Справа № 366/160/26
Провадження № 2-а/366/12/26
09 березня 2026 року с-ще Іванків
Іванківський районний суд Київської області в складі: головуючого судді Корчкова А.А., за участю секретаря судового засідання Іванової Л.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , поданий представником, адвокатом Харитончук Євгенією Валеріївною до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: начальник ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 про визнання протиправною та скасування постанови № 371/1 від 22.03.2025 про адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.210-1 КУпАП,
Короткий зміст позовних вимог
Позивач, ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Харитончук Є.В., звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 у якому просить:
поновити строк на оскарження постанови № 371/1 від 22.03.2025 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП;
визнати протиправною та скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 № 371/1 від 22.03.2025 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП;
закрити провадження у справі.
В обґрунтування позовних вимог, представник позивача зазначає, що позивач, як військовозобов'язаний, перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 та є особою, яка не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, оскільки має оформлену відстрочку на підставі п. 4 ч. 3 ст. 23 Закону Україні «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у зв'язку з тим, що його повнорідний брат являється особою, яка зникла безвісти під час виконання обов'язку, пов'язаного із захистом Батьківщини. Про існування оскаржуваної постанови позивач дізнався 07.01.2026, виявивши, що на його банківські рахунки накладено арешт та отримавши інформацію від Іванківського ВДВС про відкрите відносно нього виконавче провадження щодо виконання постанови начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 22.03.2025 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 17000 грн. 14.01.2026 представник позивача отримала відповідь на свій адвокатський запит від ІНФОРМАЦІЯ_5 разом з копією постанови щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП, зі змісту якої вбачається, що 22.03.2025 у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_4 встановлено, що ОСОБА_1 згідно протоколу №174 від 21.03.2025 не надав на ознайомлення військово-обліковий документ уповноваженому представнику ІНФОРМАЦІЯ_5 , що передбачено ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.210-1 КУпАП. З даною постановою позивач та його представник не погоджуються, вважають її незаконною, необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню, посилаючись на те, що 21.03.2025 позивача було затримано працівниками ІНФОРМАЦІЯ_3 на території селища Іванків Вишгородського району Київської області та доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_3 , де він на вимогу працівників цього відділу РТЦК та СП пред'являв паперовий військово-обліковий документ, який у нього був наявний при собі. Також він надав для ознайомлення електронний військово-обліковий документ, сформований у мобільному застосунку «Резерв +». Зауважує, що позивач не повідомлявся і не знав про те, що відносно нього був складений протокол про адміністративне правопорушення.
Представник позивача вважає, що позивачем було дотримано вимоги ч.6 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», що свідчить про відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 с і.210-1 КУпАП. Також звертає увагу суду на те, що нею було скеровано адвокатський запит до ІНФОРМАЦІЯ_3 про витребування інформації щодо здійснення працівниками ІНФОРМАЦІЯ_3 технічними приладами і засобами фото- та відео- фіксації під час пред'явлення вимоги ОСОБА_1 надати військово-облікові документи, проте станом на день звернення з позовом до суду, витребувана інформація не отримана.
Також представник позивача вказує на те, що позивач не був присутнім під час розгляду справи відносно нього та про прийняте рішення за результатами такого розгляду - не знав. Про наявність оскаржуваної постанови дізнався лише 14.01.2026.
Враховуючи викладене, позивач (через свого представника) звернувся до суду та просить скасувати вищевказану постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 та закрити провадження у справі.
Рух справи
21.01.2026 адміністративний позов надійшов до суду.
Відповідно до протоколу авторозподілу судової справи між суддями від 21.01.2026, справу передано для розгляду судді Корчкову А.А.
Ухвалою суду від 26.01.2026 ОСОБА_1 поновлено пропущений строк для звернення до суду з адміністративним позовом та відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, судовий розгляд призначено на 09.03.2026, встановлено відповідачу строк для подачі відзиву та зобов'язано надати додаткові докази у справі, а саме: належним чином завірену копію матеріалів справи про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.3 ст.210-1 КУпАП, на підставі яких було винесено постанову № 371/1 від 22.03.2025, від ІНФОРМАЦІЯ_3 витребувано відеозапис, здійснений працівниками ІНФОРМАЦІЯ_3 під час пред'явлення 21.03.2025 ОСОБА_1 вимоги надати військово-обліковий документ.
Позиції сторін
Зі змісту позову вбачається, що позивач та його представник просили проводити розгляд справи без їх участі, позовні вимоги підтримують, просять їх задовольнити у повному обсязі.
02.03.2026 через підсистему «Електронний суд» до суду від представника відповідача за довіреністю, старшого офіцера ІНФОРМАЦІЯ_6 лейтенанта ОСОБА_3 , надійшов відзив на позовну заяву про невизнання позову, оскільки вважає його надуманим та направленим на уникнення відповідальності за порушення законодавства про оборону та мобілізаційну підготовку.Зазначає, що під час розгляду справи відносно позивача було встановлено, що військовозобов'язаний ОСОБА_1 не виконав покладений на нього обов'язок, не мав при собі військово-обліковий документ та не пред'явив його за вимогою уповноваженого представника ІНФОРМАЦІЯ_3 . Зауважує, що посилання ОСОБА_1 на пред'явлення працівнику РТЦК військового квитка та електронного військово-облікового документу, який в свою чергу не прийняв до уваги, є безпідставним та не підтверджено жодними доказами. Наголошує, що ОСОБА_1 не довів суду те, що він мав і пред'являв військовий квиток та військово-обліковий документ, а саме, військовий квиток, на момент складання протоколу про адміністративне правопорушення. Звертає увагу на те, що ОСОБА_1 було відомо про складення відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення № 174 що підтверджується його підписом та на час розгляду справи 22.03.2025 позивачем не було надано жодних доказів, які б спростовували обставини належними та допустимими доказами.
Представник відповідача зазначає, що прийнята начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 постанова про визнання ОСОБА_4 винуватим у вчиненні правопорушення та притягнення його до адміністративної відповідальності повністю відповідає вимогам закону. При цьому, вказана постанова була направлена позивачеві засобами поштового зв'язку з рекомендованим повідомленням та описом вкладення. Та отримана ним 25.04.2025. З огляду на викладене вважає, що у задоволенні позову слід відмовити.
Також, представником відповідача надано до суду витребувані ухвалою суду копію матеріалів справи про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_4 за ч.3 ст.210-1 КУпАП, на підставі яких було винесено оскаржувану постанову.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: начальник ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 , 19.02.2026 отримав зазначену ухвалу про відкриття провадження у справі також через уповноважену особу, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, із заявами та клопотаннями до суду не звертався.
Відповідно до ч. 3 ст. 126 КАС України повістка повинна бути вручена не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, крім випадку, коли повістка вручається безпосередньо в суді.
Вважається, що повістку вручено посадовій чи службовій особі, яка є учасником судового процесу, якщо її доставлено за адресою місця служби цієї особи в порядку, встановленому частиною восьмою цієї статті. Вручення повістки представнику учасника справи вважається також врученням повістки і цій особі ( ч. ч. 9, 10 ст. 126 КАС України ).
Згідно з ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Сторонами клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін суду не подано.
Враховуючи, що учасники справи будучи належним чином повідомленні про розгляд справи, із запереченнями щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін на адресу суду не зверталися, відповідач у встановленні судом строки не подав відзив на позов, тому суд вважає за можливе провести розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
В силу вимог ч.4 ст. 229 КАС України фіксування судового процесу технічними засобами не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності усі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.
Встановлені судом обставини та застосовані норми права
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.1 ст. 5 КАС України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ч. 1 ст. 9 КАС України).
У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.
Рішення суб'єкта владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може мати вигляд індивідуального акта, яким, відповідно до п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України, є акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Одним з таких актів може бути постанова про накладання адміністративного стягнення, оскільки зазначений акт виноситься суб'єктом владних повноважень на виконання своїх владних функцій щодо притягнення осіб до адміністративної відповідальності та стосується лише прав та інтересів конкретно визначеної особи, яка піддається впливу накладеного адміністративного стягнення як форми адміністративної відповідальності, а дія такого акта вичерпується його виконанням.
Судом встановлено, що 22.03.2025 начальником ІНФОРМАЦІЯ_7 ОСОБА_2 було винесено постанову №371/1 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у сумі 17 000 гривень.
Не погоджуючись з даною постановою, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав з адміністративним позовом.
З огляду на викладене, між сторонами склалися правовідносини з приводу оскарження постанови суб'єкта владних повноважень у справі про притягнення до адміністративної відповідальності. Зазначена постанова судом перевірялася на предмет дотримання суб'єктом владних повноважень принципів правомірної адміністративної поведінки, а саме: чи прийнято рішення обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо.
Порядок притягнення осіб до адміністративної відповідальності встановлений Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Згідно зі статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Статтею 8 КУпАП встановлено, що особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення. Провадження в справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення.
Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з пункту 1 статті 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення.
Статтею 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Аналізуючи наведені положення законодавства, слід дійти висновку, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення уповноважена особа має всебічно, повно і об'єктивно з'ясувати обставини справи, оцінити наявні докази. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
При цьому, суд враховує, що особа вважається невинуватою до тих пір, поки її вина не буде доведена у встановленому законом порядку. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ст.62 Конституції України).
У зв'язку із застосуванням даного принципу саме відповідач, як особа, що виявила факт адміністративного правопорушення, повинен довести наявність події і складу адміністративного правопорушення та винуватість особи, тобто наявність законних підстав для притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
Адміністративні справи про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України) згідно зі ст. 235 КУпАП розглядають територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 №371/1від 22.03.2025 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Частина 3 статті 210-1 КУпАП передбачає відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період.
Відповідно до абз. 13 ч.1 ст. 1 Закону України «Про оборону України» № 1932-XII від 06.12.1991 особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Особливий період почав діяти в Україні з 17.03.2014, після оприлюднення Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» №303/214 від 17.03.2014.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, у зв'язку з військовою агресією рф проти України, в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 днів, який, в подальшому, неодноразово продовжувався та продовжує діяти до цього часу.
Спеціальним законом, який визначає, зокрема, обов'язки громадян щодо здійснення мобілізації в особливий період, є Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII ).
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.
У цьому ж Законі визначено поняття «особливий період» як період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, котрий настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначається Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-ХІІ від 25.03.1992.
Згідно з ч.2 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку (ч. 3 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»).
Виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (ч.7 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»).
Згідно з абз. 5 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані, зокрема виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Відповідно до ч. 6 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у період проведення мобілізації (крім цільової) громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов'язані мати при собі військово-обліковий документ та пред'являти його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України.
Згідно з пунктами 1, 2 «Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістіві форми такого документа», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 559 від 16.05.2024, військово-обліковий документ є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов'язку, який оформляється (створюється) та видається громадянину України, який є призовником, військовозобов'язаним або резервістом, у тому числі, якщо він був виключений з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів відповідно до пунктів 3 і 4 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та не отримував такий документ до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 559 «Про затвердження Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів і форми такого документа».
Військово-обліковий документ оформляється (створюється) та видається (замінюється):
в електронній формі - для громадян України, які перебувають на військовому обліку засобами електронного кабінету призовника, військовозобов'язаного, резервіста та/або Державного веб-порталу електронних публічних послуг у сфері національної безпеки і оборони та/або Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі - Портал Дія), зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія (Дія) (у разі технічної реалізації);
у паперовій формі - для громадян України, які перебувають на військовому обліку в СБУ, розвідувальних органах або звільнені у відставку із зазначених органів, - на бланку, форму якого затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 559.
Особа може мати на бланку лише один військово-обліковий документ.
Військово-обліковий документ в електронній формі (у тому числі роздрукований) та військово-обліковий документ у паперовій формі мають однакову юридичну силу (пункт 9 Порядку).
Пунктом 10-1 Додатку 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою КМУ від 30.12.2022 №1487, встановлено, що призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні мати при собі військово-обліковий документ разом з документом, що посвідчує особу, та пред'являти їх за вимогою уповноваженого представника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Держприкордонслужби у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон.
Процедуру перевірки військово-облікових документів громадян, уточнення персональних даних військовозобов'язаних та резервістів та внесення відповідних змін у військово-облікові документи визначає Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560 (далі - Порядок № 560).
Пунктом 25 вказаного Порядку, встановлено, що громадяни чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов'язані мати при собі військово-обліковий документ (військово-обліковий документ в електронній формі) та пред'являти його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Держприкордонслужби у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України.
Відповідно до пунктів 49, 50 Порядку № 560 у період проведення мобілізації (крім цільової) уповноважені представники територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейські, а також представники Держприкордонслужби мають право вимагати у громадян чоловічої статі віком від 18 до 60 років військово-обліковий документ (військово-обліковий документ в електронній формі) разом з документом, що посвідчує особу.
Право на перевірку військово-облікового документа (військово-облікового документа в електронній формі) у резервістів та військовозобов'язаних під час мобілізації надається представникам територіального центру комплектування та соціальної підтримки, уповноваженим вручати повістки (далі - уповноважені представники).
Пунктом 51 Порядку № 560 передбачено, що перевірка військово-облікового документа (військово-облікового документа в електронній формі) у громадян чоловічої статі віком від 18 до 60 років може здійснюватися:
- у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України - представниками органів охорони державного кордону або їх структурних підрозділів Держприкордонслужби;
- за місцем проживання, роботи, навчання, у громадських місцях, громадських будинках та спорудах, місцях масового скупчення людей, на пунктах пропуску (блок-постах) - уповноваженими представниками територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки або поліцейськими.
У ході перевірки документів перевіряється приналежність громадян щодо військового обов'язку, звіряються їх персональні дані, дані військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки). Із зазначеною метою представники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів охорони державного кордону або їх структурних підрозділів Держприкордонслужби та поліцейські можуть використовувати технічні прилади, засоби та спеціалізоване програмне забезпечення з доступом до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (п.54 Порядку №560).
Згідно зі ст. 42 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та пункту 19 Порядку №1487 громадяни України, винні в порушенні правил військового обліку громадян України, а також у вчиненні інших порушень законодавства про військовий обов'язок і військову службу, несуть відповідальність згідно із законом.
Як убачається з матеріалів справи позивач ОСОБА_1 є військовозобов'язаним та перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_8 (Іванків) та постановою ВЛК 03.12.2024 визнаний придатним до військової служби, що підтверджується відомостями, відображеними в його електронному військово-обліковому документі в застосунку «Резерв+» /а.с.11/.
Відтак, позивач ОСОБА_1 повинен був на вимогу уповноважених представників ІНФОРМАЦІЯ_5 пред'явити військово-обліковий документ.
Представник позивача у позові зазначила, що 21.03.2025 позивача було затримано працівниками ІНФОРМАЦІЯ_3 на території селища Іванків Вишгородського району Київської області та доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_3 , де він, на вимогу працівників цього відділу РТЦК та СП, пред'являв паперовий військово-обліковий документ, який у нього був наявний при собі, а також надав для ознайомлення електронний військово-обліковий документ, сформований у мобільному застосунку «Резерв +». Крім того, зауважує, що позивач не повідомлявся і не знав про те, що відносно нього був складений протокол про адміністративне правопорушення.
Проте, як убачається з копії протоколу про адміністративне правопорушення №174 від 21.03.2025, складеного старшим офіцером ІНФОРМАЦІЯ_3 лейтенантом ОСОБА_5 , який надано до суду представником відповідача та досліджено судом, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , 21.03.2025 о 17:40 год. не пред'явив військово-обліковий документ, чим вчинив правопорушення, передбачене ч.3 ст.210-1 КУпАП.
Вказаний протокол підписано ОСОБА_1 без будь-яких зауважень та заперечень та у графі пояснення якого зазначено «не мав при собі».
Позивач дії працівників ІНФОРМАЦІЯ_5 щодо складання відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення не оскаржував, доказів неправомірної поведінки останніх та доказів, які б спростовували фактичні дані, що містяться в протоколі про адміністративне правопорушення - до суду не скеровував.
Таким чином, твердження представника позивача що Стрелков Є.І. позивач мав при собі та пред'являв на вимогу уповноважених представників РТЦК та СП паперовий військово-обліковий документ та надав для ознайомлення електронний військово-обліковий документ, сформований у мобільному застосунку «Резерв +», а також, що він не повідомлявся та не знав про складення відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення, не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, а отже останній порушив чинне законодавство про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Суд зауважує, що відсутність фото-, відеофіксації не свідчить про недостатність підстав для висновку про наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, оскільки позивач на час складання протоколу та оскаржуваної постанови не надав військово-обліковий документ.
З роздруківки військово-облікового документу з додатку Резерв+, яку долучено представником позивача до позову, вбачається, що він сформований 19.12.2025, тобто вже після виявлення правопорушення, а отже, не може бути доказом наявності у ОСОБА_1 військово-облікового документу та пред'явлення його уповноваженим представникам ІНФОРМАЦІЯ_2 станом на час складення протоколу № 174 від 21.03.2025.
Отже, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 порушив чинне законодавство про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Постановою Верховного Суду від 14.03.2018 у справі № 760/2846/17, висновки якої суд застосовує у відповідності до ч.5 с. 242 КАС України, зроблено висновок, що обов'язок доказування в адміністративному судочинстві розподіляється таким чином, що позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову, а відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову.
Судом встановлено, що відповідачем доведено обставини, якими він обґрунтовував свої заперечення щодо позову, зокрема долучено протокол про адміністративне правопорушення від 21.03.2025 №174, складений відносно ОСОБА_1 , який містить його підпис, що свідчить про те, що останньому було відомо про складення цього протоколу та про правопорушення, яке ставиться йому у провину.
Незгода позивача щодо притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП не є підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення та звільнення від адміністративної відповідальності, оскільки військовозобов'язаний повинен дотримуватись вимог законодавства щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Відтак, відповідачем безумовно доведено правомірність свого рішення, натомість позивач не довів тих обставин, на яких ґрунтуються його вимоги та не надав суду належних і допустимих доказів.
Відповідно до статті 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Згідно зі ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
У відповідності до ч.1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджено, що уповноважена особа суб'єкта владних повноважень, притягуючи позивача до відповідальності за вчинене адміністративного правопорушення, діяла на підставі та в межах вимог чинного законодавства.
З огляду на що наявні факти порушення, інші доводи позивача не можуть бути прийняті до уваги, оскільки доведені факти порушення переважують наведені аргументи.
Таким чином, оцінюючи усі обставини справи та письмові докази, з урахуванням їх допустимості та узгодженості і несуперечністю між собою, суд приходить до висновку, що дії відповідача стосовно спірного питання відповідають вимогам діючого законодавства, оскаржувана постанова винесена відповідно до норм чинного законодавства, підстав для її скасування немає, а отже у задоволенні адміністративного позову слід відмовити за безпідставністю.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 244 КАС України, при ухваленні рішення суд має також вирішити питання розподілу судових витрат між сторонами.
У зв'язку із відмовою у задоволенні позову відповідно до приписів ст. 139 КАС України судові витрати не відшкодовуються,
На підставі викладеного та керуючись статтями 2, 5, 7-9, 72-79, 90, 139, 241, 242, 243, 246, 286 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: начальник ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 , про скасування постанови № 371/1 від 22.03.2025 по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.210-1 КУпАП - відмовити.
Судові витрати залишити за позивачем.
З урахуванням положень частини четвертої статті 286 КАС України, рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Учасники справи, які не були присутні у судовому засіданні під час ухвалення судового рішення, мають право подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено 23.03.2026.
Повне найменування сторін:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 та проживає за адресою: АДРЕСА_2 );
Представник позивача - адвокат Харитончук Євгенія Валеріївна, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КС №№11740/10, видане 04.11.2024 року Радою адвокатів Київської області, РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса для листування: АДРЕСА_3 ,
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_10 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 , юридична адреса: АДРЕСА_4 ,
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: ОСОБА_2 , адреса місця роботи: АДРЕСА_4 .
Суддя Анатолій КОРЧКОВ