вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"04" березня 2026 р. Справа№ 910/7562/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Андрієнка В.В.
суддів: Буравльова С.І.
Шапрана В.В.
секретар судового засідання - Король Д.А.
учасники справи:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Іванов Т.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства "Київська міська клінічна лікарня №4" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
на рішення Господарського суду Київської області від 16.10.2025 (Повне рішення складено 24.11.2025)
у справі №910/7562/25 (суддя - Смірнова О.Г.)
за позовом Комунального некомерційного підприємства "Київська міська клінічна лікарня №4" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрвентпромпостач"
про стягнення 1 062 930, 63 грн.
Господарським судом міста Києва було направлено за підсудністю до Господарського суду Київської області позовну заяву за позовом Комунального некомерційного підприємства "Київська міська клінічна лікарня №4" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрвентпромпостач" про стягнення 1 062 930, 63 грн. матеріальної шкоди, завданої внаслідок завищення вартості виконаних робіт за Договором підряду №385 від 10.11.2021.
Рішенням Господарського суду Київської області від 16.10.2025 у справі №910/7562/25 у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з указаним рішенням, від Комунального некомерційного підприємства "Київська міська клінічна лікарня №4" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 15.12.2025, в межах встановлених процесуальних строків, надійшла апеляційна скарга, у якій скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 16.10.2025 у справі № 910/7562/25 та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Окрім того, скаржник просить поновити йому пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що на думку апелянта, місцевим господарським судом необґрунтовано було відмовлено у задоволенні позовних вимог. Зокрема апелянт стверджує, що листом Північного офісу Держаудитслужби від 19.07.2024 №262605-13/4978-2024 повідомлено про порушення, які призвели до матеріальної шкоди КНП "КМКЛ №4" на загальну суму 1 062 930, 63 грн. Апелянт вказує, що з метою усунення порушень, виявлених Північним офісом Держаудитслужби, КНП "КМКЛ №4" до ТОВ "УКРВЕНТПРОМПОСТАЧ" звернулось із претензією від 08.08.2024 №820 про відшкодування витрат, пов'язаних із включенням ТОВ "УКРВЕНТПРОМПОСТАЧ" в акти приймання виконаних будівельних робіт (форма №КБ-2в) до Договору підряду від 10.11.2021 №385 обсягів будівельних робіт, які не відповідають проектній документації щодо нормативних витрат будівельних матеріалів. Вказану претензію, з відміткою відповідача про отримання, позивачем долучено до матеріалів справи. Враховуючи викладене, апелянт просить суд стягнути на свою користь з відповідача матеріальну шкоду у розмірі 1 062 930, 63 грн., завдану внаслідок завищення вартості виконаних робіт за Договором підряду №385 від 10.11.2021.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2025 відкрите апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального некомерційного підприємства "Київська міська клінічна лікарня №4" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Господарського суду Київської області від 16.10.2025 у справі № 910/7562/25, розгляд апеляційної скарги призначено на 04.02.2026.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2026 відкладено розгляд справи до 04.03.2026.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів встановила, що 30.11.2021 між Комунальним некомерційним підприємством "Київська міська клінічна лікарня №4" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрвентпромпостач" (генпідрядник) укладено Договір підряду №385, відповідно до п. 1.1. якого предметом Договору є виконання робіт по проекту "Капітальний ремонт відділення анестезіології та інтенсивної терапії із заміною існуючого обладнання КНП "Київська міська клінічна лікарня №4" на вул. Солом?янська, 17 у Солом?янському районі" (далі - ОБ?ЄКТ). Кількісні характеристики виконуваних за цим Договором робіт викладено у Додатку №1 та Додатку №2 до Договору.
Згідно п. 3.1. Договору договірна ціна становить 39 568 300 (тридцять дев?ять мільйонів п?ятсот шістдесят вісім тисяч триста) грн. 00 коп., у тому числі ПДВ - 6 384 745 (шість мільйонів триста вісімдесят чотири тисячі сімсот сорок п?ять) грн. 21 коп., з них:
- кошти місцевого бюджету у 2021 році 25 000 000, 00 (двадцять п?ять мільйонів) грн. 00 коп., у тому числі ПДВ - 4 166 666 (чотири мільйони сто шістдесят шість тисяч шістсот шістдесят шість) грн. 67 коп.
- власний бюджет (кошти від господарської діяльності Замовника) у 2022 році 14 568 300 (чотирнадцять мільйонів п'ятсот шістдесят вісім тисяч триста) грн. 00 коп., у тому числі ПДВ - 2 218 078 (два мільйони двісті вісімнадцять тисяч сімдесят вісім) грн. 54 коп.
Договір набирає чинності з дати його підписання Сторонами та діє до 31.12.2022 року, а в частині своїх зобов'язань та розрахунків до їх повного виконання Сторонами (п. 10.1. Договору).
Також між сторонами було підписано Договірну ціну, яка склала 39 568 300, 00 грн. та Підсумкову відомість ресурсів.
Північним офісом Держаудитслужби, відповідно до пункту 12 статті 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" від 26.01.1993 №2939-ХII, проведено перевірку закупівлі в КНП "КМКЛ №4" щодо дослідження питань дотримання вимог законодавства під час здійснення закупівлі, інформація про яку оприлюднена в електронній системі закупівель за номером ID:UA-2021-10-08-004405-b, укладання договору про закупівлю та його виконання.
Так, за результатами проведеної перевірки встановлено, що включення ТОВ "УКРВЕНТПРОМПОСТАЧ" в акти приймання виконаних будівельних робіт (форма №КБ-2в) до Договору підряду від 10.11.2021 №385 на виконання робіт по об?єкту: "Капітальний ремонт відділення анестезіології та інтенсивної терапії із заміною існуючого обладнання КНП "Київська міська клінічна лікарня №4" на вул. Солом?янська, 17 у Солом?янському районі", обсягів будівельних робіт, які не відповідають проектній документації щодо нормативних витрат будівельних матеріалів призвело до порушення вимог ст. 9 Закону України "Про архітектурну діяльність, п. 6.4.4.1 ДСТУ Б Д.1.1-1:2013 частини 1 статті 193 Господарського кодексу України та до завищення вартості будівельних робіт на загальну суму 1 062 930, 63 грн. (з ПДВ). Позивачем долучено до матеріалів справи відповідний Акт перевірки закупівель (за номерами ID: UA-2022-12-26-008757-a та UA-2021-10-08-004405-b), проведених Комунальним некомерційним підприємством "Київська міська клінічна лікарня №4" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Північного офісу Держаудитслужби №262605-30/260 від 03.07.2024.
Листом Північного офісу Держаудитслужби від 19.07.2024 №262605-13/4978-2024 повідомлено про порушення, які призвели до матеріальної шкоди КНП "КМКЛ №4" на загальну суму 1 062 930, 63 грн. Вказаний лист позивачем долучено до матеріалів справи.
З метою усунення порушень, виявлених Північним офісом Держаудитслужби, КНП "КМКЛ №4" до ТОВ "УКРВЕНТПРОМПОСТАЧ" звернулось із претензією від 08.08.2024 №820 про відшкодування витрат, пов'язаних із включенням ТОВ "УКРВЕНТПРОМПОСТАЧ" в акти приймання виконаних будівельних робіт (форма №КБ-2в) до Договору підряду від 10.11.2021 №385 обсягів будівельних робіт, які не відповідають проектній документації щодо нормативних витрат будівельних матеріалів. Вказану претензію, з відміткою відповідача про отримання, позивачем долучено до матеріалів справи.
Отже, спір у даній справі виник у зв'язку із тим, що за твердженням позивача з відповідача підлягає стягненню матеріальна шкода у розмірі 1062930,63 грн., завдана внаслідок завищення вартості виконаних робіт за Договором підряду №385 від 10.11.2021.
Відповідно до чч. 1, 2, 6 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У ч. 3 ст. 203 ЦК України закріплено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Статтею 629 ЦК України встановлено обов'язковість договору для виконання сторонами.
Відповідно до вимог ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
За змістом ч. 1-3 ст. 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
За статтею 843 ЦК України, у договорі підряду визначається або конкретна ціна роботи, або способи її визначення. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.
Отже, ціна може бути визначена в тексті договору підряду безпосередньо, або у договорі підряду може зазначатися спосіб визначення ціни.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 844 ЦК України, ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі.
Статтею 849 ЦК України передбачені права замовника під час виконання роботи, а саме: замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника; якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків; якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника; замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.
Згідно з ч. 1 ст. 853 ЦК України, замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.
Положеннями ч. 4 ст. 882 ЦК України передбачено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.
Таким чином, закріплене у ЦК України визначення договору підряду дає підстави для висновку про те, що це консенсуальний, двосторонній та оплатний договір. Причому консенсуальність договору підряду означає, що він визнається укладеним у момент одержання особою, що направила оферту, акцепту.
Вказаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 р. у справі № 523/6003/14-ц.
За приписами ст. 525-526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або невизначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За приписами ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
В силу ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.
За змістом ст. 224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або встановлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені ст. 1166 ЦК України, згідно з частиною 1 якої майнова шкода, завдана неправомірними діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Усталеною є позиція, що склад цивільного правопорушення включає чотири загальні умови: 1) протиправність діяння (дії чи бездіяльність); 2) наявність негативних наслідків (шкоди) та їх розмір; 3) причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; 4) вина правопорушника.
За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов'язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (ч. 2 ст. 1166 ЦК України).
З огляду на викладене для розгляду даної справи важливим є саме дослідження обґрунтування підстав для стягнення заявленої матеріальної шкоди (суми завищення вартості виконаних будівельних робіт у розмірі 1 062 930, 63 грн) і встановлення взаємозв'язку між наявними між сторонами у даній справі договірними відносинами та обставинами щодо можливого завищення вартості робіт, а отже доказуванню підлягає, зокрема: наявність факту завищення вартості робіт (спричинення шкоди); протиправність дій заподіювача шкоди (відповідача) і його вина; причинний зв'язок між протиправною дією заподіювача шкоди та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з цих елементів свідчитиме про відсутність підстав для покладення на відповідача відповідальності за заподіяння шкоди.
Загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння заподіювача шкоди (цивільне правопорушення). Винне діяння - це усвідомлений, вольовий вчинок людини, зовні виражений у формі дії (активного поводження) або бездіяльності (пасивного поводження). Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання (ч. 2. ст. 216 ГК України).
Як вказано вище, звертаючись до суду із даним позовом, позивач в обґрунтування своїх вимог до відповідача посилається на встановлене Північним офісом Держаудитслужби в Акті перевірки закупівель завищення вартості будівельних робіт за Договором підряду від 10.11.2021 №385 на загальну суму 1062930,63 грн.
При цьому колегія суддів відзначає, що у п. 3.1 Договору сторони встановили, що його ціна становить 39 568 300, 00 грн. Також, між сторонами було підписано Договірну ціну, яка склала 39 568 300, 00 грн., згідно якої сторони погодили найменування та вартість робіт і витрат, які виконуються підрядником за цим Договором.
Докази досягнення згоди між сторонами щодо внесення змін у зазначений Договір, шляхом укладення між ними додаткових угод, зокрема в частині розміру договірної ціни, в матеріалах справи відсутні.
Таким чином, для встановлення факту завищення вартості виконаних будівельних робіт контролюючий орган мав встановити, що вартість загальної суми виконаних підрядником робіт перевищує договірну ціну, визначену сторонами в укладеному між ними Договорі та зазначену у відповідній кошторисній документації до вказаного Договору.
При цьому у випадку встановлення завищеної вартості робіт, яка відмінна від погодженої сторонами і яку визначено самим замовником як найкращу пропозицію за результатами оцінки пропозицій під час публічної закупівлі можливо стверджувати про порушення зобов'язання у розумінні ст. 610 ЦК України та його неналежне виконання всупереч вимогам ст. 525-526 ЦК України.
Позивачем не заперечується, що роботи за Договором підряду №385 від 10.11.2021 виконані відповідачем у повному обсязі, без заперечень та зауважень, прийняті Комунальним некомерційним підприємством "Київська міська клінічна лікарня №4" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
Доказів того, що загальна вартість виконаних робіт перевищує договірну ціну, узгоджену сторонами в зазначеному Договорі, позивачем до суду надано не було.
Пунктом 4.1.1. Договору передбачено, що оплата за виконані роботи здійснюється Замовником в межах фактичних надходжень коштів для фінансування закупівлі, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Генпідрядника протягом 60 календарних днів після пред'явлення актів виконаних робіт форми КБ-2В та довідки форми КБ-3, підписання їх уповноваженим представником Замовника. У разі затримки фінансування розрахунок за виконані роботи здійснюється протягом 3-х банківських днів з дати отримання Замовником відповідного призначення на фінансування закупівлі на свій реєстраційний рахунок.
Втім, сторонами не надано суду оригіналів чи копій актів виконаних робіт за Договором з остаточною вартістю виконаних будівельних робіт, яка б перевищувала договірну ціну, узгоджену сторонами в зазначеному Договорі, або навпаки спростовувала факт такого перевищення.
Отже, обґрунтовуючи завищення вартості будівельних робіт за Договором на загальну суму 1 062 930, 63 грн., позивач посилається лише на висновки, викладені в Акті перевірки закупівель №262605-30/260 від 03.07.2024, складеному Північним офісом Держаудитслужби.
Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні визначає Закон України від 26 січня 1993 року №2939-XII "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" (далі - Закон №2939-XII).
Згідно ст. 1 Закону №2939-XII, здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Президентом України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю).
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону №2939-XII, державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування.
Згідно з Положенням про Державну аудиторську службу України, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 №43 (далі - Положення), Держаудитслужба є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України та який забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.
Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи (п. 7 Положення).
Пунктом 6 Положення передбачено, що Держаудитслужба має право в установленому порядку, зокрема: пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства (пп. 16 п. 6 Положення); порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених з порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства (пп. 20 п. 6 Положення); у разі виявлення збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір в установленому законодавством порядку (пп. 23 п. 6 Положення).
Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, усунення виявлених порушень законодавства; здійснює контроль за виконанням таких вимог; звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (пп. 9 п. 4 Положення).
Згадані норми узгоджуються з положеннями ст. 10 Закону №2939-ХІІ, якою визначено права органу державного фінансового контролю. Зокрема, в п. 7 цієї статті передбачено право цього органу пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.
Статтею 10 Закону №2939-ХІІ встановлено право органу державного фінансового контролю звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (п. 10), а також при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку (п. 13).
Згідно з ч. 3 ст. 15 Закону №2939-XII, законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються.
Отже, контролюючий орган здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевих бюджетів і в разі виявлення порушень законодавства має право пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.
При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначити їх розмір у встановленому законодавством порядку та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Отже, контролюючий орган проводить державний фінансовий контроль щодо підконтрольних установ. Його вимоги, передбачені ст. 10 Закону №2939-XII, можуть бути адресовані виключно підконтрольним установам, а звернення до суду в інтересах держави можливе лише у випадку незабезпечення такими установами вимог щодо усунення порушень законодавства з питань збереження і використання активів, виявлених під час здійснення державного фінансового контролю.
Таким чином, Північний офіс Держаудитслужби, як орган державного фінансового контролю, у відповідності до покладних на нього повноважень згідно з положеннями Закону №2939-XII зобов'язаний здійснювати державний контроль фінансово-господарської діяльності позивача - Комунального некомерційного підприємства "Київська міська клінічна лікарня №4" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та в разі виявлення порушень чинного законодавства та при виявленні збитків, завданих останньому, Державна аудиторська служба України має право визначити розмір цих збитків у встановленому законодавством порядку і пред'явити об'єкту контролю (позивачу) вимоги щодо усунення встановлених правопорушень. Такі вимоги, в силу вимог ч. 3 ст. 15 Закону №2939-XII, є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються.
Разом з цим, акт перевірки (аудиту) - це документ про результати проведеної перевірки (аудиту), який є носієм дій з фінансового контролю та інформації про виявлені недоліки, виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу (Вимога щодо усунення встановлених правопорушень). Акти ревізії та документальних перевірок не мають обов'язкового характеру та не можуть оспорюватися в суді. Встановлені під час проведення контрольних заходів підрозділами аудиту факти підлягають доказуванню стороною та оцінці судом на загальних підставах за правилами, встановленими чинним ГПК України (подібні висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.12.2022 у справі № 922/2810/21, від 07.12.2021 у справі № 922/3816/19, від від 21.05.2018 у справі № 922/2310/17, від 13.02.2018 у справі № 910/12793/17).
Судом також прийнято до уваги правові висновки вказані в постанові Верховного Суду від 20.06.2019 у справі №916/1906/18, в якій зазначено, що виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору і не можуть їх змінювати, оскільки за своїми правовими наслідками акт ревізії у даному випадку фіксує порушення фінансової дисципліни учасника правовідносин, фінансово-господарська діяльність якого перевірялась.
За висновком, викладеним у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2020 у справі № 910/17984/16, акт ревізії Державної фінансової інспекції України не є беззаперечною підставою для задоволення позовних вимог про стягнення збитків, оскільки виявлені таким органом порушення не можуть впливати на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати. Акт ревізії не може змінювати, припиняти договірні правовідносини сторін, зобов'язання, визначені укладеними договорами та які підтверджені відповідним актами здачі-приймання наданих послуг. Акт ревізії Державної фінансової інспекції України є документом, складеним з приводу наявності або відсутності відповідних порушень, та містить лише думку органу, який його склав. Викладені в ній висновки не мають заздалегідь обумовленої сили, тобто акт ревізії не є підставою для стягнення з відповідача коштів, одержаних відповідно до умов договору. Акт ревізії не є рішенням суб'єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялася.
У пунктах 59-62 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2022 у справі №910/11273/20 вказано, що однакове застосування закону забезпечує його загальнообов'язковість, поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Отже, сам акт перевірки закупівель не породжує обов'язкових юридичних наслідків для відповідача у цій справі, а обставини, викладені в акті підлягають доведенню на рівні з іншими обставинами, якими обґрунтовані вимоги та заперечення учасників справи. Тому посилання позивача лише на складений Північним офісом Держаудитслужби Акт перевірки закупівель №262605-30/260 від 03.07.2024 в якості доказу на підтвердження завищення відповідачем вартості робіт за Договором у розмірі 1 062 930, 63 грн. є безпідставним. Акт перевірки закупівель №262605-30/260 від 03.07.2024, за відсутності інших належних та допустимих доказів, які б підтверджували встановлені цим Актом порушення, не може бути достовірним та обґрунтованим підтвердженням завищення підрядником вартості виконаних робіт за Договором підряду №385 від 10.11.2021.
При цьому судом береться до уваги те, що сторонами у справі підтвердженого виконання Договору в повному обсязі та здійснення відповідних розрахунків між замовником та підрядником.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 1 062 930,63 грн. матеріальної шкоди.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).
Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, слід зазначити, що іншим доводам апелянта оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду Київської області від 16.10.2025 у справі №910/7562/25 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства "Київська міська клінічна лікарня №4" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Господарського суду Київської області від 16.10.2025 у справі №910/7562/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 16.10.2025 у справі №910/7562/25 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору покласти на Комунальне некомерційне підприємство "Київська міська клінічна лікарня №4" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 25.03.2026
Головуючий суддя В.В. Андрієнко
Судді С.І. Буравльов
В.В. Шапран