24 березня 2026 року справа № 580/12260/24
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гаврилюка В.О.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправною та скасування постанови і зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка) подала позов до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі - ГУ ПФУ в Черкаській області, відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області № 23001-33975373-2023-2 від 07.06.2024;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області призначити та виплатити ОСОБА_1 належні страхові виплати по втраті годувальника у відповідності до вимог Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що досягла встановленого законом пенсійного віку та є непрацездатною особою, відтак має право на отримання страхових виплат у зв'язку зі смертю сина від нещасного випадку на виробництві.
Ухвалою від 07 жовтня 2025 року суддя Черкаського окружного адміністративного суду прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у адміністративній справі, вирішив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
21.10.2025 до суду надійшов письмовий відзив на адміністративний позов, в якому представниця відповідача просила в задоволенні позову відмовити повністю, зазначивши при цьому, що на момент смерті ОСОБА_2 , ОСОБА_1 не досягла пенсійного віку, визначеного статтею 26 Закону № 1058-IV, тому, в розумінні положень Закону № 1105 не було досягнуто всіх необхідним умов на одержання щомісячних страхових виплат в разі смерті потерпілого.
Розгляд справи по суті відповідно до частини 3 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розпочато через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об'єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд встановив таке.
Суд встановив, що ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) є матір'ю ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 та свідоцтвом про одруження НОМЕР_2 (відповідно до якого прізвище позивачки після реєстрації шлюбу змінилось із “ ОСОБА_3 » на “ ОСОБА_4 »).
16 березня 2023 року о 14.40 год. в ТОВ “БІОХІМЕКСПОРТ» стався груповий нещасний випадок через вибух парогенератора, внаслідок якого загинув син позивачки ОСОБА_2 , підсобний працівник ТОВ “БІОХІМЕКСПОРТ». Цей нещасний випадок визнаний пов'язаним з виробництвом, як такий, що підпадає під дію вимог підпункту 1 пункту 52 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою КМУ від 17.03.2019 року № 337, про що складений Акт № 2 за формою Н-1/П від 09.08.2023.
12.09.2023 позивачка звернулась із заявою до відповідача, в якій просила призначити їй страхові виплати у зв'язку з втратою годувальника, так як вона є матір'ю загиблого ОСОБА_2 , досягла законодавчо встановленого пенсійного віку, на час загибелі сина виповнилося 62 роки (27.11.1960) і не працює.
Листом від 19.12.2023 № 2300-0311-8/85380 відповідач повідомив, що за наявними документами, на день смерті ОСОБА_2 страховий стаж позивачки складав 16 років 4 місяці 5 днів, відповідно до ст. 26 Закону України № 1058-VI право на пенсію настане в 65 років. Оскільки на момент настання нещасного випадку позивачка не досягла пенсійного віку право на отримання страхових виплат як особі, яка досягла пенсійного віку відсутнє.
Вказана відмова стала предметом судового спору (справа № 580/2860/24).
Рішенням від 26 квітня 2024 року у справі № 580/2860/24 Черкаський окружний адміністративний суд зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області повторно розглянути з дотриманням порядку, меж і способу дій, визначених законом, заяву ОСОБА_1 від 12.09.2023 про призначення страхових виплат у разі втрати годувальника внаслідок нещасного випадку на виробництві, що стався у Товаристві з обмеженою відповідальністю “БІОХІМЕКСПОРТ» 16.03.2023 з підсобним працівником ОСОБА_2 , та за результатами її розгляду прийняти рішення у формі постанови з урахуванням викладених судом у цьому рішенні мотивів.
07.06.2024 Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області прийняло постанову № 23001-33975373-2023-2 від 07.06.2024 якою відмовило ОСОБА_1 в призначенні щомісячної страхової виплати та одноразової страхової виплати кожній особі, яка мала право на одержання утримання від потерпілого оскільки на день смерті ОСОБА_2 , ОСОБА_1 досягла 62 років та її страховий стаж складав 16 років 4 місяці 5 днів, відповідно до статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на пенсію за віком виникне в 65 років.
Постанову ГУ ПФУ в Черкаській області про відмову в призначенні страхових виплат позивачка вважає протиправною, а тому звернулась в суд з цим позовом.
Під час вирішення спору по суті суд зазначає, що відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормами статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючим громадянам щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, у разі нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, охорони їхнього життя та здоров'я визначає Закон України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 1105-XIV).
Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону № 1105-XIV уповноваженим органом управління в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку (далі - уповноважений орган управління) є Пенсійний фонд України.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 30 Закону № 1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які уповноважений орган управління виплачує застрахованій особі чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Факт нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання розслідується в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до Закону України “Про охорону праці».
Підставою для оплати потерпілому витрат на проведення професійної реабілітації, оплати соціальних послуг, а також для здійснення страхових виплат є акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання (отруєння) за встановленими формами.
Згідно з ч. 1 ст. 35 Закону № 1105-XIV у разі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат мають непрацездатні особи, які на день смерті потерпілого мали право на одержання від нього утримання, а також дитина, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого.
Пунктом 3 ч. 2 ст. 35 Закону № 1105-XIV визначено, що непрацездатними особами, передбаченими частиною першою цієї статті, є особи, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», якщо вони не працюють.
Відповідно до ч. 5 ст. 36 Закону № 1105-XIV у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві його сім'ї виплачуються:
1) одноразова допомога його сім'ї у сумі, що дорівнює сорока розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату;
2) одноразова страхова виплата кожній особі, яка мала право на одержання утримання від потерпілого, а також його дитині, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого, у сумі, що дорівнює восьми розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 41 Закону № 1105-XIV страхові виплати здійснюються щомісяця у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку або за рішенням суду особам, які мають право на страхові виплати у зв'язку із смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати.
Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхових виплат, з вини уповноваженого органу управління або його територіальних органів своєчасно не призначено або не виплачено суму страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку з підвищенням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України “Про оплату праці» (ч. 7 Закону № 1105-XIV).
Суд врахував, що підставою для відмови позивачці у призначенні страхових виплат відповідач зазначив те, що на день смерті ОСОБА_2 , ОСОБА_1 досягла 62 років та її страховий стаж складав 16 років 4 місяці 5 днів, відповідно до ст. 26 закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на пенсію за віком виникне в 65 років. Тобто, відсутність достатнього страхового стажу для призначенні позивачці пенсії за віком стало підставою для відмови у призначенні страхових виплат.
Суд зазначає, що аналіз ст. 35 Закону № 1105-XIV пов'язує право на отримання спірних страхових виплат із непрацездатністю осіб, які на день смерті потерпілого мали право на одержання від нього утримання. У розумінні пункту 3 ч. 2 ст. 35 Закону № 1105-XIV непрацездатними особами є особи, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», якщо вони не працюють.
Таким чином, на переконання суду, основними умовами для визнання позивачки непрацездатною у спірних правовідносинах є досягнення нею 60 років (ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»), а також те, що позивачка не працює. Суд зазначає, що наявність чи відсутність достатнього страхового стажу в цьому випадку не є визначальною умовою для наявності права на отримання спірних виплат.
Суд встановив, що позивачка на день смерті ОСОБА_2 досягла віку 62 роки. Трудова книжка позивачки НОМЕР_3 підтверджує, що станом на день смерті ОСОБА_2 позивачка не працювала. Відповідач не надав до суду доказів працевлаштування позивачки станом на день смерті ОСОБА_2 .
Суд врахував, що обов'язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків закріплено в статті 51 Конституції України.
Відповідно до ч.1 ст. 202 Сімейного кодексу України (далі - СК України) повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Таким чином, позивачка мала право на одержання від ОСОБА_2 утримання.
З урахуванням зазначеного суд доходить висновку про наявність усіх умов, що передбачають право позивачки на отримання страхових виплат у зв'язку із смертю сина від нещасного випадку.
Суд зазначає, що відповідач помилково ототожнює право позивачки на отримання страхових виплат із наявністю права на отримання пенсії за віком, оскільки ч. 2 ст. 35 Закону № 1105-XIV пов'язує таке право, зокрема із обставиною досягнення особою пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а не наявністю права на отримання пенсії за віком.
З урахуванням зазначеного суд доходить висновку, що постанову Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області № 23001-33975373-2023-2 від 07.06.2024 належить визнати протиправною та скасувати.
Під час обрання способу відновлення порушеного права позивачки суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Враховуючи викладене, для належного захисту порушеного права позивачки суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області призначити та виплатити ОСОБА_1 із ІНФОРМАЦІЯ_2 (дня смерті ОСОБА_2 ) щомісячну страхову виплату по втраті годувальника та одноразову страхову виплату по втраті годувальника відповідно до вимог Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов належить задовольнити частково.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.
Згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до частини 1 статті 139 вказаного Кодексу при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на те, що позивачка звільнена від сплати судового збору відповідно до Закону України “Про судовий збір» та не надала доказів понесення інших судових витрат, то підстави для їх розподілу відсутні.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 - 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області № 23001-33975373-2023-2 від 07.06.2024.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області призначити та виплатити ОСОБА_1 із 16.03.2023 щомісячну страхову виплату по втраті годувальника та одноразову страхову виплату по втраті годувальника відповідно до вимог Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
У задоволенні іншої частини вимог відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснювати.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Учасники справи:
1) позивач - ОСОБА_1 (20631, Черкаська обл., Звенигородський р-н, с. Матусів, РНОКПП НОМЕР_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 );
2) відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18002, Черкаська обл., Черкаський р-н, м. Черкаси, вул. Смілянська, 23, код ЄДРПОУ 21366538).
Рішення складене у повному обсязі та підписане 24.03.2026.
Суддя Василь ГАВРИЛЮК