П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
23 березня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/613/25
Місце ухвалення рішення суду 1 інстанції: м. Одеса;
Дата складання повного тексту рішення суду 1 інстанції:
14.03.2025 року;
Головуючий в 1 інстанції: Єфіменко К.С.
П'ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
Головуючого судді - Єщенка О.В.
суддів - Крусяна А.В.
- Яковлєва О.В.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:
визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 про відмову у задоволенні заяви від 10.05.2024 року про виключення з військового обліку на підставі пункту 6 частини 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» як особи, яка була раніше засуджена до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, оформлене листом від грудня 2024 року №І/1/348Д/;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 прийняти рішення, яким задовольнити заяву від 10.05.2024 року про виключення з військового обліку на підставі пункту 6 частини 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» як особи, яка була раніше засуджена до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, та виключити з військового обліку на підставі пункту 6 частини 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» у редакції, чинній на час подання заяви 10.05.2024 року.
В обґрунтування позову зазначено, що 10.05.2024 року позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявою про виключення з військового обліку на підставі пункту 6 частини 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» як особу, яка була раніше засуджена до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
З посиланням на положення статті 58 Конституції України, позивач зауважує на тому, що мав законні очікування на вирішення заяви відповідно пункту 6 частини 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» у редакції, чинній на момент відповідного звернення до ІНФОРМАЦІЯ_3 . Натомість, відповідач, допускаючи тривалу бездіяльність, фактично відмовив у задоволенні заяви позивача, неправомірно пославшись на те, що на момент вирішення заяви положення статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» зазнали змін та не містять підстави для виключення з військового обліку осіб, раніше засуджених до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що на момент розгляду заяви стаття 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» не містить підстав для виключення з військового обліку осіб, які засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, тому відповідач діяв правомірно і обґрунтовано та порушень прав позивача не допустив.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Обґрунтовуючи доводи та вимоги апеляційної скарги, апелянт зазначає, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки положенням законодавства, що регулює спірні правовідносини, та обставинам справи, помилково не враховано, що на момент звернення до ІНФОРМАЦІЯ_3 стаття 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» чітко визначала, що виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки підлягають громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину (пункт 6 частини 6 цієї статті Закону). Натомість, вирішення заяви відбулось з урахуванням положень статті 37 цього Закону, які вже не передбачають виключення з військового обліку осіб, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
У спірному випадку не можна вважати, що розгляд заяви відбувся у законний спосіб, адже фактично не такий (розгляд) вирішує вимоги позивача, правомірно заявлені до ІНФОРМАЦІЯ_3 Апелянт зауважує на тому, що відповідно до положень статті 58 Конституції України розгляд цієї заяви мав здійснюватися згідно норм Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», чинних саме на момент звернення до ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Судом першої інстанції з'ясовано та як встановлено під час апеляційного розгляду, 10.05.2024 року ОСОБА_1 подав до ІНФОРМАЦІЯ_1 заяву про виключення з військового обліку на підставі пункту 6 частини 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
До заяви позивач додав:
- вирок Іванівського районного суду Херсонської області від 12.07.2020 року у справі №656/888/17 про визнання позивача винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 3 статті 15, частиною 3 статті 185 КК України, частиною 3 статті185 КК України;
- ухвали Центрального районного суду м. Миколаєва від 26.06.2023 року у справі №490/5194/23 про умовно-дострокове звільнення засудженого позивача від подальшого відбування покарання;
- довідки про звільнення позивача від 14.07.2023 року;
- копію паспорта громадянина України, РНОКПП позивача.
Рішення за результатом розгляду заяви позивач не отримав, натомість 18.07.2024 ІНФОРМАЦІЯ_3 видав на ім'я позивача військово-обліковий документ №1201200220688135300006 без відмітки про виключення військовозобов'язаного з військового обліку.
У відповідь на адвокатський запит, листом від 28.08.2024 №4/8103 ІНФОРМАЦІЯ_3 повідомив, що на момент розгляду заяви стаття 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» не передбачає підстав як виключення з військового обліку осіб, що були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Не погоджуючись з такими висновками ІНФОРМАЦІЯ_3 , позивач оскаржив бездіяльність відповідача щодо розгляду заяви про виключення з військового обліку в судовому порядку.
Так, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2024 року, яке набрало законної сили у справі №420/28133/24, зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_4 розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.05.2024 року про виключення його з військового обліку на підставі пункту 6 частини 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» як особи, яка була раніше засуджена до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, та прийняти відповідне рішення.
Ухвалюючи рішення в адміністративній справі №420/28133/24, суд виходив з того, що ІНФОРМАЦІЯ_3 в установленому порядку не розглянув заяву позивача, адже рішення про виключення або ж про відмову у виключенні з військового обліку відповідач не прийняв.
У грудні 2024 року, в порядку виконання судового рішення в адміністративній справі №420/28133/24, у листі за №І/1/348Д/ РТЦК та СП повідомив позивача про залишення без задоволення заяви від 10.05.2024 про виключення з військового обліку на підставі пункту 6 частини 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (як особи, яка була раніше засуджена до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину). РТЦК та СП зазначив, що стаття 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» викладена в новій редакції згідно Закону №3633-ІX від 11.04.2024, положення якого не передбачають підстав виключення з військового обліку осіб, які раніше були засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Не погоджуючись з висновками ІНФОРМАЦІЯ_3 , посилаючись на неправомірність та необґрунтованість рішення відповідача, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, визначається Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-XII.
У частинах 3, 7 статті 1 Закону №2232-XII передбачено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, центри надання адміністративних послуг, центри рекрутингу та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.
Відповідно до частин 1, 3 статті 33 Закону №2232-XII військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Військовий облік усіх призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.
Частиною 1 статті 37 Закону №2232-XII передбачено, що взяттю на військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідних підрозділах розвідувальних органів України підлягають громадяни України, зокрема, на військовий облік військовозобов'язаних - які прибули після відбування покарання з установ виконання покарань (пункт 2).
У частині 6 статті 37 Закону №2232-XII (в редакції, яка діяла на момент звернення позивача із заявою 10.05.2024) виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину (пункт 6).
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 №3633-IX, який набрав чинності 18.05.2024, статтю 37 Закону №2232-XII викладено в новій редакції, зокрема, у частині 6 цієї статті 37 Закону №2232-XII передбачено, що виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які:
1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими;
2) припинили громадянство України;
3) визнані непридатними до військової служби;
4) досягли граничного віку перебування в запасі.
Таким чином, з 18.05.2024 частиною 6 статті 37 Закону №2232-XII не визначено, що громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, підлягають виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки.
Оспорюваним у цій справі є застосування під час розгляду заяви позивача щодо виключення з військового обліку (від 10.04.2024) положень частини 6 статті 37 Закону №2232-XII (в редакції, яка діє з 18.05.2024).
В контексті спірних правовідносин слід враховувати, що відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Єдиний виняток з цього правила, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, становлять випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Зі змісту вказаних рішень КСУ також вбачається, що у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
При цьому у Рішенні Конституційного Суду України від 12 липня 2019 року №5-р(I)/2019 Конституційний Суд України зробив висновок, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).
Таким чином, у разі безпосередньо (прямої) дії нормативно-правового акта в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.
На переконання апеляційного суду, та обставина, що Законом №2232-XII до переліку військових обов'язків включається, серед іншого, взяття громадян на військовий облік, виконання якого безперервно забезпечується, у тому числі, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, колегія суддів доходить висновку про те, що на момент набрання чинності змін у частині 6 статті 37 Закону №2232-XII згідно Закону №3633-IX, правовідносини між позивачем і РТЦК та СП не завершені та продовжують тривати.
Отже, під час розгляду заяви позивача до прийняття ІНФОРМАЦІЯ_3 остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, тому суб'єкт владних повноважень не мав законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.
З огляду на те, що висновки суду першої інстанції відповідають нормам матеріального і процесуального права та обставинам справи, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідно до статті 316 КАС України підлягає залишенню без змін.
Відповідно до приписів частини 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст.ст. 139, 308, 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її прийняття, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Головуючий-суддя: О.В. Єщенко
Судді: А.В. Крусян
О.В. Яковлєв