вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
23 березня 2026 р. м. Ужгород Справа № 907/1382/25
Господарський суд Закарпатської області у складі судді Худенко А.А.
за участю секретаря судового засідання Мартон М.М.
За позовом Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради, м. Ужгород Закарпатської області
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпатгосптовари», м. Ужгород Закарпатської області
про стягнення 1 387 413,55 грн заборгованості за договором оренди земельної ділянки,
Представники:
від позивача - Клещева С.С., представник в порядку самопредставництва
від відповідача - не з'явився
СУТЬ СПОРУ: Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради звернувся з позовною заявою до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпатгосптовари» про стягнення 1 387 413,55 грн, з яких. заборгованості за Договором оренди земельної ділянки від 31.05.2011 (дата державної реєстрації договору - 03.06.2011 року) у розмірі 1 272 185, а також пеня у розмірі 115 228,47 грн.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено головуючого суддю Худенка А.А., про що вказано у протоколі автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 15.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 19.01.2026.
У підготовчому засіданні 19.01.2026 заслухавши думку представника позивача дійшов висновків про можливість закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 17.02.2026.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 17.02.2026 судове засідання у справі відкладалось на 23.03.2026 з підстав наведених в ухвалі суду.
Відповідач, будучи своєчасно та належним чином повідомленим про дату і час розгляду справи по суті, явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, причин неявки суду не повідомив.
Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки для держави, а й для осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в Рішенні від 07.07.1989 у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Згідно з приписами ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому, відповідно до ст. 202 Господарського процесуального кодексу України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин і вирішення спору по суті.
23.03.2026 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення.
Позиція позивача
Позивач просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, покликаючись на неналежне виконання відповідачем умов Договору оренди землі б/н від 31.12.2014 в частині сплати орендних платежів за період з червня 2017 по квітень 2021, у зв'язку з чим у відповідача утворилася та рахується заборгованість перед позивачем у розмірі 1 272 185,08 грн.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 115 228,47 грн.
Позиція відповідача
Відповідач, належним чином повідомлений про розгляд справи, відзиву на позовну заяву в порядку ст. 165, 251 Господарського процесуального кодексу України та письмово висловленої позиції щодо розгляду даної справи не надав, про причини невиконання вимог суду не повідомив. Із заявами, клопотаннями до суду не звертався.
Надіслана на офіційну юридичну адресу відповідача, зазначену у витязі з ЄДРЮОФОПтаГФ, поштова кореспонденція повернута на адресу суду з відмітками про вручення.
У даному контексті суд зазначає, що за змістом ч. 10 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення відповідно до цієї статті вручаються шляхом надсилання (видачі) відповідній особі копії (тексту) повного або скороченого судового рішення, що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 232 Господарського процесуального кодексу України, одним із судових рішень є ухвала.
Відтак, у розумінні вищевказаних положень процесуального законодавства, ухвали суду є судовим рішенням, а тому, відповідно до пп. 17.1. п. 17 Перехідних положень ГПК України та ч. 10 ст. 242 ГПК України, надсилається у паперовій формі відповідачеві.
Частиною 6 ст. 242 ГПК України передбачено, що днем вручення судового рішення, зокрема, є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку - суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20).
Разом з тим, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Водночас суд у даному контексті також враховує практику Європейського суду з прав людини, якою визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008 встановлено, що сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення ЄСПЛ у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07.07.1989).
Крім того, у рішенні ЄСПЛ у справі «Тойшлер проти Германії» від 04.10.2001 наголошено, що обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.
Згідно із правовим висновком Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 28.04.2023 у справі №904/272/22, Держава Україна, витративши значні ресурси, створила інформаційне поле, де зацікавлена особа може знайти інформацію про судову справу. Функціонує ЄДРСР. На сайті судової влади доступні персоналізовані відомості про автоматичний розподіл справ та розклад засідань. Працює підсистема «Електронний кабінет» ЄСІТС. Використання цих інструментів та технологій забезпечує добросовісній особі можливість звертатися до суду, брати участь у розгляді справи у зручній формі. Тобто держава Україна забезпечила можливість доступу до правосуддя і право знати про суд.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідач вважається належним чином повідомленим про розгляд справи в суді та мав достатньо часу і можливості надати свої заперечення з приводу предмета спору, та докази, які мають значення для розгляду справи по суті.
Відповідно до положень ч. 8, 9 ст. 165 ГПК України, у зв'язку з ненаданням відповідачем відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними в ній матеріалами.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ, ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА
Рішенням Ужгородської міської ради №1537 від 27.08.2010 Відкритому акціонерному товариству «Закарпатгосптовари» (правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Закарпатгосптовари») затверджено проект відведення та надано в оренду строком на 10 років земельну ділянку площею 1,9959 га під будівлями та спорудами та для їх обслуговування по вул. Промисловій, 3.
В подальшому, рішення Ужгородської міської ради №136 від 08.11.2011 внесені зміни до раніше прийнятого рішення у зв'язку із уточненням площі земельної ділянки, шляхом його викладення у новій редакції наступного змісту: «Відкритому акціонерному товариству «Закарпатгосптовари» затвердити проект відведення та надати в оренду строком на 10 років земельну ділянку площею 1, 9882 га під будівлями та спорудами та для їх обслуговування по вул. Промисловій, 3».
Згідно відомостей Державного земельного кадастру цільове призначення земельних ділянок визначено за кодом 11.02 - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, включаючи об'єкти оброблення відходів, зокрема із енергогенеруючим блоком.
Рішенням Ужгородської міської ради №22 затверджено Положення про управління майном міста Ужгородської міської ради (надалі - Положення).
У відповідності до пункту 2.7 Положення, до повноважень управління майном міста Ужгородської міської ради віднесено укладання договорів оренди земельних ділянок на підставі відповідних рішень Ужгородської міської ради.
Відтак, між Управління майном міста Ужгородської міської ради, як орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Закарпатгосптовари», як орендарем, укладено Договір оренди землі б/н від 31.05.2011 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого, орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку під будівлями та спорудами та для їх обслуговування, яка знаходиться за адресою: Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Промислова, 3, під кадастровими номерами: 2110100000:66:001:0008, 2110100000:66:001:0009.
Пунктами 2.1, 2.2. Договору передбачено, що в оренду передається земельна ділянка загальною площею 1,9882 га. На земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухомого майна: будівлі та споруди підприємства.
Нормативна грошова оцінка земельної ділянки, згідно витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №02-32/919, виданого 08.11.2010 відділом Держкомзему у м. Ужгород Закарпатської області, становить 1 945 254,88 грн.
Відповідно до п. 3.1. Договору, такий укладений строком до 08 квітня 2021 року. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 60 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.
Рішення щодо продовження договору оренди приймає Ужгородська міська рада відповідно до чинного законодавства (п. 3.2. Договору).
Пунктами 4.1. - 4.4. Договору визначено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та становить 58 357,64 грн. на рік. Орендна плата вноситься щомісячно до 10 числа поточного місяця в розмірі 4863,13 грн. Обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки комунальної власності здійснюється з урахуванням індексу інфляції, визначеного Державним комітетом статистики України. У разі збільшення відповідно до закону розміру земельного податку Орендодавець має право вимагати збільшення орендної плати, що оформляється додатковою угодою сторін договору оренди землі.
Між тим, п. 4.6. Договору передбачено, що у разі несвоєчасної сплати орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 0,05 % несплаченої суми за кожний день прострочення.
Пунктом 6.1. Договору визначено, що передача земельної ділянки в оренду здійснюється з розробленням проекту її відведення.
До інших умов передачі земельної ділянки в оренду пунктом 6.2. Договору віднесено зокрема:
Відкритому акціонерному товариству «Закарпатгосптовари» затвердити проект відведення та надати в оренду строком на 10 років земельну ділянку площею 1,9882 га під будівлями та спорудами та для їх обслуговування по вул. Промисловій, 3, згідно рішення Ужгородської міської ради V сесії VI скликання від 08 квітня 2011 року №136.
Товариству з обмеженою відповідальністю «Закарпатгосптовари», яке є правонаступником ВАТ «Закарпатгосптовари», укладення договору оренди земельної ділянки площею 1,9882 га під будівлями та спорудами та для їх обслуговування по вул. Промисловій, 3, згідно рішення Ужгородської міської ради V сесії VI скликання від 08 квітня 2011 року №136.
Передача земельної ділянки орендарю здійснюється у 5-денний термін після державної реєстрації цього договору за актом її приймання-передачі (п. 6.3. Договору).
Між тим, пунктом 9.1. Договору, визначено, що орендодавець має право вимагати від орендаря зокрема своєчасного внесення орендної плати.
Згідно із пунктом 12.1. Договору, за невиконання або неналежне виконання договору сторони несуть відповідальність відповідно до закону та цього договору.
Цей договір набирає чинності після підписання сторонами, нотаріального посвідчення та його державної реєстрації. (п. 13.1. Договору).
Так, відповідно Витягу з Державного реєстру правочинів №9953247 від 31.05.2011, Приватним нотаріусом Борисовою О.С. посвідчено правочин №4471525 «Договір оренди», під номером у реєстрі - 640.
Предметом правочину за означеним Витягом є земельні ділянки з кадастровими номерами: 2110100000:66:001:0008, 2110100000:66:001:0009, за адресою: Закарпатська область , вулиця Промислова, земельна ділянка 3.
Відповідно до Акту приймання-передачі земельної ділянки №1409 від 31.05.2011 Управління майном міста Ужгородської міської ради, як орендодавець з одного боку та Товариство з обмеженою відповідальність «Закарпатгосптовари», як орендар з іншого боку, уклали такий про те, що орендодавець на підставі Договору оренди земельної ділянки від 31.05.2011 передає, а орендар приймає в строкове, платне користування земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: вул. Промислова, 3, м. Ужгород. В оренду передається земельна ділянка площею 19 882 кв.м.
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань у відповідності до пункту 1.5 Положення про Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради, затвердженого рішенням Ужгородської міської ради від 04.05.2023 року №1265, позивач - Департамент міського господарства Ужгородської міської ради, є правонаступником Управління майном міста Ужгородської міської ради, головного управління міського господарства Ужгородської міської ради, управління капітального будівництва Ужгородської міської ради.
Розмір відсоткової ставки орендної плати визначено на підставі рішення Ужгородської міської ради від 21.12.2010 року №53, та встановлено на рівні 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (відображено у Додатку 1 до договору оренди 31.05,2011 «Розрахунок розміру орендної плати за земельну ділянку по вул. Промисловій, 3, грошова оцінка якої проведена 18 липня 2010 року»).
Місячний розмір орендної плати на дату укладання договору становив 4863,13 грн. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок станом на 2011 рік складала 1 945 254,88 грн.
На час укладання Договору у відповідності до пункту 2.2. угоди на земельній ділянці розміщувались будівлі та споруди підприємства. Наразі, у відповідності до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у власності відповідача перебувають будівлі та споруди загальною площею 9117,20 кв.м. (реєстраційні номери об'єктів нерухомого майна - 1344374221101, 1344368221101, 1344341721101).
Розрахунок неодержаного доходу здійснено позивачем із застосуванням 3 відсоткового розміру ставки річної орендної плати за землю, затвердженої рішенням XXVII сесії Ужгородської міської ради VI скликання від 19.02.2015 №1651 «Про Порядок встановлення ставок орендної плати у м. Ужгороді за земельні ділянки, які перебувають у розпорядженні Ужгородської міської ради», а також на підставі витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок з червня 2017 по квітень 2021.
Разом із тим, постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.02.2026 у справі №308/9524/17 рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 вересня 2025 року у справі №308/9524/17 скасовано та ухвалено постанову, якою адміністративний позов Приватного акціонерного товариства Ужгородський завод Електродвигун, Товариства з обмеженою відповідальністю ФЦА Україна, Товариства з додатковою відповідальністю Патент, Товариства з додатковою відповідальністю Ужгородський механічний завод, Товариства з обмеженою відповідальністю Закарпатбудпостач, Товариства з додатковою відповідальністю Управління виробничо-технологічної комплектації, Відкритого акціонерного товариства Закарпатська автобаза до Ужгородської міської ради задоволено. Визнано протиправним та нечинним рішення Ужгородської міської ради від 14.07.2014 №1398 «Про затвердження технічної документації по нормативній грошовій оцінці земель населеного пункту м. Ужгорода Ужгородської міської ради».
Зобов'язано Ужгородську міську раду невідкладно здійснити публікацію резолютивної частини судового рішення у цій справі про визнання протиправним та нечинним рішення Ужгородської міської ради від 14.07.2014 №1398 «Про затвердження технічної документації по нормативній грошовій оцінці земель населеного пункту м. Ужгорода Ужгородської міської ради» у виданні, у якому таке рішення було офіційно оприлюднено.
Статтями 13, 14 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.
Використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону (ст. 206 Земельного кодексу України, далі ЗК України).
Стаття 1 Закону України «Про оренду землі» визначає, що оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (п.п.14.1.136 п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України, далі ПК України).
Плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України у вказаній редакції).
З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття «земельний податок» і «орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності».
Відповідно до положень ч.1 ст. 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї (ч.ч.1, 3, 4, 9 ст. 79-1 ЗК України)
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оренду землі» об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.
Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди (ч. 1 ст. 21 названого Закону).
Отже, позивач у даній справі має надати докази існування протягом зазначеного в позові періоду земельної ділянки як об'єкта цивільних прав у розумінні та визначенні земельного законодавства, а також обґрунтованість розрахунку стягуваної суми (збереженого відповідачем за рахунок позивача майна (коштів).
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №922/392/18, від 07.02.2019 у справі №922/3639/17, від 06.02.2018 у справі №923/921/17.
Майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки (ч.1 ст. 190 ЦК України).
З приписів статті 79-1 Земельного кодексу України вбачається, що земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. (ч. 1-2 ст. 1212 ЦК України).
Набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна (ст. 1213 ЦК України).
За змістом глави 15 ЗК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди.
Відповідно до статті 80 Земельного кодексу України суб'єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини першої статті 96 Земельного кодексу України).
Відповідно до ст. 122, 123, 124 Земельного кодексу України селищні ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 Земельного кодексу України).
Відповідно до пункту 286.6 статті 286 Податкового кодексу України за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі. За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території.
Згідно з частиною 4 статті 120 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 16.06.2021 у справі №922/1646/20 - п. 35.1. - Верховний Суд не бачить жодних перешкод для застосування цієї норми права (за аналогією) у спірних правовідносинах і як наслідок з цього доходить до висновку (відповідаючи на ключове питання спору), що розрахувати суми безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою для кожної з кількох осіб пропорційно їх часткам у праві власності на нерухомість, яка знаходиться на такій земельній ділянці можливо, а тому розрахунок позовних вимог, який містить у собі саме такий алгоритм, не суперечить вимогам закону, є раціональним та справедливим.
Вказані висновки були в подальшому підтверджені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 17.08.2022 у справі №922/1646/20, від 04.10.2022 у справі №922/2828/20, від 21.03.2023 у справі №922/2095/21.
Відповідно до правової позиції, наведеної у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №320/5877/17, від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 та у п. 65 постанови Велика Палата Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати, є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
Пункт 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачає, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Як вже зазначалось вище, орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди (ст. 21 Закону України «Про оренду землі»).
Відповідно до абз.3 ч.1 ст. 13 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема, комунальної власності. Абзац 1 п. 289.1 Податкового кодексу України передбачає, що для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.
Згідно з ч. 2 ст. 20 Закону України «Про оцінку земель» дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.
Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК України (відповідна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 у справі №920/739/17).
При цьому у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.02.2022 у справі №646/4738/19 зазначено, що з огляду на положення Закону України «Про оцінку земель» витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є належним та допустимим доказом, який підтверджує дані про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.
За встановленими у справі обставинами розмір безпідставно збережених коштів позивачем розраховано як розмір плати за земельні ділянки комунальної власності у вигляді орендної плати за землю, який нараховується та сплачується за визначеною рішенням Ужгородської міської ради від 19.02.2015 за №1651 «Про порядок встановлення ставок орендної плати у м. Ужгороді за земельні ділянки, які перебувають у розпорядженні Ужгородської міської ради» (з урахуванням змін, що внесені рішенням №1862 від 11.07.2024) ставкою 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка у спірний період була затверджена рішенням Ужгородської міської ради від 14.07.2014 за №1398 «Про затвердження технічної документації по нормативній грошовій оцінці земель населеного пункту м. Ужгорода Ужгородської міської ради» та виходячи з зазначеної в наведених вище витягах нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки.
На підтвердження заявленої до стягнення суми суду надано копії витягів із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок.
Між тим, постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.02.2026 у справі №308/9524/17 рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 вересня 2025 року у справі №308/9524/17 скасовано та ухвалено постанову, якою адміністративний позовом Приватного акціонерного товариства «Ужгородський завод «Електродвигун», Товариства з обмеженою відповідальністю «ФЦА Україна», Товариства з додатковою відповідальністю «Патент», Товариства з додатковою відповідальністю «Ужгородський механічний завод», Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпатбудпостач», Товариства з додатковою відповідальністю «Управління виробничо-технологічної комплектації», Відкритого акціонерного товариства «Закарпатська автобаза» до Ужгородської міської ради задоволено. Визнано протиправним та нечинним рішення Ужгородської міської ради від 14.07.2014 №1398 «Про затвердження технічної документації по нормативній грошовій оцінці земель населеного пункту м. Ужгорода Ужгородської міської ради». Зобов'язано Ужгородську міську раду невідкладно здійснити публікацію резолютивної частини судового рішення у цій справі про визнання протиправним та нечинним рішення Ужгородської міської ради від 14.07.2014 №1398 «Про затвердження технічної документації по нормативній грошовій оцінці земель населеного пункту м. Ужгорода Ужгородської міської ради» у виданні, у якому таке рішення було офіційно оприлюднено.
При цьому грошові вимоги позивач розрахував на підставі нормативно грошової оцінки затвердженої рішенням Ужгородської міської ради від 14.07.2014 №1398 «Про затвердження технічної документації по нормативній грошовій оцінці земель населеного пункту м. Ужгорода Ужгородської міської ради» та наполягає на стягненні яке базується на вищевказаній нормативній грошовій оцінці земель населеного пункту м. Ужгорода Ужгородської міської ради, як такому що було чинне на момент виникнення спірних правовідносин.
Суд зазначає, що доступність судових рішень в Україні гарантується законом і забезпечується через відкритий, цілодобовий та безоплатний доступ до «Єдиного державного реєстру судових рішень» (reyestr.court.gov.ua) на офіційному порталі судової влади. Всі судові рішення підлягають оприлюдненню, крім передбачених законом винятків, з метою забезпечення прозорості, однакового застосування закону та права громадян на інформацію.
Частина друга статті 265 КАС України, згідно з якою нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду, не регулює питань щодо можливості застосування нормативно-правових актів, визнаних судом протиправними. Предметом її регулювання є встановлення моменту втрати чинності нормативно-правовим актом, визнаним судом нечинним (пункт 84 постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10.03.2020 у справі №160/1088/19).
Разом з цим, частинами 1-3 статті 11 ГПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права; суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші (крім Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України) правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.
Відтак, суд вважає, що не відповідатиме вимогам частин 1-3 статті 11 ГПК України застосування нормативно-правового акта, який не відповідає принципу верховенства права (є протиправним), прийнятий суб'єктом владних повноважень поза межами його повноважень та всупереч встановленому законом порядку, що вже встановлено судовими рішеннями, які набрали законної сили.
До аналогічних висновків дійшов і Касаційний адміністративний суд у постановах від 04.12.2018 у справі №816/52/17, від 04.12.2018 у справі №П/811/658/16, від 03.06.2019 у справі №817/622/16, підсумувавши, що до суб'єкта господарювання не може застосовуватися нормативно-правовий акт, який на момент його застосування уповноваженим суб'єктом владних повноважень вже визнано судом незаконним.
Як зазначено у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності від 28.04.2020 у справі №904/164/19 в подібних правовідносинах щодо оренди землі - покладення на відповідача зазначеного обов'язку становило б порушення принципу належного урядування, на обов'язковості дотримання якого неодноразово наголошував Європейський Суд з прав людини.
Так, Європейський Суд з прав людини послідовно зазначав, що «помилки державних органів повинні служити на користь постраждалих осіб, особливо за відсутності іншого приватного інтересу. Іншими словами, ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються» (рішення в справах «Ґаші проти Хорватії» (заява №32457/05, пункт 40); «Лелас проти Хорватії» (заява №55555/08, пункт 74); «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (заява №36548/97, пункт 58); «Трґо проти Хорватії» (заява №35298/04, пункт 67)).
Також, на думку суду, після набрання законної сили постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.02.2026 у справі №308/9524/17 якою було задоволено Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпатбудпостач» та, зокрема визнано протиправним та нечинним рішення Ужгородської міської ради від 14.07.2014 №1398 «Про затвердження технічної документації по нормативній грошовій оцінці земель населеного пункту м. Ужгорода Ужгородської міської ради» посилання при розрахунку суми стягнення здійснене на протиправне та нечинне рішення порушуватиме принцип «належного урядування»
Так у Рішенні ЄСПЛ у Справі «Рисовський проти України» (заява №29979/04), прийняте 20.10.2011 року (набуло статусу остаточного 20.01.2012 року) зроблено такі висновки:
1. Державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб, у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права;
2. На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси;
3. Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам;
4. Потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків;
5. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися коштом осіб, яких вони стосуються;
6. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.
При цьому, у вже згаданій постанові Верховного Суду від 28.04.2020 у справі №904/164/19 надано висновок щодо застосування норм права, за яким до суб'єкта господарювання не може застосовуватися нормативно-правовий акт, який на момент його застосування визнано судом протиправним, оскільки це суперечитиме вимогам частин 1-3 статті 11 ГПК України, не відповідатиме статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, дотримання якої є однією з обов'язкових умов допустимого втручання у право на мирне володіння майном, а також становитиме порушення принципу належного урядування.
Вимоги про сплату коштів на підставі таких актів не відповідають критерію добросовісності та не підлягають задоволенню виходячи зі змісту частини третьої статті 13 ЦК України та частини третьої статті 16 ЦК України.
Суд приймає до уваги, що незважаючи на ту обставину, що висновки Верховного Суду у справі №904/164/19 стосуються обставин скасування рішення суб'єкта владних повноважень до подання позову у справі (тоді як обставини цієї справи свідчать, що таке скасування відбулося після подання позову), сама по собі наведена обставина не може слугувати підставою для застосування судом скасованого (нечинного) рішення Ужгородської міської ради від 14.07.2014 №1398 «Про затвердження технічної документації по нормативній грошовій оцінці земель населеного пункту м.Ужгорода Ужгородської міської ради», про що зазначено також і в постанові Верховного Суду від 06.06.2023 у справі №927/1082/20.
Так, відповідно до ст. 14.1.125, 14.1.136 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов'язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною. Згідно зі ст. 284 Податкового кодексу України, органи самоврядування встановлюють ставки плати за землю, що сплачується на відповідній території.
Положеннями п.п. 288.5.1. п. 288.5. ст. 288 Податкового кодексу України визначено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу для земельних ділянок, нормативно грошову оцінку яких проведено, не може бути меншою за розмір земельного податку, який, у свою чергу, для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, становить не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки.
Відповідно до пункту 289.1 статті 289 Податкового Кодексу України, для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка земель і земельних ділянок на 1 січня поточного року, за певною формулою (пункт 289.2 статті 289 Податкового Кодексу України).
Отже, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено приписами підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового Кодексу України.
Суд враховує, що при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, нарахування мають здійснюватися позивачем не самостійно (шляхом арифметичного розрахунку без проведення нормативної грошової оцінки землі), а виключно на підставі витягу з технічної документації нормативної грошової оцінки земель (постанови Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №922/902/18, від 08.08.2019 у справі №922/1276/18, від 01.10.2019 у справі №922/2082/18, від 06.11.2019 у справі №922/3607/18).
Таким чином, у спірних правовідносинах встановлення сукупного розміру плати за користування спірними земельними ділянками повинно здійснюватися виходячи з чинної нормативної грошової оцінки такої земельної ділянки, розробленої та затвердженої в установленому законом порядку (в тому числі з урахуванням її (НГО) індексації) пропорційно площі забудови спірної земельної ділянки, а розрахунки позивача, які базуються на витягах із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянок які ґрунтуються на скасованій Восьмим апеляційним адміністративним судом технічній документації по нормативній грошовій оцінці земель населеного пункту м. Ужгорода у спірний період не можуть бути взяті судом до уваги.
Таким чином, слід дійти висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами розмір безпідставно збережених відповідачем коштів, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, №303-А. пункт 29).
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що ним надано вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, розглянувши спір на підставі поданих позивачем доказів, суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог, а відтак в задоволенні позову слід відмовити.
У зв'язку із відмовою в задоволені позовних вимог судові витрати по сплаті судового збору на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача в справі.
Керуючись ст. 11, 13, 14, 73 - 79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,
1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
2. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду, згідно зі ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
3. Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі, - http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.
Повний текст рішення складено та підписано 25.03.2026
Суддя А.А. Худенко