25.03.26
33/812/116/26
Справа №484/82/26
Провадження № 33/812/116/26
Іменем України
25 березня 2026 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Коломієць В.В.,
із секретарем судового засідання - Богуславською О.М.,
за участю захисника - адвоката Халупка С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 09 лютого 2026 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17 000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік,
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення від 01 січня 2026 року серії ЕПР1 №556639 01 січня 2026 року о 16:33 год. в м. Первомайськ по пров. Ярослава Гашека біля буд. 6 водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом Volkswagen Golf н.з. НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп'яніння (запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів). Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законодавством порядку відмовився, що зафіксовано на портативний відеореєстратор 1113031965/69, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Постановою судді Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 09 лютого 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік.
Не погодившись із зазначеною постановою суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив її скасувати, а провадження у справі закрити, у зв'язку із відсутністю належних і допустимих доказів складу адміністративного правопорушення.
В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначав, що ані йому, ані його захиснику не було надано реальної можливості ознайомитися з матеріалами справи до початку судового розгляду та ухвалення постанови, чим порушено норми ст. 268 КУпАП та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, стороною захисту подавалося клопотання про надання доступу до матеріалів справи та відкладення розгляду справи для належної підготовки позиції захисту, попри це суд розгляну в справу без забезпечення такого доступу. Зміст оскаржуваної постанови свідчить про її формальний характер та відсутність реального, всебічного дослідження доказів у судовому засіданні. Постанова фактично відтворює зміст протоколу про адміністративне правопорушення, не містить індивідуалізованої оцінки доказів, не відображає перебіг судового розгляду, не містить аналізу доводів сторін захисту, мотивів відхилення заявлених клопотань, у мотивувальній частині відсутній змістовний аналіз відеозапису, а отже не відповідає вимогам ст. 283 КУпАП. З матеріалів справи вбачається, що свідки під час складання протоколу та фіксації відмови не залучалися, а суд лише формально послався на наявність відеозапису, без встановлення безперервності відеофіксації, без з'ясування змісту розмови та без перевірки дотримання процедури. Таким чином судом не доведено, що процедура огляду була проведена у суворій відповідності до вимог ст. 266 КУпАП. Фактично в основу рішення суд поклав лише протокол і рапорт, що свідчить про перекладення обов'язку спростування обвинувачення на саму особу. Протокол про адміністративне правопорушення не може бути єдиним і достатнім доказом вини, а отже постанова не відповідає вимогам законності та обґрунтованості. Також апелянт вказує, що суд не надав належної оцінки та не врахував у контексті забезпечення справедливості процедури того факту, що він є військовослужбовцем, учасником бойових дій, особою, яка виконувала бойові завдання в умовах збройної агресії проти України. Звертає увагу на позицію Верховного Суду в ухвалі від 03 липня 2024 року у справі № 567/79/23, в якій зазначено, що необхідно усвідомлювати: соціальне буття учасників бойових дій. Отже судом не враховано, що особа, яка виконує бойові завдання, перебуває під значним психологічним та фізичним навантаженням. Позбавлення права керування транспортними засобами для військовослужбовця може мати не лише побутові наслідки, а й вплинути на можливість виконання службових обов'язків, на оперативність реагування, на виконання завдань у межах служби. Йдеться не про уникнення відповідальності, а про забезпечення справедливого балансу між інтересами держави та правами особи.
В судовому засіданні у суді апеляційної інстанції захисник ОСОБА_1 - адвокат Халупка С.В. - підтримав доводи і вимоги апеляційної скарги.
Перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов наступного.
Згідно ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (ст 252 КУпАП).
Відповідно до ст. 280 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення суд має повно, всебічно та об'єктивно дослідити всі обставини справи в їх сукупності та з'ясувати, чи було скоєно адміністративне правопорушення, чи винна особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Вважаю, що суд першої інстанції наведених вище вимог законодавства дотримався.
Статтею 14 Закону України «Про дорожній рух» встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Пунктом 1.3 Правил дорожнього руху України передбачений обов'язок учасників дорожнього руху знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
Відповідно до п.п."а" пункту 2.9 Правил дорожнього руху України водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Згідно пункту 2.5 Правил дорожнього руху України водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Невиконання вказаних вимог утворюють склад правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП.
Відповідно до ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративним правопорушенням є керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Згідно частин 1-2 ст. 266 КУпАП особи, які керують транспортними засобами, морськими, річковими, малими, спортивними суднами або водними мотоциклами і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами, морськими, річковими, малими, спортивними суднами або водними мотоциклами та оглядові на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
Огляд особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.
Частиною 3 ст. 266 КУпАП передбачено, що у разі незгоди особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров'я. Перелік закладів охорони здоров'я, яким надається право проведення огляду особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, затверджується управліннями охорони здоров'я місцевих державних адміністрацій. Проведення огляду осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, в інших закладах забороняється.
З оскаржуваної постанови вбачається, що обставини вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, судом першої інстанції встановлені правильно, такі висновки ґрунтуються на доказах, які досліджені під час судового розгляду.
Винуватість ОСОБА_1 у вчиненні вказаного правопорушення в повному обсязі підтверджена.
Так, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення 01 січня 2026 року серії ЕПР1 №556639 01 січня 2026 року о 16:33 год. в м. Первомайськ по пров. Ярослава Гашека біля буд. 6 водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом Volkswagen Golf н.з. НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп'яніння (запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів). Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законодавством порядку відмовився, що зафіксовано на портативний відеореєстратор 1113031965/69, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Факт відмови ОСОБА_1 на вимогу працівника поліції пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки та в медичному закладі зафіксований проведеною працівниками поліції відеозйомкою.
Так, відеозйомкою, проведеною на нагрудну боді-камеру, підтверджується, що працівник поліції пропонував ОСОБА_1 пройти огляд на стан сп'яніння на місці зупинки чи в медичному закладі, від чого той відмовився (відео 16:48:27-16:50:09).
Таким чином дані протоколу про адміністративне правопорушення та зафіксовані відеозйомкою обставини узгоджуються з фактичними обставинами, встановленими судом, а саме, відмови ОСОБА_1 від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що сукупність наявних в матеріалах справи та досліджених судом доказів свідчить про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпАП, оскільки ними доведено порушення ОСОБА_1 вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху щодо обов'язку водія на вимогу працівника поліції пройти у встановленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Щодо посилань ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на те, що судом не було надано можливості ознайомитися з матеріалами справи до початку судового розгляду, чим порушено норми ст. 268 КУпАП та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, то слід зазначити наступне.
Так, з матеріалів справи вбачається що розгляд справи було призначено на 09 лютого 2026 року на 09:15 годин. ОСОБА_1 був повідомлений про слухання справи судовою повісткою-повідомленням, направленою за місцем його реєстрації, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 13 січня 2026 року його члену сім'ї (як вказано у повідомленні - дружині). Водночас заява про надання матеріалів справи для ознайомлення була сформована в системі «Електронний суд» захисником ОСОБА_2 тільки 08 лютого 2026 року (неділя), та зареєстрована судом 09 лютого 2026 року о 14:29 годин, тобто після винесення оскаржуваної постанови.
Крім того, судом апеляційної інстанції 19 березня 2026 року було задоволено клопотання захисника Халупка С.В. про відкладення судового розгляду справи з метою ознайомлення з матеріалами справи та в даному судовому засіданні захисник пояснив, що таке право було ним реалізовано.
Безпідставними є також доводи апелянта про незалучення свідків під час фіксації відмови пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння, оскільки відповідно до пункту 6 Розділу Х Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі № 1395 від 07.11.2015 року передбачено, що у разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в закладі охорони здоров'я поліцейський із застосуванням технічних засобів відеозапису (а в разі неможливості застосування таких засобів у присутності двох свідків) складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп'яніння і дії водія щодо ухилення від огляду. Враховуючи, що фіксація відмови ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння проводилася з використанням спеціальних технічних засобів відеозапису, то участь свідків була не обов'язкова.
Не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом посилання апелянта на те, що суд не надав оцінки наявному в матеріалах справи відеозапису. Так, суд зафіксував увесь перебіг події на відеозаписах з відеореєстратора в патрульній машині та нагрудної камери поліцейського, які підтверджують обставини справи, а саме на відеофайлах з відеореєстратора на службовому автомобілі поліції зафіксовано рух транспортного засобу Volkswagen Golf н.з. НОМЕР_1 та його зупинку, на відеофайлі з боді-камери працівника поліції зафіксовано відмову ОСОБА_1 на вимогу поліцейських пройти огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки та в медичному закладі, а також зафіксовано роз'яснення йому його прав, повідомлення про відсторонення від керування, складання письмового зобов'язання, адмінматеріалів. Вказана відеозйомка працівниками поліції проводилась на законних підставах у відповідності до вимог ст. 40 Закону України "Про національну поліцію". Наданий відеозапис сумнівів щодо його достовірності та допустимості не викликає, оскільки не містить ознак фальсифікації, містить відеофайли, які є цілісними та безперервними кожний у свою чергу. Зафіксована на відеозаписі інформація підтверджує обставини, що мають значення для справи та узгоджуються з іншими наявними в матеріалах справи доказами.
Доводи апеляційної скарги про те, що сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути достатнім доказом вини у вчиненні адміністративного правопорушення, суд апеляційної інстанції оцінює критично, оскільки вирішуючи справу суд першої інстанції взяв до уваги не тільки протокол про адміністративне правопорушення, а й інші докази, наявні у матеріалах справи, зокрема відеозапис з відеореєстратора в патрульній машині, боді-камери працівника поліції.
Наведені апелянтом аргументи про порушення принципу змагальності сторін мають суб'єктивний характер та не спростовують законності і обґрунтованості висновків суду першої інстанції.
Зміст постанови суду від 09 лютого 2026 року відповідає вимогам, передбаченим ст. 283 КУпАП, викладені в постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування є достатніми і зрозумілими та повністю доводять вину водія ОСОБА_1 , у порушенні п. 2.5 Правил дорожнього руху та вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст 130 КУпАП., що спростовує доводи апеляційної скарги про її формальний характер та необґрунтованість.
Суд апеляційної інстанції не приймає до уваги твердження ОСОБА_1 , що суд не надав належної правової оцінки та не врахував їх у контексті забезпечення справедливості процедури, тому що він є військовослужбовцем, учасником бойових дій, особою, яка виконувала бойові завдання в умовах збройної агресії проти України та що позбавлення його водійських може вплинути на можливість виконання службових обов'язків, виконання завдань у межах служби.
Так водій ОСОБА_1 , реалізуючи своє право керувати автомобілем, тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати обов'язки у правовому полі згідно встановлених норм законів держави Україна.
Вчинення діянь, які кваліфікуються в національному законодавстві за ч. 1 ст. 130 КУпАП є одним з найбільш тяжкими порушеннями у сфері безпеки дорожнього руху.
Тяжкість стягнення обумовлена саме високим ступенем суспільної шкоди, яка завдається такими діяннями.
Судом першої інстанції накладено стягнення в межах санкції, установленої ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Суд не вправі при визнанні особи винуватою за ч. 1 ст. 130 КУпАП призначити інше стягнення, ніж передбачене санкцією, або ж перейти до іншого виду стягнення чи звільнити від стягнення, оскільки Законом України встановлена пряма заборона застосування пом'якшення стягнення чи звільнення від стягнення.
Посилання апелянта на неврахування позиції Верховного Суду у справі № 567/79/23 не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вона стосується інших правовідносин, а саме пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» (щодо сплати судового збору при захисті прав учасників бойових дій, постраждалих учасників Революції Гідності та Героїв України).
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції про наявність в діях водія ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, за обставин, викладених в оскаржуваній постанові.
Досліджені та перевірені судом обставини поза розумним сумнівом свідчать про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення та узгоджуються із стандартом доказування поза розумним сумнівом (рішення від 18 січня 1978 року у справі Ірландія проти Сполученого Королівства (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів.
З огляду на викладене, прийняте судом першої інстанції рішення є законним та обґрунтованим, а тому не підлягає скасуванню.
Отже, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. 294 КУпАП суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову судді Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 09 лютого 2026 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Миколаївського
апеляційного суду В.В. Коломієць