23 березня 2026 року м. Дніпросправа № 160/5251/25
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Чабаненко С.В., Юрко І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 червня 2025 року у справі №160/5251/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 15 лютого 2025 року звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 21.08.2024 № 047250022608 щодо відмови ОСОБА_2 у призначенні пенсії за вислугу років;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_2 до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років як працівнику освіти у відповідності до пункту «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», період моєї роботи: з 12.10.2017 до 13.08.2024 (день звернення до органів ПФУ) на посаді вчителя образотворчого мистецтва в КЗ «НСЗШ І-ІІІ ст. № 13»;
- зобов'язати Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) про призначення пенсії за вислугу років як працівнику освіти у відповідності до пункту «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 13.08.2024.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 червня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 21.08.2024 № 047250022608 щодо відмови ОСОБА_2 у призначенні пенсії за вислугу років.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_2 до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років як працівнику освіти у відповідності до пункту «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», період роботи: з 12.10.2017 до 13.08.2024 (день звернення до органів ПФУ) на посаді вчителя образотворчого мистецтва в КЗ «НСЗШ І-ІІІ ст. № 13».
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_3 про призначення пенсії за вислугу років як працівнику освіти у відповідності до пункту «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 13.08.2024, з урахуванням висновків суду.
В задоволенні іншої частини позову відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що на момент звернення до органу Пенсійного фонду у позивача було більше ніж 25 років стажу, що є достатнім стажем для призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, оскаржило його в апеляційному порядку. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що Закон України від 03.10.2017 № 2148-VШ вступив в силу 11.10.2017, а тому відсутні підстави для зарахування до спеціального стажу позивача, що дає право на призначення за вислугу років, періодів її роботи після цієї дати. Крім того, згідно з трудовою книжкою позивача НОМЕР_2 від 25.03.1996 та даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, ОСОБА_1 по теперішній час працює на посаді вчителя КЗ «НСЗШ І-ІІІ ст. № 13».
Позивач подав відзив на скаргу, в якому просив вимоги скарги залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
Судом апеляційної інстанції з'ясовано, що ОСОБА_1 13.08.2024 звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії згідно з п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
За принципом екстериторіальності, заяву ОСОБА_3 про призначення пенсії за вислугу років розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області.
За результатом розгляду заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення від 21.08.2024 за № 047250022608, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії, в зв'язку з відсутністю необхідного спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років станом на 11.10.2017 та перебуванням на посаді які дають право на пенсію за вислугу років як працівнику освіти (а.с. 17).
Відповідно до наданих документів про стаж (трудова книжка, ідентифікаційний номер, диплом, свідоцтва про народження дітей, уточнюючі довідки) загальний страховий стаж враховано повністю та складає 36 років 07 місяців 23 дні. Стаж роботи, який дає право на пенсію за вислугу років станом на 11.10.2017 складає 25 років 01 місяць 18 днів.
Законність та обґрунтованість вищезазначеного рішення є предметом спору переданого на вирішення суду.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскарженого рішення, враховуючи положення частини 1 статті 308 КАС України, щодо розгляду справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, виходить з наступного.
Згідно з пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ (далі Закон № 1788-ХІІ) працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
В подальшому Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 02 березня 2015 року № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VIII до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ були внесені зміни, згідно з якими працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.
Разом з цим 04 червня 2019 року Конституційним Судом України ухвалено рішення у справі № 1-13/2018 (1844/16, 3011/16), яким визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статтю 55 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VIII.
Конституційний Суд України зазначив, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об'єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов'язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.
З огляду на наведене, Конституційний Суд України визнав оспорювані положення пункту «а» статті 54, статтю 55 Закону № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII та Законом № 911-VIII, такими, що суперечать положенням статей 1, 3, 46 Основного Закону України.
Відповідно до положень статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Аналогічна за змістом норма викладена у статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України».
Таким чином, починаючи з 04 червня 2019 року - з дня ухвалення Конституційним Судом рішення, положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законами № 213-VIII та № 911-VIII, є такими, що втратили чинність.
У свою чергу принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII, з 11 жовтня 2017 року розділ XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV доповнено пунктом 2-1, яким визначено, що особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Також Законом № 2148-VІІІ були внесені зміни до пункту 16 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-XII, після внесених яких вказаний пункт має таку редакцію: «До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону № 1788-XII застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії».
Отже, на день звернення позивача до УПФУ (04.03.2025) з заявою про призначення пенсії за вислугу років була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 2-р/2019 з одного боку, та нормами Закону № 1058-ІV з іншого в частині обмеження права на стаж, здобутий до 11 жовтня 2017 року.
За позицією Великої Палати Верховного Суду, сформованою в постанові від 3 листопада 2021 року у зразковій справі № 360/3611/20 за подібних правовідносин:
«Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду також не погодилася з посиланням скаржника на абзац другий пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, відповідно до якого положення Закону № 1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом № 2148-VІІІ мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку скаржника, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону № 1788-ХІІ відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону № 1788-ХІІ всі інші положення, чого зроблено не було.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV».
Аналогічна правова позиція щодо застосування статті 55 Закону № 1788-XII в редакції до внесених змін Законами № 213-VIII та № 911-VIII при вирішенні питання про призначення пенсії за вислугу років відображена у постанові Верховного Суду від 06 листопада 2023 року прийнятої у справі № 240/24/21.
Враховуючи те, що при вирішенні питання про призначення пенсії за вислугу років відповідач повинен був застосувати положення статті 55 Закону № 1788-XII в редакції до внесених змін Законами № 213-VIII та № 911-VIII, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 21.08.2024 № 047250022608 та як наслідок необхідності його скасування.
Щодо вимог позивача в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_2 до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років як працівнику освіти у відповідності до пункту «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», період моєї роботи: з 12.10.2017 до 13.08.2024 на посаді вчителя образотворчого мистецтва в КЗ «НСЗШ І-ІІІ ст. № 13», колегія суддів зазначає наступне.
У постанові від 06 листопада 2023 року у справі №240/24/21 Верховний Суд зазначив, що обмежуючи пунктом 2.1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV врахування спеціального стажу, здобутого після 11.10.2017 для набуття права на призначення пенсії за вислугою років, є порушенням принципу юридичної визначеності та верховенства права.
Суд зазначає, що стаж позивача (працівники освіти) з 12.10.2017 до 13.08.2024 (день звернення до органів ПФУ) на посаді вчителя образотворчого мистецтва в КЗ «НСЗШ І-ІІІ ст. № 13» підтверджується записами в трудовій книжці (а.с. 15), а тому позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню.
Доводи апеляційної скарги такий висновок суду не спростовують.
Щодо доводів відповідача про те, що ОСОБА_1 по теперішній час працює на посаді вчителя КЗ «НСЗШ І-ІІІ ст. № 13», колегія суддів зауважує, що перебування на такій посаді не може бути підставою для відмови у реалізації набутого права на призначення пенсії, при цьому Закон України № 1058-ІV передбачає право пенсійного органу на припинення виплати призначеної пенсії на час роботи такої особи.
Згідно з частиною першою статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 червня 2025 року у справі №160/5251/25 залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 червня 2025 року у справі №160/5251/25 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий - суддя С.В. Білак
суддя С.В. Чабаненко
суддя І.В. Юрко