Справа № 620/126/24 Суддя першої інстанції: Сергій КЛОПОТ
24 березня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Файдюка В.В.
суддів: Бужак Н.П., Мєзєнцева Є.І.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій і зобов'язання вчинити дії, -
У грудні 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, в/ч НОМЕР_1 ) про:
- визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку;
- зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 02.03.2023 по 29.11.2023.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 26.03.2024, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.06.2024, позов задоволено повністю:
- визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку;
- зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 02 березня 2023 року по 29 листопада 2023 року, однак не більше чим за шість повних місяців.
У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення, в якій просив встановити спосіб і порядку виконання рішення суду від 26.03.3024 у справі №620/126/24 шляхом стягнення з в/ч НОМЕР_1 на його користь середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 02.03.2023 по 29.11.2023 в сумі 363 214,50 грн.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 20.06.2025 у задоволенні заяви відмовлено.
У листопаді 2025 року Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції звернулося до Чернігівського окружного адміністративного суду із заявою, в якій просило змінити спосіб і порядку виконання рішення суду від 26.03.2024 у справі №620/126/24 на стягнення з в/ч НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 нарахованого, але не виплаченого грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 02.03.2023 по 29.11.2023 у розмірі 363 214,50 грн.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 10.11.2025 у задоволенні заяви відмовлено.
При цьому суд першої інстанції виходив з того, що обраний позивачем спосіб виконання судового рішення фактично зумовлює зміну його суті, позаяк під час ухвалення рішення суду у цій справі не проводився розрахунок належної до виплати позивачу суми коштів, адже від був визначений відповідачем самостійно вже після завершення розгляду справи.
Не погоджуючись з викладеним в ухвалі рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду та змінити спосіб і порядку виконання рішення суду шляхом стягнення з в/ч НОМЕР_1 на його користь середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 02.03.2023 по 29.11.2023 в сумі 363 214,50 грн.
В обґрунтування своїх доводів зазначає, що попри відкрите виконавче провадження рішення суду у цій справі не виконано, а відтак, оскільки за повідомленням в/ч НОМЕР_1 належна до виплати сума складає 363 214,50 грн, то з урахуванням положень ч. 3 ст. 378 КАС України у редакції, яка діє з 19.12.2024, зміна способу і порядку виконання рішення відповідає шляхом стягнення коштів відповідає нормам процесуального права.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.12.2025 відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.03.2026 продовжено строк розгляду справи та призначено її до розгляду у порядку письмового провадження з 24.03.2026.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.
Відповідно до ч. 1 ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Згідно з ст. 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Положеннями ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.
Європейський суд з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції» наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.
Отже, для цілей ст. 6 Конвенції стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».
З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України»), якими було встановлено порушення п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою ст. 129-1 Конституції України.
Отже, обов'язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.
Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок.
Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
Згідно з ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 378 КАС України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Якщо судове рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, чи рішення, яке підлягає виконанню, набрало законної сили, то відсутність матеріалів судової справи у зв'язку з їх витребуванням судом апеляційної або касаційної інстанції не перешкоджає розгляду заяви, передбаченої абзацом першим цієї частини, крім випадку зупинення виконання судового рішення судом касаційної інстанції або зупинення виконавчого провадження.
Приписи абз. 1 ч. 3 ст. 378 КАС України визначать, що підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Колегією суддів враховується, що частину третю статті 378 КАС України згідно із Законом № 4094-IX від 21.11.2024, який набрав чинності 19.12.2024, доповнено абзацом другим наступного змісту: «Невиконання суб'єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб'єкта владних повноважень відповідних виплат.».
Отже, за чинного станом на день постановлення оскаржуваної ухвали від 10.11.2025 законодавцем було прямо передбачено, що невиконання суб'єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання: 1) пенсійних виплат; 2) соціальних виплат непрацездатним громадянам; 3) виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням; 4) виплат та пільг дітям війни; 5) інших соціальних виплат; 6) доплат; 7) соціальних послуг; 8) допомоги; 9) захисту; 10) пільг протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб'єкта владних повноважень відповідних виплат. Водночас, цей перелік не охоплює питання невиконання суб'єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо, зокрема, стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.
За таких обставин, на переконання колегії суддів, всупереч доводів апелянта положення абз. 2 ч. 3 ст. 378 КАС України не поширюються на правовідносини, які були спірними у цій справі, а саме про нарахування та виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відтак, розгляд цієї заяви про зміну способу і порядку виконання рішення має здійснюватися за загальними правилами, визначеними абз. 1 ч. 3 ст. 378 КАС України, за якими, як вже було зазначено вище, підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Матеріали справи свідчать, що на виконання рішення суду у цій справі відповідачем нараховано середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні в сумі 363 214,50 грн, про що в/ч НОМЕР_1 повідомила ОСОБА_1 листом від 04.07.2024 №502/15/5884, зазначивши, що зазначена виплата після відрахування податків та зборів буде перерахована Військовою частиною НОМЕР_2 на картковий рахунок позивача після надходження відповідного фінансування на рахунки частини. Крім того, у листі вказано, що в/ч НОМЕР_1 знаходиться на фінансовому забезпеченні в/ч НОМЕР_2 , яка 19.06.2024 за №573 направила до фінансово-економічного управління ІНФОРМАЦІЯ_1 заявку на виділення відповідного фінансування.
Указане свідчить, що в/ч НОМЕР_1 вчиняються дії, спрямовані на виконання рішення суду у цій справі.
У свою чергу суд апеляційної інстанції звертає увагу, що, як правильно зауважено судом першої інстанції, розрахунок належної до виплати позивачу суми судом першої інстанції не здійснювався, розмір недоотриманих коштів, які заявляються до стягнення, був обрахований після розгляду цієї справи по суті.
Колегією суддів враховується, що зміна способу і порядку виконання рішення суду - це прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими. Отже, суд за наявності обґрунтованих підстав та належних доказів може змінити спосіб та порядок виконання рішення суду, не змінюючи при цьому його змісту, або ж відмовити в задоволенні такої заяви.
Однак, у цьому випадку, зміна способу виконання рішення суду, яке набрало законної сили, у спосіб, на якому наполягає скаржник, фактично змінить зміст способу захисту порушеного права ОСОБА_1 , що не узгоджується із загальними правилами ст. 378 КАС України, позаяк винятки з нього, як було підкреслено вище, до спірних правовідносин не застосовуються.
За таких обставин, оскільки заявлені позовні вимоги у цій справі, які задоволені судом, були визначені як зобов'язання в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 02.03.2023 по 29.11.2023, а не стягнення коштів у певній сумі, то подальша зміна способу виконання такого рішення шляхом стягнення таких коштів свідчить про зміну самої суті рішення суду та обраного позивачем способу захисту порушених прав, що не відповідає правовому інституту, врегульованому ст. 378 КАС України.
З огляду на викладене та сформовану Верховним Судом України і Верховним Судом практику застосування положень абз. 1 ч. 3 ст. 378 КАС України, який після 19.12.2024 змін не зазнав, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення поданої Східним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції заяви.
Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 378 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: В.В. Файдюк
Судді: Н.П. Бужак
Є.І. Мєзєнцев
Повне судове рішення виготовлено 24 березня 2026 року.