65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"25" березня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/5349/25
Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.,
розглянувши справу
за позовом Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» (04070, м. Київ, вул. Андріївська, буд. 4; код ЄДРПОУ 14282829)
до відповідача - ОСОБА_1 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; місце реєстрації: АДРЕСА_1 )
про стягнення 72 864,87 грн,
Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» (далі - Позивач, Банк) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з ОСОБА_1 (далі - Відповідачка) заборгованості за Кредитним договором «Кредит «всеБІЗНЕС» № 718873339416 від 02.12.2024 у розмірі 72 864.87 грн, з яких:
- 64 297,16 грн - заборгованість за сумою кредиту (тіло), включаючи прострочену заборгованість за сумою кредиту в розмірі 11 085,70 грн та строкову заборгованість за сумою кредиту в розмірі 53 211,46 грн;
- 8 567,71 грн - прострочена заборгованість за комісією.
В обґрунтування позову Банк посилається на неналежне виконання Відповідачкою зобов'язань за Кредитним договором «Кредит «всеБІЗНЕС» № 718873339416 від 02.12.2024.
Ухвалою від 05.01.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 916/5349/25, справу постановлено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи відповідно до ст. 165-167 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі, крім випадку, передбаченого частиною другою цієї статті.
Згідно з ч.ч. 1-3, 5, 8 ст. 252 ГПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі, крім випадків, передбачених статтею 252-1 цього Кодексу.
Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи у порядку спрощеного провадження не проводиться.
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Відповідачка правом на подання відзиву не скористалась, про розгляд справи повідомлялась належним чином. Ухвала про відкриття провадження у справі була направлена судом на адресу реєстрації ОСОБА_1 - АДРЕСА_1 . Однак, поштове відправлення повернулося до суду з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".
Згідно з ч.ч. 3, 7 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.
Відповідно до ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Суд зауважує, що, виходячи зі змісту диспозитивних положень пунктів 1-5 частини 6 статті 242 ГПК України, днем вручення судового рішення може бути не лише день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (тобто день фактичного отримання рішення), а й день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 11.07.2024 у справі № 903/237/23).
Зі змісту ст. 165 ГПК України вбачається, що свої заперечення проти позову відповідач може викласти у відзиві на позовну заяву. При цьому, згідно ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Частиною 9 ст. 165 ГПК України унормовано, що разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За таких обставин, оскільки Відповідачка вважається належним чином повідомленою про розгляд даної справи та не скористалась своїм правом на подання до суду відзиву на позовну заяву, суд виснував про можливість розгляду справи за наявними доказами.
При цьому суд враховує, що відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Разом з цим Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського суду з прав людини у справах Савенкова проти України від 02.05.2013, Папазова та інші проти України від 15.03.2012).
Європейський суд щодо тлумачення положення розумний строк в рішенні у справі Броуган та інші проти Сполученого Королівства роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
З огляду на зазначене, з метою повного, об'єктивного та всебічного розгляду справи, враховуючи обставини, пов'язані зі запровадженням в Україні воєнного стану, постійні тривали повітряні тривоги, відключення електропостачання та інші чинники тощо; приймаючи до уваги навантаження суду, а також з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справу було розглянуто поза межами строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України, але, у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для вирішення справи та виконання завдань господарського судочинства.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
З 02.12.2024 Банк ввів у дію Типові умови кредитування в рамках кредитного договору «Кредит «всеБІЗНЕС» (далі - Типові умови), згідно з п. 2.1 яких ці Типові умови регулюють відносини між Банком та Позичальниками, з якими укладено договори щодо надання, використання та повернення кредиту, здійснення плати за кредит. Типові умови затверджуються Банком, підписуються від імені Банку уповноваженою особою та містять типові умови надання кредиту в рамках кредитного договору «Кредит «всеБІЗНЕС».
02.12.2024 між Банком та фізичною особою-підприємцем Іщук Катериною Миколаївною (Позичальник) укладено Кредитний договір "Кредит "всеБІЗНЕС" № 718873339416 (далі - кредитний договір), відповідно до ст. 1 якого Банк надає Позичальнику кредит, а Позичальник зобов'язується прийняти кредит, використати його за цільовим призначенням, сплатити плату за кредит та повернути Банку кредит в повному обсязі в порядку та у строки, обумовлені договором та Типовими умовами, зокрема (але не виключно), відповідно до наступних умов:
сума кредиту: 80 000,00 грн;
строк кредитування: до 02.12.2027 включно;
комісійна винагорода за надання кредиту: тариф комісійної винагороди - 0%, розраховується шляхом множення тарифу комісійної винагороди на суму кредиту;
комісійна винагорода за обслуговування кредиту: тариф комісійної винагороди - 2% за один місяць користування кредитом, розраховується шляхом множення тарифу комісійної винагороди на суму кредиту, сплачуються щомісячно згідно графіку платежів, наведеного в п.1.4. договору;
процентна ставка за користування кредитом: 0,00001 % річних, проценти нараховуються відповідно до п.6.2. Типових умов та сплачуються згідно графіку платежів, наведеного в п.1.4. договору;
процентна ставка на прострочену суму кредиту: 0,00001 % річних, проценти нараховуються та сплачуються відповідно до п.6.2. Типових умов.
Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Відповідачка з 13.03.2025 припинила здійснювати підприємницьку діяльність на підставі власного рішення (номер запису в реєстрі: 2005560060001183305).
Водночас, за змістом статей 51, 52, 598-609 Цивільного кодексу України, статей 202-208 Господарського кодексу України, ч. 8 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Отже, спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Аналогічні правові висновки висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 15.05.2019 року у справі № 686/19389/17, від 26.06.2019 у справі № 760/13915/18, від 09.10.2019 року у справі № 209/1721/14-ц.
Пунктом 1.1.8. статті 1 кредитного договору визначено, що Типові умови є невід'ємною частиною цього договору.
У п. 1.4 кредитного договору сторонами узгоджено графік сплати платежів.
Згідно з п. п. 2.1, 2.2 кредитного договору підписанням договору Позичальник звертається до Банку за наданням кредиту в сумі, зазначеній в п.1.1.1. договору, та підтверджує, що кредитні кошти будуть використані за цільовим призначенням відповідно до договору. Умови цього пункту договору є заявою (клопотанням) Позичальника про надання кредиту. Банк надає Кредит протягом трьох банківських днів з дня укладення договору. Кредит надається разово однією сумою в розмірі, зазначеному в п.1.1.1. договору. Банк приймає рішення про надання кредиту на власний розсуд та відповідно до своїх внутрішніх положень, тобто зобов'язання Банку щодо надання кредиту за договором є відкличними. Ненадання кредиту в зазначений строк вважається відмовою Банку в наданні кредиту та договір вважається таким, що припинив свою дію.
Відповідно до п. п. 5.1, 5.2 кредитного договору цей договір складається з даного документа та Типових умов. З моменту укладення договору Типові умови стають його невід'ємною частиною. Банк має право в будь-який час вносити зміни до Типових умов, повідомляючи про це Позичальника як передбачено Типовими умовами. Підписанням договору Позичальник підтверджує своє ознайомлення та повну, безумовну і остаточну згоду з договором та Типовими умовами, умови договору та Типових умов Позичальнику відомі та зрозумілі. Укладаючи договір, Позичальник приймає на себе всі обов'язки та набуває всіх прав, передбачених Типовими умовами стосовно Позичальника, рівно як і Банк бере на себе всі обов'язки та набуває всіх прав, передбачених Типовими умовами стосовно Банку. У всіх випадках, не передбачених договором, сторони керуються положеннями Типових умов та законодавством. В разі наявності будь-яких протиріч та/або невідповідностей між типовими умовами та положеннями договору, такі положення договору мають пріоритет.
Кредитний договір був підписаний сторонами 02.12.2024 шляхом накладення кваліфікованих електронних підписів, на підтвердження чого суду було надано протокол створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису від 29.12.2025.
Відповідно до п. 3.5. Типових умов надання кредиту відбувається шляхом перерахування кредитних коштів із позичкового рахунку на поточний рахунок позичальника, зазначений в п. 1.1.5. Договору.
Факт надання Відповідачці кредиту на суму 80 000,00 грн підтверджується платіжною інструкцією № TR.89520875.115817.29514 від 02.12.2024 та банківською випискою по рахунку фізичної особи-підприємця Іщук Катерини Миколаївни IBAN НОМЕР_2 за період з 02.12.2024 по 12.12.2025.
Як вбачається з наданого Банком розрахунку заборгованості, який узгоджується із банківською випискою, в період з 02.01.2025 по 02.07.2025 Відповідачка частково повернула Банку суму кредиту - 15 702,84 грн, а також здійснила часткове погашення заборгованості за комісією - 11 200,00 грн.
29.11.2025 Банк надіслав Відповідачці вимогу від 25.11.2025 вих. № 666 про погашення простроченої заборгованості, відповідно до якої, посилаючись на приписи ч. 1 ст. 1050 ЦК України, просив негайно погасити прострочену заборгованість за кредитним договором № 718873339416 згідно з графіком погашення платежів на загальну суму 71 923,75 грн.
У цій вимозі була звернута увага Відповідачки, що остаточна сума процентів буде нарахована та додатково пред'явлена до сплати на момент фактичного погашення кредиту в повному обсязі.
Предметом позову є вимога Позивача про стягнення з Відповідачки заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 72 864.87 грн, з яких:
- 64 297,16 грн - заборгованість за сумою кредиту (тіло), включаючи прострочену заборгованість за сумою кредиту в розмірі 11 085,70 грн та строкову заборгованість за сумою кредиту в розмірі 53 211,46 грн;
- 8 567,71 грн - прострочена заборгованість за комісією.
Здійснюючи аналіз обґрунтованості позовних вимог, господарський суд виходить з наступного.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому за правилами статті 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Зобов'язання, в свою чергу, згідно вимог ст. ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 (Позика), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно ч. 1 ст. 1046 ЦК України встановлено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суми позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої якості.
За ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як свідчать матеріали справи, звертаючись до господарського суду з даним позовом, Банк фактично прагне реалізувати право на дострокове повернення всієї суми кредитної заборгованості - як простроченої, так і строкової.
Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 по справі № 910/4518/16 дійшла висновку, що сторони, уклавши кредитний договір, мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно “користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за “користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу. Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред'явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України. Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за “користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов'язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов'язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України. За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.
Господарським судом під час вирішення даного спору було встановлено, що 02.12.2024 між Банком та Відповідачкою укладено Кредитний договір "Кредит "всеБІЗНЕС" № 718873339416, положеннями п.п. 5.1, 5.2 якого передбачено, що невід'ємною частиною договору є Типові умови, які затверджуються Банком.
Типові умови регулюють порядок реалізації Банком права на дострокове повернення Позичальником всієї суми кредиту.
Несплата Позичальником будь-якої суми, що належить до сплати на користь Банку згідно з договором/ Типовими умовами, у передбачений ними строк, та або невиконання або неналежне виконання Позичальником будь-яких інших обов'язків за договорами та або за іншими договорами, укладеними між сторонами, повинна тлумачитись як несприятлива подія (п. 4.1 Типових умов).
Згідно з п. 4.2 Типових умов у випадку виникнення будь-якої несприятливої події Банк набуває право вимагати від Позичальника достроково повернути виданий Позичальникові кредит, а Позичальник зобов'язаний, незважаючи на положення п.1.1.3. п.1.4. договору, п .5.1.1. Типових умов, виконати таку вимогу Банку і повернути отриманий Кредит в повному обсязі разом із платою за кредит і штрафними санкціями, що підлягають сплаті Позичальником на користь Банку згідно з договором, в строк не пізніше 1 (одного) банківського дня з моменту отримання відповідної вимоги.
З урахуванням вищенаведеного господарський суд доходить висновку, що сторонами договору виникнення у Позичальника прострочення заборгованості не було визнано безумовною підставою для зміни строку виконання основного зобов'язання. Навпаки, обов'язковою умовою для дострокового виконання зобов'язань Типовими умовами було визначено направлення Банком письмового повідомлення Позичальнику про дострокове повернення всієї суми кредиту.
Таким чином, право Банку вимагати у Відповідачки дострокового повернення кредиту виникає лише після направлення на адресу останньої відповідної вимоги, яка має бути виконана протягом 1 банківського дня.
В матеріалах справи наявна вимога про погашення простроченої заборгованості № 666 від 25.11.2025, направлена Банком на адресу Відповідачки. Проте, вказана вимога не містить відомостей про реалізацію Банком права на дострокове повернення Позичальником всієї суми кредитних коштів. Так, у зазначеній вимогі Банк посилається лише на ч. 1 ст. 1050 ЦК України, яка не регулює питання дострокового повернення кредиту; будь-які посилання на Типові умови, які є невід'ємною частиною кредитного договору, по тексту вимоги також відсутні.
Водночас суд зазначає, що повідомлення Банком Позичальнику про нарахування процентів до моменту фактичного погашення кредиту в повному обсязі також підтверджує висновок суду про звернення Банку з вимогою погасити саме прострочену заборгованість, оскільки правовим наслідком пред'явлення вимоги про дострокове повернення кредиту є відсутність у Банку права продовжувати нарахування процентів та комісійних винагород після спливу відповідного строку, в даному випадку одноденного строку з дня вручення вимоги Відповідачці.
Підсумовуючи вищевикладене, господарський суд доходить висновку про відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження реалізації Банком права на дострокове повернення Позичальником всієї суми кредиту у визначеному Типовими умовами порядку. Відсутність доказів направлення Банком відповідної вимоги дозволяє суду зробити висновок про відсутність у Позивача права вимагати повернення Відповідачкою всієї суми кредиту.
Водночас Банк не позбавлений права вимагати стягнення з Відповідачки заборгованості за кредитом та комісією, строк погашення яких настав на момент звернення Банку до суду з даним позовом.
Згідно з доданим до позовної заяви розрахунком заборгованості Банк заявив до стягнення з Відповідачки заборгованість, розраховану станом на 12.12.2025 включно. Враховуючи відсутність у суду підстав для виходу за межі позовних вимог, господарський суд доходить висновку про необхідність розрахунку простроченої заборгованості за кредитом та комісією саме до вказаної дати.
Згідно графіку сплати платежів, в період з 02.01.2025 по 02.12.2025 Відповідачка мала сплатити Банку 26 666,64 грн заборгованості по основній сумі кредиту та 19 200,00 грн комісійної винагороди за обслуговування кредиту.
Разом з тим, як свідчать матеріали справи, Банком було зараховано сплачені Відповідачкою кошти у розмірі 15 702,84 грн в рахунок погашення заборгованості за кредитом та 11 200,00 грн - в рахунок погашення заборгованості за комісією.
Таким чином, станом на 12.12.2025 заборгованість Відповідачки за тілом кредиту становить 10 963,80 грн (26 666,64 - 15 702,84), а заборгованість за комісією - 8 000,00 грн (19 200,00 - 11 200,00).
Господарський суд зазначає, що згідно з умовами кредитного договору наступний платіж мав бути сплачений Відповідачкою 02.01.2026, а отже підстави для врахування заборгованості, яка згідно графіку мала бути сплачена 02.01.2026, відсутні.
Частиною 1 ст. 73 ГПК України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідним, ніж докази, надані на її спростування.
Згідно з ч. ч. 1-2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд також зазначає, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyondreasonabledoubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 18.01.2021 у справі №915/646/18.
Підсумовуючи вищевикладене, господарський суд доходить висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог шляхом присудження до стягнення з Відповідачки на користь Позивача 10 963,80 грн заборгованості за кредитом та 8 000,00 грн заборгованості за комісією. В решті позову суд відмовляє з мотивів, наведених вище по тексту рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Так, на підставі ч. 1 ст. 129 ГПК України та у зв'язку із частковим задоволенням позову, суд покладає на Відповідачку 630,45 грн витрат зі сплати судового збору.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 126, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Іщук Катерини Миколаївни (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» (04070, м. Київ, вул. Андріївська, буд. 4; код ЄДРПОУ 14282829) 10 963,80 грн заборгованості за кредитом, 8 000,00 грн заборгованості за комісією, 630,45 грн витрат зі сплати судового збору.
3. У задоволенні решти позову відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено та підписано 25 березня 2026 р.
Суддя Р.В. Волков