вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"09" березня 2026 р. Справа№ 910/11952/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Пономаренка Є.Ю.
суддів: Барсук М.А.
Кропивної Л.В.
при секретарі судового засідання Муковоз В.І.,
за участю представників:
від позивача - представник не прибув,
від відповідача - Подольський А.А.,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Державного підприємства "Гарантований покупець" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2024 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2024 у справі №910/11952/24 (суддя Гулевець О.В.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОУКРЕНЕРГО" до Державного підприємства "Гарантований покупець" про стягнення 949 667, 52 грн.
ВСТАНОВИВ наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОУКРЕНЕРГО" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ" про стягнення 949 667,52 грн, з яких: 914 351,78 грн основної заборгованості, 25 722,54 грн інфляційні втрат та 9 593,20 грн 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за вказаним договором в частині своєчасної та повної сплати вартості поставленої позивачем електроенергії, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.12.2024 у справі №910/11952/24 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОУКРЕНЕРГО" задоволено повністю; вирішено стягнути з відповідача на користь позивача основний борг у розмірі 914 351,78 грн, 3% річних у розмірі 9 593,20 грн, інфляційні втрати у розмірі 25 722,54 грн та судовий збір у розмірі 14 245,01 грн.
Суд першої інстанції при ухваленні рішення по даній справі виходив з доведеності позивачем обставин невиконання відповідачем своїх грошових зобов'язань з оплати, отриманої електроенергії.
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 13.12.2024 у справі №910/11952/24 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОУКРЕНЕРГО" про ухвалення додаткового рішення задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача витрати на надання професійної правничої допомоги у розмірі 30 000,00 грн.
Не погодившись з прийнятими рішеннями, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить їх скасувати.
Так, скаржник вказує на положення п. 11.4 Порядку № 641 та зазначає про недоотримання від Національної енергетичної компанії "Укренерго" коштів, в результаті чого відповідач не може своєчасно виконати свої зобов'язання, зокрема, перед позивачем.
Крім цього, апелянт зазначає про помилкове застосування положень редакції, яка втратила чинність, Порядку №641, в результаті чого було надмірно стягнуто 3% річних та інфляційні втрати.
Щодо додаткового рішення, то апелянт вказує про те, що стягнута судом сума витрат правничої допомоги неспівмірна зі складністю справи, обсягом виконаних адвокатом робіт та ціною позову.
В судовому засіданні представник апелянта - відповідача у справі підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити.
Позивач правом на участь представника у даному судовому засіданні не скористався, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином; про що свідчить довідка про доставку електронного документу до електронного кабінету вказаної особи.
Будь - яких заяв, клопотань щодо неможливості бути присутнім у даному судовому засіданні від позивача до суду не надійшло.
Слід також зазначити, що явка представників сторін не визнавалася обов'язковою, певних пояснень суд не витребував.
Враховуючи належне повідомлення позивача, а також з урахуванням того, що неявка його представника в судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, вона розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.
Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.
Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних рішень, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані рішення місцевого господарського суду - скасуванню, з наступних підстав.
Державне підприємство "Гарантований покупець" є суб'єктом господарювання, який на підставі ліцензії на провадження діяльності зі здійснення функцій гарантованого покупця, у відповідності до Закону України "Про ринок електричної енергії" зобов'язаний купувати електричну енергію у виробників, яким встановлено "зелений" тариф, а також у виробників за аукціонною ціною та виконувати інші функції, визначені законодавством.
12.12.2019 між Державним підприємством "Гарантований покупець" (далі - Гарантований покупець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОУКРЕНЕРГО" (далі - виробник за "зеленим" тарифом, позивач) укладено договір № 1251/01, відповідно до умов якого виробник за "зеленим" тарифом зобов'язується продавати, а гарантований покупець зобов'язується купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену виробником за "зеленим" тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору та законодавства України, у тому числі Порядку купівлі електричної енергії за "зеленим" тарифом, затвердженого постановою НКРЕКП від 26.04.2019 року № 641 (далі - Порядок №641).
25.03.2021 сторонами укладено додаткову угоду № 1/742/01/20 до договору, відповідно до якої сторони дійшли згоди викласти договір у новій редакції.
Згідно з п. 2.3 договору продавець за "зеленим" тарифом зобов'язується продавати, а гарантований покупець зобов'язується купувати всю відпущену електричну енергію виробника в точках комерційного обліку електричної енергії генеруючих одиниць продавця за встановленим йому "зеленим" тарифом з урахуванням надбавки до тарифу.
За умовами п. 2.4 договору продавець за "зеленим" тарифом продає гарантованому покупцю електричну енергію відповідно до Порядку за тарифами, величини яких для кожної генеруючої одиниці за "зеленим" тарифом встановлені Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП), у національній валюті України.
Відповідно до п. 2.5 договору вартість електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у продавця за "зеленим" тарифом у розрахунковому місяці, визначається відповідно до глави 10 Порядку на підставі тарифів, встановлених НКРЕКП для кожної генеруючої одиниці за "зеленим" тарифом.
Згідно з п. 3.1 договору обсяг фактично проданої та купленої електричної енергії визначається відповідно до положень глави 8 Порядку на підставі даних обліку, наданих гарантованому покупцю адміністратором комерційного обліку відповідно до глави 7 Порядку.
Відповідно до п. 3.2 договору розрахунок за куплену гарантованим покупцем електроенергію здійснюється грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок виробника за "зеленим" тарифом, з урахуванням ПДВ.
Пунктом 3.3 договору, встановлено, що оплата товарної продукції (електричної енергії), купленої гарантованим покупцем у виробників за "зеленим" тарифом у розрахунковому місяці, та формування актів купівлі-продажу електричної енергії та актів купівлі-продажу відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії здійснюються відповідно до положень глави 10 Порядку або глави 6 Порядку продажу електричної енергії споживачами.
Відповідно до пункту 10.1 Порядку до 15 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої АКО, підписаної КЕП, за перші 10 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію. До 25 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої АКО, підписаної КЕП, за перші 20 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію.
Згідно з пунктом 10.4 Порядку після отримання від продавця акта купівлі-продажу протягом двох робочих днів з дати затвердження Регулятором розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці, гарантований покупець здійснює остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100 % оплати відпущеної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) з урахуванням авансових платежів.
На виконання умов договору відповідач в вересні 2022 року придбав у позивача електричну енергію на загальну суму 3 050 282,24 грн, що підтверджується підписаним сторонами актом купівлі-продажу електроенергії за вересень 2022 року.
Також між позивачем та відповідачем були підписані Акт коригування від 20.04.2023 зі зменшення вартості поставленої електроенергії на 63 142,63 грн та Акт коригування від 30.04.2024 зі збільшенням вартості поставленої електроенергії на 19 532,74 грн.
Відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань, станом на час звернення позивача до суду, заборгованість сплатив частково у розмірі 1 941 385,08 грн.
Між сторонами підписано Акт приймання-передачі послуги з відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії балансуючої групи гарантованого покупця за вересень 2022 року від 21.10.2022 до договору 1251/01 від 12.12.2019 (у урахуванням коригування), яка становить 150 926,05 грн, та Акт приймання-передачі послуги з відшкодування вартості відхилення за вересень 2022 року до договору 1251/01 від 12.12.2019 у розмірі 9,44 грн.
За розрахунком позивача, з урахуванням часткових оплат, відповідачем заборгованість відповідача становить 914 351,78 грн.
У зв'язку із простроченням грошового зобов'язання, позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача інфляційні витрати в сумі 25 722,54 грн та 3% річних у сумі 9 593,20 грн.
Як вже було вказано, місцевим господарським судом вказані вимоги були задоволені повністю.
Колегія суддів вважає відсутніми підстави для задоволення позову у даній справі, з огляду на таке.
Згідно з постановою від 23.08.2019 № 1728 Регулятора ?Про видачу ліцензії з виробництва електричної енергії ТОВ ?ДНІПРОУКРЕНЕРГО? місцем провадження господарської діяльності з виробництва електричної енергії позивача у справі є сонячна електростанція (наземна), з місцезнаходженням у Херсонській області, м. Нова Каховка, с/рада Райська.
За визначенням, наданим у статті 1-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" № 1207-VII (далі - Закон № 1207-VII) тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (тимчасово окупована територія) - це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації.
Водночас, виходячи зі статті 2 Закону № 1207-VII, метою цього закону є визначення статусу території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.
Вказівка на мету закону визначити особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях України міститься також у його преамбулі .в чинній редакції.
Тобто, як за міжнародними правовими нормами, так і за законодавством України територія визнається окупованою в силу наявних фактичних обставин; натомість закон не може змінювати цього факту, а встановлює правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території.
Частиною першою статті 1 Закону № 1207-VII (у чинній редакції) визначено, зокрема, що:
- тимчасова окупація Російською Федерацією територій України, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, незалежно від її тривалості є незаконною і не створює для Російської Федерації жодних територіальних прав;
- тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;
- правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території визначаються цим Законом, іншими законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права;
- за державою Україна, територіальними громадами сіл, селищ, міст, розташованих на тимчасово окупованій території, органами державної влади, органами місцевого самоврядування та іншими суб'єктами публічного права зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території.
За частиною другою статті 1 Закону № 1207-VII:
- датою початку тимчасової окупації Російською Федерацією окремих територій України є 19 лютого 2014 року;
- окремі об'єкти нафтогазовидобування в межах континентального шельфу України є окупованими Російською Федерацією з 19 лютого 2014 року. Перелік таких об'єктів визначається Кабінетом Міністрів України;
- Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими Російською Федерацією з 20 лютого 2014 року;
- окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, є окупованими Російською Федерацією (у тому числі окупаційною адміністрацією Російської Федерації) - починаючи з 7 квітня 2014 року. Межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях з цієї дати, визначено Президентом України за поданням Міністерства оборони України, підготовленим на основі пропозицій Генерального штабу Збройних Сил України.
Законом № 2138-IX від 15.03.2022; в редакції Законів № 2764-IX від 16.11.2022, № 3050-IX від 11.04.2023 статтю 1 Закону № 1207-VII доповнено частиною третьою, якою визначено, що дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Чинна редакція Закону № 1207-VII містить диференціацію правового режиму тимчасово окупованих територій України в контексті здійснення на них економічної діяльності та переміщення товарів, робіт та послуг (статті 13 та 13-1 Закону 1207-VII, а саме:
- до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 Закону, правила статей 13, 13-1 Закону застосовуються просто в силу приписів абзацу першого частини першої кожної з вказаних статей;
- до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктом З частини першої статті 3 Закону, правила статей 1З, 13-1 Закону застосовуються лише у разі, якщо рішенням Кабінету Міністрів України ці правила (тобто визначений ними правовий режим) поширені на такі тимчасово-окуповані території.
Це розмежування запроваджено Законом України від 15.03.2022 № 2138-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України», який набрав чинності 20.03.2022 шляхом доповнення статей 13, 13-1 Закону). Цим самим законом доповнено абзац другий частини третьої статті 4 Закону № 1207-VII.
Об'єднана палата Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2025 року у справі № 908/1162/23 вказала наступне.
З 07.05.2022 ані пункт 7 частини першої статті 1-1, ані пункт 1 частини третьої статті 3 Закону не містили (і зараз також не містять) жодних посилань на те, що статус тимчасово окупованих вказані у них території набувають залежно від наявності чи відсутності (а так само і дати ухвалення) будь-якого рішення того чи іншого повноважного органу державної влади України - РНБО, Кабінету Міністрів України чи іншого органу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
06.12.2022 Кабінет Міністрів України затвердив постанову "Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією", відповідно до якої перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони України з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.
Однак у відповідності до регулювання, запровадженого Законом України від 21.04.2022 № 2217-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України») правовий статус тимчасово окупованої території російською федерацією в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 Закону не залежить від того, чи ухвалив (і якщо ухвалив - то коли саме) той чи інший повноважний орган державної влади України (РНБО, Кабінет Міністрів України чи інший орган в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України) рішення про визнання певної частини території України тимчасово окупованою. Таке рішення повноважного органу державної влади України (зокрема - і Кабінету Міністрів України) для територій, визначених у пункті 1 частини першої статті 3 Закону, має не конститутивне, а лише інформативне значення, з публічною достовірністю підтверджуючи конкретну дату, з якої фактична окупація певної частини території України почалася чи припинилася.
З урахуванням мотивів, наведених у цій постанові, об'єднана палата не вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного Верховним Судом у постанові у справі № 910/9680/23 про поширення положень статті 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" на території, тимчасово окуповані в період воєнного стану, лише з огляду на загальновідомий факт окупації таких територій за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України.
Відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 "Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією" зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.12.2022 за № 1668/39004, датою окупації Новокаховської міської територіальної громади визначено 24.02.2022.
Вказана територія наразі також знаходиться під окупацією.
Відповідно до частини другої статті 13-1 Закону на період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено.
Таким чином позивач з 24 лютого 2022 року не мав права здійснювати господарську діяльність з виробництва електричної енергії та передавати її лініями електропередач відповідачу.
За таких підстав, колегія суддів дійшла висновку про відсутність у позивача права на отримання заявлених до стягнення грошових коштів (заборгованість за поставлену у вересні 2022 року електроенергію) та відповідно відсутність у відповідача кореспондованого зобов'язання їх сплачувати.
Таким чином, відсутні підстави для задоволення позовних вимог у даній справі.
Отже, рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2024 у справі №910/11952/24 про задоволення позову слід скасувати та прийняти нове - про відмову у задоволенні позовних вимог.
Щодо оскарження додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2024 у справі №910/11952/24, слід зазначити наступне.
За загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішено всі інші, в тому числі процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також не вирішення окремих процесуальних питань, зокрема, розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення.
Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов'язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід'ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу (подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20.12.2019 у справі № 240/6150/18, від 16.04.2018 у справі № 923/631/15, від 23.01.2020 у справі № 927/229/19, від 23.12.2021 у справі № 925/81/21, від 09.02.2022 у справі № 910/17345/20, від 15.02.2023 у cправі №911/956/17 (361/6664/20) та постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 904/8884/21).
Оскільки судом апеляційної інстанції було скасовано рішення місцевого господарського суду про задоволення позову та прийнято нове, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог, додаткове рішення місцевого господарського суду цій справі також підлягає скасуванню.
Відповідно, враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог у даній справі, витрати позивача на правничу допомогу покладаються на нього.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Гарантований покупець" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2024 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2024 у справі №910/11952/24 задовольнити повністю.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2024 у справі №910/11952/24 про задоволення позову скасувати.
3. Прийняти нове рішення по справі №910/11952/24, яким у задоволенні позову відмовити.
4. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2024 у справі №910/11952/24 скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОУКРЕНЕРГО" про ухвалення додаткового рішення.
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОУКРЕНЕРГО" на користь Державного підприємства "Гарантований покупець" 17 094, 01 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
6. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.
7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання повної постанови.
Повна постанова складена: 24.03.2026 року.
Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко
Судді М.А. Барсук
Л.В. Кропивна