18 березня 2026 року
м. Черкаси
Справа № 710/1805/24
Провадження № 22-ц/821/428/26
Категорія: 310000000
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої: Карпенко О.В.
суддів: Новікова О.М., Фетісової Т.Л.
за участю секретаря: Руденко А.О.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ,
представник позивача: адвокат Лукинюк Володимир Васильович,
відповідач: ОСОБА_2 ,
представник відповідача: адвокат Пропадущий Андрій Володимирович
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси в режимі відеоконференції апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Пропадущого Андрія Володимировича на рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 19 листопада 2025 року (ухвалене під головуванням судді Щербак О.В. в приміщенні Шполянського районного суду Черкаської області, повний текст рішення суду виготовлено 24 листопада 2025 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права спільної власності та поділ спільного майна подружжя,-
Короткий зміст позовних вимог
18 грудня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права спільної власності та поділ спільного майна подружжя.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що в період часу з 12.11.1988 року по 16.09.2009 року він перебував у шлюбі з ОСОБА_2 .
Під час шлюбу вони побудували житловий будинок загальною площею 74,9 м2, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Власниками будинку в погосподарській книзі вказані позивач та відповідач. Враховуючи те, що будинок був побудований в період перебування у зареєстрованому шлюбі, він є об'єктом спільної сумісної власності.
Житловий будинок побудований до 05.08.1992 року є спільною сумісною власністю сторін як майно, набуте подружжям під час шлюбу, у зв'язку з чим він є власником 1/2 частини вказаного будинку, проте на теперішній час він, в силу свого віку та фізичного стану, не має змоги користуватися, володіти житловим будинком, оскільки відповідачка проживає в ньому разом зі своїм теперішнім чоловіком.
Постійні сварки та моральний, фізичний тиск змусили його переїхати жити до сестри. Домовитись про порядок його поділу неможливо, оскільки відповідачка уникає державної реєстрації права власності сторін на будинок в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
На сьогодні для проведення державної реєстрації права власності на спірний житловий будинок до органів реєстрації мають звернутись сторони разом, як особи, за якими спільно закріплений номер об'єкта ПГО 0917 в господарській книзі №12, подавши відповідні документи.
У вересні 2024, вказує ОСОБА_1 , він запропонував відповідачці зареєструвати право власності на спільний будинок, для чого зібрав необхідні документи, однак остання не з'явилась до державного реєстратора, внаслідок чого він отримав рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій від 07.10.2024 у зв'язку з тим, що заявниками в розумінні Закону є особи, за якими закріплений особовий рахунок в погосподарській книзі відповідної сільської, селищної, міської ради, або уповноважена ними особа.
В зв'язку з вищевикладеним, він змушений звертатися із позовом до суду і просив:
визнати спільною сумісною власністю подружжя, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 житловий будинок загальною площею 74,9 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;
в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок загальною площею 74.9 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;
припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_1 на житловий будинок загальною площею 74,9 кв.м (житлова площа 39,6 кв.м ), що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;
в порядку розподілу спільного майна подружжя стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частини вартості житлового будинку загальною площею 74,9 кв.м (житлова площа 39,6 кв.м), що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що складає 203 235,00 грн.
стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 25500,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 19 листопада 2025 року позовні вимоги задоволено.
Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , житловий будинок загальною площею 74,9 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
У порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок загальною площею 74.9 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Припинено право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на житловий будинок загальною площею 74,9 кв.м (житлова площа 39,6 кв.м ), що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
У порядку поділу майна подружжя стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частини вартості житлового будинку загальною площею 74,9 кв.м (житлова площа 39,6 кв.м), що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , яка складає 203 235,00 грн.
Рішення суду першої інстанції, зокрема, мотивоване тим,що будинок є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, у зв'язку з чим підлягає поділу між сторонами, виходячи з правил рівності часток подружжя в спільному майні, та, з урахуванням того, що будинок тривалий час перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_2 , доказів неможливості сплати позивачу вартості 1/2 частини відповідачкою не надано, ураховуючи неприязні стосунки між сторонами, які перешкоджають проживанню в одному будинку, відсутність у відповідача іншого житла, інший спосіб поділу майна подружжя не вирішить спір між сторонами, ураховуючи принцип диспозитивності, суд прийшов до висновку, що поділ майна слід здійснити шляхом визнання за відповідачкою права власності на спірний об'єкт та стягнення з останньої на користь позивача грошової компенсації у розмірі 1/2 частки вартості житлового будинку.
Додатковим рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 05.12.2025 року стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 25500,00 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_2 - адвокат Пропадущий А.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 19.11.2025 року та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції стягнув з відповідачки грошову компенсацію замість поділу спільного майна подружжя. При цьому, ОСОБА_2 не давала згоди та не вносила відповідну грошову суму на депозитний рахунок суду. Суд першої інстанції навіть не встановив, чи є такі кошти у відповідача для виплати компенсації.
Судом першої інстанції помилково зроблено висновок, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 належить право власності на спірний житловий будинок, оскільки відповідно до ст. 331 ЦК України, який набрав чинності з 01.01.2004 року, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, права власності виникає з моменту державної реєстрації.
Звертає увагу на те, що у висновку будівельно-технічного експертного дослідження не зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та те, що висновок підготовлений для подання до суду.
Крім того, судовий експерт у судовому засіданні пояснив, що ним здійснено огляд домоволодіння з вулиці. Оцінка житлового будинку з надвірними господарськими будівлями та спорудами здійснювалась на підставі візуального огляду та технічної документації. Для порівняння взяті аналоги за оголошеннями в с. Матусів та наближених селах. Отже, оцінка вартості майна підлягає сумніву, але суд першої інстанції прийняв її за належний доказ.
Відзив на апеляційну скаргу.
13.02.2026 року від представника ОСОБА_1 - адвоката Лукинюка В.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 19.11.2025 року - залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 25000,00 грн. за надання правничої допомоги у Черкаському апеляційному суді.
Відзив мотивований тим, що доводи апеляційної скарги в частині неправильного застосування судом першої інстанції ч. 5 ст. 71 СК України є безпідставними, оскільки скаржником не правильно розуміється порядок застосування вказаної норми з урахуванням позовних вимог ОСОБА_1 .
Також, скаржник помилково ототожнив поняття підстави набуття права власності та державна реєстрація права власності, а тому вказаний аргумент є неспроможний.
Щодо висновка експерта, то доводи скаржника є помилковими, оскільки у висновку експерта міститься посилання на те, що судовий експерт про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків за ст.ст. 384 та 385 КК України ознайомлений. Також, зазначено, що висновок підготовлений для подання до суду.
Фактичні обставини справи
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 12.11.1988 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб. Прізвище дружини змінилось на ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серія НОМЕР_1 , виданим 12.11.1988 року Матусівською сільською радою ( а.с. 15, т. 1).
16.09.2009 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серія НОМЕР_2 , виданим 25.09.2009 року відділом РАЦС Шполянського районного управління юстиції Черкаської області ( а.с. 16, т. 1).
Відповідно до виписки з погосподарської книги №246/02-29 від 10.09.2024 року, номер об'єкта ПГО 0917-1 в господарській книзі №12 відкритий на громадян ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Власники будинку - ОСОБА_1 - частка 50% та ОСОБА_2 - частка 50%. Характеристика житлової площі : загальна площа 74,9 кв.м, житлова - 39,6 кв.м, у будинку три кімнати, електропостачання. Будівництво житлового будинку та господарських будівель і споруд закінчено до 05 серпня 1992 року. Об'єкту нерухомого майна присвоєно адресу: АДРЕСА_1 . В помешканні проживають ОСОБА_2 та ОСОБА_6 ( а.с. 17, т. 1).
Згідно з Витягом з рішення виконавчого комітету Матусівської сільської ради від 07.06.1994 року №6 «Про приватизацію земельних ділянок громадян», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 передано безкоштовно у приватну власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, площею 0,13 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ( а.с. 18, т. 1).
Відповідно до довідки № 307 від 11.09.2024 року, виданої Шполянським відділком КП «ЧООБТІ», по даним Шполянського відділку КП «ЧООБТІ» станом на 01.01.2013 року право власності на об'єкти нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 - не зареєстровано ( а.с. 19, т. 1).
12.09.2024 року ФОП ОСОБА_7 було виготовлено технічний паспорт на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами за адресою : АДРЕСА_1 . Відповідно до характеристики будинку, будівництво житлового будинку з господарськими будівлями завершене 1991 року ( а.с. 20-22, т. 1).
Відповідно до рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій №75416368 від 07.10.2024 року, державним реєстратором прав на нерухоме майно Степовою Т.Б., відмовлено у здійсненні державної реєстрації права на житловий будинок з підстав, що подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження ( а.с. 23, т. 1).
Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної та оціночної будівельної експертиз №38-24 від 25.11.2024 року, здійсненого судовим експертом Печиборщем В.З., ринкова вартість будинковолодіння, що розташоване за адресою АДРЕСА_1 , визначена станом на час проведення експертизи, складає 406 470,00 гривень; поділ в натурі відповідно до вимог нормативно-правових актів у галузі будівництва будинковолодіння, що розташоване за адресою АДРЕСА_1 відповідно до часток співвласників 1/2 до 1/2 можливий. Експертом запропоновані варіанти реального поділу ( а.с. 24-53, т. 1).
Позиція Черкаського апеляційного суду
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог поданої апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступних висновків.
Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
В повній мірі зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає, виходячи з наступного.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до положень ст. 16 Закону України «Про власність», який був чинний на час набуття сторонами права власності на спірне майно, майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і Кодексом про шлюб та сім'ю України.
Згідно зі ст. 22 КпШС України, у редакції, чинній на момент отримання сторонами спірного майна у власність, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Аналогічні положення містить стаття 60 СК України.
З матеріалів справи вбачається, а саме, з виписки з погосподарської книги №246/02-29 від 10.09.2024 року, номер об'єкта ПГО 0917-1 в господарській книзі №12 відкритий на громадян ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Власники будинку - ОСОБА_1 - частка 50% та ОСОБА_2 - частка 50%. Будівництво житлового будинку та господарських будівель і споруд закінчено до 05 серпня 1992 року. Об'єкту нерухомого майна присвоєно адресу: АДРЕСА_1 .
Отже, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 належить право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 , однак у встановленому законом порядку власники не оформили своїх прав на зазначене майно.
Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України 2003 року, який набрав чинності з 01січня 2004 року, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До часу набрання чинності ЦК України 2003 року та Законом України від 01липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права та регулювалося положеннями ЦК УРСР 1963 року та ЗУ «Про власність».
Порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР був встановлений Інструкцією, затвердженою Міністерством комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року.
Згідно з пунктами 4, 7 вказаної Інструкції підлягали реєстрації всі будинки і домоволодіння, у тому числі, належні громадянам на праві особистої власності, і здійснювалась вона на підставі документів, що встановлюють право власності (правовстановлюючих документів, перелік яких додано до вказаної Інструкції), в тому числі, й на підставі записів у погосподарських книгах (п. 20 Інструкції). Тобто, записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.
Подібна норма міститься і в ст. 31 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно якої для проведення державної реєстрації прав власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, і щодо зазначених об'єктів нерухомості раніше не проводилася державна реєстрація прав власності, подаються: виписка із погосподарської книги, надана виконавчим органом сільської ради (якщо такий орган не створений - сільським головою), селищної, міської ради або відповідною архівною установою; 2) документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку під таким об'єктом, крім випадку, коли таке речове право зареєстровано в Державному реєстрі прав.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідачка ОСОБА_2 не заперечувала проти того, що спірний будинок був набутий з позивачем у період їх шлюбу.
В зв'язку з вищевикладеним, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що сторони, перебуваючи у шлюбі, відповідно до вимог чинного на той час законодавства, набули право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці 0,13 га. та є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Щодо поділу майна подружжя, колегія суддів зазначає наступне.
Задовольняючи позовні вимоги в частині поділу майна подружжя шляхом визнання за відповідачкою права власності на спірний об'єкт та стягнення з останньої на користь позивача грошової компенсації у розмірі 1/2 частки вартості житлового будинку, суд першої інстанції виходив з того, що будинок є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, у зв'язку з чим, підлягає поділу між сторонами, виходячи з правил рівності часток подружжя в спільному майні, та, з урахуванням того, що будинок тривалий час перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_2 , доказів неможливості сплати позивачу вартості 1/2 частини відповідачкою не надано, врахувавши неприязні стосунки між сторонами, які перешкоджають проживанню в одному будинку, відсутність у відповідача іншого житла, суд прийшов до висновку, що інший спосіб поділу майна подружжя не вирішить спір між сторонами.
Колегія суддів не повністю погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.
У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один із них не мав із поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).
За частиною першою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Отже, конструкція статей 60, 70 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу (постанова Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі № 761/8710/15-ц, провадження № 61-21186св21).
Ця презумпція може бути спростована, один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Таким чином, вирішуючи питання про поділ майна подружжя, встановивши факт набуття цього майна подружжям у період перебування в шлюбі, застосуванню підлягають положення статей 60, 70 СК України з урахуванням презумпції спільності права власності подружжя на майно (постанова Верховного Суду від 29 квітня 2024 року у справі № 522/3192/21, провадження № 61-8094св23).
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Відповідно до частин 1, 2 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Звертаючись до суду, позивач просив в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на спірний житловий будинок та припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_1 на даний будинок, стягнувши із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частини вартості житлового будинку компенсацію, що складає 203 235,00 грн.
Разом з тим, відповідач ОСОБА_2 категорично заперечувала проти поділу спільного майна подружжя в такій спосіб.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 жовтня 2022 року у справі №757/64512/16-ц зазначено, що головним критерієм поділу майна як об'єкта права спільної сумісної власності є припинення правовідносин спільної сумісної власності між колишніми учасниками та припинення відносин спільної власності взагалі (частина третя статті 372 ЦК України); у разі поділу кожен учасник має право одержати в натурі ту частину спільного майна, яка відповідає його частці у спільному сумісному майні.
Як вбачається із висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної та оціночно будівельної експертиз від 25.11.2024 року №38-24, здійсненого судовим експертом Печиборщем В.З., ринкова вартість будинковолодіння, що розташоване за адресою АДРЕСА_1 , визначена станом на час проведення експертизи, складає 406 470,00 гривень.
Також судовим експертом зазначено, що поділ в натурі відповідно до вимог нормативно-правових актів у галузі будівництва будинковолодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 відповідно до часток співвласників 1/2 до 1/2 можливий та наведені пропозиції щодо переобладнання об'єкта експертизи, а також визначена грошова компенсація співвласнику, частка якого після поділу стала меншою.
Скаржниця в апеляційній скарзі з висновком експерта від 25.11.2024 року №38-24 не погоджується, проте, іншого висновку до суду не надала, клопотання про призначення судової експертизи не заявляла ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції.
Верховний Суд у постанові від 20 березня 2024 року у справі № 569/4484/22 дійшов висновку про те, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (ст. 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (ст. 71 СК України). При цьому, не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2020 року у справі № 565/495/18).
Отже, враховуючи всі обставини справи та беручи до уваги, що у досудовому порядку позивач та відповідач не змогли дійти згоди щодо поділу спільного майна, набутого під час перебування у шлюбі, при вирішенні питання про поділ спільного сумісного майна подружжя у цій справі, суд апеляційної інстанції виходить з того, що відповідно до статті 71 СК України коли у спільній власності подружжя перебуває житловий будинок з надвірними спорудами, необхідно застосовувати такий спосіб поділу, як виділення кожному з подружжя окремої частини в натурі задля забезпечення можливості користування кожним із подружжя окремою частиною будинковолодіння.
Виділ у натурі частки із майна - це поділ одного будинку на самостійні об'єкти нерухомого майна, з власним входом та допоміжними приміщеннями/спорудами.
Статтею 41 Конституції України передбачено, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Ст.1 Протоколу №1 до Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини гарантує право на вільне володіння своїм майном та кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Колегія суддів звертає увагу на те, що при вирішенні спору про поділ майна суд може не погодитися із запропонованим варіантом поділу такого майна та провести його поділ в інший спосіб, враховуючи інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставин, що мають істотне значення. Таким чином, обрання судом при вирішенні спору варіанту поділу майна подружжя, при наявності вимоги про його поділ, відмінного від того, про який просив позивач, не може бути розцінене як вихід суду за межі позовних вимог, оскільки позовна вимога - це поділ майна подружжя, і вона є незмінною при будь-якому варіанті його поділу.
Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 615/1364/16-ц, провадження № 61-6575св19, від 17 серпня 2022 року у справі № 522/8676/20, провадження № 61-1714св22, від 17 січня 2024 року у справі № 522/17831/20, провадження № 61-7951св23.
Дослідивши висновок експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної та оціночно будівельної експертизи № 38-24 від 25.11.2024 року, колегія суддів вважає, що запропонований експертом другий варіант розподілу будинковолодіння відповідно до часток 1/2 та 1/2 буде відповідати найкращим інтересам сторін відповідно до розміру їхніх часток та меншою сумою компенсації, яка підлягає стягненню із сторони, частка якого в натурі після поділу стала більша. Також, для забезпечення ізольованого користування частками в житловому будинку, які виділяються кожному співвласнику, передбачені мінімальні переобладнання.
В зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів приходить до висновку про поділ спільного майна подружжя в натурі, виділивши ОСОБА_2 , згідно належної їй на праві власності 1/2 частини житлового будинку із надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці площею 0,13 га., а саме: 1-1 кухня 10,2 кв.м.; 1-2 кладова 7,2 кв.м.; 1-6 кімната 15,8 кв.м.; веранда, літера а; колодязь № 1 частини; огорожа № 2 частини; гараж, літера Г2 ; погріб, літера Б; сарай літера В; прибудова, літера в, що відповідає варіанту поділу № 2 за результатами висновку експерта № 38-24 від 25.11.2024 року.
Виділивши ОСОБА_1 , згідно належної йому на праві власності 1/2 частини житлового будинку із надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці площею 0,13 га., а саме: 1-3 коридор 7,1 кв.м.; 1-4 кухня 11,3 кв. м.; 1-5 кімната 13,6 кв.м.; колодязь № 1 частини; огорожа № 2 частини; літня кухня, літера Г1 , що відповідає варіанту поділу № 2 за результатами висновку експерта № 38-24 від 25.11.2024 року та стягнувши із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію за зменшення розміру частки в сумі 12 266,00 грн.
Суд першої інстанції не в повній мірі врахував вищенаведені фактичні обставини справи та вимоги матеріального і процесуального права і дійшов помилкових висновків про задоволення позову.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Пропадущого А.В. підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог з вищенаведених підстав.
Що стосується додаткового рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 05.12.2025 року.
Відповідно до частин першої, п'ятої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати.
У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 4 «Про судове рішення у цивільній справі» судам роз'яснено, що у разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.
Тобто, додаткове рішення суду, ухвалене у порядку статті 270 ЦПК України є невід'ємною частиною основного рішення у справі по суті спору, та не може існувати окремо від нього.
Відповідна правова позиція міститься і в постановах Верховного Суду від 16 квітня 2018 року у справі № 923/631/15, від 23 січня 2020 року у справі № 910/20089/17, від 14 липня 2021 року у справі № 761/15741/17.
Враховуючи вищевикладене, а також зважаючи на те, що рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 19.11.2025 року підлягає скасуванню, відповідно до положень ЦПК України, додаткове рішення цього ж суду від 05.12.2025 року підлягає скасуванню.
Що стосується судових витрат, колегія суддів зазначає наступне.
В позовній заяві позивач заявляв вимогу про стягнення судових витрат на проведення експертизи в розмірі 25500,00 грн.
Відповідно до ч.1,3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
Частинами другою, третьою ст.102 ЦПК України передбачено, що предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.
Згідно із частинами першою, п'ятою ст.106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Відповідно до ч.3 ст. 139 ЦПК України експерт, спеціаліст чи перекладач отримують винагороду за виконану роботу, пов'язану зі справою, якщо це не входить до їхніх службових обов'язків.
Відповідно до ч. 7 ст. 139 ЦПК України розмір витрат на оплату робіт залученого стороною експерта, спеціаліста, перекладача має бути співмірним зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
На підтвердження проведення вказаної вище експертизи також надано акт виконаних робіт про проведення будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи, висновок експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи №38-24 від 25.11.2024, договір про надання платних послуг з проведення експертизи будівельних робіт, об'єктів і документів, що їх супроводжують від 28.10.2024, укладений між адвокатським бюро «Лукинюк» в особі адвоката Лукинюка В.В., який діє від імені ОСОБА_1 , та судовим експертом Печиборщем В.З. та рахунок №35-24/1 на суму 25500,00 грн.
За проведення судової будівельно-технічної та оціночної будівельної експертизи позивачем сплачено 20000,00 грн та 5500,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями №2.71408583.1 від 29.10.2024 та № 0.0.3995142602.1 від 10.11.2024.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.11.2023 у справі № 712/4126/22 окремо зауважила, що відмова у відшкодуванні судових витрат за проведення експертизи стороні, на користь якої ухвалене судове рішення (особливо, якщо суд врахував відповідний висновок експерта як доказ), не узгоджується із засадами розумності, добросовісності, справедливості та правової визначеності, а також не забезпечує передбачуваності застосування процесуальних норм, отже, не є такою, що відповідає принципу верховенства права. Отже, висновок експерта може бути підготовлений як на підставі ухвали суду про призначення експертизи, так і на замовлення учасника справи. Відшкодування витрат за проведення експертизи не обмежується випадком її призначення та проведення після відкриття провадження у справі. Відтак сторона, на користь якої ухвалено рішення, має право на відшкодування витрат за експертизу, проведену до подання позову, якщо такі витрати пов'язані з розглядом справи, зокрема якщо судом враховано відповідний висновок експерта як доказ.
Враховуючи, що позовні вимоги задоволені частково, а вартість проведеної судової будівельно-технічної та оціночно будівельної експертизи є судовими витратами, які безпосередньо пов'язані з розглядом справи та встановленням обставин, що мають значення для справи, та були понесені позивачем для доведення обґрунтованості своєї позиції, а висновки вказаної експертизи враховані судом при ухваленні судового рішення, суд, керуючись вимогами ст.133 та ст.141 ЦПК України, вважає за необхідне здійснити розподіл таких витрат та їх часткове відшкодування покласти на відповідача в розмірі 12750,00 грн.
При подачі відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , представник ОСОБА_1 - адвокат Лукинюк В.В. просив стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 25000,00 грн. за надання послуг в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до п. 1, 2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Такі висновки містяться в додатковій постанові ВП ВС від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц. Крім того, аналогічні висновки щодо співмірності розміру витрат на правничу допомогу зі складністю справи та обсягом фактично наданих адвокатом послуг містяться в додатковій постанові ВС від 12.12.2019 року у справі №2040/6747/18.
На підтвердженнянадання правової допомоги в суді апеляційної інстанції, позивачем надано: копію договору про надання правничої допомоги від 02.10.2024 року, копію додаткової угоди № 1 від 09.02.2026 року до Договору про надання правничої допомоги від 02.10.2024 року, копію квитанції про перерахунок коштів в розмірі 25000,00 грн.
Надані представником відповідача документи є належними, тому заявлені витрати на правничу допомогу підлягають до задоволення у співвідношенні до задоволених вимог апеляційної скарги, а саме в розмірі 12500,00 грн., що становить 50 %.
Відповідно до положень ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Оскільки позивач є інвалідом другої групи, відповідно до пенсійного посвідчення № НОМЕР_3 , та відповідачка є інвалідом другої групи, відповідно до пенсійного посвідчення № НОМЕР_4 , то витрати зі сплати судового збору компенсуються за рахунок держави.
Керуючись ст. ст. 258, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Пропадущого Андрія Володимировича -задовольнити частково.
Рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 19 листопада 2025 року скасувати та ухвалити нову постанову.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права спільної власності та поділ спільного майна подружжя - задовольнити частково.
Визнати спільною сумісною власністю подружжя, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , житловий будинок загальною площею 74,9 кв.м з надвірними спорудами, за адресою: АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці площею 0,13 га.
Провести в натурі поділ житлового будинку загальною площею 74,9 кв.м із надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці площею 0,13 га., що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи № 38-24 від 25.11.2024 року.
Виділити ОСОБА_2 згідно належної їй на праві власності 1/2 частини житлового будинку із надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці площею 0,13 га., а саме: 1-1 кухня 10,2 кв.м.; 1-2 кладова 7,2 кв.м.; 1-6 кімната 15,8 кв.м.; веранда, літера а; колодязь № 1 частини; огорожа № 2 частини; гараж, літера Г2 ; погріб, літера Б; сарай літера В; прибудова, літера в, що відповідає варіанту поділу № 2 за результатами висновку експерта № 38-24 від 25.11.2024 року.
Виділити ОСОБА_1 згідно належної йому на праві власності 1/2 частини житлового будинку із надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці площею 0,13 га., а саме: 1-3 коридор 7,1 кв.м.; 1-4 кухня 11,3 кв. м.; 1-5 кімната 13,6 кв.м.; колодязь № 1 частини; огорожа № 2 частини; літня кухня, літера Г1 ,що відповідає варіанту поділу № 2 за результатами висновку експерта № 38-24 від 25.11.2024 року.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію за зменшення розміру частки в сумі 12 266,00 грн.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 12750,00 грн. за проведення судової будівельно-технічної та оціночно будівельної експертизи.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 12500,00 грн.
Додаткове рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 05 грудня 2025 року - скасувати.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України.
Головуюча О.В. Карпенко
Судді О.М. Новіков
Т.Л. Фетісова
/повний текст постанови виготовлений 24 березня 2026 року/