Постанова від 17.03.2026 по справі 910/9136/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" березня 2026 р. м.Київ Справа№ 910/9136/18 (910/11613/24)

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Сотнікова С.В.

Остапенка О.М.

за участю секретаря судового засідання Яценко І.В.

за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 17.03.2026,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Житомирські ласощі" на рішення господарського суду міста Києва від 20.10.2025 року (повний текст рішення складено та підписано 05.11.2025)

у справі № 910/9136/18 (910/11613/24) (Чеберяк П.П.)

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Градолюкс" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Різника Олександра Юрійовича (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 88, а/с 254)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Житомирські ласощі" (01033, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 9-11)

За участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Санта Софія"

про спростування майнових дій і повернення сплачених за договором поставки коштів

В межах справи № 910/9136/18

За заявою Товариство з обмеженою відповідальністю "Санта Софія"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Градолюкс"

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

Рух справи та зміст позовних вимог

В провадженні Господарського суду м. Києва перебуває справа № 910/9136/18 за заявою Товариство з обмеженою відповідальністю "Санта Софія" про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Градолюкс" на стадії процедури ліквідації, відкритої постановою Господарського суду м. Києва від 14.06.2021.

24.09.2024 до Господарського суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Градолюкс" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Різника Олександра Юрійовича з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Житомирські ласощі" про спростування майнових дій, що вчинені боржником ТОВ "Градолюкс" із перерахування коштів на користь ТОВ "Торговий дім "Житомирські ласощі" за договором №П-03-24-1 від 27.03.2015 про поставку паливно-мастильних матеріалів та договором № 23/12/16ГДТ від 23.12.2016 про поставу кондитерських виробів, і стягнення з ТОВ "Торговий дім "Житомирські ласощі" на користь ТОВ "Градолюкс" грошові кошти в розмірі 6 021 454,30 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що вчинені боржником дії із перерахування авансових коштів на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Житомирські ласощі" не відповідають критеріям розумності та добросовісності, здійснені на шкоду боржнику і кредиторам, що не відповідає принципам здійснення господарської діяльності у відповідності до п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3, 6 ст. 13 Цивільного кодексу України, ч.1 ст. 42 КУзПБ. Також, до порушення справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Градолюкс", колишній керівник через пов?язаність із відповідачем та для ухилення від сплати боргів кредиторам, діяв недобросовісно, всупереч інтересам боржника та кредиторів. Обгрунтовуючи поважність пропуску строку на подання позову, ліквідатор у позові зазначав, що позов не міг бути поданий через обставини протиправного приховування документів колишнім керівником Товариства з обмеженою відповідальністю "Градолюкс", витребування документів арбітражними керуючими у судовому порядку, припинення повноважень колишнім ліквідатором. Також, застосуванню підлягає і п. 12 та п. 19 Перехідних і прикінцевих положень Цивільного кодексу України щодо продовження загальної позовної давності під час карантину та воєнного стану.

Короткий зміст заперечень проти позову

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що обумовлені законом підстави для задоволення позову - відсутні, оскільки:

- Договору на поставку паливно-мастильних матеріалів (пмм) №П-03-24-1 від 27.03.2015, що укладався між ТОВ «Градолюкс» та ТОВ «ТД «Житомирські ласощі» фактично не могло існувати;

- доказами, які підтверджують відсутність боргу ТОВ «ТД «Житомирські ласощі» (колишня назва ТОВ «ПЕТРОЛ - ПАРК») перед ТОВ «Градолюкс» можуть бути виписки по рахунках ТОВ «ПЕТРОЛ - ПАРК», ТОВ «ТД «Житомирські ласощі», які були відкриті в АТ "ФОРТУНА-БАНК" з 01.01.2015 року по дату ліквідації АТ «ФОРТУНА-БАНК» та в АТ "АЙБОКС БАНК" з 01.01.2015 року по дату припинення діяльності АТ «АЙБОКС БАНК»;

- на підтвердження відсутності будь-якої заборгованості перед ТОВ «Градолюкс», ТОВ «ТД "Житомирські ласощі» надано документи бухгалтерського обліку, а саме, оборотно- сальдову відомість по контрагенту ТОВ «Градолюкс» за січень 2016 року - листопад 2024 року, де в бухгалтерському обліку відображені господарські операції, що підтверджують відсутність заборгованості у ТОВ "ТД "Житомирські ласощі" перед ТОВ "Градолюкс";

- 10 липня 2018 року, у відповідності до статей 520-523 Цивільного кодексу України, було укладено Договір переведення боргу №10072018/3 між ТОВ «ТД «Житомирські ласощі» (Первісним боржником), ТОВ «САНТА СОФІЯ» (Новим боржником) та ТОВ «Градолюкс» (Кредитором) на суму 2 053 404, 42 грн;

- згідно даних бухгалтерського обліку, 10.07.2018 відбулась корекція боргу на суму 181 595, 58 грн. відповідно Договору позики №22/11-16П від 22.11.2016;

- приписи статті 42 КУзПБ у частині підстав для визнання недійсними правочинів боржника не підлягають застосуванню до правочинів, що були вчинені боржником до дати введення в дію КУзПБ, тобто до 21.10.2019; до правовідносин, що склалися до 21.10.2019, - підлягають застосуванню приписи статті 20 Закону про банкрутство, а відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора, в даному випадку цей строк - 30.07.2017 року.

Крім того, відповідачем було подано суду першої інстанції заяви про застосування строку позовної давності (ст. ст. 257, 260, ч. 3, 4 ст. 266 Цивільного кодексу України) до вимог позивача з огляду на те, що перебіг позовної давності для заявлення боржником вимог до ТОВ «Торговий дім «Житомирські ласощі» про стягнення грошових коштів за попередньо укладеними договорами поставки розпочався саме 30.07.2018 та з урахуванням зупинення обчислення процесуальних строків на період дії карантину, закінчився 25.12.2021. Також, у ТОВ "Градолюкс", за умови наявності порушення його прав, були відсутні об'єктивні перешкоди для свого своєчасного звернення з вимогою про захист порушеного права за наявності, а доводи арбітражного керуючого не заслуговують на увагу щодо поважних причин пропуску строку позовної давності, так як у спорі, що вирішується у справі про банкрутство, обставини порушення провадження у справі про банкрутство та призначення арбітражного керуючого самі по собі (за відсутності інших обставин) не можуть розглядатись судами як виключення, що вказують на їх винятковий характер, свідчити про об'єктивність перешкоди для заявника звернутись за захистом порушеного права у межах позовної давності, а відповідно і бути поважною причиною (причинами) пропуску цього строку.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.10.2025 (повний текст рішення складено та підписано 05.11.2025) позов задоволено частково. Спростовано майнові дії, що вчинені Товариством з обмеженою відповідальністю "Градолюкс" із перерахування коштів на корить Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Житомирські ласощі" за договором №П-03-24-1 від 27.03.2015 про поставку паливно-мастильних матеріалів; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім" "Житомирські ласощі" (01033, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 9-11; ідентифікаційний код 38092323) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Градолюкс" (04071, м. Київ, вул. Олегівська, буд. 36; ідентифікаційний код 36127170) грошові кошти у розмірі 3 786 454 (три мільйона сімсот вісімдесят шість тисяч чотириста п'ятдесят чотири) грн. 30 коп., судовий збір в розмірі 47 859 (сорок сім тисяч вісімсот п'ятдесят дев'ять) грн. 85 коп. В іншій частині позов залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано наступним:

- перерахування боржником у період з 03.04.2015 по 29.03.2016 на користь відповідача грошових коштів в розмірі 3 786 454,30 грн. як попередньої оплати паливно-мастильних матеріалів за договором № П-03-24-1 від 27.03.2015 здійснювалось у період існування значної кредиторської заборгованості перед третіми особами, що не відповідає принципам добросовісного ведення господарської діяльності (ст. ч.1 ст. 3, ч.3 ст. 13, ст. 16, ст. 203, 215, 228 ЦК України);

- з огляду на встановлені обставини та наведені норми, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги в частині спростування майнових дій позивача з перерахування на користь відповідача грошових коштів за договором № П-03-24-1 від 27.03.2015, а також стягнення з відповідача грошових коштів в розмірі 3 786 454,30 грн.;

- в свою чергу, з огляду на встановлення факту укладення між сторонами договору переведення боргу № 10072018/3 від 10.07.2018 та його виконання, виходячи з презумпції правомірності правочину, позовні вимоги в іншій частині задоволенню не підлягають.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись з прийнятим рішенням, скаржник просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2025 у справі № 910/9136/18 (910/11613/24) в частині спростування майнових дій, стягнення з відповідача коштів в сумі 3 940 840, 00 грн. та судових витрат та постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В решті рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2025 року у справі № 910/910/9136/18 (910/11613/24) залишити без змін. У випадку залишення без задоволення першого пункту прохальної частини апеляційної скарги, просить суд застосувати наслідки спливу строку позовної давності до позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Градолюкс" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Різника Олександра Юрійовича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Житомирські ласощі" за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Санта Софія" про спростування майнових дій за договором № П-03-24-1 від 27.03.2015 та договором № 23/12/16ГТД від 23.12.2016 і повернення сплачених за договором поставки коштів в межах справи № 910/9136/18 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Санта Софія" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Градолюкс" про банкрутство у справі № 910/9136/18 (910/11613/24) та відмовити у задоволенні позовних вимог. Стягнути з позивача на користь апелянта витрати пов'язані зі сплатою судового збору за подачу апеляційної скарги.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні рішення в оскаржуваній частині, порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині задоволених позовних вимог ухвалено при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи, з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Скаржник зазначав в обгрунтування доводів апеляційної скарги про наступне:

- позивач повинен був довести, що вчинення боржником оспорюваних дій призвело до зменшення обсягу його майнових активів та неспроможності виконати свої зобов'язання перед кредиторами;

- згідно наведеної у позовній заяві інформації, яка не підтверджена позивачем належними письмовими доказами, ТОВ «Градолюкс» перерахувало відповідачу «оплату паливно-мастильних матеріалів на підставі договору № П-03-24-1 від 27.03.2015 року» шляхом здійснення п'яти банківських операцій протягом з 03.04.2015 по 16.04.2015 року включно в загальній сумі 5 020 000,00 гривень, проте, належних письмових доказів надходження цих коштів на рахунок відповідача в справі немає, Договору № П-03-24-1 від 27.03.2015 року в справі немає, банківських платіжних документів про переведення цих коштів на рахунок відповідача немає;

- позивач згідно укладеного договору від 27.03.2015 року неодноразово проводив «оплату матеріалів», а не предоплату, що свідчить про те, що паливо ним було отримано до проведення оплати;

- станом на 08.05.2015 року розрахунки між позивачем та «продавцем пмм» були врегульовані та повністю проведені шляхом повернення коштів, на які матеріал не був поставлений;

- подальші господарські відносини за цим договором між позивачем та «продавцем пмм» підтверджені банківським переведенням коштів в сумі 780 000,00 грн. позивачем 30.11.2015 в якості «передплати за пмм», та поверненням цих коштів в цій же сумі позивачу 29.03.2016, що також є підтвердженням того, що станом на 29 березня 2016 року розрахунки між сторонами договору були проведені в повному обсязі;

- протягом трирічного строку позовної давності, тобто до 08 травня 2018 року, позивач не пред'являв відповідачу у цій справі будь-яких претензій та позовних вимог на підставі договору № П-03-24-1 від 27.03.2015;

- договору та банківських платіжних документів про перерахування коштів неможливо зробити висновки щодо безперечної наявності боргу у відповідача перед позивачем;

- укладанням між позивачем, відповідачем та ініціатором справи про банкрутство - ТОВ «Санта Софія» 10.07.2018 року договору про переведення права вимоги боргу на суму 2 053 404,42 грн. свідчить про те, що позивач здійснював господарську діяльність для зменшення своїх боргових зобов'язань;

- звіт про фінансові результати, який є додатком до висновку ПП «Центр антикризових технологій» від 10.09.2018, підтверджує, що станом на 31.12.2015 чистий дохід від реалізації продукції ТОВ «Градолюкс» - 98 664,00, станом на 31.12.2016 - 14 456,40 (код рядка 035), собівартість реалізованої продукції станом на 31.12.2015 - 68 622,20, станом на 31.12.2016 - 12 496,90 (код рядка 040), валовий прибуток станом на 31.12.2015 - 30 041,80, станом на 31.12.2016 - 1959,50 (код рядка 050), збиток відсутній (код рядка 055);

- спірні кошти в сумі 5 020 000,00 грн. були сплачені позивачем за куплені ним паливні матеріали в квітні 2015 року, а відтак ця господарська діяльність немає ніякого відношення до утворення заборгованості, яка стала підставою для визнання позивача банкрутом постановою Господарського суду м.Києва від 14.06.2021;

- господарська діяльність позивача виходить за межі річного строку, передбаченого Законом про банкрутство, щодо вчинення дій боржником протягом одного року, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, оскільки провадження у справі про банкрутство у цій справі відкрито ухвалою суду 30.07.2018 року на підставі вказаного Закону;

- положення статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства не підлягають застосуванню до спірних правовідносин у цій справі;

- в якості письмового доказу відсутності боргових зобов'язань перед позивачем відповідачем надано суду Оборотно-сальдову відомість ПАТ "ФОРТУНА-БАНК" по контрагенту ТОВ «Градолюкс» у період із січня 2016 року по листопад 2024 року із вказівкою у колонці "Аналітика Дт" про підтвердження відсутності заборгованості ТОВ "Торговий дім "Житомирські ласощі" перед ТОВ "Градолюкс";

- позивачем не доведено належними доказами, що спірні правочини мають ознаки, що дозволяють кваліфікувати договори як такі, що вчинені на шкоду позивачу;

- якщо суд не погодиться з вищевказаними доводами, підставою для скасування рішення суду першої інстанції з відмовою у задоволенні позовних вимог, є сплив позовної давності.

01.12.2025 через систему «Електронний суд» від скаржника надійшла змінена апеляційна скарга, яка прийнята судом апеляційної інстанції до розгляду, в якій скаржник уточнив вимоги апеляційної скарги та просив скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 20.10.2025 у справі № 910/9136/18 (910/11613/24) в частині спростування майнових дій, що вчинені ТОВ «Градолюкс» із перерахування коштів на користь ТОВ «Торговий дім «Житомирські ласощі» за договором № П-03-24-1 від 27.03.2015 про поставку паливно-мастильних матеріалів, про стягнення з ТОВ «Торговий дім «Житомирські ласощі» на користь ТОВ «Градолюкс» грошових коштів у розмірі 3 786 454,30 грн. та судового збору в розмірі 47 859,85 грн. та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог. В іншій частині рішення - залишити без змін. У випадку залишення без задоволення другого пункту прохальної частини апеляційної скарги, просив застосувати наслідки спливу строку позовної давності до позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Градолюкс» в особі ліквідатора арбітражного керуючого Різника Олександра Юрійовича до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Житомирські ласощі» за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Санта Софія» про спростування майнових дій за договором №П-03-24-1 від 27.03.2015 та договором №23/12/16ГТД від 23.12.2016 і повернення сплачених за договором поставки коштів в межах справи № 910/9136/18 за заявою Товариство з обмеженою відповідальністю «Санта Софія» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Градолюкс» про банкрутство у справі № 910/9136/18 (910/11613/24) та відмовити у задоволенні позовних вимог.

Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу

24.12.2025 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Градолюкс" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Різника Олександра Юрійовича через канцелярію Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить у задоволенні апеляційної скарги - відмовити, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін, посилаючись на наступне:

- суд установив, що договір поставки № П-03-24-1 від 27.03.2015 фактично існував, а відомості про нього стали відомі ліквідатору з банківських виписок АТ «Фортуна-Банк», які є належними та допустимими доказами здійснення господарських операцій;

- Верховний Суд у постанові від 18.06.2019 по справі №910/1376/16 зробив висновок, що за відсутності тексту договору виписки по рахунках боржника в банках є належними доказами укладення відповідних договорів;

- Ліквідатор дізнався про перелік рахунків банкрута із листа ГУ ДПС у м. Києві від 24.05.2024. У період із 28.05.2024 до 18.06.2024 ліквідатором отримувалися виписки із рахунків боржника в АТ «Айбокс Банк», АТ КБ «Приватбанк», АТ «Фортуна Банк» та АТ «Ощадбанк»;

- виписка із рахунків банкрута в АТ «Фортуна Банк» отримана із офіційним листом ФГВФО № 57-6031/24 від 28.05.2024;

- відповідач не надав жодного доказу знищення договору, хоча посилався на його відсутність;

- доводи відповідача про неможливість існування договору через відсутність у 2015 році ТОВ «ТД «Житомирські ласощі» обґрунтовано відхилені, оскільки суд встановив, що ТОВ «Петрол-Парк» (код 38092323) у 2016 році змінило найменування на ТОВ «ТД «Житомирські ласощі», без припинення юридичної особи;

- факт перерахування коштів і прийняття їх відповідачем створив зобов'язання, до якого застосовується ч. 2 ст. 693 ЦК України, а відсутність договору з вини відповідача не може позбавляти покупця права на повернення попередньої оплати;

- суд установив факт перерахування із рахунку ТОВ «Градолюкс» коштів у розмірі 3 786 454,30 грн на користь відповідача на підставі банківських виписок, які підтверджують рух грошових коштів у період з 03.04.2015 по 29.03.2016, а банківська виписка є первинним бухгалтерським документом, що підтверджує факт здійснення платежу та не потребує обов'язкового дублювання платіжними дорученнями;

- позивач довів факт перерахування коштів та відсутність поставки товару, а відповідач не довів: факту купівлі/виготовлення і потім поставки ПММ; факту транспортування; факту зберігання або використання товару; факту повернення передплати;

- суд застосував ст. 42 КУзПБ не формально, а системно - у поєднанні з принципами добросовісності, заборони зловживання правом (ст. 3, 13 ЦК України);

- суд детально встановив факт існування значної кредиторської заборгованості боржника у 2015- 2017 роках, а перерахування значних сум на умовах попередньої оплати та/або без поставки товару зменшило ліквідаційну масу та порушило інтереси всіх кредиторів на задоволення кредиторських вимог;

- суд кваліфікував платежі як попередню оплату, оскільки поставка товару не відбулася, що підтверджено відсутністю первинних документів;

- суд обґрунтовано встановив обставини відсутності доказів фактичного руху активів за які було сплачено спірні кошти;

- суд встановив сукупність ознак фраудаторності: значна кредиторська заборгованість у період перерахунку коштів; збиткова діяльність ТОВ «Градолюкс»; авансування без реальної поставки; пов'язаність сторін (ТОВ «Градолюкс» та ТОВ «ТД «Житомирські ласощі» є пов'язаними особами через ТОВ ПЕК «Фактор», яке являється учасником ТОВ «ТД «Житомирські ласощі» та ТОВ «Градолюкс» мають спільну адресу та спільні засоби зв'язку; виведення коштів з активів боржника);

- суд у рішенні правильно застосував ч.5 ст. 267 ЦК України та визнав поважними причини пропуску позовної давності у даній справі.

Короткий зміст заперечень проти доводів, викладених у відзиві на апеляційну скаргу

30.12.2025 через систему «Електронний суд» від скаржника надійшли заперечення проти доводів, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, в яких наголошувалось на наступному:

- протягом 6 місяців арбітражний керуючий Кравченко В. не встановив будь-яких доказів наявності у ТОВ «Торговий дім «Житомирські ласощі» боргу перед ТОВ «Градолюкс» та наявність правочинів, які вчинені боржником за один рік до відкриття провадження у справі про банкрутство, які порушували інтереси боржника та кредиторів;

- як вбачається з матеріалів справи № 910/9136/18 під час проведення вказаної ліквідаційної процедури жодний з кредиторів від ліквідатора нічого не отримав;

- з вересня 2019 по червень 2021 року, тобто протягом 20 місяців, арбітражний керуючий як розпорядник майна боржника, також не встановив будь-яких доказів наявності у ТОВ «Торговий дім «Житомирські ласощі» боргу перед ТОВ «Градолюкс» та наявність правочинів, які вчинені боржником за один рік до відкриття провадження у справі про банкрутство, які порушували інтереси боржника та кредиторів;

- у відповідача виникають сумніви щодо достовірності та оригінальності документів, на підставі яких Різник О.Ю. звернувся до суду з позовом у цій справі № 910/11613/24, а також щодо правдивості доводів представника позивача про дату отримання ним інформації про існування предмета спору у справі № 910/9136/18 (910/11613/24);

- відповідач не може доводи умови договору, якого не існує та не може доводити отримання позивачем товару, оскільки трирічний строк позовної давності за вказаним договором сплинув у 2018 році;

- позивач безпідставно вважає, що відповідач у цій справі повинен доводити «факт купівлі-продажу та поставки ним пмм, факт транспортування, зберігання або використання товару», що не є предметом спору у цій справі, в той же час позивач надає взаємовиключні докази;

- додатково наголошується на необхідності застосування строку позовної давності.

Інші пояснення учасників справи

29.01.2026 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Градолюкс" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Різника Олександра Юрійовича через канцелярію Північного апеляційного господарського суду надійшли пояснення на заперечення ТОВ «Торговий дім «Житомирські ласощі» проти доводів апеляційної скарги, в яких додатково надано пояснення щодо спірних правовідносин, ефективності обраного способу захисту у вигляді спростування майнових дій, а також зазначав, що ТОВ «Санта Софія» не має зареєстрованого електронного кабінету, хоча в силу приписів ст. 6 ГПК України зобов?язаний його зареєструвати, а отже, підстави для неврахування відзиву на апеляційну скаргу - відсутні.

09.02.2026 через систему «Електронний суд» від скаржника надійшла заява, в якій він просив не приймати до уваги заяву (пояснення позивача) від 27.01.2026 на заперечення ТОВ «Торговий дім «Житомирські ласощі», оскільки остання подана з пропуском процесуального строку, а також просив продовжити відповідачу процесуальний строк на подання даної заяви, пропущений з поважних причин.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.11.2025 зазначену апеляційну скаргу у справі № 910/9136/18 (910/11613/24) передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Станік С.Р., судді- Сотніков С.В., Остапенко О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.11.2025 витребувано справу № 910/9136/18 (910/11613/24) у Господарського суду міста Києва, відкладено вирішення питань пов'язаних з рухом апеляційної скарги до надходження справ на адресу Північного апеляційного господарського суду.

27.11.2025 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшла справа № 910/9136/18 (910/11613/24).

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.12.2025 апеляційну скаргу ТОВ "Торговий дім "Житомирські ласощі" у справі № 910/9136/18 (910/11613/24) залишено без руху, роз'яснено право на усунення недоліків апеляційної скарги.

01.12.2025 через підсистему "Електронний суд" від ТОВ "Торговий дім "Житомирські ласощі" надійшла змінена апеляційна скарга на рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2025 у справі № 910/9136/18 (910/11613/24).

09.12.2025 через підсистему "Електронний суд" від Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Житомирські ласощі" надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої долучена платіжна інструкція від 03.12.2025 № 32029 про сплату судового збору в сумі 57 431,82 грн.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.12.2025 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/9136/18 (910/11613/24) за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Житомирські ласощі" на рішення господарського суду міста Києва від 20.10.2025 року (повний текст рішення складено та підписано 05.11.2025) з урахуванням поданих змін, розгляд справи призначено на 17.02.2026 о 13:45 год.

29.01.2026 через підсистему "Електронний суд" від Різника Олександра Юрійовича надійшло клопотання про участь в судовому засіданні, яке призначено на 17.02.2026 год. у справі № 910/9136/18 (910/11613/24) в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.02.2026 заяву Різника Олександра Юрійовича про участь у судовому засіданні, яке призначено на 17.02.2026 об 13 год. 45 хв у справі № 910/9136/18 (910/11613/24) в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів - задоволено.

03.02.2026 через підсистему "Електронний суд" від Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Житомирські ласощі" надійшло клопотання про участь в судовому засіданні, яке призначено на 17.02.2026 год. у справі № 910/9136/18 (910/11613/24) в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2026 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Житомирські ласощі" (Кучерявий О.В.) про участь у судовому засіданні, яке призначено на 17.02.2026 об 13 год. 45 хв у справі № 910/9136/18 (910/11613/24) в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів - задоволено.

17.02.2026 через підсистему "Електронний суд" від скаржника надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2026 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Житомирські ласощі" та відкладено розгляд справи № 910/9136/18 (910/11613/24) за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Житомирські ласощі" на рішення господарського суду міста Києва від 20.10.2025 року, на 17.03.2026 о 15 год 15 хв.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, що неодноразово продовжувався зокрема, станом на сьогодні.

Відповідно до статті 64 Конституції України права громадян на звернення до суду та отримання правничої допомоги не можуть бути обмежені, а мають реалізовуватися з урахуванням умов існуючого воєнного стану.

Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників справи на участь у судовому засіданні та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку розглянути справу у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав, в умовах запровадженого та діючого воєнного стану.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

В судове засідання 17.03.2026 з?явились:

- представник скаржника - ТОВ «Житомирські ласощі», який підтримав доводи апеляційної скарги, просив скасувати рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю;

- Арбітражний керуючий Різник О.Ю., який приймав участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, який проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Інші учасники справи (третя особа - ТОВ «Санта Софія») в судове засідання представників не направили.

Учасники справи належним чином повідомлялись про розгляд апеляційної скарги в порядку, визначеному статтями 6, 120, 242 Господарського процесуального кодексу України, шляхом направлення ухвал суду за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, що підтверджується довідками про доставку електронного документа до електронних кабінетів сторін, а також поштовими відправленнями на адресу третьої особи.

У випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка представників учасників справи у судове засідання за умови належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що підстави для відкладення розгляду апеляційної скарги - відсутні.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджується наявними матеріалами справи, і що вірно встановлено судом першої інстанції і перевірено судом апеляційної інстанції, в ході проведення ліквідаційної процедури Товариства з обмеженою відповідальністю "Градолюкс" ліквідатором (позивач) на підставі банківської виписки АТ "Фортуна Банк" встановлено, що у період з 03.04.2015 по 30.12.2016 боржником на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Житомирські ласощі" (відповідач) перераховано грошові кошти в розмірі 6 021 454,30 грн.

Так, зокрема, у період з 03.04.2015 по 29.03.2016 боржником на користь відповідача перераховано 3 786 454,30 грн. попередню оплату паливно-мастильних матеріалів за договором № П-03-24-1 від 27.03.2015.

30.12.2016 Товариством з обмеженою відповідальністю "Градолюкс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Житомирські ласощі" здійснено передплату за кондитерські вироби згідно договору № 23/12/16ГТД від 23.12.2016 у розмірі 2 235 000,00 грн.

При цьому, як зазначає ліквідатор, відповідачем не виконано умови договорів поставки та не поставлено позивачу товар (паливно-мастильні матеріали та кондитерські вироби), за який останнім сплачено грошові кошти у розмірі 6 021 454,30 грн. Будь-які докази передачі товару на користь позивача відсутні (акти, накладні, відображення у бухгалтерському обліку), відсутні докази подальшого використання товарів позивачем, а також відсутні докази повернення передоплати продавцем Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Житомирські ласощі".

Також, позивач стверджує, що кошти перераховувалися відповідачу у період, коли у боржника існувала заборгованість перед іншими особами у значних розмірах, а господарська діяльність була збитковою. Перерахування коштів за товар шляхом авансування не відповідає меті діяльності товариства і завдало збитків Товариству з обмеженою відповідальністю "Градолюкс".

Окрім того, позивач також посилається на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Градолюкс" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Житомирські ласощі" є пов'язаними особами через Товариство з обмеженою відповідальністю "Паливно-енергетична компанія "Фактор", яке являється учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Житомирські ласощі" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Градолюкс" мають спільну адресу та спільні засоби зв'язку.

З огляду на викладені обставини, Товариство з обмеженою відповідальністю "Градолюкс" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Різника О.Ю. звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Житомирські ласощі" про спростування майнових дій боржника із перерахування коштів на користь відповідача згідно договору № П-03-24-1 від 27.03.2015 на поставку паливно-мастильних матеріалів та договору № 23/12/16ГТД від 23.12.2016 на поставку кондитерських виробів, а також стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів в розмірі 6 021 454,30 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано наступним:

В свою чергу, скаржник просив скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 20.10.2025 у справі № 910/9136/18 (910/11613/24) в частині спростування майнових дій, що вчинені ТОВ «Градолюкс» із перерахування коштів на користь ТОВ «Торговий дім «Житомирські ласощі» за договором № П-03-24-1 від 27.03.2015 про поставку паливно-мастильних матеріалів, про стягнення з ТОВ «Торговий дім «Житомирські ласощі» на користь ТОВ «Градолюкс» грошових коштів у розмірі 3 786 454,30 грн. та судового збору в розмірі 47 859,85 грн. та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог. В іншій частині рішення - залишити без змін. У випадку залишення без задоволення наведеної прохальної частини апеляційної скарги, просив застосувати наслідки спливу строку позовної давності до позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Градолюкс» в особі ліквідатора арбітражного керуючого Різника Олександра Юрійовича до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Житомирські ласощі'за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Санта Софія» про спростування майнових дій за договором №П-03-24-1 від 27.03.2015 та договором №23/12/16ГТД від 23.12.2016 і повернення сплачених за договором поставки коштів в межах справи № 910/9136/18 за заявою Товариство з обмеженою відповідальністю «Санта Софія» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Градолюкс» про банкрутство у справі № 910/9136/18 (910/11613/24) та відмовити у задоволенні позовних вимог

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, спори стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, з урахуванням меж апеляційного оскарження (а саме в частині спростування майнових дій, що вчинені ТОВ «Градолюкс» із перерахування коштів на користь ТОВ «Торговий дім «Житомирські ласощі» за договором № П-03-24-1 від 27.03.2015 про поставку паливно-мастильних матеріалів, про стягнення з ТОВ «Торговий дім «Житомирські ласощі» на користь ТОВ «Градолюкс» грошових коштів у розмірі 3 786 454,30 грн. та судового збору в розмірі 47 859,85 грн. та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог) перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно, цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Для виконання вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічний підхід до стандарту доказування "вірогідність доказів" висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі №923/875/19, від 25.06.2020 у справі №924/233/18.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як "баланс вірогідностей" .

Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Згідно абзацу третього частини 2 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства - господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Таким чином, розгляд усіх майнових спорів, які стосуються майна боржника (щодо майна боржника) у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи. Аналогічна правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.02.2020 у справі №918/335/17 (провадження №12-160гс19).

Отже, статтею 7 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено концентрацію розгляду господарським судом у межах справи про банкрутство всіх майнових спорів за участю боржника незалежно від того, якою стороною спору він є (відповідачем чи позивачем) і це вимоги до боржника або позови самого боржника.

Відповідно до частини першої статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до приписів частини другої статті 11 ЦК України, однією з підстав виникнення цивільних прав і обов'язків, є договори.

Згідно зі статтею 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до положень статей 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як обгрунтовано зазначив суд першої інстанції, враховуючи те, що про факт укладення договорів поставки №П-03-24-1 від 27.03.2015 та №23/12/16ГТД від 23.12.2016 ліквідатору стало відомо із виписки по рахунку ТОВ "Градолюкс" в АТ "Фортуна-Банк", оригінали або копії даних договорів у ліквідатора відсутні, а також те, що на запити ліквідатора відповідач копії договорів та доказів повернення передплат не надав, ухвалою Господарського суду м. Києва від 21.10.2024 задоволено клопотання позивача та витребувано у відповідача належним чином засвідчені копії для долучення до матеріалів справи та оригінали для огляду у судовому засіданні договору №П-03-24-1 від 27.03.2015 про поставку паливно-мастильних матеріалів та договору №23/12/16ГТД від 23.12.2016 про поставку кондитерських виробів із усіма додатками, що укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Житомирські ласощі" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Градолюкс".

Верховний Суд у постанові від 18.06.2019 по справі №910/1376/16 зробив висновок, що за відсутності тексту договору виписки по рахунках боржника в банках є належними доказами укладення відповідних договорів.

Як зазначав позивач, ліквідатор дізнався про перелік рахунків банкрута із листа ГУ ДПС у м. Києві від 24.05.2024. У період із 28.05.2024 до 18.06.2024 ліквідатором отримувалися виписки із рахунків боржника в АТ «Айбокс Банк», АТ КБ «Приватбанк», АТ «Фортуна Банк» та АТ «Ощадбанк», а виписка із рахунків банкрута в АТ «Фортуна Банк» отримана із офіційним листом ФГВФО № 57-6031/24 від 28.05.2024.

У відзиві на позов відповідач повідомив, що відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань юридична особа з найменуванням Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Житомирські ласощі" (код 38092323) була зареєстрована 23.03.2016.

З 10.05.2012 по 22.03.2016 існувала юридична особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Петрол-Парк" (код 38092323), основними видами діяльності якого були: 46.71 Оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами, а також 46.12 Діяльність посередників у торгівлі паливом, рудами, металами та промисловими хімічними речовинами, 47.30 Роздрібна торгівля пальним.

Таким чином, договору на поставку паливно-мастильних матеріалів №П-03-24-1 від 27.03.2015, що укладався між ТОВ "Градолюкс" та ТОВ "ТД "Житомирські ласощі" фактично не могло існувати.

Наведені доводи відповідача суд апеляційної інстанції відхиляє як необгрунтовані, оскільки згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 23.03.2016 відбулись зміна найменування Товариства з обмеженою відповідальністю "Петрол-Парк" на Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Житомирські ласощі", а також зміна керівника та учасника товариства.

При цьому, зміна назви товариства не впливає на його права та обов'язки, в тому числі за договором поставки паливно-мастильних матеріалів №п-03-24-1 від 27.03.2015, і не є реєстрацією нової юридичної особи. Усі правочини, що укладені Товариством з обмеженою відповідальністю "Петрол-Парк" до зміни назви, є правочинами Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Житомирські ласощі".

Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі.

Також, скаржник в обгрунтування доводів апеляційної скарги в частині спірних правовідносин за договором на поставку паливно-мастильних матеріалів №П-03-24-1 від 27.03.2015 зазначав, що вказаний договір з відповідними до них додатками, не зберігається на даний час, відтак у відповідача відсутній його примірник.

При цьому, як вірно зазначив суд першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, будь яких доказів, які б підтверджували знищення вказаного правочину відповідачем до матеріалів справи не додано.

Крім того, скаржник, як на доказ відсутності заборгованості перед позивачем за договором № П-03-24-1 від 27.03.2015 на поставку паливно-мастильних матеріалів посилався на дані бухгалтерського обліку ТОВ "ТД "Житомирські ласощі" - оборотно-сальдова відомість по контрагенту ТОВ "Градолюкс" у період із січня 2016 року по листопад 2024 року.

В свою чергу, як обгрунтовано встановив суд першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, і що не було спростовано скаржником в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, обставини здійснення перевезення та отримання паливно-мастильних матеріалів як товару за видатковими накладними, обставини та докази зберігання товару у власних складських приміщеннях або ж у інших осіб, використання цього товару у господарській діяльності покупця, інші обставини, які б переконливо підтверджували реальний рух товару за ланцюгом постачання та підтверджували фактичні обставини використання поставленого товару, скаржником не надано.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст. 712 ЦК України).

Виходячи зі змісту статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 663 ЦК України передбачає, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 статті 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Частиною 2 статті 693 ЦК України передбачено право покупця у разі порушення продавцем строку передання йому попередньо оплачених товарів або пред'явити вимогу про передання оплаченого товару, або вимагати повернення суми попередньої оплати (тобто відмовитися від прийняття виконання).

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю, а у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому 8 доведеної до продавця.

Дана правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.02.2019 у справі №912/2275/17, від 30.07.2018 у справі № 904/4899/18.

Згідно з позицією Верховного Суду, наведеною у постанові Касаційного господарського суду від 29 січня 2020 року у справі № 916/922/19, визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, а отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару в господарській діяльності покупця). У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Договором на покупця може покладатися обов'язок здійснення попередньої оплати товару, тобто оплати до його передання продавцем. При цьому договір купівлі-продажу (поставки), який містить обов'язок продавця щодо попередньої оплати, є різновидом комерційного кредиту, що передбачений статтею 1057 Цивільного кодексу України. У даному випадку покупець здійснює кредитування продавця, а попередня оплата фактично є сумою кредиту (позики). Такий висновок наведено в постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 910/14180/18.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

В свою чергу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що скаржником не доведено належними та допустимими доказами факт поставки сплаченого позивачем товару за договором № П-03-24-1 від 27.03.2015 на поставку паливно-мастильних матеріалів, а також не доведено факт відсутності заборгованості перед позивачем за отриманою передплатою, зокрема у розмірі 3 786 454,30 грн.

Також, суд апеляційної інстанції погоджується з правомірними доводами позивача щодо відсутності реальної мети вказаної господарської операції з укладення договору на поставку паливно-мастильних матеріалів на умовах попередньої оплати у період існування у боржника значного розміру кредиторської заборгованості, а також у період коли господарська діяльність товариства була збитковою про що свідчить, зокрема, висновок за результатами проведення аналізу фінансово-господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Градолюкс", копія якого міститься в матеріалах справи.

Стаття 13 ЦК України, у якій визначаються межі здійснення цивільних прав, встановлює, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, зокрема при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині, а також не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику. Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов'язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов'язку.

Фраудаторним правочином може бути як оплатний так і безоплатний договір, а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.

Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: - момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі; - контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов'язані або афілійовані юридичні особи); - щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.09.2022 у справі №910/16579/20 також зауважила, зокрема, що фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов'язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.

У Цивільному кодексі України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов'язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

Перед судом постає завдання за наслідком оцінки обставин справи встановити взаємопов'язаність дій учасників оспорюваного правочину, направлену на досягнення єдиної недобросовісної мети - вивести майно (грошові кошти) боржника поза межі єдиної процедури банкрутства цього боржника для унеможливлення задоволення вимог визнаного у процедурі банкрутства кредитора (кредиторів) за рахунок такого активу з дотриманням правил процедури банкрутства.

Фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до статті 7 КУзПБ на підставі пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину, лише на підставі статті 234 ЦК України.

Використання особою належного їй суб'єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди кредиторам, ухилення від виконання зобов'язань перед кредиторами є очевидним використанням приватно правового інструментарію всупереч його призначенню ("вживанням права на зло") (висновки, викладені в постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16).

Відповідно до частини першої статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства, господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, зокрема, якщо боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим.

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. У період, що передував відкриттю процедури банкрутства або після порушення справи про банкрутство дії щодо будь-якого вилучення (відчуження) боржником своїх майнових активів підозрілими і можуть становити втручання у право власності кредиторів, відтак відчуження майна боржником повинно здійснюватися з огляду на права кредиторів щодо забезпечення їх вимог активами боржника, а неврахування при цьому інтересів кредиторів - є зловживанням з боку боржника своїми правами щодо розпорядження майном як власника, за умови, що відчуження майна призводить завідомо до зменшення обсягу платоспроможності боржника і наносить шкоду кредиторам.

Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

Правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора.

Оскільки період часу з моменту виникнення грошового зобов'язання у боржника, у тому числі при загрозі неплатоспроможності, або при надмірній заборгованості, до дня порушення справи про його банкрутство є підозрілим періодом, а правочини (договори, майнові дії) боржника, що вчинені у цей період часу є сумнівними, встановлено правову презумпцію сумнівності правочинів та майнових дій боржника, що вчинені ним протягом вказаного строку, тому будь-який правочин боржника щодо відчуження ним свого майна може бути визнаний недійсним на підставі наведеної норми, а майнові дії спростовані із застосуванням наслідків передбачених цією нормою.

Майнові дії боржника - це вид юридичних дій, як-то вчинки, що здійснені боржником або від імені боржника і мають матеріальний вираз у формі документу будь-якого правочину (угоди, договору), розпорядчого документу, акту, пов'язаного з волевиявленням боржника як суб'єкта правовідносин на відчуження майнових активів боржника або відмову від них. Отже, спростування майнових дій боржника, це - заперечення, відхилення, оспорювання фактичних даних чи обставин, що визначають правомірність майнових дій боржника, та може мати форму визнання недійсними (незаконними, нечинними) дій боржника, які вчинені щодо розпорядження його майном на підставі рішень власника або його органів управління.

Аналіз наведених положень законодавства свідчить про те, що фраудаторним може виявитися будь-який правочин між учасниками цивільних правовідносин, майнові дії боржника, які вчинені на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним, відповідна майнова дія може бути спростована в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства на підставі пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України, як такі, що вчинені всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 Цивільного кодексу України, з підстав недопустимості зловживання правом.

Матеріалами справи підтверджується, що за результатами аналізу фінансово-господарської діяльності боржника, його становища на ринках та можливості відновлення платоспроможності, проведеного ПП "Центр антикризових технологій" складено відповідний висновок до якого додано, зокрема, зведений баланс Товариства з обмеженою відповідальністю "Градолюкс" за яким у товариства у період з 2015 по 2017 роки рахувалась заборгованість:

- короткострокові кредити банків - на 31.12.2015: 113,6 млн. грн.; на 31.12.2016: 59,7 млн.грн.; на 31.12.2017: 59,8 млн. грн.;

- кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги - на 31.12.2015: 7,3 млн.грн.; на 31.12.2016: 9,7 млн. грн.; на 31.12.2017: 12,9 млн. грн.;

- інші поточні зобов'язання - на 31.12.2015: 32,7 млн. грн.; на 31.12.2016: 108,1 млн.грн.; на 31.12.2017: 115,4 млн. грн.

Збиток від господарської діяльності товариства у 2016 становив 17 млн. грн., у 2017 становив 53 млн. грн.

Отже, з урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що перерахування боржником у період з 03.04.2015 по 29.03.2016 на користь відповідача грошових коштів в розмірі 3 786 454,30 грн. як попередньої оплати паливно-мастильних матеріалів за договором № П-03-24-1 від 27.03.2015 здійснювалось у період існування значної кредиторської заборгованості перед третіми особами, що не відповідає принципам добросовісного ведення господарської діяльності (ст. ч.1 ст. 3, ч.3 ст. 13, ст. 16, ст. 203, 215, 228 ЦК України), а тому позовні вимоги в частині спростування майнових дій позивача з перерахування на користь відповідача грошових коштів за договором № П-03-24-1 від 27.03.2015, а також стягнення з відповідача грошових коштів в розмірі 3 786 454,30 грн. - є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно доводів скаржника про те, що приписи статті 42 КУзПБ у частині підстав для визнання недійсними правочинів боржника не підлягають застосуванню до правочинів, що були вчинені боржником до дати введення в дію КУзПБ, тобто до 21.10.2019, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

За висновком Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у справі №911/1012/13, на відміну від загальних норм (ЦК України та ГК України), застосування спеціальних норм законодавства про банкрутство можливо лише при наявності відкритого провадження у справі про банкрутство боржника, коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, а відтак правочин (договір), укладений до відкриття провадження у справі про банкрутство, не може оцінюватись судом на предмет його відповідності/невідповідності вимогам законодавства про банкрутство, чинного на час укладення цього правочину.

В свою чергу, ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.07.2018 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Градолюкс" (04071, м. Київ, вулиця Олегівська, будинок 36, ідентифікаційний код: 36127170) за правилами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

21.10.2019 року введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства від 18.10.2018 № 2597-VIII, який встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника-юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства з дня введення в дію цього Кодексу визнано таким, що втратив чинність, зокрема, Закон про банкрутство.

В свою чергу, справа № 910/9136/18 за заявою Товариство з обмеженою відповідальністю "Санта Софія" про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Градолюкс" на стадії процедури ліквідації, відкритої постановою Господарського суду м. Києва від 14.06.2021.

Оскільки на момент вчинення оспорюваних позивачем майнових дій перерахування боржником у період з 03.04.2015 по 29.03.2016 на користь відповідача грошових коштів в розмірі 3 786 454,30 грн. як попередньої оплати паливно-мастильних матеріалів за договором № П-03-24-1 від 27.03.2015, провадження у справі про банкрутство відкрито не було, положення ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" застосуванню не підлягають.

Крім того, аналіз норм статті 42 КУзПБ дає підстави для висновку, що приписами цієї норми чітко визначено, що названа стаття підлягає застосуванню до правочинів, вчинених боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, а відтак норма статті 42 КУзПБ, щодо відрахування трирічного строку, розширеному тлумаченню не підлягає.

Згідно з частиною 1 статті 42 КУзПБ, господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив іншій особі або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування (частина друга статті 42 КУзПБ).

Відтак, положення статті 42 КУзПБ розширюють визначені приписами статті 215 ЦК України підстави для визнання недійсними правочинів та надають можливість визнати недійсною угоду, яка відповідає вимогам цивільного та господарського законодавства, проте вчинена у період протягом трьох років, що передував відкриттю процедури банкрутства або після порушення справи про банкрутство, та вчинена на шкоду боржнику або його кредиторам (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №920/10/21 (920/868/21)).

Оскільки позивач просить спростувати майнові дії за договором № П-03-24-1 від 27.03.2015, який укладений до трирічного періоду, що передував відкриттю провадження у справі про банкрутство (30.07.2018), відтак приписи статті 42 КУзПБ до спірних правовідносин застосуванню не підлягають. Проте, як зазначалось вище, перерахування боржником у період з 03.04.2015 по 29.03.2016 на користь відповідача грошових коштів в розмірі 3 786 454,30 грн. як попередньої оплати паливно-мастильних матеріалів за договором № П-03-24-1 від 27.03.2015 здійснювалось у період існування значної кредиторської заборгованості перед третіми особами, що не відповідає принципам добросовісного ведення господарської діяльності (ст. ч.1 ст. 3, ч.3 ст. 13, ст. 16, ст. 203, 215, 228 ЦК України), і що обгрунтовано встановлено судом першої інстанції, і спростовано вказані майнові дії боржника саме на підставі ст. ч.1 ст. 3, ч.3 ст. 13, ст. 16, ст. 203, 215, 228 ЦК України, вчинені саме внаслідок фраудаторного правочину.

Також, суд першої інстанції встановив, що заборгованість перед позивачем, що виникла на підставі договору № 23/12/16 ГТД від 23.12.2016 про поставку кондитерських виробів на суму 2 053 404, 42 грн. була переведена відповідачем на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Санта Софія", яке, в свою чергу, являється ініціюючим кредитором у справі № 910/9136/18 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Градолюкс", і з огляду на встановлення факту укладення між сторонами договору переведення боргу № 10072018/3 від 10.07.2018 та його виконання, виходячи з презумпції правомірності правочину, відмовив у задоволенні позовних вимог в цій частині. У наведеній частині рішення суду першої інстанції учасниками спору не оскаржується, і відповідно, судом апеляційної інстанції не переглядається в силу приписів ст. 269 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України ).

Частиною п'ятою статті 267 ЦК України, встановлено, що якщо суд визнає поважним причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Європейський суд з прав людини у п. 62, 66 рішення від 20.12.2007 по справі "Фінікарідов проти Кіпру", наголосив, що механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб'єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права.

Згідно з усталеною практикою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування ст. 267 ЦК України, що викладена в постановах від 09.02.2021 у справі №5023/5507/12, від 18.01.2021 у справі №29/5005/6325/2011, від 18.11.2020 у справі №910/15324/19, позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч. 5 ст. 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності; - питання поважності причин пропущення позовної давності (наявність обставин, які з об'єктивних, незалежних підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову) вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

При вирішенні питання про захист порушеного права, у разі пропущення позовної давності суд: а) у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які обґрунтовують поважність причин пропущення позовної давності; б) вирішує дане питання у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини; в) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

При цьому, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц викладено правовий висновок про те, що питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Закон не встановлює, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропуску позовної давності поважними. Як правило, це відбувається за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів.

В обґрунтування поважності причин пропуску строку позовної давності позивач - ліквідатор Товариства з обмеженою відповідальністю "Градолюкс" арбітражний керуючий Різник О.Ю. зазначає, що був призначений ліквідатором банкрута ухвалою суду від 29.04.2024.

Саме в процедурі ліквідації, за наслідками вжитих заходів щодо пошуку та виявлення майнових активів боржника на підставі відомостей, наданих листом ГУ ДПС у м. Києві від 24.05.2024 за вих. № 51502/6/26-15-12-08-10, ліквідатором було встановлено обставини наявності заборгованості відповідача.

Так, зокрема, ухвалою Господарського суду м. Києва від 30.07.2018 відкрито провадження у справі № 910/9136/18 про банкрутство ТОВ "Градолюкс" та введено процедуру розпорядження майном боржника.

Постановою Господарського суду м. Києва від 04.02.2019 боржника визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

В свою чергу, як свідчать матеріали справи, і що вірно встановлено судом першої інстанції, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції, колишній керівник ТОВ "Градолюкс" не виконував вимоги Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, чинній на дату відкриття провадження у справі про банкрутство), а в подальшому Кодексу України з процедур банкрутства, щодо передачі розпоряднику майна, а згодом ліквідатору, первинних документів, бухгалтерської та іншої документації, печатки, матеріальних та інших цінностей боржника.

Арбітражними керуючими вчинялися заходи для примусового витребування інформації про господарські операції ТОВ "Градолюкс".

Так, ухвалами Господарського суду м. Києва від 21.10.2020, 29.08.2022 у справі № 910/9136/18 задовольнялись клопотання розпорядника майна (ліквідатора) про витребування, зокрема, банківських виписок по рахункам боржника. Як слідує з матеріалів справи, про обставини наявності заборгованості відповідача ліквідатору стало відомо після отримання листа ГУ ДПС у м. Києві від 24.05.2024 та після отримання виписок із рахунків банкрута у період із 28.05.2024 до 18.06.2024.

Верховний Суд у постанові від 23.04.2024 у справі № 915/220/13-г(915/1465/21) зробив наступні висновки щодо поважності пропуску строків позовної давності для звернення із позовом ліквідатора:

" 8.22. При тлумаченні вимог щодо початку перебігу позовної давності слід керуватися тим, що перебіг позовної давності починається від дня, коли про відповідні обставини, тобто про порушення права, дізналася або могла довідатися особа, що є носієм права, а не інша особа, у тому числі й та, якій за законом надано повноваження із захисту цього права. У справах про банкрутство цією особою є арбітражний керуючий, на якого за законом на підставі рішення суду покладаються обов'язки та надаються повноваження розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора. При цьому і в разі пред'явлення у межах справи про банкрутство позову самою особою, право якої порушене (боржником), і у разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, якою може бути арбітражний керуючий, перебіг позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила. Іншого правила щодо визначення початку перебігу позовної давності не містять ні частина перша статті 261 ЦК України, ні норми спеціального закону, що регулюють порядок вирішення спорів у справі про банкрутство (відповідна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 05.03.2020 у справі № 14/325"Б").

8.29. В той же час, позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але, враховуючи право позивача згідно за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності саме на позивача покладено обов'язок доказування тієї обставини, що строк було пропущено з поважних причин. Це також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести відсутність об'єктивних перешкод для своєчасного звернення позивача з вимогою про захист порушеного права (висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц та від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17).

8.30. Отже, суд має право надати особі (визнати право на) судовий захист порушеного права за сукупності умов: - особа (позивач) наведе поважні, на її думку, причини пропуску позовної давності при зверненні до суду за захистом порушеного права, вказавши на конкретні обставини, які об'єктивно перешкоджали їй звернутися за захистом порушеного права у межах позовної давності, та надасть суду докази, що підтверджують існування цих обставин (стаття 74 ГПК України); - суд за результатами оцінки доказів, наданих на підтвердження цих обставин, встановить їх існування та дійде висновку про їх об'єктивний характер, і, відповідно, про існування поважних причин пропуску позовної давності при зверненні позивача за захистом порушеного права.

8.31. У пунктах 10.20, 10.21 постанови Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 11.02.2020 у справі № 10/5026/995/2012 зроблено висновок про те, що вирішуючи питання про поважність причин пропуску позовної давності при зверненні за захистом порушеного права у спорі, стороною якого є боржник, що вирішується у справі про банкрутство, суди мають виходити з їх об'єктивного, а не суб'єктивного характеру, тобто з обставин, які підтверджують ці причини та вказують на існування об'єктивної перешкоди для боржника своєчасно звернутися за захистом порушеного права. Тому, вирішуючи питання щодо поважності причин пропуску позовної давності у спірних правовідносинах, суд, з огляду на положення статті 13 ЦК України ("Межі 4 здійснення цивільних прав"), має враховувати добросовісність поведінки як позивача (заявника), так і відповідача протягом всього періоду з моменту виникнення права на захист порушеного права (права на позов) і до моменту звернення з позовом, зважаючи на характер спірних правовідносин між сторонами, особливості їх нормативного регулювання: надані сторонам права та покладені на них обов'язки тощо.

8.32. Крім того, закон (норми ЦК України, спеціальні норми Закону про банкрутство тощо) не встановлює переліку поважних причин пропуску позовної давності, тому, судовою палатою Верховного Суду зазначено про виняткову необхідність надати висновок у питанні поважності причин пропуску позовної давності при вирішенні спорів у справах про банкрутство, здійснивши правову кваліфікацію обставин порушення провадження у справі про банкрутство та призначення арбітражного керуючого як самостійних причин пропуску позовної давності при вирішенні спорів у справах про банкрутство, не вдаючись до оцінки цих обставин у цій справі. У справах про банкрутство ці обставини мають місце на підставі рішення суду в силу закону (Закону про банкрутство тощо) та настають з ухваленням рішення про порушення провадження у справі про банкрутство".

Також Верховний Суд у постанові від 14.09.2022 у справі № Б8/180-11 (911/1704/21) виснував, що в силу норм Закону про банкрутство арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) є суб'єктом незалежної професійної діяльності, і водночас з моменту винесення ухвали (постанови) про призначення його арбітражним керуючим (розпорядником майна, керуючим санацією, ліквідатором) до моменту припинення ним повноважень прирівнюється до службової особи підприємства - боржника; ліквідатор з дня свого призначення виконує повноваження керівника (органів управління) боржника.

Через арбітражного керуючого здійснюється відносини між сторонами, господарським судом та іншими учасниками у справі про банкрутство. Як учасник провадження у справі про банкрутство, арбітражний керуючий набуває такого статусу лише після прийняття судом відповідного процесуального документа. Тобто, саме з цього моменту арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) має право здійснювати свої повноваження, визначені Законом про банкрутство, до яких зокрема віднесено формування ліквідаційної маси; подання до суду заяв про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника; вжиття заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб. При цьому, ліквідатор у справі про банкрутство має самостійний статус як особа, що за рішенням суду зобов'язана належним чином виконувати свої повноваження в ході ліквідаційної процедури, зокрема ті, що направлені на формування ліквідаційної маси боржника (відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справах № 904/5978/14, №904/7981/17).

Окрім того, суд апеляційної інстанції також звертається до висновків про застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 16.04.2019 у справі №902/357/18 та від 23.10.2018 у справі № 904/5978/14, що полягають у можливості визнання поважними причин пропущення строку позовної давності у зв'язку з бездіяльністю раніше призначених ліквідаторів банкрута та вчинення ними дій не в інтересах банкрута та його кредиторів, тобто обставини, які робили своєчасне пред'явлення позову утрудненим.

Тому, вирішуючи питання щодо поважності причин пропуску позовної давності у спірних правовідносинах, суд, з огляду на положення статті 13 ЦК України ("Межі здійснення цивільних прав"), має враховувати добросовісність поведінки як позивача (заявника), так і відповідача протягом всього періоду з моменту виникнення права на захист порушеного права (права на позов) і до моменту звернення з позовом, зважаючина характер спірних правовідносин між сторонами, особливості їх нормативного регулювання: надані сторонам права та покладені на них обов'язки тощо.

Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції") від 16.12.1992).

Європейський суд з прав людини наголосив, що механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб'єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").

За наведених обставин у сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про поважність причин пропуску Товариством з обмеженою відповідальністю "Градолюкс" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Різника О.Ю. строку позовної давності за позовними вимогами, що є підставою для захисту права позивача на спірні кошти за договором № П-03-24-1 від 27.03.2015, а також стягнення з відповідача грошових коштів в розмірі 3 786 454,30 грн.

Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції правомірно та на підставі належних доказів установив факт перерахування із рахунку ТОВ «Градолюкс» спірних коштів у розмірі 3 786 454,30 грн на користь відповідача на підставі банківських виписок, які підтверджують рух грошових коштів у період з 03.04.2015 по 29.03.2016, адже банківська виписка є первинним бухгалтерським документом, що підтверджує факт здійснення платежу та не потребує обов'язкового дублювання платіжними дорученнями.

Доводи скаржника про те, що у відповідача виникають сумніви щодо достовірності та оригінальності документів, на підставі яких Різник О.Ю. звернувся до суду з позовом у цій справі № 910/11613/24, а також щодо правдивості доводів представника позивача про дату отримання ним інформації про існування предмета спору у справі № 910/9136/18 (910/11613/24) - судом апеляційної інстанції відхиляються як такі, що не були доведені скаржником в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. (Постанови Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі №338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340, від 19 травня 2020 року у справі №916/1608/18).

У розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

При цьому, під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №910/7164/19.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.

Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Отже, спростування майнових дій виступає як заперечення, відхилення, оспорення фактичних даних чи обставин, що визначають правомірність майнових дій боржника, та може мати форму визнання недійсними (незаконними, нечинними) дій боржника, які вчинені щодо розпорядження його майном на підставі рішень власника або його органів управління (керівника боржника, власника боржника, загальних зборів боржника тощо).

З урахуванням наведеного, позивач обрав ефективний спосіб захисту своїх прав шляхом спростування майнових дій боржника та стягнення спірної суми коштів.

Таким чином, суд апеляційної інстанції оцінивши наявні в матеріалах справи докази як кожен окремо, так і в сукупності, дійшов висновку, що місцевий господарський суд всебічно, повно та об'єктивно дослідив обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин, надав оцінку поданим сторонами доказам, вірно застосував норми матеріального та процесуального права та ухвалив законне і обґрунтоване судове рішення в оскаржуваній частині, а саме: спростував майнові дії, що вчинені Товариством з обмеженою відповідальністю "Градолюкс" із перерахування коштів на корить Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Житомирські ласощі" за договором №П-03-24-1 від 27.03.2015 про поставку паливно-мастильних матеріалів та стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім" "Житомирські ласощі" (01033, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 9-11; ідентифікаційний код 38092323) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Градолюкс" (04071, м. Київ, вул. Олегівська, буд. 36; ідентифікаційний код 36127170) грошові кошти у розмірі 3 786 454 (три мільйона сімсот вісімдесят шість тисяч чотириста п'ятдесят чотири) грн. 30 коп., та пропорційно судовий збір в розмірі 47 859,85 грн.

Також, 29.01.2026 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Градолюкс" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Різника Олександра Юрійовича через канцелярію Північного апеляційного господарського суду надійшли пояснення на заперечення ТОВ «Торговий дім «Житомирські ласощі» проти доводів апеляційної скарги, в яких додатково надано пояснення щодо спірних правовідносин, ефективності обраного способу захисту у вигляді спростування майнових дій, а також зазначав, що ТОВ «Санта Софія» не має зареєстрованого електронного кабінету, хоча в силу приписів ст. 6 ГПК України зобов?язаний його зареєструвати, а отже, підстави для неврахування відзиву на апеляційну скаргу - у суду апеляційної інстанції в силу ст. 2, 14 ГПК України відсутні, у зв?язку з чим заява відповідача, подана 09.02.2026 через систему «Електронний суд» в частині не неприйняття до уваги заяви (пояснення позивача) від 27.01.2026 на заперечення ТОВ «Торговий дім «Житомирські ласощі» - судом апеляційної інстанції приймається до розгляду, з огляду на приписи ст. ст. 2, 14, 119 ГПК України, проте, задоволенню не підлягає.

Отже, вищенаведені та усі інші доводи, посилання та обгрунтування учасників справи судом апеляційної інстанції враховані при вирішенні спору, доводи скаржника є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції (щодо оскаржуваної частини рішення) та висновків суду апеляційної інстанції у даній постанові щодо спірних правовідносин учасників справи, з урахуванням меж апеляційного оскарження, а судом першої інстанції, в свою чергу, надано належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам учасників справи та ухвалено обґрунтоване рішення у відповідності до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України в частині спростування майнових дій, що вчинені Товариством з обмеженою відповідальністю "Градолюкс" із перерахування коштів на корить Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Житомирські ласощі" за договором №П-03-24-1 від 27.03.2015 про поставку паливно-мастильних матеріалів та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім" "Житомирські ласощі" (01033, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 9-11; ідентифікаційний код 38092323) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Градолюкс" (04071, м. Київ, вул. Олегівська, буд. 36; ідентифікаційний код 36127170) грошові кошти у розмірі 3 786 454 (три мільйона сімсот вісімдесят шість тисяч чотириста п'ятдесят чотири) грн. 30 коп., та пропорційно судовий збір в розмірі 47 859,85 грн.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні у задоволеній частині, з урахуванням меж апеляційного оскарження.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції в оскаржуваній частині щодо задоволених позовних вимог, рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині щодо задоволених позовних вимог ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування рішення в оскаржуваній частині щодо задоволених позовних вимог, за наведених скаржником доводів апеляційної скарги, з урахуванням мотивів даної постанови.

Розподіл судових витрат

Судовий збір розподіляється відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України та покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

УХВАЛИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Житомирські ласощі» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2025 у справі № 910/9136/18 (910/11613/24) - залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2025 у справі № 910/9136/18 (910/11613/24) - залишити без змін.

6. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за скаржником.

7. Матеріали справи № 910/9136/18 (910/11613/24) повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено та підписано: 25.03.2026.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді С.В. Сотніков

О.М. Остапенко

Попередній документ

135122074

Наступний документ

135122076

Інформація про рішення:

№ рішення:	135122075
№ справи:	910/9136/18
Дата рішення:	17.03.2026
Дата публікації:	26.03.2026
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Північний апеляційний господарський суд
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи про банкрутство, з них:; майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Призначено склад суду (20.03.2026)
Дата надходження:	20.03.2026
Предмет позову:	про спростування майнових дій і повернення сплачених за договором поставки коштів

Розклад засідань:

Минулі засідання (21)

03.02.2020 10:45	Господарський суд міста Києва
18.03.2020 12:15	Господарський суд міста Києва
08.07.2020 12:20	Господарський суд міста Києва
26.08.2020 10:50	Господарський суд міста Києва
16.09.2020 09:30	Господарський суд міста Києва
21.10.2020 10:20	Господарський суд міста Києва
17.02.2021 11:00	Господарський суд міста Києва
14.06.2021 11:30	Господарський суд міста Києва
29.08.2022 11:40	Господарський суд міста Києва
13.12.2023 10:30	Господарський суд міста Києва
25.12.2023 10:50	Господарський суд міста Києва
05.02.2024 10:10	Господарський суд міста Києва
29.04.2024 12:00	Господарський суд міста Києва
21.10.2024 10:10	Господарський суд міста Києва
23.12.2024 11:20	Господарський суд міста Києва
10.02.2025 10:30	Господарський суд міста Києва
14.04.2025 12:20	Господарський суд міста Києва
03.09.2025 11:30	Господарський суд міста Києва
20.10.2025 10:20	Господарський суд міста Києва
17.02.2026 13:45	Північний апеляційний господарський суд
17.03.2026 15:15	Північний апеляційний господарський суд