Номер провадження: 11-кп/813/816/26
Справа № 509/2259/24
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
04.02.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
представника потерпілих - ОСОБА_9 ,
потерпілої - ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги прокурора Чорноморської окружної прокуратури ОСОБА_11 та представника цивільного відповідача ПАТ «Українська Страхова Компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» - ОСОБА_12 на вирок Овідіопольського районного суду Одеської області від 09.04.2025 року у кримінальному провадженні №12024162250000087 внесеному до ЄРДР 25.01.2024 року відносно:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Перемога Тарутинського району Одеської області, громадянин України, освіта вища, не працює, не одружений, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,
встановив:
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом першої інстанції.
Оскаржуваним вироком суду першої інстанції ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено покарання у виді трьох років позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами.
У відповідності до ст.ст. 75,76 КК України звільнено ОСОБА_8 від відбуття основного покарання, якщо він протягом двох років іспитового строку не скоїть іншого кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов'язки, а саме: не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну міста проживання, роботи; періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.
Цивільний позов ОСОБА_13 - задоволено частково.
Цивільний позов ОСОБА_10 законного представника ОСОБА_14 - задоволено частково.
Цивільний позов ОСОБА_10 законного представника ОСОБА_15 - задоволено частково.
Стягнуто з приватного акціонерного товариства "Українська Страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс груп" на користь ОСОБА_13 матеріальну шкоду у розмірі 1673,34 грн. та моральну шкоду у розмірі 40000 гривень.
Стягнуто з приватного акціонерного товариства "Українська Страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс груп" на користь ОСОБА_10 , яка є законним представником ОСОБА_14 відшкодування на утримання неповнолітньої дитини у розмірі 106333,33 грн. та моральну шкоду у розмірі 40000 гривень.
Стягнуто з приватного акціонерного товариства "Українська Страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс груп" на користь ОСОБА_10 , яка є законним представником ОСОБА_15 відшкодування на утримання неповнолітньої дитини у розмірі 106333,33 грн. та моральну шкоду у розмірі 40000 гривень.
Вироком також вирішено питання щодо долі речових доказів та процесуальних витрат.
Зазначеним вироком суду першої інстанції ОСОБА_8 визнано винним у тому, що він 24.01.2024 приблизно о 17 год. 33 хв. водій ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , грубо порушив пункти: 13.1 та 13.3 «Правил дорожнього руху», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001 (далі - Правил дорожнього руху), які зобов'язують водія: п.13.1 - «Водій залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки, особливостей вантажу, що перевозиться, і стану транспортного засобу повинен дотримувати безпечної дистанції та безпечного інтервалу»; п.13.3 - «Під час обгону, випередження, об'їзду перешкоди чи зустрічного роз'їзду необхідно дотримувати безпечного інтервалу, щоб не створювати небезпеки для дорожнього руху».
Так, в зазначений день та час, водій ОСОБА_8 , перебуваючи у тверезому стані, керуючи технічно справним автомобілем марки «MERCEDES-BENZ SPRINTER 515 CDI», д.р.н. НОМЕР_1 , з ввімкнутим ближнім світлом фар, у темний час доби та при достатньому вуличному електроосвітленні, здійснював рух по асфальтованому, без пошкоджень, сухому дорожньому покриттю, на ділянці проїзної частини по вул. Ангарська в напрямку вул. Овідіопольська дорога з боку вул. Фруктова, які відносяться до селища Аванград Одеського району Одеської області.
На зазначеній ділянці проїзної частини організовано рух, по дві смуги у кожному напрямку, напрямки яких розділені подвійною суцільною лінією горизонтальної дорожньої розмітки.
Здійснюючи рух по крайній правій смузі попутному йому напрямку, наближаючись до буд.АДРЕСА_3, водій ОСОБА_8 , вкрай уважним не був, заходів, що виключають виникнення і розвиток аварійної ситуації не вжив, не врахував дорожню обстановку та не дотримався безпечного інтервалу, нехтуючи вказаними вимогами Правил дорожнього руху, в результаті чого допустив зіткнення вказаного автомобіля під його керуванням з велосипедистом ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який керував велосипедом марки «Crosser Faith» та рухався попереду нього у попутному напрямку у правого краю дороги.
В наслідок дорожньо-транспортної пригоди велосипедист ОСОБА_10 отримав тілесні ушкодження, від яких помер у медичному закладі.
В результаті дорожньо-транспортної події велосипедист ОСОБА_10 отримав тілесні ушкодження, поєднаної травми голови, тулуба, кінцівок:
а) відкрита черепно-мозкова травма: множинні садна лобово-тім'яно-скронево-потиличної ділянки голови справа та правої виличної ділянки, синець лобово-тім'яно-скронево-потиличної ділянки голови по центру і зліва, крововилив і розриви червоної облямівки та слизової оболонки нижньої губи справа, великовогнищевий крововилив в м'яких тканинах лобово-тім'яно-скронево-потиличної ділянки голови по центру і зліва, множинні лінійні переломи кісток черепа, крововилив під твердою мозковою оболонкою над лівою півкулею головного мозку (за даними медичної документації, під час оперативного втручання видалений згорток крові, об'ємом 150 мл), крововилив під м'які мозкові оболонки обох півкуль головного мозку та мозочку, розтрощення і контузійні крововиливи нижніх поверхонь правої і лівої лобових і скроневих часток головного мозку, крововилив в товщі моста і стовбура головного мозку;
б) закрита травма тулуба: переломи 9,10,11-го лівих ребер по навколохребетній лінії з крововиливами під пристінковою плеврою, синець і садна попереково-крижово-куприкової ділянки тулуба, синець лівої сідниці, великовогнищевий крововилив в м'яких тканинах попереково-крижово-куприкової ділянки тулуба та обох сідниць з розтрощенням м'яких тканин та утворенням осумкованої гематоми, уламковий перелом крижово-куприкового відділу хребта і тазу;
в) травма кінцівок: синець і садно задньої поверхні правого і лівого ліктьових суглобів, садно передньо-зовнішньої поверхні правого колінного суглоба.
Смерть ОСОБА_10 настала від поєднаної травми голови і тулуба, спричиненої йому під час дорожньо-транспортної події, у вигляді переломів кісток черепу та крововиливів під твердою і м'якими мозковими оболонками, а також травми тулуба у вигляді переломів лівих ребер та крововиливу в м'яких тканинах крижово-поперекової ділянки тулуба і перелому крижово-куприкового відділу хребта і тазу.
В умовах даної дорожньої обстановці водій автомобіля марки «MERCEDES-BENZ SPRINTER 515 CDI» по мірі наближення до велосипедиста, який рухався попутно попереду у правого краю дороги, при випередженні нього, повинен був рухатись з забезпеченням безпечного бічного інтервалу до велосипедиста, тобто він повинен був діяти відповідно до комплексу вимог пунктів 13.1 та 13.3 Правил дорожнього руху.
Порушення водієм ОСОБА_8 вимог пунктів 13.1 та 13.3 Правил дорожнього руху стало умовою та причиною виникнення і настання даної дорожньо-транспортної пригоди і знаходиться в прямому причинному зв'язку з наслідками, які наступили в результаті дорожньо-транспортної події, при цьому останній мав технічну можливість запобігти вказаній дорожньо-транспортній події.
Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала.
Не оспорюючи доведеність та правильність кваліфікації дій обвинуваченого, прокурор ОСОБА_11 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає вирок суду підлягає скасуванню через невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м'якість.
Доводи обґрунтовує тим, що призначене судом першої інстанції покарання ОСОБА_8 , не відповідає тяжкості кримінального правопорушення тa особі обвинуваченого, так як останньому не призначене додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами та призначене основне покарання найбільш м'яке за вчинення даного кримінального правопорушення, при цьому судом при призначенні покарання не взято до уваги обставини вчинення даного кримінального правопорушення, що виразилися у грубому порушенні Правил дорожнього руху України, завдані наслідки вчинення кримінального правопорушення - смерті людини, у якої на утриманні було двоє дітей, а також подальше, після вчинення даного кримінального правопорушення, порушення з боку ОСОБА_8 - Правил дорожнього руху України.
Просить вирок суду першої інстанції скасувати в частині призначеного покарання, ухвалити в цій частині новий вирок, яким призначити покарання ОСОБА_8 у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 (один) рік 6 (шість) місяців.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_8 від відбуття основного покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі з випробуванням, якщо він протягом двох років іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов'язки.
На підставі п.п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_8 наступні обов?язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
В іншій частині вирок залишити без змін.
Під час судового засідання в суді апеляційної інстанції прокурор ОСОБА_6 апеляційну скаргу підтримав частково та просив її задовольнити тільки в частині призначення додаткового покарання обвинуваченому ОСОБА_8 - позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 (один) рік 6 (шість) місяців.
Також просив залишити без розгляду клопотання про повторне дослідження доказів, які характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_8 .
Крім того, не оспорюючи доведеність та правильність кваліфікації дій обвинуваченого, представник цивільного відповідача ПАТ «Українська Страхова Компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» - ОСОБА_12 подав апеляційну скаргу.
Доводи обґрунтовує тим, що ПрАТ «УСК «Княжа ВІГ» було прийнято рішення про виплату страхового відшкодування у розмірі 149266,67грн.
20.08.2024 було виплачено суму страхового відшкодування у розмірі 149266,67 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №3Р092155.
Тобто ПрАТ «УСК «Княжа ВІГ» було виплачено страхове відшкодування у розмірі навіть більшому, ніж присудив стягнути суд першої інстанції.
Більш того, суд не міг стягнути на користь ОСОБА_13 моральну шкоду у розмірі 40000 грн.
Просить частково скасувати вирок Овідіопольського районного суду Одеської області від 09.04.2025 в частині заявлених позовних вимог до Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» та ухвалити в цій частині новий вирок, яким у задоволенні позову ОСОБА_14 до Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», ОСОБА_8 про відшкодування шкоди завданої кримінальним правопорушенням в частині заявлених позовних вимог до Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» відмовити.
У задоволені позову ОСОБА_15 , до Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», ОСОБА_8 про відшкодування шкоди завданої кримінальним правопорушенням в частині заявлених позовних вимог до Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» відмовити.
У задоволені позову ОСОБА_13 , до Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», ОСОБА_8 про відшкодування шкоди завданої кримінальним правопорушенням відмовити.
Позиції учасників апеляційного розгляду.
Заслухавши суддю-доповідача, прокурора, який частково підтримав доводи апеляційної скарги сторони обвинувачення та заперечував проти задоволення апеляційної скарги ПАТ «Українська Страхова Компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», думку обвинуваченого та його захисника, потерпілу та її представника, які заперечували проти задоволення апеляційних скарг, дослідивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд доходить таких висновків.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги, але положеннями ч. 2 цієї ж статті передбачено, що суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого.
Згідно ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
У апеляційних скаргах прокурора та цивільного відповідача не оспорюються фактичні обставини вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення, встановленого судом першої інстанції та доведеність його вини у вчинені злочину, у зв'язку з чим апеляційний суд не переглядає вирок у цій частині.
Таким чином, апеляційний суд вважає вірними висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_8 у скоєнні ним кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 286 КК України, за встановлених районним судом та викладених у вироку обставин.
Доводи прокурора щодо скасуванню вироку в частині призначеного обвинуваченому ОСОБА_8 покарання, у зв'язку з надмірної м'якоттю та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, колегія суддів вважає необґрунтованими та безпідставними з огляду на таке.
Згідно зі статтями 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Домірність покарання за злочин є проявом справедливості як однієї з основоположних засад кримінального провадження.
У ст. 65 КК визначено загальні засади призначення покарання, які наділяють суд правом вибору між однією із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, кожна з яких є законною. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Вирішуючи питання щодо не призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами ОСОБА_8 , районний суд врахував те, що потерпіла сторона та прокурор не наполягали на його призначення, а позбавлення права керування транспортними засоби може привести до скрутного матеріального положення обвинуваченого та його родини, оскільки він займається перевезенням за допомогою автомобіля та має намір офіційно працевлаштуватися на таку посаду.
Також призначаючи покарання ОСОБА_8 без позбавлення права керування транспортними засоби суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_8 вину у вчиненні злочину визнав повністю, у вчиненому розкаявся, намагався після ДТП надати необхідну допомогу потерпілому, а також в подальшому компенсував завдану потерпілим шкоду.
Враховуючи сукупність вищезазначених обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що обвинуваченому ОСОБА_8 необхідно для його виправлення та запобігання нових злочинів не призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Колегія суддів погоджується з таким висновком місцевого суду та вважає, що вказані обставини надавали суду першої інстанції підстави прийти до висновку, що обвинуваченому не слід призначити додаткове покарання.
Апеляційний суд вважає, що посилання захисника про неможливість призначення обвинуваченому додаткового покарання, оскільки його робота пов'язана з керуванням транспортного засобу, на переконання колегії суддів, не дають достатніх підстав для пом'якшення обраного йому покарання, шляхом не застосування додатково покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_8 повністю компенсував моральну та матеріальну шкоду потерпілим. Потерпілі, як у суді першої інстанції, так і в апеляційному суді прямо зазначили, шо не наполягають на суворому покаранні шляхом позбавленні права на керування транспортним засобом.
Слід також зазначити, що ОСОБА_8 притягується до кримінальної відповідальності вперше, раніше не судимий, має постійне місце проживання та реєстрації на території Одеської області, а саме за адресою: АДРЕСА_2 , на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, позитивно характеризується за місцем проживання.
28.04.2025року офіційно працевлаштувався у ТОВ «МЕГАКРОКС-ТРЕЙД» на посаду водія. За місцем роботи характеризується позитивно.
Конституційний Суд України у Рішенні від 02.11.2004 №15-рп/2004 зазначив, що: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України».
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у своїй постанові від 09 жовтня 2018 року у справі №756/4830/17-к вказала про те, що визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
У контексті наведеного, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції вірно не застосував додаткове покарання до обвинуваченого ОСОБА_8 у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, в аспекті реалізації приписів статей 50, 65 КК України.
Щодо доводів цивільного відповідача в частині відшкодування майнової та моральної шкоди, то апеляційний суд вважає їх необґрунтованими з огляду на таке.
Положеннями ч. 2 ст. 127 КПК України передбачено, що шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Відповідно до ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні правовідносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України (далі-ЦПК України) за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 19 червня 2019 року в справі №465/4621/16-к (провадження №13-24 кс19), для розгляду в межах кримінального провадження цивільного позову потерпілого до страховика про стягнення шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 КК України, попереднє звернення потерпілого до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку, визначеному ст. 35 Закону № 1961-IV, не є обов'язковим.
Порядок звернення потерпілого чи іншої особи до страховика із заявою про здійснення страхового відшкодування є не досудовим порядком урегулювання спору, визначеним як обов'язковий у розумінні ст. 124 Конституції України, а позасудовою процедурою здійснення страхового відшкодування, яка загалом не виключає право особи безпосередньо звернутися до суду з позовом про стягнення відповідного відшкодування.
Обов'язок відшкодування шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою, у тому числі, коли йдеться про вчинення злочину, передбаченого ст. 286 КК України, обумовлений не порушенням певного договірного зобов'язання, а фактом спричинення шкоди майну, здоров'ю та життю людини.
У ч.ч. 1 та 2 ст. 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, що її заподіяла. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (п.1 ч.2 ст. 1167 ЦК України).
За ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.
Разом із тим, правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов'язок.
Так, відповідно до ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають з обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно із спеціальним Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Зокрема ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.
Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст. 5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Згідно ст. 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Стаття 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує в установленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок ДТП, є: шкода, пов'язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов'язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов'язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; шкода, пов'язана із смертю потерпілого (пункт 23.1 статті 23 Закону).
Відповідно до висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц (провадження №14-176цс18), у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди.
Порядок відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю потерпілого, визначено у ст. 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Вказаною нормою встановлено, що страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок ДТП настала протягом одного року після ДТП та є її прямим наслідком.
Страховик здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених ст. 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.
Страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.
Страховик здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, за умови надання страховику документів, що підтверджують такі витрати, та пред'явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.
Відшкодування шкоди, пов'язаної із смертю потерпілого, може бути виплачено у вигляді одноразової виплати. Загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань (регламентних виплат) за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду.
Подібні за змістом правові висновки викладені, зокрема, у постанові Верховного Суду від 17 липня 2019 року у справі №556/1514/16-ц (провадження №61-26405св18).
Таким чином обов'язок з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування покладається на страховика.
У п. 35.1 ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» зазначено, що для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про ДТП подає страховику (у випадках, передбачених ст. 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.
Згідно з п. 36.1 ст. 36 вказаного Закону страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Абзацами першим-третім пункту 36.2 ст. 36 Закону передбачено, що страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про ДТП, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених ст. 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ).
Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених ст. 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Якщо ДТП розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, перебіг цього строку припиняється до дати, коли страховику (у випадках, передбачених ст.41 цього Закону, - МТСБУ) стало відомо про набрання рішенням у такій справі законної сили.
Згідно з ч. 5 ст. 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Таким чином закон містить вказівку на перерозподіл обов'язку доказування та зобов'язує саме відповідача довести, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, була спричинена внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Разом із тим, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела.
Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №204/3783/16-ц (провадження №61-1141св18).
З огляду на презумпцію вини заподіювача шкоди, передбаченої частиною другою ст. 1166 ЦК України, відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоду завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч. 5 ст. 1187 ЦК України, п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України).
Порядок та умови відшкодування шкоди безпосередньо встановлено ЦК України, відповідно до якого умовами відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є протиправність поведінки заподіювача шкоди, наявність цієї шкоди у потерпілого і причинного зв'язку між ними.
При цьому слід враховувати, що особливі правила ст. 1187 ЦК України діють тоді, коли шкоду завдано тими властивостями об'єкта, через які діяльність із ним визнається джерелом підвищеної небезпеки.
Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об'єкта зобов'язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.
Разом із тим, відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.
Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.
Обов'язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.
Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі №466/4412/15-ц (провадження №61-37654св18), від 15 серпня 2019 року у справі №756/16649/13-ц (провадження №61-26702св18), від 02 жовтня 2019 року у справі №447/2438/16-ц (провадження №61-26195св18), від 11 грудня 2019 року у справі №601/1304/15-ц (провадження №61-33216св18), від 03 червня 2020 року у справі №345/3335/17 (провадження №61-22598св18), від 07 жовтня 2020 року у справі №742/637/19 (провадження №61-320св20).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі №465/4287/15 (провадження №14-406цс19), зазначено, що у Законі України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено обов'язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування, особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у ст. 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду.
Отже, цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну в результаті дії джерела підвищеної небезпеки настає без вини її заподіювача.
Тому страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку.
При цьому наявність чи відсутність у страховика обов'язку з виплати страхового відшкодування замість завдавача шкоди не є предметом розгляду в кримінальному провадженні.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що під час судового розгляду були подані цивільні позови: ОСОБА_13 до приватного акціонерного товариства "Українська Страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс груп" про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 1673,34 грн. та моральної шкоди у розмірі 85200 грн., ОСОБА_10 законним представником ОСОБА_14 до приватного акціонерного товариства "Українська Страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс груп" про відшкодування на утримання неповнолітньої дитини у розмірі 106333,33 грн. та моральної шкоди у розмірі 85200 грн., ОСОБА_10 законним представником ОСОБА_15 до приватного акціонерного товариства "Українська Страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс груп" про відшкодування на утримання неповнолітньої дитини у розмірі 106333,33 грн. та моральної шкоди у розмірі 85200 грн.
Представником ПАТ "Українська Страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс груп" направлені на адресу районного суду відзиви на цивільні позови.
03.04.2025 р., у судовому засіданні, залишено без розгляду цивільні позови в частині стягнення з ОСОБА_8 моральної шкоди.
Внаслідок ДТП вчиненого ОСОБА_8 , загинув ОСОБА_10 , який є батьком ОСОБА_14 , батьком ОСОБА_15 , у зв'язку з чим їм була заподіяна матеріальна та моральна шкода.
З матеріалів провадження вбачається, що між ПАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс ГРУП» та ОСОБА_8 було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортирних засобів поліс № 218009845 з лімітом відповідальності на одного потерпілого у розмірі грошової виплати на суму 320000 грн.
Колегія суддів зазначає, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася з вини ОСОБА_8 , потерпілі втратили батька, що завдало потерпілим значної моральної шкоди, яка проявилась у глибоких душевних стражданнях.
Моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати в повному обсязі, оскільки немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не є (не може бути) адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
Суд першої інстанції детально проаналізував доводи потерпілих, та прийшов до обґрунтованого висновку, що у потерпілих на протязі тривалого часу є моральні страждання внаслідок втрати батька, а тому їм спричинена моральна шкода кожному окремо по 40000 грн., а в задоволенні решти позовних вимог про стягнення моральної шкоди, слід відмовити за недоведеністю.
Доводи представника цивільного відповідача ПАТ "Українська Страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс груп", про те, що потерпілі повинні були звернутися до страхової компанії із заявою про страхове відшкодування, апеляційний суд не приймає до уваги, з наступних підстав.
Положеннями ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» регламентовано, що для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону) заяву про страхове відшкодування.
Слід звернути увагу, що визначений Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядок звернення потерпілого чи іншої особи до страховика із заявою про здійснення страхового відшкодування є не досудовим порядком урегулювання спору, визначеним як обов'язковий в розумінні ст. 124 Конституції України, а позасудовою процедурою здійснення страхового відшкодування, яка загалом не виключає право особи безпосередньо звернутися до суду з позовом про стягнення відповідного відшкодування.
Обов'язок відшкодування шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою, у тому числі, коли йдеться про вчинення злочину, передбаченого ст. 286 КК України обумовлений не порушенням певного договірного зобов'язання, а фактом спричинення шкоди майну, здоров'ю та життю людини.
Застосування положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у кримінальному судочинстві не повинно суперечити його засадам і обмежувати права потерпілого чи іншої особи.
Право особи у випадку завдання шкоди кримінальним правопорушенням, передбаченим ст. 286 КК України, порушене саме фактом заподіяння такої шкоди, а тому особа вправі самостійно обирати способи відшкодування такої шкоди, вказане також узгоджується зі ст. 15, ст.16 ЦК України.
Законодавець передбачає дві підстави для виплати страхового відшкодування. Перша з них передбачена ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», зокрема шкода може бути відшкодована на підставі звернення потерпілого до страхової компанії за умови подання ним відповідної заяви про таке відшкодування. Інший спосіб передбачає можливість звернення за відшкодуванням до суду з вимогою до страхової компанії про відшкодування шкоди та ухвалення відповідного судового рішення. Так, згідно з пунктом 36.1 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду у разі, якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.
З огляду на це, протилежний підхід, який ставив би у залежність право потерпілого чи іншої особи на компенсацію за результатами кримінального провадження від попереднього звернення чи не звернення з заявою до цих осіб, призвів би до істотного обмеження, чи навіть повного нівелювання його права на судовий захист у кримінальному процесі, встановленого ст. 128 КПК України.
Тому, якщо особа подала позовну заяву до суду про стягнення із страховика шкоди завданої внаслідок вчинення злочину, передбаченого ст. 286 КК України, то вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права.
Наведене узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, що викладений у постанові від 19 червня 2019 (справа № 465/4621/16-к) і зводиться до того, що для задоволення в межах кримінального провадження цивільного позову потерпілого чи іншої особи до страховика про стягнення шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 КК України попереднє звернення потерпілого до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку, визначеному статтею 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів» не є обов'язковим, оскільки саме за особою права якої були порушені залишається право вибору способу звернення за захистом своїх прав із заявою до страхової компанії чи з позовом до суду.
Таким чином, враховуючи межі лімітів встановлених договором обов'язкового страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення цивільних позовів.
З огляду на викладене, за результатами перевірки доводів апеляційних скарг та матеріалів кримінального провадження, невідповідності призначеного судом покарання та неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність, які були б підставою для зміни вироку першої інстанції або ставили б під сумнів законність та його обґрунтованість, колегія суддів не вбачає, а тому підстави для задоволення апеляційних скарг відсутні.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити вирок без змін.
Аналізуючи сукупність усіх обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а вирок суду першої інстанції залишенню без змін.
Керуючись статтями 370, 404, 405, 407, 409, 412, 415, 419, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційні скарги прокурора Чорноморської окружної прокуратури ОСОБА_11 та представника цивільного відповідача ПАТ «Українська Страхова Компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» - ОСОБА_12 -залишити без задоволення.
Вирок Овідіопольського районного суду Одеської області від 09.04.2025 року у кримінальному провадженні № 12024162250000087 внесеному до ЄРДР 25.01.2024, яким ОСОБА_8 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4