вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
25 березня 2026 р. м. Ужгород Справа № 907/59/26
Господарський суд Закарпатської області в складі судді Сисина С.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами справу
за позовом Комунального некомерційного підприємства «Краматорський будинок дитини «Антошка», код ЄДРПОУ - 05493800, місцезнаходження - 84331, Донецька область, місто Краматорськ, вулиця Двірцева, 67-А,
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП», код ЄДРПОУ - 44858321, місцезнаходження - 89421, Закарпатська область, Ужгородський район, село Сторожниця, вулиця Молодіжна, будинок 9,
про стягнення заборгованості за договором поставки та пені,
Комунальне некомерційне підприємство «Краматорський будинок дитини «Антошка» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою від 20.01.2026 (зареєстрованою за вх.№02.3.1-05/62/26 від 27.01.2026) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» (далі - відповідач, товариство) про стягнення заборгованості за договором поставки №СК5/256 від 07.08.2024 у розмірі 19445,00 грн та 3022,23 грн пені.
Позовні вимоги, позивач обґрунтовує неналежне виконання відповідачем умов договору поставки №СК5/256 від 07.08.2024, згідно з яким було здійснено попередню оплату пального на загальну суму 48765,00 грн та отримано відповідні скретч-картки. З 15.12.2024 реалізація пального на АЗС постачальника припинилася через закриття пунктів заправки, що позбавило позивача можливості використати отримані довірчі документи за призначенням. У зв'язку з неможливістю виконання договору, 11.03.2025 позивач за пропозицією відповідача повернув невикористані скретч-картки на суму 19445,00 грн згідно товарно-транспортної накладної №59001335244432 від 11.03.2025, однак сплату вартості повернутого товару відповідач не здійснив. Оскільки претензія від 16.10.2025 №01/07-347 була залишена без відповіді та виконання, позивач, керуючись ст. 526 ЦК України та п. 7.2 договору, нарахував відповідачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ. Сукупний розмір заявлених до стягнення вимог становить 22467,23 грн, з яких: 19445,00 грн основна заборгованість та 3022,23 грн пеня, нарахована за шість місяців прострочення виконання грошового зобов'язання.
Дані позовні вимоги викладені згідно із заявою про зменшення розміру позовних вимог від 05.02.2026 (зареєстрованою за вх.№02.3.1-02/1143/26 від 09.02.2026). Таким чином, предметом розгляду у даній справі є вимоги позивача з урахуванням поданих ним уточнень щодо суми нарахованої пені. Вказана заява подана позивачем у межах його процесуальних прав та підлягає врахуванню судом при винесенні рішення.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено головуючого суддю Сисина С.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.01.2026.
Процесуальні дії у справі
27.01.2026 через систему «Електронний суд ЄСІТС» від позивача КНП «Краматорський будинок дитини «Антошка» надійшла заява від 20.01.2026 (зареєстрована за вхідним №02.3.1-02/669/26) про забезпечення позову, згідно з яким позивач просить забезпечити позов від 20.01.2026 шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти на суму, заявлену у позовній заяві, а саме на 22483,75 грн.
Згідно з у хвалою від 30.01.2026 суд постановив задовольнити заяву Комунального некомерційного підприємства «Краматорський будинок дитини «Антошка» від 20.01.2026 (зареєстровану за вхідним №02.3.1-02/669/26 від 27.01.2026) про забезпечення позову, та вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» які знаходяться на всіх його рахунках в усіх банківських установах у межах ціни позову в розмірі 22483,75 грн.
Згідно з ухвалою від 30.01.2026 суд залишив без руху позовну заяву Комунального некомерційного підприємства «Краматорський будинок дитини «Антошка» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» про стягнення заборгованості та пені за договором поставки №СК/256 від 07.08.2024 (зареєстровану за вх.№02.3.1-05/62/26) та встановив позивачу строк - 10 (десять) днів з дня вручення копії ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви.
На виконання вимог ухвали від 30.01.2026, через систему «Електронний суд ЄСІТС» 09.02.2026 від КНП «Краматорський будинок «Антошка» надійшла заява про усунення недоліків (зареєстрована за вх.№02.3.1-02/1140/26), до якої позивач долучив пояснення щодо розрахунку суми пені, пояснення щодо оригіналів письмових доказів, заяву-підтвердження про відсутність судового процесу.
Згідно з ухвалою від 11.02.2026 суд відкрив провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами; встановив учасникам справи строки на подачу заяв по суті справи.
У постанові від 27.06.2024 у справі №759/16487/21, провадження № 61-772св24 Верховний Суд з посиланням на практику Європейського Суду з прав людини (справи «Заводнік проти Словенії», заява №53723/13, рішення від 21 травня 2015 року, пункт 70; справа «Созонов та інші проти України», заява № 29446/12, рішення від 08 листопада 2018 року, пункт 8) зазначив, що на національні суди покладено обов'язок з'ясувати, чи були повістки або інші судові документи завчасно отримані сторонами та, за необхідності, суди зобов'язані фіксувати таку інформацію у тексті рішення.
Відповідно до ч. 7 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Частиною 1 ст. 232 ГПК України передбачено, що судовими рішеннями є: 1) ухвали; 2) рішення; 3) постанови; 4) судові накази.
Згідно з ч. 5 ст. 242 ГПК України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
У постанові від 07.06.2024 у справі №904/1273/23 Об'єднана палата Касаційного господарського суду зазначила, що процесуальним законодавством передбачено два способи надсилання судового рішення - шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі - через «Електронний кабінет», у тому числі шляхом направлення листа на офіційну електронну пошту засобами підсистем ЄСІТС у випадках, передбачених пунктом 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС. Вимога про надіслання судового рішення через підсистеми ЄСІТС є обов'язковою для осіб, визначених пунктом 10 Положення про ЄСІТС, та тих осіб, які добровільно зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.
Згідно з відповідей №30527968 та №30528002 про наявність зареєстрованого електронного кабінету ЄСІТС: юридичні особи Комунальна некомерційне підприємство «Краматорський будинок дитини «Антошка» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» мають зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС.
З довідок про доставку електронного листа, які отримані з автоматизованої системи документообігу суду комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду», вбачається, що ухвали суду від 29.01.2026, 30.01.2026, 11.02.2026 у справі №907/59/26 (суддя Сисин С.В.) були надіслані позивачу та відповідачу в їх Електронний кабінет. Означені документи доставлено до електронних кабінетів учасників справи 30.01.2026 о 13:23, 30.01.2026 о 13:11, 11.02.2026 о 19:34.
В пунктах 41-42 постанови Верховного Суду від 30.08.2022р. у справі №459/3660/21 викладена правова позиція, що довідка про доставку документа в електронному вигляді до «Електронного кабінету» є достовірним доказом отримання адресатом судового рішення.
Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, доказів виконання своїх зобов'язань за договором не представив.
Згідно з ч. 3 ст. 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
За змістом п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно приписів ч. 5 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Частиною 8 ст. 252 ГПК України визначено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Статтею 248 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з приписами ч. 4 та 5 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Суть спору за позицією позивача
Позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на укладений між Комунальним некомерційним підприємством «Краматорський будинок дитини «Антошка» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» договір поставки №СК5/256 від 07.08.2024, згідно з яким відповідач зобов'язався поставити та передати у власність позивача нафту і дистиляти (дизпаливо та бензин А-95) шляхом передачі скретч-карток на отримання палива, а покупець, у свою чергу, зобов'язався прийняти товар та сплатити його вартість у порядку та на умовах, визначених договором.
Відповідно до платіжних доручень №378 від 07.08.2024 та №379 від 07.08.2024 позивач у повному обсязі виконав свої зобов'язання за договором щодо попередньої оплати товару, перерахувавши відповідачу грошові кошти у загальній сумі 48765,00 грн. На виконання умов договору позивачем було отримано відповідні скретч-картки на дизельне паливо та бензин А-95.
Однак, починаючи з 15.12.2024, відповідач припинив реалізацію палива через мережу АЗС, що унеможливило використання отриманих скретч-карток. У зв'язку з неможливістю виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо відпуску товару, позивач 11.03.2025 повернув відповідачу невикористані скретч-картки (дизпаливо - 12 шт. по 20 л, бензин А-95 - 5 шт. по 20 л та 2 шт. по 15 л) на загальну суму 19445,00 грн, що підтверджується товарно-транспортною накладною №59001335244432.
Отже, позивач зазначає, що відповідач не виконав у повному обсязі взяті на себе зобов'язання та не повернув кошти за фактично непереданий товар після повернення скретч-карток, що є підставою для стягнення з відповідача суми попередньої оплати в розмірі 19445,00 грн та пені у розмірі 3022,23 грн, нарахованої за порушення строків виконання зобов'язань.
Позиція відповідача
Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, доказів виконання своїх зобов'язань за договором не представив.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 14 ГПК України учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Відтак, з врахуванням положень ч. 9 ст.165, ч. 2 ст. 178 ГПК України, суд вирішив справу за наявними в ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судом та зміст спірних правових відносин
07.08.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» та Комунальним некомерційним підприємством «Краматорський будинок дитини «Антошка» був укладений договір поставки №СК5/256 (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1. договору, постачальник приймає на себе зобов'язання передати покупцю товар, а покупець зобов'язується сплатити і прийняти вказаний товар.
Відповідно до п. 1.2. договору, найменування товару: ДК021:2015:09130000-9 нафта і дистиляри дизпаливо, бензин А-95.
Згідно з п. 1.5. договору, відпуск товару з АЗС здійснюється за довірчими документами (скретч-картками) на отримання товару відповідно до «Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами», затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1442 від 20.12.1997.
Згідно з п. 2.1. договору, товар вважається переданим постачальником і прийнятим покупцем по кількості і якості з моменту фактичного отримання товару згідно умов договору.
Відповідно до п. 3.2. договору, загальна сума договору становить 48765 грн у тому числі ПДВ.
Згідно з п. 4.4. договору, постачальник зобов'язується видати довірчі документи та видаткову накладну на товар представнику покупця, за умови надання представником довіреності на отримання товару із зазначенням: ПІБ довіреної особи, паспортні дані, ідентифікація підпису, номенклатура та кількість ТМЦ, що скріплена підписом керівника покупця та печаткою покупця та при наявності в нього паспорту.
Відповідно до п. 5.1. договору, строк поставки товарів до закінчення терміну дії довірчого документу (скретч-картки).
Згідно з п. 5.2.2. договору, скретч-картка є підставою для видачі (заправки) з АЗС вказаного у карті об'єму і марки товару, після чого всі обов?язки сторін по погашених скретч-картках вважаються виконаними, при цьому постачальник не може передати покупцю товар іншої марки чи в кількості меншій, ніж зазначено в скретч-картці.
Відповідно до п. 5.3. договору, умови постачання товару - самовивезення, покупець зобов'язується отримати товар на АЗС до закінчення терміну дії довірчого документу, який зазначений на довірчому документі.
Згідно з п. 5.4. договору, постачальник не несе відповідальності та звільняється від зобов?язань за договором, у разі неотримання покупцем товару на АЗС до закінчення терміну дії довірчого документу, який зазначений на довірчому документі.
Відповідно до п. 6.1. договору, покупець зобов'язаний: своєчасно та в повному обсязі сплачувати кошти за поставлені товари; приймати товар згідно умов даного.
Згідно з п. 6.2. договору, покупець має право: достроково розірвати цей договір у разі невиконання постачальником своїх зобов?язань за договором, повідомивши про це постачальника за 5 календарних днів до його розірвання; контролювати поставку товарів у строки, встановлені цим договором.
Відповідно до п. 6.3. договору, постачальник зобов'язаний: забезпечити поставку товарів у строки, встановлені цим договором; забезпечити поставку товарів, якість яких відповідає умовам, установленим розділом 2 цього договору
Згідно з п. 7.1. договору, у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України та цим договором.
Відповідно до п. 7.2. договору, види порушень та санкції за них, установлені Договором: За невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за цим договором, сторони несуть відповідальність шляхом сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного стороною зобов?язання за кожний день прострочення.
Згідно з п. 9.1. договору, усі спори, що виникають з цього договору або пов?язані із ним, вирішуються шляхом переговорів між сторонами.
Відповідно до п. 9.2. договору, якщо відповідний спір неможливо вирішити шляхом переговорів, він вирішується в судовому порядку за встановленою підвідомчістю та підсудністю такого спору відповідно до законодавства Україні.
Згідно з п. 10.1. договору, цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання сторонами та його скріплення печатками сторін (за умови наявності печатки у сторони).
Відповідно до видаткової накладної №005/0001424 від 07.08.2024, найменування товару бензин А-95 у кількості 290,00 літрів на суму 15805,00 грн з ПДВ.
Згідно з видатковою накладної №005/0001425 від 07.08.2024, найменування товару дизпаливо у кількості 640,00 літрів на суму 32960,00 грн з ПДВ.
Відповідно до специфікації №0005/0001424-С відпущених скретч-карток на нафтопродукти по купюрах до видаткової накладної №0005/0001424 від 07.08.2024, відповідачом було передано позивачу 2 скретч-картки УкрА95 15л. у зазальному обсяхзі на 30 літрів нафтопродукції 2710124512 Бензин А-95; 13 скретч-карток УкрА95 20л. у зазальному обсяхзі на 260 літрів нафтопродукції 2710124512 Бензин А-95.
Згідно з специфікацією №0005/0001424-С відпущених скретч-карток на нафтопродукти по купюрах до видаткової накладної №0005/0001424 від 07.08.2024, відповідачом було передано позивачу 32 скретч-картки УкрДТ 20л. у зазальному обсяхзі на 640 літрів нафтопродукції 2710194300 дизпаливо.
Позивач - Комунальне некомерційне підприємством «Краматорський будинок дитини «Антошка» перерахував на рахунок відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» кошти у розмірі 48765,00 грн на виконання умов договору поставки №СК5/256 від 07.08.2024 (дані відомості підтверджуються платіжними інструкціями №379 та №378 від 07.08.2024).
Згідно з платіжної інструкції №379 від 07.08.2024 позивач - Комунальне некомерційне підприємство «Краматорський будинок дитини «Антошка» перерахував на рахунок відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» кошти у розмірі 32960,00 грн на виконання умов договору поставки №СК5/256 від 07.08.2024.
Відповідно до платіжної інструкції №378 від 07.08.2024 позивач - Комунальне некомерційне підприємство «Краматорський будинок дитини «Антошка» перерахував на рахунок відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» кошти у розмірі 15805,00 грн на виконання умов договору поставки №СК5/256 від 07.08.2024.
На виконання умов договорів покупцем було сплачено кошти в повному обсязі на загальну суму 48765,00 грн, а постачальником було передано скретч-картки на отримання палива.
18.12.2024 адміністрація Комунального некомерційного підприємства «Краматорський будинок дитини «Антошка» звернулись до відповідача з повідомленням про невиконання з боку постачальника умов договору поставки №СК5/256 від 07.08.2024, а саме з неможливістю покупцем використати скретч-картки на дизпаливо та на бензин А-95, які було отримано за вказаним договором.
Листом №68 від 18.12.2024 адміністрація ТОВ «Волинь НП» запевняли, що у найкоротші строки зможе забезпечити гарантовану раніше можливість обслуговування на АЗС за талонами або скретч-картками для заправки транспортних засобів підприємства.
Судом взято до уваги, що Комунальне некомерційне підприємство «Краматорський будинок дитини «Антошка» надсилала листи №01/07-90 від 11.03.2025, №01/07-121 від 09.04.2025, №01/07-138 від 30.04.2025, №01/07-173 від 10.06.2025, №01/07-311 від 09.09.2025 до ТОВ «Волинь НП» на електронну пошту - volvn-np@ukr.net з проханням надати відповідь щодо повернення заборгованих коштів за невикористані скретч-картки на дизпаливо та бензин A-95.
Але сума боргу за повернуті невикористані скретч-картки сплачена не була, а також інших пропозицій поставки постачальником товару за договором не надходило.
16.10.2025 позивач надіслав відповідачу лист-претензію №01/07-347, згідно з яким, позивач просив відповідача сплатити 22483,75 грн. Також позивач у даному листі-претензії зазначив, що у разі невиконання з боку позивача даних вимог, або залишення їх без відповіді позивач змушений буде звернутись до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою про чтягнення заборгованості та суми штрафних санкцій, а також відшкодування усіх витрат пов'язаних з поданням позовної заяви.
Незважаючи на отримання вказаної претензії, відповідач на неї не відповів, вимоги щодо повернення грошових коштів у добровільному порядку не виконав та жодних заперечень по суті викладених обставин не надав.
Загальна сума пені нарахованої позивачем становить 3022,23 грн, за період з 01.04.2025 по 17.04.2025 становить 280,75 грн, з 18.04.2025 по 30.09.2025 становить 2741,48 грн.
Такі обставини є підставою звернення позивача у суд з позовними вимогами про стягнення заборгованості за договором поставки №СК5/256 від 07.08.2024 у розмірі 19445,00 грн та 3022,23 грн пені.
Правове обґрунтування і оцінка суду
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У статті 204 ЦК України зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно зі ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Приписами ст. 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (далі - ГК України) (тут і далі у редакції на час виникнення спірних правовідносин) майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Таким чином, станом на день розгляду спору в суді його обставини оцінюються судом з огляду на правила ЦК України та ГК України, які були чинні на час виникнення спірних правових відносин.
Частинами 1, 6 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.
Аналогічні положення містяться і у ч. 1 ст. 712 ЦК України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За приписами ч. 1 ст. 691 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до ст. 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною 1 ст. 662 ЦК України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
За змістом ч. 1 ст. 663 ЦК України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.
Відповідно до приписів ст. 664 ЦК України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
За положеннями ст. 525 та ч. 1 ст. 526 ЦК України, ч. 1, 7 ст. 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Пункт 9 Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1442 від 20.12.1997, передбачає, що розрахунки за реалізовані нафтопродукти здійснюються готівкою та/або у безготівковій формі (із використанням електронних платіжних засобів, паливних карток, талонів, відомостей на відпуск пального тощо) в установленому законодавством порядку. Разом з продукцією споживачеві в обов'язковому порядку видається розрахунковий документ установленої форми на повну суму проведеної операції, який підтверджує факт купівлі товару.
Отже, за змістом умов договорів та пункту 9 Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами вбачається, що довірчий документ талон, є підставою для видачі (заправки) з АЗС вказаного у карті об'єму і марки товару, після чого всі обов'язки сторін по погашених талонах вважаються виконаними, при цьому постачальник не може передати покупцю товар іншої марки чи в кількості меншій, ніж зазначено в талоні.
Такі ж висновки щодо правової природи довірчого документа талону вбачаються із пункту 3 Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Мінпаливенерго України, Мінтрансзв'язку України, Мінекономіки України, Держспоживстандарту України 20.05.2008 №281/171/578/155 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.09.2008 за №805/15496. Згідно з означеною нормою талон це спеціальний талон, придбаний за умовами та відпускною ціною обумовленого номіналу, що підтверджує право його власника на отримання на АЗС фіксованої кількості нафтопродукту певного найменування і марки, які позначені на ньому.
Позивач заявляє про встановлений факт невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, що виникли внаслідок здійсненої позивачем попередньої оплати за договором поставки №СК5/256 від 07.08.2024. Зокрема, починаючи з грудня 2024 року, відповідач не забезпечив можливість отримання палива за виданими скретч-картками, а після повернення позивачем невикористаних карток 11.03.2025 згідно з ТТН №59001335244432, не здійснив повернення грошових коштів. Загальна сума грошового еквіваленту невиконаних зобов'язань складає 19445,00 грн.
Після отримання матеріалів позовної заяви та ухвали суду про відкриття провадження, відповідач не надав суду доказів виконання своїх зобов'язань за договором, не надав відзив на позовну заяву, тобто не спростував доводів позовної заяви про неповернення ТОВ «Волинь НП» позивачу коштів за недоотриманий товар на загальну суму 19445,00 грн.
У пункті 68 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19, провадження №12-42гс20 з посиланням на постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі №910/12382/17, вказано, що, виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося.
Частиною 1 ст. 665 ЦК України визначено, що у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до ст. 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення ст. 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Умовою застосування положень ст. 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю, а у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, при чому, доведеної до продавця (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.11.2021 у справі №910/15963/20).
У постановах Верховного Суду від 15.02.2024 у справі №910/3611/23, від 09.02.2023 у справі №910/5041/22, від 07.02.2018 у справі №910/5444/17 зазначено, що зі змісту ч. 2 ст. 693 ЦК України вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Аналогічні висновки щодо застування наведеної норми викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах Верховного Суду від 15.02.2024 у справі №910/3611/23, від 09.02.2023 у справі №910/5041/22, від 07.02.2018 у справі №910/5444/17, від 14.05.2024 у справі №916/1164/23, від 09.04.2024 у справі №909/335/23, від 27.11.2019 у справі №924/277/19.
Правова природа перерахованої суми, як попередньої оплати, визначається не лише її визначенням у платіжному документі та датою платежу, а також наявністю зустрічного зобов'язання контрагента по поставці товару на цю суму відповідно до умов договору. Так, реалізація покупцем права на вимогу про повернення суми попередньої оплати означає, що він відмовився від прийняття виконання неналежно виконаного зобов'язання. Отже після пред'явлення покупцем на власний вибір продавцю вимоги про повернення сплачених коштів в якості передплати, зобов'язання останнього по поставці товару припиняється, проте у нього виникає грошове зобов'язання з повернення коштів.
Водночас аванс (попередня оплата) це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/12382/17).
Судом встановлено, що предметом позову в даній справі є стягнення попередньої оплати на підставі ч. 2 ст. 693 ЦК України, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем оплачений товар поставлено не було.
Водночас відповідач документальних доказів на підтвердження виконання ним своїх зобов'язань за договором поставки щодо фактичної поставки товару позивачу суду не надав.
Таким чином, з огляду на те, що позивачем було належним чином здійснено повну оплату відповідно до умов укладеного договору поставки №СК5/256 від 07.08.2024, а відповідач, порушуючи взяті на себе договірні зобов'язання, не забезпечив можливість фактичного отримання товару та не повернув кошти після повернення йому скретч-карт 11.03.2025, у відповідача відповідно до правових приписів виникло грошове зобов'язання перед позивачем. Дане зобов'язання полягає у необхідності повернення отриманої суми попередньої оплати; розмір цієї суми, що складає 19445,00 грн, є достовірно підтвердженим і обґрунтованим всіма наявними у матеріалах справи доказами, зокрема платіжними інструкціями №378, №379 та товарно-транспортною накладною №59001335244432, що були предметом судового дослідження.
Враховуючи вищевказані обставини та те, що відповідач не надав суду документальних доказів на підтвердження факту поставки ним товару позивачу або повернення коштів, не надав суду свого контррозрахунку позовних вимог, хоча мав можливість скористатись відповідними процесуальними правами і надати документи в обґрунтування своєї позиції по суті заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність законних та обґрунтованих підстав для стягнення з відповідача 19445,00 грн попередньої оплати за договором поставки №СК5/256 від 07.08.2024.
Щодо стягнення пені
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язання за договором поставки №СК5/256 від 07.08.2024 позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню в загальному розмірі 3022,23 грн, за період з 01.04.2025 по 17.04.2025, та з 18.04.2025 по 30.09.2025
Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
Частина 1 ст. 548 ЦК України передбачає, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
У сфері господарювання згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 ГК України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
За змістом ч. 1 ст. 624 ЦК України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
У постанові від 18.09.2024 у справі №924/1012/23 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що з врахуванням положень ГК України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов'язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.
Стаття 231 ГК України регулює розмір штрафних санкцій, встановлених Законом щодо окремих видів зобов'язань. Тобто визначений розмір штрафних санкцій, зміна яких за погодженням сторін не допускається.
У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (ч. 4 ст. 231 ГК України).
З аналізу положень ст. 231 ГК України вбачається, що нею передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов'язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто, їх розмір не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов'язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору.
Отже, ч. 4 ст. 231 ГК України наділяє сторін правом застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору, а також надає сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій, - у відсотковому відношенні до суми зобов'язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов'язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (ч. 3 ст. 6 ЦК України), у тому числі, мають право пов'язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 зі справи №910/2031/16 та Верховного Суду від 10.04.2018 зі справи №916/804/17.
З урахуванням таких положень цивільного та господарського законодавства при укладенні договорів сторони узгодили умови відповідальності за невиконання та неналежне виконання умов договору, зазначивши у пунктах 7.2. договору, що за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність шляхом сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного стороною зобов'язань за кожен день прострочення.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі №355/385/17 (провадження №61-30435сво18) міститься висновок, що у ст. 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Відповідно до ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Суд враховує, що договори, укладені між сторонами, як цивільно-правові правочини, є правомірними на час розгляду справи, якщо їх недійсність прямо не встановлено законом, та вони не визнані судом недійсними, тому зобов'язання за цими договорами мають виконуватися належним чином (ст. 204 ЦК України).
При цьому, приписами ст. 509 ЦК України визначено, що в силу зобов'язання кредитор вправі вимагати виконання обов'язку від боржника у випадку невиконання останнім своїх зобов'язань у відносинах, що виникли між сторонами.
Отже, оскільки сторони добровільно, на власний розсуд погодили умови договору, які передбачають відповідальність за їх невиконання, то з врахуванням приписів ст. ст. 525, 526 і 629 ЦК України щодо обов'язковості договору та недопустимості односторонньої відмови від зобов'язання, у випадку порушення однією зі сторін умов договору настає відповідальність, яка передбачена договором, зокрема за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором, сторони згідно умов пунктів 7.2 договорів передбачили сплату пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання за кожен день такого прострочення.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: відшкодування збитків та сплата неустойки.
Частиною 1 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно з ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.
Відповідно до ч. 1 ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Загальний розмір пені, нарахованої позивачем за порушення виконання грошового зобов'язання, становить 3022,23 грн. Вказана сума штрафних санкцій розрахована позивачем за два окремі часові інтервали, виходячи з умов договірних відносин та прострочення платежів. Зокрема, за період з 01.04.2025 по 17.04.2025 сума пені складає 280,75 грн, а за подальший період неналежного виконання зобов'язань з 18.04.2025 по 30.09.2025 нарахування становлять 2741,48 грн. Наведений розрахунок відображає динаміку виникнення заборгованості та відповідає періодам правопорушення з боку відповідача, що стали підставою для звернення до суду з даними вимогами.
Беручи до уваги вищенаведене, позовні вимоги, спрямовані на примусове стягнення з відповідача грошової суми у розмірі 3022,23 грн як пені, що була правомірно нарахована за період прострочення від розміру основного боргового зобов'язання, що складає 19445,00 грн, визнаються такими, що підлягають безумовному задоволенню в повному обсязі, оскільки представлений позивачем розрахунок є належним, обґрунтованим, а відповідачем не було надано жодних об'єктивних та переконливих доказів, які б спростували його достовірність чи законність, у зв'язку з чим суд цілком погоджується з наведеними позивачем обчисленнями, а законність даних позовних вимог повністю підтверджується сукупністю доказів, які були ретельно досліджені судом під час судового розгляду справи.
Здійснивши за допомогою калькулятора сертифікованої комп'ютерної програми інформаційно-правового забезпечення «ЛІГА:ЗАКОН» розрахунок пені від суми основного боргу 19445,00 грн за період з 01.04.2025 по 17.04.2025, та з 18.04.2025 по 30.09.2025, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несвоєчасно поставленого товару за кожний день такого прострочення (згідно п. 7.2 договору), суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення пені, а саме: стягнення пені у розмірі 3022,23 грн за період передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України.
Щодо обґрунтованості рішення.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положеннями ст. ст. 13, 14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі ст. 73 ГПК України доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
В силу приписів ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 Господарського процесуального кодексу України).
Суд також зазначає, що принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс (постанови від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц, від 16.11.2021 у справі №904/2104/19, від 21.06.2023 у справі №916/3027/21).
Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Розподіл судових витрат.
Згідно платіжної інструкції №561 від 09.01.2026 при подачі позову про стягнення заборгованості та пені за договором поставки №СК5/256 від 07.08.2024 у розмірі 22467,23 грн, позивачем сплачено судовий збір у сумі 3328,00 грн.
Судові витрати на підставі ст. 129 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (ч. 9 ст. 129 ГПК України).
Відтак, оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, суд вбачає підстави покласти на відповідача витрати зі сплати судового збору повністю.
Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 2, 13, 42, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 129, 221, 236, 237, 238, 240, 252, 256 ГПК України, суд
Позов задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» (код ЄДРПОУ - 44858321, місцезнаходження: 89421, Закарпатська область, Ужгородський район, село Сторожниця, вулиця Молодіжна, будинок 9) на користь Комунального некомерційного підприємства «Краматорський будинок дитини «Антошка» (код ЄДРПОУ - 05493800, місцезнаходження: 84331, Донецька область, місто Краматорськ, вулиця Двірцева, 67-А) 22467,23 грн (двадцять дві тисячі чотириста шістдесят сім гривень 23 копійки), з яких: 19445,00 грн (дев'ятнадцять тисяч чотириста сорок п'ять гривень 00 копійок) основний борг за договором поставки №СК5/256 від 07.08.2024, пеня у розмірі 3022,23 грн (три тисячі двадцять дві гривні 23 копійки) та стягнути 3328,00 грн (три тисячі триста двадцять вісім гривень 00 копійок) на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Заходи забезпечення позову, вжиті Господарським судом Закарпатської області на підставі ухвали від 29.01.2026 у справі №907/59/26, зберігають свою дію протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи у відповідності до ч.7 ст. 145 ГПК України.
На підставі статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду, згідно з частиною першою статті 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
Суддя С.В. Сисин