Справа № 320/16399/25 Суддя (судді) першої інстанції: Жук Р.В.
23 березня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Бєлової Л.В.,
суддів: Безименної Н.В., Файдюка В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом Державної судової адміністрації України до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови,
У квітні 2025 року Державної судової адміністрації України звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про накладення штрафу, винесену у виконавчому провадження від 18.03.2025 НОМЕР_2 про накладення штрафу.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправною та скасовано постанову Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про накладення штрафу від 18.03.2025 НОМЕР_2.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити.
Апелянт зазначає, що Державна судова адміністрація України не надала державному виконавцю доказів виконання (початку виконання) рішення суду, не звернулась із заявою про обставини, які ускладнюють виконання судового рішення у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.
На думку апелянта, суд першої інстанції помилково вважає, що виконавчий документ, за яким відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1, належить виконувати відповідно до Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», що не передбачає примусове виконання в органі державної виконавчої служби, оскільки рішенням суду № 200/3461/24 позивача зобов'язано вчинити певні дії, тому спір несе немайновий (зобов'язальний) характер. При цьому, примусове виконання категорій судових рішень зобов'язального характеру регулюється Законом України «Про виконавче провадження».
Також апелянт наголошує, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що позивач пропустив десятиденний строк звернення до суду з цим позовом, оскільки останній день для оскарження спірної постанови (від 18.03.2025) припадав на 29.03.2025, натомість позовну заяву подано 04.04.2025.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом Державної судової адміністрації України до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови.
Позивач відзив на апеляційну скаргу не подав.
Після надходження матеріалів справи, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2026 року призначено справу до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження.
Відповідно до статті 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, на виконанні у Відділі перебуває виконавчий лист № 200/3461/24, виданий 05.12.2024 Донецьким окружним адміністративним судом про зобов'язання Державної судової адміністрації України здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецької області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди за період з 1 березня 2024 року по 31 травня 2024 року включно.
22.01.2025 державним виконавцем відповідно до вимог ст. ст. 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1.
Даною постановою боржнику надано у 10-денний термін для виконання рішення суду.
Враховуючи, що станом на 17.02.2025 рішення суду боржником не виконано, постановою державного виконавця від 17.02.2025 ВП № НОМЕР_1 на боржника накладено штраф на користь держави у розмірі 5100 грн.
Також 17.02.2025 державним виконавцем направлено вимогу за адресою боржника, якою було зобов'язано Державну судову адміністрацію України в одноденний термін повідомити про стан виконання рішення суду та про заходи, вжиті на його виконання, а також посадових осіб, які винні у його невиконанні.
Державна судова адміністрація України листом від 24.02.2025 № 10-3820/25 повідомила Відділ, що виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється згідно із законодавством України за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів», головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України, у межах передбачених асигнувань на відповідний бюджетний період. Державною судовою адміністрацією України 09.01.2025 затверджений кошторис на 2025 рік Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в Донецькій області за бюджетною програмою 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя» у сумі 23,4 тис. гривень.
03.03.2025 державним виконавцем направлено вимогу за адресою боржника, якою зобов'язано Державну судову адміністрацію України в строк до 17.03.2025 повідомити чи забезпечено Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків, а саме: з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 та надати докази, якщо таке фінансування було здійснено або об'єктивні та обґрунтовані пояснення з приводу невиконання рішення суду.
Державна судова адміністрація України листом від 14.03.2025 № 10-5153/25 повідомила Відділ, зокрема, що виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється згідно із законодавством України за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів».
Враховуючи, що станом на 18.03.2025 рішення суду боржником не виконано, постановою державного виконавця від 18.03.2025 ВП № НОМЕР_1 на боржника накладено штраф на користь держави у розмірі 10200 грн.
09.05.2025 державним виконавцем керуючись вимогами ст. ст. 63, 75 Закону та ст. 382 Кримінального кодексу України направлено до Національної поліції у м. Києві повідомлення № НОМЕР_1/6-20.1 про вчинення боржником кримінального правопорушення.
Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем постанови про накладення штрафу, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Суд першої інстанції адміністративний позов задовольнив та зазначив, що невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення. У зв'язку з чим, існують поважні причини, що перешкодили Державній судовій адміністрації України станом на дату прийняття оскаржуваної постанови з незалежних від неї самої причин виконати рішення суду у повному обсязі, які нівелюють висновки державного виконавця про наявність правових підстав для притягнення боржника до відповідальності у виконавчому провадженні у вигляді штрафу.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Частинами другою та третьою статті 14 КАС України визначено, що постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно з ч.1 ст. 370 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Принцип обов'язковості судових рішень також закріплений статтею 14 КАС України, якою передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Конституційний Суд України, розглядаючи справу № 1-7/2013 у Рішенні від 26 червня 2013 року, звернув увагу на те, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України «Про виконавче провадження» (надалі - Закон №1404-VIII).
Відповідно до ст. 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною 1 статті 3 Закону №1404-VIII передбачено, що примусовому виконанню підлягають рішення на підставі, зокрема виконавчих листів і наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Згідно ч.1 ст. 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Пунктом 16 ч. 3 ст. 18 Закону №1404-VIII встановлено право виконавця під час здійснення виконавчого провадження накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних і посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 63 Закону №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником.
Частиною 2 ст. 63 Закону №1404-VIII передбачено, що у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) і попередження про кримінальну відповідальність.
Відповідно до ч. 3 ст. 63 Закону №1404-VIII виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У свою чергу, стаття 75 Закону №1404-VIII встановлює відповідальність за невиконання рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії, та рішення про поновлення на роботі.
Так, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника-фізичну особу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника-юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і встановлює новий строк виконання (ч.1 ст. 75 Закону №1404-VIII).
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення (ч.2 ст. 75 Закону №1404-VIII).
Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону України «Про виконавче провадження». Тобто на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.
Поважними, в розумінні наведених норм Закону №1404-VІІІ, можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.
Отже, державний виконавець зобов'язаний та мав провести перевірку виконання судового рішення боржником, а підставою для накладення штрафу є невиконання рішення боржником без поважних причин. Тобто, державний виконавець має встановити відсутність поважних причин невиконання рішення.
Як вбачається з матеріалів справи, постановою рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 05 липня 2024 року у справі №200/3461/24, зокрема:
зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 1 березня 2024 року по 31 травня 2024 року включно, на підставі частин 2, 3, 4 статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2024 року складає 3028 грн, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів;
зобов'язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди за період з 1 березня 2024 року по 31 травня 2024 року включно.
Рішення суду набрало законної сили 13 серпня 2024 року, виконавчий лист на виконання рішення суду видано 05 грудня 2024 року.
22.01.2025 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1.
Даною постановою боржнику надано у 10-денний термін для виконання рішення суду.
Враховуючи, що станом на 17.02.2025 рішення суду боржником не виконано, постановою державного виконавця від 17.02.2025 ВП № НОМЕР_1 на боржника накладено штраф на користь держави у розмірі 5100 грн.
У той же час, листом від 24.02.2025 № 10-3820/25 повідомила відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про те, що ДСА України в межах своїх повноважень вжито відповідних заходів, спрямованих на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05 липня 2024 року у справі №200/3461/24.
Так, у листі від 24.02.2025 № 10-3820/25 ДСА України вказувала, що виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється Державною судовою адміністрацією України за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів суддів та працівників органів і установ системи правосуддя» у межах передбачених асигнувань на відповідний бюджетний період.
Також у вказаному листі зазначено, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» за бюджетною програмою 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів суддів та працівників органів і установ системи правосуддя» затверджені видатки в розмірі 10,0 млн грн, що розподілені між судами, органами та установами системи правосуддя.
Крім того, у вказаному листі вказувалось, що ДСА України 09.01.2025 затверджено кошторис на 2025 рік Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в Донецькій області за бюджетною програмою 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів суддів та працівників органів і установ системи правосуддя» у сумі 23,4 тис. гривень. Листами ДСА України від 30.04.2024 №11-10400/24, від 22.07.2024 №11-14862/24 та від 11.10.2024 №11-19998/24 та від 03.02.2025 № 11-2404/25 неодноразово зверталась до Комітету Верховної Ради України з питань бюджету із пропозицією щодо внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» у частині збільшення бюджетних призначень за бюджетною програмою 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів суддів та працівників органів і установ системи правосуддя» на суми 1 318,0 млн грн, 1 428,43 млн грн та 1 502,98 млн грн та 1 495,2 млн грн відповідно.
Однак, Міністерством фінансів України зазначені пропозиції не були підтримані, оскільки у період дії воєнного стану наявні фінансові ресурси держави насамперед спрямовуються на виконання завдань щодо відсічі збройної агресії, забезпечення недоторканості державного кордону та захист держави, забезпечення життєво необхідних потреб жителів, реалізації заходів територіальної оборони та захисту безпеки населення, з урахуванням чого ДСА України просила утриматися від накладення штрафів та вчинення державним виконавцем інших дій.
У іншому листі від 14.03.2025 № 10-5153/25 Державна судова адміністрація України також повідомляла Відділ, зокрема, що виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється згідно із законодавством України за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів» та про відсутність коштів для реалізації виконання судових рішень за вказаною програмою.
У свою чергу, постановою державного виконавця від 18.03.2025 ВП № НОМЕР_1 на боржника накладено штраф на користь держави у розмірі 10200 грн.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження», із заявою про виконання рішення суду.
Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.
Згідно з пунктом 25 Порядку №845 безспірне списання коштів з рахунка боржника здійснюється в першочерговому порядку. Проведення платежів з рахунка боржника здійснюється після безспірного списання у разі наявності коштів на рахунку.
У разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою.
Судові рішення, які передбачають виплату на користь суддів коштів, здійснюється за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів суддів та працівників органів і установ системи правосуддя».
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що виконання зазначеного виконавчого листа має здійснюватися в межах визначеного Кабінетом Міністрів України порядку, що, у свою чергу, виключає відповідальність боржника (позивача) за невиконання цього судового рішення.
При цьому, невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення.
Наведені обставини у своїй сукупності свідчать про наявність поважних причин, що перешкодили Державній судовій адміністрації України станом на дату прийняття оскаржуваної постанови - 18.03.2025 з незалежних від нього самого причин виконати рішення суду у справі №200/3461/24 у повному обсязі, які нівелюють висновки державного виконавця про наявність правових підстав для притягнення боржника до відповідальності у виконавчому провадженні у вигляді штрафу.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність постанови державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про накладення штрафу від 18.03.2025 НОМЕР_2 та наявність підстав для її скасування.
Щодо доводів апелянта про те, що позивач пропустив десятиденний строк звернення до суду з цим позовом, оскільки останній день для оскарження спірної постанови (від 18.03.2025) припадав на 29.03.2025, натомість позовну заяву подано 04.04.2025, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки, як зазначає ДСА України, остання про оскаржувану постанову від 18.03.2025 ВП № НОМЕР_1 про накладення штрафу дізналася з листа ДКС України від 27.03.2025 № 12-06-06/6927, який надійшов на електронну адресу 27.03.2025 (вх. № 1-12049/25).
Відповідач докази про спростування вказаних обставин не надав.
Отже, оскільки позивач про спірну постанову дізнався 27.03.2025, а до суду першої інстанції з цим позовом звернувся 04.04.2025, то останній не пропустив десятиденний строк звернення до суду, передбачений ст. 287 КАС України.
Доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.
Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту ухвалення та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Л.В. Бєлова
Судді Н.В. Безименна,
В.В. Файдюк