вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"12" березня 2026 р. Справа№ 910/12616/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ходаківської І.П.
суддів: Демидової А.М.
Євсікова О.О.
за участю секретаря судового засідання: Зозулі Н.М.
за участю представників:
від позивача: не з'явились
від відповідача 1: не з'явились
від відповідача 2: не з'явились
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
ОСОБА_1
на рішення господарського суду міста Києва від 16.12.2025
у справі № 910/12616/25 (суддя В. В. Сівакова)
за позовом ОСОБА_1
до: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Темп Плюс 2018"
2. Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації
про припиненння трудових відносин та зобов'язання вчинити дії
Короткий зміст позовних вимог
В жовтні 2025 року ОСОБА_1 (позивач) звернуся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Темп Плюс 2018" (ТОВ "Темп Плюс 2018"; відповідач 1; товариство) та Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації (відповідач 2) про:
припинення повноваження ОСОБА_1 , як директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Темп Плюс 2018".
зобов'язання державного реєстратора Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації чи будь-якого іншого державного реєстратора вчинити реєстраційну дію щодо виключення відомостей про ОСОБА_1 , як керівника ТОВ "Темп Плюс 2018" у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у вересні 2025 року позивач вирішив припинити свої повноваження як директора ТОВ "Темп Плюс 2018". 11.08.2025 позивач направив на адресу єдиного учасника товариства та на адресу самого товариства повідомлення про скликання загальних зборів учасників, до порядку денного яких було включено питання про припинення повноважень директора ТОВ "Темп Плюс 2018" ОСОБА_1 . У зв'язку з тим, що зазначені повідомлення адресатами не були отримані та повернуті позивачу, загальні збори учасників є такими, що не відбулися, тому позивач позбавлений можливості припинити свої повноваження таким шляхом. Позивач вважає, що уповноважений на звільнення директора товариства своєю бездіяльністю, яка виразилася в нерозгляді та невжитті заходів для прийняття рішення про звільнення позивача, порушив права позивача, зокрема право бути звільненим із займаної посади за власним бажанням.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення
Рішенням господарського суду міста Києва від 16.12.2025 у справі № 910/12616/25 в позові відмовлено повністю.
Рішення мотивоване тим, що позивачем не доведено належними засобами доказування дотримання ним порядку розірвання трудових відносин з ТОВ "Темп Плюс 2018" та порушення його прав. Позивач не надав доказів належного оформлення (складання) позивачем письмової заяви про звільнення та її направлення на адресу засновника товариства та самого товариства.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись з рішенням господарського суду міста Києва від 16.12.2025 у справі № 910/12616/25, ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовну заяву задовольнити.
В апеляційній скарзі позивач зазначає, що судом першої інстанції помилково застосував норми законодавства про працю (статтю 38 Кодексу законів про працю) та поклав їх в основу своїх висновків у даній справі щодо недотримання процедури звільнення через неподання письмової заяви про звільнення. Суд обмежив позивача у праві на справедливий суд.
Узагальнені доводи та заперечення на апеляційну скаргу
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги, заяв та клопотань
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2026 (колегія суддів у складі: головуюча суддя - Ходаківська І. П., судді: Демидова А. М., Владимиренко С. В.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення господарського суду міста Києва від 16.12.2025 у справі № 910/12616/25 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 25.02.2026
Склад суду змінено відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.02.2026.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2026 справу прийнято колегією суддів у визначеному складі до провадження та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 12.03.2026.
У судове засідання 12.03.2026 представники сторін не з'явилися. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Клопотання позивача про розгляд справи без участі його представника судом задоволено, оскільки участь у судовому засіданні є правом, а не обов'язком учасника справи, яке використовується ним на власний розсуд.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції
06.09.2018 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців зареєстровано ТОВ "Темп Плюс 2018" (номер запису 10741020000078997), що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за ідентифікаційним кодом юридичної особи 42450351.
Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за кодом юридичної особи 42450351, ОСОБА_1 є керівником ТОВ "Темп Плюс 2018".
Засновником (учасником) даного товариства є - ОСОБА_2 , розмір частки в статутному капіталі становить - 100 %.
У позові позивач зазначив, що у вересні 2025 року вирішив припинити свої повноваження як директора товариства.
11.08.2025 позивачем, як директором ТОВ "Темп Плюс 2018", складено повідомлення про скликання загальних позачергових зборів учасників цього товариства, що відбудуться 15.09.2025 за адресою: м. Київ, вул. Велика Житомирська, 8-А, на яких буде розглядатися питання порядку денного, а саме щодо припинення повноважень директора ТОВ "Темп Плюс 2018" ОСОБА_1 та обрання нового директора товариства.
З матеріалів справи вбачається, що повідомлення про скликання загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Темп Плюс 2018" було направлено 11.08.2025 на адресу засновника - ОСОБА_2 : АДРЕСА_1 цінним листом з описом вкладення (номер поштового відправлення 0410800122183), яке не отримано останнім та повернуто поштовим відділенням зв'язку на адресу позивача, у зв'язку із закінченням встановленого терміну зберігання, що підтверджується роздруківкою з офіційного сайту АТ "Укрпошта" в мережі Інтернет за трекінгом № 0410800122183.
Також, 11.08.2025 позивачем було направлено повідомлення про скликання загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Темп Плюс 2018" на адресу Товариства: 01025, м. Київ, вул. Велика Житомирська, буд. 8-А цінним листом з описом вкладення (номер поштового відправлення 0410800122175), яке не отримано останнім та повернуто поштовим відділенням зв'язку на адресу позивача, у зв'язку із закінченням встановленого терміну зберігання, що підтверджується роздруківкою з офіційного сайту АТ "Укрпошта" в мережі Інтернет за трекінгом 0410800122175.
Оскільки повідомлення про скликання загальних зборів отримано не було, у зв'язку з чим загальні збори не відбулися, позивач був позбавлений можливості припинити свої повноваження у такий спосіб.
Спір виник внаслідок неможливості позивача звільнитись із займаної посади керівника ТОВ "Темп Плюс 2018" у передбачений чинним законодавством спосіб, що в свою чергу унеможливлює виключення відомостей про позивача як керівника (директора) ТОВ "Темп Плюс 2018" із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів сторін
За змістом частин першої та другої статті 97 Цивільного кодексу України управління товариством здійснюють його органи або безпосередньо його єдиний учасник - фізична особа у разі прийняття таким учасником рішення про це та після внесення відповідних відомостей до єдиного державного реєстру. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом або установчими документами товариства.
Згідно зі статтею 28 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" органами товариства є загальні збори учасників, наглядова рада (у разі утворення) та виконавчий орган.
Згідно з частинами першою, другою, четвертою статті 99 Цивільного кодексу України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Назвою виконавчого органу товариства відповідно до установчих документів або закону може бути "правління", "дирекція" тощо.
За змістом частин першої, четвертої та дванадцятої статті 39 цього Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" виконавчий орган товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства. Виконавчий орган товариства є одноосібним. Назвою одноосібного виконавчого органу є "директор", якщо статутом не передбачена інша назва. З одноосібним виконавчим органом та кожним членом колегіального виконавчого органу укладається цивільно-правовий або трудовий договір (контракт). Договір (контракт), що укладається з одноосібним виконавчим органом та членом колегіального виконавчого органу, від імені товариства підписує особа, уповноважена на таке підписання загальними зборами учасників.
Згідно з частиною третьою статті 99 Цивільного кодексу України повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
Зміст положень частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України надає право компетентному (уповноваженому) органу товариства усунути члена виконавчого органу від виконання обов'язків, які він йому визначив, у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав.
Відповідно до частини тринадцятої статті 39 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" повноваження одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу можуть бути припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень лише шляхом обрання нового одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу або тимчасових виконувачів їхніх обов'язків. У разі припинення повноважень одноосібного виконавчого органу або члена колегіального виконавчого органу договір із цією особою вважається припиненим.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку припинення повноважень посадових осіб.
Отже, за змістом наведених норм закону підставою для розірвання договору, укладеного з одноосібним виконавчим органом та членом колегіального виконавчого органу товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, є рішення власника в особі його вищого органу управління (загальних зборів).
Системний аналіз положень пункту 5 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України та частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України свідчить про те, що припинення повноважень члена виконавчого органу може відбутися у будь-який час та з будь-яких підстав. При цьому, припинення повноважень члена виконавчого органу гарантується нормами цивільного права для припинення або запобіганню негативного впливу на управлінську діяльність товариства. Необхідність таких правил обумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління.
Розірвання трудового договору згідно з пунктом 5 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України можливе за наявності попереднього припинення повноважень посадової особи, тобто рішення вищого органу управління або виконавчого органу, що наділений повноваженнями з прийому/звільнення працівників. Для звільнення за вказаною нормою закону мають бути присутні обставини: звільнений працівник повинен бути посадовою особою товариства; повинно заздалегідь відбутись припинення його повноважень (окреме рішення вищого органу управління), що в наступному є підставою для розірвання з ним трудового договору в порядку, передбаченому чинним законодавством України та статутними документами товариства.
Таким чином, умовою для звільнення працівника, який є посадовою особою, за цією статтею Кодексу законів про працю України є припинення повноважень цієї посадової особи, яке має відбуватися відповідно до законодавства та передувати звільненню, оскільки поняття "припинення повноважень" не є тотожним поняттю "звільнення".
Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування пункту 5 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України та частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 915/540/16, у постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 січня 2023 року у справі № 766/23789/19.
Крім того, відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 13 листопада 2024 року у справі № 466/10073/22, припинення повноважень керівника або іншого члена виконавчого органу не є порушенням його трудових прав, оскільки не обов'язково пов'язується з його звільненням. Припинення повноважень керівника або іншого члена виконавчого органу і його звільнення - це різні правові інститути. Припинення повноважень керівника або іншого члена виконавчого органу спричиняє зупинення роботи такої посадової особи, викликане відсутністю організаційних умов, необхідних для виконання роботи, оскільки без повноважень посадова особа не може здійснювати керівництво або функції члена виконавчого органу.
У справі №127/27466/20, на яку зокрема посилається позивач, предметом позову були вимоги про визнання позивача звільненим з посади керівника товариства за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП та зобов'язання товариства провести зміну керівника і подати заяву про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, щодо виключення запису про зайняття позивачем посади керівника товариства, мотивовані тим, що позивач вирішив припинити трудові відносини з товариством шляхом звільнення з посади директора, оскільки роботодавець постійно порушував терміни виплати заробітної плати. Директор склав та направив учасниками товариства заяву про звільнення в порядку, передбаченому статтею 38 КЗпП, до якої додав заяву про скликання загальних зборів, однак учасники без жодного обґрунтування залишили заяву без розгляду, чим порушили трудові права позивача.
У постанові від 06.09.2023 у справі №127/27466/20 у межах поставленого питання стосовно правової природи відносин, що існують між товариством з обмеженою відповідальністю та його директором, який ініціював своє звільнення з цієї посади, і про те, у який спосіб директор товариства, якого позбавлено можливості звільнитись, може ефективно захистити відповідне право, Велика Палата Верховного Суду зазначила:
"8.14. Отже, за загальним правилом створення (обрання) виконавчого органу товариства відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства (частина перша статті 99 ЦК України, пункт 7 частини другої статті 30 Закону №2275-VIII) або в окремих випадках - наглядової ради товариства (частина друга статті 38 Закону №2275-VIII). Це рішення породжує між особами, яких воно стосується, корпоративні відносини, у яких обрана особа наділяється повноваженнями з управління.
8.15. Ці корпоративні відносини також є підставою для виникнення відносин представництва товариства перед третіми особами, а також трудових відносин, що регулюються законодавством про працю, та виникають у зв'язку з укладенням в установленому порядку (частина дванадцята статті 39 Закону №2275-VIII) з одноосібним виконавчим органом (членом колегіального виконавчого органу) трудового договору (контракту).
8.16. Такий трудовий договір (контракт) може визначати окремі аспекти діяльності одноосібного виконавчого органу (члена колегіального виконавчого органу) як працівника товариства, зокрема, строк здійснення ним повноважень; права, обов'язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальну); умови матеріального забезпечення; умови звільнення з посади (у тому числі дострокового).", що за змістом касаційної скарги цитує скаржник.".
Наведене Велика Палата Верховного Суду насамперед зазначила в аспекті встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи та доводів сторін, зокрема стосовно того, що товариство не укладало з позивачем трудового договору (контракту), з зв'язку з чим виснувала, що між ним (позивачем) та товариством не виникав спір стосовно припинення такого правочину. Відтак вважала, що неправильними є висновки судів попередніх інстанцій та доводи учасників цієї справи про необхідність застосування у спірних правовідносинах норм КЗпП, зокрема статті 38 цього Кодексу, яка визначає порядок розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника.
Водночас Велика Палата Верховного Суду відзначила, що в обох випадках - коли особу обрано до складу виконавчого органу (між товариством та особою встановлені відносини управління товариством) та укладено трудовий договір (встановлені трудові відносини) і коли існують тільки відносини з управління товариством без укладення трудового договору - саме відносини з управління товариством, у яких директору надані відповідні повноваження, за здійснення яких він несе встановлену законом відповідальність, становлять основу відносин між товариством та цією особою.
Колегія зазначає, трудові відносини - це взаємовідносини між працівником і роботодавцем, що передбачають виконання працівником оплачуваної роботи за дорученням, під керівництвом і контролем роботодавця, з метою отримання винагороди. Основні суб'єкти цих відносин - це працівник (фізична особа) та роботодавець (юридична чи фізична особа).
Повноваження - це офіційно надане право діяти, приймати рішення або вести справи в певній сфері, виконувати обов'язки та використовувати ресурси товариства, організації, установи чи держави.
Окрім того слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у справі №127/27466/20 дійшла висновку про те, що директор для припинення своїх повноважень як одноосібного виконавчого органу за своєю ініціативою мав скликати загальні збори учасників товариства з включенням до порядку денного питання про припинення своїх повноважень шляхом обрання нового директора або тимчасового виконувача його обов'язків, оскільки вирішення цього питання належить до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства.
При цьому директор мав дотриматись вимог статті 32 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" та статуту щодо порядку скликання загальних зборів учасників товариства.
У позовній заяві позивач не повідомив чи укладав він з товариством трудовий або цивільно-правовий договір.
Водночас матеріали справи не містять доказів укладення договору (ані трудового, ані цивільно-правового) між позивачем та товариством, як і не містять установчого документа товариства (статуту), що унеможливлює з'ясування питання щодо дотримання позивачем поряду скликання позачергових загальних зборів, а також рішення єдиного учасника (засновника) про обрання позивача на посаду директора товариства.
У справі, що переглядається, виходячи із сукупності наданих позивачем доказів колегія суддів не вбачає за можливе встановити дійсні правовідносини, які склалися між сторонами у цій справі. Чи цей спір виник стосовно припинення трудових відносин чи повноважень позивача як директора товариства.
Статтею 162 ГПК України передбачено, що у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.
Відповідно до статті 164 ГПК України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують: 1) відправлення іншим учасникам справи копії позовної заяви і доданих до неї документів; 2) сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази, позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Статтею 80 ГПК України чітко врегульовано порядок та строки подання доказів учасниками справи. Так, за частиною 2 вказаної статті позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Згідно частини 4 цієї статті, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Частина 5 цієї статті визначає, що у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.
Водночас, статтею 81 ГПК України визначено, що учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтовує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
Відповідно до статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, але не виключно: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність.
За приписами статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: роз'яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Мала проти України" no. 4436/07 від 03.07.2014 зазначено, що "ключовим для концепції справедливого розгляду справи як у цивільному, так і кримінальному провадженні є те, щоб скаржник не був позбавлений можливості ефективно представляти свою справу в суді та мав змогу нарівні із протилежною стороною користуватися правами, передбаченими принципом рівності сторін. Принцип рівності сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами", і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її опонентом".
Відповідно до статті 42 ГПК України, учасники справи, серед іншого, мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
Згідно із частинами 1, 3 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Отже, у силу принципів диспозитивності та змагальності господарського судочинства, сутність яких викладено в статтях 13, 14 ГПК України, а також приписах статті 74 цього Кодексу, збирання доказів у справі не є обов'язком суду. Навпаки, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов'язок доказування у господарському процесі покладений виключно на сторони спору, кожна з яких несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд зазначає, що обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Всебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України, щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.
За змістом статті 210 ГПК України, якою унормовано дослідження доказів, суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Докази, що не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення. Письмові, речові і електронні докази оглядаються у судовому засіданні, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом, і пред'являються учасникам справи за їх клопотанням, а в разі необхідності - також свідкам, експертам, спеціалістам.
Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У пунктах 1 - 3 частини 1 статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
З урахуванням наведеного, оскільки позивачем не подано до суду першої інстанції належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених позовних вимог, в позові слід було відмовити з цієї підстави.
Позивач також не скористався своїм правом на подання до суду апеляційної інстанції додаткових доказів з обґрунтуванням підстав, передбачених частиною третьою статті 269 ГПК України.
Щодо посилання суду першої інстанції на норму ч. 1 ст. 38 КЗпП України, яка визначає порядок розірвання трудового договору, колегія вважає його передчасним, однак це не призвело до прийняття неправильного по суті рішення.
Щодо складу сторін у цій справі.
Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ГПК України).
Об'єктом судового захисту відповідно до статті 15 ЦК України є саме порушене, невизнане або оспорюване право чи інтерес. Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні чи невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Саме така особа, яка спричинила ці наслідки для позивача щодо його права є стороною у спірному правовідношенні.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (стаття 14 ГПК України).
Сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу, зокрема, фізичні і юридичні особи (частина перша статті 45 ГПК України).
Частиною першою статті 47 ГПК України визначено, що позов може бути пред'явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо іншої сторони діє в судовому процесі самостійно.
Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім'я (найменування) відповідача як сторони у справі, а також зміст позовних вимог (пункти 2, 4 частини третьої статті 162 ГПК України).
На сьогодні існує стала та послідовна судова практика Великої Палати Верховного Суду щодо права позивача визначати відповідача (відповідачів), предмета та підстав позову.
Так, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20.06.2018 у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 21.11.2018 у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12.12.2018 у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 12.12.2018 у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 30.01.2019 у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13.03.2019 у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27.03.2019 у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63)).
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у процесі": сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 (пункт 70), від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц (пункт 66), від 07.07.2020 у справі №712/8916/17 (пункт 27), від 09.02.2021 у справі №635/4741/17 (пункт 33.2).
Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб'єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (пункт 8.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №910/15792/20).
Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 48 ГПК. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (пункт 31.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №372/51/16-ц, провадження №14-511цс18).
Відповідно до частини першої, другої статті 48 ГПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Визначення у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов'язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб'єктний склад (правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 28.10.2020 у справі №761/23904/19 (провадження №61-9953ск20), від 20.01.2021 у справі №203/2/19 (провадження №61-6983ск20)).
Вирішуючи спір, суд залежно від характеру правовідносин зобов'язаний визначити суб'єктний склад спору і норми матеріального права, які підлягають застосуванню, та, встановивши факт пред'явлення позову до неналежного відповідача, відсутність клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем, незалучення до участі у справі співвідповідача, суд відмовляє в задоволенні позову саме із зазначених підстав. Схожий за змістом висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19.
Якщо заявлені позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов'язків іншої особи, яка не залучена до участі у справі в якості відповідача, вони не можуть бути розглянуті судом, оскільки лише за наявності належного складу відповідачів у справі суд у змозі вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог та вирішити питання про їх задоволення (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.11.2022 у справі №754/16978/21 (провадження № 61-10309ск22).
З огляду на наведене та враховуючи, що звертаючись з цим позовом до суду та користуючись своїми процесуальними правами, позивач не визначив єдиного учасника (засновника) ТОВ "Темп Плюс 2018" - ОСОБА_2 (до повноважень якої віднесено ухвалення рішення про припинення повноважень позивача) як співвідповідача та в подальшому не завиляв клопотання про її залучення до участі у справі як співвідповідача, колегія суддів дійшла висновку, що в задоволенні позову про припинення повноважень керівника товариства та зобов'язання вчинити певні дії потрібно відмовити також і з цієї підстави, так як незалучення усіх належних відповідачів виключає можливість вирішення судом цього спору по суті заявлених вимог.
Відтак, колегія суддів вважає ухвалене рішення суду апеляційної інстанції правильним, але з наведених у цій постанові мотивів.
У рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України" п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним господарськими судами, доводи скаржниці про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду не знайшли свого підтвердження.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до положень ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно зі ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судові витрати
У зв'язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги судові витрати за її розгляд відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Києва від 16.12.2025 у справі №910/12616/25 залишити без змін.
Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України.
Повна постанова підписана 23.03.2026.
Головуючий суддя І.П. Ходаківська
Судді А.М. Демидова
О.О. Євсіков