23 березня 2026 року м. Дніпросправа № 280/6550/25 (суддя Батрак І.В., м. Запоріжжя)
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чередниченка В.Є. (доповідач),
суддів: Шальєвої В.А., Іванова С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2025 року у справі №280/6550/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 29 липня 2025 року звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, згідно з яким, просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача № 084650012458 від 19.05.2025;
- зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 10.05.2025 про призначення пенсії за віком за нормами ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням трудового стажу, зазначеного у трудовій книжці НОМЕР_1 та періоду навчання з 01.09.1979 по 16.07.1982.
Позов обґрунтовано тим, що оскаржене рішення відповідача є протиправним, оскільки працівник не може відповідати за правильність записів у трудовій книжці, а тому таке рішення підлягає скасуванню.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2025 року позов задоволено.
Суд, визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 084650012458 від 19.05.2025 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком та зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», період його навчання з 01.09.1979 по 16.07.1982 згідно з дипломом НОМЕР_2 від 16.07.1982 та періоди роботи згідно з записами трудової книжки НОМЕР_1 від 21.12.1984, у зв'язку із чим повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.05.2025 щодо призначення пенсії за віком.
Рішення суду мотивовано тим, що неврахування відповідачем під час вирішення питання про призначення позивачу пенсії відомостей про роботу носить формальний характер і не відповідає вимогам пенсійного законодавства, відповідачем не було забезпечено розгляду наданої позивачем заяви про призначення пенсії за віком шляхом всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх поданих документів.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області оскаржило його в апеляційному порядку з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неправильного встановлення обставин справи. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.
В апеляційній скарзі відпорює свою правову позицію по справі.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції з'ясовано та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 10.05.2025 звернувся до територіального управління Пенсійного фонду України (за місцем свого проживання) із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За принципом екстериторіальності заява позивача про призначення пенсії була передана на розгляд до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області.
Так, рішенням відповідача № 084650012458 від 19.05.2025 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу. В обґрунтування рішення відповідачем зазначено наступне. Вік заявника становить 60 років 10 місяців. Пенсійний вік, визначений п. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» 60 років. Статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення 60 років за наявності страхового стажу з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менш, як 31 рік. У разі відсутності, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 24 до 34 років. У разі відсутності страхового стажу, передбаченого частиною третьою статті 26, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 65 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2028 року - від 15 до 25 років. Страховий стаж особи становить 08 років 2 місяці 10 днів. Результати розгляду документів, доданих до заяви: до розрахунку страхового стажу не враховано періоди роботи відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки на титульній сторінці зазначене ім'я « ОСОБА_2 (рос.)» не відповідає паспортним даним « ОСОБА_3 »; до розрахунку страхового стажу не зараховано період навчання з 01.09.1979 по 16.07.1982 відповідно до диплому НОМЕР_2 , оскільки в дипломі відсутній підпис голови екзаменаційної комісії.
Законність та обґрунтованість рішення відповідача № 084650012458 від 19.05.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком є предметом спору переданого на вирішення суду.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухвалені оскарженого рішення, враховуючи положення частини 1 статті 308 КАС України, згідно з якою суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV (надалі-Закон № 1058), особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Відповідно до ст. 24 Закону № 1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За приписами частини 3 статті 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи, який дає право на пенсію, зараховується час навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищення кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Як правильно встановлено судом першої інстанції та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи зі змісту диплома НОМЕР_2 , який виданого на ім'я ОСОБА_1 вбачається, що він 01.09.1979 вступив до середнього міського професіонально-технічного училища №61 м. Баку та 16.07.1982 закінчив повний курс вказаного училища по професії «електрогазозварювальник».
У цьому дипломі відсутній підпис голови екзаменаційної комісії. Проте, вказаний диплом підписаний директором училища та його заступником з навчально-виробничої роботи (частини).
Крім того, у трудовій книжці позивача НОМЕР_1 від 21.12.1984 зазначено на підставі диплома НОМЕР_2 від 16.07.1982 про навчання позивача в МПТУ №61 м. Баку з 01.09.1979 по 16.07.1982.
Враховуючи зазначені обставини, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що факт навчання позивача у спірний період підтверджується належними і допустимими доказами.
При цьому, суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу на те, що відповідач фактично переклав відповідальність за належне та правильне оформлення диплома про освіту на позивача, що є непропорційним заявленій законній меті (підтвердження періоду роботи позивача).
Крім цього, враховуючи частину третю статті 44 Закону № 1058-IV відповідач мав право без додаткового звернення позивача самостійно в разі необхідності перевірити достовірність поданих відомостей про навчання позивача.
Згідно зі ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Відповідно до ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
12.08.1993 Кабінет Міністрів України своєю постановою №637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Так, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (розділ «Загальні положення» Порядку №637).
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Як правильно встановлено судом першої інстанції та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи відповідно до записів у трудовій книжці НОМЕР_1 від 21.12.1984 на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивач зокрема: з 22.10.1982 по 12.10.1984 проходив службу у лавах Радянської Армії (запис №2); з 21.12.194 по 11.04.1985 працював електрозварювальником 3 розряду цеху №1 на Бакинському заводі з виготовлення опорних частин стаціонарних глибоководних основ (записи №3, 4), з 22.04.1985 по 10.10.1985 працював електрозварником ручної зварки Будтрест №11 СУ-100 (записи №5, 6); з 04.12.1985 по 09.12.1986 працював газоелектрозварником тресту «Житлобуд №9» (записи №7, 8); з 19.12.1986 по 11.02.1984 працював зварювальником у колгоспі (записи №9, 10); з 05.053.1987 по 05.06.1989 працював на різних посадах на Харківському тракторному заводі імені Серго Орджонікідзе (записи №11-13); з 27.06.1989 по 17.07.1989 працював учеником ливарника на машинах лиття під тиском у цеху кольорового лиття на Харківському електротехнічному заводі п/о «Укрелектромаш» (записи №14, 15); з 23.08.1989 по 29.12.1989 працював у цеху кольорового лиття учеником ливарника на машинах лиття під тиском на Харківському електротехнічному заводі п/о «Укрелектромаш» (записи №16, 17).
Суд зазначає, що на час заведення належної позивачу трудової книжки НОМЕР_1 від 21.12.1984 була чинною Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена постановою Державного Комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.1974 №162 (далі - Інструкція №162).
З 29 липня 1993 року порядок ведення трудових книжок регулюється Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58), яка містить аналогічні вимоги щодо внесення записів до трудових книжок, що й Інструкція №162.
З 27.04.1993 року діє постанова Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки» № 301 від 27.04.1993 року.
Відповідно до зазначеної постанови відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17.
Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
З огляду на це та враховуючи те, що записи трудової книжки позивача є логічними та відповідають послідовності записам трудової книжки, при цьому відповідачем не надано доказів того, що ці записи зроблені за відсутності законних підстав, колегія суддів зробила висновок про те, що такі записи є належними та допустимими доказами підтвердження трудового стажу позивача.
Верховний Суд у постанові від 19.12.2019 у справі №307/541/17 (адміністративне провадження №К/9901/18274/18) зазначив, що підставою для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
На особу не може перекладатись тягар доведення повноти та чіткості даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Зважаючи на вищевикладене суд апеляційної інстанції зробив висновок про безпідставність не зарахування пенсійним органом спірних періоду роботи позивача згідно з записами в трудовій книжці до його страхового стажу з підстав невідповідності ім'я позивача його паспортним даним.
Як наслідок рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 19.05.2025 року №084650012458 є протиправними та підлягає скасуванню.
Слід зауважити й на тому, що за умовами частини 3 статті 44 Закону України № 1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Тобто, у разі сумніву органу, що призначає пенсію, у належності та обґрунтованості поданих заявником документів, в нього є право перевірити надані заявником документи шляхом звернення до установ, підприємств, організацій, де працював заявник, із відповідними запитами.
За наведених обставин, суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права перевірити інформацію, яка зазначена у трудовій книжці та інших документах позивача, як того вимагає частина 3 статті 44 Закону №1058-IV.
Щодо доводів відповідача викладених в апеляційній скарзі, та які є аналогічні доводам викладеним у відзиві на позов, слід зазначити, що під час розгляду справи суд першої інстанції дослідив та правильно вирішив усі основні питання віднесені на його розгляд та аргументи сторін, тому підстав для повторного вирішення цих аргументів у зв'язку з їх викладенням в апеляційній скарзі немає.
Відносно інших доводів відповідача, які викладені в апеляційній скарзі та які зводяться до незгоди з судовим рішенням слід зазначити, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків правосуддя, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду.
Всі інші аргументи апеляційної скарги не є доречними і важливими аргументами, оскільки не спростовують висновок суду про наявність підстав для задоволення позову.
На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, тому рішення суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Керуючись: статтями 241-245, 250, пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області залишити без задоволення, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2025 року у справі №280/6550/25 - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено 23 березня 2026 року.
Головуючий - суддя В.Є. Чередниченко
суддя В.А. Шальєва
суддя С.М. Іванов