П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
24 березня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/37372/25
Головуючий в 1 інстанції: Катаєва Е.В. Дата і місце ухвалення: 12.01.2026 р., м. Одеса
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі:
головуючого - Ступакової І.Г.
суддів - Бітова А.І.
- Лук'янчук О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
В листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд:
- визнати протиправними дії в Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за не отримане речове майно за весь період служби з 04.04.2024 по 30.07.2025 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з Військової частини НОМЕР_1 30.07.2025 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за не отримане речове майно за весь період служби з 04.04.2024 по 30.07.2025 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з Військової частини НОМЕР_1 30.07.2025 рік.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 04.04.2025 по 30.07.2025. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 30.07.2025 року №212 його було звільнено у відставку за станом здоров'я. В подальшому неодноразово звертався із заявами щодо надання довідки про вартість неотриманого речового майна та виплати компенсації за таке майно. Однак відповідач відмовив у задоволенні цих вимог, мотивуючи це тим, що ОСОБА_1 , як мобілізований, не має права на компенсацію за речове майно.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12 січня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за не отримане речове майно за період служби з 04.04.2024 по 30.07.2025 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення 30.07.2025 року.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за не отримане речове майно за період служби з 04.04.2024 по 30.07.2025 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення 30.07.2025 року.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу в обґрунтування якої зазначила, що судом першої інстанції на неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, не повно з'ясовано обставини справи, а тому просить скасувати рішення від 12.01.2026 р. з ухваленням по справі нового судового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
В обґрунтування апеляційної скарги зазначається, що згідно п.17 розділу ІІІ Інструкції №232, відповідно до якого мобілізовані звільняються в запас у тій формі одягу, що знаходилася в їх особистому користуванні, при цьому предмети речового майна, які не були видані (незалежно від причини), під час звільнення не видаються. За бажанням вони можуть звільнятися в запас у власному цивільному одязі.
Також відповідно до абз.11 п.29 розділу V Інструкції №232 у разі звільнення військовослужбовців з військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, за призовом осіб офіцерського складу предмети речового майна особистого користування, які не були отримані за період проходження служби, не видаються.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначається про обґрунтованість та законність рішення суду першої інстанції, тому просить відмовити в її задоволенні.
Також, позивачем подано клопотання про стягнення з відповідача витрат на послуги адвоката у розмірі 10500,00 грн.
17.03.2026 р. Військовою частиною НОМЕР_1 подано клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, в якій відповідач просить у задоволенні клопотання відповідача відмовити або, у разі його задоволення, зменшити розмір таких витрат.
Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_1 проходив військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 з 04.04.2024 по 30.07.2025 (військовий квиток серії НОМЕР_2 ). Він є учасником бойових дій (посвідчення серії НОМЕР_3 ).
Згідно з довідкою військової частини НОМЕР_1 від 21.07.2025 №1505 позивач дійсно в період з 01.06.2024 по 08.07.2024, з 26.08.2024 по 01.09.2024 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Донецькій області, Бахмутський район, Бахмутська міська ТГр.
За довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 23.10.2024 року солдат ОСОБА_1 02.09.2024 року отримав поранення в період проходження військової служби під час захисту Батьківщини.
Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 30.07.2025 №212, солдата ОСОБА_1 , колишнього радіотелефоніста 3 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 3 стрілецької роти 1 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 , який перебуває у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 20 липня 2025 року №123-РС у відставку за підпунктом "б" (за станом здоров'я на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби) пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", вважається таким, що вибув для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З 30 липня 2025 року його виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, з продовольчого забезпечення, зняти зі сніданку 30 липня 2025 року.
В наказі також зазначено, що відповідно до Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженою наказом Міністерства оборони України №232 від 29.04.2016, компенсація речового майна мобілізованим військовослужбовцям запасу не передбачена.
У відповідь на адвокатський запит представника позивача, відповідач листом від 23.10.2025 №03/2755 повідомив, що грошова компенсація за неотримане речове майно за весь період служби позивачу не нараховується у зв'язку з тим, що позивач прийнятий на військову службу за призовом під час мобілізації.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за не отримане речове майно за весь період служби з 04.04.2024 по 30.07.2025 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з в/ч НОМЕР_1 30.07.2025 року позивач звернувся до суду з цим позовом.
Приймаючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Надаючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції колегія суддів виходить з наступного.
За приписами частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з абзацом 2 п.1 ст.9-1 Закону №2011-XII, речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
На виконання вказаної статті Постановою КМУ від 16.03.2016р. №178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок № 178).
Так, пунктами 2, 3 Порядку №178 визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Згідно з пунктами 4, 5 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Тобто, з аналізу вказаних норм вбачається, що право на компенсацію вартості за неотримане речове майно визначається саме Законом, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016р. №232, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.05.2016р. за №768/28898, затверджено Інструкцію про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період (далі - Інструкція №232).
Пунктом 4 розділу І Інструкції №232 передбачено, що речове майно за цільовим призначенням поділяється на майно поточного забезпечення, майно фонду зборів і майно непорушних запасів, а за використанням - на майно особистого користування та інвентарне майно.
Майно особистого користування - це предмети військової форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування військовослужбовців.
Інвентарне майно - це предмети військової форми одягу, взуття, спорядження, технічні засоби речової служби, обладнання, намети, брезенти, контейнери та інше устаткування, яке є власністю Міністерства оборони України та яким забезпечуються військовослужбовці за потреби у мирний час та особливий період.
Відповідно до п.4 розділу ІІІ «Порядок забезпечення військовослужбовців Збройних Сил речовим майном особистого користування в мирний час та особливий період» Інструкції №232, військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна.
Порядок виплати грошової компенсації здійснюється відповідно до вимог Постанови КМУ від 16.03.2016р. №178 «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно».
Грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, форма якої наведена у додатку до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого Постановою КМУ від 16.03.2016р. №178, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.
Особливості речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил в особливий період регламентовані розділом V Інструкції №232.
Відповідно до п.1 розділу V Інструкції №232, основною метою речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил в особливий період є створення умов, що сприяють успішному веденню військами (силами) бойових дій та виконанню інших завдань особливого періоду.
Відповідно до п.8 розділу V Інструкції №232, з уведенням воєнного часу військові частини і установи Збройних Сил переходять на забезпечення речовим майном з норм мирного часу на норми воєнного часу. Наявне речове майно і технічні засоби речової служби, які перебувають на поточному забезпеченні (отримані у мирний час), за винятком непридатного майна, використовуються на забезпечення потреб військ (сил). Строки носіння предметів у тилу обчислюються за нормами воєнного часу з дня їх видачі.
Пунктом 28 розділу V Інструкції №232 передбачено, що військовослужбовці, призвані на військову службу за мобілізацією, забезпечуються речовим майном за нормами забезпечення на особливий період.
Під час переведення військових частин на штати воєнного часу із введенням режиму воєнного стану дія норм забезпечення повсякденної форми одягу, військовослужбовцям, які проходять службу за контрактом, призупиняється.
Військовослужбовці строкової служби в особливий період забезпечуються за Нормами мирного часу.
Пунктом 30 розділу V Інструкції №232 встановлено, що особи сержантського, старшинського та рядового складу речовим майном забезпечуються за відповідними Нормами. Видача речового майна проводиться після прибуття їх до місця служби і зарахування до списків військової частини.
Військовослужбовці рядового, сержантського та старшинського складу, які проходили військову службу в мирний час за контрактом, на воєнний час забезпечуються на загальних підставах з усіма солдатами, матросами, сержантами та старшинами.
Військовослужбовці строкової служби, які звільняються в запас або відставку, а також ті, які вибувають у відпустку у зв'язку з хворобою та іншими обставинами, забезпечуються речовим майном згідно з Переліком предметів речового майна, яким забезпечуються військовослужбовці строкової служби під час їх звільнення з військової служби в запас, відставку або відправлення для здачі вступних іспитів у військові навчальні заклади, та видаються атестати на речове майно з відміткою про це у відповідних документах.
Згідно з пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008р. №1153/2008 (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Положення №1153/2008), після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Як вбачається із обставин справи, при звільненні ОСОБА_1 з військової служби наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 30.07.2025 №212, відповідачем у вказаному наказі зазначено, що відповідно до Інструкції №232, компенсація речового майна мобілізованим військовослужбовцям запасу не передбачена.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 20.01.2021р. у справі №200/1873/19-а зазначив, що чинне законодавство передбачає обов'язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини.
Отже, військовослужбовці, обтяжені під час проходження військової служби власними витратами на придбання речового майна, мають правомірні очікування на отримання його грошової компенсації.
Так, за приписами п.4 розділу ІІІ Інструкції №232, військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, мають право за бажанням отримати або речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього.
У свою чергу п.29 розділу V Інструкції №232 визначено, що у разі звільнення військовослужбовців з військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, за призовом осіб офіцерського складу предмети речового майна особистого користування, які не були отримані за період проходження служби, не видаються.
Аналіз змісту вказаних положень свідчить про те, що норма п.29 розділу V Інструкції № 232 спрямована саме на збереження в наявності у військової частини предметів речового майна для передачі їх за потреби новопризначеним військовослужбовцям і жодним чином не обмежує право військовослужбовця на отримання компенсації за неотримане речове майно, що належало до видачі, яке встановлено ст.9-1 Закону №2011-XII.
До того ж варто зауважити, що визначення порядку виплати компенсації за неотримане речове майно, яке покладено Законом на Кабінет Міністрів України, ніяким чином не дає право Кабінету Міністрів України обмежувати право військовослужбовця на компенсацію за неотримане речове майно, яке прямо визначено Законом.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що п.29 розділу V Інструкції №232, не може бути підставою для відмови у виплаті позивачу грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно, що спростовує доводи апеляційної скарги.
Враховуючи вказане, колегія суддів вважає, що позивач звільнений у запас з військової служби, має право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, оскільки, відповідає вимогам, встановленим п.2 та 3 Порядку №178.
Відтак, колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги про те, що на момент звільнення позивача у запас з військової служби у липні 2025 року п.29 розділу V Інструкції №232 не передбачав права на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно для військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, у зв'язку із чим суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.
У контексті оцінки доводів апеляційних скарг апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Щодо клопотання ОСОБА_1 про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у сумі 10500,00 грн. колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
За змістом частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Водночас, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
Усталеною є практика Верховного Суду стосовно того, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час (зокрема, але не виключно постанови Верховного Суду від 24 грудня 2024 року у справі №380/25725/21, від 07 січня 2025 року у справі №120/19027/23, від 13 березня 2025 року у справі №260/3131/24, від 01 травня 2025 року по справі №260/2819/23).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).
У пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Колегія суддів наголошує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення, витрачених коштів, але і в певному сенсі спонукання суб'єкта владних повноважень своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних і юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, про що зазначив Верховний Суд у постанові від 05.09.2019р. по справі №826/841/17.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу у сумі 10500,00 грн. ОСОБА_1 надав суду: договір про надання правничої допомоги від 06.03.2026 р.., укладений між позивачем та адвокатом Муратовим А.В., акт виконаних робіт (наданих послуг) від 11.03.2026р., платіжну інструкцію про сплату коштів відповідно до договору від 11.03.2026р. у розмірі 10500,00 грн.
Як було вже вище зазначено, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
На підставі вищезазначеного, враховуючи складність справи (справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін) час, який об'єктивно був витрачений адвокатом на надання послуг, та їх обсяг, виходячи із принципів співмірності витрат, обґрунтованості та пропорційності їх розміру, беручи до уваги, що відзив на апеляційну скаргу є аналогічним позовній заяві, а його подання є правом, а не обов'язком учасника справи, тому суд вважає, що співмірним розміром судових витрат пов'язаних з витратами на професійну правничу допомогу є 3000 грн, які необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає..
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 січня 2026 року залишити без змін.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_4 ) понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 3000 (три тисячі) грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 328 КАС України.
Повний текст судового рішення виготовлений 24 березня 2026 року.
Головуючий: І.Г. Ступакова
Судді: А.І. Бітов
О.В. Лук'янчук