Житомирський апеляційний суд
Справа №296/192/26 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Номер провадження №11-сс/4805/211/26
Категорія ст.422 КПК України Доповідач ОСОБА_2
19 березня 2026 року. Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
заявника ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м.Житомирі матеріали судового провадження №296/192/26 за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Богунського районного суду Житомирської області від 24.02.2026,
зазначеною ухвалою відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_7 на бездіяльність уповноважених осіб Житомирської обласної прокуратури щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР.
В поданій апеляційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу слідчого судді, як незаконну, та постановити нову ухвалу, якою зобов'язати внести відомості до ЄРДР відповідно до його заяви від 03.12.2025 про вчинення суддями Корольовського районного суду м.Житомира кримінального правопорушення, передбаченого ст.28, ч.2 ст.364 КК України, розпочати досудове розслідування, надати витяг про реєстрацію в Єдиному реєстрі досудових розслідувань. При цьому, зазначає, що 03.12.2025 направив до Офісу Генерального прокурора України повідомлення про вчинення зазначеними суддями кримінальних правопорушень, в якій повністю навів конкретні фактичні обставини вчинення цих правопорушень, конкретних осіб причетних до цього, їх процесуальні рішення, правову кваліфікацію, тощо, а також долучив письмовий доказ - обвинувальний акт стосовно нього, який є на його думку, незаконний та сфальсифікований. Звертає увагу, що в підготовчому судовому засіданні ним заявлялось клопотання про повернення обвинувального акту прокурору, однак колегія судді в цьому безпідставно відмовила, що унеможливлює справедливий судовий розгляд. В свою чергу, слідчий суддя належно не проаналізував його доводи, зробив хибні висновки, повністю проігнорувавши вимоги ст.214 КПК України.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи заявника ОСОБА_7 в підтримку своєї апеляційної скарги, перевіривши матеріали судового провадження, а також ухвалу слідчого судді в межах, передбачених ст.404 КПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
У відповідності до вимог ст.2 КПК України основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден не винуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до положень ст.7 КПК України, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться верховенство права, законність, рівність перед законом і судом, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя та обов'язковість судових рішень, змагальність сторін, диспозитивність та розумність строків розгляду справи.
Згідно зі ст.8 КПК України, кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
У відповідності до ч.1 ст.9 КПК України, під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.21 КПК України, кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону. Кожен має право на участь у розгляді в суді будь-якої інстанції справи, що стосується його прав та обов'язків, у порядку, передбаченому цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Як вважає апеляційний суд, зазначених вимог кримінального процесуального законодавства слідчим суддею при розгляді скарги ОСОБА_7 було дотримано.
Так, відповідно до п.18 ч.1 ст.3, ч.3 ст.26 КПК України, слідчий суддя здійснює у порядку, передбаченому цим Кодексом, судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні шляхом вирішення питань, винесених на його розгляд сторонами та віднесених до його повноважень цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.214 КПК України слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до ЄРДР, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з ЄРДР.
Приписами ч.2 ст.214 КПК України зазначено, що досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до ЄРДР. Положення про ЄРДР, порядок його формування та ведення затверджуються Офісом Генерального прокурора за погодженням з Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, Національним антикорупційним бюро України, Державним бюро розслідувань, органом, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.
Згідно з ч.4 ст.214 КПК України слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов'язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається.
Внесення відомостей до ЄРДР урегульовано «Положенням про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення», затвердженим Наказом Генерального прокурора від 30 червня 2020 року №298.
Згідно з п.1 глави 2 розділу 1 цього Положення, до реєстру вносяться відомості про короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела; попередню правову кваліфікацію кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність.
В свою чергу, в межах процедури оскарження бездіяльності щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви, слідчий суддя з'ясовує обставини та мотиви, з яких слідчий, прокурор або інша службова особа, дійшов висновку про відсутність підстав для внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, чим саме обґрунтоване невнесення відповідних відомостей до ЄРДР, та вирішує питання про наявність або відсутність правових підстав для зобов'язання внести інформацію про кримінальне правопорушення до ЄРДР.
При цьому, зміст ч.1 ст.214 КПК України не передбачає обов'язку слідчого, дізнавача, прокурора вносити до ЄРДР всі прийняті та зареєстровані ними заяви, зокрема, ті, що не містять у собі відомостей про склад кримінального правопорушення, передбаченого чинним КК України.
Таким чином, внесенню до ЄРДР підлягають відомості із заяв, в яких міститься виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, а не із заяв чи повідомлень про події, у яких немає достатньої інформації, що вказує на вчинення кримінального правопорушення.
Підставами вважати, що в заяві (повідомленні) містяться відомості саме про злочин є об'єктивні дані, які дійсно свідчать про наявність ознак злочину. Такими даними є фактичне існування доказів, що підтверджують реальність конкретної події злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину). Якщо у заявах чи повідомленнях таких даних немає, то вони не можуть вважатися такими, які мають бути обов'язково внесені до ЄРДР.
Відповідно до висновку, що викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №818/1526/18 у межах процедури оскарження бездіяльності слідчого щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви, слідчий суддя з'ясовує обставини та мотиви, з яких слідчий або прокурор дійшов висновку про відсутність підстав для внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, чим саме обґрунтоване невнесення відповідних відомостей до ЄРДР, та вирішує питання про наявність або відсутність правових підстав для зобов'язання слідчого або прокурора внести інформацію про кримінальне правопорушення до ЄРДР.
Як убачається з матеріалів провадження №296/192/26, ОСОБА_7 звернувся зі скаргою до слідчого судді Богунського районного суду м.Житомира в порядку ст.303 КПК України, на бездіяльність прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР (а.п.1-9). Згідно змісту цієї заяви, ОСОБА_7 звернувся до Офісу Генерального прокурора України із заявою від 03.12.2025, в якій зазначив, що 19.08.2022 йому вручено обвинувальний акт у кримінальному провадженні №62022240020000073, який є незаконним та не відповідає вимог ст.291 КПК України, однак, незважаючи на очевидність дефектів в цьому обвинувальному акті суддями Корольовського районного суду м.Житомира ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 свідомо прийнято зазначений обвинувальний акт до судового розгляду, відмовлено у поверненні його прокурору. Тобто, як вважає заявник в діях цих суддів вбачаються ознаки злочину, передбаченого ст.28, ч.2 ст.364 КК України.
Слідчим суддею встановлено, що підтверджено в суді апеляційної інстанції, що зі змісту заяви ОСОБА_7 про вчинення кримінального правопорушення від 03.12.2025 (а.п.12-16), останнім не наведено жодних фактичних даних та обставин, які могли б свідчити про кримінально-карні діяння, а тому наведене не може бути підставою для скасування рішення слідчого судді.
При цьому, фактично заява ОСОБА_7 від 03.12.2025 (а.п.12-16) про вчинення кримінального правопорушення за своїм змістом та суттю є незгодою останнього з рішенням колегії суддів у кримінальному провадженні №62022240020000073 стосовно відмови у поверненні обвинувального акту в цьому кримінальному провадженні, тому не є повідомленням про правопорушення, оскільки містить інформацію, пов'язану із здійсненням судового провадження і не містить конкретних даних про вчинення вказаними особою кримінального правопорушення.
В даному випадку, суд апеляційної інстанції бере до уваги і положення статей 126,129 Конституції України, статті 48 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», у відповідності до яких - суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права.
Втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом (вказана норма закону визнана конституційною згідно з Рішенням Конституційного Суду № 8-рп/2011 від 12 липня 2011 року).
При цьому, можливе порушення суддею норм матеріального або процесуального права під час здійснення правосуддя не може виключно кваліфікуватись як кримінальне правопорушення та як підстава для притягнення судді до кримінальної відповідальності. У разі їх наявності, відповідні порушення усуваються за наслідками перегляду судового рішення вищестоящими судовими інстанціями, зокрема, в апеляційному та касаційному порядку, а також бути підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Отже, оцінка судових рішень, прийнятих суддею може бути надана виключно у межах встановленого законодавством процесуального контролю.
При цьому, виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним порядком у справі не допускається.
Аналогічної позиції дотримується і Консультативна рада європейських суддів, яка в пункті 57 Висновку № 11 від 2008 року до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень підкреслює, що зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на зверненні до Європейського суду з прав людини.
У Висновку №3 від 2002 року згаданої Консультативної ради щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, зазначено, що за загальним принципом судді повинні персонально бути повністю звільненими від відповідальності стосовно претензій, які пред'являються їм у зв'язку з добросовісним здійсненням ними своїх функцій. Судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави.
На переконання суду апеляційної інстанції, слідчий суддя під час розгляду скарги ОСОБА_7 перевірив дотримання органом досудового розслідування вимог кримінального процесуального законодавства та дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні скарги останнього на бездіяльність органу досудового розслідування.
Істотних порушень вимог положень КПК України, які були б безумовною підставою для скасування ухвали слідчого судді, колегією суддів апеляційної інстанції не виявлено.
Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 422 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Богунського районного суду Житомирської області від 24.02.2026, якою відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_7 на бездіяльність уповноважених осіб Житомирської обласної прокуратури щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, - без змін.
Ухвала касаційному оскарженню не підлягає.
Судді :