П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
24 березня 2026 р.м. ОдесаСправа № 486/2068/25
Головуючий в 1 інстанції: Волощук О. О.
Місце ухвалення: м. Південноукраїнськ
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Лук'янчук О.В.
суддів - Бітова А. І.
- Ступакової І. Г.
при секретарі - Потомському А. Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 26 січня 2026 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області, в якому просив скасувати постанову серії ЕНА №5977775 від 20.10.2025 якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 КУпАП та за ч. 10 ст. 121 КУпАП і накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 20400 грн., а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що 20.10.2025 року близько 12 год. він рухався на автомобілі «Пежо», державний номерний знак НОМЕР_1 , по вул. Європейська, 52 в м. Південноукраїнську Миколаївської області. Під час руху його автомобіль був зупинений працівниками поліції, які повідомили, що причина зупинки його транспортного засобу, це перевезення дитини на задньому сидінні без використання дитячих утримуючих систем. Крім того, поліцейські повідомили про порушення позивачем п.п.2.1.а ПДР, оскільки він керував автомобілем, будучи позбавленим на це прав. Однак, як зазначив позивач, посвідчення водія у нього не вилучалося та будь-яких повідомлень про необхідність здати посвідчення йому не надходило. Поліцейський не зважав на його пояснення та склав постанову, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.4 ст.126 КУпАП та ч.10 ст.121 КУпАП і накладено адміністративне стягнення у виді штрафу. Закон визначає, що поліцейський зобов'язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті. Проте, факт порушень позивачем ПДР України, що давало б підставу зупинити його транспортний засіб, відсутній. Вважає, що відповідач не з'ясував всіх обставин адміністративного правопорушення та фактично виніс оскаржувану постанову без дослідження доказів, порушивши при цьому процедуру розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Рішенням Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 26 січня 2026 року в задоволені позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, а тому просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги вказано, що 26.01.2026 року у день ухвалення судом рішення він перебував на лікарняному, був позбавлений можливості направити до суду клопотання про відкладення справи. Таким чином, судом було винесено рішення без його участі, у зв'язку з чим був позбавлений належним чином надати докази та свої пояснення по справі.
Вважає, що зупинка його транспортного засобу працівниками поліції є незаконною згідно положення ст. 35 Закону України «Про національну поліцію», а тому всі подальші дії працівників поліції після незаконної зупинки транспортного засобу є незаконними, а докази отриманні після незаконної зупинки недопустимими. Зазначає, що належним чином підтверджений факт порушень ним ПДР України, що давало б підставу зупинити мій транспортний засіб, відсутній.
Вказує, що посвідчення водія у нього не вилучалося, та будь-яких повідомлень про необхідність здати посвідчення не надходило.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно з копією постанови серії ЕНА №5977775 від 20.10.2025, складеною поліцейським відділення поліції №3 (м. Южноукраїнськ) Вознесенського районного управління поліції ГУНП в Миколаївській області старшим сержантом Юрченком В.В., 20.10.2025 о 12:40 год. ОСОБА_1 керував автомобілем Пежо, державний номерний знак НОМЕР_1 , в м.Південноукраїнську по вул.Європейській, будучи позбавленим права керування транспортними засобами Південноукраїнським судом терміном на один рік, від 07.07.2025 року, чим порушив п.п.2.1а ПДР України, ст.126 ч.4 КУпАП, а також перевозив дитину на задньому сидінні, зріст якої менше 145 см, без використання дитячих утримуючих систем, що дають змогу пристебнути дитину, за допомогою паска безпеки, чим порушив п.п.21.116 ПДР України, ст. 121 ч.10 КУпАП, дані правопорушення об'єднано згідно зі ст.36 КУпАП, чим порушив п.2.1.а ПДР
Не погодившись з вказаною постановою, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив що з того, що факт керування позивачем транспортним засобом без права керування транспортними засобами та факт порушення правил перевезення дітей знайшли свої підтвердження під час розгляду справи, а твердження позивача про відсутність доказів вчинення ним адміністративних правопорушень, передбачених ч.4 ст.126 КУпАП та ч.10 ст.121 КУпАП, в даному випадку є безпідставними, а тому прийшов до висновку про правомірність спірної постанови.
Надаючи висновок суду першої інстанції з урахуванням доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Даним конституційним положенням кореспондує ч.1 ст.8 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015р. №580-VIII.
У відповідності до п.8 ч.1 ст.23 вказаного Закону №580-VIII, поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Як чітко визначено ст.35 цього Закону, поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі якщо водій порушив Правила дорожнього руху.
Порядок же дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993р. №3353-ХІІ, безпосередньо встановлюють «Правила дорожнього руху» (затв. постановою КМУ від 10.10.2001р. №1306 із змінами та доповненнями).
Відповідно до ч.5 ст.14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов'язані знати та неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Згідно пп.«а» п.2.1 ПДР України, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Так, нормами ч.4 ст.126 КУпАП прямо передбачено відповідальність осіб, позбавлених права керування транспортними засобами, за керування транспортним засобом.
Порушення ж даної норми, в свою чергу, тягне за собою накладення штрафу в розмірі однієї тисячі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить - 20400 грн.
Так, п.п.«б» п.21.11 ПДР України забороняється перевозити дітей, зріст яких менше 150 см, у транспортних засобах без використання дитячих утримуючих систем, що дають змогу пристебнути дитину за допомогою ременів безпеки, передбачених конструкцією цього транспортного засобу; на задньому сидінні мотоцикла та мопеда, крім: транспортних засобів, що здійснюють регулярні, регулярні спеціальні та нерегулярні пасажирські автобусні перевезення, за умови дотримання встановлених цими Правилами обмежень швидкості руху; спеціалізованих санітарних автомобілів бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги, оперативних транспортних засобів Міноборони, МВС, Національної поліції, ДСНС, Держприкордонслужби, Служби безпеки, Управління державної охорони під час виконання ними невідкладного службового завдання.
Згідно ч.10 ст.121 КУпАП порушення правил перевезення дітей тягне за собою накладення штрафу на водія в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Як вбачається з матеріалів справи, 20.10.2025 під час добового чергування, о 12 год. 40 хв. в Миколаївській області м. Південноукраїнськ по вулиці Європейській був помічений транспортний засіб Пежо, реєстраційний номер НОМЕР_1 , в якому, в порушення п. 21.11.б ПДР України, на задньому сидінні перевозили дитину без використання дитячих утримуючих систем, що дають змогу пристебнути дитину за допомогою паска безпеки.
Під час перевірки водія було виявлено, що транспортним засобом реєстраційний номер НОМЕР_1 , керував ОСОБА_1 , якого відповідно до постанови Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 07.07.2025 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17 000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на 1 рік. Вказані дії ОСОБА_1 кваліфіковано за ч. 10 ст. 121 КУпАП та ч. 4 ст. 126 КУпАП, на підставі ч. 2 ст. 36 КУпАП правопорушення об'єднанні.
Колегія суддів звертає увагу, що згідно ст. 36 КУпАП, при вчиненні однією особою двох або більше адміністративних правопорушень адміністративне стягнення накладається за кожне правопорушення окремо.
Якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. До основного стягнення в цьому разі може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень.
Позивач оскаржуючи постанову про притягнення до адміністративної відповідальності вказує про неправомірність зупинки.
З даного приводу колегія суддів зазначає наступне.
Так, на даний час в Україні діє воєнний стан, у зв'язку з чим повноваження поліцейських розширені, про що внесені зміни на законодавчому рівні.
В період воєнного стану в Україні тимчасово обмежено гарантоване статтею 33 Конституції України право кожного, хто на законних підставах перебуває на території України, на свободу пересування.
Відповідно до ч.3 ст. 35 Закону, поліцейський зобов'язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки.
Ч. 1 ст. 8 Закону зобов'язує поліцейського дотримуватися законів та не порушувати прав водія. Водій має право на отримання інформації хто саме його зупинив, по якій причині та має право на безперешкодний рух за відсутності законних підстав для його зупинки.
Колегія суддів зазначає, що як вказує відповідач, підставою для зупинки позивача стало перевезення дитини без використання дитячих утримуючих систем, що дають змогу пристебнути дитину за допомогою паска безпеки, а оскільки перевезення дітей до 150 см без спеціальних утримуючих систем (автокрісел) заборонено ПДР, то поліція розцінює це як правопорушення, що дає право на зупинку.
Крім того, як встановлено судом першої інстанції та вбачається з відеозапису з бодікамери працівника поліції « 0000000_00000020251020125110_0048(1).МР4», працівники поліції повідомили ОСОБА_1 причину зупинки, а саме порушення Правил дорожнього руху, а саме перевезення дитини без дитячого крісла на задньому сидінні.
Колегія суддів зазначає, що факт порушення може бути зафіксований поліцейським візуально, що є підставою для зупинки.
Відсутність вимірювання зросту безпосередньо на місці не скасовує самого факту порушення, якщо воно було очевидним.
В свою чергу, судом першої інстанції вказано, що на відеозаписі з бодікамери працівника поліції, « 0000000_00000020251020132309_0049(2).МР4», який оглянуто в судовому засіданні, зафіксовано факт перевезення ОСОБА_1 дитини на задньому сидінні автомобіля «Пежо», державний номерний знак НОМЕР_1 , без використання дитячих утримуючих систем. Зафіксовано факт складання протоколу про адміністративне правопорушення за ч.2 ст.130 КУпАП за відмову від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння, за ч.4 ст.126 КУпАП за керування транспортним засобом, будучи позбавленим права керування транспортними засобами, та за ч.10 ст.121 КУпАП за перевезення дитини без використання дитячих утримуючих систем. На запитання поліцейського, чи знав ОСОБА_1 про цей факт, останній підтвердив, що знав, а апелянт жодним чином такий факт не спростовує.
Отже, викладені у позовній заяві та апеляційній скарзі доводи про неправомірне зупинення позивача, про відсутність підстав для зупинки є безпідставними.
Як вбачається з матеріалів справи, в позовній заяві та апеляційній скарзі позивач стверджує, що на момент винесення оскаржуваної постанови та встановлення інспектором складу адміністративного правопорушення, а саме, керування транспортним засобом позивачем, якого позбавлено права на керування транспортними засобами, посвідчення водія у нього не вилучалося, та будь-яких повідомлень про необхідність здати посвідчення не надходило.
Колегія суддів з даного приводу зазначає що водій зобов'язаний самостійно цікавитися станом розгляду своєї справи та виконувати рішення суду.
Так, матеріалами справи підтверджено, що постановою Південноукраїнського міського суду від 07.07.2025 року, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1ст. 130 КУпАП з позбавленням права керування транспортним засобом строком на 1 рік.
ОСОБА_1 не міг не знати про розгляд справи щодо притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП. Його захисник неодноразово надсилала до суду заяви про відкладення розгляду справи.
Крім того, відповідно до листа за вих. №140034-2025 від 30.07.2025 ОСОБА_1 повідомлено про необхідність прибуття до ВП №3 Вознесенського РУП ГУНП в Миколаївській області з посвідченням водія, яке в подальшому буду направлене до сервісного центру для зберігання.
Так, закон чітко вказує: особа, позбавлена права керування, зобов'язана негайно здати посвідчення до органів поліції. В свою чергу, навіть у разі ненадходження «повідомлень» не звільняє від виконання рішення суду, оскільки водій є стороною у справі та має знати про результат її розгляду та цікавитися результатами розгляду справи відносно нього.
Так, судова практика (зокрема Верховного Суду) вказує, що особа повинна проявляти «розумну обачність» і цікавитися станом розгляду справи щодо себе.
Колегія суддів звертає увагу, що позбавлення права керування - це санкція, яка набирає чинності з моменту винесення судового рішення (після апеляційного оскарження у разі наявності такого), а не з моменту здачі посвідчення. Те, що документ залишився на руках, є лише технічним нюансом, який не скасовує дію судової заборони, а відсутність факту вилучення прав не поновлює право на водіння.
Також колегія суддів зазначає, що частина 4 ст. 126 КУпАП вказує на те, що правопорушення вважається скоєним у момент, коли особа, позбавлена прав, сіла за кермо. Наявність чи відсутність умислу (бажання порушити закон) не впливає на сам факт порушення.
Так, відповідно до ч.1, ч.2 ст.294 КУпАП постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого статтею 32 або 32-1 цього Кодексу.
Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною 5 статті 7 та частиною 1 статті 287 цього Кодексу. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.
Частиною 4 ст.291 КУпАП постанова про позбавлення права керування транспортним засобом набирає чинності з наступного дня після закінчення строку на її оскарження, визначеного цим Кодексом, а у випадку такого оскарження - з дня набрання законної сили рішенням за результатами такого оскарження, яке винесено за наслідками розгляду справи по суті.
Частиною 2 статтею 317-1 КУпАП визначено, що особа вважається позбавленою права керування транспортним засобом після набрання законної сили рішенням суду про позбавлення цього права.
Тобто, приписами ч. 2 статті 317-1 КУпАП чітко встановлено, що особа вважається позбавленою права керування транспортним засобом на певний строк після набрання законної сили відповідного рішення суду про позбавлення цього права.
При цьому, позивач знав про існування відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
Тобто, на момент винесення спірної постанови, рішення суду першої інстанції про позбавлення позивача права керування транспортним засобом була чинною та не оскарженою, а отже з'ясовані колегією суддів обставини справи вказують на правомірність винесення спірної постанови, що правомірно встановлено судом першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що працівники поліції мали достатньо підстав для притягнення позивача до адміністративної відповідальності передбаченої ч.4 ст.126 КУпАП.
В свою чергу, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у справі за його участю, добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Колегія суддів відхиляє доводи представника позивача про відсутність у діях позивача умислу на вчинення правопорушення за ч.4 ст. 126 КУпАП, оскільки відповідно до ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком), визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
З огляду на викладене вище, враховуючи встановлені обставини даної справи, колегія суддів приходить до висновку, що при винесенні оскаржуваної постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, відповідачем не було порушено норм чинного законодавства, а тому оскаржувана постанова є правомірною та скасуванню не підлягає.
Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків першої інстанції не спростовують, усім доводам надано належну правову оцінку в мотивувальній частині рішення, а тому рішення суду першої інстанції скасуванню не підлягає.
Відповідно до положень статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 308, 310, ст.315, 316, 319, 321, 322, 325, 327, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 26 січня 2026 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно до ч .3 ст. 272 КАС України є остаточною і оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови складено та підписано 24 березня 2026 року .
Головуючий суддя: О.В. Лук'янчук
Суддя: А. І. Бітов
Суддя: І. Г. Ступакова