ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
24 березня 2026 року Справа № 903/974/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Розізнана І.В. , суддя Крейбух О.Г.
без виклику учасників справи
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Волинської області від 24.12.2025 у справі №903/974/25
за позовом: Державного комунального підприємства "Луцьктепло"
до відповідача: ОСОБА_1
про стягнення 128 009, 92 грн
Рішенням Господарського суду Волинської області від 24.12.2025 у справі №903/974/25 позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Державного комунального підприємства "Луцьктепло" 128 009,92 грн заборгованості, з них: 101 398,71 грн - основний борг, пеня - 899,21 грн, інфляційне збільшення боргу у розмірі 20307,27 грн, 3 % річних у розмірі 5 404,73 грн та 3028 грн витрат позивача по сплаті судового збору.
Вказане рішення мотивоване тим, що у відповідача, як власника нежитлового приміщення (магазину), існують права та обов'язки щодо утримання спільного майна у багатоквартирному будинку, в тому числі щодо оплати теплової енергії, витраченої на загально-будинкові потреби будинку в цілому. Суд першої інстанції виснував, що у споживача за період з 01.06.2022 по 31.05.2025 виникла заборгованість перед теплопостачальною організацією в розмірі 101 398,71 грн, яка підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована, підставна та підлягає до задоволення. Крім того, суд повважав обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені, інфляційних втрат та 3% річних. Також місцевий господарський суд не взяв до уваги доводи відповідача про те, що приміщення не належить йому на праві власності на підставі витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності датованого 12.07.2013.
Не погоджуючись із ухваленим рішенням, ОСОБА_1 звернувся до суду із апеляційною скаргою 12.01.2026, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 24.12.2025 у справі №903/974/25 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи №903/974/25 у складі: головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Юрчук М.І., суддя Крейбух О.Г.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, скаржник зазначає наступне:
- судом першої інстанції не взяв до уваги витяг та ту обставину, що у 2023 році Луцьким міцькрайонним судом у справі №161/13107/23 судом було досліджено і встановлено, що ОСОБА_1 з 12.07.2013 не є власником частина вбудованого приміщення "Гастроному №37" загальною площею 175, кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 ;
- згідно з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 09.01.2026, частина вбудованого приміщення "Гастроному №37" загальною площею 175, кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_2 з 12.07.2013. Спірна заборгованість виникла у період, коли приміщення магазину "Гастроном №37" скаржнику вже не належало на праві власності;
- як вбачається з виписок по рахунках, долученими позивачем до позовної заяви, в них відсутня інформація про платника, а це свідчить про те, що послуги оплачували в терміналах. А тому платником міг бути як власник приміщення ( ОСОБА_2 ) так і будь-яка інша особа;
- скаржником надані докази, які підтверджували, що приміщення належить на праві власності іншій особі. А саме, Витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 12.07.2013 та ухвала Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23.0.2023 у справі №161/13107/23, про скасування судового наказу з тих підстав, що станом на дату виникнення спірної заборгованості, яка є предметом розгляду цивільної справи, нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 за особовим рахунком по якому виникла заборгованість за надані послуги з теплопостачання боржнику не належить на праві власності.
Разом з апеляційною скаргою, скаржник звернувся до суду із клопотанням про прийняття доказів, до якого долучено інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 09.01.2026.
26.01.2026 матеріали справи №903/974/25 надійшли до суду.
Розпорядженням керівника апарату суду від 27.01.2026 у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю судді-члена колегії суддів Юрчука М.І. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №903/974/25.
Згідно з Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.01.2026 визначено склад суду: Павлюк І.Ю. - головуючий суддя, суддя Розізнана І.В., суддя Крейбух О.Г.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.01.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Волинської області від 24.12.2025 у справі №903/974/25. Розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Волинської області від 24.12.2025 у справі №903/974/25 без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження. Запропоновано учасникам у справі подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в порядку ст. 263 ГПК України протягом 15 днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Позивач не скористався правом, наданим ст. 263 ГПК України, відзиву на апеляційну скаргу не подав.
Щодо клопотання скаржника про долучення вищевказаного доказу, суд звертає увагу на наступне.
Обґрунтовуючи причини неподання вищевказаних доказів в суді першої інстанції, заявник вказує про те, що цей документ не було долучено до відзиву, оскільки скаржник не знав, що суд першої інстанції не прийме до уваги документи, які були долучені до відзиву, які підтверджували, що скаржник не є власником приміщення.
Правила подання доказів регламентовані приписами статті 80 ГПК України, якою унормовано, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Відповідно до частин першої, другої статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (частина третя статті 269 ГПК України).
Верховний Суд сформулював усталений правовий висновок про те, що єдиний винятковий випадок, коли можливе прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи (подібні за змістом висновки щодо застосування статті 269 ГПК України викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 13.01.2021 у справі № 10/Б-921/1442/2013).
Прийняття апеляційним судом доказів без встановлення й оцінки обов'язкових за частиною третьою статті 269 ГПК України передумов, крім порушення відповідних процесуальних приписів, матиме наслідком недотримання принципів рівності учасників процесу і змагальності сторін, принципу правової визначеності в аспекті однозначності та передбачуваності правозастосування.
Водночас, відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, виключає можливість прийняття апеляційним судом додаткових доказів незалежно від причин їх неподання. Допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування.
Такий висновок зробив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 906/127/24 від 10.09.2025.
Враховуючи, що інформаційна довідка датована 09.01.2026, а оскаржуване рішення ухвалене 24.12.2025, у суду апеляційної інстанції відсутні правові підстави для прийняття вказаного додаткового доказу.
Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийняття оскаржуваного рішення суду, зазначає наступне.
Судом встановлено, що 14.10.2012 між ДКП "Луцьктепло" та Фізичною особою підприємцем Валянським Сергієм Васильовичем за № 6-180 був укладений договір на надання послуг по теплопостачанню за № 6-180.
Відповідно до п. 1.1 договору сторони встановили, що теплопостачальна організація надає споживачу послуги по теплопостачанню, а споживач приймає та оплачує їх на умовах та в терміни, передбачені договором та додатками до нього.
Згідно з п. 2.1.1 договору визначено, що теплопостачальна організація зобов'язується надавати споживачу послуги по опаленню впродовж опалювального періоду, початок і закінчення якого визначається розпорядженням виконкому Луцької міської ради.
Пунктом 2.2.9 договору встановлено, що передбачено, що споживач зобов'язаний своєчасно здійснювати оплату послуг теплопостачальній організації.
Відповідно до п. 3.1 та п. 3.1.1 договору визначено, що споживач оплачує теплопостачальній організації вартість наданих йому послуг по чинних тарифах:
- згідно з показами приладів обліку;
- при відсутності приладів обліку - на підставі розрахунків відповідно до обсягів загальної площі. Розрахунки оформляються додатком №1 до договору № 6-180.
Тарифи на момент підписання договору становлять:
- 1 ГКал теплової енергії - 754,67 грн та ПДВ- 150,93грн.
- 1м2 загальної площі в місяць в опалювальний період - 18,825 грн та ПДВ-3765 грн.
Тарифи на послуги з теплопостачання встановлюються Постановою Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України та рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради.
У випадку прийняття нових тарифів вони є обов'язковими для обох сторін з часу введення їх в дію.
Відповідно до п. 3.1.2 договору сторони передбачили, що споживач сплачує теплопостачальній організації вартість хімочищеної води(ХОВ), яка витрачена на заповнення його теплових мереж при проведенні ремонтних робіт та теплової енергії, витраченої для приготування цієї ХОВ; втрати теплової енергії(тепловіддачі) транзитних трубопроводів централізованої системи опалення та нормативні втрати ХОВ і теплової енергії від зони розподілу тепломереж до місця встановлення приладів обліку, а в разі їх відсутності - до теплових вводів.
Згідно з п. 3.1.4 договору визначено, що рахунок за відповідний місяць, наданий споживачу теплопостачальною організацією, є одночасно актом надання послуг.
В п. 3.2 договору зазначено, що споживач зобов'язується проводити передоплату за послуги в розмірі 100% вартості послуг, визначених згідно з додатком №1 в термін до 01 числа розрахункового місяця.
Згідно з п. 4.4 договору, при порушенні строку оплати послуг теплопостачальної організації споживач сплачує їй пеню в розмірі 1% від суми простроченого боргу за кожен день прострочення платежу.
Пунктом 5.1 договору визначено, що договір набирає чинності з 15.10.2012 ч.3 ст. 631 ЦК України і діє безстроково. Дія договору припиняється в разі відключення приміщення від мереж централізованого опалення у порядку визначеному законодавством України.
Згідно акту технічного прийняття в експлуатацію вузла обліку теплової енергії від 25.09.2017 слідує, що житловий будинок за адресою проспект Волі, 54, м. Луцьк є багатоповерховим будинком, зокрема містить 5 поверхів та обладнаний вузлом комерційного обліку теплової енергії (а.с. 78)
На виконання умов договору позивач виставив відповідачу рахунки за теплову енергію на загальну суму 178 760,72 грн., що підтверджується рахунками №1007/6/1 від 29.06.2022, №1007/7/1 від 26.07.2022, №1007/8/1 від 23.08.2022, №1007/9/1 від 30.09.2022, №1007/10/1 від 03.10.2022, №1007/11/1 від 19.12.2022, №1007/12/1 від 12.01.2023, №1007/1/1 від 10.02.2022, №1007/2/1 від 08.03.2023, №1007/3/1 від 07.04.2023, №1007/4/1 від 04.05.2023, №1007/5/1 від 03.06.2023, №1007/6/1 від 30.06.2023, №1007/7/1 від 27.07.2023, №1007/8/1 від 28.08.2023, №1007/9/1 від 26.09.2023, №1007/10/1 від 10.11.2023, №1007/11/1 від 08.12.2023, №1007/12/1 від 05.01.2024, №1007/1/1 від 08.02.2024, №1007/2/1 від 12.03.2024, №1007/3/1 від 10.04.2024, №1007/4/1 від 08.05.2024, №1007/5/1 від 07.06.2024, №1007/6/1 від 04.07.2024, №1007/7/1 від 02.08.2024, №1007/8/1 від 27.08.2024, №1007/9/1 від 03.10.2024, №1007/10/1 від 05.11.2024, №1007/11/1 від 12.12.2024, №1007/12/1 від 08.01.2025, №1007/1/1 від 12.02.2025, №1007/2/1 від 11.03.2025, №1007/3/1 від 09.04.2025, №1007/4/1 від 13.05.2025, №1007/5/1 від 10.06.2025 (а.с. 10-46)
Відповідач, оплатив частково за теплову енергію в сумі 77 362,012 грн, що підтверджується банківськими виписками від 05.01.2022 на суму 4 999,00 грн; від 22.11.2022 на суму 4 999,00 грн; від 23.11.2022 на суму 4 901,00 грн; від 05.01.2023 на суму 4 999,00 грн; від 06.01.2023 на суму 4 719,00 грн; від 10.01.2023 на суму 4 999,00 грн; від 11.01.2023 на суму 3 100 грн; від 31.03.2023 на суму 4 999,00 грн; від 12.06.2023 на суму 3 000,00 грн; від 20.06.2023 на суму 2 330,00 грн; від 05.09.2023 на суму 4 999,00 грн; від 08.09.2023 на суму 4 999,00 грн; від 12.09.2023 на суму 3 852,00 грн.; від 27.12.2024 на суму 5 000,00 грн; від 08.01.2025 на суму 3 900,00 грн; від 03.02.2025 на суму 5000,00 грн; від 04.02.2025 на суму 1860,00 грн; від 20.02.2025 на суму 5 000,00 грн; від 21.02.2025 на суму 4 100,00 грн; від 10.04.2025 на суму 5 000,00 грн; від 11.04.2025 на суму 3 105,00 грн; від 22.05.2025 на суму 19 415,00 грн; від 30.07.2025 на суму 1 902,00 грн; від 18.02.2025 на суму 188,55 грн; від 15.05.2025 на суму 4 512,09 грн; від 29.10.2024 на суму 6 817,52 грн; від 16.05.2025 на суму 2 386,87 грн (а.с. 47-71)
Позивач, звернувся з позовом до суду, в якому зазначає, що в порушення умов даного договору за період з 01.06.2022 по 31.05.2025 теплопостачальна організація передала відповідачу теплову енергію, проте відповідач не оплатив в повному розмірі, у зв'язку з чим виник борг в сумі 101 398,71 грн.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
В силу вимог ст.173 Господарського кодексу України та ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ч.ч. 1, 7 ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та закону, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Як встановлено ст.901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з ч.6 ст. 19 Закону України “Про теплопостачання» споживач послуг зобов'язаний щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Статтею 24 Закону України “Про теплопостачання» передбачено обов'язки споживача теплової енергії, одним серед яких є додержання вимог договору та нормативно-правових актів. Споживач теплової енергії несе відповідальність за порушення умов договору з теплопостачальною організацією.
Пунктом 2 частини 1 статті 5 Закону України “Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що до житлово-комунальних послуг належать послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Відповідно до статті 21 Закону України “Про житлово-комунальні послуги» виконавець послуги з постачання теплової енергії повинен забезпечити постачання теплоносія безперервно, з гарантованим рівнем безпеки, обсягу, температури та величини тиску.
Пунктом 2 ч.5 статті 7 Закону України “Про житлово-комунальні послуги» встановлено обов'язок споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Нарахування плати за теплову енергію проводиться відповідно до встановлених тарифів та вимог Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання", "Правил користування тепловою енергією", затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 №1198 та Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 28.12.2018 № 315.
Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" рахунки на оплату наданої комунальної послуги формуються виконавцем або визначеною власником (співвласником) іншою особою, що здійснює розподіл обсягів комунальної послуги, на основі показань вузла комерційного обліку відповідної комунальної послуги згідно з вимогами статей 9-11 цього Закону.
Обсяг спожитої споживачем послуги визначається, як частина обсягу теплової енергії, спожитої у будинку для потреб опалення, визначеної та розподіленої згідно з вимогами Закону України “Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», та складається з: обсягу теплової енергії на опалення приміщення споживача безпосередньо; частина обсягу теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення, який складається з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку; та обсягу теплової на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення.
Рахунки на оплату наданих послуг містять інформацію щодо здійсненого нарахування, а саме: найменування послуги, адреса та тип точки обліку, тариф, споживання у гігокалоріях, сума до оплати.
Актуальна інформація про тарифи на послуги з постачання теплової енергії та послуги з постачання гарячої води ДКП "Луцьктепло" за категоріями споживачів, та перелік нормативних документів, якими встановлені та затверджені тарифи на надання послуг позивачем, розміщені за посиланням: http://www.teplo-dkp.lutsk.ua/ua/taryfy/.
Порядок розподілу між споживачами обсягу спожитих у будівлі комунальних послуг визначено Законом України “Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», Правилами надання послуг з постачання теплової енергії, затверджених постановою КМУ від 21.08.2019 №830 (надалі - Правила №830) та Методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 28.12.2018 №315.
З лютого 2022 року відповідно до наказу Мінрегіонбуду від 28.12.2021 №358 про внесення змін до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг введено поняття загальнобудинкові потреби на опалення, які включають у себе витрати на опалення місць загального користування, допоміжних приміщень та функціонування внутрішньо будинкових систем опалення будівлі/будинку розрахунок яких проводиться відповідно до п.8 розділу IV Методики у редакції 2022 року.
Пунктом 2 частини другої статті 10 Закону України “Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» передбачено, що визначений за допомогою вузла (вузлів) комерційного обліку (а у випадках, передбачених частиною другою статті 9 цього Закону, - за розрахунковим або середнім споживанням) обсяг спожитої у будівлі теплової енергії включає обсяги теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень, які є самостійними об'єктами нерухомого майна, опалення місць загального користування, гаряче водопостачання (у разі обліку теплової енергії у гарячій воді), забезпечення функціонування внутрішньо будинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції) та розподіляється між споживачами в такому порядку: обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі визначається та розподіляється між споживачами пропорційно до площі квартири (іншого приміщення) за Методикою.
Згідно з абзацами першим, третім, четвертим пункту 24 Правил №830 розподіл між споживачами обсягу спожитої у будівлі послуги здійснюється з урахуванням показань вузлів розподільного обліку приладів-розподілювачів теплової енергії, а у разі їх відсутності - пропорційно опалювальній площі (об'єму) приміщення споживача відповідно до Методики.
Вищезазначений багатоквартирний будинок в цілому є об'єктом теплопостачання, в який надходить теплова енергія для опалення усіх приміщень будинку, як житлових так і нежитлових приміщень. Послуга обліковується загально будинковим вузлом комерційного обліку теплової енергії , яка поширюється всередині будинку від усіх елементів системи опалення, від кожної її ділянки, по усіх приміщеннях незалежно від наявності або відсутності в конкретному приміщенні окремих елементів системи опалення. Теплоносій на вказаний будинок подається у повному обсязі для забезпечення нормативної температури внутрішнього повітря як в житлових, так не в житлових приміщеннях будинку (копії розпорядчих документів про початок та припинення опалювального сезону додаються).
При цьому, нараховуючи плату на загально будинкові потреби, теплопостачальною організацією використано площу, яка зазначена у договорі № 6-180 на надання послуг по теплопостачанню від 14.10.2012.
Окрім того, Верховний суд у постанові від 27 березня 2023 по справі № 920/1343/21 висловив правову позицію, згідно якої те, що нежитлове приміщення не належить до категорії допоміжних приміщень (не призначене для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців), є ізольованим, а інші мешканці багатоквартирного будинку не є його співвласниками, не виключає наявність у відповідача статусу співвласника багатоквартирного будинку, що породжує виникнення відповідних прав та обов'язків стосовно утримання спільного майна.
У постанові від 06 листопада 2018 у справі №904/7024/17 Велика Палата Верховного Суду вказала, що якщо відповідне устаткування житлових/нежитлових приміщень, що належать власникам таких приміщень, приєднане до внутрішньо-будинкових систем, то власники таких приміщень є споживачами послуг та суб'єктами у сфері житлово-комунальних послуг.
Враховуючи наведене, у відповідача, як власника нежитлового приміщення (магазину) у будинку за адресою: м. Луцьк, пр-т. Волі, 54, існують права та обов'язки щодо утримання спільного майна у багатоквартирному будинку, в тому числі щодо оплати теплової енергії, витраченої на загально-будинкові потреби будинку в цілому.
За період з 01.06.2022 по 31.05.2025 відповідачу було нараховано 101 398,71 грн за відпущену йому теплову енергію, що підтверджується рахунками на оплату за теплову енергію.
На виконання умов договору відповідачем було здійснено на рахунок Державного комунального підприємства "Луцьктепло" часткову оплату заборгованість на суму 77 362,01 грн, що підтверджується рахунками.
Отже, у споживача за період з 01.06.2022 по 31.05.2025 виникла заборгованість перед теплопостачальною організацією в розмірі 101 398,71 грн, яка підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована, підставна та підлягає до задоволення.
Також позивач заявив до стягнення з відповідача пені 899,21 грн, 20 307,27 грн інфляційних втрат та 5404,73 грн 3% річних.
Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з п. 4.4 договору, при порушенні строку оплати послуг теплопостачальної організації споживач сплачує їй пеню в розмірі 1% від суми простроченого боргу за кожен день прострочення платежу.
Розрахунок пені, наданий позивачем, колегія суддів вважає арифметично правильним та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства та умовам договору, що і було встановлено судом першої інстанції.
У зв'язку із порушенням відповідачем строку оплати послуг теплопостачальної організації, вимога позивача про стягнення з відповідача 899,21 грн пені задоволена правомірно.
Згідно із ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши в апеляційному провадженні розрахунок суми процентів річних та збитків, завданих інфляцією, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що розрахунки є арифметично правильними та відповідають вимогам чинного законодавства.
Тому, вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 5404,73 грн, інфляційних втрат в розмірі 20 307,27 грн задоволені правомірно.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, та громадських формувань - 30.01.2017 було внесено запис №21980060003010377 про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем Валянським Сергієм Васильовичем.
Згідно із ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Згідно висновку щодо застосування норм права, викладеному у Постанові Верховного суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (пункт 73), з 15.12.2017 господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за п.1 ч.1 ст. 20 ГПК України у вказаній редакції спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, що раніше здійснювалася зазначено фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.
Велика Палата у постанові від 09.10.2019 у справі № 127/23144/18, на яку посилається скаржник, дійшла висновку, що за змістом статей 51, 52, 598 - 609 ЦК України, статей 202 - 208 ГК України, статті 46 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" однією з особливостей підстав припинення зобов'язань для ФОП є те, що у випадку припинення суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб'єктів підприємницької діяльності), її зобов'язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею, як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. ФОП відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Верховний Суд у постанові від 16.08.2022 у справі № 904/1760/21 за подібних обставин (акт про порушення було складено після припинення у відповідача статусу ФОП; позов було подано після 15.12.2017, коли відповідач вже не був ФОП) скасував постанову суду апеляційної інстанції, якою було закрито провадження у справі, та зауважив на необхідності встановлення наявності/відсутності між сторонами саме господарських правовідносин, що має суттєве значення для розгляду справи.
Правовідносини, у справі що переглядається, виникли з господарського договору, який був укладений між ДКП "Луцьктепло" та Фізичною особою підприємцем Валянським Сергієм Васильовичем.
Отже, спірні правовідносини виникли у зв'язку зі здійсненням сторонами господарської діяльності (укладено господарський договір), суб'єктний склад сторін правочину - Товариство та ФОП. Тобто за своїм змістом (предметною юрисдикцією) правовідносини мають господарський характер, а тому спір підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Щодо доводів скаржника про те, що приміщення за адресою: м. Луцьк, пр-т Волі, 54 не належить йому на праві власності на підставі витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності датованого 12.07.2013, суд звертає увагу на наступне.
Відповідно до інформації з реєстру від 05.07.2024 за реєстраційним номером майна 139228 частина вбудованого приміщення магазину “Гастроном № 37» загальною площею 175,5 кв.м. за адресою нерухомого майна м. Луцьк, проспект Волі, будинок 54 належить на праві приватної власності у частці 1/1 на підставі договору купівлі-продажу № 5728, 12.07.2007 Валянському Сергію Васильовичу. Вказаним у даній Інформації відомостям відповідають відомості з копії витягу від 17.07.2007, а саме - адреса об'єкта, власник, номер та дата укладення договору купівлі-продажу, частка. Отже власником майна є відповідач ( а.с. 77)
Також судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що:
- відносини з відповідачем регулюються договором від 14.10.2012 № 6-180 та відкритим на його підставі особовим рахунком 1007.
- договір підписаний ФОП Валянським Сергієм Васильовичем та скріплений його печаткою;
- договір сторонами не розірваний та не припинений з будь-яких інших підстав;
- за даним договором відповідачу виставлялись рахунки, які він отримав, однак в порушення умов договору не в повному розмірі оплатив послуги, що підтверджується рахунками на оплату та виписками по рахунках, а саме: рахунок №1007/11/1 за листопад 2022 на суму 6 126,13 грн оплачений боржником з переплатою на суму 9 900,00 грн згідно виписок: від 06.01.2023 в сумі 4 719,00 грн, від 10.01.2023 в сумі 4 999,00 грн та від 11.01.2023 в сумі 3 100,00 грн.
При цьому, у графі першому випадку вказано " ОСОБА_1 " рах. №1007/11/1 опалення за листопад 2022", в другому - " ОСОБА_1 " рах. №1007/11/1 за листопад 2022", в третьому - " ОСОБА_1 " рах. №1007/11/1 за листопад», а відтак матеріали справи підтверджують факт оплати відповідача за надані йому послуги позивачем.
Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до інформації з реєстру від 05.07.2024 за реєстраційним номером нерухомого майна 139228 нерухоме майно належить на праві приватної власності ОСОБА_1 .
Натомість скаржник, стверджуючи, що нерухоме майно не належить відповідачу на праві власності, посилається на витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 12.07.2013 (а.с. 112).
Суд звертає увагу, що згідно вказаного витягу реєстраційний номер нерухомого майна 103303207101, тобто інший, ніж у інформації з реєстру від 05.07.2024.
Згідно до ст. 15 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна є індивідуальний номер, який присвоюється кожному індивідуально визначеному об'єкту нерухомого майна при проведенні державної реєстрації права власності на нього вперше, не повторюється на всій території України і залишається незмінним протягом усього часу існування такого об'єкта. У разі переходу права власності на об'єкт нерухомого майна або зміни відомостей про об'єкт нерухомого майна його реєстраційний номер не змінюється, крім випадків, передбачених статтею 14 цього Закону. Скасований реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна не може бути присвоєний іншому об'єкту нерухомого майна. Інформація про скасовані реєстраційні номери зберігається у Державному реєстрі прав протягом усього часу існування цього реєстру.
Отже, відповідачем не доведено належними доказами, що останній не є власником нежитлового приміщення, а тому доводи скаржника в цій частині є необґрунтованими.
В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Натомість, скаржником не надано достатніх належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст. 75, 76 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.
Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За наведених обставин, рішення Господарського суду Волинської області від 24.12.2025 у справі №903/974/25 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.
Судові витрати апеляційний суд розподіляє з урахуванням положень ст.ст. 123, 129 ГПК України та покладає на скаржника.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Волинської області від 24.12.2025 у справі №903/974/25 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 24.12.2025 у справі №903/974/25 - без змін.
2. Справу №903/974/25 повернути до Господарського суду Волинської області.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Повний текст постанови складений "24" березня 2026 р.
Головуючий суддя Павлюк І.Ю.
Суддя Розізнана І.В.
Суддя Крейбух О.Г.