Справа № 420/5768/26
23 березня 2026 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Дубровної В.А., розглянувши в порядку письмового провадження питання про забезпечення позову в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 та Комісії з розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
До суду з позовом звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач-1) та Комісії з розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач-2), яким з урахуванням уточненої редакції позовної заяви від 19.03.2026 року, просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_1 про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 , оформлене протоколом комісії від 22.01.2026 р. №1/200.
- зобов'язати Комісію з розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_1 прийняти рішення про надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 14 ч. 1 ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
19.03.2026 представником позивача подано заяву про забезпечення позову, в якій просить заборонити ІНФОРМАЦІЯ_2 та/чи його структурним підрозділам, та ІНФОРМАЦІЯ_3 вчиняти дії щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі, яка обґрунтована тим, що на підставі п. 14 ч. 1 ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» Позивачу неодноразово надавалася відстрочка від призову у зв'язку зі здійсненням постійного догляду за племінником ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який з дитинства є особою з інвалідністю І групи (інвалідність встановлена безстроково). Внаслідок чергового подання ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_5 заяви про надання відстрочки, 23.01.2026 р. ОСОБА_1 отримав повідомлення від ІНФОРМАЦІЯ_3 № 1/207 від 22.01.2026 р. в якому зазначено, що Комісією ІНФОРМАЦІЯ_3 розглянуто підтвердні документи ОСОБА_1 щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до п. 14 ч. 1, ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та за результатом їх розгляду, протоколом від 22.01.2026 р. №1/200 Комісія ухвалила рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Водночас у зв'язку з дією правового режиму воєнного стану на території України працівниками територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки постійно здійснюються заходи щодо призову громадян на військову службу під час мобілізації. За таких обставин існує реальна загроза мобілізації ОСОБА_1 під час розгляду цієї справи судом. З огляду на викладене, а також враховуючи факт вже отримання ОСОБА_1 повістки про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_5 , замість отримання належного рішення за результатами розгляду його заяви про надання відстрочки, позивач вважає, що на момент звернення до суду існують підстави вважати, що щодо нього здійснюються заходи, спрямовані на призов на військову службу під час мобілізації. У разі здійснення такого призову відбудеться зміна статусу ОСОБА_1 з військовозобов'язаного на військовослужбовця, що фактично унеможливить реалізацію його права на відстрочку навіть у випадку встановлення судом наявності у нього відповідного права. Отже, у разі задоволення судом позову та поновлення прав Позивача стане неможливим, оскільки надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації особі, яка вже є військовослужбовцем, законодавством не передбачено. За таких обставин невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити або навіть унеможливити виконання майбутнього рішення суду та ефективне поновлення порушених прав Позивача..
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.03.2026 р. заява про забезпечення позову передана судді Дубровній В.А.
Частиною 1 статті 154 КАС України визначено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. ( частина 1 ст. 120 КАС України).
Враховуючи, що 21-22 березня 2026 року є вихідними днями, тому питання щодо забезпечення позову вирішено в перший робочий день.
Ознайомившись з матеріалами заяви про забезпечення позову, суд вважає за можливе здійснити її розгляд у письмовому провадженні (без участі сторін).
Відповідно до вимог ст.150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Положеннями ч.1 ст. 151 КАС України визначені види забезпечення позову, а саме: 1) зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) заборона відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановлення обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) заборона іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупинення стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Згідно із ч. 2 ст. 151 Кодексу адміністративного судочинства України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Верховний Суд у рішеннях неодноразово зазначав, що забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.
Підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Згідно з Рекомендаціями № R (89) 8 про тимчасовий захист в адміністративних справах, прийнятими Комітетом Міністрів Ради Європи від 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акту може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами. І якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акту. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21.11.2018 у справі № 826/8556/17 та в подальшому підтримані у постановах від 01.06.2022 у справі №580/5656/21, від 18.05.2023 у справі №500/4200/22, від 21.02.2024 у справі №420/11311/23.
За обставинами справи, позивач наполягає на протиправності протокольного рішення Комісії з розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_3 від 22.01.2026 р. №1/200 про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 , що спонукало його звернутись до суду щодо його скарження.
В заяві про забезпечення позову у запропонований позивачем спосіб, а саме заборонити відповідачам вчиняти дії щодо призову позивача на військову службу під час мобілізації на особливий період, до набрання законної сили судовим рішенням в цій справі, зазначено, що невжиття заходів забезпечення позову унеможливить поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для забезпечення позову з урахуванням норм процесуального права та вказаних доводів та аргументів заявника, суд вказує наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 вже надавалась відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 14 ч. 1 ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», як особі, що здійснює постійний догляд за особою з інвалідністю І групи. При цьому, звернувшись до ІНФОРМАЦІЯ_5 з заявою про надання відстрочки з аналогічних підстав, позивач отримав повістку № 646/15/11 від 15.11.2025 року про необхідність прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_6 , а в подальшому за результатами чергового звернення до ІНФОРМАЦІЯ_5 з аналогічною заявою, позивач отримав оскаржуване рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Суд приймає до уваги висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 05 лютого 2025 року у справі № 160/2592/23, згідно з якими процедура призову військовозобов'язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулась, а визнання процедури протиправною не спричиняє відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.
Враховуючи наведене, беручи до уваги характер спірних правовідносин, зміст заяви позивача про забезпечення позову, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви та вжиття заходів забезпечення позову у запропонований позивачем спосіб.
Додатково суд враховує, що до спірних правовідносин не застосовуються положення пункту 10 ч. 3 ст.151 КАС України, відповідно до якого не допускається забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, оскільки позивач наразі не має статусу військовослужбовця.
Стосовно співмірності вжиття заходів забезпечення адміністративного позову у спосіб бажаний для позивача, необхідно вказати, що забезпечення адміністративного позову шляхом заборони відповідачам вчиняти певні дії до набрання законної сили рішенням за позовом ОСОБА_1 до Комісії з розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення у формі протоколу, зобов'язання вчинити певні дії, не змінює обсяг прав та обов'язків сторін у спорі та зацікавлених осіб.
Застосування заходів забезпечення позову у даній справі матиме наслідком лише відтермінування мобілізації позивача до лав Збройних Сил України, якщо за результатом розгляду справи по суті суд відмовить у задоволенні адміністративного позову.
Водночас, невжиття таких заходів може спричинити для позивача негативні наслідки в разі його мобілізації, оскільки надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації особі, яка вже є військовослужбовцем, є неможливим, у зв'язку з чим захист прав, свобод та інтересів позивача за захистом яких він звернувся до суду, буде істотно ускладнений.
Відтак, заходи забезпечення позову, на переконання суду, є співмірними із заявленими позивачем вимогами, позивачем не допущено зловживання процесуальними правами шляхом звернення з заявою про забезпечення позову без заявлення відповідного позову.
Водночас, застосовуючи заходи забезпечення позову, суд не розглядає питання правомірності заявлених позовних вимог і наявності обставин, як підстав для задоволення позову. У даному випадку судом встановлюється саме існування спору між сторонами та обрано адекватні заходи забезпечення позову, які будуть діяти до моменту вступу в законну силу судового рішення у цій справі.
Відповідно до ч. 5, 8 ст. 154 КАС України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу, яку може бути оскаржено.
Керуючись статтями 150, 151, 154, 241, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, -
ухвалив:
Заборонити ІНФОРМАЦІЯ_7 та/чи його структурним підрозділам, та ІНФОРМАЦІЯ_1 , вчиняти дії щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі.
Ухвала суду про забезпечення позову підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.
Особи, винні в невиконанні ухвали про забезпечення позову, несуть відповідальність, встановлену законом.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду в 15-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею
Суддя В.А. Дубровна