79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
19.03.2026 Справа № 914/2784/25
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «МД БАУ», с. Лопатин Шептицького району Львівської області,
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Керамбуд», с. Галичани Городоцького району Львівської області,
про: стягнення 370 448,38 грн три проценти річних та 1 166 411,37 грн інфляційних втрат
Суддя Н.Є. Березяк
Секретар судового засідання І.К. КАпітанчук
За участю представників сторін:
від позивача: Босяк М.Б. (в залі суду) - представник
від відповідача: не з'явився
На розгляді Господарського суду Львівської області перебуває справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МД БАУ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Керамбуд» про стягнення 370 448,38 грн три проценти річних та 1 166 411,37 грн інфляційних втрат.
Ухвалою суду від 10.09.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Рух справи відображено в ухвалах суду та протоколах судових засідань.
Ухвалою суду від 09.10.2025 закрито підготовче провадження у справі № 914/2419/25 та призначено справу до судового розгляду по суті на 13.11.2025.
Присутній в судовому засіданні представник позивача надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав, просив їх задоволити в повному обсязі. Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням зобовязання за мировою угодою у справі №914/1355/22 від 08.09.2022.
В судове засідання 19.03.2026 представник відповідача не з'явився. В поданих до суду 28.10.2025 за вх. №28685/25 поясненнях проти позову заперечив в повному обсязі. В обґрунтування своїх заперечень посилається на те, що позивач невірно визначив суму заборгованості ТОВ «Керамбуд» для застосування ст. 625 ЦК України, і що така заборгованість має братись у розмірі основного боргу по договору у розмірі 4 000 572,31 грн, а не сума заборгованості включно з штрафними санкціями, витратами на правову допомогу та судовим збором.
В судовому засіданні 19.03.2026 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача , дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне:
Як вбачається з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю «МД БАУ», в особі Директора Булаха Андрія Вікторовича, (надалі - «Покупець»), та Товариством з обмеженою відповідальністю «КЕРАМБУД», в особі Директора Полянського Андрія Юрійовича, (надалі - «Продавець») було укладено Договір купівлі-продажу №512 від « 11» січня 2022 року, (надалі - «Договір»), (Додаток №1).
Згідно з п. 1.1. Договору, Продавець зобов'язувався передати у власність Покупцеві камінь керамічний рядовий пустотілий 250x120x138 в кількості 377384 штук, а Покупець зобов'язувався прийняти Товар і сплатити за нього обумовлену грошову суму. Відповідно до п. 2.1. Договору, Продавець зобов'язувався передати Покупцеві у власність Товар до « 25» квітня 2022 року.?
У зв'язку з невиконанням умов Договору, Товариство з обмеженою відповідальністю «МД-БАУ» звернулося до Господарського суду Львівської області з позовною заявою про стягнення коштів до Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕРАМБУД».
Ухвалою суду від від 08.09.2022 затверджено мирову укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю «МД-БАУ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «КЕРАМБУД».
Відповідно до Мирової угоди у справі 914/1355/22 від 08.09.2022, (Додаток №2), з метою мирного компромісного та якнайшвидшого врегулювання даного спору, Товариство з обмеженою відповідальністю «КЕРАМБУД» зобов'язалося оплатити Товариству з обмеженою відповідальністю «МД-БАУ» грошові кошти, у розмірі 4 000 572, 31, пеню в розмірі 406 633, 52, 3% річних в розмірі 31 894, 97, 30 000, 00 витрат на правову допомогу та 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову у справі № 914/1355/22, а саме: 33 518, 50, що становило загальну суму розміром 4 502 619, 30 у межах трьох календарних місяців з моменту затвердження мирової угоди, а саме: до 07.12.2022.
Станом на « 03» вересня 2025 року. Товариство з обмеженою відповідальністю «КЕРАМБУД» не виконало зобов'язання за мировою угодою у справі №914/1355/22 від 08.09.2022, що і стало підставою для звернення з даним позовом до суду з матеріально - правовою вимогою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕРАМБУД» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МД-БАУ» 3% річних від простроченої суми в розмірі 370 448,38 гривень та інфляційні втрати в розмірі 1 166 411,37 гривень.
Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтовані частково та підлягають до задоволення частково.
При ухваленні рішення, суд виходив з наступного.
Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються нормами Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.
Згідно із ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор мас право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
В силу ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Керуючись ч. 1 ст. 611 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно із ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Зазначеною статтею визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).
Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Загальні положення виконання грошового зобов'язання закріплені у статі 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях; якщо; у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений довором або законом чи іншим нормативно-правовим актом використання валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Звертаючись до суду з позовними вимогами про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, позивач посилався на те, що відповідачем не виконано рішення суду, а саме: не виконало зобов'язання за мировою угодою у справі №914/1355/22 від 08.09.2022.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Такий правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), якою відступлено від правових висновків, зроблених Верховним Судом України у постановах від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України); та від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15, який полягав у тому, що дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п'ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов'язальних правовідносин.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.
Таким чином, правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу, яке боржник не виконав вчасно, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права при неналежному виконанні судового рішення, яким стягнуто грошові кошти, зроблено Верховним Судом у постанові від 09 лютого 2022 року у справі № 757/42885/19 (провадження № 61-1411св21).
Оскільки на підставі судового рішення між сторонами виникло грошове зобов'язання, то його невиконання зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України.
Сума, визначена в мировій угоді, складалась із грошових коштів в розмірі 4 000 572, 31 грн, пені в розмірі 406 633, 52 грн та 3% річних в розмірі 31 894, 97 грн. Відтак Позивач вже застосував ст. 625 ЦК України до основної суми заборгованості.
Втім, у даному позові Позивач нараховує інфляційні втрати та 3% річних на суму заборгованості у розмірі 4502619,30 грн, яка включає в себе штрафні санкції, витратати на правову допомогу та судовий збір та просить знову на вказані штрафні санкції застосувати положення ст. 625 ЦК України.
З цього приводу суд зазначає, що на суми річних та інфляційних втрат, які за своєю суттю є мірою відповідальності відповідача перед кредитором не можуть бути повторно застосовані санкції у вигляді стягнення 3% річних та втрат від інфляції.
Крім того 3% річних та збитки від інфляції не можуть бути нараховані на суму витрат на професійну правничу допомогу, оскільки вказані суми не є заборгованістю, яка утворилась внаслідок невиконання боржником зобов'язань за договором.
Отже, правомірним є нарахування річних та інфляційних втрат виключно на суму основного боргу.
Нарахування 3% річних та збитків від інфляції на встановлену рішенням суду заборгованість до складу якої, окрім основного боргу, входять суми 3% річних не відповідає принципу заборони подвійної цивільно-правової відповідальності (п. 48-50 постанови КГС ВС від 15.11.2019 у справі № 905/1753/18).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 квітня 2020 року у справі №910/4590/19(провадження №12-189гс19), аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України, зробила висновок про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю.
Положення статей 3, 509, 625 Цивільного кодексу України, передбачають нарахування збитків від інфляції та 3% річних на суму основного боргу, а не на інфляційні втрати, 3% річних, пеню, що нараховані за попередній період, таким чином помилковим є твердження, що під час нарахування інфляційних втрат урахуванню (обчисленню) підлягає не тільки основний борг, а й сума, на яку збільшився цей борг за попередні періоди внаслідок інфляційних процесів.
Наведену правову позицію також викладено у постанові Верховного Суду від 21.05.2019 у справі № 916/2889/13.
Суд приймає аргументи позивача, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі №916/190/18).
Водночас, слід звернути увагу, що права кредитора на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум стосується лише випадків, коли не сплачено суму основного боргу, що дає право кредитору нарахування відповідних відсотків до моменту виконання рішення суду про стягнення основного боргу. Іншими словами після стягнення суми боргу за рішенням суду кредитор має право нараховувати 3% річні та інфляційні до повного виконання рішення, але об'єктом нарахування є сума боргу, а не 3 % річні та інфляційні, що нараховані за період прострочення на цю суму боргу за інший період.
Підсумовуючи викладене, суд доходить висновку, що 3% річних та інфляція не є сумою боргу в прямому розумінні статті 625 ЦК України. Це суми є компенсацією за використання чужих коштів за договором купівлі - продажу №512 від 11.01.2022 в частині своєчасного розрахунку за поставлену продукцію та знецінення грошей внаслідок інфляції, які є складовою частиною загального боргу.
Після того, як суд стягнув певні суми 3% річних та інфляційних втрат, вони вважаються остаточно визначеними і не можуть бути предметом повторного стягнення у спосіб додаткового нарахування 3% річних або інфляційних на раніше стягнуті інфляційні втрати на суму боргу та 3 % річних.
Здійснивши розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат на суму основного боргу за мировою угодою в розмірі 4 000 572,31 грн встановив, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню у розмірі 328 814,16 грн та 1 026 281,37 грн відповідно.
У зв'язку з викладеним, враховуючи наведені положення норм чинного законодавства України, беручи до уваги встановлені фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими, та такими що підлягаю до задоволення частково.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
У відповідності до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
На думку суду надані позивачем докази, про які суд вказував вище, є вірогідними. Відповідач не подав доказів на спростування вірогідності доказів наданих позивачем та не подав доказів, які б суд міг визнати більш вірогідними ніж ті, що наявні у матеріалах справи.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судові витрати на підставі статей 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, судовий збір покладається на відповідача в розмірі 20 326, 43 грн, в межах суми сплаченого судового збору.
З огляду на викладене, виходячи з положень чинного законодавства України, матеріалів та обставин справи, враховуючи практику застосування законодавства вищими судовими інстанціями, керуючись статтями 10, 12, 20, 73, 74, 75, 76, 79, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задоволити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю « КЕРАМБУД» (адреса 81523, Львівська область, Городоцький район, с. Галичани, вул. Цвітна буд. 34, код ЄДРПОУ 31829585) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю « МД БАУ» (адреса 80261, Львівська область, Червоноградський район, с. Лопатин, вул.Східна, 5, код ЄДРПОУ 40823185) кошти в сумі 1 355 095, 53 грн, з яких: 1 026 281,37 грн - інфляційне збільшення, 328 814,16 грн - 3% річних та 20 326,43 грн судового збору.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV Господарським процесуальним кодексом України.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 25.03.2026.
Суддя Березяк Н.Є.