ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
25.03.2026Справа № 910/15303/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Закладу освіти "Приватний загальноосвітній навчальний заклад "МІДГАРД"
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕЗ ТУР",
2) Фізичної особи-підприємця Романенко Оксани Яківни
про стягнення 145 773, 97 грн.
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Заклад освіти "Приватний загальноосвітній навчальний заклад "МІДГАРД" (далі-позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕЗ ТУР" (далі-відповідач-1) та Фізичної особи-підприємця Романенко Оксани Яківни (далі-відповідач-2) про стягнення солідарно з відповідачів заборгованості за Договором № 1228/1 від 28 грудня 2021 року в розмірі 194 728, 88 грн, з яких: 192 100, 00 грн - основного боргу, 1 728, 90 грн - інфляційні втрати та 899, 98 грн - 3 % річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачами своїх зобов'язань за договором № 1228/1 на туристичне обслуговування та послуги з організації поїздки від 28.12.2021.
Ухвалою Господарського суду міста Києва віл 22.12.2025 позовну заяву Закладу освіти "Приватний загальноосвітній навчальний заклад "МІДГАРД" - залишено без руху. Встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
29.12.2025 до суду надійшла заява Закладу освіти "Приватний загальноосвітній навчальний заклад "МІДГАРД" про усунення недоліків позовної заяви.
Крім того, 29.12.2025 до суду надійшла заява Закладу освіти "Приватний загальноосвітній навчальний заклад "МІДГАРД" про зменшення розміру позовних вимог, в якій позивач зазначає, що у позовній заяві здійснено помилку в розрахунку та вказано, що залишок коштів становить 192 000, 00 грн, в той час як заборгованість складає 143 806, 00 грн., оскільки за погодження позивача та відповідачів було використано кошти у сумі 121 594, 00 грн та на цю суму надано послуги, у зв'язку з чим позивач просить суд зменшити позовні вимоги з 194 728, 88 грн до 145 773, 97 грн та стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованість за договором № 1228/1 від 28 грудня 2021 року у сумі 145 773, 97 грн, з яких: 143 806, 00 грн - основного боргу, 1 294, 25 грн - інфляційні втрати та 673, 72 грн - 3 % річних.
Розглянувши подану позивачем заяву про зменшення розміру позовних вимог, суд визнав подану заяву такою, що відповідає вимогам ст. 46 ГПК України у зв'язку з чим прийняв її до розгляду.
За таких обставин, суд розглядає справу, виходячи з нової ціни позову, а саме 145 773, 97 грн., яка складається з: 143 806, 00 грн - основного боргу, 1 294, 25 грн - інфляційних втрат та 673, 72 грн - 3 % річних.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.01.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову та характер спірних правовідносин, судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
При цьому, судом повідомлено відповідача, що останній протягом п'яти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі може подати заяву із обгрунтованими запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження (у разі їх наявності).
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
04.02.2026 через відділ автоматизованого документообігу суду Фізична особа-підприємець Романенко Оксана Яківна подала відзив на позовну заяву, в якому відповідач-2, зокрема зазначає, що ним були виконані свої зобов'язання за агентським договором укладеним з туроператором - відповідачем-1 та за договором на туристичне обслуговування належним чином, а тому відсутні підстави для стягнення коштів з турагента.
Відповідач-1 відзив на позовну заяву не подав.
Суд зазначає, що 18.10.2023 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» від 29.06.2023 року №3200-ІХ на підставі якого внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України.
Згідно ч. 6 ст.6 Господарського процесуального кодексу України, адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) - ч. 5 ст. ст.6 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до п. 37 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженої рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21 (зі змінами), підсистема "Електронний суд" забезпечує можливість автоматичного надсилання матеріалів справ в електронному вигляді до Електронних кабінетів учасників справи та їхніх повірених.
До Електронних кабінетів користувачів надсилаються у передбачених законодавством випадках документи у справах, які внесені до автоматизованої системи діловодства судів (далі - АСДС) та до автоматизованих систем діловодства, що функціонують в інших органах та установах у системі правосуддя. Документи у справах надсилаються до Електронних кабінетів користувачів у випадку, коли вони внесені до відповідних автоматизованих систем у вигляді електронного документа, підписаного кваліфікованим підписом підписувача (підписувачів), чи у вигляді електронної копії паперового документа, засвідченої кваліфікованим електронним підписом відповідального працівника суду, іншого органу чи установи правосуддя (далі - автоматизована система діловодства).
Так, відповідно до ч. 5 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно п. 2, ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Тож, судом було надіслано ухвалу від 12.01.2026 про відкриття провадження у даній справі в електронний кабінет відповідача-1.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвала суду від 12.01.2026 отримана відповідачем 1 - 14.01.2026, що підтверджується довідкою Господарського суду міста Києва про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи, відповідно до якої документ (ухвала суду від 12.01.2026) доставлено в електронний кабінет відповідача 1 - 14.01.2026 о 14:00 год.
Крім того, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Частинами 1, 2 ст.3 Закону України «Про доступ до судових рішень» визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 12.01.2026 також у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
17.04.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕЗ ТУР" (туроператор) та Фізичною особою-підприємцем Романенко Оксаною Яківною (турагент) було укладено агентський договір про реалізацію туристичних продуктів № 5249, відповідно до якого турагент зобов'язується за винагороду надати послуги туроператору з реалізації товару шляхом укладення договорів на туристичне обслуговування або договорів на користь, від імені, в інтересах та під контролем туроператора, а також здійснювати фактичні дії, визначені договором, із забезпеченням надання туроператором турпродукту туристам (замовникам, юридичним особам).
Тож, 28.12.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕЗ ТУР" (далі -туроператор), від імені та за дорученням якого на підставі агентського договору № 5249 від 17.04.2014 укладає цей договір Фізична особа-підприємець Романенко Оксана Яківна (далі - турагент) та Закладом освіти "Приватний загальноосвітній навчальний заклад "МІДГАРД" (далі - туристи) укладено договір № 1228/1 на туристичне обслуговування та послуги з організації поїздки, умовами якого передбачено, що туроператор відповідно до замовлення, поданого замовником/туристом(тами) турагенту (додаток №1 до цього договору), за плату зобов'язується надати замовнику/туристу(ам) комплекс туристичних послуг або окремі туристичні послуги (туристичний продукт, турпродукт).
Відповідно до п. 2.1. договору, туроператор зобов'язується, зокрема:
2.1.1. Забронювати замовлені Замовником/Туристом(тами) туристичні послуги та забезпечити його(їх) через Турагента необхідними документами, які посвідчують право Туриста(тів) на отримання туристичних послуг, наприклад, ваучер, страховий поліс, авіаквитки на авіарейси згідно з графіком відправлення за маршрутом, вказаним в замовленні.
2.1.2. Надати Замовнику/Туристу(там) через Турагента інформацію, передбачену чинним законодавством України.
2.1.3. Протягом 25 (двадцяти п?яти) робочих днів з моменту відмови Замовника/Туриста(тів) від цього Договору або зміни замовлення, повернути йому(їм) грошові кошти, за виключенням сум витрат Туроператора. За виключенням випадків, передбачених цим Договором, дострокова відмова Замовника/ Туриста (тів) від цього Договору вважатиметься здійсненою належним чином у разі її вираження у письмовій формі. Туроператор також повертає Замовнику/Туристу(там) через Турагента усі сплачені Замовником/Туристом(тами) кошти протягом трьох банківських днів з моменту настання скасувальної обставини, визначеної у п. 6.2 цього Договору.
Згідно п. 2.2. договору, Замовники/Турист(и) зобов?язується (ються), зокрема:
2.2.1. Своєчасно надати документи, необхідні для оформлення поїздки (Туру):
- в ОАЕ, готель HAMPTON BY HILTON MARJAN ISLAND 4 * RAS AL KHAIMAH
- 26.02.2022 р.- 05.03.2022 р.
- 11 осіб, 6 номерів (1 SGL та 5 DBL)
2.2.2. В день укладення цього Договору оплатити Туроператору через Турагента в розмірі та порядку, встановленому у п.4.1 цього Договору, вартість замовленого туристичного продукту. Туроператор може дозволити сплату вартості Турпродукту в порядку, передбаченому п.4.2 цього Договору. Про наявність такого дозволу Турагент інформує Туриста(ів).
У п. 4.1. договору сторони передбачили вартість туристичного продукту, замовленого Замовником/Туристом(ами) у розмірі 265 400 грн. (двісті шістдесят п?ять тисяч чотириста гривень 00 копійок) та є дійсною впродовж строку, на оплату вартості Турпродукту, встановленого у п.2.2.2 цього Договору. Сторони цього Договору домовилися вважати зазначену суму в гривнях такою, що еквівалентна 9534 дол. США (дев?ять тисяч п'ятьсот тридцять чотири дол. США).
За умовами п. 4.2. договору, у випадку наявності дозволу Туроператора на оплату вартості Турпродукту частинами, замовник/Турист(и) зобов?язаний здійснити такі оплати відповідно до встановлених Туроператором строків, а саме сплатити 20% (двадцять) відсотків вартості туру в день укладення цього Договору, а решту 80% (вісімдесяг) відсотків вартості туру Турист(и) зобов?язаний сплатити до 11.02.2022 р.
Відповідно до п. 6.4. договору, туроператор у випадку виникнення обставин непереборної сили має право за погодженням з замовником/туристом(тами) замінити замовлений готель або номер у готелі на рівноцінний або вищої категорії без зниження в класі обслуговування.
Додатком № 1 до договору № 1228/1 на туристичне обслуговування та послуги з організації поїздки від 28.12.2021 сторони погодили замовлення (програма туристичного обслуговування).
Як вбачається з матеріалів справи, 28.12.2021 позивачем відповідно до умов договору було перераховано 20% від вартості туру у розмірі 48 520, 00 грн на користь відповідача-2 (турагента), що підтверджується платіжним дорученням № 224104 від 28 грудня 2021 року.
В подальшому, 10.02.2022 позивачем було перераховано решту 80% вартості туру у розмірі 216 880, 00 грн на користь відповідача-2 (турагента), що підтверджується платіжним дорученням № 384 від 10 лютого 2022 року.
Тож, позивачем було перераховано на користь відповідача-2 повну вартість туристучного продукту у загальному розмірі 265 400, 00 грн.
Проте, як зазначає позивач, 24 лютого 2022 року внаслідок повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну, повітряний простір над територією України було закрито, що унеможливило здійснення запланованої подорожі у визначений термін. Настання вказаних обставин непереборної сили (форс-мажору) створило підстави для застосування пункту 6.4 Договору, відповідно до якого Туроператор має право за погодженням з Замовником/ Туристом(ами) замінити замовлений готель або номер у готелі на рівноцінний або вищої категорії без зниження в класі обслуговування.
Тож, за погодженням позивача та відповідачів для Данильчук Наталі Володимирівни (РНОКПП НОМЕР_1 ) було надано туристичні послуги, в якості оплати яких було зараховано частину попередньо сплачених коштів у розмірі 73 300, 00 грн, що підтверджується актом приймання-передачі наданих послуг №1225/1-3 від 18 серпня 2025 року та листом погодження використання попередньо сплачених коштів в якості оплати туристичних послуг ОСОБА_1 .
Також, було надано туристичні послуги для ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) та ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ) у загальному розмірі 48 294, 00 грн, що підтверджується актами приймання передачі наданих послуг №1225/1-1 від 13 серпня 2024 року (для ОСОБА_2 ) на суму 24 147, 00 грн та №1225/1-2 від 20 червня 2025 року (для ОСОБА_3 ) на суму 24 147, 00 грн та листами погодження використання попередньо сплачених коштів в якості оплати туристичних послуг ОСОБА_2 від 07 травня 2024 року та ОСОБА_3 від 01 квітня 2025 року.
Відтак, залишок невикористаних коштів становить 143 806, 00 грн., тобто на вказану суму не були надані туристичні послуги.
Позивач звертався до відповідачів з листом б/н б/д, в якому просив відповідачів повернути кошти у розмірі 143 806, 00 грн, що підтверджується описом вкладення у цінний лист, накладною АТ "Укрпошта".
Відповідачі на вищезазначений лист відповіді не надали, грошові кошти не повернули.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідачами оплачені туристичні послуги у повному обсязі надані не були, а тому останні зобов'язані повернути кошти у розмірі 143 806, 00 грн., що відповідачі в свою чергу не зробили.
Крім того, позивач просить суд стягнути солідарно з відповідачів 1 294, 25 грн - інфляційні втрати за період з 14.10.2025 по 31.10.2025 та 673, 72 грн - 3 % річних за період з 14.10.2025 по 09.12.2025.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 1228/1 від 28.12.2021, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором про надання послуг.
Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 2 ст. 901 Цивільного кодексу України визначено, що положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно ст. 902 Цивільного кодексу України, виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Як встановлено судом вище, відповідно до умов договору № 1228/1 від 28.12.2021 позивач мав отримати комплекс туристичних послуг щодо поїздки (Туру): в ОАЕ, готель HAMPTON BY HILTON MARJAN ISLAND 4 * RAS AL KHAIMAH, у період з 26.02.2022 р. По 05.03.2022 р., у кількості - 11 осіб, 6 номерів (1 SGL та 5 DBL).
Відповідно до п. 4.1. договору, вартість туристичного продукту, замовленого Замовником/Туристом(ами) складає 265 400 грн. (двісті шістдесят п?ять тисяч чотириста гривень 00 копійок) та є дійсною впродовж строку, на оплату вартості Турпродукту, встановленого у п.2.2.2 цього Договору. Сторони цього Договору домовилися вважати зазначену суму в гривнях такою, що еквівалентна 9534 дол. США (дев?ять тисяч п'ятьсот тридцять чотири дол. США).
За умовами п. 4.2. договору, у випадку наявності дозволу Туроператора на оплату вартості Турпродукту частинами, замовник/Турист(и) зобов?язаний здійснити такі оплати відповідно до встановлених Туроператором строків, а саме сплатити 20% (двадцять) відсотків вартості туру в день укладення цього Договору, а решту 80% (вісімдесяг) відсотків вартості туру Турист(и) зобов?язаний сплатити до 11.02.2022 р.
Матеріалами справи підтверджується, що позивачем 28.12.2021 відповідно до умов договору було перераховано 20% від вартості туру у розмірі 48 520, 00 грн на користь відповідача-2 (турагента), що підтверджується платіжним дорученням № 224104 від 28 грудня 2021 року та, в подальшому, 10.02.2022 позивачем було перераховано решту 80% вартості туру у розмірі 216 880, 00 грн на користь відповідача-2 (турагента), що підтверджується платіжним дорученням № 384 від 10 лютого 2022 року.
Тож, 10.02.2022 позивачем було перераховано на користь відповідача-2 повну вартість туристичного продукту у загальному розмірі 265 400, 00 грн.
Відповідно до п. 6.4. договору, туроператор у випадку виникнення обставин непереборної сили має право за погодженням з замовником/туристом(тами) замінити замовлений готель або номер у готелі на рівноцінний або вищої категорії без зниження в класі обслуговування.
Враховуючи, що внаслідок запровадження на території України воєнного стану з 24.02.2022, повітряний простір над територією України було закрито, що унеможливило здійснення запланованої подорожі у визначений термін, у зв'язку з чим сторони погодили надання туристичних послуг для окремих співробітників позивача, а саме:
- для ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) було надано туристичні послуги, в якості оплати яких було зараховано частину попередньо сплачених коштів у розмірі 73 300, 00 грн, що підтверджується актом приймання-передачі наданих послуг №1225/1-3 від 18 серпня 2025 року та листом погодження використання попередньо сплачених коштів в якості оплати туристичних послуг ОСОБА_1 .
- для ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) та ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ) у загальному розмірі 48 294, 00 грн, що підтверджується актами приймання передачі наданих послуг №1225/1-1 від 13 серпня 2024 року (для ОСОБА_2 ) на суму 24 147, 00 грн та №1225/1-2 від 20 червня 2025 року (для ОСОБА_3 ) на суму 24 147, 00 грн та листами погодження використання попередньо сплачених коштів в якості оплати туристичних послуг ОСОБА_2 від 07 травня 2024 року та ОСОБА_3 від 01 квітня 2025 року.
Відтак, залишок невикористаних коштів становить 143 806, 00 грн., тож на вказану суму не були надані туристичні послуги.
Частиною 2 статті 570 Цивільного кодексу України визначено, що якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
За приписами положень чинного в Україні законодавства, авансом є грошова сума, яку перераховують згідно з договором наперед у рахунок майбутніх розрахунків за товари (роботи, послуги), які мають бути отримані (виконані, надані). На відміну від завдатку аванс - це спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції. Аванс сплачується боржником у момент настання обов'язку платити та виконує функцію попередньої оплати.
Тобто, у разі невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/45382/17.
Як встановлено ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Позивач звертався до відповідача-1 з листом б/н б/д, в якому просив відповідача-1 повернути кошти у розмірі 143 806, 00 грн, що підтверджується описом вкладення у цінний лист, накладною АТ "Укрпошта" № 0312700137955.
Правила надання послуг поштового зв'язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 року № 270, визначають порядок надання послуг поштового зв'язку, права та обов'язки операторів поштового зв'язку і користувачів послуг поштового зв'язку та регулюють відносини між ними.
Правилами поштового зв'язку визначено, що:
адресат - фізична або юридична особа, якій адресується поштове відправлення, поштовий переказ, прізвище, ім'я та по батькові або найменування якої зазначені на поштовому відправленні, бланку поштового переказу в спеціально призначеному для цього місці;
поштова адреса - адреса відправника та адресата, яка зазначена на поштовому відправленні, бланку поштового переказу у спеціально призначеному для цього місці;
реєстроване поштове відправлення - поштове відправлення, яке приймається для пересилання з видачею розрахункового документа, пересилається з приписуванням до супровідних документів та вручається одержувачу під розписку;
повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу - повідомлення, яким оператор поштового зв'язку доводить до відома відправника чи уповноваженої ним особи інформацію про дату вручення реєстрованого поштового відправлення, виплати коштів за поштовим переказом та прізвище одержувача.
Також в силу Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 р., розрахунковий документ - (касовий чек, розрахункова квитанція тощо) видається відправникові з додержанням вимог Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" і підтверджує факт надання послуги відділенням зв'язку.
Згідно з п.1 глави ІІ Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України 28.11.2013 № 958, нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку):
1) місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1;
2) у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3, пріоритетної - Д+2;
3) між районними центрами різних областей України (у тому числі для міст обласного підпорядкування) - Д+4, пріоритетної - Д+3;
4) між іншими населеними пунктами різних областей України - Д+5, пріоритетної - Д+4,
де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання.
Враховуючи те, що відправлення здійснено з м. Київ у м. Київ, у даному випадку нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції становлять 3 дні, відтак відповідач-1 мав отримати лист-вимогу 15.10.2025 та з урахуванням ч. 2 ст. 530 ЦК України повернути кошти у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, тобто до 22.10.2025 включно.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач просить суд стягнути солідарно з відповідачів грошові кошти у розмірі 143 806, 00 грн.
Відповідно до ст. 541 Цивільного кодексу України, солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
Згідно статті 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі. Солідарний боржник не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, що ґрунтуються на таких відносинах решти солідарних боржників з кредитором, у яких цей боржник не бере участі. Виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором.
Згідно зі статтею 5 Закону України "Про туризм" туристичні оператори юридичні особи, створені згідно із законодавством України, для яких виключною діяльністю є організація та забезпечення створення туристичного продукту, реалізація та надання туристичних послуг, а також посередницька діяльність із надання характерних та супутніх послуг і які в установленому порядку отримали ліцензію на туроператорську діяльність.
Відповідно до частин першої-третьої статті 20 Закону України "Про туризм" за договором на туристичне обслуговування одна сторона (туроператор, який укладає договір безпосередньо або через турагента) зобов'язується надати за замовленням іншої сторони (туриста) комплекс туристичних послуг (туристичний продукт), а турист зобов'язується оплатити його. До договору на туристичне обслуговування застосовуються загальні положення договору про надання послуг, якщо інше не передбачено законом. Договір на туристичне обслуговування укладається в письмовій чи електронній формі відповідно до закону.
Туроператор або турагент вправі відмовитися від виконання договору лише за умови повного відшкодування замовникові збитків, підтверджених у встановленому порядку та заподіяних внаслідок розірвання договору, крім випадку, коли це відбулося з вини туриста (частина восьма статті 20 Закону України "Про туризм").
Відповідно до ч. 9 ст. 20 Закону України "Про туризм" туроператор або турагент вправі відмовитися від виконання договору лише за умови повного відшкодування замовникові збитків, підтверджених у встановленому порядку та заподіяних внаслідок розірвання договору, крім випадку, якщо це відбулося з вини туриста.
Згідно з ч. 10 ст. 20 Закону України "Про туризм" турист вправі відмовитися від виконання договору на туристичне обслуговування до початку туристичної подорожі за умови відшкодування туроператору (турагенту) фактично здійснених ним документально підтверджених витрат, пов'язаних із відмовою.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про захист прав споживачів" споживач має право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) і вимагати відшкодування збитків, якщо виконавець своєчасно не приступив до виконання зобов'язань за договором або виконує роботу так повільно, що закінчити її у визначений строк стає неможливим.
Відповідно до частини першої статті 906 Цивільного кодексу України збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.
У статті 25 Закону України "Про туризм" встановлено, що туристи мають право на відшкодування матеріальних і моральних збитків у разі невиконання або неналежного виконання умов договору.
За правилом ч. 11 ст. 20 Закону України «Про туризм» туроператор несе перед туристом відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору на туристичне обслуговування.
Тобто, згідно із наведеною нормою закону саме туроператор несе відповідальність перед туристом за невиконання або неналежне виконання умов договору за туристичне обслуговування.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2021 року у справі № 569/16256/19 (провадження № 61-9034св20), від 30 серпня 2021 року у справі № 559/1604/18 (провадження № 61-782св20).
Таким чином, враховуючи, що саме туроператор - ТОВ "ТЕЗ ТУР", діючи в особі турагента ФОП Романенко О.Я., порушив умови договору № 1228/1 на туристичне обслуговування та послуги з організації поїздки від 28.12.2021, а саме не надав передбачені договором туристичні послуги у повному обсязі та не повернув позивачу залишок суми сплачених коштів за замовлені туристичні послуги згідно договору, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення саме з ТОВ "ТЕЗ ТУР" сплачених позивачем коштів у розмірі 143 806,00 грн.
Відтак, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог, пред'явлених позивачем до турагента ФОП Романенко О.Я. оскільки саме туроператор (ТОВ "ТЕЗ ТУР") несе відповідальність перед туристом за невиконання або неналежне виконання умов договору на туристичне обслуговування.
Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідачем-1 не надано до суду належних доказів на спростування своєї вини в невиконанні зобов'язання щодо повернення позивачеві перерахованих коштів. Факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений, у зв'язку чим суд вважає заявлені вимоги про стягнення саме з відповідача 1 - 143 806, 00 грн. обґрунтованими, а отже такими, що підлягають задоволенню в цій частині.
Крім того, позивач просить суд стягнути солідарно з відповідачів 1 294, 25 грн - інфляційні втрати за період з 14.10.2025 по 31.10.2025 та 673, 72 грн - 3 % річних за період з 14.10.2025 по 09.12.2025.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд зазначає, що у постанові від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 Велика Палата Верховного Суду виклала такий висновок: "Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
Тобто правовідношення, в якому у зв'язку із ненаданням у повному обсязі туристичних послуг у відповідача-1 (туроператора) виникло зобов'язання повернути позивачу (туристу/замовнику) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти), є грошовим зобов'язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.
Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги п'ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Приписи розділу І книги п'ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов'язань, у тому числі як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги п'ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги п'ятої цього Кодексу).
При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія положень частини другої статі 625 ЦК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.05.2022 у справі № 910/4235/20.
У даному випадку позивачем заявлено до стягнення суму 3 % річних та інфляційних втрат, у зв'язку з простроченням виконання відповідачем-1 свого зобов'язання з повернення сплаченої суми попередньої оплати.
Судом перевірено правильність наданих позивачем розрахунків 3 % річних і встановлено, що в останніх допущено помилки у визначенні періоду нарахування та, відповідно, у розмірі нарахування 3 % річних, оскільки як встановлено судом вище, відповідач-1 мав повернути грошові кошти у строк до 22.10.2025 включно.
За розрахунком суду, обґрунтованою до стягнення з відповідача-1 є сума 3% річних у розмірі 567, 34 грн, яка розрахована з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 23.10.2025 по 09.12.2025, відтак вимоги в цій частині також підлягають частковому задоволенню.
Щодо стягнення інфляційних втрат у розмірі 1 294, 25 грн. за період з 14.10.2025 по 31.10.2025, суд зазначає що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.
Відповідно до ст. 3 вищевказаного Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.
Згідно з Листом Державного комітету статистики України №11/1-5/73 від 13.02.2009р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.
Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Таким чином, інфляційні мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.
Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007р. «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.
При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.
Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справі № 924/312/18 від 13.02.2019 р., у справі № 910/5625/18 від 24.04.2019 р., у справі №910/21564/16 від 10.07.2019 р.
Як зазначено судом вище, прострочення виконання грошового зобов'язання відбулося починаючи з 23.10.2025, тож враховуючи визначений позивачем період нарахування інфляційних втрат до 31.10.2025, інфляційні втрати не нараховуються, оскільки період прострочення становить менше місяця, тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
З огляду на викладене, суд вважає вимоги Закладу освіти "Приватний загальноосвітній навчальний заклад "МІДГАРД" обґрунтованими в частині відповідача-1 та відповідно такими, що підлягають задоволенню частково щодо відповідача-1.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача та відповідача-1 пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги Закладу освіти "Приватний загальноосвітній навчальний заклад "МІДГАРД" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕЗ ТУР" - задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕЗ ТУР" (вул. Велика Васильківська, буд. 63, офіс 2, м. Київ, 03150, ідентифікаційний код - 32348756) на користь Закладу освіти «Приватний загальноосвітній навчальний заклад «МІДГАРД» (просп. Глушкова, буд. 1, м. Київ, 03127 , ідентифікаційний код - 41678781) 143 806 (сто сорок три тисячі вісімсот шість) грн 00 коп. - заборгованості, 567 (п'ятсот шістдесят сім) грн 34 коп. - 3 % річних та 2 399 (дві тисячі триста дев'яносто дев'ять) грн 13 коп.- судового збору.
3. В іншій частині позову до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕЗ ТУР" - відмовити.
4. У задоволенні позовних вимог Закладу освіти "Приватний загальноосвітній навчальний заклад "МІДГАРД" до Фізичної особи-підприємця Романенко Оксани Яківни - відмовити.
5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя С. О. Щербаков