Придніпровський районний суд м.Черкаси
Справа №711/1802/25
Провадження №2/711/92/26
03 березня 2026 року Придніпровський районний суд міста Черкаси у складі:
головуючий суддя: Скляренко В.М.
при секретарі: Півень С.А.
за участю
позивач ОСОБА_1
представник позивачки Кузьменко Л.В.
законного представника відповідачки ОСОБА_3
представника відповідачки Попової І.П.
представників третіх осіб Шелудько В.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , в інтересах якої діє її законний представник, ОСОБА_7 , треті особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерство Оборони України, Державна прикордонна служба України, приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Степаненко Алла Миколаївна про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу,
Позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_6 , законним представником якої є ОСОБА_7 , в якому просила встановити факт, що позивачка та ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживали однією сім'єю як жінка та чоловік без реєстрації шлюбу в період часу з квітня 2019 року по день смерті останнього.
В обґрунтування позовних вимог в позові зазначено, що позивачка з квітня 2019 року проживала разом з ОСОБА_8 однією сім'єю, як дружина та чоловік. За період спільного проживання вони разом виїжджали за кордон на заробітки, разом відпочивали та проводили дозвілля, гостювали у родичів один одного, мали спільних друзів. За час спільного проживання вони мали спільний бюджет та збирали кошти на купівлю власного житла, вели спільне господарство. 27.04.2022р. ОСОБА_8 був призваний до Збройних Сил України. За період проходження військової служби він з позивачкою постійно підтримували зв'язок та піклувалися один про одного. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 загинув під час виконання бойового завдання. Позивачка вважає, що характер її стосунків з загиблим свідчить, що між ними склалися усталені відносини, які притаманні подружжю, а тому вона відноситься до членів сім'ї загиблого і має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Натомість підтвердження факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу можливо лише в судовому порядку, а оскільки встановлення відповідного факту в даній ситуації вплине на кількість осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, та на її розмір для кожної особи, то позивачка звернулась до суду з даним позовом до неповнолітньої доньки загиблого ОСОБА_8 .
Відповідачка, в особі представника - адвоката Попової І.П., заперечила проти позовних вимог та у наданому письмову відзиві просила відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування своєї позиції посилається на те, що позивачкою не надано достатніх та належних доказів, які підтверджують факт ведення спільного господарства, наявність спільного побуту та бюджету, взаємних прав та обов'язків подружжя між позивачкою та померлим ОСОБА_8 , а відтак не підтверджується факт того, що вони проживали однією сім'єю із загиблим.
10.03.2025р. судом відкрито провадження у справі із визначенням здійснення розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
31.03.2025р. від ІНФОРМАЦІЯ_3 надійшли письмові пояснення, в яких викладено клопотання про розгляд справи без участі представника такої особи та вирішення справи на розсуд суду.
24.04.2025р. від представника відповідачки - адвоката Попової І.П., яка діє на підставі ордеру серії СА №1119682 від 21.04.2025р., - надійшов відзив, в якому викладено обґрунтування заперечень проти позову. У відзиві вказується, що характер стосунків між позивачкою та загиблим ОСОБА_8 не свідчить про те, що вони проживали однією сім'єю, як чоловік та дружина.
29.04.2025р. від позивачки надійшла відповідь на відзив, в якій наведені доводи про необґрунтованість тверджень, викладених у відзиві сторони відповідача. Позивачка посилається на те, що у відзиві наведені оціночні судження сторони відповідача стосовно обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, а також щодо обставин особистого приватного життя позивачки та загиблого ОСОБА_8
25.05.2025р. від представника відповідачки - адвоката Попової І.П. - надійшли заперечення на відповідь на відзив. У такій заяві акцентується увага на тому, що позивачка не надала жодного доказу на підтвердження того, що за такий досить тривалий час спільного проживання вона разом з ОСОБА_8 набули у власність майно, вели спільне господарство, побут, що на даний час наявне житло, де зберігаються їх спільні речі, що вони мали взаємні права та обов'язки, що притаманні подружжю.
09.02.2026р. до суду надійшли додаткові письмові пояснення позивачки стосовно обставин справи. У своїх поясненнях позивачка акцентує увагу на тому, що встановлення судом факту її проживання однією сім'єю з ОСОБА_8 без реєстрації шлюбу підтвердить її соціальний статус та надасть їй можливість безперешкодно користуватися правами дружини, зокрема, встановити пам'ятник на могилі загиблого, доглядати за його могилою, тощо. Позивачка зазначає, що сукупний аналіз наданих нею доказів свідчить про те, що вона разом з ОСОБА_8 постійно в період часу з квітня 2019 року і до моменту його смерті проживали однією сім'єю і між ними склалися усталені відносини, які притаманні подружжю, а наявність спільних витрат, бюджету, харчування, участі у витратах на утримання житла та його ремонту, надання взаємної допомоги, тривалість спільного проживання засвідчують реальність їх сімейних відносин.
В судове засідання треті особи - представник військової частини № НОМЕР_1 та приватний нотаріус Степаненко А.М. - не з'явилися, проте надали письмові заяви, в яких просили розглянути справу без їх участі /т. 2 а.с. 183, 188, 202/.
В судовому засіданні позивачка пояснила, що познайомилась з ОСОБА_8 через соціальні мережі в той момент, коли він перебував у Чеській Республіці. У квітні 2019 року ОСОБА_8 повернувся до міста Черкаси і з того часу вони почали спільно проживати у житлі позивачки в АДРЕСА_1 . У вересні 2019 року позивачка звільнилася з роботи і перевезла речі до своєї матері, а в листопаді 2019 року вона разом з ОСОБА_8 виїхала до Чеської Республіки на заробітки, де вони проживали у сімейній кімнаті хостелу. У січні 2020 роки вони повернулися до міста Черкаси та проживали разом з родичами ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_2 . Зазначила, що деякий час ОСОБА_8 працював вахтовим методом в м. Києві та виїжджав для роботи до Республіки Польща. В літній період часу вони разом їздили у відпустку на море і брали з собою доньку ОСОБА_8 . В 2021 році ОСОБА_8 виїхав для заробітку до Республіки Польща, а згодом до нього приєдналась і позивачка. Там вони спільно з іншою сімейною парою орендували житло. З початком вторгнення російських військ на територію України ОСОБА_8 повернувся до України та був мобілізований і проходив військову службу, а позивачка залишилась за кордоном. У грудні 2022 року позивачка також повернулася до України, але у січні 2023 року знову виїхала за кордон на роботу. За період проходження ОСОБА_8 військової служби, вони постійно підтримували зв'язок та спілкування, піклувалися один про одного. Він пересилав їй грошові кошти, які вони збирала, оскільки вони мали намір придбати житло, а вона направляла йому посилки. Під час його відпусток вони проживали разом в орендованій квартирі в м. Черкасах, а свою квартиру ОСОБА_8 здавав в оренду. Навесні 2023 року він приїжджав до м. Черкаси у відпустку, але вона в той період часу перебувала за кордоном. Про наявність стосунків у ОСОБА_8 з іншими жінками їй нічого не було відомо. Зазначила, що про загибель ОСОБА_8 їй повідомив його командир, внаслідок чого вона повернулася до України. Всіма питаннями щодо реєстрації факту смерті та організацією поховання займалася безпосередньо вона разом зі своїми родичами. Зауважила, що при житті ОСОБА_8 неодноразово наголошував, що належну йому однокімнатну квартиру він заповідає своїй доньці на випадок його смерті. Пояснила, що з квітня 2019 року і по день смерті ОСОБА_8 між ними були стосунки, які притаманні подружжю і вони ставилися один до одного, як чоловік та дружина.
Представник позивача - адвокат Кузьменко Л.В., яка діє на підставі ордеру серії СА №1120540 від 30.04.2025р., - підтримала позовні вимоги та наполягала на їх задоволенні з підстав, викладених у позові та інших заяв по суті справи.
Законний представник неповнолітньої ОСОБА_6 - ОСОБА_3 , яка є її матір'ю, - в судовому засіданні заперечила проти позову з підстав, викладених у відзиві. Пояснила, що до 2018 року перебувала у шлюбі з ОСОБА_8 і має з ним спільну доньку. Після розірвання шлюбу вони проживали окремо, але підтримували спілкування та переписувалися. Про наявність дружніх відносин між позивачкою та загиблим їй було відомо від доньки, але про їх спільне проживання однією сім'єю - ні. Зауважила, що загиблий мав стосунки й з іншими жінками, але з жодною із них не проживав однією сім'єю. Доньку він завжди забирав сам.
Представник відповідачки - адвокат Попова І.П. - заперечила проти позовних вимог з підстав, викладених у відзиві та запереченнях на відповідь на відзив.
Представник третьої особи Державної прикордонної служби України - Шелудько В.А., який діє на підставі довіреності, - в судовому засіданні заперечив проти позовних вимог та просив відмовити у задоволенні позову посилаючись на те, що характер взаємовідносин і стосунків між позивачкою та загиблим ОСОБА_8 не можна вважати таким, що дає правові підстави для встановлення факту їх проживання однією сім'єю, як чоловіка та дружини.
За клопотанням сторін в судовому засіданні допитано в якості свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 .
Свідок ОСОБА_9 пояснила, що ОСОБА_8 є сиротою і дуже добре товаришував з її сином, внаслідок чого між ними склалися близькі стосунки. Зазначила, що з 2020 року ОСОБА_8 жив разом з позивачкою, але його влаштовували вільні стосунки. В період, коли ОСОБА_8 разом з позивачкою проживали в м. Черкасах, то фактично вони проживали то в дачному будинку свідка, то в квартирі її матері, то в орендованій квартирі. Свою квартиру ОСОБА_8 здавав в оренду іншим людям. Під час своїх відпусток він приїжджав до свідка двічі. Один раз приїжджав з жінкою на ім'я ОСОБА_13 , яка родом з Чернігова , і пояснював, що то його знайома. Зазначила, що у загиблого були чудові стосунки з його донькою, він її дуже любив. Зауважила, що характер стосунків позивачки та ОСОБА_8 притаманний для подружніх відносин. Про його загибель свідок довідалася від свого сина, а на впізнання тіла їздила разом з позивачкою.
Свідок ОСОБА_10 повідомив, що товаришував з ОСОБА_8 з 1996 року і є хрещеним його доньки ОСОБА_15 . Позивачку знає з 2020 року, коли ОСОБА_8 разом з нею приїхав з Чеської Республіки і познайомив їх. ОСОБА_8 представив позивачку, як свою дівчину, з якою живе. На той час вони жили у помешканні позивачки. Періодично вони також проживали у свідка на дачі та в його батьків, як гості. Свою квартиру ОСОБА_8 здавав в оренду, а разом з позивачкою хотів придбати окрему квартиру. В періоди відпусток під час проходження військової служби ОСОБА_8 зупинявся або у свідка, або у його матері. Наразі позивачки проживає у помешканні матері свідка. У 2023 році ОСОБА_8 приїжджав у відпустку разом з іншою жінкою, однак як її звали не пам'ятає. Про наміри загиблого одружуватись з позивачкою свідку нічого не відомо, бо вони з ОСОБА_8 це не обговорювали. Про смерть ОСОБА_8 свідка повідомила позивачка і вона займалась організацією поховання.
Свідок ОСОБА_12 пояснила, що з 14.10.2021р. по 12.08.2025р. орендувала квартиру у ОСОБА_8 . Питання орендної плати вирішувала безпосередньо з ОСОБА_8 . Натомість позивачку знає, як його дівчину, хоча він особисто жодного разу не пояснював статусу позивачки щодо нього. Зазначила, що ОСОБА_8 разом з позивачкою приходили перевіряти стан квартири, яку орендувала свідок, під час здійснення ремонтних робіт.
Свідок ОСОБА_11 пояснила, що є подругою позивачки. ОСОБА_8 знає з 2020 року, бо позивачка почала з ним спільно проживати з 2019 року. Зазначила, що позивачка з ОСОБА_8 проживали спільно, як подружжя, в періоди часу, коли разом перебували у місті Черкасах та коли разом їздили за кордон. Житло вони або винаймали в оренду або проживали у ОСОБА_16 . Свідок бачила ОСОБА_8 кілька разів (тричі) за весь період їх знайомства. Під час проходження ОСОБА_8 військової служби, то свідок за його дорученням купляла для позивачки подарунки (халат і піжаму), а за дорученням позивачки готувала та передавала ОСОБА_8 посилки. Зі слів позивачки свідку відомо, що ОСОБА_8 надсилав позивачці гроші, які остання відкладала.
Опитана в судовому засіданні неповнолітня ОСОБА_6 пояснила, що позивачку знає з 2019 року, як подругу свого батька, та бачила її тоді, як гуляла разом із батьком. В періоди часу, коли батько забирав її (доньку) до себе, то вони жили на зйомній квартирі або у друга чи в бабусі. Коли батько жив у бабусі, то позивачка приходила до батька і можливо залишалась ночувати, але жити не залишалася. У 2023 році у батька була інша жінка ОСОБА_13 .
Заслухавши пояснення учасників справи та свідків, дослідивши наявні в матеріалах справи докази та оцінивши їх у сукупності, судом встановлені наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_8 з 07.06.2008р. перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_17 , з якою мав спільну доньку ОСОБА_15 , 2010р.н. Відповідний шлюб був розірваний рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 05.04.2018р. у справі №711/737/18, яке набрало законної сили 07.05.2018р. /т. 1 а.с. 59-60/.
З 05.04.2018р. ОСОБА_8 був зареєстрований в однокімнатній квартирі за адресою: АДРЕСА_3 , - яка належала йому на праві приватної власності на підставі договору дарування від 13.03.2018р. /т. 1 а.с. 15-16, 53-55/.
З 13.10.2021р. відповідна квартира перебувала в оренді у ОСОБА_12 , що підтверджується договором про оренду від 13.10.2021р. /т. 2 а.с. 136/.
У квітні 2019 року позивачка познайомилась з ОСОБА_8 і з того часу вони підтримували близькі й доброзичливі стосунки. При цьому, кожен з них не перебував у зареєстрованому шлюбі.
Згідно відомостей паспорта громадянина України для виїзду за кордон позивачка перебувала за межами території України в наступні проміжку часу: 23.10.2019р. - 19.01.2020р.; 21.07.2020р. - 15.04.2021р.; 01.10.2021р. виїхала за межі України /т. 1 а.с. 17-18/.
Згідно відомостей паспорта громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_8 перебував за межами території України в наступні проміжку часу: 14.01.2019р. - 11.04.2019р.; 23.10.2019р. - 19.01.2020р.; 02.07.2020р. - 25.12.2020р.; 05.02.2021р. - 21.07.2021р.; 05.08.2021р. - 31.03.2022р. /т. 1 а.с. 19-22/.
Відповідно до договору оренди житлового приміщення від 30.09.2021р., позивачка та ОСОБА_8 разом з двома іншими особами орендували житло в м. Зелена Гура Республіки Польща на період часу з 01.10.2021р. до 31.09.2022р. /т. 1 а.с. 30/.
27.04.2022р. ОСОБА_8 був призваний за мобілізацією у Збройні Сили України і з 24.06.2022р. проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 , що підтверджується відомостями з військового квитка та довідкою військової частини /т. 1 а.с. 32-36/.
Відповідно до посвідчення від 20.11.2023р. ОСОБА_8 мав право на пільги, встановлені законодавством для ветеранів війни - учасників бойових дій /т. 1 а.с. 37/.
Навесні 2023 року ОСОБА_8 приїжджав до м. Черкаси у відпустку разом з жінкою на ім'я ОСОБА_13 , яку знайомив із своєю донькою, що підтверджується поясненнями свідків та фотозображеннями /т. 2 а.с. 39-40/.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 загинув у бою під час безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, що підтверджується відповідним сповіщенням сім'ї №372 від 28.01.2025р., яке адресовано ОСОБА_9 , документами Державної прикордонної служби України, а також свідоцтвом про смерть /т. 1 а.с. 38, 41, т. 2 а.с. 163-165/.
Відповідно до довідки про проведення поховання та свідоцтва користувача місця поховання 04.02.2025р. позивачкою здійснено поховання ОСОБА_8 на кладовищі в м. Черкаси /т. 1 а.с. 42-43/.
26.02.2025р. позивачка звернулась до приватного нотаріуса Степаненко А.М. з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_8 /т. 1 а.с. 138/
Усі вищевикладені обставини підтверджуються письмовими доказами та поясненнями свідків, а тому суд вважає їх доведеними.
Заявниця стверджує, що характер стосунків між нею та ОСОБА_8 за своїм змістом відповідав подружнім, оскільки в період часу з квітня 2019 року до моменту загибелі останнього вони проживали разом однією сім'єю, як чоловік та дружина, вели спільне господарство та мали спільний побут. На підтвердження відповідних доводів судом додатково досліджено надані суду наступні письмові докази: фотозображення /т. 1 а.с. 56-58/; квитанції про грошові переказі від ОСОБА_8 на користь позивачки /т. 1 а.с. 61-73/, від ОСОБА_1 на користь третіх осіб в інтересах ОСОБА_8 /т. 1 а.с. 74-82/; виписка про рух коштів по картковому рахунку ОСОБА_1 за період з 31.01.2020р. по 15.01.2025р. /т. 1 а.с. 83-90/; квиток на автобус від 28.10.2024р. на ім'я ОСОБА_8 /т. 1 а.с. 91-92/; накладні про відправку посилок від позивачки ОСОБА_8 /т. 1 а.с. 93-95/; скріншоти переписки з месенджерів /т. 1 а.с. 96-130, т. 2 а.с. 80-106, т. 3 а.с. 93-102/.
Оскільки законом не передбачено окремого порядку щодо документального підтвердження факту проживання чоловіка і жінки однією сім'єю, а відповідачка заперечує відповідний факт, заявниця звернулась до суду з даною позовною заявою.
Таким чином, між сторонами існує спір, який виник з цивільно-правових відносин, що регулюються нормами Цивільного кодексу України (далі - ЦК) та Сімейного кодексу України (далі - СК).
Надаючи оцінку доводам позивачки в контексті обставин спірних правовідносин суд виходить з наступного.
Звертаючись до суду із заявою про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, позивачка зазначала про необхідність підтвердження її права на отримання відповідної грошової вимоги у зв'язку з загибеллю військовослужбовця, передбаченої Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей регулюються Законом України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011).
Згідно з п. 1 ст. 16 Закону №2011 одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Відповідно до пп. 1 п. 2 ст. 16 Закону №2011 одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби.
Пунктом першим статті 16-1 Закону №2011 передбачено, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені у пункті 4 цієї статті.
Відповідно до п. 4 ст. 16-1 Закону №2011 до членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать:
- діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав;
- вдова (вдівець);
- батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті);
- внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли);
- жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили;
- утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Отже, встановлення судом факту проживання позивачки із загиблим ОСОБА_8 однією сім'єю матиме юридичним наслідком підтвердження наявності у позивачки права на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16-1 Закону №2011.
Варто звернути увагу, що за змістом положень п. 4 ст. 16-1 Закону №2011 законом не визначено тривалості періоду часу протягом якого жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа мала проживати однією сім'єю, щоб набути право на отримання одноразової грошової компенсації.
В цьому контексті суд бере до уваги, що національне сімейне законодавство також не визначає періоду часу протягом якого чоловік та жінка мають проживати однією сім'єю, щоб вони набули прав та обов'язків членів однієї сім'ї. Лише статтею 1264 ЦК України встановлено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини. До того ж частиною другою статті 1265 ЦК передбачено, що у п'яту чергу право на спадкування за законом одержують утриманці спадкодавця, які не були членами його сім'ї, але не менш як п'ять років одержували від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування.
Отже слід виснувати, що тривалість проживання чоловіка та жінки однією сім'єю, як юридичний факт, внаслідок якого у таких осіб виникає право, передбачене ст. 16-1 Закону №2011, відноситься до оціночної категорії, але вочевидь має істотне значення, оскільки такий критерій свідчить про сталість соціального зв'язку між відповідними особами.
Відповідно до частин другої та четвертої статті 3 Сімейного кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права й обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, провадження № 14-130цс19, зазначено, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки (статті 3, 74 СК).
Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю.
Згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов'язковими умовами для визнання осіб членами сім'ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Статтею 15 ЦК визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).
Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
У постанові від 22.09.2021 у справі № 463/3724/18 Верховний Суд зробив висновок про те, що формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.
Слід звернути увагу, що Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 14.09.2021 у справі №910/14452/20, від 25.06.2020 у справі №924/233/18). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
Отже, суд не може вважати доведеними обставини, про які стверджує одна сторона і заперечує інша, якщо вони не підтверджені належними та допустимими доказами, а згідно ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Таким чином, слід виснувати, що враховуючи зміст позовних вимог та підстави позову, саме на позивача покладається обов'язок надати суду докази на підтвердження фактичного сталого проживання однією сім'єю із загиблим військовослужбовцем ОСОБА_8 на час його загибелі. Ненадання суду відповідних доказів може мати наслідком ухвалення судом рішення про відмову в позові через недоведеність обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги.
Суд бере до уваги, що доказування обставин спільного проживання та ведення спільного побуту, зокрема в частині ведення спільного господарства, спільного харчування, здійснення спільних витрат на утримання житла, за своєю сутністю є доволі складною процедурою, оскільки передбачає доказування життєвих обставин конкретними видами доказів, яким під час їх виникнення, зазвичай, не надається значної уваги для їх фіксації та збереження. До того ж Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, а тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов'язком суду при їх оцінці.
Зокрема, Верховний Суд у своїй практиці у справах про встановлення факту проживання однією сім'єю, здійснюючи оцінку обставин справи в контексті наявних доказів, виснував:
- показання свідків та спільні фотографії, не можуть свідчити про факт спільного проживання однією сім'єю та не можуть бути визначальними у вирішенні цього питання (постанова ВС від 12.12.2019 у справі №466/3769/16);
- спільне проживання та часткова пов'язаність спільним побутом, яка зумовлена тим що сторони не мали іншого місця проживання, не свідчить про те, що характер відносин між сторонами має ознаки сімейних (постанова Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 748/897/18);
- факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, не може достовірно свідчити про те що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (див. постанови Верховного Суду від 15.08.2019 у справі № 588/350/15, від 19.03.2020 у справі № 303/2865/17, від 23.09.2021 у справі № 204/6931/20, від 30.06.2022 у справі № 694/1540/20).
В той же час, відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Сукупний аналіз наданих суду доказів не свідчить про те, що характер відносин між позивачкою та загиблим ОСОБА_8 мав ознаки, які притаманні подружжю.
По-перше, суду не надано, з точки зору належності, допустимості та достатності, доказів на підтвердження фактичного постійного спільного проживання позивачки з ОСОБА_8 протягом періоду 2019-2022 років.
За обставинами спірних правовідносин судом встановлено, що ОСОБА_8 мав у власності однокімнатну квартиру в м. Черкасах, в якій був зареєстрований. Відповідну квартиру він передав в оренду з жовтня 2021 року, а відтак до її передачі в оренду мав можливість користуватись таким житлом.
З позивачкою вони познайомились у квітні 2019 року і з того часу підтримували доброзичливі відносини і перебували у близьких стосунках. Позивачка не має власного житла у м. Черкасах, внаслідок чого орендувала різне житло. Натомість підтримуючи близькі стосунки з ОСОБА_8 , вони не проживали спільно у його власному житлі, а періодично проживали у різних місцях.
В той же час, аналіз відомостей про виїзд за межі території України з паспортних документів позивачки та ОСОБА_8 свідчить, що протягом 2020-2021 років здебільшого вони перебували за кордоном. Позивачка перебувала на території України протягом періоду часу з 19.01.2020р. по 21.07.2020р. та з 15.04.2021р. по 01.10.2021р., тоді як ОСОБА_8 - 19.01.2020р. по 02.07.2020р., з 25.12.2020р. по 05.02.2021р., з 21.07.2021р. по 05.08.2021р. /т. 1 а.с. 17-22/. Зазначені відомості свідчать, що вони в різні періоди часу приїжджали до України та виїжджали з України і суду не надано будь-яких доказів на підтвердження того, що на території України вони мали єдине спільне житло.
По-друге, не надано суду і доказів наявності спільного побуту між позивачкою та ОСОБА_8 .
За матеріалами справи та поясненнями свідків судом встановлено, що позивачка з ОСОБА_8 мали близькі стосунки і періодично проводили разом час - спільний відпочинок, гостювання в родині ОСОБА_16 та тимчасове проживання у їх житлі. До того ж, суд враховує, що з 01.10.2021р. вони разом орендували одне житло в Республіці Польща.
В той же час, судом не встановлено обставин, які свідчать про те, що позивачка і ОСОБА_8 мали спільний побут у повсякденному житті.
В цьому контексті суд звертає увагу, що пояснення свідків про обставини приватного та особистого життя позивачки та ОСОБА_8 ґрунтуються на суб'єктивному сприйнятті змісту їх стосунків такими особами і не є достатнім підтвердженням відповідних обставин з точки зору об'єктивності та достовірності.
По-третє, суд бере до уваги обставини особистого життя ОСОБА_8 та його ставлення до позивачки.
Судом встановлено, що 25.12.2020р. ОСОБА_8 , перебуваючи за кордоном, повернувся на територію України і виїхав з території України 05.02.2021р. Відповідний проміжок часу охоплює період новорічних свят, які за характерною для українського народу традицією, люди намагаються святкувати у колі рідних та близьких людей. Отже слід виснувати, що період новорічних свят 2021 року ОСОБА_8 волів проводити без позивачки.
Також судом встановлено, що за період проходження військової служби 2022-2024 роки ОСОБА_8 проживав у місці розташування військової частини і до міста Черкаси приїжджав в середньому один раз на півроку у відпустку. У 2023 році він приїжджав у відпустку разом з іншою жінкою. Зазначене свідчить про те, що стосунки ОСОБА_8 з позивачкою не були для нього єдиними, що вочевидь суперечить моральним засадам побудови подружніх сімейних стосунків в українському суспільстві.
Також суд звертає увагу, що з моменту знайомства з позивачкою й до моменту загибелі ОСОБА_8 минуло майже шість років і майже половину такого періоду часу останній провів на військовій службі. Натомість будь-яких обставин, які б свідчили про наявність у загиблого наміру укласти шлюб з позивачкою, судом не встановлено. При цьому, суд відхиляє доводи позивачки про те, що вони не встигли зареєструвати шлюб, оскільки судом не встановлено обставин, які б перешкоджали цьому. В цьому контексті, слід звернути увагу, що в Україні з 09.09.2024р. реалізовано можливість укладання шлюбу через портал «Дія», що передбачає можливість, як подання заяви про реєстрацію шлюбу онлайн, так і освідчення другій половинці. Тож окрім можливості реєстрації шлюбу (подання заяви про укладання шлюбу) під час перебування у відпустці, позивачка та ОСОБА_8 мали можливість й подати віддалено заяву про реєстрацію шлюбу через портал «Дія», але цього не зробили. Зазначене свідчить про відсутність волевиявлення у загиблого на перебування у шлюбних стосунках з позивачкою.
Не свідчить про наявність сімейних стосунків між позивачкою та ОСОБА_8 і та обставина, що з банківської картки останнього на картку позивачки регулярно здійснювались грошові перекази. В цьому аспекті суд зауважує, що аналіз змісту виписки з банківської картки позивачки свідчить, що з картки загиблого на її рахунок регулярно надходили грошові кошти, а позивачка, у свою чергу, здійснювала грошові перекази в інтересах ОСОБА_8 , в тому числі і грошові перекази на банківську картку останнього. До того ж, як зазначила сама позивачка, банківська картка ОСОБА_8 перебувала у неї, що цілком підтверджує ту обставину, що загиблий за сприяння позивачки здійснював накопичення власних грошових заощаджень в період часу, коли він перебував на військовій службі.
В той же час, за обставинами спірних правовідносин судом встановлено, що позивачка мала з ОСОБА_8 близькі й довірливі стосунки, які мають ознаки того, що позивачка піклувалася про останнього і вони не були байдужі один одному. Натомість відповідні стосунки не мали сталого, регулярного та стабільного характеру і не свідчать про те, що обидва партнери мали волевиявлення на виникнення взаємних прав та обов'язків, які притаманні подружжю, як членам однієї сім'ї.
Отже, аналізуючи зміст та характер обставин спірних правовідносин в контексті обсягу наданих суду доказів, суд доходить висновку, що позивачкою не доведено належним чином реальності та об'єктивності факту проживання однією сім'єю з ОСОБА_8 , як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, протягом тривалого періоду до моменту загибелі останнього, оскільки судом не встановлено обставин, які свідчать про те, що такі особи постійно спільно проживали, були пов'язані спільним побутом та веденням спільного господарства, а також мали взаємні права і обов'язки, які притаманні членам сім'ї, а відтак суд приходить до висновку, що характер відносин позивачки з ОСОБА_8 за своїм змістом не мав ознак, які притаманні подружжю.
З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку про недоведеність з належною достовірністю обставин, які б свідчили про можливість юридичного встановлення факту проживання однією сім'єю позивачки та ОСОБА_8 задля мети підтвердження набуття позивачкою права на отримання одноразової грошової допомоги внаслідок загибелі останнього, а відтак заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню в повному обсязі.
Що стосується оцінки інших доводів позивачки, то враховуючи зміст її вимог та обставин спірних правовідносин, які мають значення для правильного вирішення справи за даною заявою і встановлені судом поза розумним сумнівом, суд не вбачає доцільним надання оцінки таким доводам та доказам на підтвердження відповідних обставин, оскільки такі доводи не впливають на правильність висновків суду.
В цьому контексті суд звертає увагу, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово зазначав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Згідно позиції Європейського суду з прав людини, сформованої, зокрема у справах «Салов проти України», «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України»: принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»).
Таким чином, з'ясувавши характер та обставини спірних правовідносин, наслідки спірної ситуації, характер, суть та підстави заявлених вимог, норми права, якими вони регулюються, суд надав оцінку доводам сторін, які мають значення для правильного вирішення спору, і не вбачає необхідності у наданні оцінки іншим аргументам учасників справи, оскільки вони не впливають на зміст обставин спірних правовідносин, а результат оцінки таких аргументів не матиме правового значення на остаточне рішення за наслідками розгляду справи.
Беручи до уваги, що суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для встановлення юридичного факту, який є предметом судового розгляду по даній справі, то позовні вимоги є необґрунтованими і не підлягають задоволенню.
Оскільки позовні вимоги не підлягають задоволенню, то понесені позивачем судові витрати не підлягають відшкодуванню.
На підставі вищевикладеного і керуючись ст.ст.7, 9, 11-13, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
У задоволенні позову позовом ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Головуючий: В.М. Скляренко