Справа № 175/144/19
Провадження № 2-з/202/17/2026
Іменем України
12 березня 2026 року м. Дніпро
Суддя Індустріального районного суду міста Дніпра Дребот І.Я., розглянувши заяву представника позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Перфілова Олена Анатоліївна, Комунальне підприємство "Реєстрації нерухомості", ОСОБА_5 , Товарна біржа "Січеславська, Правова" про встановлення нікчемності правочинів, застосування наслідків недійсності правочинів, витребування майна з чужого незаконного володіння, -
До Індустріального районного суду міста Дніпра 10.03.2026 року надійшла заява представника позивача - адвоката Копиленко Дар'єї Ігорівни про забезпечення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Перфілова Олена Анатоліївна, Комунальне підприємство "Реєстрації нерухомості", ОСОБА_5 , Товарна біржа "Січеславська, Правова" про встановлення нікчемності правочинів, застосування наслідків недійсності правочинів, витребування майна з чужого незаконного володіння.
Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 11.03.2026 року, дану справу передано судді Дребот І.Я.
В даній заяві представник заявника просить:
- заборонити до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 175/144/19 ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) та будь-яким іншим особам у тому числі суб'єктам державної реєстрації прав та державним реєстраторам прав на нерухоме майно, вчиняти будь-які дії щодо відчуження, у тому числі шляхом укладення договору купівлі-продажу, дарування, міни, іпотеки, передачі в оренду, поділу об'єкту, тощо, вчиняти будь-які дії, що пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно, а саме, житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер нерухомого майна: 454116112214);
- заборонити до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 175/144/19 ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) та будь-яким іншим особам у тому числі суб'єктам державної реєстрації прав та державним реєстраторам прав на нерухоме майно, вчиняти будь-які дії щодо відчуження, у тому числі шляхом укладення договору купівлі-продажу, дарування, міни, іпотеки, передачі в оренду, поділу об'єкту, тощо, вчиняти будь-які дії, що пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно, а саме, земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер нерухомого майна: 162922112214).
З метою реального забезпечення позову, збереження існуючого правового статусу спірного майна та недопущення його відчуження або зміни власника до завершення розгляду справи № 175/144/19 просить застосувати додатковий захід забезпечення позову у вигляді заборони вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо спірного нерухомого майна.
Ознайомившись із заявою, розглянувши матеріали справи, суд дійшов до такого висновку.
Відповідно до вимог ст.149ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
В заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Пунктами 1, 2 ч. 1 ст.150ЦПК України встановлено, що позов може бути забезпечено: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.
Під забезпеченням позову розуміється вжиття судом передбачених законом заходів, які створюють реальну гарантовану можливість для виконання в майбутньому рішення у справі в разі задоволення заявленого позову.
При цьому, забезпечення позову спрямоване, перш за все, проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його тощо.
Зазначена правова норма прямо визначає як форму і порядок звернення до суду із клопотанням про вжиття заходів забезпечення позову, так і підстави для його забезпечення.
Загальною підставою для вжиття заходів забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать або дозволяють достовірно припустити, що невжиття цих заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду.
При цьому відповідно до принципу змагальності сторін і загальних правил розподілу тягаря доказування обов'язок доведення підстав для застосування заходів забезпечення позову покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від22грудня 2006року №9 суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою. Керуючись наведеними нормами процесуального законодавства та з урахуванням роз'яснень Верховного Суду України, при вирішенні питання про забезпечення позову суди мають здійснити оцінку обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними у п. 1 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. А у пункті 4 даної постанови роз'яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Таким чином, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
З матеріалів цивільної справи вбачається, що ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 28.02.2019 року було накладено арешт на вищезазначене майно, шляхом заборони будь-яким особам у тому числі суб'єктам державної реєстрації прав та державним реєстраторам прав на нерухоме майно вчиняти будь-які дії щодо відчуження, у тому числі шляхом укладення договору купівлі-продажу, дарування, міни, іпотеки, передачу в оренду, тощо, вчиняти будь-які дії, що пов'язані із державною реєстрацією речових прав (зокрема, внесення, зміну та скасування).
Судом неодноразово було відмовлено в аналогічному забезпечення, що підтверджується ухвалами Індустріального районного суду м. Дніпра від 15.04.2025 року та 06.05.2025 року.
Окрім цього, ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпра від 15.04.2025 року було оскаржено до Дніпровського апеляційного суду та згодом подано касаційну скаргу до Верховного Суду.
Постановою Верховного Суду від 18.02.2026 року (справа № 175/144/19, провадження № № 61-14541св25) підтвердив законність відмови суду першої інстанції в задоволенні заяви про забезпечення позову оскільки, суд першої інстанції, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, правильно виходив із того, що ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 28 лютого 2019 року у цій справі вже було вжито аналогічне забезпечення позову щодо спірного нерухомого майна, яке є чинним.
Будь-яких підтверджень скасування такого забезпечення позову матеріали цивільної справи не містять.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.
Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Подібних висновків дійшла Велика Палати Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19).
Згідно із ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
Заявником не наведено беззаперечних підстав для забезпечення позову. Аналогічне забезпечення позову, відносно спірного нерухомого майна, є чинним, а тому повторне забезпечення позову вже діючого обмеження відповідача ОСОБА_4 на вільне розпорядження спірним нерухомим майном є недоцільним та неспівмірним.
Ураховуючи вищезазначені положення ст. 149, 150 ЦПК України, відповідні роз'яснення постанови Пленуму Верховного Суду України, враховуючи розумність, обґрунтованість і адекватність вимог заявника, а також те, що відсутні докази реальної загрози невиконання чи утруднення виконання рішення суду у випадку його ухвалення на користь позивача, суд вважає за необхідне у задоволенні заяви про застосування заходів забезпечення позову відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст. 116, 149, 150, 260 ЦПК України, суд,-
У задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Перфілова Олена Анатоліївна, Комунальне підприємство "Реєстрації нерухомості", ОСОБА_5 , Товарна біржа "Січеславська, Правова" про встановлення нікчемності правочинів, застосування наслідків недійсності правочинів, витребування майна з чужого незаконного володіння - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя І.Я. Дребот