вул. Івана Ступака, 25, м. Фастів, Київська область, 08500, тел. (04565) 6-17-89,
e-mail: inbox@fs.ko.court.gov.ua, web: https://fs.ko.court.gov.ua, код ЄДРПОУ 26539699
2/381/499/26
381/7575/25
(заочне)
23 березня 2026 року Фастівський міськрайонний суд Київської області
в складі: головуючого судді Ковалевської Л.М.,
за участю секретаря: Омельчук С.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Фастові Київської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, -
25 грудня 2025 року представниця позивача звернулася з позовом до суду про стягнення заборгованості за кредитним договором №7525228826 від 09.02.2021 року.
В обґрунтування заявлених позовних вимог стверджувала, що 09.02.2021 між ТОВ «Фінансова компанія «ЦЕНТР ФІНАНСОВИХ РІШЕНЬ» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 7525228826.
Відповідно до умов укладеного договору кредитодавець надав позичальникові грошові кошти у сумі 6 950,00 грн., а позичальник зобов'язався повернути таку ж грошову суму та сплатити проценти, комісію, на умовах та у порядку, визначені договором. Договором визначено термін повернення відповідачем кредиту та нарахованих процентів, комісії, однак у вказаний термін відповідач кошти не повернув, проценти, комісію не сплатив, у зв'язку з чим утворилася заборгованість.
На підставі Договору про відступлення права вимоги №ТАСЦФР-10-2016 від 07.10.2016 року, ТОВ «Фінансова компанія «ЦЕНТР ФІНАНСОВИХ РІШЕНЬ» відступило АТ «ТАСКОМБАНК» право вимоги за вказаним кредитним договором.
02.12.2022 року між АТ «ТАСКОМБАНК» та позивачем ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № НІ/11/7-Ф, відповідно до якого позивач набув право вимоги заборгованості за кредитним договором № 7525228826 від 09.02.2021.
Відповідно до витягу з Реєстру прав вимог до договору факторингу позивач набув права грошової вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором в сумі 14 456,74 грн., з яких: 6 950,00 грн. - заборгованість за основною сумою боргу; 0,74 грн. - заборгованість за відсотками; 7 506,00 грн. - заборгованість по комісії.
На даний час відповідач продовжує ухилятись від виконання зобов'язання і заборгованість за договором не погашає, що є порушенням законних прав ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», як нового кредитора.
З урахуванням викладеного, позивач, діючи через свою уповноважену представницю, просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 7525228826 від 09.02.2021 у сумі 14 456,74 грн., з яких: 6 950,00 грн. - заборгованість за основною сумою боргу; 0,74 грн. - заборгованість за відсотками; 7 506,00 грн. - заборгованість по комісії, а також судові витрати.
Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 08 грудня 2025 року відкрито провадження у цивільній справі, ухвалено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Учасникам справи було роз'яснено, що відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Представник позивача в позовній заяві зазначила, що не заперечує проти ухвалення заочного рішення.
Відповідач, належним чином повідомлявся судом про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, конверт із судовою повісткою повернувся без вручення із зазначенням працівника поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою».
Крім того, відповідача було повідомлено шляхом оголошення на офіційному веб-сайті Судова влада України.
Проте, відповідач не скористався своїм правом подати відзив на позовну заяву, тому в силу ч. 8 ст. 178 ЦПК України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 6 ст. 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Як передбачено п.2 ч. 7 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Згідно п.3 ч.8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
У разі відсутності адресата (будь-кого з повнолітніх членів його сім'ї) особа, яка доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення (ч. 4 ст. 130 ЦПК України).
Крім того, як зазначено у постанові Верховного Суду від 10.05.2023 року у справі № 755/17944/18, довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв'язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.
Також згідно висновків Європейського суду з прав людини, зазначеного у рішенні у справі «В'ячеслав Корчагін проти Росії» №12307 - учасник справи, що повідомлений за допомогою пошти за однією із адрес, за якою він зареєстрований, але ухилявся від отримання судової повістки. Тому йому повинно було бути відомо про час і місце розгляду справи. Він також міг стежити за ходом його справи за допомогою офіційних джерел, таких як веб-сторінка суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України в разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Зі згоди представника позивача, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням статті 280 ЦПК України.
Ознайомившись зі змістом позову, та дослідивши долучені до матеріалів справи докази, суд вважає встановленими наступні обставини справи.
Зокрема, судом встановлено, що 09 лютого 2021 року між ТОВ «Фінансова компанія «ЦЕНТР ФІНАНСОВИХ РІШЕНЬ» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 7525228826 (а. с. 4).
Договір підписаний представником кредитодавця та позичальником.
На підставі Договору про відступлення права вимоги №ТАСЦФР-10-2016 від 07.10.2016 року, ТОВ «Фінансова компанія «ЦЕНТР ФІНАНСОВИХ РІШЕНЬ» відступило АТ «ТАСКОМБАНК» право вимоги за вказаним кредитним договором (а. с. 18-19).
02.12.2022 року між АТ «ТАСКОМБАНК» та позивачем ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № НІ/11/7-Ф, відповідно до якого позивач набув право вимоги заборгованості за кредитним договором № 7525228826 від 09.02.2021 (а. с. 20-24).
Відповідно до витягу з Реєстру прав вимог до договору факторингу позивач набув права грошової вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором в сумі 14 456,74 грн., з яких: 6 950,00 грн. - заборгованість за основною сумою боргу; 0,74 грн. - заборгованість за відсотками; 7 506,00 грн. - заборгованість по комісії (а. с. 26).
Далі, згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором станом на 05.12.2022 становить 14 456,74 грн., з яких: 6 950,00 грн. - заборгованість за основною сумою боргу; 0,74 грн. - заборгованість за відсотками; 7 506,00 грн. - заборгованість по комісії (а. с. 11).
Представник позивача стверджує, що кредитодавцем виконані умови зобов'язання щодо надання позичальнику в строкове платне користування грошових коштів у сумі 6 950,00 гривень, проте відповідач, як позичальник, своїх зобов'язань щодо повернення кредиту і сплати відсотків не виконав, відповідно, позивач, як особа, до якої внаслідок укладення договорів факторингу перейшло право вимоги за цим кредитним зобов'язанням, має право вимагати повернення тіла кредиту і сплати відсотків, комісій.
З урахуванням встановлених обставин справи, суду необхідно відповісти на наступні питання: 1. Чи були укладеними договори між фінансовими установами, як кредиторами та відповідачем, як позичальником, 2. Чи були надані відповідачу грошові кошти в борг, чи допустив відповідач неналежне виконання зобов'язань за цими договорами та чи виникла заборгованість, якщо заборгованість виникла, то який її розмір, 3. Чи перейшло право вимоги до позивача, як нового кредитора, за наведеними вище кредитними договорами та договором позики.
Відповідаючи на перше питання щодо того, чи були укладеними кредитні договори та договір позики, суд виходить з наступного.
Суд вважає за необхідне зазначити, що спірні правовідносин сторін урегульовані положеннями ЦК України та Законом України «Про споживче кредитування» (тут і надалі в редакціях, чинних на дату укладення договору).
Зокрема, згідно приписів пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно приписів частини 1, 2, 4 статті 201 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Згідно приписів частини 1 статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно приписів частини 1 статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно приписів абзацу 1, 2 частини 1 статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Згідно приписів частини 2 цієї статті, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно приписів частини 1 статті 13 Закону України «Про споживче кредитування», Договір про споживчий кредит, договори про надання супровідних послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію"). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.
Зміст процитованих вище правових норм свідчить про те, що правочин, в тому числі й договір, є законодавчо визначеною підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків.
Формою правочину є усна, або письмова, специфічним видом якої є електронна форма правочину.
При цьому, для дотримання письмової, в тому числі й електронної форми правочину, є наявність підпису сторін.
Далі, згідно приписів частини 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно приписів частини 1 статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно приписів частини 2 статті 638 ЦК України, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно приписів абзацу 2 частини 2 статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Згідно приписів частини 1 статті 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Далі, згідно приписів частини 1 статті 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Враховуючи зміст наведених вище правових норм, суд приходить до висновку, що позивачем у справі надані належні та допустимі докази щодо укладення договорів у спосіб, передбачений ЦК України та погодження істотних умов цього договору.
Тому, з урахуванням презумпції правомірності правочинів та відсутності в суду даних про їхню нікчемність, суд приходить до висновку, що кредитний договів було укладено з первісним кредитором та відповідачем, як позичальником та, відповідно, є регулятором правовідносин сторін спору.
Далі, для вирішення спору по суті, суд повинен відповісти на наступні питання, чи надавалися за укладеним договором відповідачу, як позичальнику, грошові кошти в борг, якщо так, то в якій сумі та чи допустив відповідач порушення умов зобов'язання щодо повернення грошових коштів та сплати відсотків.
Так, для підтвердження факту існування боргу, представником позивача було надано примірник укладеного договору та розрахунок заборгованості.
Згідно приписів частини 2 статті 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За змістом приписів статті 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести існування обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.
Суд приходить до висновку, що надані позивачем документи не підтверджують факт отримання відповідачем коштів на підставі укладених договорів та наявність у відповідача заборгованості перед позивачем у розмірі, який зазначає позивач.
Розрахунок заборгованості, на який посилається позивач, не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, а отже не є належними доказами наявності заборгованості.
Зазначений розрахунок щодо конкретного розміру заборгованості, не є первинним документом, а, відтак, не можуть бути доказами наявності заборгованості, на яких наполягає позивач.
Суд враховує, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Разом з тим, відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
Враховуючи принцип процесуальної рівності сторін спору та керуючись приписами частини 7 статті 81 ЦПК України, суд констатує, що позбавлений можливості збирати докази з власної ініціативи, в тому числі й докази, що підтверджують доводи позивача щодо надання грошових коштів відповідачу в строкове платне користування та щодо розміру заборгованості.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем в супереч приписам статті 12, 81 ЦПК України не надано доказів для підтвердження обставин щодо надання коштів у борг відповідачу, як позичальнику, первинними кредиторами та, відповідно, існування заборгованості.
При цьому, позивачем не повідомлено про наявність перешкод у наданні таких доказів та у відповідності до приписів статті 84 ЦПК України, клопотань про витребування доказів не заявлено.
З урахуванням наведеного, суд вважає, що позовні вимоги не доведені та, як наслідок, відсутні підстави для задоволення позову.
Далі, згідно приписів частини 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Зміст цієї норми свідчить про необхідність врахування саме висновків Верховного суду щодо застосування правових норм, які викладені у відповідних Постановах.
Проте, згідно пункту 45 Рішення ЄСПЛ у справі «Воловік проти України», національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження.
А отже, для обрання способу тлумачення правових норм, згідно наведеної позиції ЄСПЛ, може враховуватись і відповідна правозастосовна практика судів апеляційної інстанції, а не виключно Верховного суду.
Тому, ухвалюючи рішення в цій цивільній справі, суд враховує релевантні правові позиції, висловлені в Постановах Київського апеляційного суду від 27 листопада 2023 року по справі № 759/5691/23 (номер рішення в ЄРДР 115246186), від 20 листопада 2024 року по справі № 759/9145/24 (номер рішення в ЄРДР 123277281), від 22 вересня 2023 року по справі № 752/10157/22 (номер рішення в ЄРДР 113656937), Постанові Хмельницького апеляційного суду від 01 жовтня 2024 року по справі № 687/444/24 (номер рішення в ЄРДР 122032474).
В зазначених вище постановах судів апеляційної інстанції висловлено правову позицію з приводу того, що не надання товариством з обмеженою відповідальністю «Європейська агенція з повернення боргів», як новим кредитором та позивачем, первинних бухгалтерських документів, які підтверджують факт перерахування коштів позичальнику в межах укладених з ним кредитних договорів, свідчить про недоведеність заявлених позовних вимог та, як наслідок, є підставою для відмови у задоволенні позову.
В межах цієї цивільної справи суд не вбачає підстав для підступу від наведених вище правових позицій.
При цьому суд не ставить під сумнів правомірність укладення з позивачем договорів факторингу, однак зазначає, що за відсутності належних доказів надання первинними кредиторами грошових коштів в борг відповідачу, як позичальнику, укладення відповідних договорів факторингу не свідчить про наявність достатніх для задоволення позову.
Далі, згідно приписів частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно приписів частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
З урахуванням викладеного, оскільки позивачем не доведено існування обставин щодо отримання відповідачем грошових коштів в борг за вказаними кредитними договорами та договором позики, заявлені позовні вимоги не обґрунтовані та, як наслідок, не підлягають задоволенню.
Згідно приписів статті 141 ЦПК України, у зв'язку з відмовою в задоволенні позовних вимог, судові витрати зі сплати судового збору відносяться на рахунок позивача.
Враховуючи наведене вище, керуючись приписами статті 11, 16, 201, 204, 205, 207, 610, 611, 626, 629, 638, 640, 1049, 1050, 1054, 1055 ЦК України, статті 4, 12, 81, 141, 263-265, 280-282, 354 ЦПК України, -
Відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №7525228826 від 09.02.2021 року.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Відповідно до статті 283 ЦПК України відповідачам, які не з'явилися в судове засідання, направляється копія заочного рішення в порядку, передбаченому статтею 272 цього Кодексу.
Суддя Л.М.Ковалевська