Справа №751/10179/25
Провадження №2/751/611/26
23 березня 2026 року місто Чернігів
в складі: головуючого - судді Деркача О. Г.
при секретарі Курач В.С.
за участю представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Шевченка В.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Чернігові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за борговою розпискою,
27.11.2025 року, ОСОБА_1 звернулась до Новозаводського районного суду міста Чернігова з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів за борговою розпискою у розмірі 1 554 514,30 грн та стягнення понесених судових витрат у розмірі 15 140,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 20.06.2017 року ОСОБА_2 отримав безпосередньо від неї грошову суму в розмірі 37 000,00 доларів США, яку зобов'язався повернути до 20.06.2023 року, про що була складена відповідна розписка, яку відповідач підписав власноручно. Кошти отримані відповідачем в день написання розписки, в якій останній про це зазначив. Звертає увагу, що розписка була написана відповідачем в присутності свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які своїми особистими підписами підтвердили факт передачі нею відповідачу коштів у розмірі 37 000,00 доларів США, а також засвідчили добровільність написання відповідачем розписки від 20.06.2017 року. Однак, у зазначений у розписці термін відповідач борг не повернув, а тому 17.03.2025 року з метою досудового врегулювання спору, вона звернулась до відповідача з письмовою вимогою про повернення грошових коштів в строк до десяти календарних днів з дня отримання вимоги, також попередила відповідача, що у разі неповернення коштів звернеться до суду з відповідним позовом. Вказана вимога була отримана відповідачем 19.03.2025 року, що підтверджується його підписом у рекомендованому повідомленні. Вказує, що на день подання позову кошти їй не повернуті, а тому просить стягнути суму боргу за борговою розпискою в примусовому порядку, яка за курсом НБУ на день звернення до суду становить 1 555 514,30 грн та стягнути понесені судові витрати зі сплати судового збору. В обгрунтування вимог посилається на ст.ст. 16, 192, 526, 530, 610, 612, 625, 1046, 1047, 1049, 1050 ЦК України.
Ухвалою суду від 16.01.2026 року позовна заява прийнята до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання, зобов'язано позивача надати оригінал боргової розписки від 20.06.2017 року.
Ухвалою суду від 27.02.2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні. (а.с.41)
Позивач в судове засідання не з'явилася, про час, місце та дату розгляду справи повідомлена належним чином. Заяви, клопотання до суду не надходили.
Представник позивача в судовому засідання позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити в повному обсязі, при викладенні пояснень посилався на обставини зазначені в позові, надав оригінал розписки ОСОБА_2 від 20.06.2017 року, про взяття у ОСОБА_1 в борг грошових коштів в сумі 37 000,00 долірів США. В зв'язку з відсутністю відповідача, проти заочного розгляду справи не заперечував.
Відповідач в судове засідання не зявився, в установлений законом строк відзив на позов не надіслав, про розгляд справи повідомлявся в установленому законом порядку, з дотриманням вимог ч.6, п.3 ч.8, ч.12 ст. 128 та ч. 4 ст. 130 ЦПК України, в тому числі через оголошення на офіційному сайті «Судова влада».
Більш того, Великою Палатою Верховного Суду України у своїй постанові від 25.04.2018 року у справі №800/547/17, зроблено висновок, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення відповідної особи належним.
23.03.2026 року постановлена ухвала про заочний розгляд справи, відповідно до положень ч. 4 ст. 223, ст.ст. 280, 281 ЦПК України на підставі наявних у справі доказів.
Вислухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Відповідно до ст. 8 Конституції України визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй. Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України (ч. 1 ст. 9 Конституції України).
Згідно ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Частиною 1 статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно із ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, закріплено, що під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
У п.86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі №917/1739/17 (провадження №12-161гс19) вказано, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Судом встановлено, що 20.06.2017 року ОСОБА_2 написав і підписав власноручно Розписку, відповідно до якої, підтверджує, що отримав в борг від ОСОБА_1 кошти в розмірі 37 000,00 доларів США, які зобов'язався повернути до 20.06.2023 року. (а.с.6)
Як вбачається з вказаної вище розписки кошти відповідач отримав в день її написання, тобто 20.06.2017 року.
Факт написання спірної розписки саме відповідачем та отримання зазначених в ній суми коштів, засвідчено підписами двох свідків, а саме: ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .
Строк повернення коштів закінчився 20.06.2023 року.
17.03.2025 року на ім'я відповідача ОСОБА_6 , позивачем направлено вимогу про повернення коштів за Розпискою від 20.06.2017 року в строк до 10 календарних днів з дня отримання вимоги, повідомлено, що у разі невиконання або невиконання у повному обсязі даної вимоги у встановлений строк, вона буде вимушена звернутись до суду з відповідним позовом. (а.с.8-9)
Як вбачається із позовної заяви, вимоги по сплаті відсотків визначені розпискою не пред'являються.
На час розгляду справи в суді, відповідач будь-яких заперечень щодо написання вказаної боргової розписки чи відсутності боргу перед позивачем не надав.
Отже, між сторонами виникли правовідносини, які регулюються ЦК України.
Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язкуи (ч.1 ст.509 ЦК УКраїни).
Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
За змістом статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою ст. 206 цього Кодексу; інші правочини, щодо яких законом встановлена.
Згідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей, є розписка про отримання в борг грошових коштів.
Аналіз ч.2 ст. 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка підтверджує укладення договору позики.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Згідно ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Частиною 2 ст. 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що: «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки».
Зазначене також узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 19 травня 2021 року у справі № 128/891/20-ц, провадження № 61-4560 св 21.
Цивільний кодекс України не встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільних відносинах, передбачаючи лише випадки, коли розписці надається правопідтверджувальне значення в окремих видах цивільних відносин. У разі якщо складається боргова розписка, це є доказом факту отримання грошових коштів, а тому аргументація, що договір позики не є укладеним через відсутність факту передання грошових коштів за умови недоведеності протилежного, не відповідає нормам законодавства України. В цивільному праві при аналізі правової природи розписки у позикових відносинах йдеться про те, що розписка є замінником письмової форми правочину, яка свідчить про додержання вимоги закону про письмову форму правочину.
Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає про отримання коштів, скріплює її своїм підписом, така розписка свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов'язково зазначати слово «позика», адже ключовим є зміст цього документа. Отже, письмове застереження про завершену дію передання коштів позичальнику, що міститься в тексті договору, не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов'язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18), у постановах Верховного Суду від 16 січня 2020 року у справі № 761/45701/16-ц (провадження № 61-11280св18), у постанові Верховного Суду від 08 квітня 2021 року у справі № 500/1755/17.
Згідно зі статтею 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Наявність оригінала боргової розписки у позивача, згідно зі статтею 545 ЦК України, свідчить, що зобов'язання з повернення позики позичальником не виконано.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10 серпня 2021 року у справі № 473/995/18 (провадження № 61-6674св21), від 14 липня 2021 року у справі № 266/7291/18-ц (провадження № 61-96св21), від 25 березня 2019 року у справі № 211/2672/16-ц (провадження№ 61-41785св18), від 30 січня 2019 року у справі № 751/1000/16-ц (провадження № 61-586св17).
Відповідно до ст. 525 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Згідно із ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частини 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно статтей 509, 525, 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону і одностороння відмова від зобов'язання не допускається
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
При підписанні боргової розписки було дотримано письмової форми договору.
Таким чином, надана позивачем боргова розписка, яка підписана відповідачем власноручно є належним і допустимим доказом, що підтверджує факт укладення договору, отримання відповідачем коштів за договором та наявності у нього зобов'язань перед позивачем.
Представником позивача на виконання вимог ч.2 ст.1049 ЦК України направлено претензію вимогу відповідачу про повернення коштів за борговою розпискою, проте станом на час розгляду справи в суді кошти не повернуті.
Крім того, ст. 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Такі випадки передбачені ст. 193, ч.4 ст. 524 ЦК України, Законом України № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі Декрет № 15-93), Законом України № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
У частині четвертій статті 5 Декрету № 15-93 наведено вичерпний перелік обставин, за яких особа, яка здійснює валютну операцію, має отримати на її здійснення індивідуальну ліцензію. Декретом № 15-93 не передбачено обов'язку в отриманні індивідуальної ліцензії на передачу/отримання між фізичними особами - резидентами/нерезидентами, які перебувають в Україні, іноземної валюти в позику.
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України; у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому, як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення суми коштів у строки, у розмірі та у саме тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Як вбачається з боргової розписки від 20.06.2017 року, позику відповідач отримав в іноземній валюті у розмірі 37 000,00 доларів США, при цьому позивач просить стягнути грошові кошти за борговою розпискою у національній валюті у розмірі 1 555 514,30 грн, що на день подачі даного позову еквівалентно 37 000,00 доларів США за курсом НБУ 42,0139 за 1 долар США, та не суперечить вимогам чинного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
Аналізуючи всі доводи учасників справи, суд приймає до уваги висновки, викладені в рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.
Верховний Суд у постанові від 02 червня 2022 року у справі № 602/1455/20 вказав, що у цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок розглядати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі, та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Формування змісту й обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно в межах заявлених ними вимог і наданих доказів (статті 12, 13 ЦПК України).
Відповідач не скористався своїми процесуальними правами, несучи ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням/не вчиненням ним процесуальних дій, не подав відзиву на позов, не надав будь-яких заперечень проти позову чи доказів на спростування доказів, наданих позивачем щодо наявності у нього грошового зобов'язання.
Таким чином, враховуючи, що станом на час розгляду справи заборгованість відповідачем не сплачена, не оспорено факт отримання позики, не надано належних і допустимих доказів відсутності боргу перед позивачем, як і доказу сплати заборгованості по борговій розписці, наявність в матеріалах справи боргової розписки відповідача, свідчить про невиконання взятих на себе зобов'язань зі сторони відповідача, а тому, суд доходить висновку, що вимоги позивача про стягнення з останнього заборгованості за борговою розпискою від 20.06.2017 року у національній валюті в розмірі 1 555 514,30 грн є правомірними, та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Позивачем понесені та документально підтверджені судові витрати у сумі 15 140,00 грн. (а.с.19), які відповідно до ст. 141 ЦПК України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 202, 206, 207, 208, 610, 612, 1046, 1047, 1049 ЦК України, ст. 12, 76, 77, 81, 89, 133, 137, 141, 223, 259, 263, 264, 265, 268, 280-282, 354 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за борговою розпискою - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 заборгованість за борговою розпискою від 20.06.2017 року в сумі в сумі 1 555 514 (один мільйон п'ятсот п'ятдесят п'ять тисяч п'ятсот чотирнадцять) гривень 30 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 судовий збір у розмірі 15 140 (п'ятнадцять тисяч сто сорок) гривень 00 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте Новозаводським районним судом міста Чернігова за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , (адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ).
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 (адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 ).
Повний текст рішення складено 24.03.2026 року.
Головуючий - суддя О. Г. Деркач