Справа № 367/5247/25
Провадження №3/367/107/2026
Іменем України
23 березня 2026 року місто Ірпінь
Суддя Ірпінського міського суду Київської області Білогруд О.О.,
за участі особи, стосовно якої складено протокол про вчинення адміністративного правопорушення ОСОБА_1 , якому роз'яснено положення статті 63 Конституції України та статті 268 КУпАП, та захисника Півня К.В., вивчивши матеріали, які надійшли з Бучанського районного управління поліції ВП № 1 Головного управління НП України в Київській області, про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП,-
установив:
до Ірпінського міського суду Київської області надійшла справа про вчинення адміністративного правопорушення передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, стосовно ОСОБА_1 , яка відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями передана судді Білогруд О.О.
Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення від 28.04.2025 серії ЕПР 1 №313786, 28.04.2025 о 02:25 у селищі Гостомель по вулиці Свято-Покровська водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки Toyota Hilux номерний знак НОМЕР_1 в стані алкогольного сп'яніння. Тест на стан алкогольного сп'яніння проводився за допомогою приладу «Drager» 6820 ARLН-0168, тест позитивний 1,63% проміле, чим порушив вимоги пункту 2.9.а Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (зі змінами), а саме: «пункт 2.9.а. Водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції». Відповідальність за вказане правопорушення передбачено частиною першою статті 130 КУпАП.
У судовому засіданні особа, стосовно якої складено протокол про вчинення адміністративного правопорушення, ОСОБА_1 пояснив суду, що того дня дійсно перебував за кермом транспортного засобу та був зупинений працівниками поліції. Не заперечуючи факту вживання алкогольних напоїв напередодні погодився на проходження тесту на стан алкогольного сп'яніння на місці. Зауважив, що змушений був сісти за кермо та їхати до медичного закладу, через погіршення стану здоров'я його малолітнього сина ОСОБА_2 , який потребував, на його думку, невідкладної допомоги. В обґрунтування зазначив, що ввечері 27.04.2025 вони родиною перебували вдома, також їх навідували друзі, вживали алкогольні напої. Після того, як всі розійшлися близько 23:00 син прокинувся від сильного болю, на шиї вони побачили пухлину. Також ОСОБА_1 пояснив, що викликав швидку допомогу, однак, на дзвінки не відповідали, звертався до знайомих з проханням відвезти у лікарню, проте, ніхто не відгукнувся. У зв'язку з чим, він був вимушений сісти за кермо, щоб самостійно доставити дитину до медичного закладу. Разом з тим, сторона захисту клопотала про виклик свідка ОСОБА_3 , яка була очевидцем події та є матір'ю малолітнього ОСОБА_2 .
Захисником ОСОБА_4 подано до суду клопотання про закриття провадження у справі, в обґрунтування зазначив таке. ОСОБА_1 має на утримання малолітнього сина ОСОБА_2 . Так, ОСОБА_1 не заперечує факт вживання алкогольних напоїв (напередодні) та керування після цього транспортним засобом, проте останній діяв в стані крайньої необхідності, тому що змушений був сісти за кермо та їхати до медичного закладу, через погіршення стану здоров'я його малолітнього сина ОСОБА_2 , який потребував невідкладної допомоги, Оскільки, ця ситуація сталася пізно вночі, під час комендантської години, ОСОБА_1 не міг знайти людину, яка б змогла сісти за кермо та відвести його та його малолітнього сина до медичної установи, останнє й змусило ОСОБА_1 під час комендантської години керувати автомобілем в стані сп'яніння. Окрім того, спроби ОСОБА_1 викликати швидку медичну допомогу, за місцем свого проживання, також виявилися не вдалими, медична допомога відмовлялася здійснити виїзд. Відповідно відеозапису, який долучений до матеріалів справи, в якості доказу, вбачається, що відразу після зупинки автомобіля під час комендантської години, ОСОБА_1 та пасажир його авто ОСОБА_3 , пояснювали необхідність керування транспортним засобом в комендантську годину водієм, який вживав алкогольні напої, екстреною необхідністю надати медичну допомогу своєму сину та необхідністю такої поїздки до медичного закладу, пояснюючи, що швидка допомога не буде здійснювати такий виїзд. Саме на необхідність надання невідкладної допомоги малолітньому сину ОСОБА_2 , усвідомлюючи можливість настання негативних наслідків ненадання своєчасної медичної допомогти, посилався ОСОБА_1 під час свого спілкування з працівниками поліції. Також у клопотанні указано, що ОСОБА_1 було вчинено дії, які хоч і містять склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, проте на нього не може бути накладене адміністративне стягнення, оскільки правопорушення було вчинено в стані крайньої необхідності, тобто своїми діями він відвертав настання більшої можливої шкоди життю та здоров'ю своєму малолітньому сину ОСОБА_2 , який на той час потребував отримання невідкладної медичної допомоги, аніж суспільна небезпека від порушення Правил дорожнього руху України, з огляду на виявлений у нього стан алкогольного сп'яніння, про перебування в якому, як і про стан крайньої необхідності він повідомив відразу після зупинки поліцейських. Просив також врахувати ту обставину, що внаслідок ситуації, що склалася, а саме комендантської години, ОСОБА_1 , був позбавлений можливості залучити іншого водія. На підставі викладеного адвокат просив суд закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за частиною першою статті 130 КУпАП з підстав визначених пунктом 4 частини першої статті 247 КУпАП у зв'язку з крайньою необхідністю.
У судових засіданнях свідок ОСОБА_3 повідомила суду, що 27.04.2025 близько 23:00 її малолітній син ОСОБА_2 прокинувся від сильного болю, на шиї утворилася пухлина, дитина постійно плакала та скаржилась на біль, вони дуже злякалися та були розгублені. ОСОБА_3 постійно перебувала з сином, в той час, як її чоловік ОСОБА_1 намагався викликати швидку допомогу та додзвонитися знайомим, які могли б відвезти їх у медичний заклад. Зазначила, що викликати швидку допомогу не вдалось, через що вони самостійно поїхали до лікарні у місті Буча. На прийомі у лікарні черговий лікар повідомив, що дитині потрібно здати аналізи, однак, вночі це неможливо, запропонував чекати ранку та дав дитині «Нурофен». Внаслідок чого вони були змушені самостійно їхати у лікарню у місто Київ у лікарню «Охматдит». Передбачаючи можливі наслідки очікування для здоров'я дитини та через те, що стан дитини не покращувався, ОСОБА_1 вимушено сів за кермо автомобіля, попрямував до лікарні та в подальшому був зупинений працівниками поліції.
Судові засіданні 06.06.2025, 21.07.2025, 21.08.2025, 28.10.2025, 01.12.2025, 24.12.2025 відкладено з різних причин, а засідання 29.12.2025 не відбулося у зв'язку із зайнятістю судді в іншому засіданні.
Вивчивши матеріали справи про адміністративні правопорушення, дослідивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд дійшов такого висновку.
За змістом частини другої статті 7 КУпАП провадження в справі про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Згідно з вимогами статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративне правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю ( стаття 252 КУпАП).
Згідно зі статтею 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Водночас Європейський суд з прав людини у справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» (рішення від 29.06.2007) зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Положеннями абзацу 5 частини другої статті 16 Закону України «Про дорожній рух» встановлено, що водій зобов'язаний не допускати випадків керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також не передавати керування транспортним засобом особі, яка перебуває в такому стані або під впливом таких препаратів.
Положеннями частини першої статті 130 КУпАП передбачено відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Тобто диспозиція частини першої статті 130 КУпАП передбачає декілька альтернативних діянь, які є окремими складами цього адміністративного правопорушення, серед яких керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
Об'єктом цього адміністративного правопорушення є суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, а також безпеки на річковому транспорті та маломірних суднах.
Відповідно до пункту 2.9.а. Правил дорожнього руху водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Згідно з частинами другою, третьою та п'ятою статті 266 КУпАП огляд особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення. У разі незгоди особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров'я.
Порядок проходження огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції визначений ст. 266 КУпАП, Порядком направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1103 від 17.12.2008 року (далі Порядок), та регулюється Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров'я України № 1452/735 від 09.11.2015 (далі Інструкція).
Відповідно до положень п. 2 розділу І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров'я України№1452/735 від 09.11.2015, огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
Згідно з пунктом 6 Інструкції огляд на стан сп'яніння проводиться: поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом; лікарем закладу охорони здоров'я (у сільській місцевості за відсутності лікаря фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку).
Огляд осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, здійснюється в закладах охорони здоров'я не пізніше двох годин з моменту встановлення підстав для його здійснення. Огляд у закладі охорони здоров'я та складення висновку за результатами огляду проводиться в присутності поліцейського. Кожний випадок огляду осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, у закладі охорони здоров'я реєструється в порядку, визначеному спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров'я. Огляд особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним. Направлення особи для огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду здійснюються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, у сукупності підтверджується дослідженими доказами, саме: відомостями з протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР 1 №313786, складеного 28.04.205; направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного сп'яніння, чек-листом приладу «Драгер» відповідно до якого 28.04.2025 о 02:27 проведено огляд на стан сп'яніння, результат тесту 1,63%проміле; актом огляду на стані сп'яніння; актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу; фото евакуації транспортного засобу; відеозаписами з нагрудної камери працівників поліції, які містяться на DVD диску, на яких зафіксовано факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом, а також те, що працівником повідомлено йому про підозру у перебуванні у стані алкогольного сп'яніння, указано які саме ознаки про це свідчать, запропоновано пройти огляд як на місці за допомогою приладу Драгер так і у закладі охорони здоров'я, попереджено, що у разі відмови від проходження такого огляду буде складено протокол за статтею 130 КУпАП, а також процедуру огляду за допомогою приладу «Драгер».
Вказані докази суд бере до уваги, так як вони не викликають сумнівів чи протиріч та підтверджують обставини, що підлягають з'ясуванню при розгляді справи згідно зі статтею 280 КУпАП.
Будь-яких даних, які б спростовували обставини, що підтверджуються указаними вище доказами, які були безпосередньо досліджено судом, та винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, суду не надано.
Підстав вважати ці докази такими, що отримані з порушенням встановленого законом порядку, і давали б підстави визнавати встановлені обставини недійсними, у суду немає.
Відповідно до статті 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Таким чином, винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, доведена поза розумним сумнівом, його дії містять склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, а саме: керування транспортними засобами особами в стані алкогольного сп'яніння.
Щодо клопотання про закриття провадження у справі у зв'язку з вчиненими діями у стані крайньої необхідності судом зауважується таке.
Відповідно до статті 18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.
У разі вчинення особою діяння у стані крайньої необхідності така особа не лише звільняється від адміністративної відповідальності, а такі дії взагалі не розглядаються як адміністративне правопорушення, оскільки у діянні немає ознаки вини.
Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам. Якщо загроза охоронюваним інтересам може виникнути в майбутньому, діяння не може вважатися таким, що вчинено у стані крайньої необхідності. На це прямо вказують слова тексту статті - для усунення небезпеки, яка загрожує. Однією з найважливіших умов правомірності акта крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов'язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.
Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності. Зокрема не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об'єктивний, так і суб'єктивний критерії, проте визначальним має бути об'єктивний критерій.
Підставою крайньої необхідності є небезпека інтересам, які охороняються адміністративним законодавством. Ця небезпека може бути викликана: 1) протиправними діями людини: 2) діями тварин; 3) природними явищами; 4) джерелом підвищеної небезпеки (технічними та транспортними засобами) тощо.
Крім того, крайню необхідність можна визнати правомірною лише при таких обставинах (ознаках): небезпека не може бути усунена іншим шляхом, окрім як заподіяння шкоди, тобто крайня необхідність є єдиним засобом захисту від небезпечних дій; при крайній необхідності шкода завдається не джерелу небезпеки, а інтересам третіх осіб; шкода, яка заподіюється при крайній необхідності, повинна бути меншою, ніж та, яка попереджена.
Відповідно до статті 17 КУпАП особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності.
Вчинення протиправного діяння в стані крайньої необхідності представляє собою дії правопорушника спрямовані на усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, встановленому порядку управління, але за умов, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунена іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена.
Судом проведено аналіз твердження про наявність у діях ОСОБА_1 крайньої необхідністю, викликаною хворобою дитини, досліджено докази надані органами національної поліції, а також стороною захисту, заслухано свідка ОСОБА_3 , як безпосередню учасницю події, та приходить до висновку, що у діях ОСОБА_1 відсутня крайня необхідність з огляду на таке.
Як свідчив ОСОБА_1 , так і його дружина ОСОБА_3 пізно ввечері вони помітили, що стан здоров'я дитини погіршився. Вони намагалися зателефонувати до знайомих, викликати невідкладну медичну допомогу і лише потім прийняли рішення їхати до закладу охорони здоров'я.
До клопотання про закриття провадження у справі долучено скріншот з телефону з якого убачається, що 01:17 був здійснений виклик на екстрений номер «103», о 01:22 - «0443441954», о 01:23, о 01:34 та о 01:48 виклики різних номерів телефонів, а о 01:34 - «0442366942». Також долучено скріншот з офіційного вебсайту НДСЛ «Охматдит» у якому зазначено номери телефонів НОМЕР_2 та НОМЕР_3 як контактні. При цьому, чи дійсно ОСОБА_1 здійснював ці дзвінки, чи додзвонився до абонента та яка тривалість розмов суд пересвідчитися можливості позбавлений. Указаний скріншот лише підтверджує, що виклики подавалися.
Водночас суд критично ставить до того, що після здійснення виклику на екстрений номер «103» з повідомленням про хвору дитину відповіді не було або їм відмовлено у огляді малолітньої дитини. Також свідок у судовому засіданні зазначала, що вони з чоловіком поїхали до медзакладу у Бучі, однак там їм не допомогли і лише після цього вони прийняли рішення їхати до міста Києва. Будь-яких підтверджуючих документів щодо такого візиту суду надано не було.
Водночас, стан крайньої необхідності може бути визнаний судом таким за сукупності певних складових і основними є те, що стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам , а також те, що небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов'язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам. Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім.
Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов'язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода.
Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності. Зокрема не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу.
Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об'єктивний, так і суб'єктивний критерії, проте визначальним має бути об'єктивний критерій.
Судом визнається, що різке погіршення стану здоров'я малолітньої дитини може бути визнане таким, що для батьків воно є реальним, а не уявним.
При цьому, склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП є формальним складом, тобто настання шкоди у певному її матеріальному виразі не передбачається. У разі наявності певних наслідків у такому разі дії особи можуть бути кваліфіковано за іншим складом.
Визначальним є те, що особа, керуючи транспортним засобом - джерелом підвищеної небезпеки у стані алкогольного сп'яніння з результатом огляду на стан сп'яніння 1,63%проміле наражає не лише себе, а і оточуючих на небезпеку. І значення у яку пору відбувається таке керування не має. Суд акцентує увагу на тому, що керування транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння має підвищену суспільну небезпечність, оскільки вірогідність настання дорожньо-транспортної пригоди у такому стані є значно вищою.
Водночас, як установлено у судовому засіданні мати дитини ОСОБА_3 , яка була безпосередньо присутня у автомобілі під час руху, має посвідчення водія відповідної категорії. Твердження ОСОБА_3 у судовому засіданні про те, що вона не має навиків керування транспортним засобом саме з механічною коробкою передач не заслуговує на увагу, оскільки у посвідченні водія відсутня відмітка про те, що вона має право керування лише автоматичною коробкою передач. Також суд враховує, що у разі видання особі права на керування транспортним засобом відповідної категорії презюмується, що така особа не лише знає Правила дорожнього руху, а і володіє навичками керування транспортним засобом відповідної категорії. А тому, на думку суду, у цій ситуації шкода могла бути відвернена іншим шляхом, а саме у разі якщо ОСОБА_3 сіла за кермо транспортного засобу, а ОСОБА_1 перебував поряд з дитиною.
При накладенні адміністративного стягнення відповідно до статті 33 КУпАП враховуються характер вчиненого правопорушення, особа правопорушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Обставин, що обтяжують або пом'якшують відповідальність ОСОБА_1 суддею не встановлено.
Враховуючи викладене, а також характер вчиненого ОСОБА_1 правопорушення, ступінь його вини, суддя вважає, що для досягнення мети адміністративного стягнення та завдань Кодексу України про адміністративного правопорушення достатнім буде призначення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік, що відповідає вимогам статей 23, 33 Кодексу України про адміністративні правопорушення і є необхідним та достатнім для виправлення та попередження вчинення нових правопорушень.
Відповідно до статті 40-1 КУпАП судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення. Розмір і порядок сплати судового збору встановлюється законом.
Пунктом 5 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення ставка судового збору становить 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2026 рік» установлено з 01.01.2026 прожитковий мінімум для працездатних осіб в розмірі 3 328,00 гривень. Таким чином, розмір судового збору станом на час розгляду справи становить 665, 60 грн та підлягає стягненню з ОСОБА_1 .
Керуючись статтями 23, 27, 33-35, 40-1, статтями 124, 221, 283 та 284 КУпАП, суддя
постановив:
ОСОБА_1 визнати винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, та притягнути до адміністративної відповідальності.
Призначити ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень, в дохід держави з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік .
Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави в сумі 665 гривень 60 копійок.
Штраф має бути сплачений порушником не пізніше як через 15 днів з дня вручення йому копії постанови про накладення штрафу, а в разі апеляційного оскарження - не пізніше як через 15 днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення. У разі несплати правопорушником штрафу у зазначений строк, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцем знаходження його майна, в порядку, встановленому законом (статті 307 та 308 КУпАП).
Строк пред'явлення постанови до примусового виконання - три місяці з дня її винесення.
Роз'яснити ОСОБА_1 , що у разі несплати накладеного на нього штрафу у передбачений законом строк, до нього може бути застосоване подвійне стягнення штрафу в порядку статті 308 КУпАП, тобто у випадку примусового виконання постанови суду.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду через Ірпінський міський суд Київської області шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня прийняття відповідної постанови.
Суддя О.О. Білогруд