Справа № 580/6270/23 Суддя (судді) першої інстанції: Трофімова Л.В.
18 березня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Чуприни О.В.,
суддів Попової О.Г., Говоруна О.В.,
за участю:
секретаря судового засідання - Мулик А.Б.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - Колєснік Н.І,,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 14.01.2026 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Черкаській області про визнання бездіяльності протиправною у не нарахуванні середнього заробітку за весь час затримки розрахунку під час звільнення та зобов'язання вчинити дії, -
І. Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Черкаській області (надалі по тексту також - відповідач, ГУ НП в Черкаській області), у якому просив (з урахуванням уточненої позовної заяви від 17.09.2025):
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Черкаській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.03.2021 по 20.06.2023;
зобов'язати Головне управління Національної поліції в Черкаській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.03.2021 (день звільнення) по 20.06.2023 (день фактичного розрахунку у сумі 521 946,20 гривень.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що проходив службу в органах Національної поліції по 03.03.2021. Однак, при звільненні з військової служби відповідач протиправно не провів з ним повний розрахунок, зокрема, не було виплачено належне грошове забезпечення - індексацію грошового забезпечення, що стало предметом спору в адміністративній справі №580/10890/21. Так, на виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.05.2023, якою змінено рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 28.11.2022, ГУ НП в Черкаській області 20.06.2023 виплачено належну ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення в розмірі 15 008,82 гривень.
Вважає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України (надалі по тексу також - КЗпП України, Кодекс), зокрема норми статті 117 такого Кодексу щодо виплати працівнику його середнього заробітку за весь час затримки належних звільненому працівникові сум з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником в день звільнення з роботи. А тому, у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні підлягає стягненню середній розмір його грошового забезпечення з урахуванням індексації за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 03.03.2021 по 20.06.2023 відповідно до "Порядку обчислення середньої заробітної плати", затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за №100 (надалі по тексту також - Порядок №100).
ІІ. Рух справи
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 16.02.2024 адміністративний позов задоволено частково: стягнуто з Головного управління Національної поліції в Черкаській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 8 534,34 гривень з відрахуванням обов'язкових податків і зборів. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.05.2024 апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Національної поліції в Черкаській області залишено без задоволення. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 16.02.2024 - залишено без змін.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28.08.2025 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 16.02.2024 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.05.2024 у справі №580/6270/23 скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд до Черкаського окружного адміністративного суду.
ІІІ. Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 14.01.2026 в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Суд першої інстанції виходив з того, що оскільки ОСОБА_1 у адміністративній справі №580/4347/21 реалізував надане право відновити майнові втрати шляхом притягнення ГУ НП в Черкаській області до відповідальності у контексті отримання компенсації на підставі статті 117 КЗпП України (судом вирішено стягнути з Головного управління Національної поліції в Черкаській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.05.2021 до 16.06.2021 року в сумі 34 256,64 гривень), а тому повторне стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку на підставі статті 117 КЗпП України лише щодо недоплаченої суми не з вини роботодавця за результатом вирішення спору як частину одноразової грошової допомоги під час звільнення з урахуванням індексації грошового забезпечення у сумі 15 008,82 гривень призведе до застосування непередбаченої законодавством подвійної відповідальності колишнього роботодавця за одне і теж порушення поза межами різних бюджетних періодів.
ІV. Підстави апеляційного оскарження та їх обґрунтування
Не погоджуючись з рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 14.01.2026, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, та, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким адміністративний позов задовольнити повністю.
У межах доводів адміністративної скарги апелянтом послідовно наголошується на наступному: у даній справі (№580/6270/23) предметом позову слугує стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виплати недоплаченої частини одноразової грошової допомоги при звільненні, з урахуванням для її розрахунку індексації грошового забезпечення. Натомість у іншій справі (№580/4347/21), до якої звертався суд першої інстанції, предметом позову було стягнення середнього заробітку за час затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні.
Так, підставою позову у справі №580/4347/21 слід визначати сам факт невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні у день звільнення, тобто повного невиконання відповідачем обов'язку розрахунку при звільненні, а підставою даного позову (№580/6270/23) є встановлений судом у справі №580/10890/21 факт неправильного нарахування одноразової грошової допомоги при звільненні, тобто неповної виплати, що вимагає перерахунку суми одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням індексації, як складової грошового забезпечення.
На переконання позивача, кожне з цих порушень породжує окрему відповідальність відповідно до статті 117 КЗпП України, яка передбачає компенсацію у вигляді середнього заробітку за весь час затримки виплати належних сум, незалежно від періоду чи суб'єктного складу.
Поруч із наведеним, звертаючи увагу суду на обставини різниці у сумах нарахованої одноразової грошової допомоги при звільненні у довідці від 29.04.2021 за №621/29/01-2021 (228 062,50 гривень) та наданої на вимогу суду довідки від 10.12.2025 за №353 (269 113,75 гривень), остання з котрих включає податок на доходи фізичних осіб, а також правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23, на думку ОСОБА_1 , загальна сума середнього заробітку, яка підлягає стягненню за весь період затримки виплати недоплаченої частини одноразової грошової допомоги при звільненні, з урахуванням для її розрахунку індексації грошового забезпечення, становить 523 539,55 гривень.
V. Позиція інших учасників справи
Головне управління Національної поліції в Черкаській області скористалося правом подання відзиву на апеляційну скаргу, котрий надійшов на адресу суду 23.02.2026 через підсистему "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
Спростовуючи доводи апелянта, відповідач звертається, зокрема, до такого:
(1) на виконання ухвали Черкаського окружного адміністративного суду від 11.09.2025, позивачем подано адміністративний позов від 15.09.2025 у новій редакції, у прохальній частині якого визначено фіксовану суму до стягнення (521 946,20 гривень), а також змінено підставу позову та зазначено обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, які ним не зазначалися при розгляді справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій. Тим не менш, розгляд справи №580/6270/23 тривав з 23.07.2023 та судові рішення судами першої (від 16.02.2024), апеляційної (від 29.05.2024) та касаційної інстанції (від 28.08.2025) приймалися в межах зазначених позивачем у адміністративному позові від 18.07.2023 обставин, і за цей час ніяких змін фактичних обставин справи не відбулося, відтак у розумінні вимог частин 2 та 3 статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також - КАС України), відсутні підстави допускати зміну предмета, підстав позову опісля направлення справи на новий розгляд;
(2) приписи пункту 8 розділу VI "Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських", затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 за №260 (надалі по тексту також - Порядок №260) (в редакції, чинній з 21.08.2020) встановлюють спеціальний строк виплати одноразової грошової допомоги: не пізніше двох місяців з дня звільнення із служби, а в разі надходження коштів пізніше цього терміну - протягом п'яти робочих днів після їх надходження в межах та за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом. У спірному випадку, ОСОБА_1 відповідно до наказу ГУНП в Черкаській області від 26.02.2021 за №91о/с звільнений зі служби в поліції 03.03.2021, натомість одноразова грошова допомога останньому фактично виплачена 16.06.2021, що зумовлено очікуванням бюджетних коштів для цих потреб (відповідні кошти від Державної казначейської служби України на рахунок ГУНП в Черкаській області (КЕКВ 2112) надійшли 11.06.2021, про що свідчить виписка надходження коштів на забезпечення діяльності ГУНП в Черкаській області за 11.06.2021);
(3) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні слід розраховувати саме з виплачених сум, а не нарахованих: одноразова грошова допомога при звільненні нарахована в сумі 228 062,50 гривень, з якої сплачено 3 420,94 гривень військового збору, позивачу виплачено - 224 641,56 гривень; індексація грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 31.10.2017 на виконання рішення суду нарахована в сумі 3 375,17 гривень (з компенсованим ПДФО - 3 982,70 гривень) з якої сплачено 50,63 гривень військового збору та позивачу виплачено 3 324,54 гривень; недоплачена частина одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду нарахована в сумі 15 237,38 гривень (з компенсованим ПДФО - 17 980,11 гривень), з якої сплачено 228,56 гривень військового збору, позивачу виплачено 15 008,82 гривень.
Підсумовуючи, погоджується із висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для повторного та/або додаткового стягнення середнього заробітку за час затримки виплати грошового забезпечення у вигляді частини одноразової грошової допомоги під час звільнення з урахуванням індексації грошового забезпечення у сумі 15 008,82 гривень.
VІ. Обставини, встановлені судом першої інстанції
ОСОБА_1 проходив службу в ГУ НП в Черкаській області та відповідно до витягу з наказу ГУ НП в Черкаській області (по особовому складу) від 26.02.2021 за №91о/с, звільнений 03.03.2021 зі служби в поліції за пунктом 4 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) (а.с.17 том І).
За відомостями довідки ГУ НП в Черкаській області від 29.04.2021 за №620/29/01-2021 про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.03.2019 до 03.03.2021, за березень 2021 року сукупний розмір нарахованого грошового забезпечення становив 7 963,71 гривень (з них до фактичної виплати підлягало 6 647,68 гривень (а.с.18 том І).
Відповідно до меморіального ордеру від 03.03.2021 за №2847524 ОСОБА_1 перераховано 6 647,68 гривень (а.с.104 том ІІІ).
Довідкою ГУ НП в Черкаській області від 29.04.2021 за №621/29/01-2021 про нарахування одноразової грошової допомоги під час звільнення ОСОБА_1 засвідчується нарахування одноразової грошової допомоги у розмірі 228 062,50 гривень (а.с.19 том І).
Згідно меморіального ордеру від 16.06.2021 за №2847524 ОСОБА_1 перераховано 224 641,56 гривень (а.с.105 том ІІІ).
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.06.2022 у справі №580/4347/21 рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 30.08.2021 скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Згідно резолютивної частини рішення суду: "Стягнути з Головного управління Національної поліції в Черкаській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.05.2021 року по 16.06.2021 року в сумі 34 256,64 грн. В іншій частині позову відмовити".
Рішенням від 28.11.2022 у справі №580/10890/21 Черкаський окружний адміністративний суд зобов'язав ГУ НП в Черкаській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену частину одноразової грошової допомоги при звільненні, врахувавши для її розрахунку індексацію грошового забезпечення та надбавку за службу в умовах режимних обмежень.
Постановою від 30.05.2023 Шостий апеляційний адміністративний суд рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 28.11.2022 змінив, виклавши абзац третій резолютивної частини таким чином: "Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Черкаській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену частину одноразової грошової допомоги при звільненні, врахувавши для її розрахунку індексацію грошового забезпечення".
На виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.05.2023 у справі №580/10890/21 відповідач 20.06.2023 виплатив позивачу недоотриману частину одноразової грошової допомоги при звільненні в сумі 15 008,82 гривень (платіжна інструкція №3586 від 19.06.2023) (а.с.50 том І). Згідно платіжних інструкції від 19.06.2023 за №3585 та №3584 проведено відрахування податку на доходи фізичних осіб та військовий збір у розмірі 2 742,73 гривень та 228,56 гривень відповідно (а.с.50-51 том І).
11.06.2023 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити йому середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.03.2021 по день фактичного розрахунку (а.с.243-244 том ІІ).
Листом від 13.07.2023 за №29/Г-75 ГУ НП в Черкаській області повідомило позивачу, що нарахування та виплата грошового забезпечення поліцейських здійснюється згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 №988 та Порядком та умовами від 06.04.2016 №260. Наведеними нормативними документами не визначено поняття середнього заробітку, тому здійснити нарахування та виплату середнього заробітку неможливо (зворотній бік а.с.245 том ІІ).
VІІ. Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.09.2022 у справі №580/10890/21 залишено без змін рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 22.07.2022, яким зобов'язано Головне управління Національної поліції в Черкаській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період 07.11.2015 по 31.10.2017.
За довідкою ГУ НП в Черкаській області від 12.12.2025 за №356 про нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період 07.11.2015 по 31.10.2017 на виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.09.2022 у справі №580/10890/21, сума нарахованої індексації за рішенням суду (з урахуванням ПДФО та військового збору) становить 3 375,17 гривень, відрахування військового збору (50,63 гривень), податку на доходи фізичних осіб (607,53 гривень), сума нарахованої індексації з компенсацією ПДФО складає 3 982,70 гривень, фактично виплачено (перераховано) 3 324,54 гривень (а.с.139 том ІІ). Згідно платіжної інструкції від 30.09.2022 за №2847524 відбулося перерахування коштів у сумі 3 324,54 гривень на рахунок позивача (а.с.106 том ІІІ).
Змістом довідки-розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні на виконання вимог постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.05.2023 у справі №580/10890/21, різниця у нарахованій одноразовій грошовій допомозі ОСОБА_1 без та з включенням індексації грошового забезпечення становила 15 327,38 гривень, натомість фактично виплачена - 15 008,82 гривень (а.с.143 том ІІ).
VІІІ. Релевантні джерела права та акти їхнього застосування
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України (частини 1, 2 ,5 статі 94 Закону України "Про Національну поліцію").
За пунктом 6 розділу VІ "Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських", затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 за №260 (надалі по тексту також - Порядок №260) (в редакції, чинній з 21.08.2020), нарахування одноразової грошової допомоги при звільненні із служби здійснюється з розрахунку місячного грошового забезпечення, ураховуючи відповідні оклади за посадою, спеціальним званням, процентну надбавку за стаж служби в поліції, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премій, установлених наказами на день звільнення.
Одноразова грошова допомога при звільненні виплачується не пізніше двох місяців з дня звільнення із служби, а в разі надходження коштів пізніше цього терміну - протягом п'яти робочих днів після їх надходження в межах та за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання центрального органу управління поліцією, органів поліції, державних органів, установ та організацій, до яких відряджені (прикомандировані) поліцейські (пункт 8 розділу VІ Порядку №260).
Відповідно до частини 1 статті 116 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній на момент звільнення позивача зі служби в органах поліції) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
За правилами статті 117 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній на момент звільнення позивача зі служби в органах поліції) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Законом №2352-ІХ текст статті 117 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:
"У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.".
ІХ. Оцінка висновку суду, судове рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи
Спірні правовідносини у цій справі виникли з приводу права позивача на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одноразової грошової допомоги з урахуванням індексації, як складової грошового забезпечення.
Особливістю спірних правовідносин є те, що впродовж періоду, за який позивачеві належить виплатити середній заробіток, до статті 117 КЗпП України, яка регулює загальні умови нарахування середнього заробітку, було внесено зміни.
Так, статтею 117 КЗпП України (у попередній редакції) було передбачено, що середній заробіток, як вид відповідальності роботодавця за несвоєчасний розрахунок, виплачується за весь період затримки розрахунку. Законом №2352-ІХ текст статті 117 КЗпП України викладено в новій редакції, відповідно до якої середній заробіток виплачується по день фактичного розрахунку, проте не більш як за шість місяців. Указана редакція статті 117 КЗпП України набрала чинності з 19.07.2022.
Після відкриття провадження у справі Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, у якій зазначив, що з моменту набрання чинності Законом №2352-IX - 19.07.2022 - положення статті 117 КЗпП України, у попередній редакції Закону №3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 КЗпП України. Так, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 КЗпП України, у редакції Закону України від 20.12.2005 №3248-IV (далі - Закону №3248-IV), тоді як після 19.07.2022 - підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП України, у редакції Закону №2352-IX.
Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 КЗпП України, у редакції Закону №3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 КЗпП України, у редакції Закону №2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 КЗпП України (у попередній редакції №3248-IV, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 117 КЗпП України (у новій редакції Закону №2352-IX, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями).
Окремо Верховний Суд у вказаній постанові розглянув можливість розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.09.2019 у справі №761/9584/15-ц (щодо пропорційного зменшення середнього заробітку), на правовідносини, які регулюються статтею 117 КЗпП України, у редакції Закону №2352-IX.
Верховний Суд зазначив, що у зв'язку з набранням чинності Законом №2352-IX, яким статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції, з 19.07.2022 стаття 117 КЗпП України, у редакції Закону від 20.12.2005 №3248-IV, втратила чинність. Отже, розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.09.2019 у справі №761/9584/15-ц, на статтю 117 КЗпП України в новій редакцій, яка регулює правовідносини, які виникли / тривають після 19.07.2022, є неможливим.
Проте Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 (провадження №14-85цс25) відступила від висновку, викладеного судом касаційної інстанції у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, про те, що з прийняттям Закону №2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП України, неможливо.
Переглядаючи справу №489/6074/23, Велика Палата Верховного Суду, зокрема, нагадала, що в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (провадження №14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).
Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду, за її словами, полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом №2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.
З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі №761/9584/15-ц дійшла висновку, що "виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України".
Водночас Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16), яка пов'язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата Верховного Суду сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- імовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.
Законом №2352-IX статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами "...але не більш як за шість місяців".
Отже, частина перша статті 117 КЗпП України (у редакції Закону №2352-IX) передбачає: "У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців".
Зі змісту наведеної норми Велика Палата Верховного Суду виснувала, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення юридичної визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій "період затримки (прострочення)", установивши для нього граничну межу.
Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.
Законодавче рішення усуває ризик "нескінченної" відповідальності в часі, проте не вирішує проблеми можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.
За позицією Великої Палати Верховного Суду, поняття "обмеження максимального строку" та "досягнення співмірності" не можна ототожнювати.
Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою Верховного Суду. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.
Велика Палата Верховного Суду повторила, що Закон №2352-IX не змінив правової природи відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.
Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв'язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.
У підсумку, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного судом касаційної інстанції у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, та сформулювала правовий висновок, за яким обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо), для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, Суд зазначає, що, спираючись на критерії, наведені у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19, визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.
Зокрема, у пунктах 58-60 згаданої постанови Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Тлумачення конструкції цієї норми дає підстави для суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Суд зазначив, що аналіз такого правового врегулювання дає йому змогу зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується, відповідно, розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Подібний підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано судом, зокрема, й у справі №489/6074/23 і Велика Палата Верховного Суду визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивачки на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат (пункти 116, 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі №489/6074/23).
Отже, для цілей обчислення середнього заробітку в цій справі, з урахуванням наведених позицій Верховного Суду, підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.
Установивши вказані обставини, суд попередньої інстанції мав присудити позивачеві такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні.
Повертаючись до обставин цієї справи та оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд зазначає, шо ОСОБА_1 було звільнено зі служби в поліції 03.03.2021. Повний та остаточний розрахунок із позивачем проведено 20.06.2023.
За приписами пункту 8 розділу VI Порядку №260, одноразова грошова допомога при звільненні виплачується не пізніше двох місяців з дня звільнення із служби, а в разі надходження коштів пізніше цього терміну - протягом п'яти робочих днів після їх надходження в межах та за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання центрального органу управління поліцією, органів поліції, державних органів, установ та організацій, до яких відряджені (прикомандировані) поліцейські.
Колегія суддів уважає за необхідне зазначити, що у даному випадку слід керуватися саме положеннями Порядку №260, котрі визначають спеціальні по відношенню до визначених статтею 116 КЗпП строки виплати одноразової грошової допомоги та поширюють свою дію на визначене коло суб'єктів, до котрих слід відносити позивача.
Поруч із цим доводи відповідача про те, що одноразова грошова допомога ОСОБА_1 фактично виплачена саме 16.06.2021 та відсутні обставини затримки повного розрахунку при звільненні, адже очікувані для цих цілей кошти надійшли лишень 11.06.2021, спростовуються відсутністю у наявній у матеріалах справи виписці надходження коштів на забезпечення діяльності ГУНП в Черкаській області за 11.06.2021 відомостей щодо цільового надходження коштів за визначеним видом видатків саме на виплату одноразової грошової допомоги позивачу.
Відтак, з огляду на зазначене вище, граничним строком виплати одноразової грошової допомоги слід уважати 03.05.2021.
Таким чином, період затримки розрахунку у цій справі охоплюється періодом з 03.05.2021 по 20.06.2023, тобто спірні правовідносини охоплюють період, який виник, як до, так і після 19.07.2022.
У межах цієї справи належить ураховувати положення статті 117 КЗпП України, у редакції, яка діяла до 19.07.2022, щодо періоду з 03.05.2021 по 18.07.2022, без обмеження строком виплати у шість місяців, та чинну редакцією статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022 по 20.06.2023, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями, із урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 та Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23.
Звідси, підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.05.2021 (останній календарний день в двомісячному періоді відповідно до Порядку №260) по 18.01.2023 (останній календарний день в шестимісячному періоді).
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за №100 (надалі по тексту також - Порядок №100).
Згідно з абзацом 3 пункту 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За правилами пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
За відомостями довідки ГУ НП в Черкаській області від 29.04.2021 за №620/29/01-2021 про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.03.2019 до 03.03.2021 (а.с.18 том І), грошове забезпечення за два повних місяці служби перед звільненням (за січень-лютий 2021 року) становить 45 935,00 гривень (22 967,52 гривень + 22 967,48 гривень).
Отже, середньоденний розмір грошового забезпечення складає 778,56 гривень (45 935,00 гривень / 59 календарних днів (січень-лютий 2021 року).
Виходячи зі сукупно встановлених у цій справі обставин судом першої та апеляційної інстанцій, вихідними даними для визначення загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат; частки коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частки коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат, слугують наступні:
(1) 7 963,71 гривень (загальний розмір нарахованого грошового забезпечення ОСОБА_1 за березень 2021 року; виплачене у день звільнення 03.03.2021 у сумі 6 647,68 гривень);
(2) 228 062,50 гривень (розмір нарахованої одноразової грошової допомоги, виплачена 16.06.2021 у сумі 224 641,56 гривень);
(3) 3 375,17 гривень (розмір нарахованої індексації за рішенням суду (справа №580/10890/21) за період з 07.11.2015 по 31.10.2017, виплачена 30.09.2022 у сумі 3 324,54 гривень);
(4) 15 327,38 гривень (розмір нарахованої одноразової грошової допомоги з включенням індексації грошового забезпечення (справа №580/10890/21), виплачена 20.06.2023 у сумі 15 008,82 гривень.
Беручи до врахування правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, а також Верховного Суду у постанові від 30.10.2019 у справі №806/2473/18, судом першої інстанції помилково не застосовано принцип співмірності відповідальності роботодавця, оцінивши розмір і тривалість заборгованості, її частку у загальній сумі належних виплат, поетапність фактичного погашення боргу та середньоденний заробіток позивача.
Отже, суд попередньої інстанції при розгляді цього спору дійшов необґрунтованих висновків про відсутність підстав для стягнення суми та, відповідно, для відмови у задоволенні позовних вимог.
Разом із тим, установивши вказані обставини, належить присудити позивачеві такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні; у цьому контексті, колегія суддів виходить із наступного:
сума належних позивачеві при звільненні виплат, котрі підлягали нарахуванню, становить 254 728,76 гривень (7 963,71 гривень + 228 062,50 гривень + 3 375,17 гривень + 15 327,38 гривень);
частки коштів, яка була та не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат, з урахуванням тривалості заборгованості за кожної з таких часток та поетапність погашення боргу (час завершення порушення у вигляді виплати):
(а) за період з 03.05.2021 по 16.06.2021 (44 календарні дні) частка виплаченої суми (7 963,71 гривень) відносно належної при звільненні суми (254 728,76 гривень) складала 3,13%; залишалась невиплаченою сума 246 765,05 гривень (228 062,50 гривень + 3 375,17 гривень + 15 327,38 гривень) - заборгованість становила 96,87%;
(б) за період з 17.06.2021 по 30.09.2022 (470 календарних днів) частка виплаченої суми 236 026,21 гривень (7 963,71 гривень + 228 062,50 гривень) відносно невиплаченої частки належної при звільненні суми 18 702,55 гривень (3 375,17 гривень + 15 327,38 гривень) складала 92,66% - заборгованість становила 7,34%;
(в) за період з 01.10.2022 по 18.01.2023 (109 календарних днів) частка виплаченої суми 239 401,38 гривень (7 963,71 гривень + 228 062,50 гривень + 3 375,17 гривень) відносно невиплаченої частки належної при звільненні суми (15 327,38 гривень) складала 93,98% - заборгованість становила 6,02%.
Отже, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, становитиме середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні:
(а) за період з 03.05.2021 по 16.06.2021 (44 календарні дні х 778,56 гривень х 96,87%) у розмірі 33 184,41 гривень;
(б) за період з 17.06.2021 по 30.09.2022 (470 календарних днів х 778,56 гривень х 7,34%) у розмірі 26 858,76 гривень;
(в) за період з 01.10.2022 по 18.01.2023 (109 календарних днів х 778,56 гривень х 6,02%) у розмірі 5 108,76 гривень.
Таким чином, загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одноразової грошової допомоги з урахуванням індексації, як складової грошового забезпечення, становить 65 151,93 гривень (33 184,41 гривень + 26 858,76 гривень + 5 108,76 гривень).
Окремо підлягають спростуванню доводи відповідача про необхідність здійснювати розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні саме з виплачених сум, а не нарахованих, а також розрахунки позивача, викладені по тексту апеляційної скарги, самостійно проведені з урахуванням нарахованих сум із включенням до таких компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, виходячи з такого.
Згідно пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" членами сім'ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Поруч із цим, пунктами 4, 5 "Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 за №44, передбачено, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Звідси, компенсація суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення не відноситься до складових грошового забезпечення, а тому не може включатися до складу сум, належних працівникові при звільненні, та, відповідно, враховуватися для розрахунку середнього заробітку за час затримки такого розрахунку.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Частиною другою статті 9 КАС України закріплено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що відповідачем порушено право позивача на отримання всіх належних при звільненні зі служби в органах поліції сум грошового забезпечення до дня звільнення, законодавчо визначеною гарантією від такого порушення є стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно, ефективним способом захисту порушених прав позивача є стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на користь позивача у розмірі 65 151,93 гривень.
Колегія суддів враховує, що згідно з вимогами процесуального закону позивач у строк та в порядку, визначеному законом, має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог або уточнити їх.
Відповідно до частини першої статті 47 КАС України, крім прав та обов'язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову. Позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п'ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог. Тому, в разі надходження до суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог чи об'єднання позовних вимог чи зміну предмета або підстав позову (відповідний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 01.11.2021 у справі №405/3360/17).
Згідно з частиною 2 статті 47 КАС України у разі направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції зміна предмета, підстав позову не допускаються, крім випадків, визначених цією статтею.
Зміна предмета або підстав позову при новому розгляді справи допускається в строки, встановлені частиною першою цієї статті, лише у випадку, якщо це необхідно для захисту прав позивача у зв'язку із зміною фактичних обставин справи, що сталася після закінчення підготовчого засідання, або, якщо справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження - початку першого судового засідання при первісному розгляді справи (частина 3 статті 47 КАС України).
Аналіз наведених правових норм свідчить, що за загальним правилом зміна предмета, підстав позову у разі направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції не допускаються.
Водночас, єдиним виключенням із цього правила є те, що така зміна предмета або підстав позову необхідна для захисту прав позивача у зв'язку із зміною фактичних обставин справи, що сталися після закінчення підготовчого засідання, або, якщо справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження - початку першого судового засідання при первісному розгляді справи.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 11.09.2025 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Черкаській області про визнання бездіяльності протиправною у не нарахуванні середнього заробітку за весь час затримки розрахунку під час звільнення та зобов'язання вчинити дії залишено без руху та надано строк для усунення недоліків шляхом надання, зокрема: "обґрунтування змісту і характеру якого саме порушеного права (інтересу) позивача з якого часу і у порушення яких нормативно-правових актів допущено відповідачем; визначення ціни позову; розрахунку сплати судового збору за вимогу майнового характеру; доказу доплати судового збору з урахуванням ціни позову; повідомлення відомостей про електронний кабінет в ЄСІТС".
На виконання коментованої ухвали суду ОСОБА_1 скеровано заяву від 15.09.2025, із долученням до такого адміністративного позову у новій редакції, у прохальній частині якого просив: визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Черкаській області у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку під час звільнення за період з 03.03.2021 до 20.06.2023; зобов'язати Головне управління Національної поліції в Черкаській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку під час звільнення за період з 03.03.2021 (день звільнення) до 20.06.2023 (день фактичного розрахунку) у сумі 521 946,20 гривень.
Виходячи із мотивувальної частини рішення суду першої інстанції, а саме висновку про необґрунтованість підстав "для повторного/додаткового стягнення середнього заробітку за час затримки виплати грошового забезпечення у вигляді частини одноразової грошової допомоги під час звільнення з урахуванням індексації грошового забезпечення у сумі 15008.82 грн із застосуванням повторної відповідальності до Відповідача за наявного рішення у справі №580/4347/21, що набрало законної сили (ЄДРСР 104777982) щодо стягнення з Головного управління Національної поліції в Черкаській області на користь суми з відрахуванням обов'язкових податків і зборів суд підстав не встановив, зважаючи на тривалість заяв у часі від визнає позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку під час звільнення за період з 03.03.2021 (день звільнення) до 20.06.2023 (день фактичного розрахунку) у сумі 521946.20 грн", за наслідком чого відмовлено у задоволенні адміністративного позову, слідує, що судом першої інстанції опісля надходження справи на новий розгляд, здійснювався розгляд позовних вимог у новій редакції, згідно із заявою від 15.09.2025.
Водночас колегія суддів наголошує, що, вирішуючи справу по суті позову та враховуючи заяву про уточнення позовних вимог, судом попередньої інстанції залишились нез'ясованими питання, а саме: чи є викладені в зазначеній заяві (адміністративному позові у новій редакції) від 15.09.2025 вимоги фактичною зміною предмету або підстав позову; чи обґрунтовано позивачем необхідність допустити зміни та підстави позову зміною фактичних даних для цілей захисту прав позивача з урахуванням передбачених для цього процесуальних строків; чи є факт подання позивачем нової редакції позовної заяви підставою для вирішення судом першої інстанції питання про прийняття цієї заяви про уточнення позовних вимог до розгляду з дотримання процесуальної процедури.
Разом з тим, не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами (фактами) при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права або наведення іншого праворозуміння таких норм.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №916/1764/17, від 22.01.2020 у справі №210/2289/17, від 30.01.2020 у справі №817/831/18 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №924/1473/15, від 01.02.2021 у справі №2а-3025/11/0970.
Як вже було зазначено вище, за змістом резолютивної частини ухвали Черкаського окружного адміністративного суду від 11.09.2025 про залишення позовної заяви без руху, судом надано строк на усунення недоліків шляхом надання, зокрема: "обґрунтування змісту і характеру якого саме порушеного права (інтересу) позивача з якого часу і у порушення яких нормативно-правових актів допущено відповідачем; визначення ціни позову […]".
Саме на виконання вказаної ухвали суду ОСОБА_1 подано заяву від 15.09.2025, із долученням до такого адміністративного позову у новій редакції. Із сукупного змісту останнього слідує наступне: позивачем надано розширений розрахунок суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, котрий підлягав стягненню на думку ОСОБА_1 , з наведенням правового та фактичного обґрунтування кожної з її складових частин, а також змін у правових висновках Верховного Суду, що підлягають застосуванню станом на час нового розгляду даної адміністративної справи.
Звідси колегія суддів резюмує про пов'язаність первісної позовної заяви та наданого доповнення, водночас уточнення суми, котра підлягає стягненню, суд розцінює як таку що обґрунтовано розглянута судом першої інстанції в межах заявлених позовних вимог, оскільки відповідні уточнення спрямовані виключно на конкретизацію розміру грошових вимог та їх належне обґрунтування.
За таких обставин, подання позивачем адміністративного позову у новій редакції від 15.09.2025 слід розцінювати як належне усунення недоліків позовної заяви на виконання ухвали суду від 11.09.2025, що не змінює суті спірних правовідносин та не виходить за межі первісно заявленого предмета спору, а відтак підлягало прийняттю судом першої інстанції з дотриманням вимог процесуального закону.
Суд враховує також положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), у якому, між іншим, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою, і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини (надалі по тексту також - ЄСПЛ) очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, які може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Важливо наголосити, що низка рішень ЄСПЛ дійсно містить, розвиває та удосконалює підхід до обґрунтованості (мотивованості) судових рішень.
ЄСПЛ наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує національні суди обґрунтовувати свої рішення (рішення у справі "Якущенко проти України", заява №57706/10, пункт 28). До того ж, принцип належного здійснення правосуддя також передбачає, що судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони ґрунтуються (рішення у справах "Garcнa Ruiz v. Spain" [GC] (заява №30544/96, пункт 26), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23), "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04; пункт 58), "Бендерський проти України" (заява №22750/02, пункт 42)).
Крім того, у пункті 60 рішення "Helle v. Finland" (заява №20772/92) ЄСПЛ наголосив також і на тому, що суд обов'язково повинен мотивувати рішення, а не просто погоджуватися з висновками рішення суду попередньої інстанції. Вмотивованість рішення можна досягти або шляхом використання мотивів суду попередньої інстанції, або шляхом наведення власних мотивів щодо розгляду аргументів та істотних питань у справі.
Однак, варто наголосити, що в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні, ЄСПЛ також неодноразово зазначав, зокрема у рішенні "Garcia Ruiz v. Spain" [GC] (заява №30544/96, пункт 26) про те, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте вказаний підхід не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (рішення у справах "Van de Hurk v. the Netherlands" (заява №16034/90, пункт 61), "Шкіря проти України" (заява №30850/11, пункт 43). Водночас, у вказаному рішенні Суд звертає увагу на те, що ступінь застосування обов'язку викладати мотиви може варіюватися залежно від характеру рішення і повинно визначатися у світлі обставин кожної справи.
Подібних висновків щодо необхідності дотримання вказаного зобов'язання виключно з огляду на обставини справи ЄСПЛ дійшов також у рішеннях "Ruiz Torija v. Spain" (заява №18390/91, пункт 29), "Higgins and others v. France" (заява № 20124/92, пункт 42), "Бендерський проти України" (заява № 22750/02, пункт 42) та "Трофимчук проти України" (заява №4241/03, пункт 54).
Інші доводи і міркування, наведені у апеляційній скарзі та у відзиві на апеляційну скаргу висновків, викладених вище по тексту судового рішення, не змінюють.
Х. Висновок суду апеляційної інстанції по суті вимог апеляційної скарги
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (частини 1, 2 статті 77 КАС України).
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд за правилами статті 90 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Поруч із цим, в силу вимог частини 3 статті 308 Кодексу, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини 1, 2 статті 308 КАС України).
За пунктом 2 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Колегія суддів зазначає про те, що судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що відповідно до частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.
З огляду на вищевикладене та перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги суттєвими, такі складають підстави для висновку про допущення судом першої інстанції норма матеріального права, що призвело до помилкового вирішення справи, через що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, натомість рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 14.01.2026 належить скасувати.
ХІ. Розподіл судових витрат
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 6 статті 139 КАС України).
Перерозподіляючи між сторонами судові витрати суд відзначає, що відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина 3 статті 139 КАС України).
Позивачем сплачено судовий збір за подання до суду адміністративного позову в розмірі 5 219,60 гривень, підтвердженням чого є наявні в матеріалах справи квитанції про сплату за №5 від 11.07.2023 (а.с.25 том І), за №36 від 21.10.2025 (а.с.63 том ІІ), а також за подання до суду апеляційної скарги в розмірі 7 829,40 гривень, що засвідчується наявною у справі квитанцією про сплату за №3 від 11.02.2026 (а.с.199 том ІІІ).
Враховуючи те, що спірні правовідносини виникли з вини Головного управління Національної поліції в Черкаській області, то з останнього підлягають стягненню за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача понесені ним судові витрати по оплаті судового збору в суді першої інстанції в розмірі 678,55 гривень та в суді апеляційної інстанції в розмірі 1 017,82 гривень, що пропорційно становить 13 відсотків задоволених позовних вимог від загального розміру сплаченого судового збору.
Матеріали справи позбавлені будь-яких доказів про понесення сторонами інших витрат, пов'язаних з розглядом справи, відтак у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо їх перерозподілу.
Керуючись статтями 308, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 14.01.2026 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Черкаській області про визнання бездіяльності протиправною у не нарахуванні середнього заробітку за весь час затримки розрахунку під час звільнення та зобов'язання вчинити дії, - задовольнити частково.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 14.01.2026 у справі №580/6270/23 скасувати та прийняти постанову, якою адміністративний позов задовольнити частково.
Стягнути з Головного управління Національної поліції в Черкаській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 65 151,93 гривень (шістдесят п'ять тисяч сто п'ятдесят одна гривня дев'яносто три копійки).
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Черкаській області (ідентифікаційний код юридичної особи 40108667) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплаченого судового збору за подання адміністративного позову в сумі 678,55 гривень (шістсот сімдесят вісім гривень п'ятдесят п'ять копійок).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Черкаській області (ідентифікаційний код юридичної особи 40108667) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 1 017,82 гривень (одна тисяча сімнадцять гривень вісімдесят дві копійки).
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий суддя Чуприна О.В.
Суддя Попова О.Г.
Суддя Говорун О.В.
Повний текст постанови складено 23.03.2026.