Житомирський апеляційний суд
Справа №752/17405/24 Головуючий у 1-й інст. Большакова Т. Б.
Категорія 72 Доповідач Коломієць О. С.
16 березня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Коломієць О.С.
суддів Григорусь Н.Й., Талько О.Б.
за участю секретаря
судового засідання Драч Т.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №752/17405/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, Міська служба у справах дітей Бердичівської міської ради Житомирської області, про позбавлення батьківських прав
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Тищенко Наталія Михайлівна
на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 13 жовтня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Большакової Т.Б.
У серпні 2024 року позивач звернулася до суду із вказаним позовом, в якому просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо його неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На обґрунтування позовних вимог вказувала, що сторони перебували у шлюбі, однак спільне життя між сторонами не склалося, шлюб було розірвано до народження спільної дитини. Після народження дитини відповідач проживав разом з сім'єю декілька місяців, потім зник. Своїми діями відповідач цілком самоусунувся від виконання батьківських обов'язків. Донька проживає разом з позивачем, знаходиться на її утриманні. Відповідач не піклується про дитину, не цікавиться її успіхами, станом здоров'я, її фізичним та духовним розвитком, аліменти сплачує невчасно. Контактів з матір'ю і дитиною уникає.
Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 13 жовтня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 через свого представника подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його необ'єктивність, необґрунтованість та винесення з грубим порушення норм процесуального та матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не встановлено, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов'язків свідомо, тобто, що він систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов'язки.
Вказує, що місцевим судом не було враховано фактичної поведінки батька щодо виконання ним своїх батьківських обов'язків. Позивач акцентує увагу на тому, що з червня 2019 року ОСОБА_2 не відвідував доньку та більше ніяких дій не вчиняв для того, щоб повноцінно виконувати свої батьківські обов'язки. Відповідач не піклується добровільно про матеріальний стан (заборгованість по сплаті аліментів, вжито заходи примусового стягнення аліментів); не піклується про фізичний та духовний розвиток дитини (з червня 2019 року взагалі самоусунувся від виховання доньки; не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі). Вказані обставини свідчить про свідоме ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків та неможливості змінити його поведінку.
Додає, що стороною позивача надано достатньо доказів того, що дитина знаходиться на повному утриманні і вихованні ОСОБА_1 , своїми діями ОСОБА_2 цілком самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків. Донька ОСОБА_4 проживає разом з матір'ю, яка повністю взяла на себе обов'язки по її вихованню та утриманню, створила належні умови проживання та розвитку дитини.
Зокрема відповідач під час розгляду справи судом першої інстанції не скористався своїм правом та не подав відзив, а також не брав участі у засіданнях, що, на думку позивача, свідчить про його небажання захистити свої батьківські права.
Зазначає, що батько дитини тривалий час перебуває за кордоном. З 27 листопада 2017 року виїжджав за кордон, а з 30 травня 2021 року постійно перебуває (проживає) за кордоном без прибуття на територію України.
Вважає, що висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Бердичівської міської ради про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно доньки ОСОБА_3 , є необґрунтованим. Посилання в ньому на те, що батько спілкується з донькою засобами телефонного зв'язку та за допомогою месенджеру, на думку позивача, є помилковими і не відповідають дійсності.
Вказує, що відповідно до висновку психолога, саме матір'ю здійснюється виховання доньки та відсутня інформація щодо спілкування та участь у вихованні дитини батька.
Звертає увагу, що відповідач не бере участі у матеріальному забезпеченні доньки, а сплата аліментів здійснюється тільки з урахуванням норм Закону України «Про виконавчі провадження» заходами примусового стягнення, а не у формі добровільної сплати і тільки в розмірах, встановлених за рішенням суду та було сплачено нараховані аліменти за судовим наказом від 11 жовтня 2021 року №752/18891/21.
Зазначає, що для уникнення відповідальності свого сина ( ОСОБА_2 ) саме мати відповідача - ОСОБА_5 , забезпечує сплату аліментів за судовим наказом, що є доказом ухилення від виховання дитини батьком, свідомого нехтування ним своїми обов'язками, що підтверджує, на думку скаржника, відсутність серйозного ставлення відповідача до своїх батьківських обов'язків. Інших доказів щодо матеріального утримання батьком ні до суду, ні до міської служби у справах дітей Бердичівської міської ради Житомирської області не надано.
Окрім того, а ні Бердичівським міськрайонним судом Житомирської області, ані третьою особою (міською службою у справах дітей Бердичівської міської ради Житомирської області) не запропоновано про залучення дитини для надання пояснення та опитування. Вважає, що даний факт мав ґрунтове значення та підтвердження того факту, що батько дитини не спілкується з донькою.
Вважає безпідставним висновок суду, що позивач не довела та не надала до суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення батька по відношенню до дитини батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків. Зокрема, до суду було надано докази неможливості зареєструвати дитину ОСОБА_6 за адресою місця проживання: АДРЕСА_1 у зв'язку з ненаданням батьком заяви про згоду реєстрації дитини.
Враховуючи вищевикладене, просила апеляційну скаргу задовольнити в повному обсязі.
Відповідач та третя особа правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористалися.
Представник позивача в судовому засідання доводи апеляційної скарги підтримала, просила її задовольнити, рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 13 жовтня 2025 року скасувати.
Інші учасники справи у судове засідання не з'явилися, хоча про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
За приписами статті 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з'явилися в судове засідання.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Судом під час розгляду справи встановлено, що батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а.с.12 т.1).
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвали шлюб 01.09.2018, що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 (а.с.14 т.1).
Судовим наказом Голосіївського районного суду м. Києва від 11.10.2021, справа 752/18891/21 стягуються з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частини заробітку (доходу) боржника, але не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку та не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 27.07.2021 до досягнення дитиною повноліття (а.с.15 т.1).
Відповідно до інформації Державної прикордонної служби України від 31.12.2024, яка надійшла на запит суду, ОСОБА_7 30.05.2021 покинув територію України через пункт пропуску «Краківець» (а.с.203 т.1).
Згідно листа від 14.01.2025 за № 13 Бердичівського ВДВС у Бердичівському районі Житомирської області, на виконанні у відділі перебуває судовий наказ № 752/18891/21, виданий Голосіївським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі частини заробітку (доходу) боржника, але не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку та не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 27.07.2021 та до досягнення дитиною повноліття. Повідомлено анкетні дані боржника.
Відповідно до листа КНП «ЦПМСД №2» Голосіївського району м. Києва від 15.01.2025 № 100/47-84, декларація на медичне обслуговування дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 укладена з лікарем-педіатром відразу після виписки з пологового будинку. У подальшому мати дитини вчасно зверталася до педіатра, виконувала всі рекомендації лікаря. Батько дитини, ОСОБА_2 до лікаря-педіатра з приводу стану здоров'я ОСОБА_8 не звертався. Під час прийому з дитиною постійно була мати ОСОБА_1 .
В березні 2022 року мати разом з донькою виїхала за кордон, де знаходиться по сьогоднішній день. За цей час мама неодноразово зверталась до лікаря-педіатра за консультацією стосовно здоров'я дитини по телефону, пересилала дані про проведені щеплення. Останній епізод спілкування з матір'ю був у грудні 2024 року по телефону.
В обґрунтування доводів, що відповідач не здійснює утримання дитини, позивач також посилається на те, що ОСОБА_2 мав заборгованість зі сплати аліментів, що підтверджується ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 20.03.2024, справа №752/18891/21 у сумі 53 769,27 грн; отримував кредити на власні потреби, на підтвердження зазначеного надала: заяву про кримінальне правопорушення ТОВ «Таліон плюс» від 04.01.2021 № 21, повідомлення про відступлення права вимоги; копію додаткової угоди № 25 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 від 21.10.2020; вимога ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» від 10.12.2020; вимога про сплату заборгованості за кредитним договором ТОВ «УКР Кредит фінанс» від 11.02.2021, від 05.01.2021, від 06.06.2019, від 16.12.2020, від 11.06.2019, від 11.02.2021.
Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів складеного Бердичівським ВДВС у Бердичівському районі Житомирської області від 12.03.2025 за № 34212, заборгованість ОСОБА_2 по сплаті аліментів, які стягуються за судовим наказом № 752/18891/21 Голосіївського районного суду м. Києва, станом на 12.03.2025 складає 4 026,25 грн.
Відповідно до висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області від 28.05.2025 за № 155, працівниками було встановлено наступне. Мати з донькою на даний час проживають в м. Батумі (Грузія). ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно доньки ОСОБА_3 . З ОСОБА_1 зв'язатися не вдалося, ОСОБА_2 в АДРЕСА_2 не проживає з 2017 року (зі слів матері ОСОБА_5 ).Працівниками міської служби у справах дітей проведена телефонна розмова з відповідачем. ОСОБА_2 в ході спілкування через мережу Viber повідомив, що він розлучився з матір'ю доньки до її народження. Але він приїздив коли донька народилася та перебував з нею 2 місяці. ОСОБА_9 знає, що він її батько, до літа 2024 вони спілкувалися. Потім колишня дружина перестала виходити з ним на зв'язок, спілкування перервалося. Він завжди допомагав матеріально утримувати доньку, не знав, що його подали на аліменти, тому виникла заборгованість, яку він сплатив, продовжує сплачувати аліменти. На даний час він проживає за кордоном, донька з колишньою дружиною живуть в Грузії. Він заперечує проти того, щоб його позбавили батьківських прав.Орган опіки та піклування - виконавчого комітету Бердичівської міської ради прийшов до висновку про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Як слідує з витягу з наказу № 11-у від 02.06.2025 КЗ «Харківський ліцей № 141 Харківської міської ради» ОСОБА_3 зарахована до складу учнів 1- го класу.
З березня 2022 року мати разом з донькою виїхала за межі території України, з листопада 2024 проживають у м. Батумі (Грузія), що підтверджується матеріалами справи.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що доказів того, що відповідач систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов'язки, матеріали справи не містять. Тому з урахуванням наведеного, позбавлення батьківських прав у даному випадку є недоцільним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, який за обставин, що склалися, застосовувати не можна.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду, виходячи із наступного.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Забезпечення найкращих інтересів дитини дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства», далі Закон).
Згідно з частиною першою статті 8 Закону кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону).
Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ (далі Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частиною першою статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені ч.1 ст. 164 СК України. Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:
1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;
2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини;
3) жорстоко поводяться з дитиною;
4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;
5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;
6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України, пунктом 2 якої визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає підстави для висновку, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Наслідком позбавлення батьківських прав, як виняткового заходу, є істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
Згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) зазначено, що «ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків».
Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов'язків свідомо, тобто, що він систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов'язки
Матеріали справи не містять негативні характеристики, докази винної поведінки відповідача та умисного ухилення його від виконання своїх обов'язків по вихованню доньки. Сам факт проживання батька окремо від дитини не є достатньою підставою для висновку про доцільність позбавлення особи батьківських прав з огляду на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом для впливу на особу, яка не виконує батьківських обов'язків.
Позивач вказує, що з 2021 року відповідач змінив місце проживання, яке достеменно їй не відомо, але відповідно до інформації Державної прикордонної служби України від 31.12.2024, ОСОБА_7 30.05.2021 покинув територію України через пункт пропуску «Краківець».
З урахуванням наведених обставин, не можна дійти беззаперечного висновку, що відповідач саме через свою винну поведінку не спілкується з донькою.
Беззаперечних доказів щодо наявності в діях відповідача винної поведінки у формі самоусунення від виконання належним чином своїх батьківських обов'язків матеріали справи не містять, про що вірно вказав суд першої інстанції в своєму рішенні.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав відносно доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки позивач не довела належними та допустимим доказами умисного ухилення відповідача від виховання дитини, свідомого нехтування батьківськими обов'язками. Позбавлення відповідача батьківських прав є передчасним і таким, що суперечить інтересам дитини.
Слід зазначити, що не повинні перериватися відносини з біологічним батьком, відносно якого не надано доказів неналежної поведінки, переривання відносин з біологічним батьком тягне за собою серйозні й остаточні правові наслідки (втрата прав, заснованих на спорідненості), розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, проте матеріали справи не містять доказів винної поведінки відповідача щодо ухилення від виконання обов'язків по вихованню дочки ОСОБА_3 .
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).
Посилання в апеляційній скарзі на висновки та обставини, викладені у постановах Верховного Суду від 15 травня 2019 року в справі №661/2532/17, від 11 грудня 2024 року в справі №199/5456/23, постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2025 року №487/3019/24, відхиляються судом, оскільки висновки у цих справах та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Аргументи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 свідомо нехтує своїми батьківськими обов'язками, а саме: батьківського піклування та батьківської турботи до дитини не виявляє, станом здоров'я дитини не піклується, фізичний та моральний розвиток дитини не підтримує, необхідних умов для проживання дитині не забезпечує, не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не створює умов для отримання дитиною освіти, є безпідставними, оскільки судами не встановлено винної поведінки відповідача.
У висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області від 28.05.2025 за № 155 серед іншого зазначено, що ОСОБА_2 заперечує проти того, щоб його позбавили батьківських прав.Орган опіки та піклування - виконавчого комітету Бердичівської міської ради прийшов до висновку про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивачка вказаний висновок органу опіки та піклування не спростувала, підстав вважати його необґрунтованим не навела, висновок не є таким, що суперечить інтересам малолітньої доньки ОСОБА_3 , тому доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.
Неактивність або певна бездіяльність ОСОБА_2 як батька з урахуванням наведеного вище є недостатньою підставою для того, щоб дійти висновку про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав.
Особисті конфліктні відносини між батьками не можуть суперечити правам дитини на гармонійний розвиток та належне виховання і забезпечення її найкращих інтересів з боку біологічного батька.
Відсутність емоційного зв'язку між членами родини, що може бути результатом відсутності сталого спілкування чи різних світоглядів, також не може бути підставою для позбавлення батьківських прав.
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 09 листопада 2020 року в справі № 753/9433/17, провадження № 61-3462св20.
Отже, позбавлення батьківських прав батька, який не відмовляється від виконання своїх батьківських обов'язків, а навпаки бажає спілкуватись та бачитись з дитиною, не втратив інтересу до дитини, до участі у її вихованні та має намір і вчиняє дії для відновлення з нею відносин, не відповідатиме інтересам малолітньої доньки ОСОБА_3 .
Позивачка не надала будь-яких доказів необхідності розірвання сімейних зв'язків батька з дитиною, які дозволили б виснувати про недотримання судом першої інстанції критерію пропорційності під час ухвалення рішення про відмову у позбавленні ОСОБА_2 батьківських прав.
Посилання скаржника на ту обставину, що відповідач не бере участі у матеріальному забезпеченні доньки, а сплата аліментів здійснюється тільки з урахуванням норм Закону України «Про виконавчі провадження» заходами примусового стягнення, а не у формі добровільної сплати і тільки в розмірах, встановлених судовим наказом від 11.10.2021 року №752/18891/21, як на підставу позбавлення його батьківських прав, є необґрунтованими.
Стягнення аліментів є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та вказує на спонукання батька до надання дитині належного утримання. При цьому Верховний Суд зауважує, що наявність заборгованості зі сплати аліментів не є підставою для позбавлення особи батьківських прав (постанови Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 466/9380/17, провадження № 61-2175св20, від02 червня 2022 року у справі №754/15490/18, провадження №61-7195св20).
Водночас у справі, що переглядається, місцевий суд врахував, що відповідач сплатив аліменти, тобто відповідач заборгованість погасив повністю.
Таким чином, доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом обставинами справи і по суті зводяться до незгоди з висновками суду стосовно установлення цих обставин, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст.367, 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Тищенко Наталія Михайлівна, залишити без задоволення, а рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 13 жовтня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 23 березня 2026 року.
Головуючий Судді