Справа № 539/6180/23 Номер провадження 22-ц/814/103/26Головуючий у 1-й інстанції Просіна Я. В. Доповідач ап. інст. Панченко О. О.
19 березня 2026 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Панченка О.О.,
суддів Одринської Т.В., Пікуля В.П.
при секретарі Філоненко О.В.
за участю позивача ОСОБА_1 його представника адвоката Борсука Анатолія Олексійовича
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтава цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 13 січня 2025 року ухвалене у складі головуючого судді Просіної Я.В., повний текст рішення складено - дата не вказана
по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та визнання майна спільною сумісною власністю,-
Зміст позовних вимог
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період з січня 2018 року по кінець грудня 2020 року.
Також просив визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 автомобіль, транспортний засіб марки CHERY моделі В11 EASTAR, легковий седан, випуску 2008 року, колір чорний, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 та земельну ділянку в с.Засулля Лубенського району, площею 0,0974 га, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1894909753228, кадастровий номер 5322886601:01:003:0794.
В обґрунтування вимог позову посилається на те, що він починаючи з 2018 р., проживав з відповідачкою разом однією сім'єю, як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу.
Проживали сторони як за місцем реєстрації позивача, так і деякий час за місцем проживання батьків відповідача. З самого початку мешкання однією родиною турбувались один про одного, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, здійснювали покупки, проводили сумісний відпочинок, святкували в колі друзів та знайомих різні свята, підтримували стосунки з родичами, мали права та обов'язки, що притаманні чоловіку та дружині у шлюбі.
За час проживання разом із відповідачем у сторін народився спільний син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьком якого відповідно до свідоцтва про народження являється позивач.
Відповідно до рішення Лубенського міськрайонного суду від 07.10.2022 pоку y справі №539/2268/22 - вже встановлено ряд обставин, які не потребують доведення, в т.ч. зазначено перебування у фактичних шлюбних відносинах ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 2018 року по кінець грудня 2020 року та народження в них спільної дитини. Тобто, в розумінні до вимог законодавства, позивач та відповідач створили сім'ю, у них народилася дитина і позивач всіляко забезпечував створену без реєстрації шлюбу сім'ю всім необхідним, в тому числі придбав автомобіль та земельну ділянку.
За час сумісного проживання із відповідачем, за спільні кошти придбано наступне майно:
1) 15.08.2019 року придбано земельну ділянку розташовану по-сусідству із батьками відповідача (в с. Засулля Лубенського району на перехресті вул. Квітневої та вул. Дружби) площею 0.0974 га, реєстраційний номер об'єкта 1894909753228, кадастровий номер 5322886601:01:003:0794, за договором купівлі-продажу №971 від 15.08.2019 р., оформлену відразу ж на цивільну дружину (відповідача). Всі необхідні документи наявні у відповідача, які він позивач отримати не має можливості. Відповідно до висновку про вартість від 08.12.2023 р.- оціночна вартість земельної ділянки становить 94 800 грн.
2) 30.01.2020 року придбано автомобіль транспортний засіб марки CHERY/ МОДЕЛІ B11 EASTAR, легковий седан, випуску 2008 року, колір чорний, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , днз НОМЕР_2 , який перебував у власності у гр. ОСОБА_4 . Позивач придбав даний автомобіль за довіреністю (сканер код НОК 701022), яка була виписана на позивача. Через 9 місяців 29.09.2020 року вищевказаний автомобіль позивач переоформив на відповідача, оскільки з нею проживав на той час і вони не мали наміру припиняти сімейні стосунки. Відповідно до довідки про оціночну вартість автомобіля від 30.11.2023 р. середня ринкова вартість такого автомобіля 119 310 грн.
Дане майно позивач придбавав саме для сім'ї, та для дитини. Проживаючи разом, позивач з відповідачем вели спільні витрати на дитину, на харчування, одяг, купівлю майна для спільного користування, лікування, а вищевказаний автомобіль та земельна ділянка були придбані позивачем для сім'ї і дане майно є фактично їх спільною власністю із відповідачем, оскільки придбано за кошти, отримані під час спільного проживання без реєстрації шлюбу.
Право власності на даний автомобіль та на земельну ділянку за усною домовленістю між сторонами (ще під час спільного сумісного проживання) було оформлено та зареєстровано на відповідача по справі, хоча при припиненні стосунків відповідач сама запропонувала зробити відповідний розподіл, а саме: їй залишити придбану земельну ділянку (яка розміщена поряд із місцем проживання її батьків в с.Засулля), а позивачу залишити придбаний автомобіль.
Ініціатором припинення стосунків виступила в кінці грудня 2020 року, початку 2021 року відповідач, оскільки мала намір проживати з іншим чоловіком. При цьому, відповідач почала погрожувати позивачу, що дитини він не побачить, якщо матиме претензії до неї майнового характеру. Відповідач, втілюючи свої погрози, позбавила позивача права зустрічі із сином. Від тоді позивач змушений був звернутися до органу опіки та піклування Лубенської міської ради, який і визначив йому для зустрічей із сином відповідний час. Відповідач обурилася таким рішенням органу опіки та піклування, та виказала намір відібрати у нього все що можливо, в тому числі і свободу (погрожуючи кримінальними справами) та позбавити його батьківства.
Наразі відповідач ОСОБА_2 , всупереч спільним домовленостям, відмовляється визнавати автомобіль та земельну ділянку спільною сумісною власністю, вважаючи майно її особистим, тобто фактично відмовляється добровільно визнати належну позивачу частку спільного нерухомого майна (придбаного автомобіля та придбаної земельної ділянки).
За таких обставин, дізнавшись про порушення своїх прав та законних інтересів в грудні 2023 року, позивач змушений звернутися до суду саме для здійснення захисту своїх передбачених законодавством України прав та законних інтересів. У зв'язку з можливим подальшим порушенням прав, як співвласника спільно нажитого майна, вважає за необхідне поставити питання про визнання майна спільною сумісною власністю.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 13 січня 2025 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та визнання майна спільною сумісною власністю відмовлено.
Додатковим рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 13 січня 2025 року заяву представника відповідача адвоката Павлюк Ігоря Олександровича про ухвалення додаткового рішення по цивільній справі ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та визнання майна спільною сумісною власністю - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000 грн.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції зазначив, що заявлені позовні вимоги не являються ефективним способом захисту.
Короткий зміст вимог та доводів апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, існує невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, а тому просить скасувати рішення місцевого суду та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Відповідно до частини 1 статті 367 Цивільного процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши позивача ОСОБА_1 його представника адвоката Борсука Анатолія Олексійовича, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, приходить до наступного висновку.
Встановлені обставини справи
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 25.03.2019, у позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.18).
Рішенням Лубенського міськрайонного суду від 07.10.2022 року у справі №539/2268/22 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 РНОКПП НОМЕР_5 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 22 серпня 2022 року і до досягнення дитиною повноліття (а.с.15-16).
Відповідно до копії договору купівлі-продажу транспортного засобу від 29.09.2020 року ОСОБА_4 (продавець) в особі ОСОБА_1 , який діє на підставі доручення продавця, зобов'язався передати у власність ОСОБА_2 (покупець) транспортний засіб марки CHERY, моделі EASTAR, 2008 року випуску, колір чорний, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_6 , номерний знак НОМЕР_7 (а.с.13-14).
Відповідно до копії Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 15.08.2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Лубенського районного нотаріального округу Полтавської області Афанасієвським Д.В., громадянин ОСОБА_5 продав ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0974 га, що розташована за адресою АДРЕСА_3 , кадастровий номер 5322886601:01:003:0794 (а.с.20-23).
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 31.01.2023 року, ОСОБА_2 на праві власності належить земельна ділянка з кадастровим номером 5322886601:01:003:0794 площею 0,0974 га (а.с.19).
Судом першої інстанції були допитані свідки, детальний опис свідчень яких наведений судом першої інстанції в описовій частині рішення, а в ході апеляційного перегляду справи сторонами не заперечувалась правильність викладення цих обставин.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч.1 ст. 16 ЦК України).
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (п.1 ч. 2 ст. 16 ЦК України).
Згідно зі ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Положеннями ч. 2 ст. 3 СК України встановлено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
В порядку визначеному ч.ч.1,2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Положеннями ст. 25 СК України визначений принцип одношлюбності. Жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі. Жінка та чоловік мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу.
Відповідно до ст. 60 СК України майно, майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
В силу ст.74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Згідно з ч.3 ст.12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В порядку ч.ч.1,4 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз'яснено, що при застосуванні статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
Верховний Суд у постанові від 26 вересня 2018 року у справі № 244/4801/13-ц та інших підтримав вказану правову позицію.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15 майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв'язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 490/4949/17 (провадження № 61-46210св18) сам собою факт перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між ними склалися та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15 спільна присутність на святах та пересилання коштів не можуть свідчити про те, що між сторонами склались усталені відносини, які притаманні подружжю.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц сам собою факт періодичного спільного відпочинку не є достатньою підставою для визнання факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
Верховний Суд у постанові 02 жовтня 2019 року у справі №175/2317/16-ц вказав на те, що у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, повинно бути зазначено, зокрема, який факт заявник просить установити та з якою метою і причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт… Суди не врахували того, що в поданій заяві відсутня мета встановлення юридичного факту, а саме мета дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи тягне за собою правові наслідки.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 490/6057/19-ц, зазначено, що у судовому порядку встановлюються тільки такі факти, які мають юридичні наслідки і від встановлення яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав заявника і в судовому порядку можливе лише тоді, коли діючим законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення. При зверненні до суду із заявою про встановлення юридичного факту важливе значення має мета його встановлення, оскільки саме вона дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи тягне він правові наслідки.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі №523/14489/15-ц зроблено такі висновки:
У справах позовного провадження факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов'язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов'язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК) (п.41).
Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що підтвердження чи спростування факту спільного проживання однією сі''єю без реєстрації шлюбу у справах позовного провадження має бути наведено у мотивувальній частині рішення. У ній, зокрема, мають бути зазначені фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини (п.43).
В резолютивній частині рішення у справах позовного провадження суд має зробити висновок про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог. Вимоги про встановлення юридичного факту не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав у справах про поділ майна подружжя, а лише підставою для вирішення такої справи (п.44).
Велика Палата Верховного Суду вважає, що при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи не спростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об'єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна (п.70).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема постанову Верховного Суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21).
З наведених обставин справи вбачається, що при зверненні до суду з позовом позивач вказував на те, що встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з січня 2018 року по кінець грудня 2020 року йому необхідно для визнання спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 автомобіля, марки CHERY моделі В11 EASTAR, легковий седан, випуску 2008 року, колір чорний, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 та земельної ділянки в с.Засулля Лубенського району, площею 0,0974 га, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1894909753228, кадастровий номер 5322886601:01:003:0794.
Разом з тим, з матеріалів справи не вбачається наявності належних та допустимих доказів на підтвердження факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю між вказаними особами в період з січня 2018 року по кінець грудня 2020 року
Показання свідків, спільні фотографії та дані про проведення двох спільних відпочинків не є достатньою підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
Також матеріали справи не містять даних, що вказаний автомобіль та земельніа ділянка були придбані із залученням коштів позивача, так як матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження цих обставин.
Також матеріали справи містять копію договору купівлі-продажу земельної ділянки від 15.08.2019 року відповідно до п.5.4 якого Продавець ( ОСОБА_5 ) своєю заявою зі змістом якої Покупець ( ОСОБА_2 ) ознайомлена, стверджує, що відчужувана ним за цим договором земельна ділянка, є його особистою приватною власністю і не є спільною сумісною власністю, тому що отримана ним безкоштовно в порядку приватизації. Покупець ( ОСОБА_2 ) своєю заявою зі змістом якої Продавець ( ОСОБА_5 ) ознайомлений стверджує, що вона на сьогоднішній час у зареєстрованому шлюбі не перебуває, однією сім'єю без укладення шлюбу ні з ким не проживає, та що гроші які вона витрачає на купівлю предмета цього договору, є її особистою приватною власністю, та не є спільною сумісною власністю.
Автомобіль CHERY/ МОДЕЛІ B11 EASTAR, легковий седан, випуску 2008 року, колір чорний, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , днз НОМЕР_2 був придбаний 30.01.2020 року та 29.09.2020 року зареєстрований на ОСОБА_6 , проте даних про фінансову участь позивача у придбанні цього майна матеріали справи не містять.
Таким чином слід погодитися з висновком суду першої інстанції про те, що за відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, відсутні і підстави, передбачені ст. 74 СК України вважати спірне майно таким, що належить на праві спільної сумісної власності сторонам, як жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою.
Враховуючи, що при зверненні до суду з позовом позивач вказував єдиною метою встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу - визнання права спільної сумісної власності у цей період, що не знайшло свого підтвердження в ході розгляду справи, то відсутня мета для встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу в судовому порядку, так як вказаний факт не є таким, що має юридичне значення, від нього не залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав позивача. А отже відсутнє порушене право позивача, яке б підлягало захисту в судовому порядку.
За наведених обставин, висновок суду першої інстанції про недоведеність заявлених позовних вимог та обрання ним належного способу захисту відповідає обставинам справи, зібраним доказам та вимогам чинного законодавства і підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
Таким чином, сукупність вищезазначених обставин, аналіз та оцінка доводів апеляційної скарги приводять до висновку, що вказані доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції, та не знайшли свого підтвердження при апеляційному розгляді справи.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи, дав їм належну правову оцінку. Рішення суду відповідає вимогам чинного законодавства, наданим доказам, обставинам справи і підстав для його скасування з мотивів, викладених позивачем в апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційного суду не вбачає.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.
Щодо судових витрат
За правилами частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційний суд не задовольняє вимоги ОСОБА_1 не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст.ст.367, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст.375, 382 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 13 січня 2025 року- залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 19 березня 2026 року.
Головуючий О.О. Панченко
Судді Т.В. Одринська
В.П. Пікуль