24 березня 2026 року м. Дніпросправа № 280/5421/25
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Добродняк І.Ю. (доповідач),
суддів: Семененка Я.В., Суховарова А.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22 серпня 2025 року (суддя М.О. Семененко)
у справі № 280/5421/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 14 травня 2025 року № 084050021743 про відмову в призначенні пенсії за віком позивачу;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 01.12.1987 по 26.04.1989, з 20.07.1992 по 18.09.2000 згідно записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити позивачу пенсію за віком з 07 травня 2025 року.
Також, позивач просив стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, а саме витрати на правничу допомогу у сумі 5000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне рішення пенсійного органу є протиправним, адже позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 22 серпня 2025 року адміністративний позов задоволено частково:
- визнано протиправними та скасовано рішення № 084050021743 від 14.05.2025, прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області про відмову в призначенні пенсії за віком позивачу;
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 01.12.1987 по 26.04.1989 згідно трудової книжки серія НОМЕР_1 від 29.06.1983;
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком від 07.05.2025, подану позивачем та прийняти рішення з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.
Стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області судові витрати зі сплати судового збору у сумі 968,96 грн.
У задоволенні клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу - відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на роботодавця. Неточність в записах в трудовій книжці не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Зв встановлених у справі обставин суд визнав необґрунтованими доводи відповідача щодо відсутності підстав для зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 01.12.1987 по 26.04.1989, згідно записів у трудовій книжці від 29.06.1983, адже підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Разом з тим, суд з'ясував, що запис про прийняття позивача на роботу до Об'єднання громадських організацій інвалідів «Милінва» містить суперечливу інформацію щодо дати початку періоду роботи, оскільки дата прийняття на роботу та дата відповідного наказу про прийняття на роботу мають між собою різницю в 1 рік. Суд вважав, що вказаний період правомірно не зарахований відповідачем до страхового стажу позивача як такий, що об'єктивно вимагає підтвердження додатковими документами відповідно до вимог Порядку №637.
Стосовно витрат на правничу допомогу, суд, дослідивши зміст наданих позивачем документів з метою підтвердження витрат на правничу допомогу, встановив, що надані документи не дозволяють встановити зв'язок понесених витрат у зв'язку з розглядом саме цієї справи, оскільки наведені в них посилання на зміст правовідносин, у яких надається правова допомога, носять загальний характер, що не дає можливості ідентифікувати їх з предметом спору в даній справі. Крім того, надані документи не містять інформації про отримання адвокатом оплати наданих послуг від позивача; всупереч частини 4 статті 134 КАС України не надано детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Такі обставини за твердженням суду унеможливлюють визначення обґрунтованості заявлених витрат, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення на користь позивача заявлених витрат на професійну правничу допомогу.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 також подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у задоволенні вимог щодо зарахування до страхового стажу періоду з 20.07.1992 по 18.09.2000, а також стягнення витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції, ухвалити нове рішення про задоволення цих вимог.
ОСОБА_1 вказує, що його трудова книжка містить відомості про період роботи з 20.07.1992 по 18.09.2000, такі відомості внесені роботодавцем, а самостійне внесення відомостей працівником до його трудової книжки законодавством не передбачено. Зауважує, що недоліки трудової книжки позивача не залежали від його волі та не можуть впливати на право позивача щодо пенсійного забезпечення. Позивач також вважає, що ним подано до матеріалів справи належні докази витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції, а саме: договір від 24.06.2025, додаткову угоду №1 до договору від 24.06.2025 та акт наданих послуг від 24.06.2025, а отже суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення судових витрат позивача на правничу допомогу.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області вказує, що за розглядом документів позивачу правомірно не зараховано до страхового стажу період роботи з 01.12.1987 по 26.04.1989, оскільки у трудовій книжці відсутній номер постанови при прийнятті та звільненні з роботи. Зауважує, що довідки, які передбачені Порядком №637, позивач на підтвердження спірних періодів роботи пенсійному органу не подав. Вважає, що страховий стаж позивача складає лише 30 років 08 місяців 00 днів, тому позивачу правомірно відмовлено у призначенні пенсії через відсутність необхідного страхового стажу, який передбачено ст. 26 Закону №1058-IV.
Адміністративна справа розглянута апеляційним судом відповідно до ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, 07.05.2025 позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 14.05.2025 №084050021743 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
У вказаному рішенні зазначено, що право на призначення пенсії за віком після 60 років мають особи за наявності страхового стажу 32 роки. Вік заявника 60 років 0 місяців 12 днів. Страховий стаж заявника становить: 30 років 8 місяців 0 днів.
За доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 29.06.1983: з 01.12.1987 по 26.04.1989, оскільки відсутній номер постанови при прийнятті та звільненні з роботи; з 20.07.1992 по 18.09.2000, оскільки наявні розбіжності в році наказу при прийнятті на роботу (20.07.1993).
Не погодившись з рішенням про відмову в призначенні пенсії за віком, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Переглядаючи рішення суду в межах доводів апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Відповідно до частини 1 статті 24 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.
Частиною 4 ст. 24 Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Таким чином, страховий стаж, який безпосередньо пов'язаний зі сплатою страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, зараховується починаючи з 01 січня 2004 року.
До 01 січня 2004 року стаж вимірювався періодом роботи (трудовий стаж). Отже, до 01 січня 2004 року трудовий стаж (періоди офіційної роботи, які підтверджені записами в трудовій книжці) автоматично зараховується як страховий стаж.
Згідно з п.2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, в редакції на час виникнення спірних правовідносин, до заяви про призначення пенсії за віком документи, зокрема: документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного стажу роботи). За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - персоніфікований облік) орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення (далі - індивідуальні відомості про застраховану особу).
Відповідно до статті 62 Закону України №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з пунктом 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відтак, трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи, і лише у разі відсутності в ній відповідних записів та наявності неточностей про періоди роботи, особа, що звертається за призначенням пенсії, на підтвердження стажу роботи, повинна надати інші документи.
В спірному випадку пенсійний орган не зарахував позивачу до його страхового стажу періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 29.06.1983: з 01.12.1987 по 26.04.1989, оскільки відсутній номер постанови при прийнятті та звільненні з роботи; з 20.07.1992 по 18.09.2000, оскільки наявні розбіжності в році наказу при прийнятті на роботу.
Відповідно до наявних у справі доказів судом з'ясовано, що трудова книжка позивача НОМЕР_1 від 29.06.1983 містить, зокрема такі відомості про трудову діяльність позивача:
- 01.12.1987 затверджений на посаді секретаря комсомолу заводу «Комплект» ПО «Гамма» (Постанова від 26.11.1987);
- 26.04.1989 звільнений за переводом на завод 50 річчя СРСР по узгодженню між керівниками (Постанова від 27.04.89);
- 20.07.1992 прийнятий на посаду комерційного директора Об'єднання громадських організацій інвалідів «Милінва» (Розпор. №2 від 20.07.93);
- 18.09.2000 звільнений за власним бажанням (наказ №15-к від 18.09.2000).
У вказані періоди роботи позивача порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162, положення якої діяли до 29.07.1993, а з 29.07.1993 - Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58.
Відповідно до п.2.2 Інструкції № 162 до трудової книжки вносяться зокрема, відомості, про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), а при звільненні - в день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження) п.2.3 Інструкції № 162.
Відповідно до п.4.1 Інструкції № 162 при звільненні робочого або службовця всі записи про роботу, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Відповідно до пунктів 1.1, 2.1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами.
За змістом пункту 2.2 Інструкції №58 до трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Відповідно до п. 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на роботодавця.
Суд апеляційної інстанції враховує, що трудова книжка заповнювалась роботодавцем і на працівника не може бути покладено обов'язок перевірки правильності її заповнення. Працівник не може нести відповідальність за правильність записів у його трудовій книжці. Певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а, від 04 вересня 2018 року у справі №423/1881/17.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці. Така правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 11.05.2022 у справі №120/1089/19-а.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що недоліки записів у трудовій книжці, про які вказує пенсійний орган, не впливають на зарахування певного періоду роботи позивача до його страхового стажу. Відсутність номеру постанов про затвердження на посаді секретаря комсомолу заводу «Комплект» ПО «Гамма» (Постанова від 26.11.1987) та звільнення за переводом (Постанова від 27.04.89) не робить відповідні записи в трудовій книжці позивача недійсними, такими, що не підтверджують певний період трудової діяльності позивача. Також є безпідставними доводи пенсійного органу стосовно не зарахування до страхового стажу періоду роботи позивача з з 20.07.1992 по 18.09.2000, оскільки такі записи виконані послідовно, в хронологічному порядку, узгоджуються між собою. Вказаний період роботи позивача не суперечить іншим документам, які подані позивачем разом із заявою про призначення пенсії.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що відповідно до статті 44 Закону № 1058-IV органи пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
В спірному випадку, матеріали справи не містять доказів реалізації пенсійним органом його права, яке передбачено ст. 44 Закону №1058-IV. Отже, невчинення пенсійним органом дій, зазначених в наведеній нормі, не можуть слугувати підставою для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірне рішення № 084050021743 від 14.05.2025 є протиправним та підлягає скасуванню, адже пенсійним органом не здійснено належний розрахунок страхового стажу позивача.
Стосовно позовних вимог про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити позивачу пенсію за віком з 07 травня 2025 року, суд апеляційної інстанції вважає, що їх задоволення без перевірки пенсійним органом дотримання усіх визначених законом умов буде втручанням у дискреційні повноваження відповідача.
Відповідно до ст. 81 Закону України «Про пенсійне забезпечення» призначення пенсій і оформлення документів для їх виплати здійснюється органами Пенсійного фонду України.
За правилами ст. 82 цього Закону документи про призначення пенсій розглядаються органом, що призначає пенсії (стаття 81), не пізніше 10 днів з дня їх надходження.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 1058-IV, як зазначено в його преамбулі, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.
Частиною п'ятою статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган ПФУ та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Відповідно до п.4.7 наведеного вище Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Таким чином, прийняття рішення про призначення позивачу пенсії за віком залежить від результатів розгляду поданих позивачем і наявних у пенсійному органі документів, що віднесено до виключної компетенції органу Пенсійного фонду України і виключає зобов'язання відповідача в примусовому (судовому) порядку прийняти відповідне, конкретне рішення.
Статтею 5 КАС України визначені способи захисту порушених прав, свобод та інтересів, та зазначено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п.4 та п.10 ч.2 ст.245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Згідно з ч.4 ст.245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Відповідно до Рекомендацій № К(80)2 щодо здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами, прийнятих Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980, термін «дискреційне повноваження» означає повноваження, яке надає адміністративному органу певний ступінь свободи під час прийняття рішення, таким чином даючи йому змогу вибрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке буде найбільш прийнятним.
Отже, дискреційними є повноваження, які залишають державному органу чи його посадовій особі свободу розсуду після з'ясування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Наділивши державні органи дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення на підставі звернення зацікавленої особи та за результатами аналізу поданих нею документів.
Суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення, перерахунку пенсій громадянам. Оскільки рішення про призначення (перерахунок) пенсії приймається органом Пенсійного фонду в залежності від результатів розгляду поданих заявником документів, прийняття такого рішення є дискреційними повноваженнями пенсійного органу, втручання до яких з боку суду не відповідатиме завданням адміністративного судочинства і є неприпустимим.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що належним способом захисту є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача, оскільки пенсійний орган, приймаючи спірне рішення про відмову в призначенні пенсії, не здійснив належним чином обрахунок страхового стажу позивача, тобто не реалізував свої дискреційні повноваження з цього питання.
Стосовно витрат позивача на правничу допомогу в суді першої інстанції суд апеляційної інстанції виходить з такого.
Приписами ст.132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на правничу допомогу (ч.3 ст. 132 КАС України).
Положеннями ст.16 КАС України визначено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Відповідно до вимог ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Аналіз положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Визначальним у цьому випадку є факт надання адвокатом правничої допомоги у зв'язку з розглядом конкретної справи.
Суд апеляційної інстанції з'ясував, що позивачем до матеріалів справи для підтвердження витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції подано договір б/н про надання правничої допомоги від 24.06.2025, додаткову угоду №1 до договору від 24.06.2025 та акт наданих послуг від 24.06.2025.
Водночас, дослідивши вищевказані документи, суд апеляційної інстанції зазначає, що вони не підтверджують надання позивачу правничої допомоги у зв'язку з розглядом справи №280/5421/25, зокрема щодо оскарження рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 14 травня 2025 року № 084050021743 та зобов'язання такий пенсійний орган вчинити дії щодо зарахування періодів роботи та призначення пенсії.
Відтак, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення на користь позивача заявлених витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції, адже позивачем не подано суду першої інстанції документи, які передбачено ст. 134 КАС України.
Підсумовуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції під час розгляду справи не в повному обсязі дослідив обставини, які мають значення для справи, неправильно застосував норми права, що відповідно до ст. 317 КАС України є підставою для скасування судового рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період з 20.07.1992 по 18.09.2000 та ухвалення нового рішення про задоволення цих вимог. В іншій частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
Матеріалами справи підтверджено, що за подання апеляційної скарги позивач платив судовий збір у розмірі 1453,44 грн.
Враховуючи висновок суду апеляційної інстанції про часткове задоволення апеляційної скарги позивача, згідно положень ст. 139 КАС України підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у розмірі 726,72 грн.
Щодо судових витрат позивача на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, позивач просить стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 4000,0грн.
Позивачем подано до матеріалів справи договір б/н про надання правничої допомоги від 24.06.2025, додаткову угоду №2 від 19.09.2025 до договору від 24.06.2025 та акт наданих послуг від 22.09.2025.
Дослідивши вищевказані документи у сукупності, суд апеляційної інстанції зазначає, що ці документи підтверджують надання позивачу правничої допомоги в суді апеляційної інстанції у зв'язку з переглядом апеляційним судом справи № 280/5421/25.
В той же час, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Оцінивши складність справи, суть та обсяг наданих адвокатом послуг, подані документи, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат, враховуючи критерії розумності та співмірності до заявленої суми понесених витрат, значенням справи для сторони, а також результат розгляду апеляційної скарги позивача, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на правничу допомогу у зв'язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 2000 грн., адже такий розмір відповідає принципам співмірності та розумності.
Керуючись ст. 311, 315, 317, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22 серпня 2025 року у справі № 280/5421/25 - скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 20.07.1992 по 18.09.2000 згідно записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 , ухвалити нове рішення в цій частині.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 20.07.1992 по 18.09.2000 згідно записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 .
В іншій частині рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22 серпня 2025 року у справі № 280/5421/25 залишити без змін.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 726,72 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у зв'язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 2000 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили відповідно до ст.325 КАС України, може бути оскаржена до касаційного суду у випадках та строки, встановлені ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий - суддя І.Ю. Добродняк
суддя Я.В. Семененко
суддя А.В. Суховаров