Справа № 438/891/22 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/1030/25 Доповідач: ОСОБА_2
18 березня 2026 року року колегія cуддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7
розглянувши в м. Львові у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою прокурора ОСОБА_6 на ухвалу Бориславського міського суду Львівської області від 09 жовтня 2025 року щодо ОСОБА_8 ,
цією ухвалою застосовано до ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , примусові заходи медичного характеру, у вигляді надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку з метою його обов'язкового лікування, а також запобігання вчинення ним суспільно небезпечних діянь.
Виконання ухвали покладено на Дрогобицький РВП ГУНП України у Львівській області та КНП «ЦМЛ м. Борислава» Бориславської міської ради.
Долю речових доказів та судових витрат не вирішувати, так як вони є доказами стосовно діянь особи, відносно якої постановлено ухвалу про застосування примусових заходів медичного характеру ОСОБА_8 ..
Цивільний позов не заявлявся.
Своє рішення суддя мотивував тим, що ОСОБА_8 потребує застосування примусових заходів медичного характеру, у вигляді надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку з метою його обов'язкового лікування, а також запобігання вчинення ним суспільно небезпечних діянь.
Не погоджуючись з рішенням суду, прокурор ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу Бориславського міського суду Львівської області від 09.10.2025 про застосування примусових заходів медичного характеру щодо ОСОБА_8 скасувати. Постановити нову ухвалу, якою застосувати до ОСОБА_8 примусові заходи медичного характеру у вигляді поміщення в спеціальний лікувальний заклад із звичайним наглядом з метою його обов'язкового лікування, а також запобігання вчинення ним суспільно небезпечних діянь.
В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що в ході судового слідства досліджено докази, які вказують на те, що інкриміновані ОСОБА_8 кримінальні правопорушення, передбачені ч.ч. 1. 2 ст. 311, ч.ч. 1, 2, 3 ст. 307 КК України, вчинені саме ним, в той час коли міг усвідомлювати свої дії та керувати ними.
Вважає, що встановлено достатність доказів того, що ОСОБА_8 вчинено діяння, які містять ознаки кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 1, 2 ст. 311, ч.ч. 1, 2, 3 ст. 307 КК України, та, що дані діяння вчинено ним у стані осудності.
Зазначає, що суд постановляючи оскаржувану ухвалу, зазначених вимог кримінального закону не дотримався та застосував до ОСОБА_8 примусовий захід медичного характеру у вигляді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку з метою його обов'язкового лікування, а також запобігання вчиненню ним суспільно небезпечних діянь, жодним чином не надав оцінки саме тяжкості вчинених ОСОБА_8 діянь.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_7 подав заперечення, у яких просить апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу Бориславського міського суду Львівської області від 09 жовтня 2025 року щодо ОСОБА_8 залишити без змін. Розгляд апеляційної скарги проводити з участю сторони захисту.
В обґрунтування мотивів заперечення захисник вказує, що основним критерієм застосування судом виду примусового заходу медичного характеру є саме ступінь небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб, а характер і тяжкість захворювання та тяжкість вчиненого діяння є похідними обставинами.
Наголошує, що матеріали справи не містять даних про те, що ОСОБА_8 потребує саме тримання у закладі з надання психіатричної допомоги і лікування у такому закладі саме у примусовому порядку в контексті медичного та особливо соціального критеріїв, оскільки він як на час проголошення оскаржуваної ухвали, так і на цей час не представляє та, на переконання сторони захисту, не буде представляти жодної небезпеки для себе чи інших осіб, а після оголошення йому підозри у вчиненні інкримінованих злочинів самостійно (в добровільному порядку) та системно проходить стаціонарне і амбулаторне лікування та впродовж більше 3 років не вчинив будь-якого правопорушення.
Звертає увагу на те, що ОСОБА_8 впродовж досудового розслідування та судового розгляду цієї справи системАтично проходить амбулаторне лікування в лікаря-психіатра, регулярно з'являється на прийом, під наглядом дружини приймає на постійній основі відповідні ліки, перебуває з 21 січня 2022 року на диспансерному обліку в лікаря-психіатра.
Заявляє, що згідно висновку судово-психіатричного експерта N?1321 ОСОБА_8 рекомендовано застосування примусових заходів медичного характеру у вигляді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку з метою його обов?язкового лікування, а також запобігання вчинення ним суспільно небезпечних діянь.
Стверджує, що будь-яких скарг на поведінку ОСОБА_8 за місцем проживання в компетентні органи не надходило, останній до адміністративної чи кримінальної відповідальності з січня 2022 року і по цей час не притягувався, одружений, має міцні соціальні зв'язки, позитивні характеристики, страждає на важке серцево-судинне захворювання у зв'язку з чим систематично проходить стаціонарні лікування.
Підсумовує, що стосовно характеру вчиненого ОСОБА_8 суспільно небезпечного діяння має місце відсутність саме тяжких наслідків, оскільки сам збут наркотичних речовин по всіх епізодах був ініційований працівниками поліції та проводився виключно одній особі, яка приймала участь в оперативній закупці.
Особа, до якої застосовано примусові заходи медичного характеру ОСОБА_8 , будучи належним чином повідомлений про час і місце судового засідання не прибув, його захисник - адвокат ОСОБА_7 повідомив, що ОСОБА_8 має вкрай незадовільний стан здоров'я, зокрема важке серцево-судинне захворювання, що підтверджується долученими до матеріалів справи медичними документами, та просив у зв'язку з цим провести розгляд апеляційної скарги у відсутність ОСОБА_8 .
Заслухавши доповідача, думку прокурора на підтримку доводів апеляційної скарги, захисника, який заперечив апеляційні вимоги прокурора та вважає оскаржувану ухвалу суду першої інстанції законною та обгрунтованою, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи із наступного.
Згідно вимог ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. При цьому, законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Системний аналіз оскаржуваної ухвали свідчить про те, що суд першої інстанції зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримався та дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_8 у вчиненні протиправних суспільно-небезпечних діянь при обставинах, зазначених в ухвалі суду, які підтверджувалися доказами, наявними у досліджених матеріалах кримінального провадження.
Апеляційні твердження прокурора про те що суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу не надав оцінки тяжкості вчинених ОСОБА_8 діянь не заслуговують на увагу з огляду на наступне.
Предмет доказування у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру має низку особливостей, де не ставиться питання про винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, а йдеться про доведення вчинення певною особою суспільно-небезпечного діяння, що відповідає вимогам ст.ст. 11, 18, 19, 92, 93 КК України.
Так, суд першої інстанції, проаналізувавши зібрані у справі докази, дійшов до висновку, що вина ОСОБА_8 доведена. ОСОБА_8 своїми протиправними діями, що виразилися у незаконному придбанні, зберіганні з метою збуту та збуті психотропної речовини, скоїв суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.307 КК України ; що виразилися у незаконному придбанні, зберіганні з метою збуту та збуті психотропної речовини, вчиненому повторно, у великих розмірах, скоїв суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України; що виразилися у незаконному придбанні, зберіганні прекурсорів з метою їх використання для виготовлення психотропних речовин, скоїв суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.311 КК України.; що виразилися у незаконному придбанні, зберіганні прекурсорів з метою їх використання для виготовлення психотропних речовин, вчиненому повторно, тобто скоїв суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 311 КК України; що виразилися у незаконному придбанні, зберіганні з метою збуту та збуті психотропної речовини, вчиненому повторно, за попередньою змовою групою осіб, у великих розмірах, т скоїв суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України та що виразилися у незаконному придбанні, зберіганні з метою збуту та збуті психотропної речовини, вчиненому повторно, в особливо великих розмірах, тобто скоїв суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.307 КК України.
Статтею 92 КК України передбачено, що примусовими заходами медичного характеру є надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, в спеціальний лікувальний заклад з метою її обов'язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діянь.
Примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб: 1) які вчинили у стані неосудності суспільно небезпечні діяння; 2) які вчинили у стані обмеженої осудності кримінальні правопорушення; 3) які вчинили кримінальне правопорушення у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку або під час відбування покарання (ст. 93 КК).
Порядок здійснення кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру регламентований Главою 39 КПК.
За правилами ст.94 КК України, залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб, суд може застосувати примусові заходи медичного характеру у виді: надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку, госпіталізації до психіатричного закладу із звичайним наглядом, госпіталізації до психіатричного закладу з посиленим наглядом та госпіталізації до психіатричного закладу із суворим наглядом.
Тобто, ст. 94 КК України визначено три критерії, які суд має враховувати при призначенні певного виду примусових заходів медичного характеру: медичний (характер і тяжкість захворювання), юридичний (тяжкість вчиненого діяння) та соціальний (ступінь небезпечності психічно хворого для себе чи інших осіб). При цьому ступінь небезпечності психічно хворого містить оцінку: суспільної небезпеки вчиненого діяння, характеру вчиненого, можливих або тих, що настали, суспільно небезпечних наслідків та інших подібних обставин; психічного стану особи на момент розгляду справи судом і небезпечності цього хворого для оточуючих, що випливає з характеру захворювання. Така позиція узгоджується із позицією Верховного суду, наведеною у ухвалі Верховного суду від 15 січня 2024 року у справі № 750/4144/23, провадження № 51-114 ск 24.
Відповідно до ч.2 ст. 513 КПК України визнавши доведеним, що особа вчинила суспільно небезпечне діяння у стані неосудності або після вчинення кримінального правопорушення захворіла на психічну хворобу, яка виключає можливість застосування покарання, суд постановляє ухвалу про застосування примусових заходів медичного характеру. Тому посилання прокурора на те, що ОСОБА_8 вчинив суспільно-небезпечні діяння у стані осудності жодним чином не впливають на вид примусових заходів медичного характеру, застосованих до ОСОБА_8 оскаржуваною ухвалою, з яким не погоджується апелянт.
Із матеріалів справи видно, що згідно довідки КНП «Центральна міська лікарня м. Борислава» № 747 від 29.11.2022 ОСОБА_8 перебуває на обліку у лікаря - психіатра з 24.01.2022 з діагнозом: F06.2. Відповідно до Епікризу виписаного з медичної карти стаціонарного хворого № 46183 ОСОБА_8 з 22.11.2021 по 16.12.2021 перебував на стаціонарному лікуванні в КНП Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» з діагнозом:F06.2 (органічний маревний (шизофреноподібний) розлад). На час проведення обстеження 29.11.2021 у ОСОБА_8 на першому плані виступають порушення емоційно-вольової сфери. З виписки із медичної карти стаціонарного хворого N?2512 та N?404 ОСОБА_8 перебував на стаціонарному лікуванні в психоневрологічному відділенні КНП «Стебницька міська лікарня» з діагнозом: F06.2 (органічний маревний (шизофреноподібний) розлад).
Зважаючи на наведене, у межах судового провадження на підставі ухвали суду від 18 квітня 2023 року ОСОБА_8 проходив судово-психіатричну експертизу у Львівській філії судово-психіатричних експертиз ДУ «Інститут судової психіатрії МОЗ України». Згідно з висновком судового-психіатричного експерта встановлено, що ОСОБА_8 у період інкримінованих йому дій страждав психічним розладом у у формі розладу особистості та поведінки внаслідок органічного ураження головного мозку з психоорганічним синдромом, міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. На даний час ОСОБА_8 страждає тяжким психічним розладом у формі органічного шизофреноподібного розладу. За своїми психічним станом не може усвідомлювати свої дії та керувати ними. Діагностований у ОСОБА_8 тяжкий психічний розлад - органічний шизофреноподібний розлад; може бути підставою для звільнення його від подальшого відбуття покарання … ОСОБА_8 рекомендовано застосування примусових заходів медичного характеру у вигляді надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку з метою його обов'язкового лікування, а також запобігання вчинення ним суспільно небезпечних діянь (т.6 а.с.118-123).
Зваживши на всі наведені обставини у їх сукупності, суд першої інстанції, дійшов правомірного висновку, що за своїм психічним станом ОСОБА_8 потребує застосування примусових заходів медичного характеру у вигляді надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку з метою його обов'язкового лікування, а також запобігання вчинення ним суспільно небезпечних діянь, з чим і погоджується і колегія суддів.
Разом з тим, апеляційна скарга прокурора фактично зводиться до незгоди із видом примусового заходу медичного характеру, який суд першої інстанції застосував до обвинуваченого ОСОБА_8 .
Колегія суддів вважає, що вид примусового заходу медичного характеру, застосованого до ОСОБА_8 , відповідає вимогам ч.2 ст. 94 КК України, згідно якої, надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку може бути застосоване судом стосовно особи, яка страждає на психічні розлади і вчинила суспільно небезпечне діяння, якщо особа за станом свого психічного здоров'я не потребує госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги.
Крім того, суд першої інстанції, обираючи вид примусового заходу медичного характеру застосованого до ОСОБА_8 , взяв до уваги систематичне проходження ОСОБА_8 амбулаторне лікування в лікаря - психіатра, під наглядом дружини - ОСОБА_9 приймає призначені ліки. З 24.01.2022 перебуває на диспансерному обліку в лікаря -психіатра, на обліку в лікаря -нарколога не перебуває (довідка КНП «ЦМЛ м. Борислава» №747 від 29.11.2022).
Також досудовою доповіддю Дрогобицького РВ філії Державної установи «Центр пробації» у Львівській області від 18.10.22 з інформацією про соціально-психологічну характеристику ОСОБА_8 , результати оцінки ризиків правопорушника ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не показали високого ризику вчинення повторного кримінального правопорушення та небезпеки для суспільства т.ч. для окремих осіб, а отже існує ймовірність виправлення правопорушника без ізоляції від суспільства(т.1, а.с.84-85).
Більше того, із долучених до матеріалів справи медичних документів, слідує, що ОСОБА_8 страждає важкими сердцево-судинними захворюваннями, в тому числі і СН IIБ, що, як і наявний у нього тяжкий психічний розлад, є підставою для звільнення його від подальшого відбуття покарання згідно «Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі», затвердженого наказом МЮУ та МОЗ України N?1348/5/572 від 15.08.2014 року.
Також матеріалами справи доводиться, що з огляду на такі захворювання ОСОБА_8 систематично проходить стаціонарні лікування (востаннє в січні 2026 року), що підтверджується відповідними виписками з медичних карт стаціонарного хворого N?2045 від 20.09.2024 року; N?941 від 07.06.2026 року; N?1528 від 05.09.2025 року; від 26.01.2026 року; випискою із медичної карти амбулаторного хворого від 06.11.2025 року, перебуває на диспансерному обліку в лікаря-кардіолога та вимушений щоденно приймати ліки. Згідно даних Ультразвукового обстеження серця від 06.11.2025 року серце у ОСОБА_8 працює на 30% із 100% можливих. При цьому, ОСОБА_8 є інвалідом 3-ї групи, не підлягає повторному медичному переосвідченню і з 16.03.2022 року знятий з військового обліку військовозобов?язаних ІНФОРМАЦІЯ_2 як непридатний за станом здоров?я, що підтверджується тимчасовим посвідченням військовозобов?язаного № НОМЕР_1 , довідкою ВЛК №6514 від 16 березня 2022 року, витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №183/25/5778/B від 16.12.2025 року.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, ОСОБА_8 потребує застосування примусових заходів медичного характеру, у вигляді надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку з метою його обов'язкового лікування, а також запобігання вчинення ним суспільно небезпечних діянь.
Доводи прокурора про те, що суд першої інстанції не надав оцінки тяжкості вчинених ОСОБА_8 діянь та визначив вид не вірний вид примусового заходу медичного характеру є необґрунтованими.
Апеляційна скарга не містить правових підстав для скасування судового рішення.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, що тягнуть скасування ухвали суду першої інстанції, при апеляційному розгляді справи не встановлено.
З огляду на зазначене, ухвалу Бориславського міського суду Львівської області від 09 жовтня 2025 року щодо ОСОБА_8 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_6 - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів,
апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу Бориславського міського суду Львівської області від 09 жовтня 2025 року щодо ОСОБА_8 - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4