65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову
"25" березня 2026 р. Справа № 916/1001/26
Господарський суд Одеської області у складі судді Литвинової В.В., розглянувши заяву керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси про забезпечення позову у справі
за позовом керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю “ХАНБЕР ТРЕЙД»
про стягнення 6039026,88грн
встановив:
Керівник Київської окружної прокуратури міста Одеси 19.03.2026 звернувся до Господарського суду Одеської області через підсистему Електронний суд з позовом в інтересах держави в особі Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю “ХАНБЕР ТРЕЙД», в якому просить суд стягнути з ТОВ “ХАНБЕР ТРЕЙД» до місцевого бюджету кошти у сумі 6 039 026,88 грн, з яких 3 485 627,46 грн заборгованість зі сплати пайової участі замовників у розвитку інженерно транспортної та соціальної інфраструктури м. Одеси, 432 886,28 грн - 3 % річних, та 2 120 513,14 грн - інфляційні нарахування.
В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що відповідач у період з 16.07.2019 по 10.12.2021 на підставі дозволу на будівельні роботи від 16.07.2019 № ІУ113191970557, виданого Державною архітектурно-будівельною інспекцією України (зі змінами, внесеними повідомленнями про зміну даних в дозволі на будівельні роботи № ІУ113191970557-3 від 01.12.2021, № ІУ113191970557-1 від 08.07.2021) Товариством з обмеженою відповідальністю «ХАНБЕР ТРЕЙД» (далі ТОВ «ХАНБЕР ТРЕЙД», Відповідач) здійснено будівництво об'єкта «Будівництво багатоповерхового житлового комплексу з підземними паркінгами, вбудовано прибудованими приміщеннями громадського призначення та дитячим садком за адресою: м. Одеса, Київський район, Люстдорфська дорога ріг вул. Акад. Філатова» (коригування 2К ІІ черги будівництва). 1-й пусковий комплекс, Житловий будинок № 2 з підземним паркінгом».
Прокурор зазначає, що дозвіл № ІУ113191970557 міститься в електронному вигляді на порталі Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (далі - портал ЄДЕССБ) за посиланням https://e construction.gov.ua/document_detail/doc_id=2613271156802717117/optype=100. Згідно з Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000, об'єкт будівництва відноситься до будинків багатоквартирних масової забудови - код 1122.1.
За поясненнями прокурора, Державною інспекцією архітектури та містобудування України 21.12.2021 на підставі акту готовності об'єкту до експлуатації від 10.12.2021 № AC01:8372-9694 1944-1355 (міститься на порталі ЄДЕССБ за посиланням https://e construction.gov.ua/document_detail/doc_id=2668372845737804818/optype=17) Відповідачу 21.12.2021 видано сертифікат № ІУ123211213545, що засвідчує відповідність закінченого будівництвом об'єкта (черги, окремого пускового комплексу) проектній документації та підтверджує його готовність до експлуатації (міститься на порталі ЄДЕССБ за посиланням https://e construction.gov.ua/document_detail/doc_id=2727845530439780206/optype=100).
Як пояснює прокурор, відповідно до зазначеного сертифікату об'єкт будівництва має такі основні показники: найменування об'єкту згідно з проєктом «Будівництво багатоповерхового житлового комплексу з підземними паркінгами, вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення та дитячим садком за адресою: м. Одеса, Київський район, Люстдорфська дорога ріг вул. Акад. Філатова» (коригування 2К ІІ черги будівництва). 1-й пусковий комплекс, Житловий будинок № 2 з підземним паркінгом», дата початку будівництва - 16.07.2019, дата завершення будівництва 10.12.2021, загальна кількість квартир - 208, кількість надземних поверхів - 24, кількість підземних поверхів - 1, загальна площа квартир - 12027,7 кв. м.
Керівник Київської окружної прокуратури міста Одеси зазначає, що станом на дату початку будівництва об'єкту «Будівництво багатоповерхового житлового комплексу з підземними паркінгами, вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення та дитячим садком за адресою: м. Одеса, Київський район, Люстдорфська дорога ріг вул. Акад. Філатова» (коригування 2К ІІ черги будівництва). 1-й пусковий комплекс, Житловий будинок № 2 з підземним паркінгом» була чинною стаття 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (в редакції від 02.08.2017), відповідно до якої, замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, що полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.
Однак, прокурор посилається на те, що відповідач не укладав з Одеською міською радою договір про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури при будівництві об'єктів містобудування у місті Одесі, що підтверджується листом Управління капітального будівництва Одеської міської ради від 10.10.2024 № 02-03/613.
Разом із тим, як вказує прокурор, відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов'язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов'язання повинне бути виконане до прийняття новозбудованого об'єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.
Таким чином, на переконання прокурора, ТОВ “ХАНБЕР ТРЕЙД», як замовник будівництва, повинен був сплатити кошти пайової участі в сумі 6039026,88грн за будівництво об'єкта, проте станом на теперішній час замовник будівництва не сплатив розрахований розмір пайової участі.
20.03.2026 керівник Київської окружної прокуратури міста Одеси подав до господарського суду через підсистему Електронний суд заяву про забезпечення позову в порядку ст. 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою заявник просить суд вжити заходи до забезпечення позову:
1. Накласти арешт на грошові кошти, які належать товариству з обмеженою відповідальністю «ХАНБЕР ТРЕЙД» (код ЄДРПОУ: 35118558, вул. Фонтанська дорога, буд. 6, м. Одеса, 65009), як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать ТОВ «ХАНБЕР ТРЕЙД», у межах суми позовних вимог на загальну суму 6 039 026,88 гривень.
2. Накласти арешт на нерухоме майно, яке належить товариству з обмеженою відповідальністю «ХАНБЕР ТРЕЙД» (код ЄДРПОУ: 35118558, вул. Фонтанська дорога, буд. 6, м. Одеса, 65009), лише в межах різниці між сумою ціни позову (6 039 026,88 гривень) та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності.
Прокурор обгрунтовує необхідність вжиття заходів забезпечення позову тим, що виконання в майбутньому судового рішення у цій справі у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме Відповідач необхідну суму грошових коштів, а отже застосування заходу забезпечення позову, обраного прокурором, безпосередньо пов'язано із предметом позову.
Позовну заяву разом з заявою про забезпечення позову відповідно до протоколів авторозподілу від 19.03.2026 та від 20.03.2026 розподілено судді Сулімовській М.Б.
Однак, у зв'язку з перебуванням судді Сулімовської М.Б. у відпустці з 23.03.2026 по 27.03.2026, з метою дотримання процесуальних строків встановлених ст. 140 ГПК України, розпорядженням в.о. керівника апарату суду від 23.03.2026 № 49 призначено повторний авторозподіл заяви про забезпечення позову.
За результатами повторного авторозподілу від 23.03.2026 заяву про забезпечення позову передано на розгляд судді Литвиновій В.В.
24.03.2026 ТОВ «ХАНБЕР ТРЕЙД» подав пояснення, в яких просить відмовити прокурору в задоволенні заяви про забезпечення позову, посилаючись на те, що заява мотивована виключно припущенням про імовірне утруднення або неможливість виконання рішення і не містить належних доказів загрози невиконання чи ускладнення виконання рішення в майбутньому.
Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд враховує наступне.
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (частина перша статті 2 ГПК України).
Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову в судовому процесі.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Суд зазначає, що правові висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України у контексті мети та сутності забезпечення позову є послідовними і сталими, викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі №754/5683/22, у постановах Верховного Суду від 08.07.2024 у справі №910/1686/24, від 26.08.2024 у справі №922/1454/24 тощо.
Метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі “Кюблер проти Німеччини»).
Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/19256/16, від 14.05.2018 у справі №910/20479/17, від 14.06.2018 у справі №916/10/18, від 23.06.2018 у справі №916/2026/17, від 16.08.2018 у справі №910/5916/18, від 11.09.2018 у справі №922/1605/18, від 14.01.2019 у справі №909/526/18, від 21.01.2019 у справі №916/1278/18, від 25.01.2019 у справі №925/288/17, від 26.09.2019 у справі №904/1417/19 тощо.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 137 ГПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) виключено; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) виключено; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною першою статті 138 ГПК України визначено, що заява про забезпечення позову подається: до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо; одночасно з пред'явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.
Верховний Суд в постанові від 04.12.2025 у справі № 916/3385/25 зазначив, що про наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії з відповідним їх підтвердженням. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави заявлених позовних вимог та застосування відповідного їм заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).
Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Касаційний господарський суд звертає увагу на те, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18 також висловлено позицію про те, що необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо заявлених позовних з огляду на співмірність та необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11.07.2024 у справі №925/1459/23, від 06.06.2024 у справі №910/17599/23, від 24.05.2023 у справі №906/1162/22, від 29.06.2023 у справі №925/1316/22.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина четверта статті 137 ГПК України).
Верховний Суд у низці постанов зазначав щодо суті цих критеріїв.
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати у результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18).
Адекватність заходу для забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення порушеного права (інтересу), про захист яких просить заявник, неправомірністю дій відповідача, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
При цьому, у постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Обранням належного відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвідношення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу. При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову (постанова Верховного Суду від 16.11.2023 у справі №921/333/23).
Верховний Суд також вважає за необхідне наголосити на тому, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.
Згідно зі сталою практикою Верховного Суду законодавством покладено на заявника обов'язок обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Близька за змістом правова позиція визначена у постановах Верховного Суду від 08.07.2024 у справі № 916/143/24, від 04.10.2024 у справі № 913/289/24.
Положеннями, якими врегульовано питання вжиття заходів забезпечення позову, передбачено, що забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної осіб, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень. Сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Ураховуючи правові позиції щодо застосування статей 136, 137 ГПК України та практику Верховного Суду, відповідно до якої законодавством саме на заявника покладено обов'язок обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову.
Нормами статті 136 ГПК України передбачено, що забезпечення позову допускається, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
З огляду на викладене заходи забезпечення позову мають чітко відповідати суті та предмету заявлених позовних вимог, оскільки це гарантує, що вжиті заходи не виходять за межі спору, сприяють належному виконанню судового рішення і не створюють необґрунтованих перешкод для сторін у справі.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язуються заявлені позовні вимоги та застосування певного заходу забезпечення позову.
Отже, у кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду, зокрема, належить встановити наявність обставин, які свідчать про небезпідставність вимог позивача та ризик незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.
Зазначений висновок узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду та правовими висновками Верховного Суду у постановах від 21.01.2019 у справі № 902/483/18, від 28.08.2019 у справі № 910/4491/19, від 12.05.2020 у справі № 910/14149/19, від 13.01.2020 у справі №922/2163/17.
З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову, зокрема, щодо заявлених в цій справі вимог.
Також суд враховує, що у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22 міститься висновок про те, що вжиття заходів забезпечення позову передбачає доведення стороною обставин вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язань після пред'явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).
З огляду на викладене, зазначений висновок об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду свідчить, що вимога про надання доказів витрачання відповідачем коштів не може розглядатися як єдина підстава для застосування заходів забезпечення позову, однак не виключає зобов'язання заявника щодо доведення необхідності такого забезпечення шляхом подання доказів підтверджуючих підставність заявлених вимог та ризик утруднення чи унеможливлення виконання у майбутньому відповідного судового рішення.
Це підтверджується тим, що Верховний Суд у постанові від 18.06.2025 у справі №918/73/25 зазначив те, що наведений у зазначеній постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду підхід передбачає необхідність доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов'язує застосування такого заходу забезпечення позову, обґрунтування позивачем відомих останньому обставин або тих обставин, про які він об'єктивно може дізнатися, які б свідчили про утруднення чи унеможливлення виконання судового рішення у разі задоволення позову. Крім того, наведений зміст вказаної постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду засвідчує, що у ній взагалі відсутні правові висновки про те, що у питанні застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та/або грошові кошти, що знаходяться на рахунках відповідача/зацікавленої особи, позивач (заявник) звільняється від доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов'язує застосування такого заходу забезпечення позову (з таких мотивів виходила об'єднана палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, повертаючи справу №917/1610/23 відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду ухвалою від 01.03.2025).
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 04.12.2025 у справі № 916/3385/25.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що прокурор не надав доказів, які б свідчили про неправомірність дій відповідача, порушення ним прав позивача та вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання судового рішення, а також імовірність утруднення або унеможливлення виконання в майбутньому судового рішення у разі невжиття заходів забезпечення позову. Сам по собі факт можливості відповідача розпоряджатися коштами та майном не є доказом ризику ухилення від виконання судового рішення за конкретно цим позовом з огляду на його підстави і предмет.
Суд зазначає, що самі лише твердження про потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення у разі задоволення позову, з огляду на заявлені у цій конкретній справі предмет і підстави позову щодо неправомірності дій відповідача без долучення відповідних доказів та обґрунтувань, не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.
З огляду на викладене, суд відмовляє в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Керуючись ст.ст. 137, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд
ухвалив:
1. Відмовити в задоволенні заяви керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси про забезпечення позову.
Дата підписання ухвали 25.03.2026
Відповідно до ч. 2 ст. 235, ст. 255 ГПК України ухвала набрала законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена. Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів до Південно-західного апеляційного господарського суду.
Суддя В.В. Литвинова