Справа № 753/19345/25
Провадження № 2/752/2166/26
іменем України
23 березня 2026 року Голосіївський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Хоменко В.С.
при секретарі Павлюх П.В.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін у приміщенні Голосіївського районного суду м. Києва цивільну справу за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У серпні 2025 року ТОВ «ФК «ЄАПБ» звернулося до суду із вказаним позовом, у якому просить стягнути з ОСОБА_1 на його користь суму заборгованості: за Кредитним договором № 757818774 в розмірі 36 056,28 грн і понесені судові витрати.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що 25.01.2024 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 757818774.
28.11.2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон плюс» укладено Договір факторингу №28/1118-01 відповідно до якого клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.
31.12.2020 року Додатковою угодою №26 до Договору факторингу № 28/1118-01 сторони дійшли згоди викласти текст договору у новій редакції.
Відповідно до Реєстру боржників №275 від 12.03.2024 року до Договору факторингу №28/1118-01 укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон плюс» до ТОВ «Таліон плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором № 757818774.
27.02.2025 року між ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено Договір факторингу №27/0225-01, відповідності до умов якого, ТОВ «Таліон плюс» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «Таліон плюс» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрах прав вимоги.
Відповідно до Реєстру прав вимоги № 1 від 27.02.2025 року до Договору факторингу №27/0225-01 від 27.02.2025 року, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 36 056,28 грн, з яких: 8 700,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 27 356,28 грн - сума заборгованості за відсотками, яку і просить позивач стягнути з відповідача.
На підставі викладеного, та з огляду на той факт, що відповідач отримав кошти в борг, але своїх зобов'язань за Кредитним договорому повному обсязі не виконав, в зв'язку із чим має непогашену заборгованість перед ТОВ «ФК «ЄАПБ», позивач просить позов задовольнити.
Ухвалою судді від 26.11.2025 року, після передачі зазначеної справи за підсудністю з Дарницького районного суду міста Києва, відкрито провадження в справі. Розгляд справи визначено проводити в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін.
27.01.2026 року до суду від відповідача надійшов відзив на вказану позовну заяву, в якому ОСОБА_1 просить у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що його не повідомлено про заміну первісного кредитора, при цьому спірний кредитний договір укладено більше ніж через 5 років після укладення договору факторингу; відсутні докази укладення ним кредитного договору та видачі кредитних коштів.
30.01.2026 року до суду від представника позивача надійшли додаткові пояснення в яких ОСОБА_2 зазначає, що саме відповідач ініціював укладення спірного кредитного договору, підписавши його електронним підписом з використанням одноразового ідентифікатора та ОСОБА_1 не спростовано презумпцію правомірності цього правочину; первісним кредитором кошти надано позичальнику в безготівковій формі за реквізитами платіжної картки НОМЕР_1 та відповідач, як власник карткового рахунку на який перераховано кошти може самостійно отримати виписку по рахунку для підтвердження або спростування цього факту; заміна кредитора в зобов'язанні здійснюється без згоди боржника та неповідомлення боржника про заміну кредитора не є підставою для звільнення боржника від обов'язку від виконання кредитних зобов'язань.
Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду не надходили.
Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.
Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Отже, суд розглядає справу за наявними у справі доказами, які надані сторонами.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 25.01.2024 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено Договір кредитної лінії № 757818774, який підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора RSTT, та паспорт споживчого кредиту продукту «Смарт» до Договору № 757818774 від 25.01.2024 року, який підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора 5839.
Відповідно до умов вказаного Кредитного договору: сума кредиту -8 700,00 грн; кінцева дата повернення кредиту - 24.02.2029 року; денна процентна ставка 2,50 %.
Кредитні кошти надаються позичальнику безготівково на рахунок з використанням платіжної картки НОМЕР_2 (п. 5.1. цього Договору).
Як вбачається з платіжного доручення від 25.01.2024 року, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало ОСОБА_1 кошти згідно з Договором №757818774 на картку № НОМЕР_2 в сумі 8 700,00 грн.
Також судом встановлено, що Додатковою угодою № 26 від 31.12.2020 року до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року текст договору викладено у новій редакції.
27.02.2025 року між ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено Договір факторингу № 27/0225-01, відповідно до якого ТОВ «Таліон плюс» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «Таліон плюс» права вимоги до боржників, вказаних у Реєстрах прав вимоги.
Відповідно до витягу з Реєстру прав вимоги № 1 від 27.02.2025 року до Договору факторингу № 27/0225-01 від 27.02.2025 року, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 в сумі 36 056,28 грн.
Як зазначає представник позивача, Договір кредитної лінії № 757818774 укладено 25.01.2024 року в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-комунікаційній системі товариства та доступний, зокрема через сайт товариства або відповідний мобільний додаток чи інші засоби та підписано відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором.
Відповідно до ч. ч. 1,2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст. ст. 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковим відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 цього ж Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит - це вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.
Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування» до укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту.
Частиною 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що, якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів регулюються Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з положеннями ч.ч. 3, 4, 6, 7 ст. 11 зазначеного Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Стаття 12 Закону «Про електронну комерцію» визначає, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
За змістом норм ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Судом встановлено, що вказаний Договір кредитної лінії № 757818774 від 25.01.2024 року укладено між сторонами шляхом підписання електронним цифровим підписом за допомогою одноразового ідентифікатора, а отже матеріали справи свідчать про досягнення сторонами згоди щодо істотних умов зазначеного договору, як того вимагають положення ст. 638 ЦК України.
Вказаний договір було укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції, та підписано накладенням електронного підпису, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, який був надісланий на номер мобільний телефону ОСОБА_1 .
Відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію» вказаний договір прирівнюється до укладеного в письмовій формі.
Виходячи з вищевикладеного, суд вважає доведеним, що Договір підписано позичальником за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, який був надісланий первісним кредитором на номер телефону, зазначений позичальником при реєстрації на сайті кредитодавця, на підтвердження чого у ідентифікаційній частині договору міститься код ідентифікатор відповідача, що і є його безпосереднім підписом.
Разом з тим, згідно з ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Водночас, матеріали справи не містять Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року, укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон плюс», а також відомостей, що переходу права грошової вимоги первісного кредитора до боржника ОСОБА_1 за Договором № 757818774 від 25.01.2024 року на дату відступлення прав вимоги за Договором факторингу № 28/1118-01, та за Додатковою угодою № 26 від 31.12.2020 року.
Договір факторингу № 28/1118-01, укладений між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліонплюс» датовано 28.11.2018 року, а Додаткова угода № 26 до Договору факторингу 31.12.2020 року, тобто ще до підписання кредитного договору № 757818774 від 25.01.2024 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 .
Також матеріали справи не містять реєстру боржників № 275 від 12.03.2024 року до Договору факторингу № 28/1118-01, на який посилається позивач, та відомостей щодо заборгованості за Договором факторингу № 28/1118-01, укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон плюс».
Таким чином, суд дійшов висновку, що твердження позивача про набуття права грошової вимоги за зобов'язанням ОСОБА_1 за Договором № 757818774 від 25.01.2024 року перед ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» у зв'язку з укладенням Договору факторингу № 28/1118-01 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон плюс», а також у подальшому Договору факторингу № 27/0225-01 від 27.02.2025 року між позивачем та ТОВ «Таліон плюс», не доведено та не підтверджено належними та допустимими доказами.
Крім того, суд зазначає, що виходячи з наведених умов вказаного вище Договору кредитної лінії № 757818774 від 25.01.2024 року, надання кредиту здійснюється шляхом перерахування коштів на банківський рахунок клієнта.
Доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Аналогічні за змістом висновки, викладені і у постанові Верховного Суду від 11.09.2019 року в справі № 755/2284/16-ц.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Разом з тим, відповідно до п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 року №75 виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.
Тобто, виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
Однак, такі документи в матеріалах справи відсутні.
В даному випадку, до позовної заяви додано копію платіжного доручення від 25.01.2024 року про перерахування коштів у сумі 8 700,00 грн на кредит рахунок № НОМЕР_2 з вказаним у ній призначенням платежу: кошти згідно з Договором № 757818774 від 25.01.2024 року, платник: ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», яка не містить підпису та печатки відповідальної особи, яка провела платіж, а її лише підписано електронним підписом директора Сінченка С.А.21.09.2025 року, тобто після спливу більше ніж півтора року з вказаної в ній дати проведення платежу.
Отже, позивачем не надано доказів чинності цього документа станом на зазначений в ньому день здійснення грошового переказу, що свідчить про неналежність цього доказу на підтвердження факту здійснення 25.01.2024 року фінансової операції з переказу відповідачу коштів у розмірі 8 700,00 грн.
При цьому, позивачем не надано жодних первинних бухгалтерських та платіжних (розрахункових) документів, якими б підтверджувалося перерахування ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» коштів на рахунок ОСОБА_1 на виконання умов спірного Кредитного договору.
Самі по собі додані до позовної заяви копії Кредитного договору, розрахунок заборгованості за цим Договором не свідчать про отримання відповідачем кредитних коштів.
В той же час, наданий позивачем розрахунок заборгованості не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваної суми, який відповідно повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку).
Такий висновок щодо оцінки односторонніх документів банку кореспондує висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 року в справі № 342/180/17 та Верховного Суду України в постанові від 11.03.2015 року в справі № 6-16цс15.
Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Положеннями ч. 2 ст. 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до положень ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою устатті 129 Конституції України.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача.
При цьому, згідно з ч. 1 ст. 1050 ЦК України з урахуванням положень ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України кредитор має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором, що узгоджується з позицією викладеною в Постанові Верховного Суду від 30.01.2018 року в справі № 161/16891/15-ц.
Однак, всупереч вказаним положенням закону позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження його позовних вимогщодо фактів: існування права вимоги до відповідача, заборгованості, та виконаної банківської операції, в зв'язку із чим, суд позбавлений можливості перевірити чи виникла зазначена заборгованість саме внаслідок порушення відповідачем умов відповідного Кредитного договору, а також неможливо встановити чи отримував відповідач кредитні кошти, чи вправі позивач заявляти вказані вимоги до ОСОБА_1 , які саме умови спірного Договору порушено відповідачем та з'ясувати правильність нарахування відсотків позивачем.
Отже, у зв'язку з недоведеністю позовних вимог, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову ТОВ «ФК «ЄАПБ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості необхідно відмовити.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 13.05.2020 року у справі № 219/1704/17.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12, 19, 76-81, 82, 89, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 274-279, 352, 354 ЦПК України, суд, -
у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя В.С. Хоменко