Номер провадження: 11-кп/813/952/26
Справа № 501/2100/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
20.01.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заявника ОСОБА_7 на вирок Чорноморського міського суду Одеської області від 13.05.2025 у кримінальному провадженні №12018160000000505 від 22 вересня 2017відносно:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Колісне, Саратського району, Одеської області, фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судима,
обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 191 КК України,
встановив:
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом першої інстанції.
Оскаржуваним вироком суду першої інстанції затверджено угоду про визнання винуватості від 13 травня 2025 року, що була укладена між прокурором Одеської обласної прокуратури ОСОБА_9 з однієї сторони та обвинуваченою ОСОБА_8 , в присутності її захисника адвоката ОСОБА_10 , з іншої сторони у кримінальному провадженні №1-кп/501/202/25, (501/2100/25).
Визнано винною ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 191 Кримінального кодексу України.
Призначено ОСОБА_8 узгоджене сторонами угоди покарання за ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 191 Кримінального кодексу України у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.
Відповідно до ст. 75 Кримінального кодексу України звільнено ОСОБА_8 від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, строком на 2 (два) роки.
Згідно з п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 Кримінального кодексу України покласти на ОСОБА_8 наступні обов'язки:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Вироком також вирішено питання щодо процесуальних витрат.
Зазначеним вироком суду першої інстанції ОСОБА_8 визнано винною у тому, що вона у травні 2014 року, маючи намір на отримання з державного бюджету грошових коштів в якості державної соціальної допомоги без проходження певної процедури оформлення та перевірки законності підстав для отримання такої допомоги, зв'язалась з ОСОБА-1 депутатом Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області, який використовуючи свій статус депутата та представника інтересів громади, діючи в порушення вимог порядку та Постанови КМУ від 24 лютого 2003 року №250 «Про затвердження порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям», повідомив ОСОБА_8 про те, що вона може надати свої персональні дані для оформлення та подальшого отримання державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям за умови надання йому незаконної винагороди у розмірі 50% від нарахованих сум соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям. Достовірно знаючи про відсутність у неї законних підстав для отримання соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям, усвідомлюючи незаконність своїх дій, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою привласнення грошових коштів державного бюджету, ОСОБА_11 , вступила з вказаною особою у попередню змову щодо привласнення чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем.
В травні 2014 року, після отримання від ОСОБА_8 необхідних документів, ОСОБА-1, з метою створення підстав для нарахування соціальної допомоги, передав копії вищевказаних документів ОСОБА-2, яка виконала усі необхідні дії щодо процедури оформлення заяв і документів, необхідних для нарахування соціальної допомоги ОСОБА_8 .
Крім того, у той же період часу, ОСОБА-3 здійснювала нарахування ОСОБА_8 грошових коштів в якості державної соціальної допомоги, яка передбачена Законом України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям» від 01 червня 2000 року, Постановою КМУ від 24 лютого 2003 року №250 «Про затвердження порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям».
ОСОБА-2, 08 травня 2014 року отримавши копії документів ОСОБА_8 , безпідставно, використовуючи персональні код та пароль доступу, внесла в електрону базу автоматизованої системи обробки персональних даних Міністерства соціальної політики (АСОПД) неправдиві відомості щодо ОСОБА_8 , які давали підстави для отримання нею соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям, а саме: усвідомлюючи наслідки своїх незаконних дій та бажаючи їх настання, умисно, в порушення положень п. 10 Порядку, не відобразила відомості про те, що ОСОБА_8 перебуває у шлюбі з ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Далі, ОСОБА-3, достовірно знаючи про відсутність у ОСОБА_8 підстав для отримання соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям, зловживаючи своїм службовим становищем, в порушення Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям» від 01 червня 2000 року та Постанови КМУ від 24 лютого 2003 року № 250 «Про затвердження порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям», 08 травня 2014 року здійснив нарахування ОСОБА_8 грошових коштів в якості державної соціальної допомоги, яка передбачена Законом України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям» від 01 червня 2000 року, Постановою КМУ від 24 лютого 2003 року №250 «Про затвердження порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям», а саме: 08 травня 2014 року за січень-квітень 2014 рік - 9269 грн. 32 коп., 16 травня 2014 за травень 2014 року - 2317 грн. 33 коп.
В подальшому, нарахування здійснювалися ОСОБА-3 з червня 2014 року по червень 2016 року та всього на рахунок ОСОБА_8 в ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» №2869923546 нарахована соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям на загальну суму 71903 грн. 86 коп.
У період з травня 2014 року по березень 2016 року, після кожного нарахування та незаконного отримання щомісячної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям, ОСОБА_8 діючи за попередньою змовою з ОСОБА-1, перераховувала через термінал «Приватбанк», розташований на території м. Білгород-Дністровський Одеської області, 50 % від отриманих в якості соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям коштів на банківські картки вказані ОСОБА-1.
Таким чином ОСОБА_8 вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 191 Кримінального кодексу України - пособництво у вчиненні кримінального правопорушення шляхом надання засобів та іншим чином сприяння приховуванню кримінального правопорушення, що полягало у вчиненні привласнення чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, що вчинене за попередньою змовою групою осіб.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погоджуючись із вироком районного суду заявник ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу.
Доводи обґрунтовує тим, що твердження суду про встановлення неправомірності дій ОСОБИ-1, яка безсумнівно ідентифікується як ОСОБА_7 , є порушенням прав та свобод ОСОБА_7 , які передбачені ч.1 ст. 62 Конституції України, ч. 1 ст. 17 КПК, ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист права людини і основоположних свобод.
Зазначає, що ст. 45 КК України звільнення від кримінальної відповідальності не допускається щодо осіб, які вчинили корупційні кримінальні правопорушення, яким, зокрема, вважається кримінальне правопорушення, передбачене статтею 191 КК України.
Згідно пункту 6 частини 7 статті 474 КПК суд відмовляє у затверджені угод в разі відсутності фактичних підстав для визнання винуватості. ОСОБА_7 не знайомий з ОСОБА_13 та ніколи з нею не зустрічався і не отримував від неї будь яких коштів. Ці обставини не є очевидними для суду, який розглядав угоду про визнання винуватості ОСОБА_14 та мають досліджуватись у кримінальному проваджені стосовно ОСОБА_7 .
Просить скасувати вирок та повернути справу до суду першої інстанції для нового розгляду.
Заявник ОСОБА_7 будучи належним чином повідомленим про дату та час судового засідання не з'явився, клопотань про розгляд апеляційної скарги за його участі не надсилали до суду апеляційної інстанції, обвинувачена ОСОБА_8 та її захисник ОСОБА_10 надали до суду апеляційної інстанції клопотання про розгляд апеляційної скарги без їх участі.
За таких обставин апеляційний суд заслухавши думку прокурора, який не заперечував проти розгляду апеляційної скарги за такої явки, у відповідності до положень ч. 4 ст. 405 КПК України вважав за можливе провести судовий розгляд за відсутності заявника, обвинуваченої та її захисника.
Позиції учасників судового розгляду.
Заслухавши: суддю-доповідача, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд доходить таких висновків.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Положення ст. 2 КПК України визначають завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, одним із завдань є забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до положень ст. 7 КПК України зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться верховенство права, законність, рівність перед законом і судом, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя та обов'язковість судових рішень, змагальність сторін, диспозитивність та розумність строків розгляду справи.
Згідно зі ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до ст. 9 КПК України під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.
Положеннями ч. 1 ст. 24 КПК України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому КПК України.
Відповідно до п. 8 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право звернення до суду. Проте, право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Порядок звернення до суду за судовим захистом у кримінальному провадженні врегульований Кримінальним процесуальним кодексом України.
Відповідно до ч. 4 ст. 394 КПК України вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржений: обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами четвертою, шостою, сьомою статті 474 цього Кодексу, в тому числі нероз'яснення йому наслідків укладення угоди, а також прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з частиною четвертою статті 469 цього Кодексу угода не може бути укладена.
Вирок, яким затверджено угоду про визнання винуватості, може бути оскаржений до апеляційного суду іншою особою, яка не була учасником судового провадження, якщо це рішення стосується інтересів іншої особи, а не тієї, з якою було укладено угоду. Вирок слід визнавати таким, що стосується інтересів цієї іншої особи лише у випадку, якщо у його тексті зазначено такі дані, які прямо вказують на дану конкретну особу, або визнано встановленими такі обставини, які дозволяють суду однозначно ідентифікувати іншу особу, за умови, що вирок суду стосується прав, свобод та інтересів цієї іншої особи.
Колегія суддів зазначає. що у разі подання апеляційної скарги на вирок на підставі угоди іншою особою, необхідно впевнитися, що: (1) у тексті вироку зазначено такі дані, які прямо вказують на дану конкретну особу, або визнані встановленими такі обставини, які дозволяють з впевненістю ідентифікувати іншу особу; (2) вирок стосується прав, свобод та інтересів цієї іншої особи. Дані, які містяться у процесуальних документах, складених слідчим або прокурором (обвинувальний акт, повідомлення про підозру, тощо), не можуть слугувати підставою для визнання вироку на підставі угоди про визнання винуватості однієї особи таким, що стосується прав, свобод та інтересів інших осіб (постанова Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 18.05.2020 у справі №639/2837/19).
Виходячи з узагальненої позиції Касаційного кримінального суду Верховного Суду, при перевірці законності ухвал щодо прийнятності апеляційної скарги іншої особи на вирок на підставі угоди, правильними є висновки про те, що: (1) зазначення у формулюванні обвинувачення інформації стосовно співучасті обвинуваченого-сторони угоди з іншою особою (чи вчинення обвинуваченим-стороною угоди дій в інтересах іншої особи), яке визнано судом доведеним, стосується лише обвинуваченого-сторони угоди; (2) викладені у вироку на підставі угоди обставини обвинувачення, відповідно до ст. 17 КПК, не можуть бути використані на підтвердження винуватості будь-яких інших осіб, крім обвинуваченого-сторони угоди (ухвали від 25.08.2021 у справі №991/3848/21, від 04.10.2021 у справі №991/3848/21, від 18.10.2021 у справі №991/3848/21).
Разом із тим, зі змісту оскаржуваного вироку вбачається, що резолютивна частина вироку стосується виключно ОСОБА_13 - вирішено питання лише щодо її винуватості. Більш того, апеляційний суд зазначає, що у мотивувальній частині вироку (при викладенні формулювання обвинувачення) не можна вирішити питання про винуватість іншої особи, щодо якої немає відповідного висновку в резолютивній частині. Адже саме по собі зазначення даних чи дій іншої особи при викладенні фактичних обставин злочину, у вчиненні якого обвинувачується особа-сторона угоди, не може свідчити про автоматичне встановлення винуватості іншої особи, питання про винуватість якої не вирішується в даному провадженні. У протилежному випадку неможливо було б викласти фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення декількома особами або вчинених у співучасті та перевіряти правильність кваліфікації злочину.
У цьому провадженні суд першої інстанції не досліджував докази та не надавав будь-яку оцінку діям апелянта в іншому кримінальному провадженні, а викладення формулювання обвинувачення у вироку є вимогою КПК. Проте відповідне формулювання стосується лише ОСОБА_13 . При формулюванні обвинувачення щодо ОСОБА_13 відсутні жодні посилання на персональні дані апелянта, адже у вироку йдеться про осіб, дані щодо яких повністю знеособлені (у вироку жодного разу не згадуються прізвище або ім?я чи по батькові апелянта), яких з тексту вироку неможливо ідентифікувати без дослідження інших процесуальних документів, складених стороною обвинувачення, чи відповідних доказів.
Відповідно до ст. 393 КПК України, апеляційну скаргу мають право подати:
1) обвинувачений, стосовно якого ухвалено обвинувальний вирок, його законний представник чи захисник - в частині, що стосується інтересів обвинуваченого;
2) обвинувачений, стосовно якого ухвалено виправдувальний вирок, його законний представник чи захисник - в частині мотивів і підстав виправдання;
3) підозрюваний, обвинувачений, його законний представник чи захисник;
4) законний представник, захисник неповнолітнього чи сам неповнолітній, щодо якого вирішувалося питання про застосування примусового заходу виховного характеру, - в частині, що стосується інтересів неповнолітнього;
5) законний представник та захисник особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного характеру;
6) прокурор;
7) потерпілий або його законний представник чи представник - у частині, що стосується інтересів потерпілого, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції;
8) цивільний позивач, його представник або законний представник - у частині, що стосується вирішення цивільного позову;
9) цивільний відповідач або його представник - у частині, що стосується вирішення цивільного позову;
9-1) представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, - у частині, що стосується інтересів юридичної особи;
9-2) фізична або юридична особа - у частині, що стосується її інтересів під час вирішення питання про долю речових доказів, документів, які були надані суду; третя особа - у частині, що стосується її інтересів під час вирішення питання про спеціальну конфіскацію;
9-3) викривач - у частині, що стосується його інтересів під час вирішення питання виплати йому винагороди як викривачу;
10) інші особи у випадках, передбачених цим Кодексом.
Зазначеним перелік осіб є вичерпним.
Натомість, як вбачається з матеріалів кримінального провадження ОСОБА_7 не має жодного статусу однієї з вище перелічених осіб, а тому подана особою, яка не має права подавати апеляційну скаргу.
Згідно положень п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК України, апеляційна скарга повертається, якщо апеляційну скаргу подана подала особа, яка не має права подавати апеляційну скаргу.
Отже, вирок не містить даних, які б могли ідентифікувати апелянта, а посилання на те, що він є депутатом Великодолинської селищної ради VI скликання Овідіопольського району Одеської області не свідчить про однозначну ідентифікацію особи.
Таким чином, вирок стосується та створює правові наслідки лише щодо ОСОБА_13 та не стосується прав, свобод та інтересів ОСОБА_7 .
У постанові Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 19.02.2019 у справі №569/17036/18 Суд дійшов висновку про те, що якщо після відкриття апеляційного провадження буде встановлено, що воно відкрите за апеляційною скаргою на рішення, яке не підлягає апеляційному оскарженню, апеляційний суд має постановити ухвалу про закриття апеляційного провадження. Верховний Суд визнав правильними такі рішення апеляційних судів (ухвала Верховного Суду від 19.032018 у справі №439/1271/17; постанова Верховного Суду від 23.10.2018 у справі №180/210/17).
Цей висновок ґрунтується на тому, що ст. 129 Конституції України гарантує право на апеляційний перегляд справи, а не кожного судового рішення в межах кримінального провадження, у відповідності з чим КПК визначає, в яких випадках і які рішення слідчих суддів, судів першої інстанції підлягають перегляду в апеляційному порядку. Саме тому апеляційна скарга на судове рішення, яке не підлягає апеляційному оскарженню, не може бути розглянута по суті, а відкрите (розпочате) апеляційне провадження за такою скаргою підлягає закриттю з урахуванням положень ч. 6 ст. 9 КПК.
Аналогічний підхід був застосований Великою Палатою Верховного Суду, яка вважала за необхідне закрити касаційне провадження, відкрите за скаргою на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню (постанова від 23.01.2019 у справі №738/1482/16-к).
Враховуючи викладене та зазначені вище положення, колегія суддів вважає за необхідне, закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_7 , оскільки апеляційна скарга подана особою, яка не має права її подавати.
Керуючись ст.ст. 7, 9, 32, 303, 370, 404, 405, 407, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд,
ухвалив:
Закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою заявника ОСОБА_7 на вирок Чорноморського міського суду Одеської області від 13.05.2025 у кримінальному провадженні №12018160000000505 від 22 вересня 2017, яким ОСОБА_8 засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 191 КК України.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4