24 березня 2026 року м. Рівне№460/2609/26
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді О.Р. Греська, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідачі) про визнання протиправними дій щодо відмови у призначенні пенсії відповідно до ст.55 Закону України «Про соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», визнання протиправним та скасування рішення №172350006928 від 30.01.2026 про відмову у призначенні пенсії за віком, зобов'язання призначити і виплачувати пенсію за віком відповідно до ст.55 Закону України «Про соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» як особі, яка постійно проживала на території радіоактивного забруднення, починаючи з 23 січня 2026 року.
Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю дій та прийнятого органом Пенсійного фонду рішення про відмову у призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку. Зокрема, позивач зауважує, що нею дотримано усіх законодавчих підстав для призначення пенсії.
Ухвалою суду від 16.02.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області подало відзив на позовну заяву. В обґрунтування своїх заперечень Пенсійний орган вказав, що оскільки позивач станом на 01.01.1993 прожила у зоні гарантованого добровільного відселення менше трьох років, отже підстави для призначення пенсії відсутні.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Прикладники Зарічненського району Рівненської області, зареєстроване місце проживання з 05.08.1993 є с.Дубчиці, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим Зарічненським РВ УМВС України в Рівненській області 30.12.1997, витягом з реєстру територіальної громади від 06.02.2026 №2026/001973291.
Позивач є особою, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим Рівненською обласною державною адміністрацією 10.12.1992.
Довідкою від 23.05.2025 №146, виданою Локницькою сільською радою Вараського району Рівненської області підтверджено, що позивач з 26.04.1986 по 08.08.1990 та з 05.08.1993 по даний час постійно проживає та зареєстрована по АДРЕСА_1 .
Рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 17.12.2025 у справі №556/2834/25, яке набрало законної сили 20.01.2026, встановлено факт проживання ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 в с.Дубчиці Зарічненського (нині Вараського) району Рівненської області, яке відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, з 31 серпня 1988 року по 05 серпня 1993 року.
23.01.2026 позивач звернулася до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (зареєстровано в органі Пенсійного фонду 23.01.2026 за №1098).
За принципом екстериторіальності заява та додані до неї документи передані до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області для вирішення питання про призначення пенсії.
Так, 30.01.2026 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області прийнято рішення №172350006928 про відмову у призначенні позивачу пенсії, оскільки заявник проживав в зоні гарантованого добровільного відселення менше 3 років.
У цьому рішенні зазначено, що вік позивача становить 54 роки, страховий стаж - 37 років 2 місяці 20 днів. Документами підтверджено, що особа станом на 01.01.1993 працював (проживав) на території гарантованого добровільного відселення - 2 роки 4 місяці 6 днів. До зони гарантованого добровільного відселення не враховано період навчання з 01.09.1988 по 22.06.1993, оскільки відповідно до акту перевірки достовірності документів, виданих для оформлення пенсій №1700-1002-1/4871 від 25.08.2025, не можливо підтвердити, що заявниця проживала в цей період в с.Дубчиці. Звернуто увагу, що рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 17.12.2025, не зобов'язано врахування до зони гарантованого добровільного відселення заявниці період з 31.08.1988 по 05.08.1993.
Вважаючи таке рішення пенсійного органу протиправним, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Умови призначення пенсії за віком встановлено ст. 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV).
Так, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Водночас, основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України від 28.02.1991 №796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Закон №796-ХІІ).
Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення. визначені статтею 55 Закону №796-ХІІ.
Відповідно до абзацу першого частини 1 статті 55 Закону №796-ХІІ передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років, але не менше 15 років страхового стажу.
Зменшення пенсійного віку на 6 років відповідно до абзацу п'ятого п. 2 ч. 1 ст. 55 Закону №796-ХІІ можливе за наявності двох самостійних умов: 1) початкова величина зниження пенсійного віку 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року; 2) проживання щонайменше 3 роки станом на 1 січня 1993 року є умовою, яка встановлює додатково 1 рік зменшення пенсійного віку за 2 роки проживання, роботи.
Водночас, застосування як першої, так і другої умови можливе у разі постійного проживання особи в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 щонайменше 3 роки.
При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії, тобто з 26.04.1986 по 31.07.1986.
Аналіз вказаних правових норм свідчить на користь того, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться за нормами Закону №1058-ІV і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом №796-XII. Зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи. Обов'язковою умовою наявності в особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ є факт постійного проживання та (або) роботи такої особи до 01 січня 1993 року (у зоні гарантованого добровільного відселення - протягом трьох років). Виходячи із змісту правовідносин, які регулюються Законом №796-ХІІ, обов'язковий період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26 квітня 1986 року.
Отже, період проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років станом на 01 січня 1993 року необхідно обраховувати з 26 квітня 1986 року по 01 січня 1993 року (подібні висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2024 року у справі №460/23707/22).
Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, визначений у додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року №106 Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української PCP про порядок введення в дію законів Української PCP Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи та Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі Постанова №106).
Підпунктом 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846; далі Порядок №22-1), з урахуванням змін, внесених постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2023 року №55-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02 січня 2024 року за №1/41346), які набрали чинності 15 лютого 2024 року, передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи: потерпілим від Чорнобильської катастрофи:
для осіб, які постійно працювали (працюють) на територіях радіоактивного забруднення, додаються документи, видані підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування, що підтверджують період(и) постійної роботи в населених пунктах, віднесених до відповідних територій радіоактивного забруднення;
для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у пункті 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування.
Приписами пункту 3 частини першої статті 14 Закону №796-ХІІ встановлено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, серед них потерпілі від Чорнобильської катастрофи (не віднесені до категорії 2), які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років (категорія 3).
Частиною третьою статті 65 Закону №796-XII передбачено, що документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користуватися пільгами, встановленими цим Законом, є посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи".
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 позивач належить до потерпілих від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що надає право користування пільгами і компенсаціями, встановленими Законом №796-ХІІ.
Підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку згідно з оскаржуваним рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області є непідтвердження роботи (проживання) у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше трьох років.
Перевіряючи доводи сторін щодо перебування позивача на території радіоактивного забруднення у зв'язку з постійним проживанням або роботою на цій території станом на 01 січня 1993 року як основної умови для призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку згідно із Законом №796-XII, суд враховує такі обставини.
Згідно з довідкою від 23.05.2025 №146, виданою Локницькою сільською радою Вараського району Рівненської області позивач з 26.04.1986 по 08.08.1990 та з 05.08.1993 по даний час постійно проживає та зареєстрована по АДРЕСА_1 .
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106 Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української PCP про порядок введення в дію законів Української PCP "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", село Дубчиці (Зарічненського) нині Вараського району Рівненської області віднесене до зони гарантованого добровільного відселення.
Згідно із спірним рішенням про відмову у призначенні пенсії до зони гарантованого добровільного відселення не враховано період навчання з 01.09.1988 по 22.06.1993, оскільки відповідно до акту перевірки достовірності документів, виданих для оформлення пенсій №1700-1002-1/4871 від 25.08.2025, не можливо підтвердити, що заявниця проживала в цей період в с.Дубчиці.
Так, відповідно до відомостей трудової книжки НОМЕР_3 позивач у період з 01.09.1988 по 22.06.1993 навчалася в Українському інституті водного господарства.
Втім, рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 17.12.2025 у справі №556/2834/25, яке набрало законної сили 20.01.2026, встановлено факт проживання ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 в с.Дубчиці Зарічненського (нині Вараського) району Рівненської області, яке відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, з 31 серпня 1988 року по 05 серпня 1993 року.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 78 КАС України).
Водночас суд зазначає, що обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Загальноприйнято вважати, що преюдиційність (лат. praejudicialis - те, що стосується попереднього судового рішення це можливість прийняття судом як беззаперечними обставин (юридичних фактів), що були встановленні іншим судом в іншій справі та містяться у мотивувальній частині рішення, яке набрало законної сили. У такій попередній справі повинні брати участь ті ж самі сторони або їх правонаступники.
Преюдиціальність дає певний привілей стороні у справі не доказувати знову вже встановлені судом обставини (юридичні факти).
Згідно з правовим висновком, що міститься у постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі №753/11000/14-ц, преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.
Преюдиційні обставини - це обставини, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.
Отже обов'язок з спростування відсутності факту проживання в цьому провадженні, з огляду на наявність рішення суду в цивільній справі, покладається на пенсійний орган, який доводить свою позицію опираючись на навчання позивача в Українському інституті інженерів водного господарства.
Як на підставу незарахування до періоду проживання періоду навчання відповідач посилався на акт перевірки достовірності документів, виданих для оформлення пенсій №1700-1002-1/4871 від 25.08.2025, згідно якого, не можливо підтвердити, що заявниця проживала в цей період в с.Дубчиці.
Водночас такий акт відповідачем до матеріалів справи не надано, відтак у суду відсутня можливість взагалі дослідити зміст відповідного акту.
Враховуючи все наведене, в силу вимог ч. 4 ст. 78 КАС України зазначене вище рішення мало враховуватися відповідачем при розгляді заяви позивача про призначення пенсії.
Отже факт саме проживання в зоні гарантованого добровільного відселення з 26.04.1986 по 08.08.1990, з 05.08.1993 по даний час, з 31.08.1988 по 05.08.1993 підтверджено довідкою органу місцевого самоврядування та рішенням суду, яке набрало законної сили, станом на 01.01.1993 сумарно становить 8 років 7 місяців 16 днів.
Таким чином, факт проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше трьох років та відповідно, право останньої на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону №796-XII, підтверджено належними та допустимими доказами.
Враховуючи викладене, суд вважає рішення відповідача про відмову у призначенні позивачу пенсії протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Станом на дату звернення із відповідною заявою про призначення пенсії вік позивача становив 54 роки 6 місяців 21 день, а її страховий стаж 37 років 2 місяці 20 днів.
Відповідні обставини не є спірними в цій справі, та є достатніми для призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 45 Закону №1058-IV, якою врегульовано питання строків призначення (перерахунку) та виплати пенсії, пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, зокрема: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Відтак, зважаючи на встановлену протиправність оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови у призначенні позивачу пенсії, застосовуючи механізм захисту права порушеного суб'єктом владних повноважень та його відновлення, керуючись повноваженнями, наданими ч. 2 ст.9, ч. 2 ст.245 КАС України, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити позивачу з 23.01.2026 (з дня звернення за її призначенням) пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-XII.
Суд враховує позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23, згідно з якої дії зобов'язального характеру щодо зарахування стажу та призначення пенсії має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності.
Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зважаючи на встановлені у ході судового розгляду фактичні обставини справи та беручи до уваги норми чинного законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Положеннями частини 3 статті 139 КАС України визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Водночас, суд зауважує, що на користь позивача підлягає відшкодуванню вся сума судового збору, адже незважаючи на часткове задоволення позовних вимог, суд визнав порушення законних прав позивача внаслідок протиправного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, і спір по суті вирішено на користь позивача.
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 30.01.2026 №172350006928 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України Харківській області прийняти рішення щодо призначення ОСОБА_1 з 23.01.2026 пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
У задоволенні позовних вимог до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області судовий збір у розмірі 1331,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 . ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7,м. Рівне,Рівненська обл.,33028. ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076) Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, 5, Держпром, 3, під.2,м. Харків,Харківська обл.,61022. ЄДРПОУ/РНОКПП 14099344)
Повний текст рішення складений 24.03.2026.
Суддя Олег ГРЕСЬКО