Справа № 376/3718/25 Суддя першої інстанції: Батовріна І.Г.
24 березня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Файдюка В.В.
суддів: Карпушової О.В., Мєзєнцева Є.І.,
при секретарі Масловській К.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Сквирського районного суду Київської області від 22 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної інспекції архітектури та містобудування України про визнання протиправною та скасування постанови, -
У грудні 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Сквирського районного суду Київської області з позовом до Державної інспекції архітектури та містобудування України (далі - відповідач, ДІАМ України) про визнання протиправною та скасування винесеної головним інспектором будівельного нагляду Першого відділу державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду Чикуліною В.В. постанови від 28.11.2025 №1-2025/02-1-04 про закриття справи про адміністративне правопорушення і закриття справи про адміністративне правопорушення.
Ухвалою Сквирського районного суду Київської області від 22.12.2025 відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв'язку з неналежністю її розгляду у порядку адміністративного судочинства.
Такий висновок суду обґрунтований тим, що за змістом приписів КАС України та Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП України) оскаржена у судовому порядку може бути лише постанова про притягнення до адміністративної відповідальності, а не постанова про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Не погоджуючись із указаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування своїх доводів зазначає, що судом не враховано тотожність правової природи постанови про притягнення до адміністративної відповідальності та постанови про закриття справи про адміністративне правопорушення, залишено поза увагою гарантоване чинним законодавством право на оскарження постанов у справах про адміністративні правопорушення, порушено вимог ч. 5 ст. 170 КАС України в частині роз'яснення, до юрисдикції якого суду віднесено такий спір, а відтак позбавлено позивача права на судовий захист.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.01.2026 відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
У відзиві на апеляційну скаргу ДІАМ України просить залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Свою позицію обґрунтовує тим, що, по-перше, ст. 286 КАС України не передбачає оскарження постанови про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, оскільки така не є постановою про притягнення особи до адміністративної відповідальності, по-друге, незгода із змістом постанови не може бути підставою для її оскарження, по-третє, повторне закриття справи про адміністративне правопорушення законодавством не передбачено, по-четверте, суд обґрунтовано не роз'яснив, до юрисдикції якого суду належить вирішення цього спору, оскільки він не підлягає розгляду судами взагалі.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.03.2026 продовжено строк розгляду справи та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 24.03.2026.
У судовому засіданні представник позивача доводи апеляційної скарги підтримав та просив суд її вимоги задовольнити повністю з викладених у ній мотивів і підстав.
Представник відповідача наполягав на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду першої інстанції - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції - скасуванню, виходячи з такого.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб місцевих органів виконавчої влади, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 6 КАС України у порядку адміністративного судочинства.
За правилами ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Згідно з положеннями п. 1 ч. 2 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Приписи п. 1 ч. 1 ст. 20 КАС України визначають, що місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.
Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності регламентовано ст. 286 КАС України, частиною першої якої передбачено, що адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вирішується місцевими загальними судами як адміністративними судами протягом десяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ст. 287 КпАП України постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 цього Кодексу, особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим.
Постанова суду про накладення адміністративного стягнення може бути оскаржена в порядку, визначеному цим Кодексом.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 288 КпАП України постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі - у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.
Отже, приписами КпАП України прямо закріплено право оскарження постанови про адміністративне правопорушення, зокрема, особою, щодо якої її винесено. При цьому таке право щодо постанов по справі про адміністративне правопорушення, винесеної іншим органом (посадовою особою), до яких належить посадова особа ДІАМ України, може бути реалізоване як шляхом подання скарги до вищестоящого органу (вищестоящої посадової особи), так і у спосіб звернення до місцевого загального суду як адміністративного.
Матеріали справи свідчать, що предметом спору у цій справі ОСОБА_1 визначено постанову від 28.11.2025 №1-2025/02-1-04, винесену головним інспектором будівельного нагляду Першого відділу державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду Чикуліною В.В. Цією постановою, як вбачається із змісту позовної заяви, закрито справу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_2 на підставі п. 7 ст. 247 КпАП України.
У свою чергу судом апеляційної інстанції враховується, що у ст. 284 КпАП України визначені види постанов по справі про адміністративне правопорушення.
Так, цією статтею передбачено, що по справі про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить одну з таких постанов: 1) про накладення адміністративного стягнення; 2) про застосування заходів впливу, передбачених статтею 24-1 цього Кодексу; 3) про закриття справи.
Постанова про закриття справи виноситься при оголошенні усного зауваження, передачі матеріалів на розгляд громадської організації чи трудового колективу або передачі їх прокурору, органу досудового розслідування, а також при наявності обставин, передбачених статтею 247 цього Кодексу.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КпАП України провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин, зокрема, закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу.
Отже, у розумінні наведених вище приписів КпАП України, постанова про закриття справи про адміністративне правопорушення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КпАП України належить до одного з видів постанов по справі про адміністративне правопорушення, право на оскарження яких, зокрема, у судовому порядку особою, щодо якої її винесено, гарантовано ст. 287 КпАП України. При цьому реалізація такого права здійснюється шляхом подання позову до місцевого загального суду як адміністративного, що й було зроблено позивачем у цій справі.
За таких обставин колегія суддів вважає помилковою позицію суду першої інстанції про те, що до адміністративного суду можуть бути оскаржені лише постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, оскільки такий висновок прямо суперечить наведеним вище нормам КпАП України, які гарантують право на оскарження усіх видів постанов по справі про адміністративне правопорушення, закріплених у ст. 287 КпАП України.
Як вже було зазначено вище, із змісту ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод прямо випливає, що доступність правосуддя є невід'ємним елементом права на справедливий суд. У рішенні по справі «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975 Європейський суд з прав людини дійшов до висновку, що сама конструкція ст. 6 Конвенції була би безглуздою та неефективною, якби вона не захищала право на те, що справа взагалі буде розглядатися. У рішенні по цій справі Суд закріпив правило, що ч. 1 ст. 6 Конвенції містить у собі й невід'ємне право особи на доступ до суду.
Отже, системний аналіз положень Конвенції, практики Європейського суду з прав людини та національного законодавства, а також встановлені вище обставини, свідчить, що постановлена без урахування норм процесуального права оскаржувана ухвала зумовила утворення перешкод особі у доступі до правосуддя, у зв'язку з чим підлягає скасуванню.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи, що спір у цій справі виник щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, судова колегія приходить до висновку про необґрунтованість постановленої Сквирським районним судом Київської області оскаржуваної ухвали.
Відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при вирішенні питання про відмову у відкритті провадження у справі було порушено норми процесуального права, у зв'язку з чим вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити - ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст. ст. 170, 242-244, 250, 286, 308, 310, 312, 320, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Сквирського районного суду Київської області від 22 грудня 2025 року - скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені статтями 328-331 КАС України.
Головуючий суддя: В.В. Файдюк
Судді: О.В. Карпушова
Є.І. Мєзєнцев
Повне судове рішення виготовлено 24 березня 2026 року.