24 березня 2026 року
м. Рівне
Справа № 572/4243/24
Провадження № 22-ц/4815/304/26
Головуючий у Сарненському районному суді
Рівненської області: суддя Ведяніна Т.О.
Рішення суду першої інстанції
(повний текст) ухвалено:
29 травня 2025 року у м. Сарни
Рівненської області
без фіксування судового засідання
звукозаписувальними технічними засобами
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий: Хилевич С.В.
судді: Ковальчук Н.М., Шимків С.С.
секретар судового засідання: Маринич В.В.
за участі: учасники справи та їх представники в судове засідання не зявилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Філатової Алли Валеріївни на рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 29 травня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди (втраченого заробітку та матеріальних витрат), заподіяних каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичної особи, відшкодування моральної шкоди,
У вересні 2024 року в суд звернулася ОСОБА_1 із позовом до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди (втраченого заробітку та матеріальних витрат), заподіяних каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичної особи, відшкодування моральної шкоди.
Мотивуючи вимоги, позивачем вказувалося, що 26 грудня 2022 року близько 18 год. 10 хв. водій ОСОБА_3 , керуючи автомобілем Volksvagen Transporter, номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись по автодорозі Київ-Ковель 207 км+340 м, поблизу с.Жубровичі Олевської об'єднаної територіальної громади Коростенського району Житомирської області, не впорався з керуванням та допустив виїзд на зустрічну смугу, де відбулося зіткнення з автомобілем Renault Trafic, номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_4 .
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди водій автомобіля Volksvagen Transporter, номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_3 загинув на місці пригоди, пасажири автомобіля Renault Trafic номерний знак НОМЕР_2 , зокрема ОСОБА_1 , отримали тілесні ушкодження. Відповідно до постанови про закриття кримінального провадження від 30 червня 2023 року кримінальне провадження № 12022060000000518 від 27 грудня 2022 року за ч.3 ст. 286 КК України відносно ОСОБА_3 закрито у зв'язку зі смертю підозрюваного.
Потерпілій від дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 згідно з висновком судово-медичної експертизи були спричинені тілесні ушкодження як небезпечні для життя в момент їх заподіяння. Цим висновком експерта встановлено прямий причинний зв'язок між дорожньо-транспортною пригодою та наслідками травмування у виді тяжких тілесних ушкоджень здоров'я ОСОБА_1 , що призвело до її інвалідності. 30 травня 2024 року позивачці було встановлено ІІ групу інвалідності. Після дорожньо-транспортної пригоди стан позивача не покращився, вона продовжувала лікування, реабілітацію. Загальні витрати на лікування становлять 209 759 гривень.
Вона втратила працездатність, в зв'язку з чим має право також і на відповідне матеріальне відшкодування. Отримання тілесних ушкоджень спричинили ОСОБА_1 і моральної шкоди, вона отримала нервовий стрес, що виявляється у сильних душевних хвилюваннях. Позивачу після дорожньо-транспортної пригоди ампутовано праву нижню кінцівку, внаслідок чого вона не може повернутися до звичного режиму життя. Розмір моральної шкоди оцінює у 100 000 гривень.
При цьому вказала, що позивачу стало відомо, про те, що власником транспортного засобу Volksvagen Transporter, номерний знак НОМЕР_1 , на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди була ОСОБА_2 , а тому саме вона є належним відповідачем у справі та зобов'язана відшкодувати спричинену їй шкоду.
Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 29 травня 2025 року ОСОБА_1 відмовлено у позові до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди (втраченого заробітку та матеріальних витрат), заподіяних каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичної особи, відшкодування моральної шкоди.
У поданій через свого представника - адвоката Філатову А.В. апеляційній скарзі ОСОБА_1 , вважаючи оскаржуване рішення незаконним і необґрунтованим, що полягало у неповноті з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, неправильному застосуванні норм матеріального права та порушенні норм процесуального права, просить його скасувати, задовольнивши позов.
Обґрунтовуючи її, зазначалося про неврахування судом того, що нормою ч. 2 ст. 1187 ЦК України визначено особливого суб'єкта, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. Цим суб'єктом є законний володілець транспортного засобу.
Звертає увагу, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди позивачу завдано тяжкі тілесні ушкодження, що в подальшому призвело до встановлення їй ІІ групи інвалідності, тобто ці ушкодження здоров'я мають стійкий не відновлювальний характер. Між завданням шкоди і дорожньо-транспортною пригодою існує прямий причинно-наслідковий зв'язок , а тому момент самої події одночасно є і моментом набуття позивачем права на відшкодування шкоди.
Вважає, що ОСОБА_1 завдано і моральної шкоди, яка виявилася у моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я.
З огляду на наведене неправильно застосованими судом попередньої інстанції є норми ст.ст. 1187, 1172, 1195, 23, 1168 ЦК України.
При цьому покликається на висновки Верховного Суду, що висловлені у постановах від 25 лютого 2018 року у справі №914/820/17, від 09 січня 2019 року у справі №654/4218/15-ц, від 05 грудня 2022 року у справі №214/7462/20, від 25 травня 2022 року у справі №487/6970/20, а також Великої Палати Верховного Суду у постановах від 05 грудня 2018 року у справі №426/16825/16-ц, від 29 червня 2022 року у справі №477/874/19.
У поданому відзиві ОСОБА_2 , вважаючи оскаржуване рішення законним і обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги.
Згідно зі ст.ст. 263, 367 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як з'ясовано судом, 26 грудня 2022 року близько 18 год. 10 хв. водій ОСОБА_3 , керуючи автомобілем Volksvagen Transporter, номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись по автодорозі Київ-Ковель 207 км+340 м, поблизу с.Жубровичі Олевської об'єднаної територіальної громади Коростенського району Житомирської області не впорався з керуванням та допустив виїзд на зустрічну смугу, де відбулося зіткнення з автомобілем Renault Trafic, номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_4 .
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля Renault Trafic, номерний знак НОМЕР_2 , ОСОБА_1 отримала тілесні ушкодження, які небезпечні для життя в момент заподіяння.
За фактом зазначеної дорожньо-транспортної пригоди Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за № 12022060000000518 від 27 грудня 2022 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.286 КК України.
Постановою прокурора Житомирської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону Міляновського В.С. від 30 червня 2022 року кримінальне провадження № 12022060000000518 від 27 грудня 2022 року щодо ОСОБА_3 закрито у зв'язку зі смертю підозрюваного.
Висновком експерта №46 від 23.02.2023 у судово-медичній експертизі встановлено, що ОСОБА_1 спричинено тяжкі тілесні ушкодження як небезпечні для життя в момент заподіяння, які утворилися внаслідок дії тупих твердих предметів, можливо, при обставинах та в термін дорожньо-транспортної пригоди.
З довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААГ, вбачається, що ОСОБА_1 має ІІ групу інвалідності загального захворювання, індивідувальна програма реабілітації інваліда №1430 від 30.05.2024.
З медичної довідки від 13 вересня 2023 року видно, що з 20 січня 2023 року по 20 квітня 2023 року ОСОБА_1 проходила лікування у приватній клініці в м. Берлін, Федеративна республіка Німеччина, з приводу важкого депресивного захворювання. Витрати на лікування складаються з медикаментів, медичного та психотерапевтичного лікування і становлять 3 000 євро.
Вважаючи, що її суб'єктивні цивільні права порушено відповідачем внаслідок завдання матеріальної і моральної шкоди, спричинених дорожньо-транспортною пригодою, у вересні 2024 року в суд звернулася ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди (втраченого заробітку та матеріальних витрат), заподіяних каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичної особи, відшкодування моральної шкоди.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із відсутності правових і фактичних підстав для задоволення вимог позивача, оскільки ОСОБА_1 не надано достовірних та переконливих доказів про те, що ОСОБА_2 є завдавачем шкоди чи особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду, заподіяну дорожньо-транспортною пригодою.
Отже, ОСОБА_2 не може відповідати за позовом, адже є неналежним відповідачем. Тому вимоги ОСОБА_1 судом залишено без задоволення.
З такими висновками погоджується колегія суддів.
Згідно із ч.ч. 2, 5 ст. 1187, ч. 1 ст. 1188 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
За загальним правилом, відповідальність за шкоду несе боржник особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі звини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
Тобто у деліктних зобов'язаннях встановлюється презумпція вини завдавача шкоди, що означає, що особа, яка завдала шкоду, буде вважатися винною, якщо вона сама не доведе відсутність своєї вини.
З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду, у т.ч. і моральну шкоду, якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Відповідно до ст.ст. 22, 23 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
3. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
За правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 127/5920/22 (провадження № 61-10553св22) зазначено, що за змістом частини першої статті 614 ЦК України вина як підстава відповідальності за порушення зобов'язання - це невжиття особою всіх залежних від неї заходів для належного виконання зобов'язання, зокрема для запобігання заподіянню шкоди. З огляду на це припис частини другої статті 1188 ЦК України застосовний тоді, коли поведінка кожного із власників (володільців) транспортних засобів (унаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки яких завдана шкода третій особі) була неправомірною (зокрема, якщо кожен із них порушував правила безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту), у зв'язку з чим відбулася вказана взаємодія та була завдана шкода третій особі. Встановлення неправомірності діяння кожного з цих власників (володільців) достатньо для покладення на них солідарного обов'язку з відшкодування третім особам шкоди, завданої внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки. Такий обов'язок не залежить від вини осіб, які спільно неправомірними діяннями завдали шкоди (пункт 187.2. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).
За змістом частини другої статті 1188 ЦК України іншою особою, якій унаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки власники (володільці) транспортних засобів спільно завдали шкоди, є будь-яка третя особа. Вона може бути, зокрема, пішоходом або пасажиром транспортного засобу, від зіткнення із яким іншого транспортного засобу завдано шкоди. Іншою, ніж та, яка завдала шкоди, особою може бути і власник транспортного засобу, який передав право керування, а сам був пасажиром (пункт 187.3. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).
Висновком Верховного Суду у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 705/3876/18 (провадження № 61-697св20) стверджується, що позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України). Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього.
Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов'язаними за вимогою особами. Верховний Суд підкреслив, що для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити у нього обов'язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.
Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтування позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).
Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (частина перша статті 33 ЦПК України у редакції, чинній на час відкриття провадження у справі та її розгляду).
Верховний Суд зауважив, що суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача (частина перша, друга та третя статті 51 ЦПК України).
Між тим, відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 ОСОБА_2 є власником транспортного засобу Renault Trafic, номерний знак НОМЕР_2 , а цивільно-правова відповідальність власника цього транспортного засобу застрахована Публічному акціонерному товаристві «НАСК «Оранта», що підтверджується полісом №209082398.
Тобто вона не є власником автомобіля, водій якого спричинив дорожньо-транспортну пригоду, а належний їй транспортний засіб, навпаки, зазнав механічних та інших пошкоджень внаслідок винних дій водія транспортного засобу Volksvagen Transporter, номерний знак НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_3 .
Оскільки у спірних правовідносинах виключаються ознаки складу цивільного правопорушення, а саме відсутність протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи, шкідливого результату такої поведінки (шкоди), причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою, вини особи, яка заподіяла шкоду, тому ОСОБА_2 не зобов'язана відповідати за позовом ОСОБА_1 .
Відповідно до ст.ст. 12, 76-78 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Повно і правильно з'ясувавши обставини справи та встановивши, що при вирішенні спірних правовідносин до застосування не підлягають норми права, на застосуванні яких наполягала позивач, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позову.
Щодо доводів апеляційної скарги про невідповідність висновків суду обставинам справи, то вони є необґрунтованими і до уваги не беруться.
Не можна погодитися із аргументами заявника про незастосування судом висновків Верховного Суду, що висловлені у постановах від 25 лютого 2018 року у справі №914/820/17, від 09 січня 2019 року у справі №654/4218/15-ц, від 05 грудня 2022 року у справі №214/7462/20, від 25 травня 2022 року у справі №487/6970/20, а також Великої Палати Верховного Суду у постановах від 05 грудня 2018 року у справі №426/16825/16-ц, від 29 червня 2022 року у справі №477/874/19. Так, спірні правовідносини і права та обов'язки, які були предметом перегляду касаційним судом, відрізняються між собою обставинами справи, правовою природою і своїми характеристиками, тобто не є релевантними та подібними.
Не заслуговують на увагу і покликання про недодержання судом норм процесуального права.
Так, згідно із абз. другим ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Однак будь-яких фактів про процесуально-правові дефекти, що потягли би помилкове вирішення цивільно-правового спору, заявником надано не було, матеріали справи їх не містять, а апеляційним судом не було їх здобуто.
При цьому встановлено й відсутність обставин, які свідчили би про обов'язкове скасування судового рішення внаслідок існування підстав, передбачених ч. 3 ст. 376 ЦПК України.
Спростовуються правильністю висновків суду і твердження про помилкове застосування норм матеріального права, а також неповноту з'ясування обставин справи.
В решті доводи про хибність оскаржуваного рішення колегією суддів також відхиляються як необґрунтовані.
Щодо аргументів відзиву про порушення вимог процесуального закону при відкритті апеляційного провадження у справі, то це процесуальне питання уже вирішене апеляційним судом 30 січня 2026 року, а тому в разі незгоди з ним може бути предметом касаційного оскарження в сукупності з іншими доводами по суті справи.
Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання appelatio - дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція, по суті, є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.
Справедливість, добросовісність та розумність відповідно до п. 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.
Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при його ухваленні.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - адвоката Філатової Алли Валеріївни залишити без задоволення, а рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 29 травня 2025 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий: С.В. Хилевич
Судді: Н.М.Ковальчук
С.С.Шимків