Справа № 947/11316/26
Провадження № 1-кс/947/3956/26
17.03.2026 року слідчий суддя Київського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі клопотання слідчого СВ ВП № 4 Одеського РУП № 1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_3 , погоджене прокурором Київської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_4 , про арешт майна у кримінальному провадженні №12026163480000219 від 15.03.2026 за ознаками злочину передбаченого ч. 1. ст. 121 КК України,
До Київського районного суду м. Одеси надійшло клопотання слідчого СВ ВП № 4 Одеського РУП № 1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_3 , погоджене прокурором Київської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_4 , про арешт майна у кримінальному провадженні №12026163480000219 від 15.03.2026 за ознаками злочину передбаченого ч. 1. ст. 121 КК України.
У клопотанні сторона обвинувачення, з метою збереження речового доказу, проведення необхідних слідчих (розшукових) дій, проведення експертних досліджень, запобіганню спробам пошкодження, перетворення, відчуження просить накласти арешт на вилучене 15.03.2026 року в ході огляду місця події за адресою: м. Одеса вул. Євгена Чикаленка, буд. 53, кв № 14.
Дослідивши клопотання та матеріали, які обґрунтовують доводи клопотання, слідчий суддя приходить до наступного переконання.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Положеннями ст. ст. 2, 7 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.
Відповідно до положень ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Вказана норма узгоджується зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
Частина 1 ст. 170 КПК України передбачає що, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
При цьому, ч. 2 вказаної норми встановлює, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Згідно із ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Як вбачається зі змісту клопотання про накладення арешту на майно, слідчий визначив метою накладення арешту на зазначене в ньому вилучене майно його збереження як речового доказу, хоча при цьому конкретно мету та правову підставу арешту майна не обґрунтував, а лише поверхово послався на положення ст. 170 КПК України, які загалом визначають поняття арешту майна.
Водночас, клопотання слідчого не відповідає вимогам ст. 171 КПК України, з огляду на наступні обставини.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 171 КПК України, у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень ст. 170 Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до ч. 6 ст. 170 цього Кодексу.
До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.
В порушення вимог кримінального процесуального закону, щодо вмотивованості та обґрунтованості, органом досудового розслідування у клопотанні не зазначено хто є власником предмету ззовні схожого на ніж, яке доказове значення вона має в рамках даного кримінального провадження, що вона може підтвердити, чи спростувати за обставин розслідуваного кримінального провадження.
Також слідчий у клопотанні визначив метою накладення арешту на вказане майно, як: його збереження речових доказів. При цьому конкретно мету та правову підставу арешту майна не обґрунтував, а лише поверхово послався на положення ст. 170 КПК України, які загалом визначають поняття арешту майна.
Слідчий у клопотанні фактично обмежився лише наведенням фактичних обставин кримінального провадження, цитуванням вимог кримінального процесуального закону та узагальненим посиланням на те, що накладення арешту необхідне для забезпечення можливості встановлення важливих обставин в кримінальному провадженні, однак при цьому не мотивує необхідності накладення арешту на майно.
Постанова про визнання речового доказу є формальною та не можу бути єдиною підставою для арешту майна.
Окрім того, слідчим суддя звертає увагу, що згідно протоколу огляду, проведеного в порядку ст. 233 КПК України, 15.03.2026 року за адресою м. Одеса, вул. Євгена Чикаленка, 53 каб. 14 слідчим було вилучено предмет ззовні схожий на ніж з рукояткою чорного кольору.
В свою чергу ухвалою від 17.03.2026 року стороні обвинувачення було відмовлено у легалізації огляду за адресою м. Одеса, вул. Євгена Чикаленка, 53 каб. 14.
Отже, слідчому судді не зрозуміло правову природу виявленого та вилученого предмету ззовні схожого на ніж.
Слідчий суддя позбавлений можливості встановити з яких причин наразі вилучений предмет ззовні схожий на ніж необхідний органу досудового розслідування та чому слідчий вважає, що він може мати значення для встановлення обставин імовірного вчинення кримінальних правопорушень в рамках кримінального провадження за ознаками злочину передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.
Слідчий суддя звертає увагу, що необґрунтоване накладення арешту майна може в подальшому потягнути за собою негативні наслідки для даного кримінального провадження та не буде слугувати його завданням, а також може порушити законні права власників та володільців майна.
За таких підстав, у даному кримінальному провадженні, на даному етапі його розслідування, клопотання сторони обвинувачення не може бути розглянуто по суті, оскільки воно не відповідає вимогам ст.171 КПК, з урахуванням відсутності повної інформації в клопотанні щодо вилученого майна та обґрунтування підстав та мети для накладення арешту.
На переконання слідчого судді, встановлення вказаних обставин слугуватиме досягненню дієвості кримінального провадження, та буде дієвим запобіжником настання шкідливих наслідків як для кримінального провадження, так і для власників/володільців майна.
Слід зазначити, що положеннями статті 3 КПК України на слідчого суддю покладено обов'язок контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, при цьому, окреслено межі такого захисту - діяти в порядку, передбаченому КПК України.
Водночас при застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Вказані обставини позбавляють слідчого суддю можливості в повній мірі дослідити обставини, якими обґрунтовані доводи клопотання та прийняти рішення по суті.
Згідно з ч. 3 ст. 172 КПК України слідчий суддя, встановивши, що клопотання про арешт майна подано без додержання вимог статті 171 цього Кодексу, повертає його прокурору, цивільному позивачу та встановлює строк в сімдесят дві години або з урахуванням думки слідчого, прокурора чи цивільного позивача менший строк для усунення недоліків, про що постановляє ухвалу.
З урахуванням вищенаведеного, слідчий суддя приходить до висновку про необхідність повернення клопотання про арешт майна прокурору для усунення вказаних в ухвалі слідчого судді недоліків, надавши для цього прокурору строк 72 години з моменту отримання копії цієї ухвали.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 2, 7, 132, 170-173, 309, 395 КПК України, слідчий суддя, -
Клопотання- повернути прокурору.
Встановити строк для усунення недоліків в сімдесят дві години.
Ухвала слідчого судді оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1