Справа № 752/29939/25
Провадження № 2/752/2303/26
іменем України
23 березня 2026 року Голосіївський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Хоменко В.С.
при секретарі Павлюх П.В.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін в приміщенні Голосіївського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплопостачсервіс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги,-
у листопаді 2025 року ТОВ «Теплопостачсервіс» звернулося до суду із вказаним позовом, в якому просить стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на його користь заборгованість: з постачання теплової енергії за період із січня 2022 року по жовтень 2025 року в розмірі 3 189,63 грн; абонентського обслуговування за період з березня 2022 року по жовтень 2025 року в розмірі 1 905,53 грн, інфляційні втрати, нараховані на суму заборгованості за послугу з постачання теплової енергії в розмірі 50,61 грн, і 3 % річних, нараховані на суму заборгованості за послугу з постачання теплової енергії в розмірі 3,60 грн, а також судовий збір у розмірі 3 028,00 грн.
Свої вимоги мотивувало тим, що з 01.07.2014 року ТОВ «Теплопостачсервіс» є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та гарячої води та надає зазначені послуги, в тому числі й в будинку, що знаходиться на АДРЕСА_1 , в якому ОСОБА_1 і ОСОБА_2 є співвласниками квартири № 483 .
Позивач нараховує плату за послуги, а також формує і надає споживачам рахунки на оплату комунальних послуг, згідно затверджених уповноваженими органами тарифів, зокрема - рахунки на оплату послуг з постачання теплової енергії.
Між позивачем і відповідачем ОСОБА_1 укладено договір № 10/1/483 від 06.03.2019 року про надання послуг з постачання теплової енергії та гарячої води, у якому сторони погодили всі істотні умови.
Відповідачі регулярно отримують комунальні послуги, які надає позивач, не відмовляються від цих послуг та фактично споживають їх, однак систематично не виконують належним чином своїх зобов'язань, внаслідок чого утворилася заборгованість: з постачання теплової енергії за період із січня 2022 року по жовтень 2025 року в розмірі 3 189,63 грн; абонентського обслуговування за період з березня 2022 року по жовтень 2025 року в розмірі 1 905,53 грн.
Відповідачі свого обов'язку по сплаті коштів за отримані житлово-комунальні послуги не виконують, в зв'язку із чим, позивач просить позов задовольнити та стягнути солідарно суму заборгованості з урахуванням встановлених ст. 625 ЦК України сум внаслідок прострочення виконання грошового зобов'язання.
На підставі викладеного, позивач просить позов задовольнити.
Ухвалою від 11.12.2025 року відкрито провадження в указаній справі. Розгляд справи визначено проводити в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін.
27.01.2026 року до суду від відповідачів надійшла заява з якої вбачається, що останні позов визнають в повному обсязі та просять розстрочити виконання рішення суду строком на 6 місяців.
Згідно з ч. 4 ст. 206 ЦПК України в разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду не надходили.
Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.
Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Отже, суд розглядає справу за наявними у справі доказами, які надані сторонами.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що ТОВ «Теплопостачсервіс» з 01.07.2014 року є виконавцем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води в будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
ТОВ «Теплопостачсервіс» як юридична особа здійснює діяльність з постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря, що підтверджується копією виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 24.04.2024 року.
ОСОБА_1 і ОСОБА_2 є співвласниками квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 21.02.2019 року та витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № №157057245, 157057772 від 21.02.2019 року, в зв'язку з чим вони є споживачами послуг, які надає позивач.
Згідно зі ст. 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 162 ЖК України передбачено, що власник зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.
У відповідності до ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належать: 1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуги з управління багатоквартирним будинком включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема, прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до споживачів житлово-комунальних послуг відносяться індивідуальний та колективний споживачі.
Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг визначені ст. ст. 7, 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
Обов'язком споживача є укладення договору на надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом, а також оплата житлово-комунальних послуг за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановленні відповідними договорами (пункт 1 та пункт 5 частина 2 статті 7 Закону), а обов'язком виконавця забезпечувати своєчасність надання, безперервність і відповідну якість комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договорів про їх надання, у тому числі шляхом створення системи управління якістю відповідно до національних або міжнародних стандартів; готувати та укладати із споживачем договори про надання комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотриманням умов їх виконання згідно типовим договором ( п. 1, п. 2 ч. 2 ст. 8 Закону).
Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно з ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
У відповідності до ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Частиною 1 ст. 714 ЦК України передбачено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
06.03.2019 року між ТОВ «Теплопостачсервіс» та ОСОБА_1 укладено договір № 10/1/483 про надання послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, відповідно до умов якого виконавець зобов'язується своєчасно надавати споживачеві відповідної якості послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, а споживач зобов'язується своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами, у строк і на умовах, що передбачені договором.
Факт відсутності письмового договору про надання житлово-комунальних послуг, укладеного з ОСОБА_2 сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 17.01.2019 року в справі № 486/156/17 та 17.10.2019 року в справі № 214/7766/15-ц.
Також у постанові Верховного Суду від 20.11.2024 року в справі № 463/6799/18 міститься висновок про те, що відсутність між сторонами договору не може слугувати підставою для звільнення споживача від оплати отриманих послуг.
Відповідачі від мереж централізованого опалення в установленому чинним законодавством порядку не відключалися та фактично споживали ці послуги. Жодного разу не зверталися до позивача із запереченнями щодо боргу, що кожного місяця вказується в рахунках.
Матеріали справи не містять доказів ненадання позивачем послуг відповідачам, так само як і звернень останніх з приводу відмови від отримання таких послуг.
За п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
З огляду на викладене, правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, у якому, серед інших прав і обов'язків сторін на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора вимагати сплату грошей за надані послуги.
Згідно ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом ст. 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 543 України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Отже, згідно із зазначеними нормами законодавства відповідачі зобов'язані солідарно оплатити спожиті послуги з постачання теплової енергії та абонентського обслуговування.
Однак, відповідачі своєчасно не сплачували за вказані спожиті послуги в результаті чого утворилась заборгованість.
На підтвердження ТОВ «Теплопостачсервіс» надало суду розрахунок заборгованості, відповідно до якого заборгованість відповідачів становить: з постачання теплової енергії за період із січня 2022 року по жовтень 2025 року в розмірі 3 189,63 грн; абонентського обслуговування за період з березня 2022 року по жовтень 2025 року в розмірі 1 905,53 грн.
Відповідачами в ході розгляду справи не надано суду контррозрахунок заборгованості та/або докази належного виконання та сплати коштів за послуги, надані позивачем.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором.
Правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, у якому, серед інших прав і обов'язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (ч. 1 ст. 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.
Отже, виходячи з юридичної природи спірних правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
За вказаних обставин з відповідачів на користь позивача також підлягають стягненню в солідарному порядку інфляційні втрати, нараховані на суму заборгованості за послугу з постачання теплової енергії в розмірі 50,61 грн, і 3 % річних, нараховані на суму заборгованості за послугу з постачання теплової енергії в розмірі 3,60 грн, розмір яких перевірено судом і підтверджується наявним в матеріалах справи розрахунками заборгованості.
Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що обґрунтування позовних вимог знайшли своє об'єктивне підтвердження під час розгляду справи, а також з огляду на визнання позовних вимог відповідачами повністю, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Позивачем при поданні позову до суду сплачено судовий збір у сумі 3 028,00 грн, згідно з платіжною інструкцією № 8911 від 25.11.2025 року, що міститься у матеріалах справи.
Відповідно до ч.1 ст. 142 ЦПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Аналогічне положення міститься в ч. 4 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».
Враховуючи наведені норми, а також те, що відповідачі визнали позов у повному обсязі до початку розгляду справи по суті, суд вважає розподілити судові витрати таким чином: повернути позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого ним при поданні позову, згідно з платіжною інструкцією № 8911 від 25.11.2025 року на суму 3028,00 грн, що становить 1514,00 грн, а 50 відсотків судового збору, сплаченого позивачем, що становить 1514,00 грн стягнути з відповідачів на користь позивача в рівних частках.
Також відповідачі просили розстрочити виконання рішення суду на 6 місяців, оскільки вони перебувають у скрутному матеріальному становищі.
Приписами ст. 267 ЦПК України визначено, що суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Частиною 1 ст. 435 ЦПК України визначено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Положеннями ч. 4 названої статті визначено, що вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан;3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Разом з тим, судом не встановлено та відповідачами не надано ні одного доказу про відсутність стабільного доходу та неможливості одразу сплатити всю суму заборгованості за надані послуги.
Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для розстрочення виконання рішення, оскільки відповідне клопотання відповідачами жодним чином не обґрунтоване.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12, 19, 76-81, 82, 89, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 274-279, 352, 354, 435 ЦПК України, суд, -
позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплопостачсервіс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги - задовольнити.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплопостачсервіс» заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги в розмірі 5 149,37 грн (п'ять тисяч сто сорок дев'ять гривень 37 копійок).
Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплопостачсервіс» сплачений судовий збір у розмірі по 757,00 грн (сімсот п'ятдесят сім гривень 00 копійок) з кожного.
Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Теплопостачсервіс» з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого ним за подачу позову згідно з платіжною інструкцією № 8911 від 25.11.2025 року в розмірі 1514,00 грн (одна тисяча п'ятсот чотирнадцять гривень 00 копійок).
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про розстрочення виконання рішення суду - відмовити.
Відомості щодо учасників справи:
позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Теплопостачсервіс», код ЄДРПОУ 35138553, місцезнаходження: вул. Самійла Кішки, буд. 7-А, прим. 65, 66, м. Київ, 03189;
відповідачі: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_4 ;
ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_4 .
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя В.С. Хоменко