Справа № 204/3839/22
Провадження № 1-кп/204/141/26
24 березня 2026 року Чечелівський районний суд міста Дніпра у складі колегії суддів:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 ,
за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, з зали судових засідань Чечелівського районного суду міста Дніпра кримінальне провадження №22022050000000081, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 18.03.2022, за обвинуваченням:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Краматорськ Донецької області, громадянина України, з вищою освітою, працюючого на посаді інженера тех. аудиту в Дружківському РЄМ, одруженого, маючого на утриманні малолітню дитину, раніше не судимого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,
у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України,
У провадженні Чечелівського районного суду міста Дніпра перебуває обвинувальний акт по вищевказаному кримінальному провадженню.
У судовому засіданні прокурор подала клопотання про продовження
запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 .
Клопотання прокурора обґрунтовано наявністю ризиків, передбачених п.п. 1, 5 ч. 1
ст. 177 КПК України, а саме тим, що ОСОБА_7 обґрунтовано обвинувачується у
вчиненні особливо тяжкого злочину проти основ національної безпеки України, за який
законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк п'ятнадцять років або довічне позбавлення волі з конфіскацією майна, існує ризик, що обвинувачений
ОСОБА_7 з метою ухилення від кримінальної відповідальності, розуміючи тяжкість
та невідворотність покарання може переховуватися від суду. Крім того, у разі не
продовження вказаного запобіжного заходу обвинувачений може виїхати до тимчасово
окупованої території до м. Мелітополя Запорізької області, де має у власності 1/2
житлового будинку та переховуватись від суду, а також здійснювати там допомогу
державі агресору. На даний час не встановлені всі особи, з якими співпрацював обвинувачений, а також інші особи причетні до вчинення даного злочину, що у випадку незастосування до ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, створить передумови для продовження спілкування з вказаними особами. Оскільки обвинувачений зареєстрований та проживає у м. Дружківка Донецької області, де наразі перебувають українські військові формування, у разі незастосування до нього запобіжного заходу дозволить йому подовжувати кримінальне правопорушення в якому він обвинувачується.
Прокурор у судовому засіданні підтримала вищезазначене клопотання та просила
його задовольнити.
У судовому засіданні захисник обвинуваченого ОСОБА_6 вирішення клопотання прокурора залишив на розсуд суду.
Обвинувачений ОСОБА_7 вирішення клопотання прокурора залишив на розсуд суду.
Вислухавши подане прокурором клопотання, думку учасників процесу, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до ст.331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам, зокрема: 1) переховуватися від суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення дієвості кримінального провадження, тобто досягнення його завдань.
На переконання суду, відповідні ризики, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірної можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій. Водночас КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про продовження /зміну/ запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставин, які свідчать про: наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачений ст. 177 КПК України, і на які вказує прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам зазначених прокурором.
Так, характер та фактичні обставини інкримінованого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, його тяжкість та суспільне значення, свідчать про його підвищену суспільну небезпеку.
Розглядаючи клопотання прокурора щодо наявності ризиків,
передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України відносно ОСОБА_7 , суд уважає доведеним існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, які на даний час існують та своєї актуальності не втратили.
Щодо ризику переховування слід зазначити, що ризик переховування від органу досудового розслідування/суду є актуальним безвідносно до стадії кримінального провадження та обумовлений серед іншого можливістю притягненням до кримінальної відповідальності та пов'язаними із цим можливими негативними для особи наслідками (обмеженнями) і, зокрема, суворістю передбаченого покарання. Тяжкість ймовірного покарання особливо сильно підвищують ризик переховування від органу досудового розслідування та/або суду на перших етапах притягнення особи до кримінальної відповідальності. При цьому, співставлення можливих негативних наслідків для обвинуваченого у вигляді його можливого ув'язнення у невизначеному майбутньому з можливим засудженням до покарання у виді позбавлення волі у найближчій перспективі доводять, що цей ризик є достатньо високим безвідносно стадії кримінального провадження.
ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого ч.2 ст.111 КК України, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років або довічне позбавлення волі, тобто існує ймовірність притягнення до кримінальної відповідальності та пов'язаними з цим можливими негативними для особи наслідками (обмеженнями) і, зокрема, суворістю передбаченого покарання. Отже, очікування можливого суворого покарання може мати значення при визначенні ризику переховування. При цьому, таке покарання може бути призначено без можливості застосування пільгових інститутів кримінального права.
При розгляді клопотання прокурора, суд приймає до уваги відомості про особу обвинуваченого, а саме, що він раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, офіційно працював, одружений, має на утриманні дитину, однак вказані позитивні характеристик обвинуваченого у сукупності з обсягом висунутого обвинувачення існування ризику переховування не нівелюють.
Також існування ризику переховування обвинуваченого підтверджується тим, що він зареєстрований та проживає у м. Дружківка Донецької області, поблизу якого на цей час відбуваються активні бойові дії, а агресія, яку здійснює Російська Федерація відносно України, може привести до тимчасової окупації міста та призвести до ухилення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності.
Оскільки інкримінований обвинуваченому злочин спрямований проти основ національної безпеки України, під час досудового розслідування не були встановлені всі особи, з якими співпрацював обвинувачений. Тому, перебуваючи на волі, в умовах триваючої збройної агресії російської федерації проти України, існує ризик продовження спілкування обвинуваченого з невстановленими особами, що може мати наслідком вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення, у тому числі проти основ національної безпеки України, а отже ризик вчинення іншого кримінального правопорушення не зменшився та своєї актуальності не втратив.
Окрім цього, з огляду на наявність у власності обвинуваченого нерухомого майна на тимчасово окупованій державою-агресором території України, існують ризики його виїзду та здійснення допомоги окупанту.
Таким чином, при розгляді клопотання прокурора, у даному судовому засіданні, відомостей про усунення або зменшення ризиків, передбачених п.п.1,5 ч. 1 ст. 177 КПК України, не встановлено.
Крім того слід вказати, що завершити розгляд провадження до закінчення строку тримання під вартою обвинуваченого не можливо з причин, що від суду не залежать. На даний час закінчення з'ясування обставин та перевірка їх доказами не завершено, оскільки судом з метою перевірки заяви обвинуваченого ОСОБА_7 надано доручення Територіальному управлінню Державного бюро розслідувань у місті Краматорську здійснити перевірку відомостей про здійснення відносно нього незаконних методів впливу працівниками Дружківського відділення поліції Краматорського відділу поліції ГУНП в Донецькій області. Однак станом на 24.03.2026 відомостей про стан кримінального провадження за заявою ОСОБА_7 не надійшло.
Щодо можливості застосування до обвинуваченого більш м'яких запобіжних заходів, як то цілодобовий домашній арешт, суд зазначає, що на даний час інші більш м'які запобіжні заходи нездатні забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_7 , ураховуючи ступінь тяжкості інкримінованого кримінального правопорушення, високий ступінь ризиків, передбачених п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які були встановлені судом, та високий ступінь суспільної небезпечності інкримінованого злочину проти основ національної безпеки, у той час, коли відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено воєнний стан на всій території України.
Таким чином, з метою забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого в ході судового розгляду, виконання процесуальних рішень у справі, суд дійшов висновку, що інші запобіжні заходи не забезпечать належної процесуальної поведінки обвинуваченого під час розгляду справи, а тому вважає за доцільне продовжити ОСОБА_7 раніше обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Продовжуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою,
суд виходить з того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права
підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду
більшої суворості в оцінці цінностей суспільства, що відповідає правовим позиціям, викладеним у рішеннях: ЄСПЛ «Летельє проти Франції», ЄСПЛ «Пунцельт проти Чехії».
Таким чином, суд дійшов висновку, що встановлення існування наведених ризиків виправдовує необхідність продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів з метою забезпечення виконання обвинуваченим ОСОБА_7 процесуальних обов'язків та запобіганню існуючим ризикам.
Щодо визначення у кримінальному провадженні розміру застави, суд зазначає
таке.
Відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України, під час дії воєнного стану суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого в тому числі статтею 111 Кримінального кодексу України.
Однак враховуючи практику ЄСПЛ, вимоги ст. 183 КПК України, які наділяють суд дискреційними повноваженнями щодо питання визначення застави, при цьому зобов'язують суд визначити розмір застави застосовуючи чи продовжуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, беручи до уваги стадію розгляду провадження, тривалість строку ув'язнення обвинуваченого, його особу, суд уважає, що в даному випадку можливо визначити заставу.
Згідно ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України, розмір застави щодо особи, обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину визначається у межах від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, зокрема, справи «Мангурас проти Іспанії» від 20 листопада 2010 року, відповідно до якої розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
Європейський суд з прав людини також наголошує, що якщо на карту поставлене право на свободу, гарантоване статтею 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, влада повинна приділяти питанню встановлення відповідного розміру застави таку ж увагу, якби це стосувалося обґрунтування необхідності тримання особи під вартою.
Отже, розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати утримувала б підозрюваного від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язки.
У поданому клопотанні про продовження ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою прокурор уважав не доцільним визначення застави у даному кримінальному провадженні.
Разом з тим,суд ураховуючи відомості про особу обвинуваченого, беручи до уваги обставини кримінального провадження, з урахуванням строку перебування обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою,наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, суд вважає за можливе визначити обвинуваченому заставу у розмірі 1200 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, внесення якої зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та запобігти ризикам.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 176-179, 183, 193, 194, 197, 331, 369- 372, 376, 392 КПК України, суд
Клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів до 22 травня 2026 року включно.
Визначити стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заставу в кримінальному провадженні у розмірі 1200 (однієї тисячі двохсот) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, тобто у розмірі 3993600 (три мільйони дев'ятсот дев'яносто три тисячі шістсот) гривень.
У випадку внесення обвинуваченим ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначеної застави у розмірі 3993600 гривень, уважати, що до нього обрано запобіжний захід у вигляді застави.
У випадку внесення застави зобов'язати обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком до 22 травня 2026 року виконувати наступні обов'язки: прибувати до прокурора або суду із встановленою періодичністю; не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває без дозволу прокурора або суду; повідомляти прокурора або суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; здати на зберігання до відповідних органів державної влади у разі наявності свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Роз'яснити обвинуваченому, що в разі невиконання покладених на нього обов'язків, застава звертається в дохід держави, а до нього для забезпечення виконання визначених законом обов'язків, може бути застосовано інший запобіжний захід.
Копію ухвали направити до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)» для виконання.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Повний текст ухвали складено 24.03.2026.
Головуючий суддя ОСОБА_1
Суддя ОСОБА_2
Суддя ОСОБА_3