Справа № 554/10524/24 Номер провадження 22-ц/814/500/26Головуючий у 1-й інстанції Чуб К. В. Доповідач ап. інст. Панченко О. О.
19 березня 2026 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Панченка О.О.,
Суддів: Одринської Т.В., Пікуля В.П.
при секретарі: Філоненко О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Диканського районного суду Полтавської області від 15 травня 2025 року ухвалене у складі головуючої судді Чуб К.В., повний текст судового рішення виготовлено - дати не вказано у справі за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» до ОСОБА_1 про стягнення страхового відшкодування в порядку суброгації,-
Зміст позовних вимог
У вересні 2024 року ПАТ «Страхова компанія «АРКС» звернулося до Октябрського районного суду м. Полтави з позовом до ОСОБА_1 про стягнення страхового відшкодування в порядку суброгації.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача вказує, що 17.08.2023 сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобілів FORD Tourneo Connect, номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля Porsche Macan, номерний знак НОМЕР_2 .
Постановою Подільського районного суду м. Києва від 13.10.2023 по справі №758/10184/23 винним у вказаному ДТП визнано відповідача ОСОБА_1 та притягнуто останнього до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП. Автомобіль марки Porsche Macan був застрахований у АТ «СК «АРКС» відповідно до договору добровільного страхування наземного транспорту «Класік» № 160635ГаЗх від 15.05.2023. Згідно з умовами вказаного договору позивачем відшкодовано страхувальнику витрати на ремонт автомобіля в сумі 127891,00 грн. Страхова компанія, у якій було застраховано цивільно-правову відповідальність відповідача АТ СК «Країна» здійснила перерахунок страхового відшкодування на рахунок позивача в сумі 101448,70 грн в межах ліміту. Ця сума повністю не покриває відшкодовані витрати, тому різниця між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням становить 26442,03 грн. та підлягає стягненню з відповідача, як з винуватця ДТП.
Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 27 вересня 2024 року зазначену цивільну справу передано за територіальною підсудністю до Диканського районного суду Полтавської області.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Диканського районного суду Полтавської області від 15 травня 2025 року позов приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» до ОСОБА_1 про стягнення страхового відшкодування в порядку суброгації задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» суму виплаченого страхового відшкодування у розмірі 26 442,03 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 028,00 грн.
Короткий зміст вимог та доводів апеляційної скарги
Не погодившись із таким вирішенням спору, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції повністю та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Зазначає, що позивачем не визначено суму збитків, не надано належних і допустимих доказів розміру заподіяних збитків.
Також вказує, що позивачем не надано належних та допустимих доказів суми матеріальної шкоди.
Відповідно до частини 13 статті 7 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно вимог частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З огляду на ціну позову та зазначені норми закону, дана справа має розглядатися у письмовому провадженні без повідомлення її учасників.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, приходить до наступного висновку.
Встановлені обставини справи
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до договору добровільного страхування наземного транспорту «Класік» №160635ГаЗх від 15.05.2023 між ОСОБА_2 та АТ СК «АРКС» останнє взяло на себе зобов'язання компенсувати будь-які пошкодження або знищення автомобіля марки Porsche Macan, номерний знак НОМЕР_2 , його окремих складових частин чи додаткового обладнання внаслідок ДТП (а.с. 18-24).
Згідно постанови Подільського районного суду м. Києва від 13.10.2023 у справі № 758/10184/23 17 серпня 2023 року о 14 год. 30 хв. ОСОБА_1 , керуючи автомобілем Ford Tourneo Connect, номерний знак НОМЕР_1 в м. Києві по вул. Набережно-Хрещатицька, 27, не був уважний, не стежив за дорожньою обстановкою, не реагував на її зміни, не вибрав безпечної швидкості руху та безпечної дистанції, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем Porsche Macan, номерний знак НОМЕР_2 , який рухався попереду, чим спричинив механічні пошкодження та матеріальні збитки. Відповідно до цієї постанови ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та застосовано до нього стягнення у виді штрафу (а.с. 25).
Власник транспортного засобу Porsche Macan, номерний знак НОМЕР_2 , ОСОБА_2 17.08.2023 звернулася до позивача АТ СК «АРКС» із заявою про подію та на виплату за договором ОСЦПВВНТЗ (а.с. 12-13).
Відповідно до акту огляду транспортного засобу від 21.08.2023, рахунку № НОМЕР_3 від 21.08.2023 та рахунку № 1098803 від 24.10.2023 вартість матеріального збитку завданого власнику автомобіля Porsche Macan, номерний знак НОМЕР_2 , становить 127891 грн. (а.с. 26-28, 29, 37).
На підставі страхових актів №№ ARX3834724, ARX3834723 від 21.09.2023, № ARX3890710 від 27.10.2023 (а.с. 31, 34, 38) позивачем виплачено страхове відшкодування в розмірі 127891,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №№ 1002422, 1002514 від 25.09.2023, № 1010657 від 30.10.2023 (а.с. 32, 36, 40).
Цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_1 на час вчинення ДТП була застрахована у АТ СК «Країна» відповідно до полісу №003737177 (а.с. 41)
АТ СК «Країна» здійснило страхову виплату у межах ліміту відповідальності відповідно до договору страхування на користь позивача в розмірі 101 448,70 грн. (а.с. 33)
Невідшкодована частина шкоди складає 26442,30 грн. з розрахунку: 127891,00 грн. 101448,70 грн = 26442,30 грн.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів виходить з наступного.
Застосування норм права, що регулюють спірні правовідносини
Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з частинами першою - четвертою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов'язана відшкодувати її на загальних підставах. Якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»).
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).
Страхувальник вносить страховику згідно з договором страхування певну плату, яка називається страховим платежем (страховим внеском, страховою премією) (частина перша статті 10 Закону України «Про страхування»).
Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Статтею 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено право страховика подати після виплати страхового відшкодування регресний позов до страхувальника за наявності певних умов.
Згідно зі статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Предметом даного спору є стягнення з ОСОБА_1 на користь приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» суму виплаченого страхового відшкодування у розмірі 26 442,03 коп.
Колегія суддів вважає, що ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не допустив неправильне застосування норм матеріального права, у зв'язку з чим прийшов до обгрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Договір страхування це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору (стаття 16 Закону України «Про страхування»).
Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про страхування» страховий випадок подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
У статті 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.
Майнова шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина друга статті 1187 ЦК України).
У статті 1188 ЦК України передбачено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Згідно із статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
До страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки (стаття 993 ЦК України).
У разі наявності юридичних фактів, передбачених статтею 993 ЦК України, відбувається перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика (суброгація). Нового зобов'язання із відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: від потерпілого (страхувальника) переходить страховику право вимоги до особи, відповідальної за завдання шкоди. Страховик внаслідок виконання обов'язку винної особи (боржника) перед потерпілим (кредитором), набуває права кредитора в частині фактичних витрат. При цьому деліктне зобов'язання не припиняться, але відбувається заміна сторони у цьому зобов'язанні (заміна кредитора) замість потерпілої особи прав кредитора набуває страховик. Вживання терміну «перехід» означає, що право вимоги існувало раніше та продовжує існувати, але переходить від однієї особи до іншої, відповідно від потерпілої особи у деліктному зобов'язанні до страховика.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №755/18006/15-ц (провадження №14-176цс18) зроблено висновок, що «стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією».
У постановах Верховного Суду від 02.12.2015 у справі №6-691цс15, від 03.10.2018 у справі №201/1431/16-ц, від 03.10.2018 у справі №686/17155/15-ц, від 22.01.2019 у справі №676/518/17, від 20.03.2019 у справі №199/6667/15-ц, зроблено висновок про те, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів згідно ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не виник обов'язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати) за договором майнового страхування транспортного засобу.
Аналогічний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі №147/66/17 (провадження №14-95цс20), у постанові Верховного Суду від 27.12.2023 у справі №359/8500/19 (провадження №61-12323св23).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно матеріалів справи встановлено, що на підставі страхових актів №№ ARX3834724, ARX3834723 від 21.09.2023, № ARX3890710 від 27.10.2023 (а.с. 31, 34, 38) позивачем виплачено страхове відшкодування в розмірі 127891,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №№ 1002422, 1002514 від 25.09.2023, № 1010657 від 30.10.2023 (а.с. 32, 36, 40).
АТ СК «Країна» здійснило страхову виплату у межах ліміту відповідальності відповідно до договору страхування на користь позивача в розмірі 101 448,70 грн. (а.с. 33)
Таким чином різниця між виплаченим позивачем страховим відшкодуванням, що становить суму 26442,30 грн, підлягає стягненню з винної особи ОСОБА_1 .
Отже, саме вказана сума підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ПАТ «СК «АРКС» відповідно до вимог статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування».
Відповідно до статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» до ПрАТ «СК «АРКС» після виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування в межах фактичних витрат перейшло право вимоги до особи, відповідальної за шкоду, в межах різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як передбачено пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно із статтею 375ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідив надані сторонами докази, із дотриманням норм процесуального права, правильно застосував норми матеріального права і ухвалив законне та обґрунтоване рішення.
Отже, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а заочне рішення Диканського районного суду Полтавської області від 15 травня 2025 року- без змін.
Щодо судових витрат
За правилами частини першої статті 141ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Зважаючи на те, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат та відсутні підстави для розподілу судових витрати за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Заочне рішення Диканського районного суду Полтавської області від 15 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 19 березня 2026 року.
Головуючий О.О. Панченко
Судді Т.В. Одринська
В.П. Пікуль