вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"25" березня 2026 р. Справа № 910/10808/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шапрана В.В.
суддів: Андрієнка В.В.
Демидової А.М.
без повідомлення учасників справи,
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіональна газова компанія»
на рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2025 (повне рішення складене 18.12.2025)
у справі №910/10808/25 (суддя - Бондаренко-Легких Г.П.)
за позовом Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Харківгаз»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіональна газова компанія»
про стягнення грошових коштів.
У серпні 2025 року Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи» «Харківгаз» звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіональна газова компанія» про стягнення грошових коштів у розмірі 243628,36 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до умов договору №07/082-17/19-1С/38S610-2341-20 від 30.09.2019 Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи» «Харківгаз» за період з лютого 2020 року по грудень 2022 року сплатило відповідачу грошові кошти в загальній сумі 9394070,00 грн, тоді як Товариство з обмеженою відповідальністю «Регіональна газова компанія» надало позивачу послуги на суму 7919940,00 грн та в подальшому повернуло частину передплати у розмірі 1274130,00 грн. Натомість, іншу частину передплачених коштів у сумі 200000,00 грн відповідач не повернув. З огляду на зазначене, позивач просив стягнути з відповідача 243628,36 грн, з яких: 200000,00 грн - основний борг, 9402,74 грн - 3% річних та 34225,62 грн - інфляційні втрати.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.09.2025 відкрито провадження у справі №910/10808/25 та постановлено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.11.2025, зокрема, постановлено здійснювати розгляд справи №910/10808/25 за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання.
Рішенням Господарського суду міста Києва 02.12.2025 (повне рішення складене 18.12.2025) у справі №910/10808/25 позов Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Харківгаз» задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіональна газова компанія» на користь позивача борг у розмірі 200000,00 грн, 509,59 грн 3% річних та 3000,00 грн інфляційних втрат, у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3% річних у розмірі 8893,15 грн та інфляційних втрат у розмірі 31225,62 грн відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Регіональна газова компанія» подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.
Узагальнені доводи апеляційної скарги відповідача зводяться до наступного:
- в силу того, що правові наслідки створює саме господарська операція, а не первинні документи, то умовою для здійснення оплати отриманих послуг за договором є надання передбачених договором послуг. Позивач мав доступ до програмних продуктів, користувався ними та отримував відповідні послуги з консультування в ході користування програмними продуктами у січні 2023 року, а тому наявність фактичного використання підтверджує реальність надання послуг;
- оскільки в матеріалах справи містяться достатні докази на підтвердження фактичного користування позивачем програмними продуктами в січні 2023 року, кошти, які позивач вважає передплатою, є сплаченими за отримані в січні 2023 року послуги згідно з умовами договору.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 07.01.2026 апеляційну скаргу у справі №910/10808/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Демидова А.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.01.2026 відкрито апеляційне провадження у справі №910/10808/25, вирішено здійснювати її розгляд без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання) на підставі ч. 10 ст. 270 ГПК України, а також встановлено позивачу строк на подання відзиву.
Водночас, Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Харківгаз» у встановлений процесуальний строк не скористалося правом на подання відзиву, що відповідно до ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.
Зі встановлених місцевим господарським судом обставин справи убачається, що 30.09.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Регіональна газова компанія» (сторона-1) та Акціонерним товариством «Оператор газорозподільної системи «Харківгаз» (сторона-2) укладений договір №07/082-17/19-1С/38S610-2341-20, відповідно до п. 1.1 якого сторона-1 надає стороні-2 право строкового платного користування програмними продуктами, в тому числі оновлення, додатки, доповнення та/або розширення функціоналу та консультаційні послуги по їх використанню (послуги), а сторона-2 зобов'язується сплатити за надані права та послуги обумовлену цим договором суму.
Згідно з п. 1.2 договору перелік програмних продуктів, на які передається право користування:
- конфігурація «Спеціалізована конфігурація «Облгаз», яка є модифікацією типової конфігурації «Бухгалтерський облік для України» на платформі « 1С: Підприємство 8.2»;
- «Підсистема керування складом» для конфігурації «Спеціалізована конфігурація «Облгаз»;
- конфігурація «Спеціалізована конфігурація «Кадри Облгаз», яка є модифікацією типової конфігурації « 1С: Зарплата Управління Персоналом» на платформі « 1С: Підприємство 8.2»;
- конфігурація «RGC-Industry», яка є спеціалізованою конфігурацією для ведення розрахунків з юридичними особами;
- «Підсистема керування Технічним Архівом» для конфігурації «RGC-Industry».
Перелік послуг, що надаються за цим договором:
- консультування з питань використання програмних продуктів, зазначених в п. 1.2;
- консультування щодо особливостей роботи з системою « 1С: Документообіг» на платформі « 1С: Підприємство 8.3» (п. 1.3 договору).
У п. 3.1 договору сторони погодили наступні умови:
- у 2020 році сторона-2 сплачує за право користування програмними продуктами кошти у сумі 141900,00 грн та за надані послуги кошти в сумі 72600,00 грн;
- у 2021 році сторона-2 сплачує за право користування програмними продуктами кошти у сумі 156090,00 грн та за надані послуги кошти в сумі 79860,00 грн;
- у 2022 році сторона-2 сплачує за право користування програмними продуктами кошти у сумі 171699,00 грн та за надані послуги кошти в сумі 87846,00 грн;
- у 2023 році сторона-2 сплачує за право користування програмними продуктами кошти у сумі 188870,00 грн та за надані послуги кошти в сумі 96630,00 грн;
- у 2024 році сторона-2 сплачує за право користування програмними продуктами кошти у сумі 207757,00 грн та за надані послуги кошти в сумі 106293,00 грн.
Строк проведення розрахунків складає 90-то календарних днів після завершення звітного місяця.
Відповідно до п. 3.2 договору за підсумками звітного місяця сторона-1 складає акт приймання-передачі, який до 7 числа місяця наступного за звітним надає стороні-2.
Сторона-2 протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта підписує його та повертає один примірник акту або мотивовану відмову від його підписання на адресу сторони-1. У випадку ненадання у зазначений строк стороні-1 підписаного акту або мотивованої відмови, послуги вважаються наданими належним чином і такими, що підлягають оплаті стороною-2 (п. 3.3 договору).
Пунктом 4.1 договору встановлено, що сторона-1 зобов'язана щомісячно надавати стороні-2 акт приймання-передачі в порядку, передбаченому п. 3.2 договору, підписувати акти приймання-передачі у разі дотримання стороною-2 умов здійснення права користування.
Відповідно до п. 4.3 договору сторона-2 зобов'язана своєчасно та в повному обсязі проводити оплати за цим договором.
Згідно з п. 8.1 цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін, діє з 01.01.2020 по 31.12.2024 включно, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
З матеріалів справи вбачається, що у період з січня 2020 року по грудень 2022 року на виконання умов договору відповідачем були надані позивачу послуги на загальну суму 7919940,00 грн, що підтверджується актами надання послуг за вказаний період, погодженими та підписаними обома сторонами (а. с. 31-66).
Позивач, у свою чергу, здійснив на користь відповідача оплату за надані послуги на суму 9394070,00 грн, тобто в більшому розмірі, що підтверджується банківськими виписками, долученими до матеріалів справи (а. с. 25-30).
Також сторони визнають ту обставину, що частина грошових коштів у сумі 1274130,00 грн 15.12.2021 була повернута відповідачем позивачу.
Таким чином, як стверджує позивач, за договором виникла переплата у розмірі 200000,00 грн, яку відповідач не повернув позивачу.
Заходи досудового врегулювання спору шляхом направлення позивачем засобами поштового зв'язку відповідачу листів вих. №2728 від 10.08.2023 та вих. №62 від 23.01.2025 бажаного результату для позивача не принесли.
Як наслідок, позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіональна газова компанія» на свою користь передплату за не отримані послуги у розмірі 200000,00 грн, а також в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) 3% річних у розмірі 9402,74 грн та інфляційні втрати у розмірі 34225,62 грн за період з 01.09.2023 по 25.03.2025.
Відповідач, заперечуючи проти позову, стверджував наступне:
- позивач помилково вважає, що останнім місяцем користування програмним забезпеченням є грудень 2022 року. За доводами відповідача, впродовж січня 2023 року фіксувалися дії користування позивачем програмним забезпеченням, передбаченим договором, а відтак грошові кошти в сумі 200000,00 грн не можуть вважатися передплатою, а є частиною оплати за послуги, отримані позивачем у січні 2023 року. Більше того, розмір послуг за січень 2023 року становить 285500,00 грн, а тому у позивача наявний борг перед відповідачем у розмірі 85000,00 грн;
- позивач у листі вих. №2728 від 10.08.2023 визнав, що мав доступ до програмного забезпечення до 16.01.2023;
- позивач залишив позов увагою той факт, що до договору вносилися зміни на підставі додаткових угод від 01.06.2022 та 01.07.2022.
Місцевий господарський суд, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, дійшов наступних висновків:
- позивачем дійсно здійснено оплату у межах дії договору на загальну суму 9394070,00 грн, а відповідачем повернуто позивачу частину грошових коштів у сумі 1274130,00 грн. Таким чином, різниця між сумою, сплаченою позивачем в якості оплати за надані послуги, та вартістю фактично наданих відповідачем у межах дії договору послуг становить 200000,00 грн (9394070 - 7919940 - 1274130);
- зі змісту умов договору вбачається, що передумовою для здійснення оплати позивачем отриманих послуг за договором є покладений на відповідача обов'язок складання акту приймання-передачі. Саме акт, підписаний сторонами (або ненадання позивачем мотивованої відмови від підписання акту) є підтвердженням надання відповідачем позивачу послуг за договором за відповідний період та підставою для здійснення позивачем оплати. Проте, в матеріалах справи відсутній акт наданих послуг за січень 2023 року, а також за інші місяці 2023 року, крім тих, що були погоджені обома сторонами;
- щодо посилання відповідача на відомості з програмного забезпечення (роздруківки з програми) стосовно користування позивачем програмним продуктом за договором, суд встановив, що це не є доказом фактичного надання послуг за весь січень 2023 року та в повному обсязі, оскільки докази користування позивачем цією комп'ютерною програмою за весь січень місяць 2023 року в матеріалах справи відсутні;
- надані відповідачем роздруківки не є належними доказами надання послуг у відповідності до умов договору з огляду на встановлений порядок підтвердження надання послуг саме за програмним забезпеченням, вказаним у п. 1.2 договору;
- твердження відповідача про те, що позивач в листі вих. №2728 від 10.08.2023 визнав, що мав доступ до програмного продукту до 16.01.2023, не підтверджується матеріалами справи, оскільки як вбачається зі змісту листа, позивач зазначив, що останнім періодом отримання послуг за договором є саме грудень 2022 року;
- позивач нарахував 3% річних та інфляційні втрати, починаючи з 01.09.2023 (перший день місяця, наступного за місяцем, в якому позивачем вперше заявлено вимогу до відповідача про повернення коштів попередньої оплати), проте судом встановлено, що грошові кошти попередньої оплати у розмірі 200000,00 грн є безпідставно отриманими відповідачем після закінчення строку дії договору, тобто з 01.01.2025. Позивач заявив відповідачу вимогу вих. №62 від 23.01.2025 про повернення безпідставно отриманих коштів протягом 7 днів 29.01.2025 і 15.02.2025 зазначена вимога повернута відправнику у зв'язку з закінченням встановленого терміну зберігання. Відтак, відповідач зобов'язаний був повернути позивачу кошти у строк до 22.02.2025 включно, але не здійснив таких дій, тому прострочення виконання грошового зобов'язання по поверненню коштів розпочалося з 23.02.2025;
- як наслідок, здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних втрат у межах встановленого періоду, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в наведеній частині підлягають частковому задоволенню.
З наведеними висновками Господарського суду міста Києва в їх сукупності погоджується і колегія суддів та вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Частинами 1, 3 та 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 901 ЦК України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно зі ст. 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, впродовж 2020-2022 років відповідач надав позивачу послуги на загальну суму 7919940,00 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями актів надання послуг, які підписані представниками сторін за допомогою ЕЦП. Також судом встановлено, що з липня 2022 року послуги надавалися відповідачем на суму, яка узгоджена у додатковій угоді від 01.07.2022 до договору.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач з лютого 2020 року по грудень 2022 року на виконання умов договору перерахував на рахунок відповідача у якості передоплати 9394070,00 грн, частина яких в сумі 1274130,00 грн була повернута позивачу. Вказані обставини не заперечуються відповідачем.
Отже, за договором №07/082-17/19-1С/38S610-2341-20 від 30.09.2019 виникла переплата у сумі 200000,00 грн, яку позивач просить повернути.
Заперечуючи проти позову, відповідач стверджував, що кошти в сумі 200000,00 грн не є переплатою, оскільки позивач використовував програмне забезпечення згідно договору у січні 2023 року, а відтак вказана сума є частиною оплати позивача за послуги, отримані у січні 2023 року.
Водночас, що зі змісту умов договору вбачається, що передумовою для здійснення оплати позивачем отриманих послуг за договором є покладений на відповідача обов'язок складання акту приймання-передачі послуг. Саме акт, підписаний сторонами, або ненадання позивачем мотивованої відмови від підписання акту є підтвердженням надання відповідачем позивачу послуг за договором за відповідний період та підставою для здійснення позивачем оплати. Проте, в матеріалах справи відсутній акт наданих послуг за січень 2023 року, а також за інші місяці 2023 року, крім тих, що були погоджені обома сторонами.
Пояснень з приводу того, з якої причини відповідач не виконав покладений на нього обов'язок щодо складення та направлення позивачу акту впродовж більше ніж двох років суду не надано. Більше того, відповідач у відзиві підтвердив, що він не складав відповідний акт.
Статтею 627 ЦК України закріплений принцип свободи договору, відповідно до якого сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Таким чином відповідач, підписуючи договір №07/082-17/19-1С/38S610-2341-20 від 30.09.2019, погодився з його умовами та взяв на себе обов'язки неухильно дотримуватись та виконувати такі умови, зокрема, за підсумками звітного місяця складати відповідний акт та передавати його позивачу.
Щодо посилання відповідача на відомості з програмного забезпечення (роздруківки з програми) стосовно користування позивачем програмним продуктом за договором, то зазначене не є доказом фактичного надання послуг за весь січень 2023 року та в повному обсязі, оскільки докази користування позивачем комп'ютерною програмою за весь січень місяць 2023 року в матеріалах справи відсутні.
Водночас, надані відповідачем роздруківки не є належними доказами надання послуг у відповідності до умов договору з огляду на встановлений договором порядок підтвердження надання послуг саме за програмним забезпеченням, вказаним у п. 1.2 договору.
Необґрунтованими є також аргументи відповідача про те, що позивач у листі вих. №2728 від 10.08.2023 визнав, що мав доступ до програмного продукту до 16.01.2023, оскільки зазначене не підтверджується доказами. При цьому, зі змісту вищезазначеного листа вбачається, що за твердженнями позивача останнім період отримання послуг за договором є грудень 2022 року.
Отже, у випадку використання позивачем програмного забезпечення у січні 2023 року відповідач згідно умов договору зобов'язаний був скласти та надіслати позивачу відповідний акт за зазначений період. Однак, відповідач не виконав власних обов'язків по договору, що, у свою чергу, позбавляє суд можливості встановити обставину надання послуг впродовж січня 2023 року.
Водночас, у випадку, якщо позивач дійсно використовував програмне забезпечення у січні 2023 року, проте не здійснив повної попередньої оплати, відповідач як надавач послуг з програмного забезпечення, не був позбавлений можливості самостійно обмежити доступ позивача до програмного забезпечення та(або) призупинити надання своїх послуг та (або) оформити відповідний акт на суму, яка була фактично надана.
Разом з тим, згідно з п. 8.1 договору він є припиненим з 01.01.2025.
Таким чином, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази надання позивачу послуг у січні 2023 року за договором. Протягом майже 2-х років (з січня 2023 року по грудень 2024 року) відповідач не виконав в повній мірі своїх зобов'язань по договору. Тому після закінчення строку його дії грошові кошти у розмірі 200000,00 грн є безпідставно отриманими відповідачем.
Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Верховний Суд у постанові від 18.06.2021 у справі №927/491/19 дійшов висновку, що системний аналіз положень ст. ст. 11, 177, 202, 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей). Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах. Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним. Тобто в разі, коли правочин утворює правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Також, Верховний Суд у постановах від 24.07.2020 у справі №922/2216/18, 19.02.2020 у справі №915/411/19, 21.02.2020 у справі №910/660/19 та 17.03.2020 у справі №922/2413/19 вказав на те, що положення ст. 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі шляхом розірвання договору.
З матеріалів справи вбачається, що 29.01.2025 позивач направив засобами поштового зв'язку відповідачу вимогу вих. №62 від 23.01.2025, в якій вимагав протягом 7 днів з моменту її отримання повернути суму попередньої оплати за договором у розмірі 200000,00 грн.
Однак, вимогу позивача залишено відповідачем без відповіді та без виконання.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Положеннями ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір, відповідно до ст. 629 ЦК України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Приписами ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Доказів, що спростовували б доводи позивача або підтверджували б повернення відповідачем 200000,00 грн передплати за договором про надання послуг, відповідачем суду не надано.
З урахуванням викладеного, місцевим господарським судом вірно встановлено, що вимога позивача про стягнення з відповідача передплати за договором в сумі 200000,00 грн є обґрунтованою.
Окрім суми основного боргу позивач також просив стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 9402,74 грн та інфляційні втрати у розмірі 34225,62 грн за період з 01.09.2023 по 25.03.2025 включно.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом ст. ст. 509, 524, 533-535 та 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Вказані висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц та 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.
У даному випадку позивач нарахував відповідачу інфляційні втрати та 3% річних на суму коштів попередньої плати, які є грошовою сумою та які перераховуються згідно з договором наперед у рахунок майбутніх розрахунків за послуги, що мають бути надані. Отже, оскільки правовідношення, в якому у відповідача (виконавця) виникло зобов'язання повернути позивачу (замовнику) суму попередньої оплати, є грошовим зобов'язанням, то на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3% річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Нарахування на суму боргу інфляційних втрат та 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Вказані висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №№703/2718/16-ц та 646/14523/15-ц, 13.11.2019 у справі №922/3095/18 та 18.03.2020 у справі №902/417/18.
Як убачається з розрахунків, наведених у позовній заяві, позивач розпочинає здійснювати нарахування з 01.09.2023, яке є першим днем місяця, наступного за місяцем, в якому вперше позивачем заявлено вимогу до відповідача про повернення коштів попередньої оплати. Однак, як було встановлено вище, грошові кошти попередньої оплати у розмірі 200000,00 грн є безпідставно отриманими відповідачем після закінчення строку дії договору, тобто з 01.01.2025.
Позивач заявив відповідачу вимогу вих. №62 від 23.01.2025 про повернення безпідставно отриманих коштів протягом 7 днів 29.01.2025 і 15.02.2025 зазначена вимога повернута відправнику у зв'язку з закінченням встановленого терміну зберігання.
Відтак, відповідач зобов'язаний був повернути позивачу кошти у строк до 22.02.2025 включно, але не здійснив таких дій, тому прострочення виконання грошового зобов'язання по поверненню коштів розпочалося з 23.02.2025.
Як наслідок, судом першої інстанції здійснено власний розрахунок інфляційних втрат та 3% річних за період з 23.02.2025 по 25.03.2025, з яким погоджується і колегія суддів, відповідно до якого з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати в сумі 3000,00 грн та 3% річних в сумі 509,59 грн.
З огляду на усе вищенаведене, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи» «Харківгаз» 200000,00 грн боргу, 509,59 грн 3% річних та 3000,00 грн інфляційних втрат.
Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи не спростовуються, а тому визнаються судом необґрунтованими.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі ст. ст. 76 та 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2025 у справі №910/10808/25 ухвалене з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіональна газова компанія» не підлягає задоволенню.
У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за її подання покладаються на скаржника.
Згідно з ч. 5 ст. 12 ГПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Як передбачено ч. 3 ст. 287 ГПК України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 даної статті.
Вказана справа є малозначною, а тому дана постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіональна газова компанія» залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2025 у справі №910/10808/25 залишити без змін.
3. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Регіональна газова компанія».
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя В.В. Шапран
Судді В.В. Андрієнко
А.М. Демидова