65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"23" березня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/4704/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Д'яченко Т.Г.
при секретарі судового засідання Меленчук Т.М.
розглянувши справу №916/4704/25
За позовом: Комунального підприємства “Сервісний центр» (65045, м. Одеса, вул. Преображенська, буд. 52; ЄДРПОУ 33313609)
До відповідача: Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м.Одеса, вул. Артилерійська, 1; ЄДРПОУ 26302595)
про стягнення 399000,00 грн.
Представники:
Від позивача: Гаспарянц Д.М., самопредставництво
Від відповідача: Бондар А.Г., самопредставництво
Встановив: Комунальне підприємство “Сервісний центр» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про стягнення збитків у розмірі 399000,00 грн.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 26.11.2025р. прийнято позовну заяву Комунального підприємства “Сервісний центр» до розгляду та відкрито провадження у справі №916/4704/25. Справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на "22" грудня 2025 р. о 11:15. Запропоновано відповідачу підготувати та надати до суду і одночасно надіслати позивачеві відзив на позов, оформлений з урахуванням вимог, встановлених ст.165 ГПК України, протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали суду. Викликано учасників справи у підготовче засідання, призначене на 22.12.2025р. о 11:15.
11.12.2025р. до суду відповідачем надано відзив.
22.12.2025р. суд, без оформлення окремого документа, постановив ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 02.02.2026р. о 10:20, із викликом учасників справи в судове засідання.
13.01.2026р. до суду позивачем надано відповідь на відзив.
28.01.2026р. відповідачем надано заперечення.
02.02.2026р. судове засідання не відбулося, у зв'язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 02.02.2026р. підготовче засідання у справі №916/4704/25 призначено на "16" лютого 2026 р. об 11:00. Викликано представників учасників справи у засідання, призначене на 16.02.2026р. об 11:00.
16.02.2026р. суд, без оформлення окремого документа, постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначає справу до судового розгляду по суті на 09.03.2026р. об 11:00, із викликом учасників справи в судове засідання.
09.03.2026р. судове засідання не відбулося, у зв'язку з перебуванням судді у відпустці за сімейними обставинами.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 12.03.2026р. судове засідання у справі №916/4704/25 призначено на "23" березня 2026 р. об 11:20. Викликано представників учасників справи у засідання, призначене на 23.03.2026р. об 11:20.
У судовому засіданні 23.03.2026 року судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено 25.03.2026 року.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, суд встановив.
Позивачем в обґрунтування поданого позову було зазначено суду, що рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради від 22.06.2023р. № 215 вирішено передати Комунальному підприємству «Сервісний центр» на баланс та закріпити за ним на праві господарського відання нежитлові будівлі, споруди та приміщення літ. «Л» загальною площею 2274,1 кв. м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Промислова, 27.
За поясненнями позивача, під час проведення державної реєстрації права господарського відання на вищезазначений об'єкт нерухомості було виявлено, що частина приміщень вказаного об'єкта перебуває у користуванні Товариства з обмеженою відповідальністю «Драйв» на підставі договору оренди від 30.11.2011р. №172/73 (у редакції, викладеній 02.10.2017), укладеним з Департаментом комунальної власності Одеської міської ради (далі - Договір).
Так, відповідно до п. 1.1 Договору, Орендодавець (відповідач) передав, а Орендар (Товариство з обмеженою відповідальністю «Драйв») прийняв у строкове платне користування нерухоме майно, а саме: 32/100 частин нежилих будівель та споруд площею 1002,1 кв. м, далі за текстом «Об'єкт оренди» та/або «Нежилі приміщення», які розташовані за адресою: місто Одеса, вул. Промислова, 27.
Згідно з п. 1.3 Договору, термін дії договору оренди 10 (десять) років з дати укладання цього договору у новій редакції, а саме: з 02 жовтня 2017 року до 02 жовтня 2027 року.
Пунктом 2.2 Договору передбачено, що за орендовані Нежилі приміщення Орендар зобов'язується сплачувати орендну плату відповідно до розрахунку, приведеного у додатку до цього договору, що становить 35150,73 грн. (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України. Податок на додану вартість розраховується відповідно до вимог чинного законодавства.
Як передбачено п. 2.4 Договору, Орендар вносить орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності.
Позивачем було зазначено суду, що п. 25 рішення Одеської міської ради від 30.11.2022р. № 1012-VIII «Про бюджет Одеської міської територіальної громади на 2023 рік» (далі - Рішення 1012) установлено, що в разі, коли орендодавцями нерухомого майна є комунальні підприємства, включаючи комунальні некомерційні підприємства охорони здоров'я, засновником яких виступає Одеська міська рада, кошти за оренду майна, сумарна площа якого на одне комунальне підприємство не перевищує 200 кв.м, є джерелом доходів відповідних комунальних підприємств та використовуються на поповнення власних обігових коштів. Кошти за оренду майна, яке знаходиться на балансі бюджетних установ, організацій, сумарна площа якого на одну установу, організацію не перевищує 200 кв. м, є джерелом власних надходжень відповідних бюджетних установ, організацій.
Також даним пунктом рішення Одеської міської ради установлено, що в разі, коли сумарна площа нерухомого майна, яке передається в оренду, перевищує 200 кв.м, договори оренди укладаються Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та орендні платежі розподіляються орендарем у наступному порядку, зокрема: 1) у разі, якщо балансоутримувачем є комунальні підприємства, засновником яких виступає Одеська міська рада, крім Комунального підприємства «Міжнародний аеропорт Одеса» та комунальних некомерційних підприємств охорони здоров'я (орендодавець - Департамент комунальної власності Одеської міської ради): - 95 відсотків коштів за оренду майна, включаючи податок на додану вартість, які є джерелом доходів відповідних комунальних підприємств та використовуються на поповнення власних обігових коштів, орендар перераховує на рахунок комунального підприємства - балансоутримувача; - 5 відсотків, включаючи податок на додану вартість, перераховуються орендарем на рахунок Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, відкритий у Державній казначейській службі України у місті Києві, в порядку, визначеному пунктом 23 цього рішення.
Аналогічні положення містяться у п. 27 рішення Одеської міської ради від 29.11.2023р. № 1618-VІІІ «Про бюджет Одеської міської територіальної громади на 2024 рік» (далі- Рішення 1618).
Таким чином, позивач вважає, що за змістом положень вищезазначених нормативних документів балансоутримувач нерухомого майна, площа якого перевищує 200 кв.м, має право на отримання 95 відсотків коштів за оренду такого майна, переданого Департаментом комунальної власності Одеської міської ради в платне користування відповідним суб'єктам господарювання та позивач, як він зазначає, будучи балансоутримувачем Об'єкта оренди, яким користується Товариство з обмеженою відповідальністю «Драйв» на підставі Договору, має право на отримання 95 відсотків коштів від орендної плати за Договором.
Позивачем, ґрунтуючи заявлені позовні вимоги було зазначено суду, що він неодноразово звертався до відповідача, зокрема, з листами від 05.12.2023р. № 775/01-13, від 21.12.2023р. № 824/01-13 щодо внесення змін до Договору у зв'язку зі зміною балансоутримувача вищенаведеного об'єкта нерухомості, однак, відповідне питання фактично не вирішувалось відповідачем.
Також, в обґрунтування поданого позову, позивачем було зазначено суду, що відповідно до п. 1.4.1 Плану проведення заходів державного фінансового контролю Південного офісу Держаудитслужби на ІІІ квартал 2024 року проведено планову ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Підприємства за період з 01.01.2021р. по 30.06.2024р., результати якої відображено в акті ревізії від 28.10.2024р. № 151506-11/116 та в рамках вказаної перевірки органом фінансового контролю серед іншого встановлено, що з 01.07.2023р. та станом на теперішній час Комунальне підприємство «Сервісний центр» є фактичним Балансоутримувачем Об'єкта оренди, тобто - суб'єктом орендних відносин (в розумінні Закону України «Про оренду державного та комунального майна») стосовно частини нежитлових приміщень, будівель та споруд за адресою: м. Одеса, вул. Промислова, 27, - та з урахуванням Рішень 1012 та 1618 Одеської міської ради про бюджет міста Підприємству належать 95 відсотків орендної плати разом із ПДВ, що сплачується відповідним орендарем в разі коли орендодавець - Департамент комунальної власності орендної ради. В акті ревізії від 28.10.2024 № 151506-11/116 також зазначено, що враховуючи об'єктивну залежність від фінансової підтримки, отримання доходу та поповнення власних обігових коштів (у т. ч. від орендних платежів в разі належного розподілення орендної плати відповідно до Рішень 1012 та 1618) дає змогу реалізовувати повноваження Підприємства як одержувача бюджетних коштів на виконання бюджетних програм без додаткового навантаження на бюджет одеської територіальної громади. З огляду на це, Південним офісом Держаудитслужби підсумовано, що в разі проведення у повному обсязі контролю за використанням майна (об'єкта оренди), яке передане Підприємству, та приведенням у відповідність до законодавства та Рішень 1012, 1618 орендних відносин, Комунальне підприємство «Сервісний центр» отримало б власний дохід, чим самим також зменшив би потребу у фінансовій підтримки з місцевого бюджету.
Позивачем зверталась увага суду та було зазначено, що органом фінансового контролю в акті ревізії від 28.10.2024р. №151506-11/116 встановлено, що відповідно до Договору оренди 172/73 з боку Товариства з обмеженою відповідальністю «ДРАЙВ» як Орендаря на користь Орендодавця фактично сплачено орендної плати із ПДВ у наступних сумах: 60000,00 грн, дата операції 08.08.2023р., платіжний документ № 2649; 20000,00грн, дата операції 03.10.2023р., платіжний документ № 2675; 30000,00грн, дата операції 23.10.2023р., платіжний документ № 2685; 10000,00 грн, дата операції 23.10.2023р., платіжний документ № 2692; 90000,00 грн, дата операції 31.10.2023р., платіжний документ № 2697; 50000,00 грн, дата операції 22.11.2023р., платіжний документ № 2720; 20000,00грн, дата операції 21.12.2023, платіжний документ № 2750; 20000,00грн, дата операції 15.01.2024р., платіжний документ № 2778; 40000,00 грн, дата операції 18.03.2024р., платіжний документ № 2803; 20000,00 грн, дата операції 27.03.2024р., платіжний документ № 2824; 20000,00 грн, дата операції 26.04.2024р., платіжний документ № 2836; 20000,00грн, дата операції 17.06.2024р., платіжний документ № 2855; 20000,00 грн, дата операції 25.07.2024р., платіжний документ № 2882.
Так, за період, що підлягає ревізії з питання орендних відносин (зокрема з моменту, коли Комунальне підприємство «Сервісний центр» стало фактичним Балансоутримувачем Об'єкта оренди), фактично сплачено орендної плати за Договором оренди 172/73 у загальній сумі 420000,00 грн із ПДВ.
З урахування розподілення орендної плати на підставі рішень Одеської міської ради, розмір частини орендної плати, яку Орендар Товариство з обмеженою відповідальністю «ДРАЙВ» в разі приведення у відповідність орендних відносин до Рішень 1012, 1618 мав би перерахувати на рахунок Комунального підприємства «Сервісний центр та яка мала бути доходом Підприємства (направлена на поповнення власних обігових коштів), становить загальну суму в розмірі 399000,00 грн. із ПДВ (420000 * 95 / 100).
Як вказує позивач, за результатами вказаної перевірки, Південним офісом Держаудитслужби направлено Підприємству вимогу від 04.11.2024 № 151506-14/4977-2024, в якій серед іншого зазначено, що Підприємством не забезпечено у повному обсязі контроль та ефективне використання переданого йому майна (об'єкта оренди) що призвело до недоотримання Комунальним підприємством «Сервісний центр» коштів у вигляді частини орендної плати в загальній сумі 399000,00 гривень, а також Підприємство зобов'язано привести орендні відносини із орендарем Товариством з обмеженою відповідальністю «Драйв» у відповідність до Закону України «Про оренду державного та комунального майна» в частині дотримання приписів абз. 3 ч. 5 ст. 17 цього Закону та до рішень Одеської міської ради про бюджет Одеської міської територіальної громади на відповідні роки (стосовно розподілення орендних платежів, коли балансоутримувачем є КП «Сервісний центр», а орендодавцем - Департамент комунальної власності Одеської міської ради).
У даній справі позивачем заявляються вимоги про стягнення збитків - упущеної вигоди за період з моменту передачі відповідного об'єкта нерухомості на баланс позивача і до липня 2024 року.
Надаючи відзив, відповідачем було зазначено суду, що ним належним чином в межах повноважень розглянуто вказані листи та повідомлено позивачу, що Департаментом комунальної власності Одеської міської ради вживались заходи щодо переукладання договору оренди у новій формі згідно з чинним законодавством та повідомлено про відповідь орендаря від 27.12.2023, адресовану Департаменту (лист №01-13/67 від 12.01.2024).
Крім того, як стверджує відповідач, позивач зазначає, що відповідно до висновків органу державного фінансового контролю, за умови належного контролю за використанням об'єкта оренди та приведення орендних відносин у відповідність до чинного законодавства й рішень міської ради, Комунальне підприємство «Сервісний центр» мало б отримати відповідний дохід, що зменшило б потребу у фінансуванні підприємства з місцевого бюджету, однак, як зауважує відповідач, здійснені Департаментом комунальної власності Одеської міської ради дії, орендар фактично проігнорував зазначені пропозиції, що підтверджується відповіддю Товариства з обмеженою відповідальністю «Драйв» від 27.12.2023р., у якій прямо зазначено, що підприємство не має можливості здійснити переукладення договору через відсутність коштів для сплати авансового внеску, забезпечувального депозиту та послуг нотаріуса.
На думку відповідача, об'єктивно стало неможливим завершити процедуру внесення змін до договору без волевиявлення та участі самого орендаря, яка є обов'язковою умовою для укладення будь-яких правочинів у сфері орендних відносин.
Відповідачем було звернуто увагу та зазначено суду, що законодавець у ст.16 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та пунктах 122, 129- 130 Порядку передбачив спеціальну, імперативну процедуру внесення змін до договору оренди, яка передбачає: ініціативу орендаря, звернення із заявою, погодження уповноваженим органом управління та оформлення відповідних змін шляхом укладення додаткової угоди (або викладення договору в новій редакції) та лише після завершення цієї процедури, як зазначає відповідач, новий балансоутримувач набуває договірного статусу сторони у зобов'язанні, а орендар отримує належні реквізити та правову підставу для перерахування 95 % плати саме на рахунок такого балансоутримувача.
За твердженнями відповідача, за відсутності між сторонами спору з приводу стягнення з відповідача збитків (орендної плати) за договором оренди №172/13 від 30.11.2011р., обраний позивачем у даній справі спосіб захисту його прав є неефективним і не призведе до відновлення його прав.
Надаючи відповідь на відзив, позивачем було зазначено суду, що відповідач належним чином не ініціював внесення змін до Договору та не направляв належної пропозиції про це орендарю.
При цьому, як вважає позивач, позовні вимоги в рамках цієї господарської справи заявлені у зв'язку із тим, що вже більше як півтори роки з моменту набуття ним на праві господарського відання нежитлових будівель, споруд та приміщень літ. «Л» загальною площею 2274,1 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Промислова, 27, він не отримує жодних коштів за користування майном сторонньою особою, не має можливості користуватися фактично половиною цього об'єкта нерухомості.
Надаючи заперечення, відповідачем було зазначено суду, що відмова орендаря від переукладення договору оренди з посиланням на фінансові труднощі є самостійним юридичним фактом, який перебуває поза межами контролю та повноважень Департаменту комунальної власності Одеської міської ради і який об'єктивно унеможливив подальше приведення договірних відносин у відповідність до чинного законодавства.
За таких умов, як вважає відповідач, бездіяльність орендаря не може бути покладена у вину Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, оскільки відповідач не наділений правовими механізмами примусу сторони договору до вчинення відповідних правочинів та покладення негативних наслідків відмови орендаря від переукладення договору на відповідача суперечить основоположним принципам договірної свободи, правової визначеності та розмежування повноважень учасників орендних правовідносин.
Суд, розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача за час розгляду справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов таких висновків.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно ст.4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному законом порядку.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Приписами статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Положеннями ст. 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Надаючи оцінку доводам позивача та обґрунтуванням позовних вимог, викладеним у позові, та які направлено на стягнення збитків у розмірі 399000,00 грн., суд зазначає таке.
Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
При цьому, стандарт доказування обставин понесення збитків має особливий зміст, з огляду на правову природу збитків та упущеної вигоди, як їх форми, а також правові висновки Верховного Суду з приводу вирішення цього питання.
Відповідно до положень частин першої - третьої статті 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Отже, відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною в силу положень статті 22 Цивільного кодексу України, а порушення цивільного права, внаслідок якого особі завдано збитки, є підставою для їх відшкодування.
Отже збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у неодержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником. Відповідальність у вигляді відшкодування збитків може бути покладено на особу за наявності в її діях складу цивільного правопорушення.
На позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок між такою поведінкою із заподіяними збитками. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
Для застосування такої санкції як стягнення збитків, необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою і збитками, вини.
За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника передбачених законом невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності).
Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо).
Позивачу в цій категорії справ слід довести в порядку, передбаченому положеннями частини третьої статті 13, статей 74, 76-77 Господарського процесуального кодексу України, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - наслідком такої протиправної поведінки.
За приписами ст. 623 Цивільного кодексу України, розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом.
Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання (ч. ч. 2, 3, 4 ст. 623 Цивільного кодексу України).
Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними (не можуть обґрунтовуватися гіпотетично та на прогнозах), а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків (повинні мати чітке документальне обґрунтування). Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.
Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 02.03.2021 у справі №922/1742/20, від 17.02.2021 у справі №916/450/20, від 03.11.2020 у справі №916/3563/19, від 20.10.2020 у справі №910/17533/19, від 26.02.2020 у справі №914/263/19, від 21.04.2021 року у справі №913/335/20.
Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
В обґрунтування позовних вимог позивачем було зазначено суду, що відповідач, будучи уповноваженим органом з передачі в оренду нерухомого майна територіальної громади міста Одеси, відповідальним за ведення обліку договорів оренди нерухомого майна комунальної власності, був зобов'язаний вчинити дії, пов'язаних зі зміною балансоутримувача Об'єкта оренди за Договором та з відповідною зміною отримувача грошових коштів- орендної плати, внаслідок чого позивачем недоотримано грошові кошти на суму 399000,00 грн., також, ґрунтуючи заявлені позовні вимоги позивач посилався на Акт ревізії від 28.10.2024р. № 151506-11/116 Південного офісу Держаудитслужби.
Як з'ясовано судом, нежитлові будівлі, споруди та приміщення літ “Л» загальною площею 2274,1 кв.м, розташовані за адресою: м. Одеса, вулиця Промислова, 27, належать на праві комунальної власності Територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради на підставі свідоцтва про право власності серії САА №428318 від 27.10.2005, виданого Виконавчим комітетом Одеської міської ради.
Відповідно до договору оренди №172/73 від 30.11.2011р., укладеного між Департаментом комунальної власності Одеської міської, як орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю “Драйв», як орендарем, орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлові будівлі літ. “В», літ. “Е» та споруди літ. “С», загальною площею 908,6 кв.м, які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Промислова,27.
Надалі, 02.10.2017р. Договір оренди №172/73 викладено в новій редакції, відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування нерухоме майно, а саме: 32/100 частин нежилих будівель та споруд, площею 1002,1 кв.м, які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Промислова, 27 (пункт 1.1.).
Судом з'ясовано, що рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради № 215 від 22.06.2023 вирішено передати Комунальному підприємству «Сервісний центр» на баланс та закріпити за ним на праві господарського відання нежитлові будівлі, споруди та приміщення літ. «Л» загальною площею 2274,1 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Промислова, 27.
Суд звертає увагу та зазначає, що п. 2. вказаного рішення доручено Комунальній установі «Муніципальна служба комунальної власності Одеської міської ради» та Комунальному підприємству «Сервісний центр», який є позивачем у справі, здійснити приймання-передачу майна, зазначеного у пункті 1 цього рішення, у порядку, визначеному чинним законодавством України, та за матеріалами справи судом встановлено, що відповідачем на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю “Драйв» було скеровано лист №01-13/2009 від 12.09.2023р. (а.с. 60, т.1), щодо необхідності переукладання договору оренди, у зв'язку з чим доводи позивача щодо відсутності вчинення відповідних дій з боку відповідача судом не приймаються до уваги.
Поряд з цим, матеріали справи містять лист Товариства з обмеженою відповідальністю “Драйв» (від 27.12.2023р.) (а.с. 62, т.1), за яким було повідомлено відповідача, що переукладання договору оренди згідно постанови КМУ №820 від 12.08.202р. поставить Товариство з обмеженою відповідальністю “Драйв» в скрутне фінансове становище та у підприємства не має грошей на оплату авансового внеску, забезпечувального депозиту та оплату послуг нотаріуса.
Судом з'ясовано, що Департаментом комунальної власності Одеської міської ради розглянувши запити від 05.12.2023р. №775/01-13, від 21.12.2023р. №824/01-13 щодо внесення змін до Договору, які позивачем були надані відповідачу, було скеровано відповідний лист на адресу Комунального підприємства «Сервісний центр» (12.01.2024р. вх. № 01-13167) (а.с. 63, т.1)., з вимогою здійснити дії щодо вирішення питання стосовно переукладання договору оренди.
З урахуванням наявних доказів, що містяться в матеріалах справи, та за відсутністю доведення позивачем зворотного, судом встановлено, що Департаментом комунальної власності Одеської міської ради вчинялись відповідні дії, які направлено на переукладання договору оренди та було розглянуто листи Комунального підприємства «Сервісний центр» та, відповідно, повідомлено позивача про результат розгляду таких листів.
Крім того, суд зауважує, що ч. 1 ст. 16 Закону України “Про оренду державного та комунального майна» визначено, що договір оренди формується на підставі примірного договору оренди , що затверджується представницькими органами місцевого самоврядування - щодо майна комунальної власності.
Механізм передачі в оренду державного та комунального майна, включаючи особливості передачі його в оренду відповідно до положень Закону України “Про оренду державного та комунального майна» передбачений Порядком передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 червня 2020 р. № 483.
Відповідно до ст. 16 Закону України “Про оренду державного та комунального майна», внесення змін до договору оренди здійснюється з урахуванням установлених цією статтею та Порядком передачі майна в оренду обмежень за згодою сторін до закінчення строку його дії, з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач.
Відповідно до пункту 122 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 червня 2020 р. № 483, внесення змін до договору оренди здійснюється з урахуванням обмежень, установлених статтею 16 Закону та цим Порядком, за згодою сторін до закінчення строку його дії.
Пунктом 129 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 червня 2020 р. № 483, чітко визначено, що для внесення змін до договору оренди орендар звертається до орендодавця із заявою , де зазначаються положення договору, які він пропонує змінити, та пояснення необхідності внесення таких змін.
Суд зазначає, з урахуванням вищенаведених норм діючого законодавства, що матеріали справи не містять, та позивачем суду не доведено, що від орендаря - Товариства з обмеженою відповідальністю “Драйв» надходили заяви, з вирішення питання щодо внесення змін до договору оренди.
Стосовно посилання позивача на Акт ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Комунального підприємства «Сервісний центр» за період з 01.01.2021р. по 30.06.2024р. Південного офісу Держаудитслужби від 28.10.2024р. №151506-11/116, суд зазначає, що такий Акт не може бути підставою для стягнення з відповідача збитків.
Суд зауважує, що Вимога органу державного фінансового контролю чи акт перевірки можуть бути підставою для вчинення відповідних процесуальних дій посадовими особами (зокрема, пред'явлення відповідного позову до суду), однак, це не позбавляє особу, що звернулась до суду, процесуального обов'язку (а не права) доводити свої вимоги належними та допустимими доказами.
Виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладених між сторонами договорів і не можуть обмежувати права і обов'язки сторін з приводу виконання зобов'язань за ними. У той же час, виявлення вказаних порушень може бути підставою для притягнення до відповідальності посадових осіб у встановленому чинним законодавством порядку. За умови існування між сторонами договірних правовідносин виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 13.02.2018 у справі №910/12793/17, від 21.05.2018 у справі №922/2310/17, від 16.10.2018 у справі №910/23357/17, від 18.10.2018 у справі №917/1064/17, від 26.03.2019 у справі №910/26948/15, від 18.02.2020 у справі №910/17984/16.
Сам по собі Акт ревізії, складений за наслідками проведення перевірки діяльності позивача, не визначений законодавством, як безумовний доказ господарського чи цивільно-правового правопорушення. Цей документ є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.
Суд звертає увагу, що наявність акту перевірки Держаудитслужби не визнається тією підставою, що звільняє сторону від доказування обставин, на які сторона посилається. А тому, з метою доведення викладених у акті перевірки обставин сторона повинна надати відповідні докази на їх підтвердження.
У постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 16.10.2018 у справі №910/23357/17, від 18.02.2020 у справі №910/7984/16, від 07.12.2021 у справі №922/3816/19 викладено висновок про те, що акт ревізії Державної фінансової інспекції України не є беззаперечною підставою для задоволення позовних вимог про стягнення збитків, оскільки виявлені таким органом порушення не можуть впливати на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати. Акт ревізії не може змінювати, припиняти договірні правовідносини сторін, зобов'язання, визначені укладеними договорами та які підтверджені відповідним актами передачі-приймання наданих послуг. Акт ревізії Державної фінансової інспекції України є документом, складеним з приводу наявності або відсутності відповідних порушень, та містить лише думку органу, який його склав. Викладені в ній висновки не мають заздалегідь обумовленої сили, тобто акт ревізії не є підставою для стягнення з відповідача коштів, одержаних відповідно до умов договору. Акт ревізії не є рішенням суб'єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися. Акт ревізії є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.
Акт ревізії Управління Держаудитслужби (яке є уповноваженим органом державного фінансового контролю), якщо він (акт) складений і оформлений із дотриманням законодавчо встановлених вимог, може бути належним доказом у розумінні статті 76 Господарського процесуального кодексу України.
При цьому, такий акт ревізії має оцінюватися судом на загальних підставах, визначених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, разом з іншими доказами у справі. Акт ревізії є носієм доказової інформації, але не має заздалегідь встановленої сили і не звільняє сторону від обов'язку доведення обставин, на які вона посилається (частина перша статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Так, обставини, вказані в такому Акті перевірки, в господарському судочинстві повинні підтверджуватися належними доказами у відповідності до статей 73, 74, 76-79 Господарського процесуального кодексу України.
При оцінці наданих сторонами доказів суд враховує, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч. 2 ст. 14 ГПК України).
Як визначає ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду розглянув справу №910/16505/19, у якій досліджував питання застосування стандарту доказування "вірогідності доказів".
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
В силу вимог ст. ст. 76, 77 ГПК України, якими встановлено процесуальні критерії належності та допустимості доказів, передбачено, що (належними є докази, на підставі яких можна встановити обставин, які входять в предмет доказування; предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення; обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У даній справі предметом позову є майнова вимога позивача про стягнення збитків, у зв'язку з чим до предмета доказування входить доведення позивачем фактичної наявності саме заявленої до стягнення суми, а також наявність прямого причинно-наслідкового зв'язку між розміром завданої шкоди і упущеної вигоди та протиправними діями відповідачів.
Однак, для задоволення позову по даній справі доведення самого факту протиправної поведінки є недостатнім, визначальним є встановлення обставин наявності прямого причинно-наслідкового зв'язку між понесеними позивачем збитками та упущеною вигодою та протиправними діями.
При оцінці наданих сторонами доказів суд враховує, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч. 2 ст. 14 ГПК України).
Суд констатує, що до матеріалів справи позивачем не надано жодного доказу, який дозволив би безпосередньо пов'язати заявлені позивачем збитки із протиправними діями відповідачів у даній справі, встановити обставини, на якій позивач посилався, ґрунтуючи заявлені позовні вимоги.
З огляду на викладене, суд вважає, що позивачем не доведений факт протиправної поведінки відповідача, завдання ним збитків позивачу.
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.
Суд враховує, що причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди (п. 23 Постанови ВС КГС від 21.04.2021 року у справі № 913/335/20).
Оскільки, позивачем не наведено існування усіх елементів складу цивільного правопорушення, позов Комунального підприємства “Сервісний центр» до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про стягнення збитків у розмірі 399000,00 грн. не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати у розмірі 4788,00 грн. покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.У задоволенні позовних вимог Комунального підприємства “Сервісний центр» до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про стягнення збитків у розмірі 399000,00 грн. - відмовити.
2.Витрати по сплаті судового збору у розмірі 4788,00 грн. покладаються на позивача.
Повне рішення складено 25 березня 2026 р.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст.241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складання повного рішення.
Суддя Т.Г. Д'яченко