546/24
за позовом Приватного акціонерного товариства "Троянівське"
до 1) Національної поліції України,
2) Управління Служби безпеки України в Рівненській області
про стягнення 2 115 352,50 грн,
1. У зв'язку із запланованою відпусткою судді Мамалуя О.О. склад судової колегії суду касаційної інстанції змінився, що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 19.01.2026
Короткий зміст позовних вимог
2. Приватне акціонерне товариство "Троянівське" (далі - ПрАТ "Троянівське", позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Національної поліції України (далі - НПУ, відповідач - 1), Управління Служби безпеки України в Рівненській області (далі - УСБУ, відповідач -2) про солідарне стягнення в рахунок відшкодування 1 369 890,00 грн шкоди, та 745 462,50 грн збитків.
3. Позов обґрунтовано тим, що Управління Служби безпеки України в Рівненській області, як орган який здійснював досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42020180000000047 від 08.04.2020 року ініціював фактично безпідставне накладання арешту на майно позивача та згідно ухвали суду був зобов'язаний забезпечити збереження і передачу такого майна, однак цього не зробив, разом з Головним слідчим управлінням Національної поліції України, яке здійснює досудове розслідування відповідного кримінального провадження та має нести солідарну відповідальність за втрачене майно та завдані збитки власнику такого майна. А тому, позивач просить солідарно стягнути в рахунок відшкодування шкоди у вигляді 1 369 890,00 грн упущеної вигоди та 745 462,50 грн. збитків понесених у зв'язку з втратою майна на підставі статей 321, 623, 1173, 1174, 1176, 1190, 1192 Цивільного кодексу України.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
4. Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.03.2025, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2025, в позові відмовлено повністю.
5. Рішення мотивоване тим, що матеріали справи не містять доказів вилучення спірного майна органами досудового розслідування, оскільки відповідачами надалися лише дозволи на вжиття до ДП ДГ "Білокриницьке" невідкладних заходів спрямованих на проведення збору кукурудзи врожаю 2020 року, з метою попередження негативних наслідків державного підприємства у вигляді втрати врожаю. Позивачем не доведено та матеріали справи не містять жодних доказів, на підставі яких можна встановити, що в ході проведення досудового розслідування в кримінальному провадженні органами досудового слідства, його посадовими особами допущені порушення норм кримінально-процесуального права, які призвели до спричинення майнової шкоди позивачу, а саме щодо неналежного зберігання вилученого майна безпосередньо органами досудового розслідування, а в конкретному випадку - Національною поліцією України та Управління Служби безпеки України в Рівненській області. Таким чином, позивачем не доведено наявності таких умов для стягнення шкоди, як неправомірні дії відповідачів та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Таким чином, позивачем не доведено тих обставин, на які він посилається як на підставу позовних вимог щодо солідарного стягнення з відповідачів в рахунок відшкодування шкоди у вигляді 1 369 890,00 грн упущеної вигоди та 745 462,50 грн. збитків.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
6. Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції щодо відмови у позові та прийняти нове рішення про задоволення позову. Крім того, у касаційній скарзі позивач зазначає орієнтований розрахунок витрат на правову допомогу, у розмірі 40 000,00 грн.
7. Скаржник, посилаючись на п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, зазначає, що судами застосовано положення ст.ст. 41, 56 Конституції України, ст. 11, 22, 321, 1166, 1173, 1174, 1190, 1192 Цивільного кодексу України, ст.ст. 169 - 174 Кримінального процесуального кодексу України, ст. 2, 73, 74, 76, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17 та Верховного Суду від 26.01.2023 у справі №910/8949/21, від 14.09.2021 у справі №910/14452/20 та від 22.04.2021 у справі №904/1017/20.
8 Крім того, скаржник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права визначених положеннями ст. 41, 56 Конституції України, ст. 11, 22, 321, 1166, 1173, 1174, 1190, 1192 Цивільного кодексу України, ст. 169 - 174 Кримінального процесуального кодексу України у взаємозв'язку з положення ч. 2 ст. 21 КПК України, ст. 533 ГПК України, ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів», які визначають, що вирок та ухвала суду, що набрали законної сили в порядку, визначеному цим Кодексом, є обов'язковими і підлягають безумовному виконанню на всій території України, а також у випадку, випадку коли: на майно товариства з метою забезпечення збереження вказаного речового доказу та/чи подальшого звернення майна в дохід держави/законних власників за клопотанням слідчого накладено арешт та заборонено відчужувати, розпоряджатися та користуватися ним до прийняття остаточного рішення у кримінальному провадженні та/або скасування арешту, окрім слідчого та прокурора і дане майно за процесуальним рішенням слідчого було зібрано третьою особою і в період перебування в неї на зберіганні зникає.
9. Водночас, скаржник зауважує, що суди попередніх інстанцій, у мотивувальній частині рішення не зазначили належних мотивів, з яких відповідні докази не були взяті до уваги, не з'ясували підстав та мети накладення арешту, правомірності процесуальних рішень слідчого по розпорядженню майном (збір, оприбуткування, зберігання), вчинених дій (бездіяльності) Відповідача 2 для збереження речового доказу та ін.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи та розгляд заяв, клопотань
10. Відповідачі у відзивах на касаційну скаргу зазначають, що позивачем не доведено факту заподіяння такої шкоди відповідачами, наявності прямого причинного зв'язку між діями (чи бездіяльністю) відповідачами та заявленими збитками, а отже, зазначена вимога про відшкодування упущеної вигоди є необґрунтованою та безпідставною. Тому, судом першої та апеляційної інстанцій з'ясовано і перевірено всі обставини справи, що стосуються предмету спору та прийнято обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. А тому, відповідачі просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
11. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 08.04.2020 слідчим управлінням Головного управління національної поліції в Рівненській області, до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною 5 статті 191, частиною 2 статті 364, частиною 4 статті 190 Кримінального кодексу України, розслідування яких здійснюється в рамках кримінального провадження за № 42020180000000047, а саме, що у період з вересня 2018 року по березень 2020 року службовими особами Державного підприємства "Дослідне господарства "Білокриницьке" (ЄДРПОУ: 00729574), зловживаючи своїм службовим становищем, всупереч цілей статутної діяльності підприємства, проведено збиткові господарські операції щодо реалізації самостійно вирощеного зерна кукурудзи за ціною нижче середньоринкової, чим спричинено розтрату майна суб'єкта господарювання державної форми власності. Крім того, службові особи ДП ДГ "Білокриницьке", зловживаючи своїм службовим становищем, за попередньою змовою зі службовими особами ПАТ "Троянівське", з метою отримання неправомірної вигоди, у період з 01.06.2020, вчиняють дії спрямовані на реалізацію вирощеної ДП ДГ "Білокриницьке" сільськогосподарської продукції, шляхом подання до контролюючих органів бухгалтерських документів та статистичних даних із заниженням її кількісних показників, крім того невстановлені особи з числа Національної академії аграрних наук України, за попередньою змовою з іншими особами, за грошову винагороду домовились про призначення на керівну посаду ДП ДГ «Білокриницьке» підконтрольної собі особи з метою привласнення врожаю вирощеного на полях цього господарства.
12. В ході проведення СУ ГУНП в Рівненській області досудового розслідування встановлено, що:
- 08.04.2020 між ДП ДГ "Білокриницьке", укладено договір контрактації сільськогосподарської продукції № 0804ВК, предметом якого є зобов'язання ДП ДГ "Білокриницьке" виростити та передати у власність ПП "Холдер Агро" сільськогосподарську продукцію вирощену на земельних ділянках на території Городищенської сільської ради Рівненського району Рівненської області, площею 601,42 га та Білокриницької сільської ради Рівненського району Рівненської області, площею 1009,45 га. 08.04.2020 між ДП ДГ "Білокриницьке" в особі виконуючого обов'язки директора Коновала Р.М. та ПАТ "Троянівське", укладено Договір контрактації сільськогосподарської продукції № 01/08-04-2020, в забезпечення виконання якого, 28.04.2020 ДП ДГ "Білокриницьке" видано Товарну аграрну розписку, посвідчену приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області та зареєстровану в Реєстрі аграрних розписок № 4204, якою ДП ДГ "Білокриницьке" зобов'язано здійснити поставку 1658,03 тон насіння соняшника врожаю 2020 року, в строк до 02.09.2020 за ціною 3500 грн/тона;
- 11.09.2020 приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області, видано виконавчий напис про стягнення з ДП ДГ "Білокриницьке" на користь ПАТ "Троянівське" 1658,03 тон насіння соняшника врожаю 2020 року, на підставі Товарної аграрної розписки, посвідченої приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області, зареєстровану в Реєстрі аграрних розписок № 4204. 23.09.2020 Рівненським районним відділом державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, на підставі заяви представника ПАТ "Троянівське", відкрито виконавче провадження зареєстроване в автоматизованій системі виконавчого провадження за № НОМЕР_1, у якому боржником є ДП ДГ "Білокриницьке", а стягувачем є ПАТ "Троянівське".
- 23.09.2020 ПАТ "Троянівське" на підставі виконавчого провадження, розпочато збір належного ДП ДГ "Білокриницьке" зерна соняшника врожаю 2020 року на земельних ділянках, що розташовані на території Білокриницької та Городищенської сільських рад, Рівненського району Рівненської області, право постійного користування на які належить ДП ДГ "Білокриницьке". В подальшому, зібраний врожай зерна соняшника відвантажується на зернові склади, що розташовані на території Рівненської області, звідки реалізовується та переоформлюється іншим суб'єктам господарської діяльності. 09.10.2020 в ході проведення обшуку приміщень та споруд, що належать ТОВ "ІДЕК-2006", виявлено та вилучено копії документів щодо ввезення, зберігання, переоформлення ПАТ "Троянівське" зерна соняшника врожаю 2020 року зібраного на полях ДП ДГ "Білокриницьке";
- за результатами проведення оглядів у період 15.09.2020 та 23.09.2020, земельних ділянок, які перебувають у користуванні ДП ДГ "Білокриницьке", розташованих на території Білокриницької та Городищенської сільських рад, Рівненського району Рівненської області, також СУ ГУНП в Рівненській області встановлено, що соняшник вирощується на земельних ділянках із наступними кадастровими номерами: 5624683000:01:001:1436, площею 76,3623 га; 5624680700:05:017:1480, площею 415,4405 га; 5624680700:04:013:0303, площею 403,9518 га. На земельних ділянках із кадастровими номерами: 5624683000:01:005:1144, площею 25,4175 га та 5624680700:01:001:0224, площею 212,1075 га, вирощується кукурудза.
13. 09.04.2020 між ДП ДГ "Білокриницьке" (виробник) та ПАТ "Троянівське" (контрактант) укладено договір контрактації сільськогосподарської продукції № 03/09-04-2020 (договір), відповідно до умов пункту 1.1 якого виробник зобов'язується виростити і передати у власність контрактанта сільськогосподарську продукцію (продукція) визначену у додатках до цього договору, та вирощену виробником на земельних ділянках, які наведені у додатку № 1 до цього договору, а контрактант зобов'язується сприяти виробнику у вирощуванні зазначеної продукції, прийняти і провести розрахунки за продукцію на умовах, передбачених цим договором.
14. За змістом пункту 4.2 договору виробник зобов'язаний, зокрема, виростити, зібрати і поставити (передати) контрактанту якісну продукцію, а також передати необхідну документацію на неї в місці та у встановлений цим договором строк, вирощувати продукцію на земельних ділянках, вказаних у додатку № 1 до цього договору, особисто з використанням власних засобів (у тому числі сільськогосподарської техніки), а також має право залучати для виконання сільськогосподарських робіт (послуг) третіх осіб та контрактанта, залишаючись при цьому виробником продукції в розумінні цього
15. Згідно із вказаним договором та додатків до нього ДП ДГ "Білокриницьке" зобов'язалось виростити і передати ПАТ "Троянівське" сільськогосподарську продукцію (зерно кукурудзи 3 класу врожаю 2020 року) вирощену ДП ДГ "Білокриницьке" на земельній ділянці із кадастровим номером 5624680700:001:0224, площею 212,1075 га.
16. Оскільки під час досудового розслідування, що здійснювалось СУ ГУПН в Рівненській області, встановлено, що врожай сільськогосподарських культур 2020 року вирощений на земельних ділянках, які перебувають у користуванні ДП ДГ "Білокриницьке", є об'єктом кримінально - протиправних дій, оскільки службовими особами ДП ДГ "Білокриницьке" та ПАТ "Троянівське", вживаються заходи щодо протиправного заволодіння цим майном під час виконання відповідних договорів, заступник начальника відділу СУ ГУНП в Рівненській області звернувся з відповідним клопотанням про накладення арешту на врожай.
17. Ухвалою слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області від 05.11.2020 у справі № 569/9385/20 накладено арешт на врожай сільськогосподарських культур 2020 року на земельних ділянках, які перебувають у користуванні ДП ДГ "Білокриницьке" (ЄДРПОУ: 00729574), зокрема соняшника, що вирощується на земельній ділянці із кадастровим номером 5624683000:01:001:1436, площею 76,3623 га, із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Городищенської сільської ради, Рівненського району Рівненської області, із кадастровим номером 5624680700:05:017:1480, площею 415,4405 га, із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Білокриницької сільської ради, Рівненського району Рівненської області, із кадастровим номером 5624680700:04:013:0303, площею 403,9518 га, цільовим призначенням для ведення підсобного сільського господарства, яка розташована на території Білокриницької сільської ради, Рівненського району Рівненської області, а також кукурудзи, що вирощується на земельній ділянці із кадастровим номером 5624683000:01:005:1144, площею 25,4175 га, яка розташована на території Городищенської сільської ради, Рівненського району Рівненської області, із кадастровим номером 5624680700:01:001:0224, площею 212,1075 га, із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Білокриницької сільської ради, Рівненського району Рівненської області, заборонено відчужувати, розпоряджатися та користуватися вищезазначеним майном до прийняття остаточного рішення у кримінальному провадженні та/або скасування арешту, окрім слідчого та прокурора з метою забезпечення збереження вказаного речового доказу та/чи подальшого звернення врожаю в дохід держави/законних власників.
18. 09.11.2020 ДП ДГ "Білокриницьке" звернулось до СУ ГУНП в Рівненській області з заявою-клопотанням про надання дозволу на збір врожаю сільськогосподарських культур 2020 року, на земельних ділянках, що перебувають на праві постійного користування в ДП ДГ "Білокриницьке" на який ухвалою Рівненського міського суду від 05.11.2020 у справі № 569/9385/20 накладено арешт.
19. За результатами розгляду СУ ГУНП в Рівненській області надано дозвіл №10338/24-2020 на збір врожаю сільськогосподарських культур 2020 року, на земельних ділянках, що перебувають на праві постійного користування в ДП ДГ "Білокриницьке" на який ухвалою Рівненського міського суду від 05.11.2020 у справі №569/9385/20 накладено арешт. Даний дозвіл також був погоджений Рівненською обласною прокуратурою, що підтверджується матеріалами кримінального провадження за № 42020180000000047.
20. 19.11.2020 постановою керівника Рівненської обласної прокуратури, розслідування кримінального провадження за № 42020180000000047 від 08.04.2020 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частино 5 статті 191, частиною 2 статті 364, частиною 4 статті 190, частиною 2 статті 357, частиною 3 статті 191 Кримінального кодексу України, доручено здійснювати слідчому відділу УСБУ в Рівненській області.
21. 24.11.2020 на адресу слідчого відділу УСБУ в Рівненській області надійшло клопотання ДП ДГ "Білокриницьке" про надання дозволу ДП ДГ "Білокриницьке" на проведення збору врожаю, у тому числі кукурудзи, на який накладено арешт відповідно до ухвали суду від 05.11.2020, у зв'язку з його можливим псуванням.
22. За результатами розгляду клопотання ДП ДГ "Білокриницьке" з метою попередження негативних наслідків державного підприємства у вигляді втрати врожаю, слідчим відділом УСБУ в Рівненській області за погодженням з Рівненською обласною прокуратурою, надано дозвіл від 24.11.2020 №6/249-1767 на вжиття ДП ДГ "Білокриницьке" невідкладних заходів спрямованих на проведення збору кукурудзи врожаю 2020 року, що вирощується на земельних ділянках із кадастровим номером 5624683000:01:005:1144, площею 25,4175 га, та кадастровим номером 5624680700:01:001:0224, площею 212,1075 га.
23. Листом УСБУ в Рівненській області від 24.11.2020 за № 6/249-1767 ДП ДГ "Білокриницьке" повідомлено про те, що на врожай кукурудзи накладено арешт відповідно ухвали суду від 05.11.2020 та зобов'язано останнього вести належний облік при зборі врожаю кукурудзи, його відвантаженні з полів, оприбуткуванні, обліку на балансі ДП ДГ "Білокриницьке" та його зберіганні.
24. Після проведення ДП ДГ "Білокриницьке" збору врожаю кукурудзи із земельних ділянок кадастровий номером 5624683000:01:005:1144 та кадастровий номер 5624680700:01:001:0224, супровідним листом ДП ДГ "Білокриницьке" на адресу слідчого відділу УСБУ в Рівненській області були скеровані копії двадцяти товарно-транспортних накладних щодо збору кукурудзи, кожна з яких у розділах «Здав» та «Прийняв» підписана та завірена відтиском печатки ДП ДГ "Білокриницьке", копії яких знаходяться в матеріалах справи, які витребувані у Національної поліції України на підставі ухвали Господарського суду міста Києва від 27.01.2025 року.
25. У вказаних товарно-транспортних накладних зазначено, що і вантажовідправником і вантажоодержувачем є одне й те саме ДП ДГ "Білокриницьке".
26. На підставі вищезазначених товарно-транспортних накладних, слідчим відділом УСБУ в Рівненській області направлено до суду клопотання про накладення арешту на вже зібраний та відвантажений в адресу ДП ДГ "Білокриницьке" врожай кукурудзи загальною вагою 386 250 кг.
27. Ухвалою слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області від 04.12.2020 у справі № 569/9385/20 накладено арешт на зібраний врожай 2020 року на земельних ділянках, які перебувають у користуванні ДП ДГ "Білокриницьке", зокрема соняшника, що вирощувався на земельних ділянках із кадастровими номерами 5624683000:01:001:1436, площею 76,3623 га, 5624680700:05:017:1480, площею 415,4405 га, 5624680700:04:013:0303, площею 403,9518 га, загальною вагою 187 490 кг, а також зібраний врожай кукурудзи, що вирощувався на земельних ділянках із кадастровими номерами 5624683000:01:005:1144, площею 25,4175 га, 5624680700:01:001:0224, площею 212,1075 га, загальною вагою 386250 кг та заборонено відчужувати, розпоряджатися та користуватися вищезазначеним майном до прийняття остаточного рішення у кримінальному провадженні та/або скасування арешту, окрім слідчого та прокурора з метою забезпечення збереження вказаного речового доказу та/чи подальшого звернення врожаю в дохід держави/законних власників.
28. 05.03.2024 ухвалою слідчого судді Печерського районного суду у справі № 757/6953/24-к скасовано арешт, що накладений ухвалою слідчого судді Рівненського міського суду від 04.12.2020 у справі № 569/9385/20, а саме: на зібраний врожай 2020 року на земельних ділянках, які перебувають у користуванні ДП ДГ "Білокриницьке", зокрема на зібраний врожай кукурудзи, що вирощувався на земельних ділянках з кадастровим номером 5624683000:01:005:1144 та кадастровим номером 5624680700:01:001:0224, загальною вагою 386 250 кг та скасовано заборону відчужувати, розпоряджатися та користуватися вищевказаним майном.
29. Позивач зазначає, що після скасування арешту, такі речові докази, як врожай кукурудзи загальною вагою 386 250 кг, власником якого є ПрАТ "Троянівське" зникли у правоохоронних органах.
Позиція Верховного Суду
30. Перевіривши повноту встановлення судами попередніх інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, учасників судового процесу, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та заперечення, наведені у відзивах, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.
31. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).
32. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
33. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
34. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судами норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
35. У статті 56 Конституції України закріплено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
36. Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
37. Відповідно до частин першої-другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
38. Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено статтею 16 ЦК України. Суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист їх прав і охоронюваних законом інтересів, які порушені або оспорюються. Наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації права, встановленого вищевказаними нормами.
39. Стаття 11 ЦК України передбачає, що підставою виникнення цивільних прав і обов'язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
40. Відповідно до статті 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
41. Статтею 13 ЦК України визначено межі здійснення цивільних прав: цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства; при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах; при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства; не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.
42. Як вбачається з матеріалів справи позивач звернувся з позовом про солідарне стягнення в рахунок відшкодування шкоди у вигляді 1 369 890,00 грн упущеної вигоди та 745 462,50 грн. збитків понесених у зв'язку з втратою майна, на підставі статей 321, 623, 1173, 1174, 1176, 1190, 1192 Цивільного кодексу України.
43. Колегія суддів з огляду на предмет та підстави позову зазначає, що за приписами частини другої статті 22 ЦК України збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
44. За приписами статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).
45. Отже, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано пов'язані з відновленням свого порушеного права. Тобто, з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було би відновлення свого порушеного права особою. Крім того, такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку з порушенням.
46. Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; наявність збитків, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.
47. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
48. Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності.
49. При цьому господарському суду необхідно відрізняти обов'язок боржника по відшкодуванню збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випливає з договору (Глава 51 ЦК України), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 ЦК України).
50. Зазначене розмежування підстав відповідальності пояснюється також тим, що збитки, заподіяні невиконанням договірних зобов'язань, повинен відшкодувати контрагент за договором, а позадоговірну шкоду - особа, яка її завдала.
51. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду встановлені в статті 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
52. Наведена норма встановлює загальні підстави для відшкодування шкоди в рамках позадоговірних (деліктних) зобов'язань. Деліктне (позадоговірне) зобов'язання виникає там, де заподіювач шкоди і потерпілий не перебували між собою у зобов'язальних відносинах або шкода виникла незалежно від існуючих між сторонами зобов'язальних правовідносин. У деліктних зобов'язаннях діє принцип відповідальності за вину. Тобто, деліктна відповідальність за загальним правилом настає за наявності вини заподіювана шкоди.
53. Загальними підставами для покладення відповідальності на особу, яка заподіяла шкоду, за змістом статті 1166 ЦК України є: протиправна поведінка особи, що заподіяла шкоду, шкідливий результат такої поведінки, тобто настання, наявність самої шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою і настанням шкоди та вина особи у заподіянні шкоди. За відсутності хоча б однієї з наведених складових цивільна відповідальність не настає.
54. Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового. Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо). Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.
55. Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
56. Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо).
57. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.
58. Відповідна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.10.2020 у справі № 910/17533/19, від 21.04.2020 у справі № 904/3189/19, від 10.12.2018 у справі № 902/320/17.
59. Водночас статті 1173, 1174, 1175 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади (органів місцевого самоврядування) та їх посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності.
60. Так, відповідно до частини першої статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
61. Отже, необхідною підставою для притягнення органу державної влади (органу місцевого самоврядування) до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов:
1) неправомірні дії цього органу,
2) наявність шкоди,
3) причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.
62. Неправомірність рішення і дій або бездіяльності органу державної влади може підтверджуватись відповідним рішенням суду, яке буде мати преюдиціальне значення для справи про відшкодування шкоди.
63. Обов'язок щодо доведення наявності зазначених умов покладено на позивача, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає.
64. За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у пункті 32 постанови від 03.09.2019 у справі № 916/1423/17, застосовуючи положення статей 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
65. Відповідно до частини першої статті 1190 ЦК України, особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.
66. Отже, у разі посилання позивача на спільні дії або бездіяльність відповідачів, що зумовило спричинення шкоди, позивач, крім іншого, зобов'язаний (відповідно до правил розподілу обов'язку доказування) довести наявність підстав для покладення на заподіювачів шкоди відповідальності, оскільки за змістом ЦК України, індивідуальний характер відповідальності презюмується.
67. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18 сформульований висновок про те, що статті 1173, 1174 Цивільного кодексу України є спеціальними й передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Утім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 Цивільного кодексу України.
68. При цьому природа такого зв'язку має бути пряма, тобто дії відповідача мають завдавати шкоду позивачеві як conditio sine qua non ("умова, без якої не може бути").
69. Розглядаючи позовні вимоги заявлені позивачем, судами встановлено, що на підставі наданих Національною поліцією України товарно-транспортних накладних після проведення збору врожаю кукурудзи із земельних ділянок з кадастровим номером 5624683000:01:005:1144 та кадастровим номером 5624680700:01:001:0224, спірне майно відвантажилось на склади ДП ДГ ?Білокриницьке?, відповідачем -2 листом від 24.11.2020 за № 6/249-1767 повідомлено ДП ДГ ?Білокриницьке? про те, що на врожай кукурудзи накладено арешт, згідно ухвали суду від 05.11.2020 та зобов'язано останнього вести належний облік при зборі врожаю кукурудзи, його відвантаженні з полів, оприбуткуванні, обліку на балансі ДП ДГ ?Білокриницьке? та його зберіганні.
70. При цьому, судами встановлено, що у матеріалах справи відсутні, а позивачем не надані докази вилучення спірного майна органами досудового розслідування, оскільки, відповідачам надавались лише дозволи на вжиття щодо ДП ДГ ?Білокриницьке? невідкладних заходів спрямованих на проведення збору кукурудзи врожаю 2020 року, з метою попередження негативних наслідків державного підприємства у вигляді втрати врожаю.
71. Разом з цим, як зазначалось, заявляючи позовні вимоги, позивач посилався на неправомірні дії відповідачів.
72. Судами встановлено, що позивачем не доведено належними доказами порушення, органами досудового слідства, його посадовими особами допущені, в ході проведення досудового розслідування в кримінальному провадженні, норм кримінально-процесуального права, які призвели до спричинення майнової шкоди позивачу, а саме щодо неналежного зберігання вилученого майна безпосередньо органами досудового розслідування, а в конкретному випадку - Національною поліцією України та Управління Служби безпеки України в Рівненській області, тобто, не доведено наявності таких умов для стягнення шкоди, як неправомірні дії відповідачів та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.
73. Так, судами встановлено, що урожай зібраний ДП ДГ ?"Білокриницьке? фактично у ході досудового розслідування кримінального провадження №42020180000000047 не вилучався, постановою слідчого речовим доказом не визнавався і з часу його зібрання знаходився на ДП ДГ ?Білокриницьке?, що підтверджується тим, що після проведення ДП ДГ ?Білокриницьке? збору врожаю кукурудзи із земельних ділянок кадастровий номером 5624683000:01:005:1144 та кадастровий номер 5624680700:01:001:0224, супровідним листом ДП ДГ "Білокриницьке" на адресу слідчого відділу УСБУ в Рівненській області були скеровані копії двадцяти товарно-транспортних накладних щодо збору кукурудзи, кожна з яких у розділах ?Здав? та ?Прийняв? підписана та завірена відтиском печатки ДП ДГ ?Білокриницьке?, копії яких знаходяться в матеріалах справи, які витребувані у Національної поліції України на підставі ухвали Господарського суду міста Києва від 27.01.2025 року і у вказаних товарно-транспортних накладних зазначено, що і вантажовідправником і вантажоодержувачем є одне й те саме ДП ДГ ?Білокриницьке?.
74. Крім того судами встановлено, що відповідно до положень КПК України саме ГСУ НПУ вжито відповідних заходів реагування щодо втрати зібраного врожаю кукурудзи, у зв'язку із чим 29.10.2021 старшим слідчим в ОВС ГСУ НПУ Громадським О. А. внесено відомості до ЄРДР за №12021000000001321, досудове розслідування у якому триває, вживаються всі необхідні заходи та слідчі (розшукові) дії, які спрямовані на встановлення істини у справі та притягнення винних осіб до відповідальності.
75. Отже, оскільки факт незаконної розтрати посадовими особами ДП ?ДГ ?Білокриницьке? ІСГ НААНУ 188 тон зерна соняшника урожаю 2020 року та 395 тон зерна кукурудзи урожаю 2020 року є предметом досудового розслідування у провадженні №12021000000001321, остаточного рішення не прийнято, тобто не встановлено винну особу, тому підстави покладання відповідальності за втрату майна, яке є предметом кримінального провадження і щодо якого відсутнє остаточне рішення, на державу в особі Національної поліції України та Управління Служби безпеки України в Рівненській області, відсутні.
76. З урахуванням вищезазначеного касаційний суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивачем не доведено, з урахуванням вищезазначених положень, факту, який свідчить, що саме спільними діями відповідачів позивачу завдано шкоду пов'язану з втратою його майна, що відповідно є підставою для відмови у позові.
77. Як вказувалось, скаржник посилаючись на п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, зазначає, що суди застосовуючи положення ст.ст. 41, 56 Конституції України, ст. 11, 22, 321, 1166, 1173, 1174, 1190, 1192 Цивільного кодексу України, ст.ст. 169 - 174 Кримінального процесуального кодексу України, ст. 2, 73, 74, 76, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, не врахували правових Верховного Суду викладених у постановах Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17, від 26.01.2023 у справі №910/8949/21, від 14.09.2021 у справі №910/14452/20 та від 22.04.2021 у справі №904/1017/20.
78. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
79. Відповідно до положень вказаної норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
80. Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
81. Так, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).
82. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 визначила критерії подібності правовідносин у розумінні норм процесуального законодавства.
83. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
84. При цьому, необхідно виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
85. Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.
86. Разом з тим, Суд звертає увагу на те, що Верховний Суд у своїй діяльності висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.
87. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування таких правових висновків у кожній конкретній справі.
88. Проаналізувавши доводи скаржника в обґрунтування п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, касаційний суд зазначає, що доводи касаційної скарги є безпідставними, з огляду на наступе.
89. Так, у справі № 920/715/17 предметом спору були вимоги про стягнення з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Сумській області в рахунок відшкодування шкоди, завданої ГУНП в Сумській області у розмірі 1 687 773,47 грн, збитків, понесених у зв'язку із втратою майна; стягнення з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Сумській області в рахунок відшкодування шкоди, завданої ГУНП в Сумській області в розмірі 2 664 726,54 грн упущеної вигоди; стягнення з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Сумській області в рахунок відшкодування шкоди, завданої ГУНП в Сумській області, в розмірі 10 351 730,35 грн збитків, що складаються зі стягнутих з позивача на користь третьої особи за судовим рішенням штрафних санкцій і судового збору. Верховний Суд, погоджуючись з висновками судів про відсутність підстав для стягнення збитків та упущеної вигоди вказував на те, що питання наявності між сторонами деліктних зобов'язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, а господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази. Крім того, Верховний Суд звернув увагу, що необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
90. В даному випадку, судами було встановлено відсутність наявності всіх елементів відповідальності, і апеляційним судом враховано правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду у справі № 920/715/17.
91. Щодо справи № №910/8949/21 предметом спору були вимоги ФОП до Головного управління Національної поліції у м. Києві, Київської міської прокуратури, Головного управління Національної поліції в Київській області та Київської обласної прокуратури (далі -відповідач-4), про визнання недійсним договору зберігання укладений від імені Київської місцевої прокуратури прокурором Київської місцевої прокуратури № 1 Бондаренком М.В. з ТОВ, та акт передачі майна до Договору від 04.11.2017 № 1006; стягнення солідарно з відповідачів на користь позивача грошових кошти в якості відшкодування завданої матеріальної шкоди, а саме:- витрат вартості робіт по здійсненню судово-товарознавчого дослідження з визначення матеріального збитку в сумі 5 000 грн; загальної ринкової вартості неповернутої алкогольної продукції, вилученої під час обшуку від 19.05.2017, в сумі 3 610 303 грн; відшкодування моральної шкоди в сумі 100 000 грн. Постановою апеляційного господарського суду рішення господарського суду скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Фізичної особи-підприємця матеріальну шкоду в сумі 3 610 303 грн та моральну шкоду у сумі 100 000 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Постанова обґрунтована тим, що саме по собі формулювання позовних вимог про необхідність солідарного стягнення шкоди з відповідачів, без зазначення відповідачем держави, у цьому випадку не є підставою для відмови у задоволенні позову. Водночас, позивачем належним чином доведено факт порушення його прав у вигляді заподіяння майнової шкоди, а тому позовні вимоги позивача про стягнення шкоди в сумі 3 610 303 грн підлягають задоволенню, як і стягненню підлягають 100 000 грн моральної шкоди. У частині стягнення 5 000 грн витрат, понесених у зв'язку із проведенням експертизи, суд відмовив, оскільки відсутні докази здійснення фактичної їх оплати позивачем. Верховний Суд погодився з висновками апеляційного суду
92. Як вбачається з судових рішень у справі № 910/14452/20 предметом спору у справі є вимоги про стягнення матеріальної і моральної шкоди завданої державними органами щодо вилучення майна. Судами у позові відмовлено, з посиланням на те, що за відсутності у матеріалах справи протоколів, які є єдиним документом, що підтверджує таку слідчу дію, як вилучення, облік, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах і у яких мали міститися відомості про вартість та інші індивідуалізуючи ознаки вилучених у позивача речей матеріального світу при тому, що їх вартості та індивідуалізуючих ознак з тексту постанов слідчого судді Святошинського районного суду про скасування арешту встановити неможливо; відсутність у справі доказів про фізичну втрату вилучених речей, розмір матеріальної шкоди, завданої позивачу неповерненням належного йому майна після зняття з нього арешту, не можна визнати доведеним.
93 Як вбачається з судових рішень у справі № 904/1017/20 ТОВ звернулося до суду в якому просило стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області 654 360,00 грн в рахунок відшкодування шкоди, завданої Головним управлінням національної поліції в Дніпропетровській області через втрату вилученого майна позивача. Обґрунтовуючи вимоги позивач послався на те, що заявлену до стягнення шкоду понесено внаслідок невиконання слідчим СВ Павлоградського ВП ГУНП в Дніпропетровській області старшим лейтенантом поліції Крупським С. В. ухвали слідчого судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28.11.2019 у справі № 185/2999/19, якою задоволено скаргу ТОВ і зобов'язано слідчого повернути металеві труби у кількості 20 шт., які знаходились на території Павлоградського заводу мостових металоконструкцій, та були вилучені 02.04.2019 в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12019040370000650, відомості про яке внесено до ЄРДР 26.03.2019 за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 190 Кримінального кодексу України. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 01.10.2020 позов задоволено повністю: з Державного бюджету України стягнуто на користь ТОВ 654 360,00 грн шкоди, та судовий збір. Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що позивачу внаслідок неповернення тимчасово вилученого майна після скасування ухвали слідчого судді про накладення арешту на майно завдані збитки у розмірі 654 360,00 грн неотримана вигода. Задовольняючи позов, місцевий господарський суд дійшов до висновку, що особою, відповідальною перед позивачем за шкоду, завдану органами державної влади, їх посадовими та службовими особами, є держава, яка набуває і здійснює свої цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їх компетенції, встановленої законом. Таким органом у цій справі є Головне управління національної поліції в Дніпропетровській області, як особа, відповідальна у спірний період за збереження та повернення тимчасово вилученого майна, та Казначейська служба, яка здійснює списання коштів з державного бюджету на підставі рішення суду.
94. Проаналізувавши вищезазначені справи, колегія суддів зазначає, що правозастосування положень щодо стягнення збитків у справах № 910/14452/20, №910/8949/21, № 904/1017/20 відбувалось за інших процесуальних обставин.
95. Відтак вказана скаржником підстава касаційного оскарження, визначена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не підтвердилася, доводи скаржника, викладені в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченого п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не можуть бути підставою для скасування судових рішень у справі.
96. Крім того, звертаючись із касаційною скаргою і обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права визначених положеннями ст. 41, 56 Конституції України, ст. 11, 22, 321, 1166, 1173, 1174, 1190, 1192 Цивільного кодексу України, ст. 169 - 174 Кримінального процесуального кодексу України у взаємозв'язку з положення ч. 2 ст. 21 КПК України, ст. 533 ГПК України, ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", які визначають, що вирок та ухвала суду, що набрали законної сили в порядку, визначеному цим Кодексом, є обов'язковими і підлягають безумовному виконанню на всій території України, а також у випадку коли: "на майно товариства з метою забезпечення збереження вказаного речового доказу та/чи подальшого звернення майна в дохід держави/законних власників за клопотанням слідчого накладено арешт та заборонено відчужувати, розпоряджатися та користуватися ним до прийняття остаточного рішення у кримінальному провадженні та/або скасування арешту, окрім слідчого та прокурора і дане майно за процесуальним рішенням слідчого було зібрано третьою особою і в період перебування в неї на зберіганні зникає".
97. Проаналізувавши вказані доводи касаційної скарги касаційний суд вважає їх безпідставними.
98. Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
99. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
100. При касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 та постановах Верховного Суду від 18.03.2025 у справі № 908/3321/23, від 25.02.2025 у справі № 903/622/24, від 04.02.2025 у справі № 909/996/22.
101. Як вбачається з судових рішень у справі судами було встановлено та досліджено всі необхідні обставини для правильного вирішення спору у справі, судами правильно застосовано положення законодавства, яким врегульовано питання стягнення шкоди і збитків. При цьому доводи в обґрунтування відсутності висновків Верховного Суду направлені на намагання скаржника довести касаційному суду неправомірність дій відповідачів в рамках кримінального провадження, що не може бути підставами для викладення правового висновку Верховного Суду в рамках господарського провадження.
102. Водночас, у контексті обраної скаржником підстави касаційного оскарження Верховний Суд констатує, що скаржник в касаційній скарзі лише окреслює свою позицію щодо правовідносин, що склалися між учасниками спору. Доводи касаційної скарги зводяться до власного розуміння та трактування скаржником положень, якими врегульовано питання стягнення шкоди та збитків з державного органу, у зв'язку з неправомірними діями. Касаційна скарга за своїм змістом фактично зводиться до незгоди з наданою судами оцінкою встановлених фактичних обставин справи, до необхідності надання судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що не є можливим з огляду на визначені в статті 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Відтак доводи касаційної скарги щодо наявності підстав для скасування судових рішень у справі, не знайшли свого підтвердження, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги.
103. Відтак, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави та викладення відповідного правового висновку.
104. До того ж, щодо підстав касаційного оскарження визначених п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме, неналежне дослідження доказів у справі, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, Суд зазначає наступне.
105. Відповідно до ч. 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
106. За змістом пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених п. 1, 2, 3 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу.
107. Проте, як уже зазначалося, підстави касаційного оскарження, наведені позивачем у касаційній скарзі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, у цьому випадку, не отримали підтвердження, після відкриття касаційного провадження, у зв'язку з чим такі доводи як неналежне дослідження тих чи інших доказів відхиляються судом касаційної інстанції. До того ж, доводи касаційної скарги наведені в обґрунтування підстави касаційного оскарження передбаченої п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, також зводяться до незгоди позивача із наданою судами оцінкою доказам у справі та переоцінкою обставин справи, що суперечить положенням ст. 300 ГПК України.
108. Враховуючи наведені положення законодавства та обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів зазначає, що підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримали підтвердження після відкриття касаційного провадження, в даному випадку, колегія суддів не вважає за необхідне закрити касаційне провадження на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України, водночас, щодо підстав касаційного оскарження передбачених положеннями п.п. 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, касаційна скарга є необґрунтованою, а тому, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду необхідно залишити без змін.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
109. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішенні судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
110. Згідно положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
111. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довів неправильного застосування ними норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування прийнятих у справі судових рішень.
112. За таких обставин, доводи касаційної скарги, не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, отже, касаційна скарга є необґрунтованою, а тому, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду необхідно залишити без змін.
Судові витрати
113. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку ст. 129 ГПК України покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Троянівське" залишити без задоволення.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2025 у справі №910/13546/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О.А. Кролевець
Судді О.М. Баранець
С.В. Бакуліна