ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
25 березня 2026 рокум. ОдесаСправа № 915/1908/23
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Діброви Г.І.
суддів: Поліщук Л.В., Ярош А.І.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , м. Одеса
на рішення Господарського суду Миколаївської області від 11.12.2025 року суддя першої інстанції Олейняш Е.М., повний текст складено 11.12.2025
у справі № 915/1908/23
за позовом: Акціонерного товариства “ТАСКОМБАНК», м. Київ,
до відповідача 1: Приватного підприємства “КРАН ЛІФТ СЕРВІС», м. Миколаїв
до відповідача 2: ОСОБА_1 , м. Одеса
про стягнення боргу в сумі 153 710 грн 24 коп.
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.
25.12.2023 до Господарського суду Миколаївської області звернулось Акціонерне товариство “Таскомбанк», м.Київ з позовною заявою, в якій просить суд стягнути в солідарному порядку з відповідача Приватного підприємства “КРАН ЛІФТ СЕРВІС», м.Миколаїв та фізичної особи резидента України ОСОБА_1 , м.Одеса заборгованість за кредитним договором № ID7360445 від 28.11.2019, яка станом на 13.12.2023 становить 153 710 грн 24 коп., з яких 41 663 грн заборгованість по тілу кредиту (в т.ч. простроченому), 0,01 грн заборгованість по процентам (в т.ч. простроченим), 108 376 грн 31 коп. заборгованість зі сплати комісії (в т.ч. прострочена).
В обґрунтування позову позивач посилається на неналежне виконання відповідачами умов заяви-договору №ID7360445 про приєднання до правил обслуговування корпоративних клієнтів в Акціонерному товаристві “ТАСКОМБАНК» від 28.11.2019, що є кредитним договором в частині повернення кредитних коштів та сплати процентів та комісії за користування кредитом, договорів поруки.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 01.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/1908/23 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 11.12.2025 року у справі №915/1908/23 позов задоволено. Стягнуто в солідарному порядку з відповідача Приватного підприємства “КРАН ЛІФТ СЕРВІС», м. Миколаїв та відповідача фізичної особи - резидента України ОСОБА_1 , м.Одеса на користь позивача Акціонерного товариства “ТАСКОМБАНК», м. Київ заборгованість за кредитним договором № ID7360445 від 28.11.2019 станом на 13.12.2023 у розмірі 41 663 грн заборгованості по тілу кредиту (в т.ч. простроченому); - 0,01 грн - заборгованості по процентам (в т.ч. простроченим); - 108 376 грн 31 коп. заборгованості зі сплати комісії (в т.ч. прострочена). Стягнуто з відповідачів Приватного підприємства “КРАН ЛІФТ СЕРВІС», м. Миколаїв та фізичної особи - резидента України ОСОБА_1 , м.Одеса на користь позивача Акціонерного товариства “ТАСКОМБАНК», м. Київ по 1 342 грн з кожного витрат по сплаті судового збору.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, послався на те, що відповідачі порушили виконання зобов'язань, які викладені в умовах заяви-договору №ID7360445 про приєднання до Правил обслуговування корпоративних клієнтів в Акціонерному товаристві “ТАСКОМБАНК» від 28.11.2019, що є кредитним договором, та договору поруки №Т 09.07.2019 І 8115 від 28.11.2019 в частині повернення заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 153 710 грн 24 коп.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
ОСОБА_1 , м. Одеса з рішенням суду першої інстанції не погодився, тому звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 11.12.2025 року у справі № 915/1908/23, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову про стягнення в солідарному порядку з відповідача Приватного підприємства "КРАН ЛІФТ СЕРВІС", м. Миколаїв та відповідача фізичної особи- резидента України ОСОБА_1 , м.Одеса на користь позивача Акціонерного товариства "ТАСКОМБАНК", м.Київ заборгованості за кредитним договором №ID7360445 від 28.11.2019 в частині стягнення заборгованості зі сплати комісії (в т.ч. простроченої) у сумі 108 376 грн 31 коп.
Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального права та неповним з'ясуванням всіх обставин справи.
Зокрема, скаржник зазначив, що згідно з ч. 3 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку, як обов'язкову умову надання банківських послуг.
Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).
Апелянт вважає, що обслуговування кредиту є супутньою послугою, за надання якої можливе встановлення комісії, суд не звернув уваги, що, встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, позивач не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються відповідачу.
При цьому позивач нараховував, а відповідач сплатив комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме, за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок відповідача, що є незаконним
Відповідне положення міститься у постанові Верховного Суду від 19.08.2020 року у справі №641/11984/15-ц .
Таким чином, скаржник вважає, що суд неправильно застосував норми матеріального права, а саме, не застосував закон, який підлягав застосуванню.
Також, скаржник звертає увагу, що умови договорів поруки про їхню дію до повного припинення всіх зобов'язань за основним договором або до припинення всіх зобов'язань поручителя за договором поруки, тобто, до настання першої з цих подій, не встановлюють строк припинення поруки у розумінні статті 251 Цивільного кодексу України.
Тому, на думку апелянта, має застосовуватися припис частини четвертої статті 559 цього кодексу у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явив вимоги до поручителя.
Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 Цивільного кодексу України, є преклюзивним, тобто, його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові у позові. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. З огляду на вказане, враховуючи зумовлене цим припинення права кредитора вимагати у поручителя виконання забезпеченого порукою зобов'язання, застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України словосполучення "пред'явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, як умови чинності поруки, слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя.
Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред'явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання (висновок Верховного Суду України викладений, зокрема, у постанові від 20 квітня 2016 року у справі №6-2662цс15).
Умовами кредитного договору № ID7360445 від 28.11.2019 року передбачений термін повернення кредиту, а також обов'язок з погашення кредиту шляхом виконання окремих зобов'язань з внесення періодичних щомісячних платежів за цим договором згідно з відповідним графіком.
Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов'язання згідно з частиною третьою статті 254 Цивільного кодексу України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Отже, передбачений частиною четвертою статті 559 Цивільного кодексу України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, строк пред'явлення кредитором вимог до поручителів про повернення заборгованості за платежами, які позичальник був зобов'язаний згідно з умовами кредитного договору вносити періодично, має обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
Тому, за змістом частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України у зазначеній редакції, порука за кожним із зобов'язань, визначених періодичними платежами, припиняється після шести місяців з моменту спливу строку погашення кожного чергового платежу. Пред'явлення кредитором вимоги до поручителя більш ніж через 6 місяців після настання строку виконання частини основного зобов'язання, визначеної періодичним платежем, є підставою для відмови у задоволенні такої вимоги через припинення поруки за відповідною частиною основного зобов'язання (пункт 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі №523/8249/14-ц).
Скаржник зазначає, що відповідач, Приватне підприємство “КРАН ЛІФТ СЕРВІС», м. Миколаїв, припинив виконувати щомісячні зобов'язання з погашення кредиту, здійснив останній платіж 24.02.2023 року, тобто, позивач мав право звертатися до суду з 25.02.2023 по 25.08.2023, а позов був пред'явлений до суду 19.12.2023, таким чином, позивач звернувся до суду з пропуском позовної давності, що має наслідком відмову в задоволенні позову.
Аналогічні правові висновки з питання застосування позовної давності зробив Верховний Суд України в постановах від 19.03. 2014 року по справі № 6-20цс14, від 17.09.2014 року по справі № 6-53цс14, від 29.01.2014 року № 6-155цс13.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.01.2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , м. Одеса на рішення Господарського суду Миколаївської області від 11.12.2025 року у справі №915/1908/23, справу вирішено розглядати у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
17.02.2026 року до Південно-західного апеляційного господарського суду від Акціонерного товариства "ТАСКОМБАНК", м. Київ надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив суд визнати поважними причини пропуску строку на подання відзиву на апеляційну скаргу у справі №915/1908/23 та поновити Акціонерному товариству «ТАСКОМБАНК», м.Київ строк на подання відзиву на апеляційну скаргу у справі №915/1908/23. Врахувати викладене в змісті даного відзиву та відмовити в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 , м.Одеса на рішення Господарського суду Миколаївської області від 11.12.2025 у справі №915/1908/23 за позовом Акціонерного товариства "ТАСКОМБАНК", м.Київ до Приватного підприємства "КРАН ЛІФТ СЕРВІС", м. Миколаїв та ОСОБА_1 , м.Одеса про стягнення в солідарному порядку заборгованості за кредитним договором в сумі 153 710 грн 24 коп., а вказане рішення залишити без змін.
З приводу клопотання про поновлення строку на подання відзиву, колегія зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України поновленим може бути процесуальний строк, встановлений законом. За ч. 2 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України, встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. У ч. 4 ст. 294 Господарського процесуального кодексу України визначено, що в ухвалі про відкриття апеляційного провадження зазначається строк для подання учасниками справи відзиву на апеляційну скаргу. Отже, строк на подання відзиву на апеляційну скаргу встановлюється не законом, а судом, а тому може бути продовженим, а не поновленим.
Оскільки зазначене клопотання, викладене у відзиві на апеляційну скаргу, подане позивачем поза межами встановленого судом строку (до 16 лютого 2026 включно за ухвалою суду) та позивач у прохальній частині відзиву не просить продовжити строк на подання відзиву в силу вимог ч. 2 ст.119 Господарського процесуального кодексу України, то суд апеляційної інстанції залишає цей відзив без розгляду, як такий, що поданий після закінчення встановленого судом процесуального строку без клопотання про його продовження (див. також постанови Верховного Суду від 12.06.2024 у справі № 922/2060/23, від 01.08.2022 у справі № 910/16784/20, у справі №911/1177/25 від 11.03.2026).
Приписи п. 1 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України визначають, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму (що станом на момент подання позову у даній справі складає 3028 грн.).
В порядку спрощеного провадження за законом підлягають розгляду малозначні справи, і в даному випадку єдиним критерієм для такого розгляду є саме ціна позову. Судова колегія дійшла висновку, що у даному випадку справа №915/1908/23 відповідає ознакам малозначної справи за законом, оскільки ціна позову складає 153 710 грн 24 коп..
Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Переглянувши у порядку письмового провадження оскаржуване у справі рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, дослідивши доводи та вимоги апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 , м. Одеса на рішення Господарського суду Миколаївської області від 11.12.2025 у справі №915/1908/23 в оскаржуваній частині не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 11.12.2025 року у справі №915/1908/23 в оскаржуваній частині не потребує скасування, виходячи з наступного.
Господарським судом Миколаївської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.
27.11.2019 Приватним підприємством "КРАН ЛІФТ СЕРВІС", м.Миколаїв в особі директора Бакунькіна Михайла Валерійовича підписано заяву-договір про приєднання до Правил обслуговування корпоративних клієнтів.
Підписанням заяви-договору Приватне підприємство "КРАН ЛІФТ СЕРВІС", м.Миколаїв погодився з тим, що публічна пропозиція Акціонерного товариства "ТАСКОМБАНК", м.Київ на укладання договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб (розміщений на сайті www.tascombank.com.ua), правила обслуговування корпоративних клієнтів та тарифи банку разом із цією заявою-договору становлять договір банківського обслуговування, та є його невід'ємною частиною.
28.11.2019 між Акціонерним товариством “ТАСКОМБАНК», м.Київ (далі - банк) та Приватним підприємством “КРАН ЛІФТ СЕРВІС», м.Миколаїв (далі - позичальник) підписано заяву-договір №ID7360445 про приєднання до правил обслуговування корпоративних клієнтів в Акціонерному товариство “ТАСКОМБАНК», м.Київ (продукт “кредит на розвиток бізнесу»).
Умовами кредитного договору сторони передбачили наступне.
Відповідно до п. 1.1 кредитного договору за умови наявності вільних коштів банк зобов'язується надати позичальникові кредит у розмірі та на умовах, встановлених цим договором, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використати та повернути кредит і сплатити проценти за користування кредитом, а також інші платежі відповідно до умов цього договору.
Відповідно до п. 1.2 кредитного договору кредит надається у формі зарахування грошових коштів у сумі кредиту на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_1 , відкритий у Акціонерного товариства "ТАСКОМБАНК", м.Київ з цільовим використанням на поповнення обігових коштів; придбання основних засобів; рефінансування кредиту іншого банку.
Відповідно до п. 2.1 кредитного договору розмір кредиту: 500 000 грн. (п'ятсот тисяч гривень 00 коп.).
Відповідно до п. 2.2 кредитного договору валюта кредиту: гривня.
Відповідно до п. 2.3, 2.3.1, 2.3.2, 2.3.3 кредитного договору вартість кредиту:
розмір процентної ставки за користування кредитом (далі - проценти): 0, 0001 % річних.
розмір комісійної винагороди: є фіксованою та складає 1,99 % від суми виданого кредиту (щомісячно).
розмір комісійної винагороди за видачу Кредиту: не передбачається.
Відповідно до п. 2.4.1 кредитного договору погашення основного боргу за кредитом, сплата процентів - щомісяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем укладення договору, протягом 5 (п'яти) банківських днів які передують календарному числу місяця, в яке було укладено договір, включно із цим числом.
Відповідно до п. 2.4.2 кредитного договору сплата комісійної винагороди за кредитом - щомісяця, починаючи з другого місяця, наступного за місяцем укладення договору, до календарного числа місяця, в яке було укладено договір, включно із цим числом. Сума комісійної винагороди за перший місяць кредитування сплачується у день надання кредитних коштів.
Відповідно до п. 2.4.4 кредитного договору сторони узгодили, що графік погашення кредиту надається у додатку 1 до цього договору та доступний клієнту у системі “ТАС24 Бізнес».
Відповідно до п. 2.6 кредитного договору строк кредиту: 36 місяців з дати укладення договору.
Відповідно до п. 3.1 кредитного договору позичальник забезпечує наявність на своєму поточному рахунку грошових коштів у сумі, необхідній для сплати щомісячних платежів згідно графіку погашення кредиту.
Відповідно до п. 3.2 кредитного договору остаточне погашення за кредитом позичальник повинен здійснити не пізніше терміну зазначеного в п. 2.6 цього договору.
Відповідно до п. 4.1 кредитного договору цей договір, правила обслуговування корпоративних клієнтів в Акціонерного товариства “ТАСКОМБАНК», м.Київ та цінові параметри продукту є кредитним договором.
Відповідно до п. 4.2, п. 4.2.1 кредитного договору цей договір є договором приєднання у визначенні статті 634 Цивільного кодексу України, в зв'язку із чим, зокрема, умови цього договору визначаються банком та доводяться до загалу шляхом розміщення його на офіційному сайті Банку http://www.tascombank.ua та укладається лише шляхом приєднання до договору в цілому.
Відповідно до п. 4.3 кредитного договору строк дії договору встановлений в розділі 18 правил обслуговування корпоративних клієнтів в Акціонерного товариства "ТАСКОМБАНК", м.Київ.
Відповідно до п. 4.4 кредитного договору дата підписання заяви-договору шляхом накладення електронних підписів обох сторін вважається датою укладання договору.
Додатком 1 до заяви-договору ID7360445 про приєднання до правил обслуговування корпоративних клієнтів в Акціонерного товариства “ТАСКОМБАНК», м.Київ (продукт “Кредит на розвиток бізнесу») є “Графік погашення кредиту».
На підтвердження факту підписання електронно-цифровим підписом директором Приватного підприємства “КРАН ЛІФТ СЕРВІС», м.Миколаїв Бакунькіним М.В. та банком кредитного договору позивачем подано суду протокол перевірки електронного підпису (дата підписання документів 28.11.2019).
Доказів розірвання договору або визнання його недійсним до суду не надано.
Відповідно до п. 18.2.1.1 Правил обслуговування корпоративних клієнтів в Акціонерного товариства “ТАСКОМБАНК» продукт: “Кредит на розвиток бізнесу» (далі - Правила) банк за наявності вільних грошових коштів зобов'язується надати клієнту кредит для фінансування поточної діяльності клієнта (поповнення оборотних коштів та придбання основних засобів), в обмін на зобов'язання клієнта з повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, щомісячну комісію за управління кредитом та інших винагород, право банку на отримання яких передбачено цим розділом правил. Розмір процентів, комісій та додаткових винагород банку за надання кредиту встановлюється у цінових параметрах продукту, які розміщені на офіційному сайті банку та є невід'ємною частиною цих Правил (далі - цінові параметри). Банк самостійно визначає розмір кредиту, який може бути наданий клієнту. Істотні умови кредиту (сума кредиту, проценти за користування кредитом, щомісячна комісія, розмір щомісячних платежів, їх кількість та дати їх здійснення) вказуються в заяві-договорі про приєднання клієнта до цих Правил (далі - заява). Клієнт приєднується до Правил шляхом підписання електронно-цифровим підписом заяви в системі “ТАС24|БІЗНЕС» або через інший сервіс електронного документообігу, або іншим шляхом. Підписана заява разом з цими Правилами та ціновими параметрами продукту (далі - цінові параметри), які зазначені на офіційному сайті банку, становить кредитний договір, що прирівнюється до належного способу укладення сторонами кредитного договору (далі - “договір»).
Відповідно до п. 18.2.1.2 Правил повернення кредиту здійснюється щомісяця шляхом забезпечення клієнтом позитивного сальдо на його поточному рахунку в сумах і в дати щомісячних внесків, зазначених у Заяві (згідно графіку погашення кредиту). Банк здійснює договірне списання грошових коштів з поточного рахунку клієнта в строки і розмірах, передбачених умовами договору. Остаточний строк погашення заборгованості за кредитом є дата повернення кредиту. Сторони домовились, що згідно зі ст.ст. 212, 651 Цивільного кодексу України при порушенні клієнтом будь-якого із зобов'язань, передбачених цим розділом Правил, банк на свій розсуд, починаючи з 91-го дня порушення зобов'язання, має право змінити умови користування кредитом, встановивши інший строк його повернення. При цьому банк направляє клієнту повідомлення із зазначенням дати повернення кредиту (банк здійснює інформування клієнта на свій вибір або письмово, або через встановлені засоби електронного зв'язку банку та клієнта (системи клієнт-банк, інтернет-банкінг “ТАС24|БІЗНЕС», sms-повідомлення або інших)). При непогашені заборгованості за кредитом у строк, зазначений у повідомленні, вся заборгованість, починаючи з наступного дня від дати, зазначеної в повідомленні, вважається простроченою. У разі погашення заборгованості в період до закінчення 90 днів (включно) з моменту порушення будь-якого із зобов'язань, строком повернення кредиту є дата останнього платежу.
Відповідно до п. 18.2.1.3 Правил за користування кредитом клієнт сплачує щомісячно проценти за користування коштами та щомісячну комісію за управління кредитом в розмірі, що зазначені в заяві та цінових параметрах до цього розділу Правил, які розміщені на офіційному сайті банку. Датами сплати процентів та щомісячної комісії за управління кредитом є дати сплати платежів, зазначені в заяві. При несплаті процентів чи комісії у зазначений строк вони вважаються простроченими.
Відповідно до абз. 1 п. 18.2.1.4 Правил для розрахунку процентів за користування кредитом встановлюється фіксована процентна ставка та комісія за користування кредитом.
Сторони в порядку ч. 1 ст. 212 Цивільного кодексу прийшли до взаємної згоди про те, що процентна ставка та комісія за користування кредитом може бути змінена банком, у випадку зміни економічних умов та/або збільшення розміру облікової або ставки рефінансування Національним банком України на 1 або більше пунктів, та/або збільшення рівня інфляції та/або вартості ресурсів на ринку позикового капіталу та/або зміни кредитної політики Національного банку України, та/або збільшення курсу гривні до іноземної валюти 1 групи класифікатора іноземних валют на 5 або більше відсотків. Сторони погодилися, що збільшена процентна ставка та/або комісія за користування кредитом починає діяти після того, як банк повідомить клієнта про настання подій, закріплених у даному пункті, а клієнт не погасить наявну перед банком заборгованість в порядку і строки, передбачені цим договором. Узгоджений сторонами змінений розмір процентної ставки та/або комісії за користування кредитом є чинним з моменту доведення інформації про її зміну способом, зазначеним в цьому пункті, якщо інша дата не визначена в повідомлені про зміну розміру процентної ставки та/або комісії за користування кредитом.
Відповідно до п. 18.2.2.2.1 правил банк зобов'язується після прийняття від клієнта відповідної заяви або при зверненні клієнта через дистанційні канали обслуговування, за результатом проведення аналізу, відповідно до встановлених у банку процедур, надати клієнту кредит шляхом перерахування коштів на поточний рахунок клієнта в банку.
Відповідно до п. 18.2.2.2.2, 18.2.2.2.3, 18.2.2.2.4 правил клієнт зобов'язується, зокрема:
використовувати кредит на цілі, зазначені в п. 18.2.1.1.;
оплатити щомісячні проценти та щомісячну комісію за управління кредитом згідно з ціновими параметрами до цього розділу правил, які розміщені на офіційному сайті банку;
повернути кредит у строки і в сумах, як встановлено в п. 18.2.1.2., 18.2.2.3.2., а також зазначені в заяві, шляхом розміщення необхідних для планового погашення внеску коштів на своєму поточному рахунку;
сплатити банку комісії 18.2.2.3.5, 18.2.2.2.6.
Відповідно до п. 18.2.4.1 Правил за користування кредитом у період з дати списання коштів з позикового рахунку до дат погашення кредиту згідно з п. 18.2.1.1, п. 18.2.1.2, п. 8.2.1.3 цього договору клієнт сплачує проценти та комісію за управління кредитом в розмірі, який зазначено в цінових параметрах.
Відповідно до п. 18.2.4.3 Правил сплата процентів за користування кредитом здійснюється в дати платежів, які зазначені у заяві (у графіку погашення кредиту). Якщо повне погашення кредиту здійснюється в дату, що відрізняється від зазначеної в цьому пункті, то останньою датою погашення комісії за управління кредитом, розрахованої від попередньої дати погашення по день фактичного повного погашення кредиту, є дата фактичного погашення кредиту.
Відповідно до п. 18.2.4.8 Правил розрахунок щомісячної комісії за управління кредитом проводиться Банком щомісячно відповідно до графіку погашення кредиту.
Відповідно до п. 18.2.5.3 Правил сторони домовились, що строк позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості за кредитом, нарахованих процентів, комісії, штрафу та інших винагород, право Банку на отримання яких передбачено цим розділом Правил, становить 15 років.
Відповідно до п. 18.2.5.4 Правил надання кредиту здійснюється з моменту подачі клієнтом у банк заяви про приєднання до Правил надання банківських послуг та обслуговування корпоративних клієнтів.
Відповідно до п. 18.2.6 Правил строк дії договору. Договір, а саме - обслуговування кредиту клієнта, набирає чинності з моменту підписання клієнтом заяви про приєднання до Правил надання банківських послуг та обслуговування корпоративних клієнтів, та діє до повного виконання зобов'язань сторонами за цим договором.
Додатком 1 до заяви-договору ID7360445 про приєднання до Правил обслуговування корпоративних клієнтів в Акціонерному товаристві “ТАСКОМБАНК» (продукт “Кредит на розвиток бізнесу») є “Графік погашення кредиту», в якому сторони погодили погашення кредиту протягом 36 місяців рівними частинами в сумі 23 839 грн 04 коп. щомісячно, яка складається з:
- основної заборгованості за кредитом в сумі 13 889 грн. щомісячно з 1 по 35 місяці та останній платіж 13 885 грн. в 36 місяці (всього 500 000 грн);
- комісії за управління кредитом в сумі 9 950 грн щомісячно з 1 по 36 місяці (всього 358200 грн.);
- проценти в сумі 0, 04 грн з 1 по 7 місяці; в сумі 0, 03 грн з 8 по 15 місяць; в сумі 0, 02 грн з 16 по 24 місяць; в сумі 0, 01 грн з 25 по 32 місяці (всього 0, 78 грн).
В графіку сторони погодили, що 1-ий місяць - це наступний за місяцем укладення договору, календарне число місяця - дати укладення договору.
Відповідно до виписки по особовому рахунку за період з 28.11.2019 по 13.12.2023 банком виконано зобов'язання за кредитним договором № ID7360445 від 28.11.2019 та 29.11.2019 перераховано на рахунок позичальника Приватного підприємства “КРАН ЛІФТ СЕРВІС», м.Миколаїв грошові кошти у розмірі 500 000 грн, згідно платіжного документа №570248523 з призначенням платежу “перерахування коштів згно кредитної угоди №ID7360445 від 28.11.2019 Приватного підприємства “КРАН ЛІФТ СЕРВІС», м.Миколаїв, без ПДВ».
Судом встановлено, що за період користування кредитними коштами з 29.11.2019 по 13.12.2023 відповідачем частково повернуто кредитні кошти в розмірі 458 337 грн (основний борг, тіло кредиту), що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою за період 28.11.2019 по 13.12.2023 та розрахунком.
Отже, станом на 13.12.2023 у позичальника перед банком існувала заборгованість по тілу кредиту в сумі 41 663 грн (500 000 грн - 458 337 грн), тобто фактично два останні платежі згідно графіку (35 платіж зі строком оплати до 28.10.2022 та 36 платіж зі строком оплати до 28.11.2022).
За період користування кредитними коштами з 29.11.2019 по 01.12.2023 банком нараховано позичальнику відсотки у сумі 0,78 грн, з яких позичальником погашено 0,77 грн Отже, заборгованість за відсотками за користування кредитом становить 0, 01 грн (останній 32 платіж згідно графіку зі строком оплати до 28.10.2022).
За управління кредитом за період з 29.11.2019 по 13.12.2023 банком нараховано позичальнику комісію в загальній сумі 467 650 (щомісячно по 9 950 грн) за період з 29.11.2019 по 13.12.2023), з якої позичальником сплачено 359 273 грн 69 коп. Отже, заборгованість по комісії становить 108 376 грн 31 коп., що підтверджується банківськими виписками по рахунку.
Заборгованість з тіла кредиту, процентів та комісії за управління кредитом підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками, а саме: виписка по рахунку НОМЕР_2 за період з 28.11.2019 по 13.12.2023; виписка по рахунку НОМЕР_3 за період з 28.11.2019 по 13.12.2023; виписка по рахунку НОМЕР_4 за період з 13.12.2023 по 13.12.2023, виписка по рахунку НОМЕР_4 за період з 13.12.2023 по 13.12.2023.
Приватним підприємством “КРАН ЛІФТ СЕРВІС», м.Миколаїв не подано доказів погашення позичальником вищевказаної кредитної заборгованості.
28.11.2019 між Акціонерним товариством “ТАСКОМБАНК», м.Київ (кредитор) та фізичною особою - резидентом України ОСОБА_1 (поручитель) укладено договір поруки №Т09.07.2019 І 8115 від 28.11.2019.
Умовами договору поруки сторони передбачили наступне.
Відповідно до п. 1.1 договору поруки у відповідності до цього договору поручитель зобов'язується відповідати перед кредитором, на засадах солідарного боржника, за виконання в повному обсязі Приватним підприємством “КРАН ЛІФТ СЕРВІС», м. Миколаїв код за ЄДРПОУ 37224696 (надалі - “Боржник») зобов'язань, що виникли або можуть виникнути в майбутньому на підставі заяви-договору №ID7360445 про приєднання до правил обслуговування корпоративних клієнтів в Акціонерного товариства “ТАСКОМБАНК», м.Київ (продукт “Кредит на розвиток бізнесу»), що укладений між кредитором та боржником, зі всіма можливими змінами та доповненнями до нього, включаючи також ті, що можуть бути укладені в майбутньому (надалі - “Кредитний договір»).
Якщо інше не зазначено у цьому договорі, терміни, що використовуються в цьому договорі, мають ті самі значення, що надані їм у кредитному договорі.
Відповідно до п. 1.2 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання боржником усіх зобов'язань за кредитним договором, в тому числі:
повернути кредитору кредит у розмірі 500 000 грн (п'ятсот тисяч гривень), у терміни (строки), визначені кредитним договором;
щомісячно сплачувати кредитору проценти за користування кредитом в розмірі 0, 0001% (нуль цілих і одна десятитисячна процентів) річних з урахуванням порядку та розміру їх зміни згідно умов кредитного договору, та в строки, що встановлені кредитним договором;
щомісячно сплачувати комісію за управління кредитом в розмірі 1, 99 % (одна ціла і дев'яносто дев'ять сотих відсотків) від суми виданого кредиту в порядку, встановленому кредитним договором;
сплатити кредитору неустойку, пеню, штрафи, та понад суму неустойки, пені, штрафів відшкодувати збитки, заподіяні кредитору невиконанням або неналежним виконанням боржником своїх зобов'язань за кредитним договором;
у випадках, передбачених кредитним договором та/або законодавством України, з дати пред'явлення відповідної вимоги достроково (до настання термінів або строків повернення/сплати, зазначених вище у цьому пункті), повернути кредитору кредит, сплатити проценти за користування ним і виконати інші обов'язки, що виникають із кредитного договору;
інших грошових зобов'язань, що виникли на підставі кредитного договору або можуть виникнути на підставі нього у майбутньому, у тому числі, збільшення грошових зобов'язань, які передбачені умовами кредитного договору.
Відповідно до п. 1.3 договору виконанням зобов'язань, забезпечених цим договором, вважається виконання боржником своїх зобов'язань, зазначених в п. 1.2. цього договору в повному обсязі в строк, порядку та на умовах кредитного договору.
Відповідно до п. 2.1 договору поруки у випадку невиконання або прострочення виконання боржником зобов'язань, що випливають із кредитного договору, поручитель відповідає перед кредитором, як солідарний боржник в тому ж обсязі, що й боржник.
Відповідно до п. 2.2 договору поруки передбачена п. 2.1 цього договору відповідальність поручителя наступає у випадку, якщо боржник порушить зобов'язання та/або допустить прострочення виконання будь-якого із зобов'язань, зазначених у пп. 1.2, 1.3 цього договору.
Відповідно до п. 3.1 договору поруки у випадку невиконання боржником будь-яких зобов'язань за кредитним договором або невиконання зобов'язань у строки, визначені кредитним договором, кредитор звертається з письмовою вимогою на адресу поручителя, зазначену в розділі 7 цього договору, та копію надсилає боржнику.
Відповідно до п. 3.2 договору поруки у вимозі вказується: 1) номер і дата підписання цього договору; 2) дані щодо невиконання боржником своїх зобов'язань та вказівка на обсяг невиконання (несплата суми кредиту та/або процентів, комісій та/або сум збитків, неустойки, інше порушення).
Відповідно до п. 3.3 договору поруки поручитель не пізніше 5 (п'яти) робочих днів з дня відправлення вимоги кредитора (п. 3.1. даного договору) зобов'язаний погасити суму в розмірі, зазначеному у вимозі. Неотримання поручителем вимоги кредитора з будь-яких причин не звільняє поручителя від обов'язку виконати умови цього договору.
Відповідно до п. 3.4 договору поруки у випадку невиконання поручителем своїх зобов'язань за цим договором, поручитель несе відповідальність всім своїм майном.
Відповідно до п. 3.5 договору поруки часткове виконання поручителем зобов'язань боржника, які забезпечені цим договором, не припиняє цього договору.
Відповідно до п. 5.1 договору поруки цей договір набуває чинності з моменту накладення електронного підпису обох сторін, що прирівнюється до власноручного підпису.
Відповідно до п. 5.2 договору поруки порука за цим договором припиняється, якщо кредитор протягом 3 (трьох) років від дня настання строку повернення кредиту не пред'явить вимоги до поручителя.
Відповідно до п. 6.8 договору поруки поручитель не має права без згоди кредитора в односторонньому порядку відмовитися від прийнятих на себе зобов'язань за цим договором або змінити його умови.
Відповідно до п. 6.14 договору поруки з додержанням вимог Законів України “Про електронні довірчі послуги» №2155-VІІІ від 05.10.2017 (надалі - Закон) та “Про електронні документи та електронний документообіг» № 851-ІV від 22.05.2003 цей договір складено українською мовою у формі електронного документу, з накладенням електронних підписів уповноважених представників сторін.
Договір поруки підписано сторонами шляхом накладання КЕП на ресурсі paperless.com.ua.
Доказів розірвання договору поруки або визнання його недійсним та доказів погашення поручителем вищевказаної заборгованості суду не подано.
Інших письмових доказів матеріали господарської справи не містять.
Предметом спору у даній справі є встановлення обставин щодо наявності або відсутності підстав щодо стягнення з боржника та поручителя в солідарному порядку заборгованості за кредитним договором основного бору (тіла кредиту), процентів та комісії у загальному розмірі 153 710 грн 24 коп.
Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.
Оскільки рішення Господарського суду Миколаївської області від 11.12.2025 року у справі №915/1908/23 ОСОБА_1 , м.Одеса оскаржується лише в частині задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості зі сплати комісії (в.ч. простроченої) у сумі 108 376 грн 31 коп., при цьому, висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідачів на користь позивача у розмірі 41 663 грн заборгованості по тілу кредиту (в т.ч. простроченому) та 0,01 грн заборгованості по процентам (в т.ч. простроченим) останнім не оскаржується, а суд апеляційної інстанції, відповідно до вимог ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, тому апеляційним господарським судом в апеляційному порядку переглядається оскаржуване рішення тільки в частині доводів апеляційної скарги щодо стягнення заборгованості зі сплати комісії.
Переглядаючи оскаржуване рішення суду першої інстанції по суті в межах вимог апеляційної скарги, судова колегія зазначає про наступне.
За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами ч. 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Як убачається зі змісту ст. 626, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Зобов'язання, в свою чергу, за вимогами ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 ст. 638 Цивільного кодексу України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суми позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої якості.
Згідно із ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За вимогами ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1, 2 ст.1054 Цивільного Кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Відповідно до ч. 1 ст. 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Відповідно до ст. 555 Цивільного кодексу України у разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов'язаний повідомити про це боржника, а в разі пред'явлення до нього позову - подати клопотання про залучення боржника до участі у справі.
Якщо поручитель не повідомить боржника про вимогу кредитора і сам виконає зобов'язання, боржник має право висунути проти вимоги поручителя всі заперечення, які він мав проти вимоги кредитора.
Поручитель має право висунути проти вимоги кредитора заперечення, які міг би висунути сам боржник, за умови, що ці заперечення не пов'язані з особою боржника. Поручитель має право висунути ці заперечення також у разі, якщо боржник відмовився від них або визнав свій борг.
Відповідно до ч. 1 ст. 559 Цивільного кодексу України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання. У разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності боржника, такий поручитель несе відповідальність за порушення зобов'язання боржником в обсязі, що існував до такої зміни зобов'язання.
Відповідно до ч. 2 ст. 559 Цивільного кодексу України порука припиняється після закінчення строку поруки, встановленого договором поруки. Якщо такий строк не встановлено, порука припиняється у разі виконання основного зобов'язання у повному обсязі або якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов'язання не пред'явить позову до поручителя. Якщо строк (термін) виконання основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня укладення договору поруки не пред'явить позову до поручителя. Для зобов'язань, виконання яких здійснюється частинами, строк поруки обчислюється окремо за кожною частиною зобов'язання, починаючи з дня закінчення строку або настання терміну виконання відповідної частини такого зобов'язання.
Так, банком виконано зобов'язання за кредитним договором та 29.11.2019, перераховано на рахунок позичальника Приватного підприємства “КРАН ЛІФТ СЕРВІС», м.Миколаїв грошові кошти у розмірі 500 000 грн. Приватним підприємством “КРАН ЛІФТ СЕРВІС», м.Миколаїв в період користування кредитними коштами з 29.11.2019 по 13.12.2023 частково повернуто кредитні кошти в розмірі 458 337 грн (основний борг, тіло кредиту), у зв'язку з чим станом на 13.12.2023 у позичальника перед банком існувала заборгованість по тілу кредиту в сумі 41 663 грн (500 000 грн - 458 337 грн), тобто, фактично два останні платежі згідно графіку (35 платіж зі строком оплати до 28.10.2022 та 36 платіж зі строком оплати до 28.11.2022).
Позичальником в порушення ст. 530, 629, 1054 Цивільного кодексу України та умов п. 1.1, п. 2.4.1, п. 3.2 заяви-договору, умов п. 18.2.1.1, п. 18.2.1.2, п. 18.2.2.2.4 Правил не виконано зобов'язання щодо повного погашення кредиту, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість по тілу кредиту в сумі 41 663 грн, яка підтверджена матеріалами справи та не спростована відповідачем жодними доказами, а тому суд першої інстанції стягнув заборгованість по тілу кредиту в сумі 41 663 грн.
За період користування кредитними коштами з 29.11.2019 по 01.12.2023 банком нараховано позичальнику відсотки у сумі 0,78 грн, з яких позичальником погашено 0,77 грн.
Отже, заборгованість за відсотками за користування кредитом становить 0,01 грн (останній 32 платіж згідно графіку зі строком оплати до 28.10.2022), тобто, проценти за користування кредитними коштами нараховано банком в межах строку кредитування, за період правомірного користування позичальником кредитними коштами та до дати настання граничного строку для повернення кредиту відповідно до п. 2.6 договору.
Позичальником, в порушення ст. 530, 629, 1048 Цивільного кодексу України та умов п. 1.1, п. 2.3.1, п. 2.4.1, п. 3.2 заяви-договору, п. 18.2.1.1, п. 18.2.1.4, п. 18.2.2.2.3, п. 18.2.4.1 Правил, не виконано зобов'язання щодо повного погашення відсотків за користування кредитом, внаслідок чого виникла заборгованість по відсоткам за користування кредитом в сумі 0, 01 грн, яка підтверджена матеріалами справи та не спростована відповідачем жодними доказами, а тому судом першої інстанції стягнуто заборгованості по відсоткам (процентам) за користування кредитом в сумі 0, 01 грн.
Обставини наявності заборгованості перед позивачем у вищевказаних сумах апелянтом не оскаржуються.
Стосовно оскарження нарахованої позивачем комісії за управління кредитом, судова колегія зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем нараховано відповідачу/позичальнику Приватному підприємству “КРАН ЛІФТ СЕРВІС», м.Миколаїв комісію за управління кредитом за період з 29.11.2019 по 13.12.2023 в загальній сумі 467 650 грн (щомісячно по 9 950 грн) за період з 29.11.2019 по 13.12.2023, з якої позичальником сплачено 359 273 грн 69 коп.
Отже, судом першої інстанції вірно встановлено, що заборгованість по комісії становить 108 376 грн 31 коп., що підтверджується банківськими виписками по рахунку.
Відповідно до п. 18.2.4.1 Правил за користування кредитом у період з дати списання коштів з позикового рахунку до дат погашення кредиту згідно з п. 18.2.1.1, п. 18.2.1.2, п. 8.2.1.3 цього договору клієнт сплачує проценти та комісію за управління кредитом в розмірі, який зазначено в цінових параметрах, а відповідно до п. 18.2.4.3 Правил сплата процентів за користування кредитом здійснюється в дати платежів, які зазначені у заяві (у графіку погашення кредиту). Якщо повне погашення кредиту здійснюється в дату, що відрізняється від зазначеної в цьому пункті, то останньою датою погашення комісії за управління кредитом, розрахованої від попередньої дати погашення по день фактичного повного погашення кредиту, є дата фактичного погашення кредиту.
Позичальником Приватним підприємством “КРАН ЛІФТ СЕРВІС», м. Миколаїв, в порушення ст. 530, 629 Цивільного кодексу України та умов п. 1.1, п. 2.3.2, п. 2.4.2 заяви-договору, п. 18.2.1.1, п. 18.2.1.3, п. 18.2.1.4, п. 18.2.2.2.3, п. 18.2.4.1, п. 18.2.4.3, п. 18.2.4.8 Правил, не виконано зобов'язання щодо повного погашення комісії за управління кредитом, внаслідок чого виникла заборгованість по комісії за управління кредитом в сумі 108 376 грн 31 коп., яка підтверджена матеріалами справи та не спростована відповідачами жодними доказами.
Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення заборгованості по комісії за управління кредитом в розмірі 108 376 грн 31 коп.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції зауважує, що заборгованість відповідача / позичальника підтверджена належними доказами у справі, а саме банківськими виписками по особовому рахунку позичальника Приватного підприємства “КРАН ЛІФТ СЕРВІС», м.Миколаїв, які підтверджують факт здійснення господарських операцій між банком та позичальником, виконання банком у повному обсязі своїх зобов'язань за кредитним договором, надання відповідачу / позичальнику кредитних коштів у відповідному розмірі та невиконання останнім своїх грошових зобов'язань за зазначеним кредитним договором щодо повернення суми кредиту, процентів та комісії.
Враховуючи умови заяви - договору №ID7360445 від 28.11.2019, який є кредитним договором, а також договору поруки Т09.07.2019 І8115 від 28.11.2019, які укладені сторонами належним чином, в добровільному порядку, без заперечень та зауважень, судова колегія вважає, що суд першої інстанції вірно зазначив про наявність у відповідачів обов'язку щодо виконання взятих на себе зобов'язань з оплати кредитної заборгованості перед позивачем, наявність якої підтверджена належними та допустимими доказами по справі.
Судова колегія відхиляє доводи скаржника, що банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку, як обов'язкову умову надання банківських послуг, посилаючись на з ч. 3 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», оскільки, як зазначено вище по тексту цієї постанови, матеріали справи містять підписані відповідачем-1 заяву-договір від 27.11.2019 про приєднання до Правил обслуговування корпоративних клієнтів Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК», м.Київ, заяву-договір (кредитний договір) №ID7360445 від 28.11.2019 з додатком, які недійсними не визнавались, відповідачами (позичальником та поручителем) в жодній з частин та в жодному з пунктів не оскаржувались.
Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована.
Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним). Недійсність (нікчемність) вказаного правочину сторін не встановлена законом. Крім того, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі №172/410/21.
Підписавши без зауважень та у встановленому законом порядку вищенаведені заяви, відповідачі, як вже зазначалось вище, мали можливість вільно, самостійно та на власний розсуд обрати кредитодавця після аналізу відповідного ринку та обрання найбільш сприятливих та оптимальних умов для кредитування.
У встановлені чинним законодавством України строки та порядку позичальник не відмовився від даної угоди, не просив про її перегляд та/або коригування (наприклад, шляхом укладення додаткових угод), не оспорював повністю чи частково укладені договори в судовому порядку .
Належні, допустимі докази протилежного у матеріалах цієї справи відсутні та апелянтом не спростовані.
В свою чергу, враховуючи, що умовами кредитного договору (основне зобов'язання) сторони погодили, що строк кредиту та остаточне погашення кредиту 36 місяців з дати укладення договору (п. 2.6, п. 3.2 договору), тобто, до 28.11.2022, отже, кредитор в силу п. 5.2 договору поруки мав право звернутись з позовом до позичальника протягом трьох років, починаючи з 28.11.2022.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції зазначає, що кредитором не пропущено строк звернення із позовом до поручителя, а тому у суду першої інстанції були відсутні підстави для відмови в позові до поручителя.
Стосовно доводів скаржника про припинення поруки та пропуску банком строку позовної давності по заявленим вимогам до поручителя, судова колегія їх відхиляє, оскільки апелянт посилається на норму ст. 559 Цивільного кодексу України в редакції, яка втратила чинність більше ніж за рік до підписання між Акціонерним товариством «ТАСКОМБАНК», м.Київ та відповідачами кредитного договору та договору поруки відповідно. Так, суд апеляційної інстанції зауважує, що згідно з ч. 4. ст. 559 Цивільного кодексу України, порука припиняється після закінчення строку поруки, встановленого договором поруки. Якщо такий строк не встановлено, порука припиняється у разі виконання основного зобов'язання у повному обсязі або якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов'язання не пред'явить позову до поручителя . Якщо строк (термін) виконання основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня укладення договору поруки не пред'явить позову до поручителя . Для зобов'язань, виконання яких здійснюється частинами, строк поруки обчислюється окремо за кожною частиною зобов'язання, починаючи з дня закінчення строку або настання терміну виконання відповідної частини такого зобов'язання. Вказана редакція статті набрала чинності 03.07.2018, в той час як договірні відносини між сторонами були встановлені 27.11.2019.
Таким чином, банк, звернувшись 19.12.2023 до господарського суду з позовом про стягнення, зокрема, з відповідача-2 (поручителя), як солідарного боржника, заборгованості за кредитним договором, враховуючи, що при цьому останній платіж по кредиту (момент порушення права банку) припадає на 24.02.2023 (дату, на яку посилається сам апелянт), передбачений ст. 559 Цивільного кодексу України трирічний строк позовної давності для звернення з позовними вимогами до поручителя за кредитним зобов'язанням не пропустив.
Отже, не підлягають застосуванню в даному випадку і наведені скаржником правові висновки Верховного Суду України з питань застосування позовної давності, які викладені в постановах у справах за 2014 та 2017 роки.
Крім іншого, суд апеляційної інстанції звертає увагу, на те, що скаржник не заявляв клопотання про застосування строків позовної давності під час розгляду справи судом першої інстанції, що унеможлювлює його розгляд на стадії апеляційного перегляду оскаржуваного рішення.
При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до п. 18.2.5.3 Правил строк позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості за кредитом, нарахованих процентів, комісії тощо становить 15 років.
Враховуючи підтвердження матеріалами справи факту неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, внаслідок чого виникла заборгованість, суд апеляційної інстанції зазначає, що банк правомірно звернувся до суду із позовом про стягнення в солідарному порядку з позичальника та поручителя заборгованості за кредитним договором відповідно до приписів ст. 543, 553, 554 Цивільного кодексу України та умов п. 1.1, п. 1.2, п. 2.1, п. 2.2 договору поруки.
З урахуванням вищевикладеного, установлені під час розгляду цієї справи фактичні обставини та зроблені судом апеляційної інстанції висновки в повному обсязі спростовують наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту ст.79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у постанові від 16.02.2021 у справі №927/645/19.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Надаючи оцінку всім доказам та доводам скаржника у їх сукупності із застосуванням стандарту доказування «вірогідності доказів», судова колегія доходить висновку про те, що останнім не доведено належними, допустимими, достовірними та вірогідними доказами наявність підстав для відмови позивачу у позовних вимогах про стягнення заборгованості по комісії за управління кредитом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвеція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03, від 28.10.2010 року).
Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Колегія суддів зауважує, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд. Однак ця стаття не закріплює будь-яких правил допустимості доказів чи правил їх оцінки, а тому такі питання регулюються передусім національним правом і належать до компетенції національних судів.
Для того, щоб судовий розгляд був справедливим, як того вимагає п. 1 ст. 6 Конвенції, суд зобов'язаний належним чином вивчити та перевірити зауваження, доводи й докази, а також неупереджено їх оцінити на предмет того, чи будуть вони застосовуватися в рішенні суду.
І хоча Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях констатує, що п. 1 ст. 6 Конвенції дійсно вимагає, щоб суди мотивували висновки в рішеннях, однак ця вимога не означає обов'язку суду надавати детальну відповідь на кожен аргумент; таке питання вирішується виключно у світлі обставин конкретної справи.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 року у справі № 918/519/17.
Суд апеляційної інстанції вважає, що у даному випадку суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, вірно застосував положення національного законодавства, надав вірну оцінку спірним правовідносинам у контексті зазначених норм, у зв'язку із чим рішеннясуду в оскаржуваній частині, яке переглядається в апеляційному порядку, є правомірним, а доводи апелянта, зазначені ним в апеляційній скарзі, є такими, що фактично зводяться лише до незгоди з судовим рішенням, що не може бути обґрунтованою підставою для його скасування або зміни. При цьому протилежного ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції скаржником не доведено.
Відповідно до чинного законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.
У відповідності до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права в оскаржуваній частині.
За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 , м. Одеса не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 11.12.2025 року у справі №915/1908/23 в оскаржуваній частині відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , м.Одеса на рішення Господарського суду Миколаївської області від 11.12.2025 року у справі №915/1908/23 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Миколаївської області від 11.12.2025 року у справі №915/1908/23 в оскаржуваній частині залишити без змін.
Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п.2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 25.03.2026 року.
Головуючий суддя Г.І. Діброва
Судді Л.В. Поліщук
А.І. Ярош